Психологія людини та її безпека

Вступ

Тип вищої нервової діяльності є вродженим, проте окремі властивості нервової системи здатні змінюватися. Наприклад, холерик може мати як дуже сильне збудження зі слабким гальмуванням, так і сильні процеси обох типів, але з переважанням збудження. Під дією зовнішніх чинників темперамент може або загострюватися, або пом'якшуватися. Якщо активні та допитливі діти зростають у монотонному середовищі без позитивних емоцій, вони можуть стати боязкими, неврівноваженими та нерішучими.

Індивідуальний стиль діяльності та особливості темпераменту є інструментами реалізації внутрішнього потенціалу особистості. Їхня спільність полягає в типологічній зумовленості. Зв'язок між індивідуальним стилем діяльності та властивостями нервової системи вивчали Г.С. Дикопольська, О.О. Копитов, А.О. Коротаєв, Є.О. Климов та С.І. Маствіліскер. Однак питання взаємозв'язку темпераменту з індивідуальним стилем діяльності залишається недостатньо дослідженим. На сьогодні ґрунтовно опрацьовано лише сферу когнітивного стилю (різновиду індивідуального стилю) та його зв'язок із такими властивостями особистості, як екстраверсія, тривожність та обсяг уваги (А.К. Байметов, В.Н. Келаєв, В.С. Лизогуб).

Вивчення процесу формування індивідуального стилю діяльності дає змогу конкретизувати положення Б.М. Теплова про вплив вроджених властивостей нервової системи на поведінку особистості.

1. Вплив темпераменту на діяльність людини

Для створення оптимальних умов діяльності рекомендується:

1. Сангвініку слід постійно пропонувати нові та, по можливості, цікаві завдання, що потребують зосередженості та напруження; його необхідно безперервно залучати до активної роботи.
2. Діяльність холерика потрібно контролювати якомога частіше. У спілкуванні з ним варто уникати різкості та невитриманості, оскільки це може спровокувати негативну відповідь. Негативну оцінку холерику можна давати в досить енергійній формі та настільки часто, наскільки це виправдано.
3. Флегматика необхідно зацікавити та залучити до активної діяльності. Він потребує систематичної уваги, і його не можна різко переключати з одного завдання на інше.
4. Щодо меланхоліка неприпустимі не лише різкість чи грубість, а й підвищений тон та іронія. Про його провину краще говорити наодинці. Для меланхоліка вкрай важлива особлива увага, а негативну оцінку слід застосовувати дуже обережно, пом'якшуючи її вплив.

У звичайних умовах темперамент впливає лише на особливості індивідуального стилю і не визначає результативність діяльності. Проте в екстремальних ситуаціях його вплив на ефективність значно зростає, оскільки звичні форми поведінки стають неефективними, і організму потрібна додаткова енергетична чи динамічна мобілізація для реагування на сильні або несподівані подразники.

У практичній роботі з носіями різних типів темпераменту доцільно керуватися такими принципами:

1. «Довіряй, але перевіряй» — для сангвініка, який має:
   плюси: життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість;
   мінуси: схильність до зазнайства, розкиданість, легковажність, ненадійність.
2. «Ні хвилини спокою» — для холерика, який має:
   плюси: енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість;
   мінуси: запальність, агресивність, невитриманість, нетерплячість, конфліктність.
3. «Не підганяй» — для флегматика, якому властиві:
   плюси: стійкість, постійність, активність, терплячість, самовладання, надійність;
   мінуси: загальмованість, байдужість, сухість.
4. «Не нашкодь» — для меланхоліка, у якого:
   плюси: висока чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття;
   мінуси: низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість, сором'язливість.

Якщо застосовувати ці формули формально, без урахування індивідуальних особливостей, то при формуванні робочих пар ефективнішими будуть комбінації: холерик — сангвінік; сангвінік — меланхолік; меланхолік — флегматик [10, c. 114-117].

Розуміння темпераменту допомагає виявити сильні сторони особистості та використати її потенціал:

• сангвінік — від Вас виходить тепле світло, яке так потрібне людям у складних життєвих обставинах;
• холерик — Ваш життєвий шлях може бути успішним, адже Ви вмієте ставити цілі та досягати їх;
• флегматик — за Вами, «як за кам'яною стіною», можуть сховатися близькі, друзі та підлеглі, бо Ви надійні;
• меланхолік — Ви чудовий друг і, згідно зі статистикою, частіше за інших здатні на жертовний, героїчний вчинок [10, c. 119].

2. Локалізація контролю як характеристика відповідальності суб’єкта діяльності

Будь-яка діяльність і життєдіяльність загалом неможливі без відповідальності суб'єкта. У широкому розумінні відповідальність відображає об'єктивний характер взаємин між особистістю, колективом і суспільством щодо свідомого виконання взаємних вимог.

Відповідальність — це не зовнішній обов'язок, а відповідь на звернене до суб'єкта прохання, яке сприймається як власна турбота. Невипадково слова «відповідальність» і «відповідь» мають спільний корінь. Відповідальність у прямому сенсі — це добровільний акт, відгук на потреби іншого, виражені чи невиражені. Бути відповідальним означає бути вільним і готовим відповісти.

Якщо людина бере на себе відповідальність за події власного життя, це свідчить про внутрішній (інтернальний) контроль. Якщо ж вона схильна приписувати відповідальність зовнішнім чинникам — іншим людям, оточенню, долі чи випадку, — це вказує на зовнішній (екстернальний) контроль.

Інтернальність та екстернальність є двома полюсами локалізації контролю над значущими подіями. Локус контролю як риса особистості поєднує почуття відповідальності, усвідомлення сенсу життя та готовність до активності.

Властивий індивіду локус контролю є трансситуативним і визначає поведінку як в успіхах, так і в невдачах у будь-яких сферах. Це дає підстави вважати інтернальність-екстернальність однією з найважливіших рис особистості.

Інтернальна людина переконана, що все, що з нею відбувається, залежить від її особистих якостей (компетентності, цілеспрямованості, здібностей) і є закономірним результатом її діяльності. Інтернали зазвичай емоційно стабільні, морально нормативні, довірливі, сердечні, товариські та вольові.

Працівники-інтернали відповідальні, послідовні в досягненні цілей, схильні до самоаналізу, незалежні та продуктивні у прийнятті рішень і ризикованих ситуаціях. Вони готові відкласти миттєве задоволення заради віддаленого, але ціннішого результату. Інтернали більше за екстерналів упевнені, що хороша робота веде до високої продуктивності, а висока продуктивність — до більшої винагороди. Їхня задоволеність працею значно вища.

Екстернальна людина вважає, що її успіхи та невдачі зумовлені зовнішніми силами (випадковістю, везінням, тиском оточення). Незадовільну оцінку своєї діяльності вона пояснює типово: «не повідомили вчасно», «неякісно пояснили», «ліфт зламався». Для екстерналів характерні безвідповідальність, тривожність, схильність відкладати справи. Їм також властиві підозрілість, депресивність, агресивність, конформність, догматизм, авторитарність, безпринципність і цинізм. Стиль керівництва екстерналів більш директивний і часто ґрунтується на негативних санкціях.

Рівень суб'єктивного контролю визначається за допомогою тесту Дж. Роттера за сімома показниками інтернальності:

1. Загальна інтернальність;
2. Інтернальність у сфері досягнень;
3. Інтернальність у сфері невдач;
4. Інтернальність у сімейних стосунках;
5. Інтернальність щодо виробництва;
6. Інтернальність у сфері міжособистісних стосунків;
7. Інтернальність стосовно здоров'я та хвороби [14, c. 359-362].

3. Психіка людини і безпека життєдіяльності

Організм людини є сукупністю тілесних (соматичних), біофізіологічних та психічних систем. Біофізіологічну систему вже було розглянуто раніше.

Психіка — це властивість нервової системи, завдяки якій:

• здійснюється зв'язок із зовнішнім світом;
• координується робота всього організму;
• організм реагує на подразнюючі сигнали (рефлекси).

Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу.

Психіка людини виявляється у трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, переробки та обміну інформацією (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, емоції, воля тощо).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості — це сталі душевні якості, що формуються в процесі життєдіяльності та характеризують здатність людини адекватно реагувати на певні дії (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка тісно пов'язана з безпекою життєдіяльності. Небезпеки не можна розглядати ані як подію, породжену лише зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму. Їхній вплив зумовлюється психофізіологічними якостями людини. Дослідження показують, що у 70% нещасних випадків на виробництві винуватцями є самі люди. Постає питання: чому люди, наділені інстинктом самозбереження, часто стають причиною власних ушкоджень? Психічно нормальна людина без причини не прагне до ушкоджень. Причини, як свідчать дослідження, залежать від багатьох факторів та їх комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні чи фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії та поведінку в процесі життєдіяльності.

Нервова система — це сукупність структур, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем, забезпечуючи функціонування організму як єдиного цілого у взаємодії із зовнішнім середовищем. Вона сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення, аналізує інформацію, регулює та координує функції організму.

Людина має дві нервові системи: центральну та вегетативну. Центральна нервова система керує відносинами із зовнішнім світом і включає спинний мозок, стовбур мозку та великі півкулі головного мозку, пов'язані з проміжним мозком. Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх органів.

Головний мозок людини — найдосконаліший орган живої природи. Він містить 20 млрд клітин і 300 млрд міжклітинних з'єднань. Головний мозок керує діяльністю всього організму, є центром нервової системи, мислення, волі та почуттів [11, c. 228-229].

Специфіка та взаємозв'язок психічних процесів невід'ємні від структурної організації мозку. Серед його відділів (передній, проміжний, середній, довгастий) особливу роль відіграють великі півкулі, зокрема їхня функціональна асиметрія. На поверхні півкуль розташований тонкий шар сірої речовини — кора головного мозку. Кожна ділянка мозку відповідає за життєдіяльність певного органу чи системи.

У центральній частині черепної коробки знаходиться мозочок, який контролює рівновагу тіла та рух м'язів. При отруєнні клітин мозочка (наприклад, алкоголем) людині важко координувати положення тіла.

Встановлено, що ліва півкуля відповідає за оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок, тоді як права півкуля — за оперування образами, орієнтування у просторі, розрізнення музичних тонів, розпізнавання складних предметів і продукування сновидінь.

Люди з домінуванням лівої півкулі (логічний тип) зазвичай оптимістичні та самостійні. Вони легко контактують з іншими, у роботі покладаються на розрахунки, а не на інтуїцію, більше довіряють офіційним джерелам, ніж власним враженням. Їм краще працювати там, де потрібне логічне мислення: математика, викладання, конструювання, організація виробництва, програмування, пілотування, водіння тощо.

При ушкодженні лівої півкулі порушується мова, страждає або зникає логіка в судженнях.

Люди з домінуванням правої півкулі (художній тип) схильні до песимізму, більше покладаються на почуття, ніж на логічний аналіз. Вони не дуже товариські, але можуть продуктивно працювати навіть у несприятливих умовах (шум, розмови). Їх чекає успіх у сферах з образним мисленням: художник, актор, архітектор, лікар, вихователь.

При порушенні цілісності правої півкулі збіднюється емоційна сфера. Ушкодження лобної частини впливає на руховий механізм, регуляцію поведінки та мислення. Ураження скроневої частини порушує сприйняття слухових і смакових відчуттів, аналіз і синтез звуків, пам'ять.

Якщо в людини однаково розвинені обидва типи мислення, відкривається широкий спектр діяльності: поєднання послідовності у роботі з образним цілісним сприйняттям подій, ретельне обмірковування вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях.

У процесі формування особистості домінує розвиток лівопівкульних компонентів мислення. Правопівкульне, образно-творче мислення поступово пригнічується через хиби виховання та навчання, і талановиті діти стають «стандартними» дорослими [4, c. 349-352].

На мозок постійно діють різноманітні подразники з внутрішнього та навколишнього середовища. Вони викликають утворення безумовних та умовних рефлексів, що взаємодіють, систематизуються та врівноважуються, формуючи динамічну рівновагу. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації порушує цю рівновагу, викликаючи неспецифічну реакцію організму — стрес.

Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів і включає:

• нервові вузли біля внутрішніх органів;
• чутливу та напівчутливу системи;
• вищі центри, розташовані з різних боків стовбура мозку та півкуль.

Вегетативна нервова система пов'язана з центральною. Вона підтримує сталий стан внутрішнього середовища (температуру тіла, склад крові), регулює роботу органів кровообігу, дихання, обміну речовин, травлення та ендокринних залоз.

Наявність мозку, нервових систем та ендокринних залоз дозволяє організму реагувати на внутрішні чи зовнішні ситуації, готуючись до можливих змін. Поведінка людини дає уявлення про інформацію, отриману із зовнішнього світу або від власного організму через органи чуття. Зв'язок між відчуттям і поведінкою встановлюється в певних ділянках кори головного мозку, і залежно від подразника відбувається адекватна дія — рефлекс. Рефлекси бувають двох видів: безумовні та умовні. Безумовні рефлекси — це стереотипи поведінки, набуті в постійних умовах середовища, що формувалися в процесі еволюції та передаються у спадок.

Умовні рефлекси — це поведінка, набута в результаті навчання або дій, що часто повторюються, особливо якщо їх послідовність довго залишається незмінною. Це дозволяє виконувати дії в напівавтоматичному режимі. Такі дії називають динамічним стереотипом.

Однією з фундаментальних якостей центральної нервової системи є здатність створювати осередки гальмування та активності (домінанти). Здатність до тривалої активної праці та протидії втомі залежить від індивідуальної витривалості нервової системи щодо збуджуючих та гальмуючих процесів, тобто від її сили. Від сили нервової системи залежить також здатність до екстреної мобілізації в аварійній ситуації та успішних дій, незважаючи на відволікаючі фактори. Від рухливості, лабільності та урівноваженості нервових процесів залежить така важлива якість безпеки, як здатність до переключення уваги та швидкого реагування на небезпечні сигнали [13, c. 215-216].

4. Розвиток психіки і поведінка людини

Якби можна було порівняти сучасну людину з людьми, які жили 20–30 тисяч років тому, можна було б помітити, що зовнішньо людина майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості навіть погіршилися: знизилися гострота зору та слуху, сила й витривалість. Попри це, людина пройшла шлях від кам'яної сокири до польоту в космос.

Це пояснюється специфікою еволюційного розвитку: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки — це результат еволюції нервової системи, яка ускладнювалася під впливом навколишнього середовища. Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система — реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Лише людина має другу сигнальну систему — реакцію на слова та словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє про себе. Саме ці рівні розвитку нервової системи визначають типи поведінки людини: інстинкт, навички, свідома поведінка.

Інстинктивна поведінка — це дії та вчинки, які успадковуються видом «homo sapiens». На цьому рівні концентрується інформація, нагромаджена в ході еволюції людства. До інстинктивних дій належать ті, що пов'язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.

Поведінка за навичками — це дії, доведені до автоматизму в процесі навчання, шляхом спроб і помилок або тренувань. Людина виробляє навички та формує звички як під контролем свідомості (тренування), так і без нього (спроби та помилки).

Свідома поведінка — найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії з навколишнім світом, що характеризує духовну активність людини в конкретних історичних умовах. Розрізняють свідомість конкретної людини та її самосвідомість. Результат першої — знання про світ, другої — знання про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямована як на зовнішній світ, так і на внутрішній світ особистості. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості.

Інстинкти та навички можуть впливати на свідому поведінку, але свідомість, безперечно, може керувати навичками та гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії та вчинки людини є похідними від її психіки [5, c. 274-276].

Висновки

До властивостей людини як особистості належить усе те, що:

• зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);
• виявляється у взаємодіях з іншими суб'єктами чи предметами навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка в конфліктних ситуаціях).

Властивостей людини безліч, і всі вони характеризуються умовами появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання. Їх можна класифікувати за трьома основними ознаками:

1. Атрибути — невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити (стать, вік, темперамент, здоров'я, мова, спрямованість).
2. Риси — стійкі властивості, що проявляються постійно (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо).
3. Якості — властивості, що мають різний ступінь вияву залежно від умов (здібності, сприйняття, пам'ять, мислення тощо).

Властивості людини становлять неперервну єдність із внутрішнім і зовнішнім середовищем. Людина має певний каркас постійних властивостей (атрибути та риси), який «зафарбовується» певними якостями.

Існує кілька підходів до класифікації характеру, але нас цікавить класифікація за ставленням до певних аспектів діяльності:

• до праці — працелюбність, старанність, відповідальність, ініціативність, настирливість, схильність до творчості або протилежні — пасивність, безвідповідальність, лінощі;
• до інших людей, колективу, суспільства — товариськість, чуйність, уважність, колективізм або протилежні — замкненість, презирство, індивідуалізм;
• до самого себе — самоповага, гордість, самокритичність або протилежні — самолюбство, самовпевненість, егоїзм;
• до речей — акуратність, бережливість, щедрість або протилежні — неохайність, недбалість, скупість.

Отже, ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, який, своєю чергою, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини та її безпеки.

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Юрій Скобло, Тетяна Соколовська, Дмитро Мазоренко,. - К.: Кондор, 2003. - 420 с.

2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. - 4-те вид., перероб. і доп.. - К.: Знання, 2006. - 397 с.

3. Воронцова Т. Основи безпеки життєдіяльності/ Тетяна Воронцова, Ігор Репік,. - К.: Алатон, 2003. - 128 с.

4. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - 3-є вид. переробл. і допов.. - К.: МАУП, 2006. - 425 с.

5. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Геврик,; Мін-во освіти і науки України. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. - 382 с.

6. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. - 2-е вид., доп.. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. - 267 с.

7. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. - 4-е вид.. - К.: Кара-вела, 2005. - 341 с.

8. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності: М-во освіти і науки України; Упор.: Микола Васильчук, Наталія Дуброва,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Основа, 2004. - 875 с.

9. Миценко І. Безпека життєдіяльності: організаційно-економічні та соціальні аспекти управління: монографія/ Іван Миценко,; Ред. О. І. Амоша; Національна Академія Наук України, Інститут економіки промисловості . - Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. - 380 с.

10. Омельченко Л. Основи безпеки життєдіяльності: Підручник для 9 класу загальноосвітньої школи/ Лідія Омельченко,. - Х.: Ранок: Веста, 2003. - 126 с.

11. Пістун І. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Ігор Пістун,; Худ.: К. І. Мозгова, В. Б. Гайдабрус. - 2-ге вид.,стер.. - Суми: Університетська книга, 2003. – 300 с.

12. Ткачук А. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ А. І. Ткачук, С. О. Кононенко; кіровоградський державний педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка . - Кіровоград: Б. в., 2006. - 199 с.

13. Яремко З. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Зіновій Яремко,; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 317 с.

14. Ярошевська В. Безпека життєдіяльності: Підручник/ Віра Ярошевська,; М-во науки та освіти України, Укр. держ. ун-т водного госп-ва та природокористування . - Київ: ВД "Професіонал", 2004. - 559 с.