Протекціонізм та лібералізація, їх форми, взаємозв’язок, особливості в Україні

1. Виникнення та форми протекціонізму як напрямку в міжнародній економіці

Протекціонізм (від франц. protectionnisme, лат. ptotectio — захист, заступництво) — це економічна політика держави, що має на меті підтримку національної економіки. Її реалізують через торгово-політичні бар'єри, які захищають внутрішній ринок від іноземних товарів та знижують їхню конкурентоспроможність порівняно з вітчизняною продукцією. Цей напрямок передбачає фінансове стимулювання національного виробництва та заохочення експорту. Конкретні прояви протекціонізму та інструменти торговельної політики (митні ставки, структура тарифів, кількісні обмеження, заборони на ввіз тощо) змінювалися залежно від економічної політики конкретної епохи.

У період первісного накопичення капіталу та становлення капіталістичних відносин теоретиками й практиками протекціонізму виступили меркантилісти, які наполягали на захисті вітчизняної промисловості від іноземної конкуренції з боку державної влади. Ця політика набула значного поширення у Франції (тарифи Кольбера 1664 та 1667 років), в Австрійській монархії, багатьох німецьких державах, а в Росії вперше запроваджена за Петра I. У більшості країн Західної Європи та США протекціонізм був спрямований на охорону національної промисловості від потужніших іноземних конкурентів. Ґрунтовний аналіз протекціонізму та вільної торгівлі здійснили у своїх працях К. Маркс і Ф. Енгельс.

Посилення інтернаціоналізації капіталістичного виробництва та розвиток державно-монополістичного капіталізму призвели до того, що поряд із традиційними методами прикордонного регулювання дедалі активніше використовуються внутрішні економічні та адміністративні важелі, а також валютно-фінансові й грошово-кредитні засоби, що обмежують застосування іноземних товарів.

Найповніше узагальнення теорії протекціонізму пов'язують з ім'ям австралійського вченого Макса Кордена. Згідно з його поглядами, державне регулювання міжнародної торгівлі може бути:

• Однобічним — коли уряд країни застосовує інструменти регулювання самостійно, без узгодження з торговельними партнерами. Такі заходи зазвичай є відповіддю на аналогічні дії інших країн і можуть спричиняти політичну напруженість (наприклад, запровадження мит на окремі товари чи імпортних квот).
• Двостороннім — коли заходи торговельної політики узгоджуються між країнами-партнерами. Наприклад, за взаємною згодою можуть вводитися конвенційні мита, що не зачіпають інтересів іншої сторони, або узгоджуватися технічні вимоги до маркування, упаковки, взаємне визнання сертифікатів якості.
• Багатобічним — коли торговельна політика регулюється багатосторонніми угодами. Прикладами є Генеральна угода про тарифи й торгівлю (ГАТТ) та угоди в межах Європейського союзу (ЄС).

Аналіз протекціоністських тенденцій дає змогу виокремити кілька форм протекціонізму:

• Селективний протекціонізм — спрямований проти конкретних країн або окремих товарів;
• Галузевий протекціонізм — захищає певні галузі, передусім сільське господарство (аграрний протекціонізм);
• Колективний протекціонізм — проводиться об'єднаннями країн щодо держав, які не входять до цих об'єднань;
• Схований протекціонізм — реалізується через методи внутрішньої економічної політики.

Залежно від масштабів державного втручання в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торговельну політику та політику вільної торгівлі. Варто зазначити, що сучасний протекціонізм зосереджується переважно у відносно вузьких сферах — сільському господарстві, текстильній промисловості, виробництві одягу та сталі.

2. Виникнення лібералізму та перехід до ліберальної політики в міжнародній економіці

Питання про те, що краще — протекціонізм, який дає змогу розвиватися національній промисловості, чи свобода торгівлі, що дозволяє прямо порівнювати національні витрати виробництва з міжнародними, — є предметом багатовікової дискусії серед економістів і політиків. У різні історичні періоди зовнішньоторговельна практика схилялася то в один, то в інший бік, хоча ніколи не приймала крайніх форм.

Згодом протекціонізм меркантилістів поступився домінуючою позицією новій концепції — економічному лібералізму, що ґрунтується на принципах невтручання держави в економічні процеси та необмеженої свободи конкуренції підприємців.

Лібералізм виник у результаті розкладання меркантилізму та посилення тенденції до обмеження прямого державного контролю над економічною діяльністю. Серед робіт, що заклали основи нової ідеї, варто виокремити праці У. Петті. Хоча вони й містять окремі елементи емпіризму, властиві меркантилізму (наприклад, у трактуванні ціни землі), та визнають певне державне втручання в господарську діяльність, загалом учений дотримувався принципів laissez faire, наполягаючи на лібералізації грошового обігу та торгівлі. Економічний лібералізм у його творчості зумовив такі методичні спрощення, як заперечення зворотного впливу сфери обігу на сферу виробництва та витратна (на каузальній основі) характеристика природи походження вартості товарів і послуг.

Продовжувачем ідей У. Петті вважається А. Сміт. Принцип невтручання держави в економічну сферу Сміт обґрунтував ширше й науковіше, ніж фізіократи. На його думку, втручання держави в міжнародну економіку має бути суворо обмежене випадками, коли діяльність приватних осіб неможлива. Для Сміта невтручання держави — це загальний принцип, а не абсолютне правило.

У боротьбі за свободу міжнародної торгівлі фізіократи були попередниками Сміта, однак він перевершує їх широтою поглядів. Лібералізм фізіократів був зумовлений інтересами землеробства, а зовнішня торгівля залишалася для них «терпимим злом». Сміт же, навпаки, визнає зовнішню торгівлю вигідною саму по собі, якщо вона виникає вчасно й розвивається самостійно.

Практичний висновок Сміта полягає в тому, що замість численних мит, які обтяжують ввіз і виробництво, країна має обмежитися встановленням певної кількості чисто фіскальних мит на іноземні товари широкого вжитку: вино, алкоголь, цукор, тютюн, какао тощо. Така система, сумісна з широкою свободою торгівлі, була б джерелом значних доходів для скарбниці та повністю компенсувала б втрати від запровадження вільної торгівлі.

3. Особливості протекціонізму та лібералізму в регулюванні міжнародної економічної політики України в наш час

У 50–60-ті роки XX століття міжнародна економіка характеризувалася відходом від протекціонізму в бік більшої лібералізації та свободи зовнішньої торгівлі. Однак із початку 70-х років простежується зворотна тенденція: країни почали дедалі більше відгороджуватися одна від одної витонченішими тарифними та, особливо, нетарифними бар'єрами, захищаючи внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

За п'ять років незалежного розвитку в Україні було виконано значну роботу зі створення механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності як необхідної умови ефективної зовнішньоекономічної політики. Основним змістом цієї роботи в умовах переходу до ринкових відносин стала відмова від адміністративних методів і перехід до економічних методів регулювання. Курс на вільну торгівлю через «глобальну» лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, значною мірою зумовлений бажанням виконати вимоги провідних міжнародних організацій (МВФ, Світового банку), останнім часом дедалі частіше наштовхувався на контртенденцію зростання протекціонізму.

Національно-державна система регулювання зовнішньоекономічної діяльності вирішує двоїсте завдання: стимулювання та підтримка розвитку експорту й регулювання імпорту для захисту національних товаровиробників і споживачів, а також здійснює заходи, спрямовані на досягнення перспективних цілей у зовнішньоекономічній сфері.

Із моменту створення незалежної Української держави в 1991 році перед країною постало одне з найважливіших завдань: створення ефективної системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Така система має захищати економічний суверенітет, гарантувати економічну безпеку країни, стимулювати розвиток і реформування національної економіки та забезпечувати її інтеграцію у світову економіку. Відповідна система регулювання, якщо виходити з ідеології прийнятого в квітні 1991 року Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», має включати фінансове, валютне, митне, тарифне, нетарифне забезпечення, інструменти експортного контролю, способи реалізації політики у сфері сертифікації товарів у зв'язку з їх ввезенням і вивезенням за межі країни.

У сфері регулювання експорту в 1991–1994 роках торговельна політика України була фундаментом системи централізованого планування. Вона була не активною й наступальною, як у більшості країн світу, а пасивною. Експорт розглядався лише як спосіб забезпечення фінансових надходжень для підтримки критичного імпорту хоча б на мінімальному рівні. Таким чином, всупереч практиці більшості зарубіжних країн, де зовнішньоекономічна політика ґрунтується на заходах лібералізації експорту та його фінансовій й іншій підтримці, в Україні вищезгадана система мала переважно обмежувальний характер.

Із початком етапу радикальної лібералізації виникли умови для якісно нового підходу в експортній політиці. Уже в січні 1995 року список товарів, експорт яких квотується й ліцензується, було скорочено до кількох позицій (зернові, дорогоцінні метали, відходи й лом чорних металів).

У сфері регулювання імпорту в Україні певний час спостерігалися не характерні для міжнародної практики тенденції. До січня 1993 року імпорт взагалі не регулювався. Із грудня 1993 року було зроблено спробу встановити квоти й ліцензії на різноманітні асортименти імпортних товарів.

У травні 1994 року Україна взяла курс на досить жорсткий митно-тарифний протекціонізм: ставки на товари збільшилися з 10–20% до 40–100%. У лютому 1995 року протекціоністська хвиля поширилася на ряд сільськогосподарських товарів і машин для агропромислового комплексу, цемент, деякі хімічні товари, одяг, окремі будівельні матеріали, автомобілі, меблі тощо. Ці протекціоністські заходи супроводжувалися додатково акцизними зборами та податком на додану вартість.

В Україні фактично не використовувалися поширені у світовій практиці нетарифні обмеження імпорту. Таким чином, Україна почала активно звертати увагу на використання протекціоністського інструментарію, що властиве більшості зарубіжних країн.

Особливістю зовнішньоторговельної політики України, спрямованої на підтримку національного товаровиробника, починаючи з 1994 року, стали лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та зняття кількісних обмежень на український експорт.

Дилема вибору тієї чи іншої зовнішньоекономічної стратегії, яка б спиралася на принцип свободи торгівлі, протекціонізму або на впевнений симбіоз цих принципів, свого часу поставала практично перед кожною державою. Вирішували цю дилему насамперед на основі стратегічних інтересів національної економіки, чіткого уявлення про внутрішнє й зовнішнє становище країни, визначення конкурентних переваг на світових ринках товарів, послуг, капіталів.

Особливістю зовнішньоторговельної політики України, спрямованої на підтримку національного товаровиробника, починаючи з 1994 року, стали лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та зняття кількісних обмежень на український експорт, що в умовах скорочення внутрішнього споживання дало можливість підтримувати вітчизняне виробництво за рахунок експортної діяльності. Варто зазначити, що зовнішня торгівля з того ж року відігравала роль одного з головних чинників, що компенсували та мінімізували негативні наслідки кризового стану економіки загалом, зокрема щодо внутрішнього виробництва, споживання та відповідних ринків.

Важливим чинником створення ефективної системи зовнішньої торгівлі стала реалізація комплексу заходів із нарощування експортного потенціалу, передбачених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України. Ці заходи охоплювали проблеми розробки Державної програми розвитку експортного потенціалу, впровадження фінансово-кредитних механізмів стимулювання експортної діяльності, створення інформаційної системи супроводу діяльності експортерів, активізації у сфері міжнародного дво- та багатостороннього співробітництва тощо. Реалізація цих заходів — надійний гарант досягнення реальної підтримки вітчизняного виробництва.

Окремої уваги заслуговують кроки з упровадження ефективної імпортної політики. Це, насамперед, зменшення імпорту товарів, які у достатній кількості виробляються в країні, оптимізація промислово-виробничого імпорту, зменшення дефіциту торговельного балансу, зменшення невиробничого (споживчого) імпорту шляхом розвитку виробництва конкурентоспроможних аналогічних товарів в Україні. Для вирішення цих завдань проводився цілий ряд заходів тарифного регулювання.

Слід зазначити, що заходи тарифного регулювання здійснювалися відповідно до затвердженої Концепції трансформації митного тарифу України, яка за своїми параметрами відповідає чинній міжнародній практиці.

Заходи нетарифного регулювання передбачають здійснення процедури ліцензування окремих видів товарів, насамперед тих, до яких встановлюються вимоги щодо відповідності фармакологічним, фітосанітарним та екологічним стандартам.

До технічних бар'єрів імпорту товарів можна віднести встановлення контролю за якістю горілчаної та виноробної продукції, тютюнових виробів, продуктів харчування, що імпортуються в Україну, здійснення контролю за наявністю сертифіката відповідності товарів тощо.

Список використаної літератури

1. Бюллетень экономической конъюнктуры Украины, Выпуск №2, -1998г., Киев.
2. Заблоцький В.П. Сучасний лібералізм: соціально-філософський аналіз: Автореф.дис… докт.філос.наук: 09.00.03 / Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. – Київ, 2002.
3. Киреев А. Международная экономика, часть 1, М., Международные отношения, 1997 г.
4. Менгер К. Основания политической экономии // Австрийская школа в политической экономии. – М.: Экономика, 1992.
5. Покровская В.В. Международные коммерческие операции и их регламентация., М., Инфо-м., 1996г.
6. Сіденко В., Панфілова Т., Романюк П. Протекціонізм чи вільна торгівля? // Політика і час. – Київ, 1996р. - №10
7. Статья Либерализм в Украине: дилемма политики и капитала Тантели Ратувухери - сайт «Диалог.UA» от 16 мая 2007 года
8. Статья Либерализм в современной Украине Руководитель Центра политического прогнозирования, журналист – политолог Александр БОЖКО от 16.05.2005 г.
9. Украина в цифрах 1996г., Киев, 1997г.
10. Фаминский И.П. Современные международные экономические отношения, М., 1988г.
11. Холопов А. Внешнеторговая политика: тарифные и нетарифные методы регулирования международной торговли // Мировая экономика и международные отношения. – М, 1997г. - №11-12
12. Шапиро И. Введение в типологию либерализма. // "Полис". – №3. – 1994.