Прояв економічних криз в Україні

Вступ

Економічна ситуація в Україні давно перетнула межу, за якою кризові явища можна вважати просто тимчасовим спадом. Уже в 1993 році Л.Кучма, який тоді обіймав посаду прем'єр-міністра, а нині є президентом, характеризував стан економіки як крах. Відтоді змінилися лише темпи падіння, що пояснюється звуженням простору для дії руйнівних чинників. Починаючи з 1994 року, ВВП України скоротився на 39%. У 1996 році обсяг іноземних інвестицій становив лише $21 на душу населення (для порівняння: в Угорщині цей показник сягав $1198, у Чехії — $586, в Естонії — $573). Зовнішній борг зріс із 400 млн доларів до майже 10 млрд, а в перерахунку на кожного громадянина досяг приблизно 170 доларів США. У 1996 році на обслуговування боргу потрібно було $1.27 млрд, а в 1997-му — вже майже $2.5 млрд. Якщо зовнішній борг і надалі зростатиме такими темпами, як у попередні роки, то до 2000 року він може сягнути $30 млрд. Рівень життя пересічного українця поступається навіть рівню життя населення стародавніх цивілізацій — Риму, Вавилону, Індії, Греції, Хеттії та Фінікії.

В Україні не спостерігається економічна криза в її класичному розумінні, тобто та, яку економічна наука визначає як циклічну, пов'язану з перевиробництвом. Українську ситуацію можна охарактеризувати як особливу форму кризи, що виникає внаслідок катаклізмів (землетрусів, повеней тощо). В Україні свідомо обрано шлях руйнування економічної структури, яка була частиною єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, задля досягнення політичної незалежності від східних сусідів, насамперед від Росії. Проте ця стратегія досі не дала адекватної компенсації у вигляді повноцінного інтегрування у світову економіку та вступу до Європейського Союзу. Отже, економічна криза в Україні є специфічною формою особливої кризи, що стала наслідком своєрідної самопожертви.

1. Феномен кризи української економіки

Ще однією особливістю економічної кризи в Україні є те, що офіційна економіка не виступає єдиним визначальним чинником трансформаційних процесів. Паралельно з нею функціонує і зміцнюється тіньова економіка, обсяги якої становлять 50-60% від офіційної, і за оцінками Світового банку вона є найпотужнішою серед усіх постсоціалістичних країн. У тіньовому секторі обертається близько 47% загальнодержавної грошової маси, не враховуючи банківсько-фінансовий оборот (10). Ця значна кількість готівки практично не спрямовується на інвестування розвитку національного виробника. Інтереси представників тіньового бізнесу, як правило, лежать поза межами відтворення у сфері товаровиробництва й обмежуються переважно спекулятивним товарооборотом.

В Україні сформувалися й активно розвиваються практично всі види неофіційної економічної діяльності (7, с.400). Наведені вище оцінки стосуються лише тієї частини, яка пов'язана зі створенням нової вартості, що не враховується офіційною статистикою. Таким чином, сюди не входять, наприклад, створення вартості в домашніх господарствах (так звані «послуги домогосподарок», виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання) та корупція. З іншого боку, сюди належить частина видів злочинної діяльності, яку можна розглядати як створення вартості (наприклад, підробка та копіювання товарів із фірмовими знаками, нелегальне копіювання програмного забезпечення, відео- та аудіозаписів, нелегальне виробництво зброї).

Економічна криза в Україні не має класичного циклічного характеру, а є здебільшого наслідком руйнування економічної структури колишнього СРСР. Формування нової структури власності перебуває на етапі первісного накопичення капіталу. Стабілізація економіки передбачає подолання платіжної кризи, посилення стимулюючої функції податків та інтеграцію тіньового бізнесу в офіційну економіку.

З набуттям тіньовою економікою масового характеру в країні сформувалися особливий соціально-економічний клімат і специфічна суспільна думка, що в результаті призвело до появи потужного соціального прошарку ділових людей, здатних започаткувати економічне зростання. Для цього достатньо лише легалізувати тіньову економіку та продати її представникам за безцінь залишки ще не розпроданої державної власності, включно із землею, надрами, підприємствами та інфраструктурою.

Справді, у тіньовій економіці сконцентрований своєрідний прошарок населення України, здатний швидко привласнювати та накопичувати грошовий капітал, проте зовсім не за рахунок його вкладення в ефективний господарський оборот — виробництво, масовий випуск товарів, насичення ними внутрішнього ринку та завоювання зовнішнього. Навпаки, так званим «новим українцям» вигідніше тримати вітчизняний ринок у стані дефіциту. І чим більший цей дефіцит, тим більший їхній прибуток і тим гірше становище пересічних споживачів. Це далеко від справжнього підприємництва, заснованого на міцній економічній базі, конкурентоспроможних технологіях, чіткій організації виробництва та збуту товарів, що орієнтується на закони попиту і пропозиції.

«Нові українці» вкладають кошти здебільшого в поточний оборот (хабарі, скуповування, перевезення та перепродаж дефіцитних товарів), оминаючи неможливі в наших умовах труднощі, пов'язані зі здійсненням інвестицій, придбанням дефіцитних і дорогих технічних засобів, сировини, матеріалів, енергоресурсів.

У нинішніх формах і масштабах тіньова економіка стала джерелом деградації економіки та падіння суспільної моралі. Власники тіньового капіталу ухиляються від сплати податків і платежів, тим самим незаконно зменшуючи надходження коштів до державного та місцевих бюджетів.

Незважаючи на величезний розмах тіньової економіки, у країні не розроблено правового механізму, який міг би надійно захистити економічні інтереси держави. Більше того, криміногенні елементи, як правило, мають підтримку в державних структурах і нехтують навіть чинним недосконалим законодавством, безкарно розкрадаючи національне багатство. У результаті держава перетворилася на економічно хворий організм, нездатний вирішувати проблеми якісного та структурного оновлення національної економіки, забезпечувати стабільні й високі темпи соціально-економічного розвитку та зростання.

Нині ситуація складається з двох альтернатив. Перша передбачає, що органи державної влади повинні спрямувати сукупний капітал країни та її ресурсний потенціал на розширене відтворення, кардинальне технологічне й організаційно-управлінське оновлення національного товаровиробництва на основі ресурсо- та енергозбереження, нових наукових відкриттів. Протилежна альтернатива полягає в тому, що Україні загрожує остаточний економічний занепад, втрата самостійного існування та перетворення на сировинний придаток економічно розвинених країн з усіма негативними наслідками для нинішнього та майбутнього українського народу.

Найбільшою помилкою, що відрізняє реформування української економіки від інших постсоціалістичних країн, є здійснення економічних перетворень без зв'язку із соціальними. У результаті соціальні проблеми вирішуються за залишковим принципом, який часто означає, що на соціальний розвиток взагалі не залишається коштів. Це призвело до того, що Україна стала країною з найбільшим рівнем бідності в Європі.

2. Детермінанти економічної кризи

Розглядаючи виникнення та динаміку розвитку будь-якого економічного явища в суспільній формації, необхідно визначити детермінанти, які зумовлюють існування об'єкта дослідження, та ступінь їхнього впливу. Саме такий підхід слід застосувати при вивченні феномена економічної кризи в Україні.

Справа в тому, що під час трансформаційних процесів переходу від адміністративно-командної системи до цивілізованих ринкових відносин виникли кризові економічні явища, які тривають уже понад десятиліття. При цьому змінюються фази, тенденції та форми економічної кризи. Науковці та державні діячі, як відомо, вважають це нормальним явищем перехідного періоду. Проте всі уряди України серйозно намагалися якщо не подолати, то принаймні зменшити кількісні та якісні характеристики економічної кризи. Їхні зусилля, на жаль, виявилися безрезультатними. Це й стало однією з головних причин частої зміни урядів України. Всі урядові програми були спрямовані на подолання наслідків економічної кризи, тоді як детермінанти її виникнення та поглиблення залишалися в тіні й досі слабко висвітлені.

Детермінанти економічної кризи в Україні виникли ще на початку 90-х років минулого століття. За десятиліття вони не змінили своєї сутності, хіба що реструктуризувалися, модернізувалися та адаптувалися до ринкових умов.

Аналіз засвідчує, що економічна криза в Україні стала наслідком невиконання цілої низки законів суспільного розвитку. Так, в адміністративно-командній системі колишнього Союзу впродовж десятиліть була створена багатогалузева промисловість — шляхом формування великих предметно-спеціалізованих підприємств із повним виробничим циклом. Такий напрям спеціалізації був пов'язаний із концентрацією виробництва, що сприяло міжгалузевому перерозподілу номенклатури виробів і скороченню кількості підприємств, які виготовляли однопрофільну продукцію. Це здійснювалося відповідно до економічного закону спеціалізації та кооперування виробництва. Тому передбачалося раціональне розміщення промислового виробництва в усіх республіках, що розглядалися як єдиний народногосподарський комплекс. Підприємства розміщувалися в ньому з урахуванням наближення до сировини, трудових ресурсів та районів споживання готової продукції. В умовах випуску складної продукції між тисячами підприємств склалися стійкі господарські зв'язки на основі їхнього кооперування. Після розпаду Союзу та утворення суверенних держав ці зв'язки урвалися. Тому однією з причин падіння виробництва на українських підприємствах стало руйнування господарських зв'язків з об'єктами, розташованими в інших республіках. Переорієнтувати ці зв'язки на західні фірми не вдалося, хоча й було розроблено Програму євроінтеграції України. Таким чином, не було дотримано вимог закону спеціалізації та кооперування виробництва.

У зв'язку з раптовим переходом до ринкових відносин в Україні було зруйновано централізовану планову систему народного господарства, хоча умов для такого прискореного переходу до ринку не було. Спроби внести елементи вільного ринку в систему народного господарства України спричинили грубе порушення економічного закону планомірного й пропорційного розвитку народного господарства. У результаті було внесено диспропорцію у відповідність структури сукупної робочої сили засобам виробництва, а створеного суспільного продукту — структурі розвинених суспільних потреб. Наслідок такої диспропорції — щорічне зростання безробіття. Проте самоврегульованого конкурентного ринку в Україні ще не створено.

Розпад тоталітарної держави спричинив хрестовий похід проти колгоспно-радгоспної системи. Почалася приватизація майна цих колективних господарств, яка проводилася під гаслом «Прихватизуй прихватизоване». Це було, по суті, ленінським революційним закликом «Експропріація експропріаторів». Відбулися процеси пограбування колгоспного й радгоспного майна. Водночас упала трудова й виробнича дисципліна, зменшилися сівозміна та поголів'я худоби. Умов для розвитку фермерських господарств і досі ще не створено.

Руйнування кооперативної системи сільського господарства без реальної заміни її фермерською стало причиною падіння обсягів виробництва сільгосппродукції, зростання цін на продукти харчування та зубожіння широких верств населення. Замість розгорнутої мережі фермерських господарств із товарним характером виробництва відбувся зворотний перехід до натурального господарства.

Таким чином, було знехтувано економічним законом суспільного поділу праці, її спеціалізацією та кооперуванням у сільськогосподарському виробництві.

На багатьох підприємствах замість затратного механізму госпрозрахунку запроваджено ресурсозберігаючий, оскільки ціни почали визначатися попитом та пропозицією товару. У таких умовах розмір оплати праці встановлюється на контрактній основі за домовленістю сторін.

Склалася думка, ніби припинив дію закон вартості. За умов монопольного виробництва вільні ціни перетворили ринкові відносини у спекулятивні. Так, штучно підвищуються ціни на енергоносії та товари народного споживання.

Загальна анархія виробництва в умовах спекулятивних ринкових відносин охопила й банківську систему. Запровадження грошового знака — купона не поліпшило становища: розпочалася грошова криза. З метою її подолання було здійснено багаторазові неконтрольовані емісії грошових знаків. Запанувала тенденція стрімкого зростання обсягу грошової маси з одночасним зменшенням товарної. Перехід до гривневої національної грошової системи поліпшив становище, але не ліквідував інфляції й грошової кризи, бо й досі порушується економічний закон грошового обігу: маса грошей, що перебуває в обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, поділеній на швидкість обігу грошових знаків.

Як відомо, найефективнішими методами боротьби з інфляцією є стабілізація грошового обігу: нуліфікація, ревалоризація та девальвація грошей.

В Україні вперше у світовій практиці було застосовано новий метод подолання інфляції: затримка з виплатою заробітної плати та пенсій. У результаті зменшується кількість грошей, що перебувають в обігу у населення, і встановлюється рівновага щодо обсягу товарної маси.

Розглянемо дію економічного закону неухильного зростання продуктивності праці, яка є двигуном науково-технічного прогресу в суспільстві. Продуктивність праці зростає в основному за рахунок упровадження у виробництво нової техніки та технологій. В адміністративній системі витрати на технічне переозброєння виробництва закладалися в перспективних планах і техпромфінпланах. На підприємствах формувалися спеціальні фонди розвитку виробництва, нової техніки та технологій.

У ринкових умовах потреби й розміри фондів розвитку виробництва встановлюють засновники підприємства. В Україні створенню таких фондів на підприємствах не приділяють належної уваги. Вони або зовсім не формуються, або мають незначні обсяги. Адже акціонери воліють уже отримувати дивіденди готівкою, а майбутні прибутки їх мало цікавлять. У результаті верстатний парк не оновлюється, не впроваджується нова техніка й новітні технології. Тому продукція національних підприємств переважно неконкурентоспроможна на світових ринках.

Закон неухильного зростання продуктивності праці безпосередньо пов'язаний із дією законів переважного зростання виробництва засобів виробництва та планомірного й пропорційного розвитку народного господарства. Якщо держава стає на шлях побудови постіндустріального суспільства, то її економіка повинна підпорядковуватися дії закону розширеного відтворення. Це означає розширення виробництва як за кількісними, так і за якісними показниками.

Переважне зростання виготовлення засобів виробництва базується на машинній технології. Але при такому зростанні важливо витримати певні пропорції в розвитку всіх компонентів народногосподарського комплексу. І тут саме починає діяти закон планомірного й пропорційного розвитку народного господарства. Він передбачає узгодження та регуляцію всього економічного комплексу держави за умов підтримання пропорцій між різними видами виробництва.

Вимоги закону планомірного й пропорційного розвитку народного господарства чинні й у ринкових умовах. У наш час неокейнсіанська теорія державного регулювання ринкової економіки набула широкої популярності в передових країнах світу. На жаль, ця теорія ще не знайшла свого втілення на українських теренах. А нехтування законом планомірного й пропорційного розвитку народного господарства призвело до банкрутства промисловості виробництва засобів виробництва.

Україна поступово перетворюється на сировинний придаток передових країн світу.

Висновки

Отже, досить суттєвим є порушення закону відповідності економічних відносин характеру та структурі продуктивних сил. Як відомо, економічні відносини є базисом суспільства, що спирається на продуктивні сили. А право, мораль, ідеологія та інше — це надбудова над базисом. Але право, у свою чергу, має відповідати економічним відносинам. Визначальною в економічних відносинах є форма власності.

В Україні відбулися процеси псевдоприватизації, і фактично панує державна форма власності, здебільшого формально прикрита акціонерними товариствами. Реальними розпорядниками землі та майна в Україні є чиновники апаратів управління. Отже, Україна лишається соціалістичною державою. Водночас Верховною Радою України прийнято багато законів ринкової економіки. Тобто право — капіталістичне, а економічні відносини — соціалістичні. Таким чином, виник дисбаланс між економічними відносинами й правом, а саме ситуація розбіжності між де-юре і де-факто. І тоді роль буфера, або блоку узгодження, між правом та економічними відносинами стала відігравати тіньова економіка. Чим більше приймається нормативних актів ринкової спрямованості й чим повільніше відбуваються реальні процеси приватизації, тим швидше зростає тіньова економіка. Для усунення чинників розвитку тіньової економіки право й економічні відносини треба привести у взаємовідповідність.

Економічну кризу в Українській державі можна подолати, якщо усунути детермінанти нехтування об'єктивними економічними законами суспільного розвитку.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка : Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -442 с.

2. Базилевич В. Макроекономіка : Підручник/ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич, Лариса Баластрик; За ред. Віктора Базелевича. -2-ге вид., випр. -К.: Знання, 2006. -851 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка : Стислий конспект лекцій/ Борис Дратавер, Наталя Пасічник; М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. -Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. -189 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях : Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна. -Харків: Факт, 2003. -199 с.

5. Макроекономіка/ Укл. В. Ю. Еш; М-во освіти і науки України, ДЛАУ. -Кіровоград, 2004. -239 с.

6. Мельникова В. І. Макроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. -2-е вид., доп. -К.: Професіонал, 2004. -394 с.

7. Панчишин С. Макроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин. -2-е вид., стереотип. -К.: Либідь, 2002. -614 с.

8. Савченко А. Макроекономіка : Підручник/ Анатолій Савченко; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.

9. Харкянен Л. Макроекономіка : Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен. -К.: Каравела, 2006. -174 с.