Причини виникнення дефіциту державного бюджету та його ймовірні наслідки

Вступ

У період активного реформування економічних процесів особливої актуальності набуває пошук теоретичних та практичних підходів до забезпечення стабільності й подальшого розвитку економічної системи України. Серед ключових напрямів сучасних наукових розвідок чільне місце посідає аналіз формування бюджетного дефіциту та його взаємозв'язку з основними макроекономічними індикаторами держави.

В умовах сьогодення, що характеризуються падінням обсягів виробництва, браком кредитної підтримки, загостренням фінансової нестабільності, платіжною кризою та недовиконанням дохідних частин бюджетів усіх рівнів, питання зростання бюджетного дефіциту стає одним із найбільш суперечливих і потребує ґрунтовного вивчення.

Серед основних чинників, що впливають на трансформацію економіки та збільшення дефіциту бюджету, слід виокремити економічну й політичну нестабільність, недосконалість законодавчого поля, а також неефективну бюджетну та податкову політику.

Теоретичні та практичні аспекти бюджетної проблематики знайшли своє відображення у працях таких науковців, як О.Д.Василик, А.С.Гальчинський, В.М.Геєць, А.І.Даниленко, А.О.Єпіфанов, О.Д.Заруба, В.І.Кравченко, І.І.Лукінов, А.М.Мороз, В.П.Москаленко, Г.О.П'ятаченко, М.І.Савлук, І.В.Сало, В.М.Суторміна, Ю.В.Тимошенко та інших.

Вивчення бюджетного дефіциту передбачає аналіз передумов його зростання чи скорочення, серед яких ключову роль відіграють бюджетна та податкова політика, а також загальний стан економічного розвитку.

1. Економічна сутність дефіциту бюджету, причини його виникнення та концепції збалансування

Дефіцит державного бюджету не є новим явищем в економічній практиці. Здебільшого він виступає результатом дискреційної бюджетно-податкової політики, оскільки уряд неспроможний точно передбачити обсяги майбутніх надходжень і витрат. Він лише встановлює загальні правила, що регулюють податкові ставки, форми й обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети у сфері державних замовлень і закупівель. Проте навіть за умови відпрацьованої процедури ухвалення таких рішень фактичні показники доходів і видатків бюджету значною мірою визначаються фазою економічного циклу. Іншими словами, у періоди економічного спаду дефіцит зростає, оскільки податкові надходження скорочуються, а трансфертні виплати збільшуються; під час економічного піднесення спостерігається протилежна тенденція.

Бюджетний дефіцит визначається як перевищення видаткової частини державного бюджету над його дохідною частиною. Сучасна практика свідчить, що більшість як розвинутих країн, так і держав із перехідною економікою не можуть досягти повного балансу між доходами та видатками, тому зводять бюджети з дефіцитом. Це зумовлює необхідність дослідження таких процесів, визначення граничних меж дефіциту, його впливу на економіку в коротко- та довгостроковій перспективі, а також джерел його покриття.

Варто звернути увагу на доцільність використання відносних показників для оцінки рівня бюджетного дефіциту та проведення їх структурного аналізу задля глибшого розуміння існуючих тенденцій. Зокрема, окрім абсолютних величин, показник дефіциту варто співвідносити з валовим внутрішнім продуктом, а також із доходами та видатками бюджету відповідних років.

Для оцінки реального стану економіки використовується поняття структурного дефіциту, який існував би за наявної системи формування доходів і видатків в умовах повної зайнятості. Величина структурного дефіциту (у відсотках до ВВП) є більш стабільною в часі порівняно з фактичним дефіцитом, тому її застосовують для аналізу довгострокових тенденцій.

Отже, бюджетний дефіцит — це такий стан державного бюджету, за якого державні витрати перевищують бюджетні надходження. Своєю чергою, дискреційна бюджетно-податкова політика — це свідоме маніпулювання податками та державними витратами з метою впливу на реальний обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, інфляцію та темпи економічного зростання [8, с. 23-25].

Наявність дефіциту державного бюджету свідчить передусім про його незбалансованість. Таким чином, виникнення бюджетного дефіциту зумовлене неправильно обраною та реалізованою концепцією збалансування бюджету.

У економічній теорії виділяють три класичні концептуальні підходи до збалансування державного бюджету:

1) щорічне збалансування;

2) збалансування в межах економічного циклу;

3) функціональні фінанси.

Кожна з цих концепцій має свої особливості та економічні наслідки.

До періоду "Великої депресії" 30-х років вважалося, що щорічно збалансований бюджет є бажаною метою державних фінансів. Однак детальніший аналіз показує, що такий підхід має суттєві недоліки, головний із яких — виключення фіскальної політики держави як антициклічного стабілізатора. Більше того, щорічне балансування бюджету може посилювати коливання економічного циклу.

Припустімо, що економіка стикається з тривалим періодом безробіття та падінням доходів. У такій ситуації для збалансування бюджету держава змушена або підвищувати податки, або скорочувати видатки, або застосовувати комбінацію цих заходів. Проблема полягає в тому, що всі ці дії мають стримуючий характер і ще більше знижують ділову активність та сукупний попит. Розглянемо інший сценарій: економіка переживає інфляційні процеси, що призводить до зростання грошових доходів і, відповідно, податкових надходжень. Для балансування бюджету та уникнення надлишків держава має знизити податкові ставки або збільшити видатки. Проте такі заходи стимулюватимуть ділову активність і зайнятість, що в підсумку лише посилить інфляційний тиск. Отже, концепція щорічного балансування бюджету є економічно неефективною, містить внутрішні суперечності та не здатна забезпечити довгострокову стабільність [6, c. 20-21].

Попри зазначені недоліки, ця концепція має своїх прихильників. Деякі консервативні економісти, виступаючи за щорічне балансування бюджету, стверджують, що занепокоєння має викликати не зростання дефіциту чи державного боргу, а збільшення видатків на різноманітні урядові програми. Розширення кількості таких програм, особливо тих, що потребують значних фінансових ресурсів, має перебувати під суспільним контролем. Це можливо лише за умови фінансування через підвищення податків. Якщо ж використовується дефіцитне фінансування, процес стає менш контрольованим, оскільки суспільна опозиція зростанню програм слабшає, коли вони фінансуються за рахунок дефіциту, а не податків. У такому контексті зростання дефіциту розглядається як прояв глибшої проблеми — втручання уряду у функціонування приватного сектора.

Концепція бюджету, збалансованого на циклічній основі, пропонує протилежний підхід. Її обґрунтування є логічним і зрозумілим. Ідея полягає в тому, що уряд проводить антициклічну політику, водночас балансуючи бюджет не щороку, а впродовж економічного циклу. Для подолання спаду уряд знижує податки та збільшує державні видатки, свідомо допускаючи зростання дефіциту, що стимулює ділову активність. Під час наступного інфляційного піднесення логічно підвищити податкові ставки та скоротити державні витрати. Це дозволяє, по-перше, вилучити з обігу надлишкову грошову масу, а по-друге, сформувати бюджетний надлишок для покриття боргів, що виникли в період спаду.

Однак і ця концепція стикається з серйозними проблемами. Перша з них полягає в тому, що фази економічного циклу часто є нерівнозначними за глибиною та тривалістю. Тривалий і глибокий спад, за яким слідує коротке та помірне піднесення, призведе до значного дефіциту та незначного надлишку. Така асиметрія свідчить про виникнення циклічного дефіциту державного бюджету [1, c. 24-26].

Друга проблема пов'язана з вигодами від інфляції. Інфляція за своєю природою сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція вигідна позичальникам за рахунок кредиторів. Держава також може отримати вигоду, якщо вона є позичальником. Протягом багатьох років у держави накопичується значний державний борг (зовнішній і внутрішній). Інфляція дозволяє Міністерству фінансів погашати борги грошима з нижчою купівельною спроможністю. Тобто уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає "дешеві". Внаслідок інфляції зростає номінальний національний дохід, а отже, і податкові надходження, тоді як розмір державного боргу залишається незмінним. Це означає, що через інфляцію уряд може зменшити реальну величину боргу та полегшити його обслуговування (йдеться про внутрішній борг). Виникає питання: чи існує гарантія, що держава не буде свідомо провокувати інфляцію для розрахунку з боргами?

Третій підхід — концепція функціональних фінансів — ставить на перше місце стабілізацію та оздоровлення економіки, а питання балансування бюджету (щорічного чи циклічного) вважає другорядним. Прихильники цієї концепції не вважають проблемою стійкі дефіцити чи надлишки бюджету в процесі стабілізації економіки. Вони стверджують, що проблеми, пов'язані з дефіцитом або надлишком, є менш значущими порівняно з такими небажаними явищами, як тривалі спади чи стійка інфляція [4, c. 102-103].

Сучасний етап формування ринкових відносин в Україні відбувається в складних умовах, зумовлених як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. Економічна ситуація характеризується скороченням національного виробництва майже в усіх галузях, платіжною кризою, зростанням тіньового капіталу, критичною нестачею бюджетних коштів та неспроможністю держави повноцінно фінансувати економічні й соціальні програми. За таких умов, можливо, саме ідея функціональних фінансів є реальним шансом для відновлення економіки, оскільки її реалізація спрямована насамперед на розв'язання економічних проблем, що дозволить вирішити й бюджетні питання.

Бюджет та економіка тісно взаємопов'язані, проте пріоритет належить економіці. Без здорової, ефективно функціонуючої економіки неможливий життєздатний бюджет. Слід зазначити, що держава у своїй фінансовій політиці періодично використовує всі три концептуальні підходи. Однак це не означає, що проблема дефіциту державного бюджету зникає. Основними причинами стійкого бюджетного дефіциту та зростання державного боргу є:

- збільшення державних витрат у воєнний час або в періоди соціальних конфліктів;

- циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі та тривалі;

- скорочення податків для стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат.

Остання причина є особливо цікавою з точки зору реалізації фіскальної політики. Податкові надходження до бюджету та показник податкового навантаження в довгостроковій перспективі мають тенденцію до зниження, оскільки:

- для стимулювання економіки держава свідомо зменшує податкове навантаження;

- усі системи оподаткування передбачають значну кількість пільг;

- податкові збори часто зменшуються через незадовільну організацію оподаткування (неефективний митний контроль, незадовільна робота податкових служб тощо);

- у перехідних економіках податкові відрахування знижуються через спад у традиційних галузях виробництва;

- посилюється вплив політичного бізнес-циклу, що пов'язано з проведенням "популярної" макроекономічної політики збільшення державних витрат і зменшення податків перед виборами;

- зростає напруга в бюджетно-податковій сфері внаслідок збільшення державних витрат на соціальне забезпечення та медичне обслуговування (у країнах зі старінням населення), на освіту та створення робочих місць (у країнах з молодим населенням).

Фінансування дефіциту державного бюджету не завжди супроводжується прямою емісією готівки. Воно може відбуватися в інших формах, наприклад, через надання кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками або у формі відстрочених платежів, коли уряд, придбавши товари та послуги, не сплачує за них вчасно. Якщо закупівлі здійснюються у приватному секторі, це спонукає виробників заздалегідь підвищувати ціни для страхування від можливих неплатежів. Це, своєю чергою, стимулює зростання загального рівня цін та інфляції. Якщо відстрочені платежі стосуються державних підприємств, то такі дефіцити зазвичай фінансуються Центральним банком або накопичуються, збільшуючи загальний дефіцит бюджету. Хоча відстрочені платежі, на відміну від монетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування, на практиці цей розподіл є досить умовним.

Якщо дефіцит фінансується через випуск та розміщення державних облігацій, зростає середня ринкова ставка відсотка, що призводить до скорочення інвестицій у приватному секторі, зменшення чистого експорту та частково до зниження споживчих витрат [2, c. 27-29].

2. Бюджетний дефіцит, його наслідки та значення для економіки

Бюджетний дефіцит виникає внаслідок незбалансованості економіки, зниження доходів, і його неможливо ліквідувати без вжиття дієвих заходів, спрямованих на подолання зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка потребує стабілізації та вирівнювання видатків з доходами, що передбачає жорсткий режим економії коштів, якого мають дотримуватися всі владні та управлінські структури.

Дефіцит державного бюджету виникає за такої фінансової ситуації, коли державі необхідно здійснити витрати на більшу суму, ніж можлива величина її доходів. Бюджетний дефіцит — це перевищення витрат уряду над його доходами. Накопичена сума дефіцитів і бюджетних надлишків становить державний борг.

Аналізуючи тенденції зростання та спаду бюджетного дефіциту, можна визначити умови його формування, які полягають у:

• загальному спаді виробництва та зниженні ефективності його функціонування;
• несвоєчасному проведенні структурних змін в економіці;
• жорсткій податковій політиці, що не стимулює виробництво;
• розвитку інфляційних процесів, кредитній та ціновій політиці;
• незбалансованості доходів і видатків бюджету, зростанні видатків при зниженні доходів;
• відсутності інвестиційної привабливості.

Залежно від причин виникнення бюджетного дефіциту можна виділити політичні, економічні, методологічні та технологічні фактори.

Дослідження чинників виникнення бюджетного дефіциту дозволяє зробити висновок, що в сукупності вони провокують негативні явища в економіці. Так, спад виробництва веде до згортання кредитної діяльності банків, посилення податкового тиску, виникнення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій і взаємозаліків, зменшення доходів бюджету та зростання його дефіциту, що унеможливлює проведення заходів фінансової підтримки виробника. Це ставить питання про розробку методів погашення дефіциту бюджету (табл. 1) [3, c. 201-203].

Таблиця 1. Методи погашення дефіциту бюджету

Удосконалення методів погашення дефіциту бюджету має здійснюватися з урахуванням необхідності розвитку виробництва, скорочення дефіциту, зростання інвестицій та доходів. Кінцевою метою їх впровадження повинна бути стабілізація та розвиток економіки України.

В умовах спаду виробництва, як свідчить світовий досвід, необхідне державне втручання в процес реформування економіки. Таке втручання має забезпечувати розвиток виробництва, впровадження наукомістких та ресурсозберігаючих технологій. Вирішення цих питань є складним завданням і потребує значного часу, який мали країни з ринковою економікою. Україна такого часу не має, що зумовлює низку невирішених проблем: спад виробництва, тяжкий фінансовий стан підприємств, криза неплатежів, ненадходження податків та доходів бюджету, дефіцит бюджету. Відомо, що зі зростанням частки дефіциту бюджету у ВВП та державних витрат зменшуються темпи економічного зростання. Чинна система оподаткування не підвищує фінансову стабільність, не робить пріоритетним розвиток підприємств і не стимулює впровадження нових технологій.

В умовах нестабільної економіки України, коли ринок капіталу лише формується, стає очевидною залежність складових так званого кола слаборозвинутості, притаманного країнам, що розвиваються. У цьому колі кожен елемент спонукає розвиток наступного: низький рівень накопичення капіталу призводить до перевищення темпів зростання чисельності зайнятих в усіх галузях промисловості порівняно з ростом капіталу. Це стає причиною зниження капіталоозброєності, що веде до падіння продуктивності праці та зниження заробітків населення — одного з головних власників інвестиційних коштів, а також до зниження їхньої спроможності до накопичення заощаджень [7, c. 83-85].

Характерною рисою української системи господарювання є те, що вона дозволяє не лише працездатному населенню отримувати додаткові заробітки та приховувати їх від оподаткування, а й підприємствам мати приховані прибутки, які згодом осідають у вигляді заощаджень у готівці чи іноземній валюті, тобто перетворюються на нейтральні гроші, повністю виключені з грошового обігу.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) функціональне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний, скільки процеклічний характер. Досить складно збалансувати бюджет за результатами циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однакового розмаху.

У минулому зростання державного боргу найчастіше було пов'язане з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, є хибним, оскільки, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, а по-друге, уряд має право встановлювати податки та створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутні покоління.

Серйозними проблемами, пов'язаними з державним боргом, є такі:

• виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;
• виплати процентів по боргу вимагають підвищення податків, які підривають дію економічних стимулів;
• виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;
• запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента та витиснути приватне інвестиційне фінансування [2, c. 27-28].

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету — це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видаткам. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Проте ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття. Світовий досвід вказує на чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

• скорочення бюджетних витрат;
• пошук джерел додаткових доходів;
• випуск (емісія) незабезпечених грошей для фінансування державних витрат;
• позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні — це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто вдаються до позик, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам-кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги [5, c. 78-79].

Висновки

Бюджетний дефіцит — це фінансове явище, яке необов'язково належить до розряду надзвичайних подій. У сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б із бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:

• дефіцит може бути пов'язаний із необхідністю здійснення крупних державних вкладень у розвиток економіки. У цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон'юнктури;

• дефіцити виникають у результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих тощо), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться вдаватися до джерел особливого роду;

• дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. У цьому випадку він є надзвичайно тривожним явищем, що потребує прийняття не лише невідкладних економічних заходів, а й відповідних політичних рішень.

Звідси видно, що в умовах динамічної економіки зі сталими, а головне — ефективними міжнародними зв'язками бюджетний дефіцит не є загрозливим.

Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування.

Надзвичайно цікавим та актуальним є відображення в українській бюджетній класифікації надходжень від приватизації та операцій стосовно обслуговування та погашення за рахунок бюджету іноземних кредитів, гарантованих Кабінетом Міністрів України, та їх відшкодування підприємствами-боржниками.

Список використаної літератури

1. Базилевич К. Моделювання взаємозв'язків дефіциту державного бюджету України з показниками макроекономічної динаміки //Банківська справа. - 2002. - № 3. - C. 24-29

2. Башлай В. Й. Зовнішнє фінансування дефіциту бюджету в контексті інвестиційної діяльності держави //Економіка. Фінанси. Право. - 2006. - № 12. - C. 27-30

3. Василишин Р. Взаємозв'язок бюджетного дефіциту і державного боргу //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - № 4 . - C. 200-207

4. Лебеда Г. Методологічні аспекти визначення дефіциту бюджету та державного боргу //Фінанси України. - 2000. - № 3. - C. 102-106

5. Осипчук Л. Проблеми оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу //Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 12. - C. 77-80

6. Сова О. Ю. Сутність та види дефіциту державного бюджету //Фінанси України. - 2005. - № 9. - С.20-24.

7. Сова О.Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв'язання //Фінанси України. - 2004. - № 5. - С.83-87

8. Царук О. Гармонізація системи статистики державних фінансів з міжнародними стандартами: статистика державного боргу та дефіциту бюджету //Статистика України. - 2006. - № 3. - C. 21-25.