Промисловий переворот в країнах Західної Європи (ХІХст.)

Вступ

Під промисловим переворотом розуміють процес заміни мануфактурного виробництва, що базувалося на ручній праці, великим фабрично-заводським господарством із застосуванням машин. Цей перехід передбачав впровадження у промисловість і на транспорт робочих машин та парових двигунів, а також формування окремої машинобудівної галузі. У соціальній сфері визначальну роль почали відігравати власники фабрик і наймані працівники. Завершення цього процесу означало остаточну перемогу індустріального ладу над аграрним.

Це явище мало світовий характер, підпорядковувалося спільним закономірностям, але в кожній державі вирізнялося власною специфікою. Першою країною, що пройшла цей шлях, стала Великобританія, де переворот відбувався з останньої третини XVIII століття до середини XIX століття. Хоча умови для цього склалися вже в середині XVIII століття, саме буржуазна революція відкрила шлях для стрімкого розвитку індустріального суспільства. Аграрні реформи та політика обгороджування забезпечили приплив робочої сили для фабрик. Упродовж XVIII століття було обгороджено 3,3 мільйона акрів, а за перші два десятиліття XIX століття — ще 3 мільйони акрів, що позбавило землі близько 1,5 мільйона селян. Економіку країни об'єднував єдиний національний ринок, який стимулював зростання промисловості та сільського господарства. Мануфактурне виробництво досягло високого рівня спеціалізації, а знаряддя праці постійно вдосконалювалися. З'явилися окремі мануфактури, що виготовляли інструменти. Проте технічною основою мануфактур залишалися ремесло та ручна праця.

Капітали, які англійська буржуазія накопичувала завдяки пануванню у світовій торгівлі, експлуатації колоній та работоргівлі, спрямовувалися у промисловість. Це дозволяло впроваджувати винаходи та швидко їх поширювати. Сільське господарство успішно забезпечувало продовольством міста та промислові центри, а також було споживачем промислових товарів.

Велике значення мало географічне положення: Британія перебувала на перетині світових торговельних шляхів. Зручні гавані та розгалужена річкова мережа забезпечували стабільні економічні зв'язки. Острівний статус захищав від руйнівних війн. Активно використовувалися природні ресурси — вовна, кам'яне вугілля, залізна руда. Маючи найпотужніший торговий флот, країна імпортувала товари з усього світу. Конкуренція також прискорювала переворот. Металургія залежала від імпорту заліза з Росії та Швеції, а дешевий індійський ситець створював загрозу для бавовняної промисловості, яка потребувала нової техніки, щоб витіснити конкурентів із ринку.

Політика протекціонізму та меркантилізму, яку проводив англійський уряд, створила політичні передумови для промислового перевороту.

1. Технічний прогрес як рушійна сила промислового перевороту

Технічні зрушення передували промисловому перевороту та супроводжували його. Розпочалися вони у текстильній галузі, а згодом охопили металургію, енергетику та транспорт. Механік Д. Кей удосконалив ткацький верстат, створивши «летючий човник» (винахід 1733 року, що набув поширення після 1760 року). Тесля і винахідник Д. Уайтт у 1733 році застосував витяжний валик для прядіння. Процес пришвидшився після появи прядки «дженні» Д. Харгривса (1765 рік), яка дозволяла працювати з 16–18 веретенами. У 1767 році Т. Хайс, використавши витяжні валики, сконструював прядильний верстат із водяним двигуном (ватерна машина). Значну роль відіграла мюль-машина С. Кромптона (1779 рік), що поєднала принципи «дженні» та ватерної машини. Вона виробляла тонку та міцну бавовняну пряжу, здатну конкурувати з індійською. Розрив між механічним прядінням і ткацтвом усунув С. Картрайт, який у 1785 році винайшов механічний ткацький верстат, що підвищив продуктивність праці майже в 40 разів. Для текстильної галузі важливими були також винаходи в'язальних, тюлевих, мереживних та ситценабивних машин. У Франції Ж. Жаккар створив верстат для шовкових візерункових тканин (1805 рік), а Ф. Жирар — льонопрядильну машину (1810 рік). Хімік К. Л. Бертолле розробив метод відбілювання тканин хлором та способи їх фарбування. Завдяки методу Леблана почали виробляти соду з морської солі.

У металургії першу піч для виплавки чавуну на коксі створив А. Дербі ще в 1709 році, але масове будівництво таких печей розпочалося лише в 50-х роках XVIII століття. У 1784 році Г. Корт запатентував піч для пудлінгування — процесу перетворення чавуну на ковке залізо. Впровадження прокатних вальців збільшило продуктивність праці в металургії у 15 разів.

Революційним для промисловості став винахід парової машини Дж. Уаттом (1769 рік), яку в 1784 році вдосконалили до універсальної машини подвійної дії. Це дозволило широко використовувати вугілля як паливо, усунуло залежність від водяних двигунів і відкрило для індустрії нові регіони. На основі цієї машини американець Р. Фултон у 1807 році створив пароплав, а англієць Дж. Стефенсон у 20-х роках XIX століття — паровоз. Токарно-гвинторізний верстат Моделі (1797 рік) та свердлильна машина Уілкінсона заклали основу металообробки.

Перші фабрики, тобто підприємства із системою машин, з'явилися у шовковій (близько 1717 року) та бавовняній (у 20-х роках XVIII століття) галузях, але проіснували недовго. У 1769 році підприємець Аркрайт, привласнивши та запатентувавши винахід Т. Хайса, збудував першу прядильну фабрику в Кромфорді. Ця подія вважається початком промислового перевороту, а бавовна стала визначальним чинником британської економіки XIX століття.

Після анулювання патенту Аркрайта у 1785 році будівництво фабрик у бавовняній промисловості набуло масового характеру: у 1790 році їх було 150, а в 1868 році — вже 2543 із 32 мільйонами прядильних веретен та 379 тисячами ткацьких верстатів. Виробництво ситцю зросло у 50 разів (з 40 до 2025 мільйонів ярдів), ціна готової продукції впала в 5 разів, а прибутки наприкінці XVIII століття сягали сотень відсотків. Індійські тканини були витіснені з внутрішнього та зовнішніх ринків. У 20-х роках XIX століття механізація охопила всі підгалузі бавовняної промисловості (панчішно-в'язальну, мереживну, тюлеву) та виробничі процеси (білення, фарбування, друкування). Механізація суконної, швейної, галантерейної, паперової та поліграфічної галузей завершилася після 1850 року.

2. Промисловий переворот в Англії

Технічне переоснащення англійської металургії розпочалося в середині XVIII століття. За 1750–1770 роки було збудовано 27 доменних печей на коксі та закрито 25 печей, що працювали на деревному вугіллі. Завдяки пудлінгуванню англійський метал у XIX столітті посів перше місце за якістю та кількістю. Виплавка чавуну зростала: у 1780 році — 80 тисяч тонн, у 1820 році — 250 тисяч тонн, у 1850 році — 2,7 мільйона тонн, а в 1872 році — 6,7 мільйона тонн.

Показником успіху перевороту стало поширення парових машин. У 1782 році паровий молот з'явився на металургійному заводі, а в 1785 році парова машина була встановлена на бавовняній фабриці. У 1820 році у Сполученому Королівстві працювало 320 машин Уатта потужністю 5200 кінських сил, у 1840 році — 620 тисяч, а в 1870 році — 4 мільйони кінських сил (одна парова кінська сила дорівнювала силі 21 людини).

Промисловий переворот зумовив зміни у транспорті та зв'язку. Покращувалися сухопутні шляхи, з'явилося тверде покриття. У 20–30-х роках XIX століття парові машини почали використовувати на залізничному та водному транспорті. На той час у Британії вже існувала мережа чавунних рейкових шляхів без паровозів, що сягала сотні льє і використовувалася для перевезення вугілля. Перша дослідна залізниця Стоктон — Дарлінгтон з'явилася у 1828 році, а комерційна лінія Манчестер — Ліверпуль — у 1829 році. Прискорилося будівництво каналів, протяжність яких у 1825 році досягла 500 миль. У 1814 році розпочалося пароплавне сполучення річками, у 30-х роках — морське, а у 40–50-х роках — будівництво океанських суден. У 60-х роках XIX століття ці види транспорту стали домінуючими. Про їхній розвиток свідчать дані:

Роки	Потужність парових двигунів, тис. к. с.			Протяжність, тис. км	Тоннаж пароплавів, тис. т
	у промисловості	на залізницях	пароплавів
1840	350	180	70	1,4	95
1870	940	2100	1000	25	1203

У перші десятиліття XIX століття виникли машинобудівні заводи, що виготовляли обладнання для текстильних підприємств та паровозів. У 50–60-х роках XIX століття машинобудування перейшло до випуску засобів виробництва, що означало завершення промислового перевороту.

Промислова революція змінила економічну географію Британії. Ланкашир і Манчестер стали центрами бавовняної промисловості, що працювала на імпортній сировині, яка надходила через Ліверпуль, переважно зі США. Другим центром бавовняної галузі був район Глазго. У західному Йоркширі на місцевій вовні та вугіллі розвивалася суконна промисловість. Південний Уельс, Середня Шотландія та Західний Мідленд стали основними осередками вуглевидобутку та важкої індустрії. Лондон із населенням 2,5 мільйона перетворився на світовий банківський і торговельний центр. Обсяг промислового виробництва за першу половину XIX століття зріс у 4 рази, а щорічні темпи приросту становили близько 6%. Провідною залишалася легка промисловість: у текстильній та швейній галузях у середині XIX століття працювало понад третину зайнятих у промисловості. Бавовняна галузь давала третину англійського експорту. У вугільній, металургійній та машинобудівній індустрії Британія посіла панівне становище у світі, ставши «майстернею світу». У 1840 році її частка у світовому промисловому виробництві сягала 45%. Колоніальна імперія забезпечувала безперешкодний збут товарів.

Перемога машинного виробництва сприяла формуванню соціальної структури індустріального суспільства. Промисловий пролетаріат становив 45,5% зайнятого населення. Урбанізація перетворила Британію на країну міст і фабричних селищ, де 3/4 населення промислових міст складали робітники та ремісники. У сільському господарстві у 1810 році було зайнято 35% населення, а в 1850 році — лише 21%.

3. Промисловий переворот у Франції

Головною рисою французького промислового перевороту був його затяжний характер. Він розпочався пізніше, ніж в Англії (1805–1810 роки), а завершився наприкінці 60-х років XIX століття. За часів Директорії та імперії Наполеона (1804–1814 роки) уряд активно підтримував промисловість і торгівлю, створюючи їм переваги. У 1810 році було засновано Раду у справах фабрик і мануфактур, а в 1811 році — окреме Міністерство мануфактур і торгівлі. У текстильній промисловості поширилися «дженні», мюль-машини, верстати Жаккара та машини Жирара. Промислове виробництво зросло у 1,5 раза, виплавка чавуну, видобуток залізної руди та вугілля — у 2 рази, а продукція металообробної та суконної промисловості — у 4 рази. Континентальна блокада (з 1806 року), що закрила європейські ринки для англійських товарів, прискорила розвиток галузей, які працювали на континентальній сировині (суконної, полотняної, швейної, взуттєвої, хімічної, металообробної). Водночас криза охопила галузі, що залежали від колоніальної сировини (бавовняну, цукрову) або орієнтувалися на експорт. Через брак англійських машин механізація сповільнилася, що загальмувало темпи перевороту.

У період Реставрації Бурбонів (1815–1830 роки) та Липневої монархії (1830–1848 роки) переворот прискорився. Механізація текстильної промисловості зростала. У 1848 році у бавовняній галузі працювало 116 тисяч верстатів із 3,5 мільйона веретен, у шовковій — 90 тисяч, дві третини з яких були в Ліоні. Збільшився обсяг металургійного виробництва. У 1846 році половину чавуну та дві третини заліза виплавляли з використанням кам'яного вугілля. Його видобували 4,4 мільйона тонн на рік, ще 2–2,5 мільйона тонн імпортували. У 30-х роках фабричне виробництво поширилося на суконну, дзеркальну, керамічну, хімічну галузі та поліграфію. Почали виробляти цемент, свічки, світильний газ, залізні ліжка та металевий посуд.

Більшість механічних верстатів працювала на дешевих гідравлічних двигунах. У 1820 році було лише 39 парових двигунів, з них 27 — у текстильній промисловості. Впровадження прискорилося у 30–40-х роках: у 1830 році — 600 двигунів потужністю 10 тисяч кінських сил, у 1848 році — 4,8 тисячі потужністю 62 тисячі кінських сил. У 1841 році з'явився перший паровий молот, а в 1848 році їхня потужність досягла 3–4 тисяч кінських сил. Поширювалися парові ткацькі верстати. У 20-х роках XIX століття зародилося французьке машинобудування, що випускало парові двигуни та текстильне обладнання. У металообробці впроваджувалися механічні верстати. У 1842 році рейки для залізниць виготовляли 13 заводів. За обсягом промислової продукції Франція у середині XIX століття посідала друге місце у світі після Британії. Однак технічний рівень і конкурентоспроможність залишалися низькими. Переважали мануфактури та дрібні кустарні майстерні. У Ліоні в 1831 році 750 мануфактур давали роботу 8 тисячам майстрів, на яких працювало 50 тисяч підмайстрів. Дрібне виробництво панувало у виготовленні одягу, парфумерії, продуктів харчування та предметів розкоші. Це пояснювалося слабким впливом торгово-промислової верхівки та повільним розвитком сільського господарства. Закон 1814 року, що дозволяв вивозити вовну, спричинив її подорожчання та негативно вплинув на суконне виробництво. Було введено високі ввізні мита на залізо, чавун, сталь, худобу та вовну.

Темпи розвитку гальмувало відставання у залізничному будівництві. На початок 1848 року у Франції експлуатувалося лише 1931 кілометр залізниць. Уряд ігнорував інтереси промисловців, а торгово-промисловий кредит був обмежений. Фінансова верхівка збагачувалася за рахунок лихварства, фінансових афер та біржових спекуляцій.

Вирішальний етап перевороту розпочався після революції 1848–1849 років. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі: текстильну, металургійну, хімічну, гірничу та машинобудування. У легкій промисловості понад половину прядильних веретен приводили в рух автоматичні машини або парові двигуни. Загальний обсяг промислової продукції за 1851–1865 роки зріс майже у 2 рази, виробництво чавуну — у 3, а виплавка сталі — у 8 разів. Кількість парових двигунів у промисловості та на транспорті зросла з 7,7 до 27,8 тисячі. Протяжність залізниць досягла 17,4 тисячі кілометрів. Виникло об'єднання металургів — «Коміте де Форж» (350 доменних і 1000 пудлінгових печей). Залізничні товариства об'єдналися у 6 компаній. У 1855 році в Парижі відбулася Всесвітня промислова виставка. Проте ручне виробництво продовжувало відігравати значну роль. Переважали невеликі підприємства з 2–4 робітниками, а в металургії — близько 20.

Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької та американської. Це пояснювалося пануванням фінансової верхівки, схильністю банківської системи до лихварства, біржових спекуляцій та державних позик. Світова економічна криза 1857 року, торговий договір із Британією (1860 рік), що знижував мита для англійських товарів, та промисловий застій початку 60-х років також спричиняли відставання французької індустрії.

4. Промисловий переворот у Німеччині

У Німеччині промисловий переворот розпочався значно пізніше — у 30-х роках XIX століття. Повільний економічний розвиток пояснювався політичною роздробленістю, пануванням феодального землеволодіння, що стримувало формування вільної робочої сили, та збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 рік), уніфікація монетної системи та вагів прискорили формування національного ринку.

На початковому етапі (30–50-ті роки XIX століття) істотні зміни відбувалися у легкій промисловості: бавовняній та шовковій у Саксонії, суконній у Рейнському районі та Пруссії. За 1834–1838 роки було збудовано 45 нових фабрик, а за 1833–1846 роки лише в Сілезії — 8 бавовняних та 128 льонопрядильних фабрик. На початку 40-х років застосовувалося кілька сотень жакардових верстатів.

Значних успіхів досягла гірнича промисловість. У середині XIX століття видобували понад 3 мільйони тонн вугілля та виплавляли 200 тисяч тонн чавуну. Особливо швидко розвивався Рейнсько-Вестфальський район, де було зосереджено чверть промислових робітників Німеччини. Однак це була переважно мануфактурна промисловість. У 1846 році з 200 доменних печей району лише 32 працювали на кам'яному вугіллі, а пудлінгові печі були на 9 заводах. Парові двигуни поширилися у 30–40-х роках. У 1822 році працювало 2 парові машини, а в 1847 році — вже 1139 потужністю 21,7 тисячі кінських сил. Першу залізницю протяжністю 12 кілометрів збудували у 1835 році. До 1848 року довжина залізниць досягла 2,5 тисячі кілометрів. У 40-х роках капіталовкладення в залізничне будівництво становили 450 мільйонів марок. Використовували переважно англійські паровози: з 429 локомотивів лише 38 були німецького виробництва. Працювало чотири заводи локомотивів: два в Берліні, а також у Хемніці та Касселі. Кількість пароплавів зросла з 4 до 90.

Цей період позначений досягненнями німецької техніки: установка для швидкого книгодрукування (1814 рік), кам'яноточильна машина (1835 рік), циліндрично-точильний (1803 рік), горизонтальний (1807 рік) та набивний (1836 рік) верстати. Загалом Німеччина відставала від Британії: за видобутком вугілля — в 11 разів, виплавкою чавуну — у 5,6 раза, потужністю парових двигунів — у 5 разів, протяжністю залізниць — у 2 рази. В усіх галузях переважало дрібне виробництво. Промислове населення Пруссії становило лише 11%. Загальна чисельність промислових робітників, зайнятих на транспорті та в торгівлі, дорівнювала 1 мільйону. Німеччина залишалася аграрною країною, а на ринку панували англійські товари.

Промисловий переворот завершився у 50–70-х роках XIX століття після революції 1848–1849 років. Темпи характеризують такі показники: продукція важкої промисловості, виплавка чавуну та споживання бавовни зросли у 3 рази, видобуток вугілля — у 4, потужність парових двигунів — у 9 разів, протяжність залізниць — у 3,3 раза (19,6 тисячі кілометрів). У 1861–1870 роках випуск засобів виробництва збільшився на 23%, а засобів споживання — на 9%. Машинне виробництво перемогло. Унаслідок інтенсивного грюндерства лише в Пруссії утворилося 395 акціонерних компаній із капіталом 2,4 мільярда марок.

Важливими галузями стали гірнича, металургійна (на 9/10 працювала на коксі), хімічна, машинобудівна та воєнна. Виняткове значення мало залізничне будівництво, капіталовкладення в яке у 1870 році становили 4 мільярди марок. Воно ліквідувало економічну роз'єднаність, перетворило Німеччину на країну європейського транзиту, стимулювало розвиток вугільної та металургійної галузей і сприяло зростанню товарообігу. Німецька індустрія розвивалася на базі вітчизняного обладнання, застосовуючи новітні технічні досягнення, а її вироби успішно конкурували з англійськими. На основі відкриття 1865 року способу отримання барвників із кам'яного вугілля сформувалася анілінова промисловість. Розвивалося калійне виробництво. З'явилася електротехнічна галузь, що обслуговувала телеграф та електричну сигналізацію. Фірма «Сіменс і Гальске» прокладала телеграфні лінії не лише в Німеччині, а й у Британії, Росії та Африці.

Економічному піднесенню сприяла боротьба за об'єднання, що завершилася утворенням у 1871 році імперії на чолі з Пруссією. На початку 70-х років Німеччина стала аграрно-промисловою державою. У промисловості було зайнято 1,5 мільйона осіб. Переважала легка промисловість (2/3 продукції). Водночас галузева структура важкої промисловості була передовою. Значну роль відігравали ремесла та домашня промисловість, де працювало 2 мільйони осіб. За рівнем економічного розвитку Німеччина відставала від Британії та Франції, але випереджала останню за потужністю важкої промисловості.

5. Промисловий переворот в Австрії

В Австрійській імперії, де панували феодальні порядки, промисловий переворот відбувався повільно. Промисловість відігравала незначну роль, а ремісниче та мануфактурне виробництво було тісно пов'язане з домініальним господарством. Європейські війни початку XIX століття та політика Відня, що обмежувала будівництво нових підприємств (1802–1811 роки), підірвали економіку. Розвивалася лише чеська промисловість, яка постачала товари для армії Наполеона. Із початку 20-х років XIX століття розпочалася механізація австро-чеської текстильної промисловості. Завдяки застосуванню коксу виробництво чавуну до революції 1848 року зросло у 2 рази. Поширювалося використання парових машин: у 1830 році їх було 11, у 1850 році — 900, а в середині 60-х років — 2000. У Чехії розвивалися цукрова, пивоварна та харчова промисловість. Наприкінці 50-х років з'явилися перші акціонерні підприємства. Австрія збудувала першу залізницю у 1829 році, але до 1846 року їхня протяжність становила лише 148 кілометрів. У 50-х роках уряд дозволив приватне залізничне будівництво. У 1840 році Дунайському пароплавному товариству належало 17 пароплавів.

Висновки

Отже, промисловий переворот, що розпочався в останній третині XVIII століття та завершився у 60–80-х роках XIX століття, охопив Великобританію, США, Німеччину, Францію та інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство та створено економічні передумови для утвердження індустріальної цивілізації. Оскільки перебіг перевороту мав національні особливості, рівень економічного розвитку та місце у світовому виробництві кожної країни були різними.

Важливим підсумком стало створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку.

У Великобританії провідну роль відігравав Англійський банк (1694 рік), який був одночасно урядовим і приватним. Після впровадження золотого стандарту (1797 рік) його банкноти стали замінником золотої монети. Кількість приватних банків зросла з 290 у 1797 році до 650 у 1810 році. З 1826 року закон дозволяв створювати акціонерні банки, і до 1836 року їх стало 70. Однак лише у 1854 році їх допустили до Розрахункової палати (1773 рік), і вони повністю включилися в грошовий обіг та кредитування. Зросло значення Фондової біржі. Це дозволило залучити 100 мільйонів фунтів стерлінгів у промислове виробництво. У 60-х роках XIX століття англійські банки вкладали в національну економіку приблизно 50% інвестицій.

У Франції фінансовий капітал розвивався швидше, ніж промисловість і торгівля. У 1800 році було створено Французький банк, а в 1818 році — Ощадний банк. Цінність банкнот Французького банку в обігу зросла за 1815–1830 роки з 41 до 234 мільйонів франків. Кількість цінних паперів на біржі збільшилася з 4 видів у 1814 році до 38 у 1830 році. Були створені банки: Товариство рухомого кредиту (1852 рік), Товариство поземельного кредиту (1850 рік), Національна облікова контора (1854 рік), Ліонський кредит (1864 рік), Товариство розвитку торгівлі та промисловості (1864 рік). Паризька біржа перетворилася на грошовий ринок європейського масштабу. Позиковий капітал Франції за кордоном становив 10 мільярдів франків.

У США банки виникли наприкінці XVIII століття. У 1860 році функціонував 1601 банк практично в кожному місті. У 1816 році було засновано Державний банк США з капіталом 35 мільйонів доларів. Диктуючи умови кредитування для купівлі землі, він захопив значні земельні масиви, а потім продавав їх за спекулятивними цінами. Це викликало незадоволення, і в 1836 році банк було скасовано, а державні вклади розподілили між банками штатів.

У 50–70-х роках розвивалася банківська система Німеччини. Лише в Пруссії за цей час виникло 20 акціонерних банків із капіталом 94,7 мільйона марок.

Список використаних джерел

1. Вирчинский В.С., Котвенков В.Ф. Очерки истории и техники 1870–1917 гг. — М., 1988

2. Клеер Е. Всемирное хозяйство: Закономерности развития. — М., 1979

3. Економічна історія України і світу: Підручник / за ред. Б.Д. Лановика. — К.: Вікар, 2002. — 477 с.

4. Фурман О. Єдина Європа. — К., 1990

5. Экономика зарубежных стран: Капиталистические и развивающиеся страны. — М., 1990