Пропозиція грошей і тінізація економіки

Вступ

Грошовий ринок, як і будь-яка інша економічна система, функціонує через взаємодію двох ключових елементів: пропозиції грошей та попиту на них. У межах цього матеріалу ми зосередимося на пропозиції грошей як складовій грошового ринку, дослідимо її сутність, фактори, що визначають її обсяг та динаміку. Пропозиція грошей виступає тією силою, яка у взаємодії з попитом формує рівновагу на монетарному ринку.

Розгляд цієї теми є надзвичайно актуальним, оскільки обсяг грошової маси безпосередньо пов'язаний із проблемою тіньової економіки. Це питання є особливо важливим для України, де масштаби тіньового сектору досягли рівня, порівнянного з офіційною економікою, і продовжують зростати. Така ситуація справляє вкрай негативний вплив як на внутрішній економічний розвиток, так і на міжнародні позиції країни.

Сутність та структура пропозиції грошей

У монетаристській теорії пропозиція грошей розглядається як протилежна, але нерозривно пов'язана з попитом, сторона єдиного економічного механізму, що постійно взаємодіють на монетарному ринку. Ігнорування цього взаємозв'язку може призвести до дисбалансу, що виявляється у порушенні платіжного балансу, спаді виробництва та реалізації ВВП, а також у прискоренні інфляції. Натомість, узгоджене зростання грошової пропозиції та попиту сприяє підвищенню ліквідності економіки, зниженню процентних ставок та стимулюванню інвестиційної активності.

Пропозиція грошей — це загальний обсяг грошових коштів, які перебувають у розпорядженні економічних суб'єктів і можуть бути спрямовані в обіг за сприятливих умов. Основу цієї пропозиції формують готівкові кошти (банкноти та монети) та кошти на поточних рахунках юридичних і фізичних осіб. У ширшому трактуванні до пропозиції грошей також відносять інші високоліквідні активи, зокрема строкові та депозитні вклади. Існує також низка інших активів, таких як векселі, облігації внутрішніх державних позик (ОВДП), ощадні сертифікати, ліквідність яких є лише дещо нижчою за ліквідність строкових вкладів, тобто вони можуть бути відносно легко конвертовані в готівку. Однак, оскільки безпосередньо як засіб обігу використовуються лише готівка та поточні вклади, саме вони вважаються основою пропозиції грошей. Суть пропозиції полягає в тому, що економічні суб'єкти завжди мають певний запас грошей, який можуть за певних обставин спрямувати в оборот.

На рівні окремого суб'єкта господарювання пропозиція грошей є альтернативою попиту на них. Якщо фактичний запас грошей індивіда перевищує його попит, що може статися при зростанні альтернативної вартості їх зберігання, він може запропонувати надлишок на ринку. І навпаки, якщо попит перевищує наявний запас, суб'єкт буде прагнути придбати гроші на ринку або іншим способом задовольнити свій попит. Таким чином, на цьому рівні пропозиція та попит постійно чергуються: при зростанні процентної ставки суб'єкт виступає як продавець грошей, а при її зниженні — як покупець.

На макроекономічному рівні формування пропозиції грошей відбувається інакше. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку більше грошей, ніж вони мають у своєму розпорядженні. Отже, фактична маса грошей в обігу є природною межею пропозиції. Жодні стимули, наприклад, зростання процентної ставки, не можуть збільшити пропозицію понад цю межу. Якщо ж виникає потреба у збільшенні пропозиції, що можливо при зростанні сукупного попиту, це можна зробити лише через додаткову емісію грошей. Тому будь-яка емісія розглядається як зростання пропозиції, а вилучення грошей з обігу — як її скорочення. Емісія, що контролюється банківською системою, є одним із головних чинників зміни пропозиції грошей. Це відбувається за допомогою трьох основних важелів:

1. грошової бази, яка є консолідованим показником резервних грошей банківської системи;
2. банківських резервів;
3. грошово-кредитного мультиплікатора, що показує, у скільки разів збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку.

У розвинених країнах обсяг грошової пропозиції становить 4–6% від ВНП. Це пояснюється тим, що приблизно 9/10 товарного обігу обслуговується безготівковими коштами, і лише 1/10 — готівкою. За своєю структурою загальна грошова пропозиція поділяється на готівкові та безготівкові гроші, а також на агрегати М1, М2, М3 тощо. Агрегат М1 — це частина грошової маси, що включає готівку та чекові вклади, і є найбільш ліквідною. Агрегат М2 — це М1 плюс безчекові та дрібні строкові вклади; він є більшим за обсягом, але менш ліквідним. Агрегат М3 — це М2 плюс великі строкові вклади. Крім того, виділяють і подальші агрегати, такі як М4, М5 тощо.

Механізм формування пропозиції грошей та фактори її зміни

Основним інструментом формування пропозиції грошей є монетарна політика, яку реалізує центральний банк країни. Грошова пропозиція створюється двома каналами: державою в особі національного банку та його філій (які пропонують на ринок готівкові гроші) та всіма банківськими і небанківськими установами, що мають право відкривати рахунки та вільно ними оперувати (формуючи безготівкові, або депозитні, гроші).

Обсяг грошової пропозиції визначається трьома ключовими факторами:

1. кількістю вироблених за певний період товарів і послуг;
2. рівнем товарних цін;
3. швидкістю обігу грошової одиниці.

Чим вища швидкість обігу, тим менша кількість грошей потрібна для обслуговування товарного обігу.

Окрім рішень центрального банку, на пропозицію грошей впливає багато інших чинників, які можуть деформувати її відносно визначених цілей, відхиляючи від попиту. Кожен із цих чинників можна розглядати як самостійний фактор впливу на обсяг пропозиції.

Грошову пропозицію можна представити у вигляді формули:

де М1 — пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках;
m — коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;
Мб — грошова база.

Зміна пропозиції грошей (М1) може бути викликана факторами, що впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора. Оскільки грошова база (Мб) перебуває під повним контролем центрального банку, її обсяг може змінюватися внаслідок операцій цього банку — на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютних інтервенцій. Усі ці операції здійснюються за рішеннями центрального банку, тому зміна пропозиції грошей, адекватна зміні грошової бази, є його функцією.

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не лише рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі та можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. До таких чинників належать:

• норми обов'язкових резервів;
• облікової ставки;
• типової ринкової процентної ставки;
• процентної ставки за депозитами до запитання;
• обсягу багатства економічних суб'єктів;
• тінізація підприємницької діяльності;
• стан довіри до банків, банківська паніка.

Розглянемо механізм впливу кожного з цих факторів на грошову пропозицію.

Зміна норми обов'язкового резервування викликає протилежну за напрямом зміну коефіцієнта мультиплікації (m). Чим нижчою є норма обов'язкового резервування (r), тим вищим буде коефіцієнт мультиплікації, а отже, більшим загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки.

Зміна облікової ставки впливає на грошову базу. При підвищенні облікової ставки зменшується попит комерційних банків на позички рефінансування, що призводить до зменшення залишків на їхніх коррахунках у центральному банку, тобто грошової бази. Це також скорочує надлишкові резерви банків та їхні можливості надавати позички, а отже, і рівень мультиплікатора.

Зміни типової ринкової процентної ставки впливають на пропозицію грошей у кількох напрямах. Зокрема, при зростанні процентної ставки за позичками та облігаціями у комерційних банків розширюються можливості отримувати позички рефінансування навіть при зростанні облікової ставки. Це сприяє зростанню грошової бази, банківських резервів і коефіцієнта мультиплікації, що розширює пропозицію грошей. Водночас у такій ситуації може зменшуватися попит на банківські позички, зростати надлишкові резерви та скорочуватися мультиплікація депозитних грошей.

Зростання процентних ставок за депозитами до запитання сприяє залученню банками готівки на поточні вклади та розширенню процесу мультиплікації депозитів, що збільшує пропозицію грошей. Хоча за депозитами до запитання банки можуть не виплачувати процентний дохід, оскільки це "короткі" гроші, сучасна практика довела доцільність виплат і за такими депозитами, для чого використовуються спеціальні рахунки типу нау-рахунки, супер-нау-рахунки, рахунки з автоматичним "очищенням" тощо.

Зміна багатства призводить до зміни співвідношення між депозитною та готівковою складовими грошової маси: чим бідніші економічні суб'єкти, тим більшу частину своїх грошей вони тримають у формі готівки, і навпаки. Оскільки депозитна складова зумовлює мультиплікативний процес, а готівкова — ні, зміна їх співвідношення впливає на загальний обсяг пропозиції грошей. При зростанні багатства депозитна складова зростає швидше, ніж готівкова, що посилює мультиплікаційний ефект і збільшує пропозицію грошей. Зменшення багатства має протилежний вплив.

Тінізація підприємницької діяльності зумовлює зміну структури грошових запасів на користь готівки. Це послаблює мультиплікативне збільшення депозитів, оскільки готівка виходить з банківського обороту і не використовується для кредитування. Падіння рівня мультиплікації зменшує пропозицію грошей. Отже, загальна грошова пропозиція скорочується в міру зростання тінізації економіки.

Низький рівень довіри до банків, банківська паніка також негативно впливають на процес мультиплікативного збільшення депозитів, оскільки спричиняють вилучення грошей з депозитів або стримують їх зростання. Збільшення готівкової складової не компенсує втрат депозитної, оскільки через мультиплікативний ефект вони значно перевищують суми готівкових вилучень. В умовах посилення недовіри до банків рівень мультиплікації може знижуватися також тому, що банки змушені збільшувати свої надлишкові резерви та скорочувати кредитування, щоб посилити ліквідність на випадок відпливу вкладів. Отже, загальний обсяг пропозиції грошей скорочується пропорційно падінню довіри до банків, а в період банківських панік таке скорочення може стати лавиноподібним, здатним паралізувати всю платіжну систему країни.

Зміну пропозиції грошей через коливання коефіцієнта мультиплікації можуть викликати й інші чинники, зокрема сезонні зростання потреби населення в готівці, що призводить до зменшення поточних депозитів і зниження процесу мультиплікації, а отже, і пропозиції грошей. У цьому ж напрямі діє збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонного чи будь-якого іншого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї ліквідності.

Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний її обсяг формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію на запланований рівень, недостатньо лише відрегулювати грошову базу. Необхідно також забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.

Графічна інтерпретація пропозиції грошей

Оскільки пропозиція грошей формується насамперед банківською системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі координат залежатиме від монетарної політики. Якщо тактичною ціллю цієї політики є підтримання на незмінному рівні маси грошей в обороті при вільному русі процентної ставки, то крива пропозиції грошей матиме вертикальний вигляд.

Пряма S1 свідчить про те, що фактична пропозиція грошей склалася на рівні 4,0 млрд грн, і банківська система планує підтримувати її на цьому рівні незалежно від зміни процентної ставки. Якщо буде прийнято рішення за тих самих умов збільшити пропозицію грошей до 5,0 млрд грн, то крива пропозиції зміститься вправо, у точку, адекватну 5,0 млрд грн, але залишиться у вертикальному положенні, що свідчить про її незалежність від зміни процентної ставки.

Якщо грошово-кредитна політика визнає за тактичну ціль утримання на незмінному рівні процентної ставки при вільному русі грошової маси, то крива пропозиції набуде горизонтального вигляду.

Пряма S1 свідчить про те, що пропозиція грошей (точка М) повинна змінювати своє положення вліво чи вправо на прямій S1 (залежно від зміни попиту на гроші) так, щоб утримувати процентну ставку на рівні 8%. Якщо ж як ціль монетарної політики буде встановлено підтримання процентної ставки на рівні 10%, то лінія пропозиції грошей переміститься вгору, у точку 10, але збереже горизонтальне положення. Зміщення пропозиції грошей (точка М) на обох рівнях у напрямку, потрібному для утримання ставки процента на незмінному рівні (8% чи 10%), центробанк може забезпечити продажем цінних паперів на відкритому ринку (пропозиція грошей зменшиться) чи купівлею їх (пропозиція грошей збільшиться).

Крива пропозиції грошей може набути вигляду похилої лінії, якщо грошово-кредитна політика передбачає збільшення маси грошей, проте меншою мірою, ніж це потрібно для збереження стабільного рівня процента. У такому разі одночасно змінюється і маса грошей, і норма процента, а крива пропозиції грошей займе похиле положення.

Вибір тактичної цілі грошово-кредитної політики та відповідної їй кривої пропозиції грошей залежить від конкретної економічної ситуації в країні та тих чинників, які обумовили зміну попиту на гроші, відповідно до якої банківська система повинна відкоригувати пропозицію. Коли, наприклад, зростання попиту на гроші викликано зростанням цін, то, щоб не спровокувати розвиток інфляційного процесу, доцільно зафіксувати масу грошей на рівні, що склався, і відпустити у "вільне плавання" процентну ставку. У цьому випадку кривій пропозиції грошей доцільно надати вертикальне положення. Якщо попит на гроші знижується під впливом, наприклад, прискорення обігу грошей унаслідок удосконалення технологій міжбанківського переміщення грошей, то, щоб захистити реальну економіку від небажаного впливу зміни процентних ставок, їх рівень доцільно зафіксувати, а масу грошей відпустити "у вільне плавання". Цій ситуації відповідатиме горизонтальна крива пропозиції грошей.

Тінізація економіки та її регулювання

Тінізація підприємницької діяльності призводить до зміни структури грошових запасів на користь готівки. Серед найвагоміших причин, чому суб'єкти господарювання прагнуть здійснювати розрахунки готівкою, а населення — накопичувати заощадження в готівковій формі, є невизначеність перспектив розвитку економіки та уникнення податків. Поява потреби у значних обсягах готівкових коштів, які обертаються поза банківською системою, призвела до створення різних схем і структур для їх отримання (використання фіктивних фірм для конвертації безготівкових грошей у готівку). Також юридичні особи утримують оборотні кошти у готівковому вигляді для розрахунків із фізичними особами (виплата зарплат готівкою в "конвертах", тобто поза розрахунковими відомостями). Це послаблює мультиплікативне збільшення грошей, оскільки готівка виходить з банківського обороту і не використовується для кредитування. Слабкий кредитний потенціал комерційних банків, у свою чергу, призводить до зниження інвестицій та зменшення зростання ВВП у довгостроковому періоді. Розширення готівки поглинає ВВП офіційної економіки, транспортує його в тіньову економіку (отже, є потужним чинником демонетизації економіки).

Для розрахунку обсягу тіньового сектора використовують окремі методи, одні з яких припускають, що обсяги тіньової економіки залежать від суми готівки, що перебуває в обігу поза банками (метод "готівка на руках та податкові платежі" та монетарний метод).

Готівка на руках та податкові платежі. У центрі його уваги — вплив готівки поза банками та розмірів оподаткування на обсяг тіньової економіки. Розміри оподаткування відображають базу оподаткування, ставки податків та відсоток податкових надходжень відносно планових показників бюджету.

Монетарний метод. Обсяг тіньової економіки за цим методом оцінюється на підставі вивчення змін ключових грошових агрегатів, включаючи: а) готівку поза банками у порівнянні з сумою депозитів; б) готівку поза банками у порівнянні з грошовою масою.

Розміри тіньового сектора української економіки є надзвичайно великими, досягаючи близько 60% (при критичному значенні 40%).

При розробці заходів, спрямованих на зниження рівня тінізації української економіки, необхідно не лише радикально зменшувати позабанківський готівковий обіг (який є лише одним із її секторів), а й підходити до розв'язання цієї проблеми комплексно. Перспективними можна вважати наступні напрямки скорочення позабанківського грошового обігу:

• Продовжувати політику лібералізації готівкових розрахунків між суб'єктами господарювання;
• Запропонувати ринку державних цінних паперів нові фінансові інструменти, орієнтовані виключно на населення. Розробити і реалізувати механізм використання ОВДП та казначейських зобов'язань для акумуляції вільних коштів населення та їх наступного державного інвестування в розвиток економіки. Надати державним цінним паперам можливість необмеженого обігу серед населення і довести йому гарантованість та вигідність вкладень у боргові зобов'язання уряду;
• Вдосконалити вітчизняну торгівлю у напрямі набуття нею сучасних цивілізованих рис. Стимулювати розвиток оптової та дрібнооптової торгівлі, встановити обмеження прийому готівкових коштів від населення у сфері роздрібної торгівлі та надання послуг при відсутності касових апаратів. Посилити систему контролю за дотриманням касової дисципліни.
• Скоротити готівкові платежі фізичних осіб у сфері торгівлі та послуг на основі впровадження безготівкових форм розрахункових чеків та створення національної системи масових електронних платежів за допомогою пластикових карток.
• Сприяти автоматизації та механізації касових операцій, здійснюваних суб'єктами господарювання в торгівлі та інших сферах обслуговування.
• Активізувати методи прямого правового адміністративного впливу держави на поширення шляхів залучення коштів з тіньового обороту та боротьби з відмиванням коштів, отриманих у результаті злочинної діяльності.

Висновок

У цій роботі розглянуто теоретичні підходи до визначення поняття пропозиції грошей у широкому та вузькому розумінні цього економічного явища, викладено основні принципи формування грошової пропозиції. Також представлено графічне зображення пропозиції грошей на основі грошово-кредитної політики. Окрему увагу приділено такому негативному явищу, як тінізація економіки з точки зору підприємницької діяльності.

Дослідивши тему пропозиції грошей, можна зробити певні висновки. Пропозиція грошей є важливим і невід'ємним елементом грошового ринку. Головним інструментом формування пропозиції грошей є грошово-кредитна політика, яку проводить центральний банк країни. Від цієї політики залежить не лише рівновага на грошовому ринку, а й розвиток країни в цілому. Наприклад, надмірна пропозиція грошей призводить до загострення інфляційних процесів. Тому важливим для економіки є проведення центральним банком обґрунтованої та зваженої грошово-кредитної політики, яка б забезпечувала оптимальну рівновагу на грошовому ринку.

Список літератури:

1. Бондар Н., Остапчук Я. Боротьба з тіньовим капіталом шляхом скорочення позабанківського обігу грошей.// Фінанси, право, - №9, 2001, с.3 – 8.
2. Гроші та кредит/ за ред. М.І. Савлука. К.:КНЕО. 2001.
3. Демківський А.В. Гроші та кредит. – К.:Дакор., К.:Вира-Р., 2003. – 528.
4. Єрмоленко М. Позабанківський обіг готівки і чинники його скорочення.// Економіст, №4, 2000, с.15.
5. Козлюк А. Грошова пропозиція та її структура.// Перехідні економічні системи ./Зб. наук. праць. Вип.2. – К.: ІЗМН, 1999. – с.177 – 178.
6. Хайков С. Ринок грошей: пропозиція грошей та попит на гроші.// Перехідні економічні системи/ Зб. наук. праць. Вип. 2. – К.:ІЗМН, 1999. – с.178 – 181.
7. www.enbv.narod.ru
8. www.zn.kiev.ua