Принципи діяльності та інструменти СОТ

Вступ.

1. Інституційний механізм та інструментарій СОТ.

2. Базові засади світової торговельної системи в рамках СОТ.

Висновки.

Перелік джерел.

Вступ

Світова організація торгівлі (СОТ), що прийшла на зміну Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1947 року, функціонує з 1 січня 1995 року. Її поява мала на меті створення міцного інституційного та правового підґрунтя для функціонування оновленої глобальної торговельної системи.

Цілі СОТ зафіксовано у вступній частині Марракеської угоди про заснування організації. Серед них — зростання добробуту населення, досягнення повної зайнятості, стабільне збільшення реальних доходів та платоспроможного попиту, нарощування обсягів виробництва і торгівлі товарами та послугами, а також раціональне використання світових ресурсів.

Регуляторна діяльність СОТ у міжнародній торгівлі базується на системі ключових правил і принципів. Особливе місце серед них посідає принцип недискримінації, який зобов'язує всі країни-учасниці створювати однаково сприятливі умови одна для одної. Це унеможливлює надання особливих преференцій окремим державам або застосування до них вибіркового підходу. Цей принцип охоплює два аспекти: режим найбільшого сприяння, що діє на зовнішніх ринках, та національний режим, який регулює умови на внутрішньому ринку.

1. Інституційний механізм та інструментарій СОТ

Організаційна структура СОТ визначена Марракеською угодою, основні положення якої відображено в табл. 1.

Основними цілями СОТ виступають лібералізація глобальної торгівлі, забезпечення її прогнозованості та рівних умов, стимулювання економічного зростання та підвищення рівня життя. Країни-члени реалізують ці завдання через моніторинг виконання багатосторонніх домовленостей, ведення торговельних переговорів, вирішення спорів за встановленою процедурою, аналіз економічної політики держав-учасниць та підтримку країн, що розвиваються.

СОТ виступає організаційною основою для: контролю за виконанням ГАТТ та пов'язаних з нею угод, Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) та Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС); проведення періодичних оглядів торговельної політики членів; врегулювання суперечок на основі закріплених правових норм.

Організація забезпечує виконання як усіх багатосторонніх угод, так і домовленостей з обмеженим колом учасників, а також тих, що можуть бути укладені в майбутньому.

Функціональні обов'язки СОТ закріплені в статті III Марракеської угоди [2, с. 5]. Головним завданням є практична реалізація угод Уругвайського раунду, які фактично є самостійними правилами СОТ, що містяться в Додатках до установчої угоди (див. рис. 1) [5, с. 144-145].

Вищим керівним органом є Конференція Міністрів, що проводиться не рідше одного разу на два роки на рівні міністрів торгівлі або закордонних справ країн-учасниць. Її повноваження охоплюють:

• прийняття рішень з усіх питань, що регулюються багатосторонніми торговельними угодами;
• офіційне тлумачення Угоди про заснування СОТ та багатосторонніх торговельних угод;
• внесення змін до установчих документів та багатосторонніх угод (за винятком угод з обмеженою кількістю учасників);
• схвалення приєднання нових держав або митних територій до СОТ;
• звільнення членів від взятих зобов'язань;
• створення Комітету з торгівлі та розвитку, Комітету з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом, Комітету з бюджету, фінансування та управління, а також інших комітетів за потреби;
• призначення Генерального директора та визначення його повноважень.

Перша Конференція Міністрів відбулася в Сингапурі 9–13 грудня 1996 року. Оскільки це була перша зустріч такого рівня після створення СОТ, головну увагу було приділено впровадженню домовленостей Уругвайського раунду. Учасники підтвердили відданість лібералізації торгівлі та розширили організаційну структуру, утворивши три нові робочі групи: з питань торгівлі та інвестицій, торгівлі та конкурентної політики, а також прозорості державних закупівель [2, с. 32-35].

Друга Конференція Міністрів проходила в Женеві (Швейцарія) 18–20 травня 1998 року. Вона була присвячена 50-річчю ГАТТ/СОТ. Також міністри домовилися дослідити питання глобальної електронної торгівлі та ухвалили «Декларацію про глобальну електронну комерцію».

Третя Конференція Міністрів відбулася в Сіетлі (США) 30 листопада – 3 грудня 1999 року. На порядку денному стояли такі питання:

• подальше відкриття ринків сільськогосподарської продукції;
• запуск нових переговорів щодо послуг;
• удосконалення антидемпінгових процедур;
• розширення Угоди про інформаційні технології (ІТА-2);
• підвищення прозорості та ефективності роботи СОТ;
• трудові стандарти;
• підтримка найменш розвинутих країн.

Головною метою зустрічі було ухвалення рішення про старт нового (дев'ятого) раунду переговорів щодо подальшої лібералізації. Однак через розбіжності між учасниками це рішення не було прийнято. Водночас вдалося узгодити підготовку до переговорів про лібералізацію торгівлі послугами та аграрною продукцією.

Четверта Конференція Міністрів СОТ проходила в Досі (Катар) 9–14 листопада 2001 року. Досягнута домовленість між представниками 142 країн про початок нового раунду переговорів активізувала світову економіку та пожвавила роботу самої організації. Переговори стартували в січні 2002 року.

Поточне керівництво діяльністю організації та контроль за виконанням угод і рішень Конференції Міністрів здійснює Генеральна Рада. Вона збирається кілька разів на рік у Женеві та складається з представників усіх членів СОТ. Генеральна Рада координує роботу двох спеціальних органів: Органу з огляду торговельної політики та Органу з розв'язання суперечок. Її засідання скликаються за потреби для виконання функцій Органу врегулювання суперечок, передбаченого відповідною Домовленістю, та Органу з огляду торговельної політики в рамках Механізму огляду торговельної політики (ТПРМ). Кожен із цих органів має власного голову та встановлює необхідний регламент роботи. Відповідно до Марракеської угоди на Генеральну Раду покладено такі функції:

• виконання обов'язків Конференції Міністрів у період між її засіданнями;
• функції Органу врегулювання суперечок;
• функції Органу з огляду торговельної політики;
• прийняття рішень щодо тлумачення Угоди про заснування СОТ та багатосторонніх угод;
• загальне керівництво Радою з торгівлі товарами, Радою з торгівлі послугами та Радою ТРІПС;
• затвердження річного бюджету та фінансових правил СОТ;
• затвердження регламентів Комітету з торгівлі та розвитку, Комітету з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом, Комітету з бюджету, фінансування та управління та інших комітетів;
• укладання угод про співпрацю з міжурядовими та неурядовими організаціями, діяльність яких дотична до сфери СОТ [6, с. 144-147].

У структурі СОТ діють три основні Ради: Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами та Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (Рада ТРІПС). Вони працюють під загальним керівництвом Генеральної Ради. Рада з торгівлі товарами контролює виконання багатосторонніх угод, включених до Додатка 1А. Рада з торгівлі послугами наглядає за виконанням ГАТС. Рада ТРІПС відповідає за функціонування Угоди ТРІПС. Ці органи виконують функції, покладені на них відповідними угодами та Генеральною Радою, встановлюють власні регламенти, що підлягають затвердженню Генеральною Радою. Членство в них відкрите для всіх членів СОТ, а засідання скликаються в міру необхідності.

Ради можуть створювати допоміжні органи, регламенти яких затверджуються відповідними Радами.

Конференція Міністрів також заснувала Комітет з торгівлі та розвитку, Комітет з обмежень, пов'язаних із платіжним балансом, та Комітет з питань бюджету, фінансування та управління. Ці органи виконують функції, визначені багатосторонніми угодами, а також додаткові завдання, встановлені Генеральною Радою. Конференція Міністрів може створювати й інші комітети за потреби. Одним із завдань Комітету з торгівлі та розвитку є періодичний перегляд спеціальних положень угод, що стосуються найменш розвинутих країн-членів, та подання звітів Генеральній Раді для вжиття заходів. Участь у цих комітетах відкрита для всіх членів СОТ.

Органи, передбачені багатосторонніми угодами з обмеженою кількістю учасників, діють у межах інституційної структури СОТ та регулярно звітують Генеральній Раді про свою діяльність і плани.

Поточну роботу організації забезпечує Секретаріат. Його основні завдання — технічна та професійна підтримка комітетів і комісій, надання допомоги країнам, що розвиваються, моніторинг і аналіз тенденцій міжнародної торгівлі, інформування громадськості про діяльність СОТ, підготовка Конференцій Міністрів. Секретаріат також надає правову допомогу під час вирішення торговельних суперечок і консультує уряди країн, що вступають до СОТ.

Генеральний директор призначається Конференцією Міністрів, яка також затверджує правила, що визначають його повноваження, обов'язки та термін перебування на посаді.

Генеральний директор призначає співробітників Секретаріату та визначає їхні обов'язки й умови праці відповідно до правил, затверджених Конференцією Міністрів.

Генеральний директор і персонал Секретаріату виконують суто міжнародні функції. Вони не повинні запитувати чи отримувати інструкції від будь-яких урядів або органів поза структурою СОТ та мають уникати дій, що можуть зашкодити їхньому статусу міжнародних службовців. Члени СОТ зобов'язані поважати міжнародний характер цих обов'язків і не впливати на їх виконання.

Штат Секретаріату налічує близько 550 постійних співробітників із понад 65 країн. Переважно це економісти, юристи та фахівці з міжнародної торговельної політики. Значна частина персоналу займається технічною роботою: інформаційним обслуговуванням, фінансами, перекладами. Робочі мови СОТ — англійська, французька та іспанська [1, с. 362-364].

Секретаріат має розгалужену структуру, що включає 23 підрозділи, Орган з моніторингу текстилю та Апеляційний Орган.

Згідно зі статтею VII Марракеської угоди, Секретаріат відповідає за формування бюджету. Генеральний директор подає Комітету з питань бюджету, фінансування та управління проект річного бюджету та фінансовий звіт. Комітет розглядає ці документи та надає рекомендації Генеральній Раді, яка затверджує бюджет.

Комітет з питань бюджету, фінансування та управління пропонує Генеральній Раді фінансові правила, що визначають шкалу внесків для розподілу видатків між членами та заходи щодо країн із заборгованістю. Фінансові правила мають ґрунтуватися на практиці ГАТТ 1947 року. Основне джерело доходів — внески країн-членів, розмір яких залежить від частки країни у світовій торгівлі (товарами, послугами та правами інтелектуальної власності) за останні три роки. Мінімальний внесок становить 0,015 % для країн із часткою меншою за цей показник. У Додатку наведено обсяги внесків країн-членів на 2002 рік. Додаткові надходження — від продажу друкованої продукції та електронних публікацій. Бюджет на 2002 рік становив 143 129 850 швейцарських франків (SF), зокрема: бюджет Секретаріату — 140 313 850 SF; бюджет Апеляційного органу та його секретаріату — 2 816 000 SF.

Генеральна Рада затверджує фінансові правила та бюджет більшістю у дві третини голосів за умови участі понад половини членів. Кожен член зобов'язаний своєчасно сплачувати свою частку видатків відповідно до затверджених правил.

Процедура прийняття рішень регулюється статтею IX Марракеської угоди. СОТ продовжує практику консенсусу, успадковану від ГАТТ 1947 року. Якщо консенсус неможливий, рішення приймається голосуванням. На Конференції Міністрів та засіданнях Генеральної Ради кожен член має один голос. Європейські Співтовариства, реалізуючи право голосу, мають кількість голосів, що дорівнює кількості держав-членів ЄС, які входять до СОТ.

СОТ є юридичною особою, і кожен член надає їй необхідну правоспроможність для виконання функцій [2, с. 8]. Через Генеральну Раду організація укладає угоди про співпрацю з міжурядовими та неурядовими організаціями. Статус спостерігача в Генеральній Раді мають ООН, ЮНКТАД, МВФ, Світовий банк, ФАО, ОЕСР, ВОІВ [7, с. 64-70].

2. Базові засади світової торговельної системи в рамках СОТ

Угоди СОТ є міжнародними правовими документами, що детально регулюють усі аспекти, пов'язані з предметом кожної угоди. Розглянуті вище документи стосуються різних сфер міжнародної торгівлі, але всі вони ґрунтуються на ключових принципах функціонування торговельної системи. Під принципами розуміють основні вихідні положення та правила діяльності. Секретаріат СОТ визначає такі ключові принципи:

• недискримінація;
• вільна торгівля;
• передбачуваність;
• справедлива конкуренція;
• сприяння розвитку та економічним реформам.

Принцип недискримінації реалізується через режим найбільшого сприяння, за якого країна забезпечує рівні умови торгівлі для всіх членів СОТ, та національний режим, що забороняє дискримінацію імпортованих товарів на внутрішньому ринку. Таким чином, недискримінація забезпечується на двох рівнях: між країнами-членами (через режим найбільшого сприяння) та між вітчизняними й іноземними товарами на внутрішньому ринку (через національний режим).

Положення про режим найбільшого сприяння є пріоритетним в основних угодах СОТ — ГАТТ, ГАТС та ТРІПС.

У ГАТТ цьому питанню присвячена Стаття I — Загальний режим найбільшого сприяння: «щодо мит і митних зборів будь-якого роду, накладених на імпорт чи експорт, або у зв'язку з ними, або накладених на міжнародні платежі за імпорт чи експорт, а також стосовно методу стягнення таких мит і зборів та всіх правил та формальностей у зв'язку з імпортом й експортом, будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються будь-якою стороною, що домовляється, відносно будь-якого товару, що походить з будь-якої іншої країни чи призначений для будь-якої іншої країни, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, що походить із території всіх інших сторін чи призначений для території всіх інших сторін».

У ГАТС режим найбільшого сприяння викладено в Статті II: «щодо будь-якого заходу, який охоплюється цією Угодою, кожен член повинен надати негайно та безумовно для послуг і постачальників послуг будь-якого іншого Члена режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких самих послуг або постачальників послуг будь-якої іншої країни».

Угода ТРІПС у Статті 4 — Режим нації, яка користується найбільшими перевагами, визначає: «будь-яка перевага, сприяння, пільга чи імунітет, що надається Членом — підданим будь-якої іншої країни, повинні бути негайно та безумовно надані підданим всіх інших Членів».

Наведені визначення різняться за формою, але відображають єдиний принцип недискримінації в торгівлі між членами СОТ. З цього принципу існують певні винятки, умови застосування яких зазначені у відповідних статтях ГАТТ, ГАТС та ТРІПС.

Режиму найбільшого сприяння недостатньо для забезпечення недискримінаційної торгівлі, оскільки рівні умови доступу на ринок можуть бути нівельовані національним режимом щодо іноземних експортерів. Тому суть національного режиму полягає в недискримінації іноземних товарів, послуг або об'єктів інтелектуальної власності на внутрішньому ринку. Це положення уточнюється у відповідних статтях:

• ГАТТ, стаття III — Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання: «...внутрішні податки й інші внутрішні збори та закони, правила й вимоги, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів, а також правила внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, не повинні застосовуватися до імпортованих чи вітчизняних товарів таким чином, щоб створювати захист для вітчизняного виробництва» [4, с. 97-99].
• ГАТС, стаття XVII — Національний режим: «у секторах, які входять до національного Розкладу, і за виконання умов та кваліфікаційних вимог, обумовлених у ньому, кожен Член повинен надати послугам і постачальникам послуг будь-якого іншого Члена щодо всіх заходів, які стосуються поставки послуг, режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає таким самим своїм послугам або постачальникам послуг».
• ТРІПС, Стаття 3 — Національний режим: «кожен Член повинен надати підданим інших Членів режим не менш сприятливий, аніж той, який він надає своїм підданим щодо охорони інтелектуальної власності, за винятками, які вже передбачені, відповідно, у Паризькій конвенції (1967), Бернській конвенції (1971), Римській конвенції або в Договорі з інтелектуальної власності стосовно інтегральних мікросхем. Що стосується виконавців, виробників фонограм та радіомовних організацій, таке зобов'язання застосовується лише щодо прав, передбачених цією Угодою. Будь-який Член, що скористається можливостями, передбаченими у Статті VI Бернської конвенції (1971 р.) або в параграфі 1(b) Статті XVI Римської конвенції, має поінформувати Раду ТРІПС, як передбачено в цих положеннях».

З національного режиму, як і з режиму найбільшого сприяння, можуть бути зроблені певні винятки, порядок застосування яких регламентується відповідними документами СОТ.

Принцип вільної торгівлі реалізується через раунди багатосторонніх торговельних переговорів, спрямованих на усунення торговельних бар'єрів. Від часу заснування ГАТТ у 1947 році відбулося вісім раундів, результатом яких стало зниження середнього рівня мит до приблизно 5 % від вартості товару. Лібералізації сприяли також домовленості про безмитний доступ багатьох товарів на внутрішні ринки. Зростання частки адвалорних тарифів, які є справедливішими порівняно зі специфічними та комбінованими, також сприяло лібералізації. Сьогодні майже 90 % тарифних ставок членів СОТ є адвалорними.

Розвитку вільної торгівлі сприяє і заборона кількісних обмежень (імпортних квот, ліцензій). Єдиною сферою, де досі застосовуються тарифні квоти, залишається сільське господарство.

Заходи з лібералізації впроваджуються поступово. Для виконання зобов'язань надається певний перехідний період, який є довшим для країн, що розвиваються.

Передбачуваність торгівлі досягається двома шляхами: зв'язуванням тарифів за позиціями та забезпеченням прозорості національної торговельної політики.

Коли країни-члени домовляються відкрити свої ринки, вони «зв'язують» себе зобов'язаннями, насамперед щодо рівня імпортних тарифів. Зв'язування тарифу означає, що країна повинна:

• не підвищувати ставку вище «зв'язаного» рівня;
• протягом певного терміну (зазвичай 5 років) поступово знижувати ставку до узгодженого мінімуму.

Такі зобов'язання фіксуються в тарифних розкладах і доступні всім членам СОТ. Знання максимальної ставки та графіка її зниження робить торгівлю прогнозованою. Позитивним результатом Уругвайського раунду стало підвищення частки зв'язаних тарифів. Сьогодні 100 % тарифів на сільськогосподарську продукцію є зв'язаними.

Прозорість національної торговельної політики забезпечується інформуванням структурних підрозділів СОТ про зміни в законодавстві, оприлюдненням нормативних актів та механізмом огляду торговельної політики. Вимоги прозорості закріплені в усіх секторальних угодах: ГАТТ (Стаття X — Публікація та застосування правил торгівлі), ГАТС (Стаття III — Прозорість), ТРІПС (Стаття 63 — Відкритість).

Принцип справедливої конкуренції не підтверджується якимось одним положенням угод СОТ, але сукупність цих угод спрямована саме на створення умов для чесної конкуренції. Це положення про режим найбільшого сприяння та національний режим, антидемпінгові процедури, правила про субсидії та компенсаційні заходи. СОТ не слід сприймати як інститут, єдиною метою якого є вільна торгівля. Країни зберігають право застосовувати захисні заходи, але вони мають використовуватися без порушення умов добросовісної конкуренції [3, с. 421-424].

Принцип сприяння розвитку та економічним реформам є найбільш дискусійним. З одного боку, членство в СОТ дає доступ до переваг режиму найбільшого сприяння та системи врегулювання суперечок, що стимулює експорт і прискорює розуміння необхідності реформ. З іншого боку, лібералізація внутрішнього ринку та взяті зобов'язання можуть ускладнювати соціально-економічну та політичну ситуацію, що перешкоджає реформам. Саме по собі членство в СОТ не розв'язує проблем розвитку, а лише створює умови для використання потенційних переваг участі в міжнародній торговельній системі. Характеризуючи цей принцип, слід зазначити: принципи, що лежать в основі діяльності міжнародних організацій, відображають прагнення до досягнення цілей, а не конкретний результат функціонування організації.

Висновки

Світова організація торгівлі, що виникла в результаті розвитку ГАТТ, нині об'єднує 149 країн, на які припадає близько 95 % світової торгівлі, та визначає основні рамкові умови ведення торговельних операцій на глобальних ринках.

Членство в СОТ певною мірою обмежує можливості реалізації національних економічних інтересів через скорочення спектра інструментів торгової політики, що раніше були виключною компетенцією урядів. Водночас на глобальному рівні вдосконалюються існуючі та створюються нові регулятивно-захисні механізми, розуміння та використання яких необхідне для ефективної реалізації національних інтересів у сучасних умовах та зміцнення конкурентних позицій на міжнародних ринках.

Ефективне використання цих гармонізованих механізмів торгової політики дає країнам важелі для пом'якшення негативних наслідків загострення конкуренції, пов'язаних насамперед із вирішенням соціально-економічних проблем, усунення викривлень конкурентного середовища. Це, своєю чергою, сприяє появі ширших можливостей для реалізації переваг участі в міжнародному поділі праці та забезпечення національних економічних інтересів.

Список використаної літератури

1. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Т. М. Циганкова, А. О. Олефір, О. В. Фурсова та ін.; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана. — 2-ге вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 660 с.

2. Жуано Д. Світова організація торгівлі: монографія / Даніель Жуано; ред. Валерій П'ятницький. — К.: Вид-во «К.І.С.», 2006. — 115 с.

3. Зеркалов Д. Международное торговое право: Справочник / Дмитро Зеркалов. — К.: Дакор: КНТ, 2006. — 627 с.

4. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник / Олександр Кириченко. — 3-тє вид. перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

5. Кочергіна О. Антидемпінг у контексті принципів міжнародного економічного права і ГАТТ/СОТ // Право України. — 2002. — № 11. — С. 144-145.

6. Покрещук О. Система світової торгівлі ГАТТ/СОТ: питання термінології // Право України. — 2003. — № 11. — С. 144-147.

7. Ус І. В. Перспективи розширення сфер діяльності СОТ // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 8. — С. 64-70.