Принципи управління

1. Загальні принципи управління. Класифікація принципів управління

Кожна школа менеджменту пропонує власне бачення управлінської діяльності, по-своєму визначає сутність менеджменту та коло завдань, що перед ним постають. Відповідно, і принципи, на яких ґрунтується управління, у кожній із цих шкіл є особливими.

Менеджмент — це своєрідна творчість, що спирається на низку базових засад:

1. Єдиноначальність. Працівники ефективніше взаємодіють, коли керівництво здійснює одна особа.
2. Мотивація. Чим продуманішою є система заохочень і стягнень, тим дієвішою виявляється мотиваційна програма.
3. Лідерство. Люди зазвичай обирають тих, у кому вбачають можливість задовольнити власні потреби.
4. Науковість. Уся система управління має будуватися на актуальних досягненнях науки менеджменту.
5. Відповідальність. Важливо мати чіткі інструкції, положення та механізми матеріальної й іншої відповідальності.
6. Правильний добір і розстановка кадрів. У чесному бізнесі кадрові рішення ухвалюються виключно на основі ділових якостей, із застосуванням професійного відбору та рекомендацій консультантів.
7. Економічність. Прибуток — це не лише дохід, а й розумне витрачання людських і матеріальних ресурсів.
8. Зворотний зв'язок. Передбачає отримання даних про результати роботи, що дають змогу зіставляти фактичний стан справ із запланованим.

Сучасні американські дослідники формулюють принципи менеджменту дещо інакше. Менеджмент як особливий вид діяльності, на їхню думку, базується на таких засадах:

1. Менеджмент зосереджений на людині. Його головне завдання — допомогти людям працювати спільно, підвищувати ефективність їхніх зусиль і нівелювати слабкі сторони, адже внесок людини в суспільство залежить і від якості управління підприємствами, і від її власної віддачі.
2. Оскільки менеджмент інтегрує людей у спільну діяльність, він тісно пов'язаний із культурою. Зміст роботи менеджерів у різних країнах (Німеччина, Британія, США, Японія, Бразилія) загалом однаковий, однак методи її виконання можуть суттєво відрізнятися. Для країн, що розвиваються, важливим завданням є пошук у власних традиціях і культурі тих елементів, які можуть стати основою сучасної системи управління.
3. Кожне підприємство потребує від менеджменту простих, зрозумілих і єдиних завдань. Місія менеджменту — об'єднати членів організації навколо спільних цілей; без цього підприємство перетворюється на натовп.
4. Менеджмент має сприяти розвитку як потреб підприємства та його працівників, так і можливостей їх задоволення. Навчання й розвиток персоналу мають відбуватися на всіх рівнях організації безперервно.
5. Оскільки підприємство складається з людей із різними навичками та знаннями, воно має будуватися на комунікації між працівниками та їхній індивідуальній відповідальності.
6. Обсяг випуску чи виробничі лінії самі по собі не є достатнім показником ефективності менеджменту. Підприємству, як і людині, потрібні різноманітні критерії для оцінки своєї діяльності.
7. Підприємство не досягає результатів у власних стінах — усередині існують лише центри створення вартості, а справжній результат з'являється за його межами.

Окремої уваги заслуговують принципи, запропоновані Анрі Файолем:

1. Розподіл праці (спеціалізація). Дає змогу виконувати більший обсяг роботи кращої якості за тих самих умов.
2. Повноваження та відповідальність. Повноваження — це право віддавати накази, а відповідальність — їхній нерозривний супутник.
3. Дисципліна. Передбачає слухняність і повагу до домовленостей між компанією та її співробітниками.
4. Єдиноначальність. Працівник має отримувати накази лише від однієї людини.
5. Єдність напряму. Групи працівників, що діють задля спільної мети, мають бути об'єднані єдиним планом і керуватися одним керівником.
6. Підлеглість особистих інтересів загальним. Інтереси окремого працівника чи групи не мають переважати над інтересами компанії загалом.
7. Винагорода персоналу. Для забезпечення лояльності працівники мають отримувати справедливу платню за свою працю.
8. Централізація. Її оптимальний рівень залежить від конкретних умов і має забезпечувати найкращі результати.
9. Скалярний ланцюг. Це ієрархія керівних посад — від найвищої до найнижчої ланки.
10. Порядок. Усе має мати своє місце, і все має бути на своєму місці.
11. Справедливість. Поєднання доброзичливості та правосуддя.
12. Стабільність робочого місця. Плинність кадрів негативно позначається на ефективності.
13. Ініціатива. Розробка плану та його успішна реалізація надають компанії сили та енергії.
14. Корпоративний дух. Команда має працювати злагоджено, і кожен її член — робити максимальний внесок.

Яку ж мету переслідував Файоль, створюючи ці принципи? Вони спрямовані насамперед на покращення взаємин між керівництвом і підлеглими. Іноді здається, що простіше звільнити невідповідного працівника, адже «незамінних немає». Однак практика свідчить: взаєморозуміння та стабільність колективу позитивно впливають на продуктивність, а корпоративний дух і гідна винагорода запобігають промисловому шпигунству, яке завдає значних збитків. Усе це сприяє гармонійному розвитку фірми, допомагає їй зайняти свою ринкову нішу та втриматися на вершині успіху — а це й є кінцевою метою будь-якого підприємства.

Принципи Файоля охоплюють не лише економічні аспекти, а й психологічні — вплив на персонал і взаємодію з ним. У цьому контексті цікавими є шість заповідей Харві Мак Кея, які визначають вимоги до самого керівника:

1. Бізнесмен завжди має бути у формі.
2. Ділове життя не терпить пауз.
3. Знання стає силою лише тоді, коли його застосовують.
4. Вір у себе — і успіх прийде.
5. Не вір тим, хто каже, що дрібниці не важливі. Дрібниці — це все.
6. Люди будуть байдужі до тебе, поки ти не виявиш турботу про них.

Принципи управління відображають ідеальну модель, до якої слід прагнути. Їхнє втілення є критерієм ефективності та наукової обґрунтованості управління на всіх рівнях.

Для формування, функціонування та розвитку системи менеджменту необхідно дотримуватися загальних принципів, що діють у всіх підсистемах:

• поєднання спеціалізації та універсалізації (оптимальне співвідношення між цими підходами при виконанні управлінських завдань);
• стійкість до зовнішнього середовища (система управління має продовжувати функціонувати та досягати цілей навіть за змін у мікро- та макросередовищі);
• економічність управління (обмеження витрат — трудових, матеріальних, часових, фінансових, моральних — при виборі способів досягнення мети);
• ефективність управління;
• поєднання централізації та децентралізації (у кожній системі має бути визначено оптимальний рівень розподілу функцій).

Ці принципи є універсальними. Водночас кожна підсистема потребує й специфічних засад. Наприклад, для управління персоналом характерні такі принципи, як розподіл праці, єдиноначальність, підлеглість особистих інтересів загальним тощо.

2. Характеристика системного підходу в управлінні

Системний підхід трактує організацію як відкриту систему, що складається з кількох взаємопов'язаних підсистем. Ключові з них — люди, структура, завдання та технології — мають бути зорієнтовані на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища. Організація отримує з нього ресурси, переробляє їх і повертає у вигляді товарів і послуг. Теорія систем допомагає керівникам усвідомити взаємозв'язки між окремими частинами організації, а також між організацією та її оточенням.

Система — це цілісність, утворена взаємозалежними частинами, кожна з яких робить внесок у характеристики цілого. Усі організації є системами.

Розрізняють два типи систем: закриті та відкриті. Закрита система має жорсткі межі й діє незалежно від зовнішнього середовища. Відкрита система активно взаємодіє з ним (приклад — годинник). Усі організації у світі є відкритими системами.

Великі складні системи містять підсистеми, які, своєю чергою, можуть поділятися на дрібніші елементи.

Розуміння того, що організації — це складні відкриті системи з кількома взаємозалежними підсистемами, пояснює, чому кожна зі шкіл управління виявилася прийнятною лише в обмежених межах.

Основні етапи системного управління підприємством можна сформулювати так:

1. Визначення місця підприємства в галузі та регіоні, формулювання місії.
2. Постановка цілей.
3. Поділ системи на складові та детальне вивчення кожної підсистеми.
4. Виявлення факторів впливу на підсистеми та систему загалом, їх групування та ранжування.
5. Пошук відхилень фактичного стану системи від бажаного.
6. Визначення об'єктивних і суб'єктивних причин цих відхилень.
7. Встановлення способів, методів і засобів приведення системи до заданого стану.
8. Пошук власних ресурсів для вирішення проблеми.
9. Залучення додаткових ресурсів.
10. Реалізація запланованих дій.
11. Контроль та аналіз результатів.

Необхідність застосування системного підходу зумовлена:

1. ускладненням внутрішньої структури об'єктів управління;
2. розширенням і розгалуженням зв'язків;
3. швидким і безперервним зростанням обсягу інформації;
4. нестабільністю навколишнього середовища;
5. посиленням конкурентної боротьби.

Безперечною перевагою системного підходу є його спрямованість на слабо структуровані проблеми та пошук оптимальних варіантів їх вирішення [5, с. 151].

3. Елементи управлінської технології

Багато компаній переорієнтовують свої системи управління з традиційної виробничої та ринкової на технологічну модель. Сучасна передова технологія — це ключ до успіху на будь-якому ринку, який чекає на продукцію з новими характеристиками та готовий платити за неї високу ціну. Стратегічне управління технологічним розвитком, тобто технологічний менеджмент, стає найважливішим фактором успіху.

До питань технологічного менеджменту належать: управління життєвим циклом продукту та асортиментом, заміна застарілих технологій і обладнання, формування інноваційної культури персоналу, управління якістю продукції, стратегія управління інтелектуальною власністю та багато іншого.

Ефективний технологічний менеджмент має поєднувати перспективи створення нової технології з перспективами попиту на неї. Технологія розглядається як найважливіший засіб створення та підтримки конкурентної переваги, що підносить її до рівня стратегічного капіталу, яким потрібно грамотно керувати на всіх рівнях компанії. Будь-яка діяльність фірми — стратегічне планування, маркетинг, збут, виробництво, кадрова політика, фінансування — може розглядатися як використання технологій, здатних підвищити конкурентоздатність. Стратегічний менеджмент технологій не обмежується лише галузями зі швидким технологічним розвитком. За широкого погляду на технології та виробництво «низьких» технологій не існує.

Такі елементи стратегічного технологічного менеджменту, як прогнозування розвитку технологій та включення їх у бізнес-план, актуальні для підприємств будь-якого масштабу. Ці підходи корисні для малої технологічної фірми, великого науково-виробничого підприємства, наукової установи чи інвестиційного фонду, орієнтованого на прямі інвестиції. Саме стратегічне управління технологічним середовищем, що змінюється, має стати запорукою тривалого успіху виробничих фірм, пов'язаних із наукомісткими продуктами, та економіки загалом.

Перетворення потенціалу знань на комерційний успіх — проблема міжнародна, пов'язана з глобалізацією світової економіки. Провідну роль тут відіграв розвиток засобів комунікації, які дозволили компаніям координувати діяльність віддалених підрозділів, пов'язувати їх із покупцями та постачальниками. Не менш важливою є глобальна масова культура споживання та розваг, керована тими ж засобами комунікації.

Проблема підготовки керівників, здатних забезпечити технологічно орієнтований менеджмент в умовах глобалізації, також набула міжнародного характеру. Пошук нових результатів досліджень і розробок, використання яких може покращити характеристики продукції, прагнення скоротити цикл її створення та просування на ринок вимагають формування міжнародних команд фахівців.

Світ перетворюється на єдиний ринок знань і технологій. Їхня цінність визначається на основі науково-технічних і кон'юнктурних прогнозів комерціалізації, які мають проводити фахівці різних країн за єдиними методиками та зрозумілою мовою, щоб отримувати порівнянні результати та розуміти один одного. Таке взаєморозуміння полегшує залучення додаткових коштів у науку та інновації, а також включення фахівців із комерціалізації технологій у подальше управління інвестиціями.

Список використаних джерел

1. Єрмошенко М. Менеджмент: Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. - К.: Національна академія управління, 2006. - 655 с.

2. Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 522 с.

3. Вершигора Е. Менеджмент: Учебное пособие/ Евгений Вершигора,. - М.: Инфра-М, 2004. - 256 с.

4. Виханский О. Менеджмент: [Учебник]/ О. С. Виханский, А. И. Наумов. - [2-е изд.]. - М.: Фирма "Гардарика", 2003. - 415 с.

5. Герчикова И. Менеджмент: Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. - 2-е изд., перераб. и доп.. - М.: Банки и биржи, 2002. - 478 с.

6. Гріфін Р. Основи менеджменту: Підручник для студ. екон. спец./ Рикі Гріфін, Володимир Яцура,. - Львів: БаК, 2001. - 605 с.

7. Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. - К.: Академвидав, 2003. - 414 с.

8. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. - К.: Каравела, 2005. - 494 с.

9. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. - 3-е вид., перероб. и доп.. - К.: Кондор, 2006. - 661 с.

10. Робінс С. Основи менеджменту: учбовий посібник/ Стефан П. Робінс, Девід А. ДеЧенцо,; Пер. с англ. А. Олійник, М. Корчинська, Р. Ткачук,. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. - 671 с.

11. Рудінська О. Менеджмент: Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. - К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. - 334 с.

12. Скібіцька Л. І. Менеджмент: Навчальний посібник для вищих навч. закладів/ Л. І. Скібіцька, О. М. Скібіцький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 415 с.

13. Стадник В. Менеджмент: Посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна,. - К.: Академія, 2003. - 463 с.