Призупинення та закриття досудового слідства

Зміст

Вступ

1. Поняття і сутність зупинення досудового слідства

2. Підстави і умови зупинення досудового слідства

2.1. Призупинення досудового слідства, коли місцезнаходження обвинувачуваного невідоме.

2.2. Призупинення дізнання, досудового слідства, коли не встановлена особа, що скоїла злочин

2.3. Робота слідчого по припинених кримінальних справах

3. Процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового слідства.

4. Підстави до закриття зупинених кримінальних справ

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Створення правової держави в Україні ставить на чільне місце завдання формування дієвого механізму протидії злочинності. Повне та ефективне розкриття й розслідування злочинів, вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяють їх вчиненню, забезпечать належну реалізацію принципів законності та невідворотності кримінальної відповідальності.

Трансформації, які відбулися в чинному законодавстві України від часу проголошення її незалежності, мають виразно демократичний характер. Органічною складовою правової реформи став процес напрацювання норм, що забезпечують реальність прав і свобод людини та громадянина. У цьому контексті досягнення світових стандартів у царині кримінальної юстиції дозволить Україні увійти до кола найбільш цивілізованих країн із демократичною системою правосуддя.

1. Поняття і сутність зупинення досудового слідства

Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання у кожному разі виявлення ознак злочину зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, та до їх покарання.

Будь-яка кримінальна справа повинна завершитися або постановою чи ухвалою про її закриття, або винесенням законного, обґрунтованого і справедливого вироку, або ухвалою суду про звільнення особи відповідно від кримінальної відповідальності чи покарання і про застосування до неї примусових заходів медичного характеру, або про закриття справи і про незастосування таких заходів у випадках, якщо особа за характером вчиненого нею діяння і своїм хворобливим станом не становить небезпеки для суспільства і не потребує примусового лікування.[3,8]

Сутність самого кримінально-процесуального інституту "зупинення досудового розслідування" полягає у перериванні перебігу строку останнього, адже в момент винесення слідчим, органом дізнання постанови про зупинення досудового слідства припиняється і плин процесуальних строків. Із відновленням розслідування продовжується обчислення строків з моменту порушення кримінальної справи або з моменту встановлення особи, що вчинила злочин (чч. 1, 5 ст. 120 КПК).[1]

Розглядаючи процесуальний порядок зупинення розслідування, слід мати на увазі, що відповідно до вимог ст. 108 КПК органи дізнання мають право зупинити дізнання лише у справах про злочини, що не є тяжкими, і тільки у випадку, коли не встановлена особа, яка вчинила такий злочин.

2. Підстави і умови зупинення досудового слідства

Зупинення досудового розслідування — це перерва у провадженні у кримінальній справі, обґрунтована постановою слідчого або органу дізнання, за наявності підстав, що перешкоджають закінченню досудового розслідування, прямо зазначених у кримінально-процесуальному законі.[1] Частина 1 ст. 206 КПК такими підставами називає:

1) коли місцезнаходження обвинувачуваного невідоме;

2) коли психічне або інше тяжке захворювання обвинувачуваного перешкоджає закінченню провадження у справі;

3) коли не встановлена особа, що вчинила злочин.

Цей перелік є вичерпним, і жодні інші обставини (тяжке захворювання потерпілого, свідка, неможливість проведення на даний момент експертиз, інших слідчих дій тощо) не можуть слугувати підставою для зупинення досудового слідства. У всіх подібних випадках необхідно виносити постанову про порушення клопотання про продовження строків досудового розслідування. Така позиція законодавця пояснюється тим, що зупинення провадження у справі не є формою закінчення досудового розслідування, і сам факт його зупинення свідчить про невиконання щодо конкретного злочину завдань кримінального судочинства, зазначених у ст. 2 КПК. Саме тому перелік обставин, що слугують підставою для прийняття слідчим (органом дізнання) рішення про зупинення провадження у справі, зведений до мінімуму.[5, 158]

2.1. Призупинення досудового слідства, коли місцезнаходження обвинувачуваного невідоме.

Зупинення досудового слідства за цією обставиною можливе лише після того, як у справі з дотриманням вимог ст. ст. 131, 132 КПК (наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину визначеною особою, особистість якої — прізвище, ім'я та по батькові, день, місяць і рік його народження вірогідно встановлені слідчим) буде винесена постанова про притягнення такої особи як обвинувачуваного. Можлива ситуація у справі, коли слідчий зібрав достатньо доказів про вчинення злочину визначеною особою, яка переховалася після вчинення злочину, однак точних відомостей про її особистість немає. У цьому випадку постанова про притягнення особи як обвинувачуваного не виноситься, розшук її не оголошується, а дається доручення відповідним органам дізнання перевірити її причетність до вчинення злочину й установити місцезнаходження. Згодом, якщо така особа виявлена не буде, кримінальна справа закривається на підставі п. 3 ст. 206 КПК.[1]

У розслідуваній кримінальній справі можливі дві ситуації, пов'язані з невідомістю для слідчого місця перебування обвинувачуваного: по-перше, коли обвинувачуваний переховується від органів слідства, і, по-друге, коли обвинувачуваний не знає, що його викликають, а слідчому через різні обставини (наприклад, зміна місця проживання особи, виїзд за кордон тощо) не відома нова адреса обвинувачуваного, який раніше допитувався як свідок.

Залежно від цього для обвинувачуваних настають різні правові наслідки. Так, якщо обвинувачуваний переховується, щодо нього зупиняється перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності до моменту його затримання або явки з повинною. До нього можливе застосування примусових заходів, спрямованих на забезпечення належної його поведінки на попередньому слідстві (привід, затримання, застосування запобіжного заходу, звільнення з посади). У другому випадку обрання щодо обвинувачуваного, наприклад, запобіжного заходу з мотивів, що він, перебуваючи на волі, сховається від слідства і суду (ч. 1 ст. 148 КПК), буде необґрунтованим. І в тому, і в іншому випадку слідчий до закінчення строку, встановленого для провадження досудового слідства, зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обвинувачуваного (ст. 137 КПК).[1]

Якщо обвинувачуваний навмисно ухиляється від явки до слідчого і його місцезнаходження невідоме, необхідно зібрати у справі переконливі докази того, що він переховується. Річ у тім, що ст. 138 КПК говорить про оголошення слідчим розшуку обвинувачуваного, якщо місце перебування останнього не встановлено, не роблячи розходження між тим, хто переховується, і тим, хто не знає про необхідність явки до слідчого обвинувачуваним. Однак відомчі акти, що регламентують організацію такого розшуку, передбачають, що оперативно-розшукові заходи щодо встановлення місцезнаходження обвинувачуваних проводяться тільки щодо злочинців, які переховалися. В інших випадках місце перебування обвинувачуваних встановлюється офіційним шляхом: через паспортну службу, адресні бюро, направленням запитів у місця ймовірного перебування розшукуваної особи тощо. Крім того, як згадувалося вище, доведення факту переховування обвинувачуваного від слідства необхідне для вирішення питання про зупинення перебігу строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності.

Той факт, що обвинувачуваний переховався, доводиться шляхом допитів членів його сім'ї, сусідів, товаришів по службі. Під час допитів цих та інших осіб необхідно з'ясувати, які наміри висловлював обвинувачуваний, коли йому стало відомо про необхідність явки до слідчого, де він знаходиться або може знаходитися тепер; якщо він виїхав з постійного місця проживання, то з яких причин і куди саме, у що був одягнений, який багаж і речі були при ньому.

Якщо шляхом допиту цих осіб не вдалося зібрати переконливі відомості про те, що обвинувачуваний переховався, необхідно виконати наступні дії.

За місцем роботи обвинувачуваного вимагається довідка про те, з якого часу він не з'являвся там, з якої причини, чи одержав він розрахунок і чи забрав трудову книжку. У військкоматі (якщо він військовозобов'язаний) і паспортному столі слід одержати відомості про те, чи не покликаний він до армії, чи не знявся обвинувачуваний з обліку, чи не виписався з місця постійного проживання. Якщо так, то куди мав намір виїхати. У цих органах необхідно залишити письмове попередження про неприпустимість виписки, зняття обвинувачуваного з обліку у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності. Співробітникові ОВС, відповідальному за ведення обліку вчинених злочинів, осіб, які їх вчинили, і обліку руху кримінальних справ, дається доручення перевірити за обліковими даними, чи не вчинив обвинувачуваний новий злочин і чи не утримується у зв'язку з цим під вартою. З урахуванням отриманих під час допитів родичів і товаришів по службі обвинувачуваного відомостей про стан його здоров'я потрібно перевірити у відповідних лікувальних установах, чи не знаходиться він там на лікуванні. Також необхідно з'ясувати в обласному бюро судово-медичної експертизи, чи не надходив туди труп обвинувачуваного, чи не зафіксований факт його смерті в місцевих відділах реєстрації актів цивільного стану.

Як тільки слідчий переконався в тому, що обвинувачуваний переховався, потрібно провести обшук за місцем його проживання, в інших місцях, де можуть знаходитися його особисті речі, з метою відшукання і вилучення документів, що засвідчують особистість обвинувачуваного, його фотографій, придатних для тиражування, записних книжок, листування, з яких можна одержати відомості, з ким він постійно підтримує зв'язок і де (у кого) може переховуватися. На кореспонденцію осіб, з якими обвинувачуваний імовірніше всього може листуватися поштою, необхідно накласти арешт. Постанова про накладення арешту на кореспонденцію і виїмку її в поштово-телеграфних установах повинна бути санкціонована судом (ст. 31 Конституції України). За місцем роботи (навчання) обвинувачуваного необхідно провести виїмку його особової справи, оскільки в ній містяться докладні автобіографічні дані, відомості про реквізити документів, що встановлюють його особистість.

Якщо слідчому під час провадження вищезгаданих слідчих дій установити місцезнаходження обвинувачуваного не вдалося, необхідно винести постанову про оголошення його розшуку (ст. 139 КПК), у якій вказуються мотиви прийняття такого рішення, слідчі дії, спрямовані на встановлення місця перебування обвинувачуваного, коли і який запобіжний захід йому обрано.

До постанови про оголошення розшуку обвинувачуваного, який переховався від органів досудового слідства, за наявності підстав, передбачених ст. 155 КПК, додається копія постанови про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Слідчий може обрати щодо розшукуваного обвинувачуваного також і інший запобіжний захід із числа зазначених у ст. 149 КПК, однак слід мати на увазі, що в цьому випадку співробітник кримінальної міліції, якому доручений його розшук, не може доручити провадження відповідних оперативно-розшукових заходів співробітникам інших регіонів.

Щодо обвинувачуваного, який переховується, котрому раніше був обраний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, він повинен бути замінений на більш суворий — арешт. У багатьох випадках обвинувачувані переховуються від слідства повторно, якщо запобіжний захід у виді підписки про невиїзд не змінювався їм на більш суворий — тримання під вартою.

Відомчі нормативні акти, що регулюють діяльність оперативних підрозділів з розшуку особи, яка переховується від суду і слідства або з-під варти злочинців, вимагають, щоб до постанови про оголошення розшуку особи обвинувачуваного додавалася довідка, у якій необхідно вказати:

а) відомості про особистість обвинувачуваного в повному обсязі; чи не змінював він раніше прізвище, ім'я; реквізити документів, на підставі яких установлена його особистість (яким органом, коли виданий, серія і номер, де або в кого знаходяться документи);

б) докази, що підтверджують той факт, що обвинувачуваний переховався від слідства;

в) відомості про встановлення у справі осіб, у яких може переховуватися обвинувачуваний, регіонів, де він імовірніше всього може знаходитися;

г) у випадку обрання розшукуваному запобіжного заходу, не пов'язаної з триманням під вартою, указати, чи ставилося перед прокурором, що наглядає, питання про арешт обвинувачуваного;

д) відомості про осіб, щодо яких винесені постанови про накладення арешту на кореспонденцію і виїмку її в поштово-телеграфних установах.

Крім того, слідчий заповнює і додає до цих документів бланк пошуково-контрольної карти, що йому вручають співробітники кримінальної міліції. Такі положення відповідних наказів та інструкцій МВС України цілком обґрунтовані і повинні виконуватися слідчим, оскільки саме він розташовує в повному обсязі відомостями про особистість обвинувачуваного.

Постанова про оголошення розшуку обвинувачуваного з вищезгаданими додатками і супровідним листом на ім'я начальника міськрайоргану внутрішніх справ відповідно до відомчих наказів та інструкцій повинна бути обов'язково зареєстрована в канцелярії відповідного ГРОВС.[5,161-164]

Винесення слідчим постанови про оголошення розшуку обвинувачуваного до ухвалення рішення про зупинення досудового слідства дає можливість ефективно використовувати поєднання процесуальних можливостей слідчого щодо встановлення місцезнаходження обвинувачуваного з оперативно-розшуковими заходами підрозділів кримінальної міліції, спрямованими на його розшук. Взаємний обмін інформацією, отриманою слідчим під час провадження слідчих дій, і відомостями, отриманими під час спеціальної розвідувальної діяльності, дозволяє слідчому й оперативному працівникові в тісній взаємодії вибрати найбільш оптимальний варіант пошукових дій. Слідчий згідно ч. 2 ст. 139 КПК продовжує і після оголошення розшуку того, хто переховався, обвинувачуваного вживати всіх необхідних заходів до встановлення місця його перебування. Він виявляє і допитує осіб, які можуть підтримувати зв'язок з обвинувачуваним і бути інформовані про його ймовірне місцезнаходження, з'ясовує, на які засоби він проживає поза домом, чи не має наміру одержати зарплату за місцем роботи, іншу винагороду, чи немає в нього внесків у банках, хто з його оточення винен йому гроші і хто з родичів, знайомих надає матеріальну допомогу. Використовуючи отримані відомості про осіб, які проживають в інших регіонах, яким може бути що-небудь відомо про місцезнаходження обвинувачуваного, слідчий направляє окремі доручення про їхній допит.

Залежно від характеру отриманих відомостей приймається рішення про проведення необхідних слідчих дій або даються завдання про провадження оперативно-розшукових заходів. Якщо строк досудового слідства у справі минає, але є необхідність виконати низку слідчих дій як спрямованих на встановлення місцезнаходження обвинувачуваного, так і інших, слідчий повинен винести постанову про порушення клопотання про продовження строків досудового слідства відповідним прокурором.

Якщо слідчий дійшов висновку, що розслідування необхідно зупинити, він повинен перевірити, чи виконані у справі умови, що дозволяють зупинити попереднє слідство.

До таких умов належать:

1. Наявність у справі доказів, що вказують на вчинення злочину і винність обвинувачуваного, який переховується.

2. Чи всі слідчі дії, провадження яких можливе за відсутності обвинувачуваного, виконані.

3. Чи вирішене питання про долю інших обвинувачуваних у справі, якщо злочин вчинено у співучасті.

4. Чи вжиті заходи до забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином, і можливої конфіскації майна.

5. Чи забезпечена схоронність документів і речових доказів у справі.

Тільки після цього слідчий виносить постанову про зупинення досудового слідства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 КПК і копію цієї постанови направляє прокуророві.

Зупинення досудового слідства, коли психічне або інше тяжке захворювання обвинувачуваного перешкоджає закінченню провадження у справі.

Слід мати на увазі, що виявлення в обвинувачуваного психічного захворювання не може слугувати саме по собі підставою для зупинення досудового слідства. Пункт 3 ст. 76 КПК указує, що для визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачуваного за наявності у справі даних, що викликають сумнів у їхній осудності, обов'язково призначається експертиза. Більше того, ст. 204 КПК прямо зобов'язує слідчого призначити судово-психіатричну експертизу за наявності у справі даних, що дають підстави сумніватися в психічній повноцінності обвинувачуваного. Тому, одержавши відомості про психічне захворювання обвинувачуваного, слідчий у першу чергу призначає судово-психіатричну експертизу. Висновком судово-психіатричної експертизи вирішується питання про характер захворювання: чи є воно хронічним або ж являє собою тимчасовий розлад психічної діяльності, і про примусові заходи медичного характеру, які необхідно застосувати до захворілого обвинувачуваного.

Якщо експерт дасть висновок про те, що психічне захворювання є хронічним, то це не перешкоджає закінченню провадження у справі, оскільки згідно ст. 417 КПК попереднє слідство в даному випадку закінчується складанням постанови про направлення справи в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Слідчі дії в цьому випадку проводяться без участі обвинувачуваного, і зупиняти провадження у справі немає необхідності.

Коли з висновку судово-психіатричної експертизи випливає, що в обвинувачуваного тимчасовий розлад психічної діяльності після вчинення злочину (так звані реактивні або психогенні стани) і він потребує застосування примусових заходів медичного характеру, розслідування у справі може бути закінчено тільки після видужання обвинувачуваного.

До участі в такій справі відповідно до вимог ч. 3 ст. 44 КПК повинен бути запрошений захисник, якого слід ознайомити з постановою про порушення кримінальної справи, постановою про притягнення особи як обвинувачуваного і висновком судово-психіатричної експертизи. Якщо він заявить клопотання про додаткове провадження яких-небудь слідчих дій, їх необхідно вирішити, керуючись ст. 129 КПК.

Однак зупинення досудового слідства за таких обставин має одну характерну рису — застосувати примусові заходи медичного характеру вправі тільки суд, і застосування таких заходів до провадження досудового слідства не має відношення: тобто строк перебування обвинувачуваного на примусовому лікуванні внаслідок психічного захворювання, на відміну від строків провадження судово-психіатричної експертизи, продовженню не підлягає. За таких обставин слідчий повинен винести постанову про зупинення досудового слідства й одночасно постанову про направлення справи в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Потім кримінальна справа направляється через прокурора в суд, який і приймає рішення про застосування таких заходів до обвинувачуваного, якщо є достатні дані, що вказують на доведеність його участі у вчиненні злочину і підтверджують наявність у нього психічного захворювання, що виникло після вчинення злочину.

Незгода прокурора або суду з висновками про винність або з висновком судово-психіатричної експертизи спричиняє і скасування прокурором постанови про зупинення досудового слідства. Якщо ж суд погодиться з висновками слідчого про необхідність застосування до обвинувачуваного примусових заходів медичного характеру, то тим самим і постанова про зупинення досудового слідства буде визнано обґрунтованим.

Слідчому в цьому випадку потрібно поставити зупинену справу на контроль, оскільки після видужання обвинувачуваного на підставі ст. 423 КПК за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я і висновку комісії лікарів-психіатрів лікувальної установи, де безпосередньо проводилося лікування, суд виносить ухвалу (суддя — постанову) про скасування застосованого заходу медичного характеру і про направлення справи для провадження досудового слідства. Кримінальна справа після прийняття такого рішення направляється судом через прокурора слідчому.

У випадку хвороби обвинувачуваного, не пов'язаної з розладом його психічної діяльності, слідчому необхідно впевнитися, що, по-перше, вона дійсно є тяжкою, і, по-друге, що сам характер захворювання перешкоджає закінченню досудового слідства.

Критерій віднесення захворювання до того або іншого ступеня тяжкості є медичним, а не правовим. Тому слідчий повинен одержати від лікуючого лікаря і прилучити до кримінальної справи довідку про те, що хвороба підслідного дійсно є такою. Однак питання про неможливість закінчити попереднє слідство через тяжке захворювання обвинувачуваного повинен вирішувати сам слідчий. При виникненні сумніву в здатності участі захворілого обвинувачуваного в тій або іншій слідчій дії особа, що провадить розслідування, одержує про це довідку від лікуючого лікаря. Якщо ж довідки лікуючого лікаря про характер захворювання обвинувачуваного, його можливості брати участь у провадженні конкретної слідчої дії викликають у слідчого сумнів у їхній обґрунтованості, він повинен призначити у справі судово-медичну експертизу, на вирішення якої ставляться питання про те, чи є хвороба обвинувачуваного тяжкою, який строк її тривалості, чи здатний він брати активну участь у провадженні тих або інших слідчих дій.

Після зупинення розслідування через тяжке захворювання обвинувачуваного копію постанови слідчий повинен направити прокуророві й одночасно повідомити керівника тієї лікувальної установи, де підслідний знаходиться на лікуванні, про необхідність заздалегідь повідомити про закінчення курсу лікування останнього. У той же час слідчому необхідно і самому здійснювати контроль за ходом лікування обвинувачуваного шляхом переговорів з лікуючим лікарем, у випадках необхідності відвідувати лікувальну установу, для того, щоб переконатися, що захворілий знаходиться на стаціонарному лікуванні.[5, 167]

2.2. Призупинення дізнання, досудового слідства, коли не встановлена особа, що скоїла злочин

Зупинення дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими, досудового слідства у справах будь-якої категорії можливе тільки після того, як особи, що провадять дізнання, слідчий:

а) зберуть докази, що підтверджують наявність події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

б) виконають усі слідчі дії, спрямовані на розкриття злочину, і слідчі дії, провадження яких можливе за відсутності особи, що вчинила злочин;

в) вживуть заходів до збереження документів та інших можливих доказів у справі. Дане правило ч. 2 ст. 206 КПК відносить тільки до випадків зупинення досудового слідства на підставі пп. 1 і 2 даної статті. Однак ця вимога закону має не менше, якщо не більше значення, і для зупинення дізнання, досудового слідства, коли не встановлена особа, що вчинила злочин.

Успішному розкриттю злочину сприяє своєчасне порушення кримінальної справи за заявою, повідомленням про неочевидний злочин і негайний початок провадження дізнання або досудового слідства. Докази, що підтверджують наявність події злочину, як правило, збираються шляхом провадження оглядів місця події, виявлення і вилучення предметів, що можуть бути визнані речовими доказами, допитів потерпілих і свідків.

У ході розслідування у справі повинні бути ретельно перевірені всі можливі версії щодо встановлення особи, що вчинила злочин, особливо скрупульозно підлягають дослідженню версії про причетність до злочину конкретних осіб.

Слідчі дії у справах даної категорії умовно поділяються на дві групи: спрямовані на встановлення особи, що вчинила злочин, і процесуальні дії, провадження яких можливе за відсутності такої особи. До другої групи належать слідчі дії допоміжного характеру: дії, спрямовані на встановлення характеру і розміру заподіяного збитку, призначення і провадження товарознавчих, судово-бухгалтерських та інших експертиз, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем, огляд і прилучення до справи речових доказів і забезпечення їхньої схоронності тощо.

Крім слідчих дій у кримінальній справі про неочевидний злочин необхідно і прийняття слідчим інших заходів, спрямованих на встановлення особи, що вчинила злочин. До них належить відсилання письмового доручення відповідному органу дізнання про провадження необхідних оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення особи, що вчинила злочин; постановка на відповідний криміналістичний облік (місцевий, регіональний або центральний), якщо виявлені і вилучені з місця події й у ході провадження інших слідчих дій сліди і предмети.

Про зупинення досудового розслідування на підставі пп. 1-3 ч. 1 ст. 206 КПК виноситься постанова, у якій з дотриманням вимог, перерахованих у ст. 130 КПК, указуються:

1) у вступній частині — дата і місце складання; посада, звання або класний чин, прізвище й ініціали слідчого або особи, що провадить дізнання, яка склала постанову, номер розслідуваної кримінальної справи;

2) в описовій частині — докази, що підтверджують наявність події злочину і факт вчинення його обвинувачуваною або невстановленою особою; які слідчі дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження обвинувачуваного, який переховується, або встановлення особи, що вчинила злочин, виконувалися в ході розслідування, їхні результати; які і коли доручення слідчим давалися про розшук обвинувачуваного або виявлення злочинця органам дізнання, чи в повному обсязі вони виконані, які їхні результати; чому не вдалося установити місцезнаходження обвинувачуваного або виявити особу, що вчинила злочин; якщо обвинувачуваний захворів, то який характер захворювання, якими документами воно підтверджується, чому дане захворювання перешкоджає закінченню досудового слідства і яка приблизно тривалість хвороби; дотримання процесуальних умов зупинення досудового слідства, перерахованих у чч. 2-3 ст. 206 КПК. З описової частини постанови повинен випливати висновок про те, що зупинення досудового слідства (дізнання) у даній справі є єдино вірним і необхідним;

3) у резолютивній частині — прийняте рішення про зупинення досудового слідства (дізнання) і підстава, за якою воно зупиняється; запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченої особи, яка переховалася або захворіла; доля речових доказів; оцінка про направлення копії постанови прокуророві.

Після винесення постанови про зупинення досудового слідства (дізнання) слідчий, особа, що провадить дізнання, зобов'язані негайно заповнити статистичну карту про рух кримінальної справи (форма № 3), у якій крім інших даних про кримінальну справу вказується підстава зупинення кримінальної справи. [5, 170]

2.3. Робота слідчого по припинених кримінальних справах

Слідчому, начальникові відповідного підрозділу слідства або дізнання необхідно забезпечити облік і схоронність зупинених кримінальних справ. Наказ МВС України від 25 листопада 1992 р. № 745 "Про негайні заходи по удосконалюванню структури й організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України" зобов'язує керівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ щорічно станом на 1 січня робити інвентаризацію кримінальних справ, зупинених на підставі пп. 1-3 ч. 1 ст. 206 КПК.

У зупинених кримінальних справах на підставі пп. 1 і 3 ст. 206 КПК злочини відповідно до вищезгаданої Інструкції про єдиний облік злочинів враховуються як нерозкриті. У кожній зупиненій кримінальній справі про нерозкритий злочин слідчим за участю співробітника відповідного органу дізнання з урахуванням даних, отриманих у ході розслідування, складається план спільних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення особи, що вчинила злочин, або розшук обвинувачуваного. В органах внутрішніх справ обов'язковість складання такого плану, його структура передбачені Інструкцією з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України і їхній взаємодії з іншими службами органів внутрішніх справ України в розкритті і розслідуванні злочинів, затвердженої Наказом МВС № 745.

Діяльність слідчого у кримінальній справі про нерозкритий злочин складається з наступних елементів:

- постійне звертання до відповідних картотек криміналістичних обліків, що регулярно поповнюються новими відомостями про осіб, які вчинили злочини, серед яких може бути як той, хто переховався, обвинувачуваний, так і встановлюваний злочинець у справі про нерозкритий злочин;

- систематичний аналіз заяв і повідомлень про вчинені злочини, розслідуваних кримінальних справ з метою виявлення однорідних злочинів, подібних за способом вчинення, оскільки не виключена ймовірність їхнього вчинення встановлюваним злочинцем або розшукуваним обвинувачуваним;

- зіставлення відомостей про особистість розшукуваного обвинувачуваного або особи, що вчинила злочин, з даними про особистість злочинця в інших кримінальних справах;

- перевірка слідчим шляхом або з використанням можливостей оперативно-розшукових служб причетності встановлених підозрюваних або обвинувачуваних у розслідуваних кримінальних справах до вчинення злочинів, що залишилися нерозкритими;

- направлення докладної інформації про нерозкритий злочин або того, хто переховався, обвинувачуваного в органи внутрішніх справ за місцем можливого перебування обвинувачуваного або особи, що вчинила злочин. Таку ж інформацію слід направляти й у виправно-трудові установи, де можуть відбувати покарання за вчинення інших злочинів розшукувані особи;

- регулярні доручення оперативно-розшуковим службам про проведення перевірок у місцях можливого збуту (ринки, комісійні магазини, ломбарди, скупні пункти тощо) викрадених у ході вчинення злочину предметів і цінностей, що можуть бути реалізовані злочинцем через тривалий час після вчинення злочину;

- повторне провадження допитів, інших слідчих дій (після відновлення розслідування) з метою перевірки, уточнення вже наявних у справі даних, наприклад, алібі особи, запідозреного у вчиненні злочину, показань свідка, що викликають сумнів у їхній правдивості.

Наведений перелік дій слідчого у кримінальній справі про нерозкритий злочин не є вичерпним, тому з урахуванням специфіки конкретного злочину необхідно запланувати і виконати конкретні дії, що відповідають ситуації, яка склалася у справі.

Особливо важливим є забезпечення тісної взаємодії в роботі у справі про нерозкритий злочин слідчого й органу дізнання, оскільки саме поєднання процесуальних дій слідчого й оперативно-розшукових (непроцесуальних) можливостей пошукових служб дають найбільший ефект у розкритті злочинів.

Така взаємодія здійснюється шляхом:

• регулярного обміну взаємною інформацією;
• обговорення і розробки напрямків перевірки висунутих версій;
• своєчасного направлення слідчим доручень органові дізнання про провадження оперативно-розшукових заходів, не включених у план їхніх спільних дій, і швидкого і якісного виконання таких доручень;
• спільного використання техніки, засобів зв'язку, транспорту, можливостей автоматизованих і оперативно-довідкових обліків.

У практиці взаємодії слідчих зі співробітниками кримінальної міліції часто виникає питання про можливості ознайомлення слідчого з інформацією, що відноситься до розслідуваної ним справи, отриманої в ході провадження оперативно-розшукових заходів. В органах внутрішніх справ України це питання вирішене однозначно: затверджена Наказом № 745 МВС України вищезгадана Інструкція в п. 59 прямо вказує, що орган дізнання, який одержав оперативно-розшуковим шляхом інформацію у справі про злочини, розслідуваних слідчим, або інших фактах злочинної діяльності підозрюваних (обвинувачуваних) у цій же справі, вчасно знайомить з нею слідчого і вживає заходів по виключенню розголошення джерел і засобів її одержання. Інструкція передбачає, що слідчий і оперативний працівник забезпечують об'єктивну перевірку і реалізацію цієї інформації в ході розслідування справи, несуть відповідальність за розголошення джерел і засобів її одержання. Для забезпечення результативності оперативних заходів слідчий на прохання оперативного працівника може знайомити його з матеріалами кримінальної справи. Оперуповноважений несе відповідальність за розголошення без дозволу слідчого матеріалів слідства.[5, 172]

3. Процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового слідства.

У разі потреби відновити досудове слідство слідчий складає мотивовану постанову, копія якої направляється прокуророві. [1, 381]

Провадження досудового слідства або дізнання (у справах про нетяжкі злочини, у яких не встановлена особа, що вчинила злочин) відновлюється у зупинених кримінальних справах у двох випадках:

1) коли відпали підстави зупинення провадження у справі (місцезнаходження обвинувачуваного встановлене, обвинувачуваний видужав, встановлена особа, що вчинила злочин); 2) коли у зупиненій кримінальній справі необхідно виконати хоча б одну слідчу дію.

У першому випадку провадження у справі вважається відновленим з моменту винесення постанови про відновлення досудового слідства або дізнання (ст. 210 КПК).[1] У цій постанові необхідно викласти основні відомості про злочин, обставини, що викликали зупинення досудового слідства, і дату винесення постанови про його зупинення, підстави відновлення розслідування. Копія такої постанови направляється прокуророві.

У кримінальній справі, зупиненій у зв'язку з невстановленням місцезнаходження обвинувачуваного, постанова про відновлення досудового слідства виноситься, коли слідчому стало відомо точне місце його перебування. Чекання, поки затриманого обвинувачуваного етапують до місця провадження розслідування, неприпустиме, оскільки підстава зупинення відпала і будь-які дії слідчого, у тому числі і непроцесуального характеру (направлення запитів, нагадувань тощо), повинні виконуватися у розслідуваній, а не в зупиненій кримінальній справі. Зупинена внаслідок тимчасового психічного захворювання обвинувачуваного кримінальна справа відновлюється після того, як суд своєю ухвалою (суддя — постановою) скасує своє рішення про застосування примусових заходів медичного характеру і направить справу прокуророві, а той — слідчому. Одержавши кримінальну справу від прокурора, слідчий зобов'язаний відразу ж винести постанову про відновлення досудового слідства. Моментом відновлення провадження у зупиненій кримінальній справі через тяжке захворювання обвинувачуваного є не тільки його повне, але і часткове видужання, що дозволяє йому брати участь у розслідуванні. У такому випадку про можливість обвинувачуваного брати участь у провадженні у справі необхідно одержати довідку в лікуючого лікаря, а у випадку сумніву в об'єктивності останнього — призначити судово-медичну експертизу. Що стосується кримінальних справ, зупинених внаслідок невстановлення особи, що вчинила злочин, то провадження в них відновлюється, коли слідчому стали відомі дані про таку особу. Якщо такі дані викликають сумнів, необхідно дати доручення органові дізнання про перевірку запідозреного на причетність до вчиненого злочину.

Кримінально-процесуальний закон України не ставить зупинення досудового слідства в залежність від витікання строків його провадження, однак, якщо відновлено провадження у справі, зупиненій на підставі пп. 1-2 ст. 206 КПК[1], у якій минув строк слідства (як первинний, так і продовжений), необхідно скласти постанову про порушення клопотання про продовження строків досудового слідства і представити його разом зі справою відповідному прокуророві.

Вид і черговість слідчих дій, що відразу необхідно виконати у відновленій кримінальній справі у зв'язку з усуненням обставини, що викликала його зупинення, залежать від підстави зупинення і характеру розслідуваного злочину. Якщо провадження у справі зупинялося у зв'язку з невідомістю місцезнаходження або хворобою обвинувачуваного, а обвинувачення йому не було пред'явлено, необхідно в першу чергу висунути обвинувачення і допитати обвинувачуваного. Питання про необхідність повторного допиту потерпілого, свідків, обвинувачуваного, допитаних до зупинення провадження у справі, вирішується в кожному конкретному випадку залежно від тривалості перерви в розслідуванні і характеру даних ними показань.

Відновлення досудового слідства, дізнання (у справах про нетяжкі злочини, зупинених на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК)[1] з метою провадження однієї або декількох слідчих дій також оформляється постановою, зміст якої таке ж, як і постанови про відновлення розслідування у випадку усунення підстави його зупинення. Винесення такої постанови обумовлено необхідністю дотримання процесуальної форми при збиранні і перевірці доказів, що передбачає провадження процесуальних дій у ході лише офіційного розслідування у порушеній кримінальній справі. Якщо після їхнього провадження підстави зупинення не будуть усунуті, слід винести нову постанову про зупинення досудового слідства (дізнання), вказавши в ньому, крім усіх відомостей, викладених у першій такій постанові, з якою метою відновлювалося провадження розслідування, які результати виконаних слідчих дій. Копії обох постанов необхідно направити прокуророві.

Зупинені кримінальні справи можуть бути закриті за витіканням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, за винятком кримінальних справ про злочини, санкція за вчинення яких передбачає довічне позбавлення волі (питання про застосування строків давності до осіб, що вчинили такі злочини, вирішує суд), і кримінальних справ, зупинених на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 КПК [1] внаслідок того, що обвинувачуваний переховується від органів слідства (ця обставина зупиняє перебіг строку давності). Орган дізнання вправі закрити тільки зупинені на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК [1] кримінальні справи про нетяжкі злочини, у яких минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (п. 4 ст. 6 КПК). Кримінальні справи, зупинені на підставі пп. 1, 2 ч. 1 ст. 206 КПК, тобто справи, у яких відомий обвинувачуваний, крім вищевказаних випадків, можуть бути закриті внаслідок: втрати діянням або особою, що його вчинила, суспільної небезпеки внаслідок зміни обстановки (ч. 1 ст. 7 КПК); прийняття акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також помилування особи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК); смерті обвинувачуваного (п. 8 ст. 6 КПК); наявності вироку, що вступив у законну силу, за тим же обвинуваченням, ухвали або постанови суду про закриття справи з тієї ж підстави (п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК); наявності щодо обвинувачуваної нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим же обвинуваченням (п. 10 ч. 1 ст. 26 КПК); наявності нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи за тим же фактом (п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК).

Зупинену провадженням кримінальну справу можна закрити шляхом винесення мотивованої постанови, не відновлюючи попереднє слідство (дізнання). Однак якщо в такій справі слід з'ясувати або уточнити обставини, що є підставою для закриття справи, то попереднє слідство необхідно відновити.

У випадках доручення прокурором, начальником слідчого відділу або органу дізнання подальшого розслідування у зупиненій кримінальній справі не тому слідчому, що виносив постанову про зупинення, а іншому, то йому, перш ніж відновити попереднє слідство або дізнання, необхідно винести постанову про прийняття кримінальної справи до свого провадження.[5, 173-175]

4. Підстави до закриття зупинених кримінальних справ

Справа, у якій слідство зупинено, підлягає закриттю:

1) по закінченні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, зазначених у статтях 49 і 106 Кримінального кодексу України, а у випадках, зазначених у частині 1 статті 7 цього Кодексу, — і до закінчення цих строків;

2) у випадках, передбачених пунктами 4, 8, 9, 10 і 11 частини 1 статті 6 цього Кодексу.

Закінчення досудового слідства — важливий етап провадження у кримінальній справі, оскільки саме в рамках цієї діяльності аналізуються й оцінюються зібрані у справі докази, підводиться підсумок усьому розслідуванню і, нарешті, приймається і реалізується процесуальне рішення про подальший рух справи.

У будь-якій кримінальній справі заключний етап слідства повинен містити в собі сукупність наступних дій:

1) Оцінка зібраних у справі доказів з погляду їхньої достатності для достовірного висновку про форму закінчення слідства.

Закінчуючи досудове провадження у кримінальній справі, слідчий повинен вивчити накопичену в матеріалах інформацію на предмет її достатності для прийняття законного й обґрунтованого підсумкового рішення.

Установлені докази повинні однозначно підтверджувати обставини, що входять у предмет доказування в кожній справі (ст. 64 КПК)[1]. Крім того, слід перевірити:

1) чи всі необхідні слідчі дії були проведені;

2) чи є у справі неперевірені і неспростовані версії, крім основної;

3) чи присутні в матеріалах невирішені клопотання;

4) чи правильно дана юридична кваліфікація діяння;

5) чи всі особи, що підлягають притягненню як обвинувачувані, визнані такими;

6) чи забезпечує раніше обраний запобіжний захід належну поведінку обвинувачуваного;

7) чи вжиті заходи, спрямовані на відшкодування матеріального збитку, а також заходи для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

8) чи вжиті заходи для виявлення й усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

2) Систематизація і належне оформлення матеріалів справи.

Призначення систематизації матеріалів кримінальної справи — зібрати воєдино і розташувати матеріали таким чином, щоб забезпечити найбільшу їхню наочність для підтвердження обвинувальної або виправдувальної тези слідчого.

Існує кілька способів систематизації матеріалів.

Систематичний спосіб полягає в розташуванні матеріалів залежно від того, яка група обставин установлюється за допомогою доказів, що містяться в даних документах. Приміром, в окремі блоки збираються документи, що встановлюють або підтверджують: 1) обставини, установлені до порушення кримінальної справи; 2) відомості про об'єкт злочинного посягання; 3) місце, час, спосіб вчинення злочину та інші обставини, що формують об'єктивну сторону діяння; 4) обставини, що свідчать про винність конкретної особи у вчиненому діянні; 5) відомості про особистість обвинувачуваного, у тому числі обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність у випадку визнання його винним судом.

У рамках систематичного способу може бути запропоноване й інше компонування матеріалів залежно від специфіки розслідування конкретної кримінальної справи. Так, при розслідуванні багатоепізодних справ можлива систематизація матеріалів залежно від того, до якого з розслідуваних злочинів відносяться зібрані докази.

Хронологічний спосіб пропонує розташовувати матеріал у тій же послідовності, у якій вони були отримані органом, що здійснює розслідування.

Кожний із наведених способів має як переваги, так і недоліки. Перший спосіб доцільно застосовувати при розслідуванні злочинів, вчинених в умовах неочевидності, складних злочинів, а також за наявності великої кількості побічних доказів. Хронологічне розташування матеріалів виправдовує себе при розслідуванні одиничних злочинів, вчинених, як правило, в умовах очевидності. При цьому розташування матеріалів дозволяє дати уявлення про те, як формувався висновок слідчого про винність особи, що дає можливість прокуророві, що наглядає, і судові простежити динаміку доказової діяльності.

На практиці в багатьох ситуаціях виправдовує себе застосування змішаного способу систематизації матеріалів. Його сутність полягає в тому, що за основу береться систематичний спосіб, але всередині окремих інформаційних блоків матеріали розташовані в хронологічному порядку.

Після компонування матеріали повинні бути підшиті в єдине ціле і пронумеровані. На початку справи розташовуються статистична карта (форма № 6) і опис документів, що не мають нумерації. Порядковий номер проставляється в правому верхньому куті, причому першим номером позначається сторінка, на якій розташована постанова про порушення кримінальної справи. Якщо справа виникла в результаті з'єднання декількох, на початку матеріалів підшиваються всі постанови про порушення справ, після чого випливає постанова про їхнє з'єднання. За наявності декількох томів кримінальної справи кожний з них має власну нумерацію.

Слідчий повинен ще раз перевірити, чи всі матеріали оформлені належним чином, чи правильно в документах зазначені дати, чи немає помилок у написанні прізвищ, чи усюди проставлені підписи слідчого й інших осіб. Неналежним чином оформлені матеріали можуть спричинити повернення справи для провадження додаткового розслідування, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих з порушенням процесуального порядку їхнього збирання (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. № 3 зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. № 3 "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування").

Ухвалення рішення про форму закінчення провадження у справі. Кримінально-процесуальний закон передбачає наступні форми закінчення досудового кримінального процесу: 1) складання обвинувального висновку; 2) складання постанови про закриття кримінальної справи; 3) складання постанови про направлення справи в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 212 КПК). Даний перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Рішення про конкретну форму закінчення слідчий приймає, виходячи зі встановлених у справі обставин і оцінки відповідних доказів. Письмова вказівка про форму закінчення слідства може дати прокурор, однак при незгоді з ним слідчий вправі оскаржити вказівку вищестоящому прокуророві. При розслідуванні багатоепізодних справ можливе застосування різних форм закінчення досудового слідства щодо кожного з обвинувачуваних.

4) Оголошення учасникам процесу про закінчення досудового слідства і пред'явлення їм матеріалів кримінальної справи.

Законодавець передбачає можливість ознайомлення з матеріалами кримінальної справи тільки у випадку, якщо справа підлягає направленню в суд для його розгляду по суті.

Визнавши попереднє слідство закінченим, слідчий повідомляє про це потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників і роз'яснює їм їхнє право ознайомитися з матеріалами справи (ст. 217 КПК). Про факт роз'яснення такого права слідчий складає протокол. Перерахованим вище особам може бути направлене письмове повідомлення, копія якого прилучається до справи.

Не слід роз'яснювати зміст ст. 217 КПК задовго до закінчення слідства, тому що думка про необхідність ознайомлення з матеріалами може сформуватися в особи безпосередньо перед завершенням досудового процесу. Тим більше неприпустимо забороняти особі реалізувати своє право знайомитися з матеріалами справи, посилаючись на раніше отриману від нього заяву про відмову в заяві відповідного клопотання.

У випадку письмового або усного клопотання цих осіб їм пред'являються для ознайомлення всі матеріали кримінальної справи в підшитому і пронумерованому виді. Виключення складають матеріали, надані цивільному відповідачеві, оскільки він вправі знайомитися лише з документами, що відносяться до заявленого у справі позову (ч. 2 ст. 51 КПК).

Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення особам, перерахованим у ст. 217 КПК, не пред'являються (ч. 4 ст. 217 КПК)[1].

У процесі ознайомлення з матеріалами справи особи мають право робити з нього будь-які виписки. З дозволу слідчого можливе застосування засобів множної техніки.

Про хід і результати ознайомлення потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників з матеріалами справи слідчий складає протокол, у якому відбиває, хто з осіб, протягом якого проміжку часу і з якими матеріалами був ознайомлений. Якщо під час ознайомлення або після його завершення хто-небудь з вищевказаних суб'єктів заявив клопотання, воно також заноситься до протоколу. За наявності письмового клопотання воно прилучається до матеріалів справи.

На завершальному етапі досудового слідства обвинувачуваний і його захисник також наділені правом ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Це забезпечує їхню активну участь у дослідженні й оцінці доказів, покладених в основу обвинувального висновку.

Ознайомлення відбувається тільки після виконання слідчим вимог ст. 217 КПК, тому що зміст клопотань потерпілого і результати їхнього вирішення повинні бути доведені до відома сторони захисту.

Відповідно до положень ст. 218 КПК слідчий зобов'язаний оголосити обвинувачуваному, що попереднє слідство у справі закінчене і що він вправі ознайомитися з усіма матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства.

Факт ознайомлення обвинувачуваного з правом користуватися послугами захисника оформляється окремим протоколом.

Якщо обвинувачуваний раніше відмовився від участі захисника у справі, а при роз'ясненні правил ст. 218 КПК виявив бажання знайомитися з матеріалами з його допомогою, слідчий повинен забезпечити участь захисника у справі за згодою або за призначенням.

Слідчий також роз'яснює обвинувачуваному його право заявити клопотання про розгляд його справи в суді одноосібно суддею або колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених ст. 17 КПК[1].

Якщо обвинувачуваний не побажав знайомитися з матеріалами справи за допомогою захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи в підшитому і пронумерованому виді. У процесі ознайомлення особа вправі робити будь-які виписки зі справи, а також заявляти клопотання, що підлягають обов'язковому вирішенню. Можливе зняття копій документів з використанням технічних засобів.

Якщо у справі притягнуто як обвинувачуваних кілька осіб, матеріали кримінальної справи пред'являються кожному з них окремо.

При використанні в ході слідчих дій звукозапису, кінозйомки або відеозапису результати застосування відповідних технічних засобів повинні бути пред'явлені незалежно від тривалості їхнього відтворення разом з матеріалами справи.

Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає йому можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи, про що складається окремий протокол. При неможливості явки захисника ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами справи може бути відкладене на строк до трьох діб. Якщо явка захисника у встановлений строк неможлива, слідчий вживає заходів до призначення іншого захисника відповідно до правил ч. 3 ст. 47 КПК. При ознайомленні захисник користується правами, перерахованими в ст. 219 КПК.

Оголошення неповнолітньому обвинувачуваному про закінчення досудового слідства і пред'явлення йому матеріалів справи відбувається з обов'язковою участю захисника (ст. 440 КПК). При цьому з дозволу слідчого також може бути присутнім законний представник неповнолітнього.

Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не представляються і зберігаються окремо від кримінальної справи (ч. 5 ст. 218 КПК)[1].

Час ознайомлення обвинувачуваного і його захисника у строк слідства не входить і не може бути обмежено. Однак у випадках, коли обвинувачуваний і його захисник явно затягують процес ознайомлення зі справою, слідчий вправі винести мотивовану постанову про встановлення графіка їхнього ознайомлення. Така постанова повинна бути затверджена прокурором.

Неприпустимо робити слідчі дії під час ознайомлення обвинувачуваного і його захисника з матеріалами справи з указівкою більш ранніх строків, ніж ті, у які вони протікали в дійсності.

Обвинувачуваний вправі відмовитися знайомитися з матеріалами справи. Відмова неприпустима, якщо він носить змушений характер. Так, якщо обвинувачуваний не був ознайомлений з документами через те, що слідчий не створив для цього належних умов, але при цьому був оформлений протокол про відмову від ознайомлення, даний факт є істотним порушенням права особи на захист і слугує підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Загальні умови і порядок досудового розслідування

Про факт ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами кримінальної справи складається протокол за правилами статті 85 КПК. У протоколі повинне бути відбито, протягом якого строку і з якими саме матеріалами був ознайомлений обвинувачуваний, із указівкою кількості томів і кількості аркушів справи в кожному томі (ст. 220 КПК).

Аркуш справи, що містить протокол про оголошення обвинувачуваному про закінчення слідства і пред'явленні йому і його захисникові матеріалів справи, у кількість пропонованих аркушів не зараховується. Заборонено вносити виправлення в цифри, що позначають кількість аркушів, тому що це може бути розцінено судом як фальсифікація матеріалів слідства або їхнє приховання від ознайомлення.

До протоколу заносяться клопотання, що надійшли від обвинувачуваного і його захисника. Якщо заявлено письмове клопотання, воно прилучається до матеріалів справи після протоколу.

Після ознайомлення з матеріалами справи відповідний протокол підписують обвинувачуваний, слідчий і захисник, якщо останній бере участь у справі.

Якщо особа, яку необхідно повідомити про закінчення досудового слідства, знаходиться поза територією України, слідчий повинен направити в компетентні органи тієї країни, у якій знаходиться така особа, відповідне доручення.

5) Вирішення клопотань, що надійшли від учасників процесу, які знайомилися з матеріалами справи.

Правом заявляти клопотання наділені потерпілий, його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їхні представники, обвинувачуваний і його захисник, а також законний представник неповнолітнього обвинувачуваного.

Обвинувачуваний і його захисник подають клопотання про доповнення досудового слідства, про зміну кваліфікації злочину і про закриття справи, а інші учасники процесу — тільки про доповнення матеріалів кримінальної справи.

Клопотання може бути подане як після закінчення ознайомлення з усіма матеріалами справи, так і безпосередньо в процесі ознайомлення.

Якщо клопотання заявлене в ході ознайомлення з матеріалами, слідчий припиняє виконувати вимоги ст. ст. 217-220 КПК [1] і вирішує клопотання. Після цього всі матеріали, у тому числі і результати вирішення клопотання, надаються для ознайомлення в повному обсязі заново.

При заяві клопотання після ознайомлення з усіма матеріалами, що містилися у справі, слідчий вирішує його за загальними правилами, закріпленими у ст. ст. 129, 221 КПК[1].

Слідчий зобов'язаний задовольнити клопотання обвинувачуваного і його захисника, якщо обставини, для з'ясування яких заявлене клопотання, мають значення для справи (ч. 2 ст. 221 КПК). Вирішення клопотання передбачає прийняття слідчим у встановлений законом тридобовий строк одного з наступних рішень: 1) про задоволення клопотання; 2) про часткове задоволення клопотання; 3) про відмову в його задоволенні.

Кожне з вищезгаданих рішень оформляється мотивованою постановою, у якій повинні бути зазначені конкретні підстави прийнятого рішення. Заборонено робити невмотивовану відмову в задоволенні клопотання, використовуючи подібного роду фрази: "Клопотання задоволенню не підлягає, оскільки винність особи в повному обсязі підтверджується всією сукупністю зібраних у справі доказів".

Якщо слідчий приймає рішення про задоволення заявлених вимог, їм виробляються додаткові слідчі дії в порядку, передбаченому чинним кримінально-процесуальним законодавством.

6) Пред'явлення учасникам процесу додаткових матеріалів, якщо такі з'явилися в результаті задоволення заявлених клопотань.

Відповідно до ст. 222 КПК усі додаткові матеріали кримінальної справи, отримані в результаті провадження слідчих дій у рамках задоволення заявлених клопотань, надаються для ознайомлення обвинувачуваному і його захисникові. Інші особи, які беруть участь у справі, при бажанні також можуть ознайомитися з додатковими матеріалами. При заяві клопотання про ознайомлення з усіма матеріалами, а не тільки з додатковими, слідчий повинен надати особам таку можливість.

Про ознайомлення з матеріалами справи складається протокол за правилами ст. ст. 217-222 КПК. Якщо після ознайомлення будуть заявлені нові клопотання, вони підлягають вирішенню на загальних підставах.

7) Складання підсумкового процесуального документа і подальше направлення кримінальної справи.

Попереднє слідство закінчується шляхом направлення кримінальної справи в суд з обвинувальним висновком для його розгляду і вирішення по суті, закриття справи або за допомогою його направлення в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

При закінченні досудового слідства з направленням справи в суд для вирішення питання про винність особи у відповідному документі викладаються встановлені обставини, і формулюється обвинувачення, що являє собою остаточний висновок слідчого за матеріалами справи.

Під обвинувальним висновком розуміється процесуальний акт, яким слідчий, діючи в межах своєї компетенції, ґрунтуючись на наявних у кримінальній справі доказах, робить висновок про необхідність притягнення особи до кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим направляє справу прокуророві, що після затвердження висновку передає справу в суд для розгляду по суті пред'явленого обвинувачення.

За допомогою даного документа забезпечується чітка аргументація висновку слідчого про необхідність притягнення особи до кримінальної відповідальності. Тому перед складанням обвинувального висновку слідчий повинен вивчити обставини діяння, з позицій відповідності вимогам ст. 64 КПК проаналізувати всі зібрані у справі докази. [5, 181-183]

Висновки

У ході роботи було зроблено наступні висновки, що зупинення слідства у кримінальній справі означає, що справа ще не закінчена і не може бути направлена в суд або закрита з яких-небудь законних підстав, що в ній необхідні додаткові заходи з метою розкриття злочину або розшуку обвинувачуваного і закінчення слідства у справі відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Процесуальне значення зупинення слідства у справі особою, як виняткової процесуальної форми полягає в першу чергу в тому, що у справі підводяться визначені підсумки досудового розслідування або судового розгляду.

У постанові або ухвалі про зупинення кримінальної справи фіксуються зібрані дані про обставини вчиненого злочину, наводяться відомості про осіб, причетних до злочину, докази його вчинення визначеною особою; пояснюється, чому не вдалося вчасно розкрити злочин, розшукати особу, що переховується від слідства або суду обвинувачуваного (підсудного); указуються підстави, за якими винесена постанова або ухвала про зупинення слідства у кримінальній справі.

Список використаної літератури

1. Кримінально – процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 840 с.

2. Богословська Л.О. Зупинення досудового слідства.-X., 1994.

3. Быков В.М., Ломовской В.Д. Приостановление производства по уголовному делу. - М., 1978. (НУВС)

4. Кожевников Г.К. Прокурорский надзор за законностью и обоснованностью приостановления предварительного расследования. Автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук. (Специальность 12.00.01). -X., 1992. (НУВС)

5. Кожевников Г.К. Приостановление и возобновление предварительного (досудебного) следствия: в книге: Руководство по расследованию преступлений. -Харьков: Консум, 2001. - С. 158-176.

6. Леви А.А. Приостановление и возобновление предварительного следствия: в книге: Руководство для следователей / Под ред. Н.А. Селиванова и В.И. Снеткова). - Москва: ИНФРА-М, 1997. - С. 69-70. (НУВС)