Психологічна наука

1. Відмінність життєвих психологічних знань від наукових
2. Причина і сутність кризи психологічної науки
3. Функції психіки. Рефлекторність психіки. Відмінність психіки тварин від психіки людини
4. Умовні рефлекси. Механізм утворення умовного рефлексу
5. Психофізика Г. Фейхера. Предмет і задачі психофізики. Відчуття як похідна від зовнішньої стимуляції. Концепція порогів
6. Зорові відчуття. Фактори, що впливають на абсолютний поріг зорової чутливості
7. Кінестичні відчуття, їх основні властивості і форми

Використана література

Відмінність життєвих психологічних знань від наукових

Ключове питання полягає у співвідношенні наукової психології та так званої життєвої, або здорового глузду. Оскільки багато психологічних термінів є впізнаваними, люди часто ототожнюють психологію зі здоровим глуздом. І справді, інколи наукові дослідження підтверджують те, у що люди вірять на основі власного досвіду. Однак нерідко висновки, зроблені на підставі здорового глузду, виявляються помилковими. Спираючись на "мудрість" минулого, людина може хибно вважати, що їй усе вже відомо.

Ось приклад. В одній аудиторії психолог повідомляє, що згідно з дослідженнями, пари, які змушені часто розлучатися через обставини, частіше розлучаються. Студенти не дивуються, адже відомо: "З очей геть — з серця геть". В іншій групі психолог наводить протилежні дані: сім'ї, що часто розлучаються, рідше розпадаються, їхні шлюби міцніші. І знову більшість студентів каже, що очікували цього, бо розлука робить серце ніжнішим. Обидва результати здаються інтуїтивно зрозумілими з погляду здорового глузду, незалежно від їхньої об'єктивної істинності.

Перша відмінність полягає в тому, що здоровий глузд, сповнений суперечностей, спрощує реальність, задовольняючись поверхневим. Науковець же прагне з'ясувати умови, за яких розлука впливає на стосунки. Наприклад, важливим чинником є сила емоційної прихильності: розлука посилює сильні почуття, а слабкі — згашує.

Попри ілюзію очевидності, психологічні дослідження можуть дивувати. Наприклад, поширена думка, що основні риси особистості формуються в дитинстві й майже не змінюються. Насправді, хоча дитячий досвід впливає на дорослого, особистість завжди є незавершеним творінням. Вона має вибір: залишитися незмінною чи змінитися. Риси можуть трансформуватися впродовж життя. Навіть діти, що зростали в жорстокості, можуть стати щасливими, якщо умови їхнього життя покращаться.

У цьому контексті великі можливості має практична психологія, яка допомагає людині рухатися до здоров'я та гармонії.

Приємні відкриття тішать, але іноді дослідження виявляють те, про що ми не хочемо знати.

Отже, психологія може підтвердити або спростувати життєві уявлення. Наукові відкриття не обов'язково мають бути сенсаційними. Психолог може насолоджуватися, повідомляючи несподівані новини, але також прагне поглибити розуміння звичних фактів. Люди знали, що яблуко падає, але Ньютон відкрив закон, що пояснює це. Так і психологи досліджують психіку, щоб краще зрозуміти відомі явища.

Друга відмінність полягає в тому, що життєві знання конкретні, прив'язані до окремих ситуацій і людей. Дитина поводиться по-різному з матір'ю, батьком і бабусею, але навряд чи застосує ці знання до чужих людей. Наукова психологія прагне до узагальнень, використовуючи чітко визначені поняття, що відображають істотні властивості явищ. Наприклад, закон зсуву мотиву на ціль: предмет, що тривало насичувався позитивними емоціями, стає самостійним мотивом. Дитина спочатку діє заради спілкування з матір'ю, а згодом сама дія набуває спонукальної сили.

Третя відмінність — інтуїтивний характер життєвих знань, які набуваються через практичні спроби. Діти мають гарну інтуїцію, що формується через постійні випробування дорослих. Мистецтво розуміти людей також переважно інтуїтивне. Наукові знання, натомість, раціональні та усвідомлені, базуються на гіпотезах і логічних наслідках.

Четверта відмінність стосується методів. Здоровий глузд обмежується спостереженням і роздумами. Наукова психологія додає експеримент, коли дослідник сам викликає явище, створюючи умови, та варіює їх для виявлення закономірностей.

П'ята відмінність — у передачі знань. Життєвий досвід передається важко, як показує проблема батьків і дітей. Наукові знання накопичуються і передаються через поняття, закони та літературу, вербальними засобами, як-от цей текст.

Шоста відмінність — перевага наукової психології в обсязі фактичного матеріалу, недоступного носію життєвої психології. Цей матеріал накопичується в спеціальних галузях (вікова, педагогічна, соціальна психологія тощо), що дозволяє вивчати різні стадії розвитку, дефекти та незвичні умови. Дані з різних країн і часів роблять висновки надійнішими.

Отже,наукові психологічні знання мають переваги: узагальненість, чіткість, глибину, раціональність, експериментальний метод, ширші можливості передачі та унікальний матеріал. Це свідчить про необхідність вивчення психології, яка може уточнити й наблизити до істини життєві знання.

Причина і сутність кризи психологічної науки

У післяреволюційний період вітчизняна психологія розвивалася на засадах марксистської філософії та матеріалістичних ідей І. М. Сєченова, І. П. Павлова, О. О. Ухтомського. У 20—30-х роках розроблялися методологічні основи діалектико-матеріалістичної психології. З праць К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна було виділено й канонізовано положення, що визначили подальший розвиток науки.

По-перше, ідея про суспільний, соціальний, історичний характер розвитку психіки. Це відкривало шлях до вивчення психіки як соціально зумовленого феномена, до розкриття зв'язків між соціальним і біологічним у процесі розвитку психіки.

По-друге, положення про опосередкований характер свідомості, ідеального відображення дійсності. Психіка регулює діяльність і поведінку, опосередковує взаємодію із середовищем. Мова відіграє роль системи опосередкування та означення.

На цих засадах утвердилися принципи детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку психіки в діяльності. Їх формулювали П. П. Блонський, М. О. Бернштейн, Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, Б. М. Теплов.

За принципом детермінізму психіка визначається способом життя і змінюється разом із ним, детермінована суспільним буттям, рівнем виробництва та культури.

За принципом єдності свідомість є внутрішнім планом діяльності, моделлю дійсності, що регулює взаємодію зі світом.

Відповідно до принципу розвитку психіки в діяльності, психіка є результатом діяльності, а її розвиток залежить від гри, навчання, спілкування, праці, творчості.

Ці принципи дозволили радянській психології посісти гідне місце у світовій науці. Однак ідеологічні догми гальмували прикладні дослідження. Із середини 30-х років зникли педологія, психотехніка, тестологія. Були втрачені ідеї Л. С. Виготського про особистість як системоутворюючий фактор розвитку вищих психічних функцій. Лише в 50-ті роки психологія повернулася до проблеми особистості. У працях О. В. Веденова, К. К. Платонова, Б. Г. Ананьєва стверджується, що предметом психології є людська особистість.

Особистість стає центральною категорією, навколо якої концентруються дослідження.

На основі наукових даних можна визначити предмет сучасної психології.

Психологія вивчає факти, закономірності, механізми психічного життя людей і тварин. Взаємовідносини зі світом реалізуються через психіку як сигнальну систему, що включає почуття, образи, настанови, мотиви, процеси спілкування, емоційні стани. Ці якості утворюють систему регуляції, що надає поведінці стійкості. У людини ця система виступає як психічний склад особистості, що формується комунікативними здібностями, ціннісними орієнтаціями, рисами характеру, самосвідомістю, інтелектом, темпераментом.

Для розуміння природи психіки важливо висвітлити закономірності її становлення в еволюції та суспільно-історичному розвитку.

Функції психіки. Рефлекторність психіки. Відмінність психіки тварин від психіки людини

Велике значення для розуміння природи психіки має висвітлення закономірностей її становлення в процесі еволюції живого світу та суспільно-історичного розвитку людства.

Психіка виникла у процесі взаємодії найпростіших живих істот із середовищем. Вона вдосконалювала регуляцію цієї взаємодії, забезпечуючи виживання. Психіка стала механізмом сигналізації, орієнтації, організації поведінки. Її розвиток був доцільним процесом, що проходив етапи, набуваючи нових ознак.

Реконструкція виникнення психіки ґрунтується на тому, що у тваринному світі існують організми різної складності — від амеб до людини. Археологічні дані свідчать про розвиток мозку та поведінки. Тому філогенез психіки можна відтворити на основі даних і гіпотез.

Розвиток психічних механізмів проходив етапи: чутливість до окремих властивостей у найпростіших, сприймання цілісних предметів, практичний інтелект вищих тварин, практичний і абстрактний інтелект прадавньої людини, свідомість і самосвідомість, особистість сучасної людини. Кожен етап трансформував психіку в досконаліші системи регуляції.

Виникнення первісної психіки пов'язане з переходом від тропізмів, або таксисів, до сигнальних форм регуляції. Тропізми — це рухові реакції на біотичні фактори: температуру (термотропізм), світло (фототропізм), хімічні агенти (хемотропізм), механічну дію (топотропізм). Вони притаманні одноклітинним організмам.

В еволюції виникає чутливість — здатність реагувати на сигнали про біотично значущі об'єкти на відстані. Це дозволяє уникати загрози та використовувати сприятливі умови.

Спочатку чутливість регулює прості рухові реакції, з яких формуються складні ланцюги дій. Закріплюючись у генетичному апараті, вона сприяє інстинктивній поведінці. Фізіологічною основою інстинкту є безумовні рефлекси, що передаються спадково. Інстинкт причетний до конкретної ситуації, що запускає автоматизовані дії.

Чутливість притаманна інфузоріям, гідроїдним поліпам, медузам. Формується нервова сітка, зароджується нервова система. Диференціюються аналізатори, рецептори, центральні механізми переробки інформації — основа сенсорної психіки.

Об'єктивна дійсність виступала через предмети, тому сформувалася перцептивна психіка — здатність до сприймання цілісних предметів.

Здатність до сприймання стимулювала складніші інстинктивні ланцюги. На базі інстинктів виникають навички, що формуються на основі умовного рефлексу.

Перцептивна психіка властива хробакам, комахам, птахам, рибам, плазунам. Вони орієнтуються серед предметів, адаптуються до умов. Розвиток нервової системи, виділення спинного й головного мозку створюють механізми аналізу складних ситуацій.

Вершиною психічного розвитку тварин є практичний інтелект, що відображає динамічні міжпредметні відношення. Він притаманний вовкам, лисицям, ведмедям, дельфінам, собакам, мавпам.

Практичний інтелект разом із сенсорною та перцептивною психікою розширює можливості регуляції поведінки через складні рефлекси, інстинкти, навички та інтелектуальні дії.

У вищих тварин, особливо мавп, важливе значення має використання та маніпулювання предметами. Мавпи створюють місця для ночівлі, що сприяє вивільненню передніх кінцівок.

Мозок мавп має розвинуту нервову систему зі складними зв'язками, що дозволяє аналізувати предметні ситуації. Спосіб життя мавп включає групову диференціацію, субординацію, звукову сигналізацію. Це створює можливості для нових форм психіки.

Новий етап у розвитку психіки пов'язаний із змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей кілька мільйонів років тому. Вони виготовляли знаряддя праці, що накопичувало знання про властивості об'єктів. Велику роль відігравала спільна діяльність і мовленнєва діяльність, що формувалася зі звукової сигналізації.

Нині важко визначити послідовність взаємодії цих факторів. Їх поява спонукала до трансформацій психічних механізмів, що включалися в причиново-наслідкові зв'язки становлення нового типу психіки.

За даними Ф. Клікса, розвиток людського інтелекту проходить три фази. Перша — научіння та навички, що спираються на індивідуальну пам'ять. Научіння формує пам'ять і стає рушієм її розвитку.

Друга фаза — перехід від тварини до людини. Мислення базується на використанні знань із пам'яті. Пошук елементів пам'яті є вихідною формою мислення. На основі досвіду будуються передбачення, приймаються рішення, здійснюється екстраполяція майбутнього.

Третя фаза — поява абстрактного інтелекту. Пам'ять живиться сприйняттями, мислення — змістом пам'яті у формі образів і слів. Мова виконує комунікативну й когнітивну функції, утворює внутрішню реальність, якої немає у тварин.

Операції мислення застосовуються до об'єктів внутрішнього світу. Розвиток інтелекту завдяки мові призводить до утворення понять різних рівнів абстракції. Це дозволяє охоплювати ширші сфери дійсності, розробляти числові системи, пізнавати закони природи та мислення.

Отже, у прадавньої людини формуються компоненти абстрактного інтелекту: мислення, уява, словесна пам'ять, довільна увага, воля, система знань, умінь і навичок. Формувалися суспільні засоби передачі досвіду: обряди, фольклор, навчання. Винаходилися зовнішні (зарубки, письмо) і внутрішні (знакові) засоби фіксації досвіду.

Суспільна організація праці спонукала до розподілу ролей. Вона означала не сумарне поєднання зусиль, а системну організацію, що давала результати, недосяжні для тварин.

Виникає мотивація, що відповідає цілісному характеру суспільної діяльності. Розподіл функцій передбачає виділення власних цілей і засобів координації із загальною метою. Поряд із потребами виникають мотиви та цілі діяльності.

Спільні види діяльності (полювання, кочування, землеробство) мали тривалий характер і значний зміст. Це вимагало досконаліших форм мотиваційної, пізнавальної, вольової функцій психіки. Розвиток цих функцій здійснювався через абстрактне мислення, уяву, пам'ять, довільну увагу, планування дій.

З виникненням соціальної активності починається становлення професійної діяльності зі спеціалізацією та інтеграцією. Виникають рід, плем'я, місто-поліс, держава. Починається соціальний, історичний період свідомої психіки з первісними формами пізнавальних процесів, потрібнісно-мотиваційної сфери, емоційно-почуттєвої сфери.

Цей період триває сотні тисячоліть і відбивається в пам'ятках стародавнього світу. За кілька тисячоліть до нашої ери сформувалася свідомість як вища форма психічної регуляції, що забезпечувала продуктивну трудову діяльність.

Завдяки діяльності філософів, медиків, педагогів, винахідників створюються знаряддя праці, транспорт, література, мистецтво — предметний і духовний світ цивілізації.

Формується новий тип психіки, пов'язаний із творчістю. Це виявляється у винаході нових знань, матеріалів, інструментів, літературних творів, соціальних і філософських систем.

У межах свідомості виникає самосвідомість — внутрішній рефлексивний механізм саморозвитку. Регулятором творчої діяльності стає особистість, що має творчий потенціал і вплив на природу, інших і себе.

Ці здібності є вищими психічними функціями, що набувають можливостей завдяки внутрішнім знаковим знаряддям (слово, знакові системи) і зовнішнім підсилювачам (технічні пристрої, інформаційні технології, "штучний інтелект").

Особистість стає вершиною філогенезу психіки. Попередні форми психіки трансформуються, включаються в особистісну систему психічних властивостей, що регулює складні форми поведінки.

Отже, у філогенезі виникає низка форм психічного відображення: чутливість (сенсорна психіка), сприймання (перцептивна психіка), практичний інтелект вищих тварин, практичний і абстрактний інтелект прадавньої людини, що перетворюється на свідомість, самосвідомість і особистість. Це забезпечує можливість відображати дійсність і перетворювати її та себе.

Умовні рефлекси. Механізм утворення умовного рефлексу

Рухові умовні й безумовні рефлекси, що складають вищу нервову діяльність, узгоджуються з вегетативними рефлексами, які утворюють нижчу нервову діяльність.

Теоретичною основою є рефлекторна теорія І. М. Сєченова, експериментально розроблена І. П. Павловим, Н. Є. Введенським, О. О. Ухтомським, В. М. Бехтерєвим. Сєченов вважав, що рухові рефлекси здійснюються за зразком рефлекторного кільця, що потребує зворотної інформації від м'язів.

Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує:

• прийом зовнішніх впливів;
• перетворення їх у нервові імпульси та передання в мозок;
• декодування й переробку інформації, подання команд до м'язів і залоз;
• прийом і передання інформації про наслідки (зворотний зв'язок);
• корекцію наступних дій з урахуванням зворотного зв'язку.

Рефлекторне коло складається з п'яти ланок:

• рецепторного нейрона шкіри, тіло якого у спинномозковому вузлі;
• вставного нейрона в задніх рогах спинного мозку;
• рухового нейрона в передніх рогах спинного мозку;
• рецепторного нейрона пропріоцептора, через який проходить зворотна інформація;
• доцентрового нейрона в бічних рогах спинного мозку.

Рефлекторна саморегуляція внутрішніх органів здійснюється через спеціальні рецептори. За І. П. Павловим, вона відбувається в нижчих відділах нервової системи, навіть під час сну.

Особливий інтерес становить системність у роботі великих півкуль, або динамічний стереотип. Якщо умовні подразники повторюються в певній послідовності, утворюються сполучення осередків збудження і гальмування, що формують систему рефлексів. Динамічний стереотип автоматизується, характеризується економністю рухів, але залишається динамічним.

Півкулі мають функціональну асиметрію. Права півкуля контролює ліву половину тіла, ліва — праву. Ліва півкуля відповідає за мову, аналітичну й послідовну переробку інформації. Розлади лівої півкулі призводять до порушень мовлення та розумової діяльності. Права півкуля оперує образною інформацією, керує навичками, забезпечує орієнтацію в просторі, емоційне сприйняття.

Вища нервова діяльність людини якісно складніша, ніж у тварин. Основна розбіжність полягає в тому, що тільки в людей існує система рефлексів, яка забезпечує функцію мови та здатність реагувати на слова як на умовні подразники. Друга сигнальна система, або система систем (за І. П. Павловим), забезпечує якісно нову форму відображення світу завдяки мові.

Психофізика Г. Фейхера. Предмет і задачі психофізики. Відчуття як похідна від зовнішньої стимуляції. Концепція порогів

Відчуття — це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Людина відчуває кольори, звуки, запахи, смак, вагу, тепло чи холод. Відчуття також дають інформацію про зміни у власному тілі: положення, рух, функціонування внутрішніх органів.

Відчуття як образи окремих властивостей виникають під час діяльності органів чуття. Наприклад, при дуже короткому показі предмета людина бачить пляму кольору, але не впізнає предмет. Слухаючи незнайому мову, людина вловлює висоту, тембр, гучність, але не зміст. Однак пізнання рідко починається з окремих властивостей. Зазвичай одразу виникає цілісний образ об'єкта. Складнішою формою чуттєвого пізнання є сприймання.

Сприймання — це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників. Людина бачить речі, чує їхнє звучання, торкається їх.

Сприймання і відчуття є різними ступенями чуттєвого пізнання. Їх значення не обмежується інформуванням. Чуттєвий образ є сигналом про значущість подій і регулятором поведінки. Відчуваючи холод чи спеку, людина пристосовується. Виконуючи трудові дії, за допомогою м'язових і дотикових відчуттів вона координує свої дії. Втрата м'язової чутливості робить людину безпорадною.

Роль відчуттів настільки значна, що існує потреба в інформаційному балансі з середовищем. Дослідження з інформаційним голодом показали, що в людей з'являлися галюцинації, неспокій, вони просили припинити експеримент.

Відображення дійсності у відчуттях властиве людині й тваринам, але чуттєві образи відрізняються за змістом. Образна сфера людини розвивається в діяльності, спілкуванні, навчанні. Тварини відтворюють лише біологічно значущі умови. Для людини це лише початковий ступінь пізнання, що триває в уяві й мисленні.

Властивості та закономірності відчуттів. Відчуття відображає якісні, кількісні та просторово-часові характеристики предметів. Головною характеристикою є якість, зумовлена фізико-хімічними властивостями подразників. Уявлення про п'ять органів чуття неповне. Існують температурні, больові, м'язово-суглобові (кінестетичні та статичні), вестибуляторні, вібраційні відчуття. Рецептори внутрішніх органів дають інформацію про стан організму. Для деяких техногенних факторів у людини немає органів чуття, що заважає усвідомити небезпеку, наприклад, радіаційного забруднення.

Людство долає обмеженість органів чуття технічними пристроями, що розширюють діапазон сприйняття: напруга електромагнітного поля, ультразвук, іонізуюче випромінення.

У відчутті відбиваються загальні властивості подразників і особливі прояви. Сітківка перетворює електромагнітні хвилі у фізіологічні процеси. Рецептори збуджуються під дією хвиль певної довжини, що викликає відчуття кольору. Якості відчуттів — це кольорові тони, звуки різної висоти, запахи, смаки.

Якість відчуття залежить від природи подразника, нервово-психічного стану, установки, навіювання.

Інтенсивність дії подразників відбивається в інтенсивності відчуттів. Вона залежить від сили подразника, стану органу чуття, значущості, просторово-часових умов.

Для виникнення відчуття потрібна певна енергія. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижчим абсолютним порогом чутливості. Для кожного виду відчуттів існують свої пороги.

Окрім нижчого, існує верхній абсолютний поріг чутливості — максимальна сила, що викликає адекватне відчуття. Подальше зростання викликає біль. Перехід від несприйнятих до сприйнятих подразників відбувається стрибком.

Не кожна відмінність між подразниками помічається. Мінімальна відмінність, що викликає ледь помітну відмінність відчуттів, називається порогом розрізнення. Відношення порога розрізнення до первинного подразника називається диференційним порогом чутливості. Для ваги це 1/30, для слуху — 1/10, для зору — 1/100.

Зростання інтенсивності відчуття не пропорційне зростанню сили подразника.

У середині XIX ст. німецький фізик і математик Г. Фехнер показав, що інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника. За зростання сили подразника в геометричній прогресії сила відчуття зростає в арифметичній.

Пізніше завдяки електронному мікроскопу було встановлено, що генерація імпульсів у рецепторі підпадає під закон Фехнера. Це свідчить, що закон описує електрохімічні процеси в нервовій системі.

У математичній формі закон Фехнера виражається так:

Е = klgR + с, де Е — інтенсивність відчуття, R — сила подразника, k та с — константи.

На початку XX ст. американський психолог С. Стівенс описав зв'язок стимулу і відчуття більш диференційовано. Він показав, що між подразником та відчуттям частіше існує степеневий зв'язок:

E = aRn, де Е — інтенсивність відчуття, R — сила подразника, п — показник степеня, а — константа.

Для відчуттів різної якості показник степеня змінюється. Для світла він дорівнює 0,33, для удару електричного струму — 3,5. Подвоєння яскравості світла змінює видиму яскравість на 25 %, а подвоєння сили струму збільшує відчуття в 10 разів. Дані Стівенса свідчать, що ряд фізичних величин у відчуттях однієї якості "стискається", в іншій — "розширюється". Конкретний характер відображення визначається роллю відчуттів у поведінці.

Зорові відчуття. Фактори, що впливають на абсолютний поріг зорової чутливості

Чутливість аналізаторів не є постійною. Вона змінюється залежно від інтенсивності подразника. Пристосування рівня чутливості називається сенсорною адаптацією. Вона виявляється у зниженні чутливості при високих інтенсивностях і підвищенні при низьких. Коли людина з темної кімнати заходить у сонячну, вона тимчасово нічого не бачить. Інтенсивність світла може перевищувати верхній поріг і викликати біль. За кілька хвилин чутливість знижується. Заходячи в темне приміщення, людина спочатку сліпне, але поступово чутливість підвищується.

Адаптоване до темряви око чутливіше до зелено-блакитної частини спектра, ніж до оранжево-червоної. При денному світлі червоне й синє зображення видно однаково. У сутінках червона частина зникає. Тому розпізнавальні знаки злітної смуги позначаються синім.

Адаптація має біологічне значення: допомагає вловлювати слабкі подразники й охороняє від надто сильних. Зміни чутливості можуть бути стійкими, пов'язаними з професією. Спеціалісти з фарбування тканин розрізняють до 60 відтінків чорного. Дегустатори мають високорозвинені нюхові та смакові відчуття.

Підвищення чутливості внаслідок тренування називається сенсибілізацією. Вона доводить, що відчуття пристосовані до умов життя й можуть розвиватися під впливом практики.

Знання кількісних зв'язків між подразниками та відчуттями має практичне значення для операторів. На основі цих зв'язків визначається оптимальна зона сприйняття сигналів. При виборі інтенсивності сигналу орієнтуються на середню частоту чутливості аналізатора, інтервал між стимулами визначається з урахуванням диференційного порога.

Просторові характеристики подразників відображаються в локалізації відчуття. Хірург, обмацуючи зондом кулю, відчуває її не на пальцях, а на межі зонда й кулі. Відчуваючи світло, ми відносимо його до джерела. Сприймаючи звук, установлюємо напрямок і відстань. При дотику знаємо, з якою частиною тіла зіткнувся подразник.

Коли орган стимулюється неадекватним подразником (електричним струмом), виникає відчуття, локалізоване в рецепторі: "Іскри з очей", "Дзвенить у вухах". При косоокості локалізація порушується.

Локалізація подразника залежить від осередків збудження в мозку. Після пересадки шкіри дія подразника на нове місце локалізується на старому, бо осередок збудження зберігає старі нервові зв'язки.

Кінестичні відчуття, їх основні властивості і форми

Головну роль у локалізації подразника відіграє взаємодія відчуттів різної якості. У такі системи завжди входять кінестетичні відчуття від руху м'язів. Зорове відчуття відстані забезпечується діяльністю сітківки та моторних структур ока. Збудження рецепторів у зорових м'язах є сигналом відстані. Важливі також рухи очей, зведення на об'єкті, перспективне зменшення, перекриття.

Відображення напрямку локалізації досягається через діяльність парних органів чуття. Напрямок звукового джерела залежить від різниці в часі надходження сигналів до лівого та правого вуха.

Здатність до аналізу просторових характеристик може змінюватися. Гострота зору варіює залежно від професії, мотивації, стану організму.

Тривалість дії подразників відображається в часових характеристиках відчуттів. Відчуття виникає пізніше від початку дії й не зникає одразу після її закінчення. Інерція відчуттів називається післядією. Завдяки післядії кінокадри сприймаються як безперервне зображення.

Отже, характер відчуття зумовлений властивостями подразників, але залежить від нервово-психічної організації суб'єкта. Відчуття не є пасивним відбиттям. В образі відчуття відбивається те, що може задовольнити потреби суб'єкта. Повна адекватність об'єкта образові недосяжна й непотрібна.

Властивості та закономірності сприймання. Якби пізнання закінчувалося відчуттям, людина відображала б какофонію звуків, запахів, мигтіння світла. Однак у повсякденні виникають образи цілісних предметів. Ми сприймаємо не окремі кольори, а речі. Подразники змінюються, але ми сприймаємо речі сталими. Колір предмета не змінюється залежно від освітленості.

Сприймання, ґрунтуючись на відчуттях, не вичерпується ними. Воно має властивості: предметність, цілісність, структурність, константність, усвідомленість. Завдяки їм сприймання виділяє предмети із середовища, розкриває їхні значення й функції.

Використана література

1. Загальна психологія: Навч. посібник/ Авт. кол.: О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін.. -К.: А.П.Н., 2002. -461 с.
2. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вуз.; Міжрегіональна академія управління персоналом. -2-е вид., стереотип.. -К., 2001. -455 с.
3. Макарова Л. Л. Загальна психологія: - К.: Центр навчальної літератури, 2005. -198 с.
4. М'ясоїд П. А.Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вуз. -К.: Вища школа, 1998 2000. -479 с.
5. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. -К.: Либідь, 2000. -558 с.