Приватизація державного житлового фонду – один із основних етапів житлової реформи

Вступ.

1. Приватизація комунального майна: проблеми законодавства, теорії та практики.

2. Незаконна приватизація державного та комунального майна: деякі аспекти кримінальної відповідальності.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил та виробничих відносин в Україні процеси роздержавлення і приватизації набули винятково важливого значення. Вони є фундаментом радикальної економічної реформи та відіграють ключову роль в інтеграції України до світової та європейської економічної системи. Основна мета цих процесів — формування багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки. У підсумку, в державній власності має залишитися лише майно, потрібне для виконання державою своїх функцій, а в комунальній — майно, необхідне для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування та територіальних громад.

1. Приватизація комунального майна: проблеми законодавства, теорії та практики

У сучасній економічній та юридичній науці відсутня єдина позиція щодо співвідношення понять «приватизація» та «роздержавлення». Частина дослідників вважає приватизацію ширшим поняттям, ніж роздержавлення [7, c. 568]. Інші розглядають приватизацію як одну з форм роздержавлення. Третя група науковців ототожнює ці категорії [1, c. 105]. На нашу думку, ці поняття мають самостійне юридично-смислове навантаження.

У широкому розумінні роздержавлення означає розширення самостійності підприємств та організацій, відхід держави від оперативного господарського керівництва ними, тобто зміну форм та методів господарювання. Об'єктивною основою цього процесу є різноманіття форм власності та господарювання. У вузькому значенні роздержавлення передбачає перетворення власності на інші її форми з обов'язковою зміною власника [1, c. 104].

Не менш дискусійним є визначення поняття «приватизація». В економічній та юридичній теорії існує багато підходів до його трактування. Найпоширенішим економічним визначенням [3, c. 340] є таке: приватизація — це трансформація державних засобів виробництва та іншого майна у недержавні, тобто у приватну чи колективну власність (відповідно до Закону від 7 лютого 1991 р. «Про власність» [2, c. 349]). Важливе значення має легальне визначення, закріплене у Законі від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію державного майна» [4, c.170]. Згідно з ним, приватизація — це відчуження майна, що перебуває у державній власності, а також майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1 Закону).

Аналіз легального визначення приватизації дозволяє виявити певні його недоліки:

1) У визначенні не відображено сутність процесу приватизації. Пропонується додати таку ознаку, як «зміна форми власності», що конкретизує і процес, і результат діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

2) Приватизація охоплює зміну не лише державної, а й комунальної власності. Оскільки комунальна власність не поглинається державною, у визначенні має бути згадана і вона.

3) Відповідно до Цивільного кодексу України, учасниками цивільних відносин є суб'єкти публічного і приватного права. Сутність приватизації полягає у зміні форми власності шляхом відчуження майна публічних суб'єктів та передачі його приватним суб'єктам. Тому доцільно врахувати цю новелу ЦК України та передбачити перехід майна до приватних власників — фізичних та юридичних осіб.

Для усунення недосконалості законодавчого визначення пропонується викласти його у такій редакції: «приватизація — це зміна форми власності шляхом відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, або належить Автономній Республіці Крим, на користь визначених законом покупців — приватних власників (фізичних та юридичних осіб) з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України».

Історично роздержавлення та приватизація в Україні пройшли три етапи [9, c.152-157]. На першому етапі (1992-1994 pp.) переважали оренда та оренда з викупом (викуп об'єктів трудовими колективами), які мають невелику конкурентоспроможність.

Другий етап (1995 — середина 1997 pp.) — етап масової приватизації, пов'язаний із впровадженням приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС), компенсаційних сертифікатів (КС) та житлових чеків. Цей етап характеризувався широким залученням населення до приватизації малих підприємств та акцій великих і середніх підприємств. Домінуючим способом малої приватизації був викуп, хоча з вересня 1995 р. зростає кількість підприємств, що продаються на аукціонах.

На думку фахівців, мала приватизація негативно вплинула на становлення комунальних підприємств. Оскільки більшість об'єктів комунальної власності належать до групи «А» (мала приватизація), з'явилась можливість зменшити бюджетні витрати на управління малоприбутковими та збитковими підприємствами, збільшити доходи місцевого бюджету та підвищити ефективність роботи підприємств [6, c.50]. Проте аналіз приватизаційних процесів свідчить про зворотне. За даними Фонду державного майна України за 1992-1995 pp. в Україні змінили організаційно-правову форму близько 28 тис. об'єктів, 85% з яких — об'єкти малої приватизації, у тому числі 52,9% — сфери торгівлі і суспільного харчування. У 1995 р. було приватизовано 13232 об'єкта групи «А» проти 6079 об'єктів у 1994 p., у тому числі підприємств торгівлі і суспільного харчування 8167 і 3257 відповідно [7, c. 205-206].

Під час малої приватизації було проігноровано необхідність залишення у комунальній власності підприємств, що надають послуги населенню у мінімально необхідній кількості. Разом із розширенням приватизаційних процесів у комунальному секторі слід було враховувати не лише надходження від продажу майна, а й забезпечення послугами всіх категорій населення незалежно від доходу [6, c. 50].

Сертифікатна приватизація мала переважно соціально-політичний характер, тому не було досягнуто головної економічної мети — підвищення ефективності виробництва на основі формування ефективного власника та середнього класу, які є головними силами конкурентоспроможного ринкового середовища та громадянського суспільства.

Перехід до третього етапу — грошової приватизації, що триває зараз, дозволить створити вторинний ринок акцій приватизованих підприємств, що має забезпечити кращі умови для залучення інвестицій та появи ефективного господаря. Крім того, новим ЦК України окремо передбачена особлива підстава набуття права власності фізичною або юридичною особою у разі приватизації майна, що є у комунальній власності (ст. 345).

Приватизація комунального майна здійснюється на підставі положень Закону від 19 лютого 1997 р. «Про приватизацію державного майна». Відчуження майна, що є комунальною власністю, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 3). Продаж такого майна здійснюють органи, створені відповідними місцевими радами. Ці органи діють у межах повноважень, визначених місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними (п. 7 ст. 7).

Очевидно, що наведені статті автоматично включають комунальну власність до складу державної. Адже, виходячи з назви Закону, ним мають бути врегульовані питання приватизації лише об'єктів державного майна. Ця проблема стала підставою для звернення Президента України з конституційним поданням щодо відповідності згаданих положень Закону Конституції України [5, c. 336-345].

Відповідно до Конституції України правовий режим власності встановлюється виключно законами України (п. 7 ч. 1 ст. 92). Із прийняттям Основного Закону комунальна власність набула статусу самостійної форми права власності, на конституційному рівні її відокремлено від державної власності, а управління нею здійснюється безпосередньо територіальними громадами або створеними ними органами.

2. Незаконна приватизація державного та комунального майна: деякі аспекти кримінальної відповідальності

Приватизація державного і комунального майна — процес досить відомий. Значна кількість юридичних та фізичних осіб брали участь у цьому процесі, за результатами якого учасники-переможці укладали договори купівлі-продажу та ставали власниками об'єктів приватизації, що давало право володіти майном, користуватись ним для господарської діяльності з метою отримання прибутку, передавати його до статутного фонду товариств тощо.

Отже, приватизація майна — це процес відчуження майна, яке перебуває у державній та комунальній власності (власності територіальних громад), на користь фізичних та юридичних осіб, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Як на початку цього процесу, так і сьогодні на етапі завершення, приватизація сприймається українським суспільством неоднозначно. Широко дискутуються питання її доцільності, обґрунтованості обраних напрямів, пріоритетів та темпів робіт. Особлива увага приділяється приватизації стратегічно важливих об'єктів, об'єктів, що приватизуються за окремим нормативно-правовим актом парламенту чи уряду.

Така увага до проблем обумовлюється тим, що результати приватизації позначаються на різних сферах по-різному.

Ефект від приватизації в окремих галузях проявляється у різній за терміном перспективі. Залежно від об'єкта приватизації, його стратегічного та економічного значення, відчуження майна, що підлягає приватизації, проводиться на аукціоні, за конкурсом, шляхом перетворення у ВАТ чи КСП та іншими способами, встановленими законодавством, визначаються його пріоритетні напрями продажу для подальшого ефективного використання в інтересах насамперед власника, держави та суспільства.

Важливо також, що мільйони людей стали акціонерами реформованих у процесі приватизації підприємств, набули досвіду володіння корпоративними правами. Сьогодні можна стверджувати, що в Україні виникла нова формація власників — підприємців, особисті інтереси яких тісно пов'язані з розвитком виробництва, вирішенням соціальних питань, підвищенням добробуту працівників.

За роки приватизації роздержавлено понад 81 тис. об'єктів. До колективної форми власності перейшло понад 60 тис. підприємств, приватними стали майже 23 тис. Зокрема, за 1992—2002 pp. було продано понад 67 тис. об'єктів малої приватизації, що створило умови для розвитку конкуренції у сфері торгівлі, обслуговування, у малому бізнесі. Економічний аналіз роботи приватизованих малих підприємств свідчить, що значна їх кількість має позитивну динаміку обсягів виробництв. Внаслідок приватизації державного і комунального майна створено вагомий недержавний сектор економіки, основу якого становлять більш як 11 тис. відкритих акціонерних товариств. Нині на роздержавлений сектор припадає 34% основних засобів виробництва у вартісному вимірі, а у власності держави (з врахуванням комунального майна) перебувають 53,3%. За обсягом виробництва реформовані підприємства переважають підприємства державної та комунальної власності в 2,5 рази [1, с. 10].

Не впроваджено також чітко встановленого інституту відповідальності експертів з оціночної діяльності майна. Існуюча нормативно-правова база для експертів щодо порядку та методики оцінки майна дає можливість оцінити будь-яке державне чи комунальне майно, що підлягає приватизації, за ціною, яка влаштовуватиме тих осіб, котрі її замовляють, а головне — такий експерт без будь-яких труднощів уникне відповідальності як цивільно-правової, так і кримінальної.

Певну роль під час приватизації майна відіграють організовані злочинні групи, які скуповують державну та комунальну власність, а саме: невеликі об'єкти інфраструктури для створення ресторанного чи ігрового бізнесу, намагаються заволодіти контрольним пакетом акцій державних підприємств, що приватизуються, для посилення впливу на певну сферу діяльності.

Ведучи мову про кримінально карану приватизацію майна, яке не підлягає приватизації, слід мати на увазі, що чинне законодавство надає вичерпний перелік (який не є постійним й незмінним) підприємств, установ та організацій, які не можуть відчужуватись будь-яким способом, оскільки становлять національну, культурну та історичну цінність, є об'єктами загальнодержавного значення, а також казенні підприємства.

Висновки

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що однією з умов досягнення найвищої ефективності приватизаційного процесу в Україні має бути досконала законодавча база. Млявість процесу приватизації в нашій країні є наслідком недосконалості діючих концепцій, програм і відповідного законодавства, їх неузгодженості між собою. Кризові явища в економіці, зростання криміногенних процесів, зубожіння населення — це факти сьогодення. Але чітке правове регулювання економічних процесів допоможе подолати скрутне економічне становище та забезпечити перехід до ринкових відносин передусім шляхом приватизації, зокрема, комунального майна.

Із наведеного вище вбачається, що необхідно не лише закріпити в нормативно-правових актах більш чітку та послідовну й прозору процедуру приватизації державного та комунального майна з обов'язковим контролем з боку держави, а й навчати фахівців, які б змогли як запобігати скоєнню названих вище злочинів, так і ефективно їх розкривати.

Отже, на сьогодні проблема кримінально караної приватизації є досить значною, масштабною та актуальною, оскільки, хоча б частково вирішивши її, є можливість захистити майнові права осіб, які здійснюють господарську діяльність, та осіб, котрі перебувають у трудових відносинах з підприємствами, підвищити довіру кредиторів та інвесторів, зробити приватизацію більш прозорою та доступною всім її учасникам, усунути негативний вплив на розвиток виробництва, тим самим збільшити грошовий обіг та капіталовкладення, поповнити надходження до Державного бюджету України і тим самим підняти економічний та соціальний стан.

Список використаної літератури

1. Баліна С.Н., Ущаповський В.Ф. Правові основи приватизації в Україні та її захист від злочинних посягань: Навч. посіб. — К., 1999. — С. 72.

2. Бойко О. Приватизація та роздержавлення в Україні доби перебудови, або "наша дивна революція" // Сучасність. - 2006. - № 10. - C. 61-69.

3. Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду. Затверджено постановою Верховної Ради України від 31 жовтня 1991 р. № 1767-ХІІ

4. Ларцев В. Предприватизаційний етап роздержавлення власності в Україні // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 12. - C. 70-73.

5. Лєвик А., Яворська О. Законодавче регулювання реприватизації, доприватизації житла // Право України. - 2002. - № 3. — С 116.

6. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, Н.С. Кузнецова, О.А. Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. — К., 2000. — С. 340.

7. Правові основи приватизації в Україні та їх захист від злочинних посягань / За ред. С.Н.Каліна, Ф.Ущаповського. — К.. 1999.

8. Салата В. Особливості етапів роздержавлення та приватизації державного (комунального) майна в Україні // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 12. - C. 52-59

9. Яковлєва К. Програма приватизації на 2004 рік: новий підхід до роздержавлення // Україна BUSINESS. - 2003. - 13 жовтня. - C. 12