Промисловість будівельних матеріалів України і її значення. Галузева структура, принципи розміщення, центри основних галузей

Вступ

Будівельний комплекс є невід’ємною складовою виробничої інфраструктури держави. Він об’єднує галузі матеріального виробництва, а також проектні, конструкторські та пошукові організації, що забезпечують процес будівництва. До його структури входять безпосередньо будівництво, промисловість будівельних матеріалів та виробництво будівельних конструкцій і деталей.

Промисловість будівельних матеріалів охоплює виготовлення стінових матеріалів, цементу, видобуток і первинну переробку мінеральної сировини, скляну галузь, а також виробництво оздоблювальних, облицювальних матеріалів і санітарно-технічних виробів. Розміщення цих виробництв зумовлене насамперед обсягами будівельно-монтажних робіт у різних економічних районах та наявністю сировинної бази. За цим принципом виокремлюють галузі, що орієнтуються на сировину (первинна обробка природного каменю, виробництво цементу, цегли, скла, вогнетривів), та галузі, що тяжіють до споживача (виробництво бетону, залізобетонних виробів, м’якої покрівлі, сантехніки). Найбільшими осередками цієї промисловості є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк та Маріуполь.

Виробництво будівельних конструкцій і деталей включає підприємства з випуску збірного залізобетону, які розташовуються поблизу великих промислових центрів та міст з активним житловим і промисловим будівництвом (Харків, Львів, Кривий Ріг, Луганськ, Суми). Домобудівні комбінати найпотужніші в Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі та Одесі. Виробництво будівельної цегли також орієнтується на споживача, а її великими центрами є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Чернігів, Івано-Франківськ, Слов’янськ, Бахмут.

Розвиток капітального будівництва в Україні характеризується подовженням виробничого циклу, збільшенням кількості територіально закріплених об’єктів та значною залежністю від економіко-географічних і природних умов. Основні будівельні роботи зосереджені у великих містах, особливо в Києві. У структурі будівництва виділяються промислове, комунікаційне, житлове, водогосподарське та інші напрями. При виборі місця будівництва враховуються сировинний, трудовий, паливно-енергетичний, водний, кліматичний фактори, а також рельєф і сейсмічність.

1. Сутність та основні поняття будівельного комплексу в Україні

1.1. Загальна характеристика будівельного комплексу

Будівельний комплекс складається з кількох ключових блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування та проектно-дослідні роботи. Його роль у національній економіці є досить вагомою: частка будівництва у ВВП України сягає 8%, а в комплексі зайнято близько 10% усіх працівників господарства, з яких 6% — безпосередньо у будівництві.

Цей комплекс тісно взаємодіє з іншими секторами економіки. Завдяки йому створюється більшість основних фондів, водночас він сам є значним споживачем продукції інших галузей. Зокрема, будівництво використовує 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів, а також вироби хімічної промисловості. Для виробництва будівельних матеріалів потрібні значні обсяги палива та води. Транспортні витрати у собівартості будівництва становлять приблизно 25%.

Головною ланкою комплексу виступає будівництво, яке створює основні фонди. Його продукція — будівлі — є нерухомою та великогабаритною, що відрізняє цю галузь від інших. Залежно від призначення будівництво поділяють на промислове, гідротехнічне, енергетичне, транспортне та сільське.

У 2005 році з усіх капітальних вкладень в економіку України, які становили 824 млн грн, на будівельні та монтажні роботи припадало 689 млн грн.

Проектно-конструкторська діяльність є важливою складовою комплексу. Вона зосереджена у великих індустріальних центрах, де є розвинена наукова база та кваліфіковані кадри. Такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Одеса та Львів.

Україна володіє значними запасами природної будівельної сировини: вогнетривких глин, каолінів, кварцитів, будівельного каменю. Галузь випускає матеріали, деталі та конструкції для всіх типів будівництва. Основна продукція включає стінові матеріали (цегла, панелі, шлакоблоки), в’яжучі речовини (цемент, вапно, гіпс), покрівельні матеріали (черепиця, шифер, руберойд), оздоблювальні та ізоляційні матеріали, будівельне скло, збірний залізобетон, кераміку та санітарно-технічні вироби.

Сучасне будівництво активно використовує продукцію хімічної промисловості: пластмаси, смоли, лінолеум, полістирилові плити. Також застосовуються відходи металургійних заводів та електростанцій — шлаки, з яких виготовляють цемент, шлакоблоки, ситал, шлаковату. У будівництві використовуються деталі з литого каменю, мінеральна вата з базальту, а також продукція деревообробної промисловості — деревно-стружкові плити, клеєна фанера.

Розвиток промисловості будівельних матеріалів визначається двома основними чинниками — сировинним та споживчим. Залежно від їх переважання підприємства розміщуються або в районах видобутку сировини (цемент, вапно, стінові матеріали), або поблизу споживача (залізобетонні конструкції, шифер, віконне скло).

Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів — Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь. Ця галузь виконує переважно обслуговуючу функцію в господарських комплексах регіонів, тому зосереджена здебільшого у великих містах. Наприклад, у Києві діє майже 40 заводів будівельних матеріалів.

1.2. Галузева структура будівельної промисловості

Промисловість будівельних матеріалів має складну галузеву структуру. До найважливіших підгалузей належать виробництво стінових матеріалів, рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, азбестоцементних труб і шиферу, видобуток нерудних матеріалів, цементна промисловість та виробництво будівельної кераміки. На ці підгалузі припадає понад 80% усієї продукції та майже 90% зайнятих працівників.

1.2.1. Цементна промисловість

Цемент є ключовим в’яжучим матеріалом для виробництва бетону, залізобетону та шлакоблоків. Перший цементний завод в Україні з’явився у 1896 році в Донбасі (Амвросіївка). До 1913 року в країні працювало 12 заводів, які виробляли 269 тис. т цементу. У 2005 році виробництво досягло 5591 тис. т. Цементні заводи розташовуються в районах видобутку сировини, оскільки для виробництва 1 т клінкеру потрібно 1,5 т карбонатних порід та близько 0,5 т глини. У Донбасі, де залягають високоякісні карбонатні породи, розміщені найбільші підприємства: Амвросіївський комбінат, Краматорський та Єнакіївський заводи. Донецька область лідирує за виробництвом цементу, за нею йдуть Дніпропетровська та Харківська (Балаклія). Великі заводи також працюють у Кривому Розі, Дніпродзержинську та Дніпропетровську, виробляючи портланд-цемент і шлакопортланд-цемент із використанням металургійних шлаків.

Західні області виробляють третину всього цементу України. Найбільші заводи розташовані у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам’янець-Подільський) областях. На півдні країни, попри наявність якісної сировини, виробництво менше — тут працюють Бахчисарайський, Ольшанський та Одеський заводи.

В Україні сформувалися чотири основні зони виробництва цементу: південно-східна (Донецька область), північно-східна (Харківська), центральна (Дніпропетровська) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська, Хмельницька). Галузь характеризується високою концентрацією: в середньому одне з 15 підприємств може виробляти 1,3 млн т цементу на рік.

Значна частина цементу використовується для виробництва шиферу. Шиферні заводи розміщуються в місцях споживання та працюють на привізній сировині (азбест з Уралу, цемент з найближчих заводів). Найбільшими виробниками шиферу є Балаклійський і Здолбунівський комбінати. Особлива увага приділяється випуску азбестоцементних листів та рельєфних конструкцій.

Цемент завозиться в Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську та Черкаську області, хоча там є власна сировина. Існують умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомирській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда) та Харківській (Куп’янськ) областях. Також можливе виробництво нефелінового цементу в Донецькій, алунітового — у Закарпатській, глиноземно-феритового — у Львівській, магнезіального — в АР Крим.

Виробництво збірного залізобетону та конструкцій. Основна продукція цієї галузі — залізобетонні конструкції для промислового, цивільного, гідротехнічного та шляхового будівництва: фундаментні блоки, перекриття, архітектурні деталі, несучі арки, палі, мостові балки.

Розміщення підприємств залежить від територіальної концентрації виробництва, наявності сировини, трудових ресурсів та транспортної інфраструктури. Галузь тяжіє до великих промислових центрів із значним обсягом будівництва. В країні діють 25 виробничих об’єднань, найбільші з яких — Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське та Сумське.

Підприємства для гідротехнічного будівництва розташовані в Каховці, Новомосковську, Арцизі. Залізобетонні конструкції для мостів і доріг виготовляють у Києві, Вінниці, Житомирі, Львові; опори для ліній електропередач — у Світловодську, Тернополі, Білій Церкві, Мерефі. Домобудівні комбінати діють в усіх областях, найпотужніші — у Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі. У 2005 році вони виробили 2496 тис. м³ збірних залізобетонних конструкцій. Великопанельне домобудування розвинене в Київській, Харківській, Полтавській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій областях; сталеві конструкції виробляють у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Житомирській, Львівській областях; алюмінієві конструкції — на Броварському заводі.

Виробництво будівельної цегли — одна з найстаріших галузей. Воно поділяється на виробництво глиняної та силікатної цегли. Оскільки сировина є майже скрізь, підприємства орієнтуються на споживача — перевезення цегли на далекі відстані економічно недоцільне.

Сучасне виробництво цегли механізоване та цілорічне. У тунельних печах глиняну цеглу випалюють протягом 18–36 годин. Виробництво є матеріаломістким: на 1000 цеглин потрібно 2,5 м³ глини. Випускають цеглу звичайну, порожнисту та пористу. Силікатну цеглу виготовляють із кварцового піску з домішками вапна (на 1000 шт. — 2,5 м³ піску та 0,1–0,2 м³ вапна). Її виробництво менш трудомістке та на 30% дешевше.

Найбільшими виробниками цегли є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов’янськ, Чернігів, Львів, Івано-Франківськ. Багато цегельних заводів розташовано в сільській місцевості.

1.2.2. Промисловість нерудних матеріалів

Ця галузь в Україні має давню історію. У будівництві використовуються природний стіновий камінь (туф, вапняки) та будівельний камінь (міцні осадові, магматичні та метаморфічні породи). Інші породи слугують сировиною для виробництва цементу, цегли, черепиці, скла та інших матеріалів.

Потреби України в мінеральних ресурсах повністю забезпечуються власними запасами. На експорт йдуть цементна і скляна сировина та будівельний камінь. Граніти, габро, лабрадорити вивозяться за кордон. Значні ресурси в’яжучої та цегельно-черепичної сировини також є в країні.

Дедалі ширше використовуються вторинні мінеральні відходи промисловості — розкривні породи, продукти збагачення руд та вугілля.

Родовища піску та бутового каменю є майже в усіх областях, особливо в Житомирській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській та Закарпатській. Підприємства з видобутку розміщуються в районах видобутку.

Україна славиться запасами граніту, лабрадориту, мармуру та мармуроподібних вапняків, які використовуються для будівництва доріг, облицювання станцій метро, фундаментів, виготовлення пам’ятників. Найбільше видобувають каменю в Коростишевському, Овруцькому, Черняхівському, Малинському районах Житомирської області, мармуру — у Радомишльському районі. Проте обсяги видобутку природного каменю порівняно невеликі.

Сучасне будівництво потребує різних бетонів. Для легких пористих бетонів необхідні наповнювачі — керамзит, термозит, перліт. Керамзит виробляють із легкоплавких глинистих порід, які є біля Харкова, Полтави, Сум, Одеси, Кривого Рогу, Житомира. Термозит виготовляють із доменних шлаків у центрах чорної металургії. Пористий перліт виробляють у Закарпатті.

У південних районах виробляють черепашник, який має добрі тепло- та звукоізоляційні властивості, легко обробляється та є дешевим.

Виробництво будівельної кераміки включає підприємства з випуску фасадної плитки, плитки для підлоги, облицювальної глазурованої кераміки, санітарно-будівельної та кислототривкої кераміки, каналізаційних і дренажних труб. Сировиною є тугоплавка або вогнетривка глина з домішками каоліну, кварцового піску, пегматиту.

Виробництво будівельної кераміки почало розвиватися наприкінці XIX століття, коли були споруджені Харківський керамічний завод, заводи в Слов’янську та Часовому Ярі, завод санітарного фаянсу в Славуті. Сьогодні це сучасні механізовані підприємства. Керамічні заводи працюють у Києві, Львові, Артемівську, Харкові.

Керамічну глазуровану плитку виробляють у Слов’янську, Харкові та Львові, метлаську — у Харкові та Артемівську. Є можливості для розвитку цього виробництва у Вінницькій та Житомирській областях (з використанням місцевих каолінів), у Закарпатській, Хмельницькій і Кіровоградській (на базі тугоплавких глин), у південних областях.

Подальший розвиток галузі має бути спрямований на зростання обсягів та якості продукції для промислового й житлового будівництва: великорозмірної стінової кераміки, плиток широкої кольорової гами, легкого керамзиту, труб великого діаметра.

1.2.3. Виробництво будівельного фаянсу й фарфору

Будівельний фарфор і фаянс виробляють у Славуті (Хмельницька область) на комбінаті «Будфаянс», електроізоляційні вироби — у Первомайську (Житомирська область). У Донецькій області (Слов’янськ) виробляють будівельний фаянс та електроізолятори, у Запоріжжі — високовольтні ізолятори для ЛЕП. Поки що виробництво не задовольняє потреби України, тому частину матеріалів завозять з Білорусі, Росії та Чехії. Наявність сировини дозволяє розширити це виробництво.

Виробництво будівельного вапна й гіпсу. У 2005 році виробництво будівельного вапна становило 562 тис. т, будівельного гіпсу — 68,4 тис. т, технологічного вапна — 7,4 млн т. Сировиною є крейда, вапняки, мармур. Заводи розміщуються в районах видобутку сировини.

Основними виробниками вапна є Донецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська та Чернівецька області. Найбільше виробляють у Хмельницькій області, звідки понад 100 тис. т вивозять до Черкаської та Київської областей. З Вінницької області вапно постачають до Кіровоградської, Дніпропетровської та Черкаської, зі Львівської — до Рівненської, Волинської, Тернопільської та інших областей. На півдні найбільше вапна виробляє Херсонська область.

Виробництво крейди. Крейду використовують для малярних робіт, виготовлення замазки, шпаклівки, а також як наповнювач у паперовій та гумовій промисловості, для виробництва соди, фарб, цементу. Великі запаси крейди є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях. Видобуток будівельної крейди становить понад 2 млн т, а для цементної промисловості — 7,5 млн т.

Виробництво м’якої покрівлі (руберойду, толю, пергаміну) налагоджено в багатьох областях. Найбільшим виробником є Київ (18,8% від загального виробництва).

Виробництво віконного скла. В Україні діють 6 заводів листового і технічного скла. Найбільші — Лисичанський «Пролетар», Костянтинівський склоробний, завод «Автоскло» та Запорізький склоробний. Скло також виробляють на Львівському та Київському заводах. Збільшується виробництво міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного скла, шлакоситалу, кольорового та армованого скла, штучного склоподібного мармуру.

Центрами фарфорової промисловості є: Коростень, Баранівка, Городниця, Кам’яний Брід, Довбичі (Житомирська область), Дружківка (Донецька область), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська область), Синельникове (Дніпропетровська область) і Тернопіль.

Промисловість будівельних матеріалів розміщена досить рівномірно, за винятком Донбасу та Придніпров’я, де зосереджено понад 30% виробництва. Високий рівень розвитку також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій областях та АР Крим (по 4,5%).

У перспективі передбачаються реконструкція технічної бази, механізація та автоматизація процесів, розширення випуску нових матеріалів, ефективних збірних елементів, легких конструкцій, комплексне використання сировини та вторинних матеріалів. Географія галузі розширюватиметься з урахуванням комплексного розвитку економічних районів.

2. Оцінка експортних можливостей промисловості будівельних матеріалів

2.1. Особливості промисловості будівельних матеріалів в Україні

Промисловість будівельних матеріалів є головним постачальником предметів праці для будівництва, які складають близько половини вартості підрядних робіт. Таким чином, вона суттєво впливає на відтворювальні процеси в усіх галузях економіки.

В умовах розбалансованої економіки та порушення зв’язків із матеріально-технічного постачання, значною перешкодою стала залежність від поставок палива з Росії, Туркменістану, Казахстану. Внаслідок цього, а також через погіршення будівельної діяльності, падіння платоспроможного попиту та жорсткі обмеження у використанні паливно-енергетичних ресурсів, за період 1991–2005 років скоротився випуск усіх видів будівельних матеріалів.

Обсяг і структура виробництва залежать від таких чинників:

• енергетичної кризи, що зумовила необхідність структурних змін та впровадження енергозберігаючих технологій;
• спаду інвестиційно-будівельної активності через дефіцит бюджетів та обмеження коштів у підприємств і населення;
• інфляційного знецінення коштів, зростання цін та падіння платоспроможності споживачів;
• нераціональної структури будівельної продукції, коли переважали обсяги промислового будівництва;
• порушення господарських зв’язків і традиційних матеріалопотоків у межах колишнього СРСР;
• відсутності нормальних ринкових умов та конкурентного середовища.

Підприємства будівельного комплексу працювали на межі зносу, що поставило їх на межу розвалу. Через технологічну відсталість та монополізм великих державних підприємств будівельний ринок перенасичений дорогими матеріалами. Попит стає вибірковим: з одного боку, він переміщується до відносно дешевих нетрадиційних матеріалів (вироби з пористого бетону, матеріали із золошлакових відходів), з іншого — зростає попит на престижні та дорогі матеріали для індивідуального будівництва (черепиця, високоякісна кераміка, опоряджувальні матеріали).

Потенціал попиту на нетрадиційні високоякісні матеріали зростає, що впливає на рівень використання потужностей. Для подальшого розвитку потрібно прискорити реалізацію планів реструктуризації та перепрофілювання підприємств, у тому числі комбінатів великопанельного домобудування, та продовжити роботу з енергозбереження.

2.2. Пріоритетні напрямки розвитку промисловості будівельних матеріалів в умовах ринку

Для визначення пріоритетних напрямів розвитку суттєвого значення набуває якісна структурна перебудова галузі за рахунок:

• переходу від нарощування абсолютних обсягів до підвищення якісних характеристик продукції, розробки нових виробів на основі синтетичної сировини та композиційних матеріалів;
• переводу галузі на ресурсозберігаючі технології, втілення енерго-, праце- і матеріалозберігаючих технологій;
• забезпечення екологічної чистоти, безпеки та естетичності продукції.

Прогноз розвитку галузі по регіонах України: до Карпатського регіону відносяться Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області; до Подільського — Вінницька, Тернопільська, Хмельницька; до Поліського — Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська; до Центрального — Київська, м. Київ, Черкаська; до Східного — Полтавська, Сумська, Харківська; до Донецького — Донецька, Луганська; до Південного — АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська; до Придніпровського — Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області.

Входження України до світових ринків можливе шляхом вирішення таких завдань:

• створення техніки, що відповідає світовим рівням;
• впровадження нових ресурсозберігаючих технологій;
• підсилення хімічних дій у технологічних процесах;
• комп’ютеризація виробництва;
• створення екологічно чистих, безвідходних технологій;
• максимальне комбінування виробництв з іншими галузями;
• створення високоекономічних заводів малої потужності.

Вирішення цих завдань можливе лише за умов створення розвинутого ринку будівельних матеріалів та сучасних організаційних форм управління.

Стабілізуючим чинником будуть експортні поставки. У структурі експорту найбільшу частину займатимуть вироби зі скла, облицювальні вироби з природного каменю, продукція неметалорудної промисловості. Прогнозується зростання зовнішньоторговельного обороту на 1–1,2% щорічно та досягнення позитивного сальдо.

Передбачається зростання обсягу товарів народного споживання будівельного призначення за рахунок дрібного фасування, в першу чергу цементу, вапна, гіпсових в’яжучих, сухих сумішей.

Темпи щорічного приросту продукції галузі повинні бути на кілька відсотків вищими від приросту будівельно-монтажних робіт.

Відбудуться зміни в структурі галузі з переорієнтацією на випуск конкурентоспроможної продукції підвищеної якості. Це сприятиме здешевленню та прискоренню будівництва.

Значно вищими темпами передбачається нарощування випуску ефективних матеріалів і конструкцій із заданими властивостями, які забезпечать зменшення маси будинків та високу енергоефективність.

У структурі конструкційних матеріалів випереджуючими темпами зростатиме випуск ефективних металоконструкцій.

У промисловості стінових матеріалів зросте питома вага виробів із легких, пористих та ніздрюватих бетонів, багатошарових панелей. Враховуючи перспективи житлового будівництва, особливо малоповерхового, буде здійснюватися перехід на випуск оновленої керамічної продукції. Частка лицьової цегли збільшиться до 50%, з яких 5–10% складатимуть фасонні вироби.

При виробництві цементу будуть впроваджені енергозберігаючі технології з використанням низькосортного палива з частковою заміною природного газу (до 25%). Підприємства перейдуть на сухий та напівсухий способи виробництва клінкеру.

У скляній промисловості має бути проведена реконструкція скловарних печей та організація виробництва за євростандартами. Впроваджуватимуться технологічні лінії з випуску полірованого скла з тепло- та сонцезахисними властивостями.

У промисловості теплоізоляційних матеріалів необхідно налагодити випуск плитних волокнистих утеплювачів на основі базальтових волокон та термоізоляційних виробів високої заводської готовності.

У полімерній і покрівельній промисловості слід організувати випуск якісних, екологічно чистих, дешевих і довговічних листових матеріалів для скатних покрівель малоповерхових будинків.

Широкого розповсюдження повинні набути вироби на основі гіпсу, які впроваджуються у житлове будівництво на заміну полімерних опоряджувальних матеріалів.

Розвиток галузі має бути пов’язаний із реальними можливостями залучення та раціональним використанням паливно-енергетичних і сировинних ресурсів, з адаптацією до ринкових відносин. Ці чинники разом із впровадженням нових технологій будуть визначати структуру потреби після стабілізації виробництва.

В Україні є можливість випуску практично всієї традиційної номенклатури будівельних матеріалів. Водночас необхідна перебудова структури виробництва конструкційних, оздоблювальних, покрівельних матеріалів для задоволення потреб індивідуальних забудовників. Невідкладним є вирішення проблеми дефіциту конструкційних матеріалів на базі легких металевих, азбестоцементних, монолітних залізобетонних конструкцій.

Екологічні вимоги визначатимуть необхідність переорієнтації галузі на широке використання відходів виробництва та утворення безвідходних виробництв.

Основним напрямом розвитку повинно стати вдосконалення техніки і технології виробництва. Оцінка резервів еволюційного розвитку свідчить про вичерпність резервів традиційної техніки. Підготовленість до техніко-технологічних новацій недостатня, особливо з конструкторських робіт та створення сучасних організаційних форм управління.

У прогнозному періоді передбачається збільшення обсягів експортованої продукції при одночасному зменшенні імпорту. Обсяги споживання будуть дещо зменшуватися порівняно з виробництвом.

Підприємства будівельної індустрії технологічно зв’язані з процесом будівництва, працюють за його замовленням. Досвід розвинених країн свідчить, що будівельні металоконструкції ефективні практично у всіх будівлях, особливо при значних прогонах, висоті, навантаженнях. В Україні існують виробничі потужності майже на 1 млн т/рік. Попит на ці конструкції зумовлений їх надійністю, легкістю, міцністю та відносно низькою вартістю. Незважаючи на деякі недоліки (низька корозієстійкість та вогнетривкість), їх виробництво має велику перспективу.

Цьому сприяє розвинута сировинна база. За випуском сталі на душу населення (1097 кг) Україна перевищує високорозвинені країни (США — 335, ФРН — 613, Японія — 806 кг), а за використанням металоконструкцій — значно поступається. Особливо це стосується легких металоконструкцій: в США — 0,134, Франції — 0,087, ФРН — 0,171, Японії — 0,367, Великій Британії — 0,248, а в Україні — лише 0,008, тобто на порядок менше.

В Україні накопичився значний фонд сталевих будівельних конструкцій — понад 35 млн тонн. Значна їх частина має пошкодження та ураження корозією. Уже зараз необхідна масова заміна профнастилу із оцинкованої сталі, річна потреба в якій становить сотні тисяч квадратних метрів. Враховуючи зростання попиту на легкі металоконструкції та недостатні потужності для їх випуску, слід організувати на рядових заводах випуск легких ефективних металоконструкцій. Структурні зрушення вбачаються не завдяки збільшенню потужностей з випуску традиційних матеріалів, а за рахунок задоволення ринку асортиментом матеріалів із заздалегідь заданими якостями.

Нагальним є зменшення енерговитрат у будівельному комплексі. Ця вимога стає актуальною у зв’язку з введенням нових норм щодо теплозахисту будинків. Нові значення термічних опорів стін та перекриттів у 2–2,5 раза перевищують попередні нормативи. До 25% використаного палива в Україні витрачається на теплопостачання житлових будинків, зокрема на опалення (понад 75%) та гаряче водопостачання.

Панельні будинки старих серій споруджувалися без детальних розрахунків теплоопору. Найближчими роками доведеться реконструювати понад 72 млн м² таких будинків та подвоїти обсяг будівництва нового житла. Наприклад, у Німеччині, яка першою розпочала реконструкцію старого житлового фонду, виділивши 60 млрд марок, було утеплено близько півтора мільйона квартир. У результаті витрати тепла зменшились на третину. В Угорщині розпочали програму модернізації будинків із наданням пільг населенню. Великий обсяг робіт із утеплення виконується в країнах Балтії.

Актуальною є розробка конструкцій зі зменшеними тепловитратами. Для реалізації заходів з енергозбереження потрібно організувати випуск теплоізоляційних матеріалів, лічильників тепла, терморегуляторів.

Основними напрямами підвищення енергоефективності для найбільш енергоємних підгалузей є:

у цементній промисловості:

• перехід до напівсухого та сухого способу виробництва, що зменшує енерговитрати на 25%;
• покращання підготовки сировинних матеріалів шляхом попередньої декарбонізації, при якій металоємність пічних агрегатів зменшується на 20%, а зняття клінкеру з 1 м³ печі зростає у 2,5 раза;
• підвищення рівня використання теплових вторинних енергетичних ресурсів, при якому питомі витрати палива зменшуються майже у 2 рази;

у промисловості стінових матеріалів:

• розробка і впровадження нових енергозберігаючих технологій та високопродуктивного обладнання;
• модернізація обладнання, переведення заводів на випуск пустотілої цегли, що забезпечує скорочення витрат палива на 15–20%;
• використання відходів інших галузей (золи ТЕЦ, паливних шлаків), що дає змогу скоротити питомі витрати палива на 10–12 кг;
• використання вторинних енергетичних ресурсів, наприклад, суміщення сушки та випалювання цегли в гідротермальних умовах, а також високошвидкісної сушки з витратами палива 4606 КДж/кг проти 6280–6700;
• використання високошвидкісних керамічних пальникових пристроїв, завдяки яким час випалювання скорочується до 50%, а витрати палива — до 20%;

у промисловості збірних залізобетонних і бетонних конструкцій:

• зменшення матеріалоємності виробництва;
• розробка енергозберігаючих технологій виробництва легких наповнювачів;
• раціональне використання сталі та економних видів армування;
• удосконалення режимів теплової обробки бетону;
• зменшення тривалості та температур технологічних процесів;
• використання гнучких технологій із сезонним плануванням режимів теплової обробки;
• зменшення невиробничих втрат паливно-енергетичних ресурсів;
• використання геліотермообробки бетону та нетрадиційних поновлюваних джерел енергії.

До енергозберігаючих технологій необхідно віднести: введення в бетонну суміш хімічних добавок, зниження температури з 85–100 до 65–75 °С та тривалості нагріву від 8–10 до 5–6 годин, нагрів бетону з використанням електроенергії та продуктів згорання природного газу, модернізацію енергоспоживаючих установок шляхом теплоізоляції корпусу, оснащення вимірювальною апаратурою та автоматизоване управління режимами теплової обробки. У виробництві інших матеріалів енергозбереження можна досягти за рахунок:

• віконного скла — шляхом удосконалення систем скловаріння та впровадження електричного і газоелектричного варіння;
• вапна — модернізацією діючих та впровадженням нових систем крутильних і шахтних печей, розширенням використання фракційної сировини;
• будівельної кераміки, мінеральної вати та сантехнічних виробів — через удосконалення технологій та обладнання;
• черепиці, фаянсу, керамзиту — шляхом впровадження нових опалювальних агрегатів та модернізації обладнання.

Висновки

Промисловість будівельних матеріалів — це комплекс галузей важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать цементна, азбестоцементна, залізобетонна, стінових матеріалів, будівельної кераміки, полімерної сировини, нерудних матеріалів та пористих заповнювачів галузі.

За економічним призначенням продукція галузі належить до виробництва засобів виробництва (група А) і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва. Вона забезпечує зростання обсягів капітального будівництва та його технічний прогрес. Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини. Розвиток галузі пов’язаний із наявністю будівельної сировини.

Слід відзначити, що проблеми експорту будівельної продукції України на галузевому рівні до цього часу в науковій літературі розглядалися лише фрагментарно.

Список використаної літератури

1. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник / Микола Жук, Володимир Круль; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича. — К.: Кондор, 2004. — 293 с.

2. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник / Богдан Федорович Заблоцький. — К.: Академвидав, 2002. — 367 с.

3. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник / Дмитро Клиновий, Тарас Пепа; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 726 с.

4. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Г. Ф. Курочкін; НАУ. — К.: Національна академія управління, 2004. — 272 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. — 7-ме вид., стереотип. — К.: Знання, 2005. — 350 с.

6. Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан. — К.: Юридична книга, 2002. — 550 с.

7. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317 с.

8. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник / Дмитро Стеченко. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.

9. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий. — К.: ЦУЛ, 2002. — 440 с.