Профорієнтаційна робота на виробництві: принципи, форми і методи організації

Вступ.

1. Складові елементи професійної орієнтації.

2. Профорієнтація як цілісна система.

3. Ключові об'єкти профорієнтаційного впливу.

4. Цілі та функції системи профорієнтації.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Організація профорієнтаційної діяльності та ефективний розподіл трудових ресурсів базуються на зіставленні відомостей про світ професій із даними про індивідуально-психологічні характеристики особистості. У сучасній фаховій літературі утвердилася думка, що вивчення конкретних видів професійної діяльності та з'ясування вимог, які вони висувають до людини як суб'єкта праці, є фундаментом і обов'язковою передумовою розв'язання організаційно-методичних питань профорієнтації.

У будь-якому суспільстві існує поділ праці, що проявляється у вигляді відносно стабільних трудових позицій та відокремлених сфер діяльності, відомих як професії та спеціальності. Важливо розмежовувати ці терміни. Поняття "професія" є ширшим, ніж "спеціальність". Професія — це усталений вид трудової діяльності, що сформувався внаслідок суспільного поділу праці та потребує від людини певних здібностей, теоретичних знань і практичних навичок. Її сутність визначається характером продукту, знаряддями праці та умовами виробництва. Професія об'єднує групу споріднених спеціальностей. Спеціальність — це вужча категорія, підтип професії, що виникає внаслідок подальшого розподілу праці (наприклад, професія — лікар, а спеціальності — терапевт, педіатр, хірург тощо). Обираючи майбутній шлях, доцільно конкретизувати його до рівня певної спеціальності.

1. Основні елементи професійної орієнтації

Профорієнтаційна діяльність спрямована на планомірний розвиток здібностей людини, підвищення її професійної майстерності та працездатності, збереження здоров'я. Вона є важливою складовою державної політики у сфері соціального захисту та зайнятості, сприяє ефективному використанню трудового потенціалу, зростанню соціальної та професійної мобільності громадян і відіграє суттєву роль у запобіганні масовому вимушеному безробіттю. Такі заходи активізують пошук людиною оптимальних шляхів підвищення власного професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток ініціативи, інтелектуальної та трудової самостійності.

Професійна орієнтація — це складна науково-практична система. Її інформаційним та методичним підґрунтям є ґрунтовні знання про зміст і умови професійної діяльності, чіткі уявлення про вимоги професій до психофізіологічних та особистісних рис людини, а також психодіагностична оцінка індивідуальних особливостей та зіставлення отриманих результатів із вимогами різних видів праці. Саме це забезпечує конкретність, цілеспрямованість і наукову обґрунтованість профорієнтації. Вона не може бути ефективною без достовірних, науково вивірених даних про специфіку професій та їхні вимоги до особистості.

Основна мета профорієнтаційної роботи — сприяти підвищенню конкурентоспроможності працівника на ринку праці та досягненню продуктивної зайнятості населення, використовуючи властиві їй методи.

Сучасні потреби практичної профорієнтації зумовили зростання інтересу до психологічного аналізу професій. Однак такі дослідження поки що не набули широкого масштабу. Наявні професіографічні матеріали не повною мірою відповідають запитам практики. Аналіз літератури свідчить про їхні суттєві недоліки. Головний із них полягає в тому, що професіограми створюються на основі емпіричного спостереження, а не експериментальних досліджень. У таких матеріалах бракує чіткого переліку професійно важливих якостей та кількісних критеріїв їхнього розвитку [7, c.17-18].

Через брак якісних професіографічних даних фахівці з профорієнтації часто змушені працювати "наосліп", покладаючись на випадкові емпіричні уявлення про психофізіологічні вимоги професій та інтуїтивно обираючи психодіагностичні методики для консультування чи відбору. Такі суб'єктивні уявлення не завжди адекватно відображають внутрішню психологічну структуру діяльності й можуть призвести до помилок. Крім того, у профорієнтаційній службі існує проблема кваліфікації кадрів: іноді посади психологів-профконсультантів обіймають люди без спеціальної психологічної освіти. Така ситуація створює ризик спрощеного підходу до вирішення важливих життєвих питань — вибору чи зміни професії, місця роботи — та некомпетентного втручання в долі людей, які потребують психологічної допомоги [10, c. 84].

2. Професійна орієнтація як система

Запорукою якісного забезпечення підприємств і організацій кваліфікованими кадрами є профорієнтаційна робота серед учнів загальноосвітніх шкіл, які в сучасних умовах відтворення робочої сили є головним джерелом поповнення трудових ресурсів.

В умовах багатогалузевої економіки випускнику школи складно уявити потреби виробництва в кадрах, реальні можливості працевлаштування чи продовження навчання, специфіку різних професій, а також об'єктивно оцінити власні схильності та здібності. Нині налічується понад 40 тисяч професій: вищі навчальні заклади готують фахівців із 340 професій, технікуми — з 450, професійно-технічні училища — з 1100. Щороку з'являється понад 500 нових професій, причому процес зникнення старих відбувається повільніше, ніж виникнення нових.

Водночас дослідження показують, що продуктивність працівників, які відповідають вимогам професії, у середньому на 20% вища, ніж у тих, хто не відповідає. Близько 40% працівників, які змінюють місце роботи, зробили помилковий вибір професії. Тому організація профорієнтації молоді є важливою умовою підвищення ефективності діяльності підприємств. Професійна орієнтація — це науково обґрунтована система форм, методів і засобів впливу на осіб, які навчаються чи працевлаштовуються, що сприяє їхньому своєчасному залученню до суспільного виробництва, раціональній розстановці та закріпленню на робочих місцях з урахуванням схильностей, здібностей та інших індивідуальних якостей.

Організація профорієнтації включає кілька взаємопов'язаних етапів: професійну інформацію, професійну консультацію, професійний відбір та професійну адаптацію. Професійна інформація (у ширшому розумінні — профосвіта) має забезпечувати систематичне інформування учнів, їхніх батьків і педагогів, популяризацію провідних і масових професій, налагодження постійних зв'язків між підприємствами, професійно-технічними училищами та школами.

Професійна консультація покликана допомогти молоді оцінити свої здібності до різних видів діяльності у сфері суспільного виробництва та надати конкретні рекомендації щодо вибору професії та шляхів її здобуття (навчання у вузах, технікумах, профтехучилищах або підготовка на виробництві). Консультації проводять кваліфіковані психологи-консультанти на основі медичних висновків, характеристик та результатів психофізіологічних досліджень [13, c. 264-267].

Головне завдання професійного відбору — науково обґрунтоване визначення професійної придатності підлітка до конкретного виду діяльності з урахуванням його здібностей, схильностей і потреб виробництва. Завершальним етапом є розробка та впровадження заходів із виробничої та соціальної адаптації працівників у трудових колективах.

Складовими сучасного механізму управління профорієнтацією є:

· кабінети та лабораторії профорієнтації в школах і профтехучилищах;

· галузеві кабінети профорієнтації та лабораторії профвідбору підприємств, діяльність яких координують галузеві ради профорієнтації молоді;

· територіальні міжвідомчі центри профорієнтації та центри зайнятості, які надають профорієнтаційні послуги під методичним керівництвом відповідних ЦПО;

· загальнодержавні органи (відділи та комітети з праці й соціальних питань), які щорічно розробляють координаційні плани профорієнтаційної роботи в регіоні, контролюють діяльність профорієнтаційних підрозділів, поширюють передовий досвід, розробляють балансові розрахунки потреби в кадрах, забезпечують доступність цієї інформації та готують рекомендації щодо профілів трудового навчання. Управління системою профорієнтації розглядається в трьох аспектах.

Соціально-економічний аспект передбачає засвоєння системи знань, норм і навичок, необхідних для соціально-професійної діяльності, що сприяє покращенню якісного складу робочої сили та підвищенню задоволеності молоді працею.

Психолого-педагогічний аспект полягає у виявленні та формуванні інтересів, схильностей і здібностей учнів, а також у допомозі при виборі професії, що відповідає індивідуально-психологічним особливостям особистості.

Медико-біологічний аспект передбачає врахування вимог до здоров'я та фізіологічних якостей людини, необхідних для виконання певної професійної діяльності. Успішність профорієнтаційної роботи залежить від комплексності та системності підходу до управління цими процесами [6, c. 34-36].

До основних методів управління профорієнтацією належать:

· програмно-цільовий метод (визначення головної мети, розробка програми її досягнення, створення механізму реалізації);

· метод прогнозування (врахування сучасних і перспективних вимог до працівників, тенденцій науково-технічного прогресу, прогноз кадрової політики);

· метод моделювання (побудова моделей управління профорієнтацією на підприємстві, в галузі, регіоні);

· організаційно-розпорядчий метод (підготовка документів — наказів, розпоряджень, положень, стандартів — та контроль за їхнім виконанням).

Профорієнтація на виробництві буде ефективною, якщо її включено в єдину, стійку та динамічну систему. Цьому сприяє чітке визначення етапів, аспектів, функцій, методів, а також основних цілей і напрямів управління.

Уся профорієнтаційна робота передбачає два головні напрями:

1) формування в молоді особистісних орієнтацій та інтересів з урахуванням потреб суспільного виробництва;

2) узгодження особистісних орієнтацій молоді з можливостями їхньої суспільної реалізації. Отже, мета всієї системи профорієнтації — знайти оптимальне поєднання особистих бажань і суспільних потреб [2, c. 45-47].

3. Головні об'єкти професійної орієнтації

Професійна орієнтація охоплює такі складові: професійну інформацію, професійну консультацію, професійний добір, професійний відбір та професійну адаптацію.

Професійна інформація знайомить зі змістом і перспективами розвитку професій, формами та умовами їх здобуття, станом ринку праці, вимогами професій до особистості та можливостями професійно-кваліфікаційного зростання.

Професійна консультація — це науково організована взаємодія психолога-профконсультанта з особою, яка потребує допомоги у виборі або зміні професії, що ґрунтується на вивченні індивідуально-психологічних характеристик, життєвої ситуації, професійних інтересів, стану здоров'я та потреб ринку праці.

Професійний добір — це система профдіагностичного обстеження, спрямована на визначення професій, найбільш придатних для конкретної особи.

Професійний відбір проводиться для визначення ступеня придатності особи до окремих видів діяльності згідно з нормативними вимогами. Він здійснюється відповідно до Переліку професій та спеціальностей, що вимагають професійного відбору, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Професійна адаптація сприяє входженню особи в трудову діяльність, практичній перевірці правильності професійного вибору та успішному професійному становленню.

Об'єктами профорієнтації населення є молодь, яка навчається, зайняте та незайняте населення, вивільнювані працівники та особи з обмеженою працездатністю.

Профорієнтаційна робота з населенням ґрунтується на таких принципах:

· комплексний характер надання профорієнтаційних послуг;

· узгодження інтересів особи та суспільства через ринок праці;

· діяльнісний підхід до визначення професійної придатності;

· рівні можливості отримання профорієнтаційних послуг громадянами України та іноземних держав, з якими Україна має угоди, незалежно від місця роботи чи навчання, віку, статі, національності, релігійних переконань;

· доступність професійної інформації щодо можливостей вибору чи зміни професії, форм навчання і працевлаштування;

· добровільність і безкоштовність отримання профорієнтаційних послуг усіма групами населення на гарантованому державному рівні;

· конфіденційність та рекомендуючий характер висновків профконсультацій і профвідбору, дотримання працівниками профорієнтаційних служб норм професійної етики [1, c. 58-60].

4. Завдання і функції системи професійної орієнтації

Основними завданнями організації системи профорієнтації населення є:

- забезпечення гарантованих Конституцією та законодавством України прав громадян на працю, конкурентоспроможності на ринку праці, вільного вибору роду занять, зміни виду трудової діяльності, професії та місця роботи відповідно до професійних інтересів, нахилів, здібностей, освіти, стану здоров'я та потреб ринку праці;

- підвищення соціальної та професійної мобільності особи, збереження її здоров'я і працездатності;

- сприяння гармонійному розвитку особи, оптимізації її соціально-професійного становлення;

- стимулювання соціальної та економічної ініціативи, інтелектуального та трудового потенціалу;

- забезпечення комплексного підходу до профорієнтаційної роботи, посилення її соціально-економічної спрямованості;

- формування правових, соціально-економічних, інформаційно-методичних, матеріально-технічних, кадрових і фінансових засад розвитку профорієнтації, організація науково-методичного та нормативного забезпечення;

- оновлення форм і методів профорієнтаційної роботи, визначення нормативів та стандартів на рівні сучасних вимог;

- розробка пакета нормативно-правових документів та внесення змін до чинних законодавчих актів;

- вдосконалення структури управління профорієнтацією молоді, незайнятого і зайнятого населення, осіб з обмеженою працездатністю;

- підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері профорієнтації;

- підвищення ефективності праці фахівців, запровадження дійових форм матеріального і морального заохочення;

- організація міжнародного співробітництва з метою обміну досвідом.

Система профорієнтації населення виконує функції у галузі профорієнтаційних послуг та психологічної підтримки громадян, інформаційно-методичної роботи, координаційної та науково-дослідної діяльності [8, c. 93-95].

Основні функції у галузі профорієнтаційних послуг та психологічної підтримки населення:

- забезпечення безкоштовного надання на гарантованому державою рівні профорієнтаційних послуг молоді, незайнятому і зайнятому населенню, особам з обмеженою працездатністю;

- професійне інформування населення про професії та спеціальності, що мають попит на регіональному ринку праці;

- надання індивідуальних інформаційно-довідкових та професійних консультацій з елементами психологічної підтримки;

- ознайомлення з правилами вибору професії, виховання спрямування на самопізнання та особисту активність як основи професійного самовизначення;

- формування вміння співставляти індивідуальні особливості з вимогами професії, складання реального плану оволодіння професією;

- організація та проведення групових професійних консультацій;

- створення умов для розвитку професійно важливих якостей особистості;

- забезпечення поглибленого профдіагностичного обстеження з метою професійного добору і відбору;

- надання психологічної підтримки та корекція професійного самовизначення;

- визначення професійної придатності при комплектуванні навчальних груп, направленні на професійне навчання, працевлаштуванні;

- сприяння професійній адаптації осіб, направлених на навчання, психологічне супроводження навчальних груп;

- сприяння професійній адаптації працівників, які вперше працевлаштувались, та громадян, що змінили професію.

Основні функції суб'єктів профорієнтаційної діяльності у галузі інформаційно-методичної роботи:

- підготовка нормативних актів, що регулюють профорієнтаційну роботу, та забезпечення ними відповідних підрозділів, консультування щодо їх використання;

- розробка методичних матеріалів (рекомендацій, посібників, підручників) та забезпечення ними профорієнтаційних підрозділів;

- створення банку професіографічних матеріалів, стандартизованих психодіагностичних методик, пакетів прикладних програм і встановлення порядку їх використання;

- апробація та адаптація методичних матеріалів профдіагностичного характеру, узагальнення результатів їх використання;

- надання методичних консультацій фахівцям територіальної служби зайнятості, кадрових служб, педагогічним працівникам, практичним психологам, соціологам;

- організація семінарів та конференцій з проблем профорієнтації;

- розробка і впровадження сучасних методів профдіагностики, зокрема з використанням комп'ютерної техніки;

- вивчення та поширення вітчизняного і зарубіжного досвіду, організація обміну досвідом;

- організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів [3, c. 89-91].

Основні функції у галузі координації та науково-дослідної діяльності:

- розробка поточних та перспективних заходів з розвитку профорієнтації на відповідній території, розгляд цих заходів територіальною міжгалузевою радою;

- визначення пріоритетних напрямів роботи, обґрунтування пропозицій щодо забезпечення гарантованих обсягів профорієнтаційних послуг;

- розробка розділів з профорієнтації регіональних програм зайнятості, соціальних програм, програм розвитку молоді, охорони здоров'я, освіти;

- вивчення стану профорієнтаційної роботи в регіоні та розробка пропозицій щодо її вдосконалення;

- забезпечення взаємодії з профорієнтаційної роботи з молоддю, дорослим населенням, особами з обмеженою працездатністю;

- створення умов для розвитку мережі профорієнтаційних підрозділів, зокрема недержавних;

- підготовка єдиного плану профорієнтаційної діяльності територіальної міжгалузевої ради;

- проведення координаційних нарад і семінарів з удосконалення спільної роботи територіальної служби зайнятості з навчальними закладами, соціальними службами, установами соціального захисту, військовими комісаріатами, кадровими службами;

- атестація та допуск спеціалістів до профдіагностичного обстеження та індивідуального консультування;

- здійснення теоретичних і прикладних професіографічних досліджень;

- проведення прикладних економічних, соціологічних та інших досліджень;

- впровадження результатів досліджень у практику роботи підрозділів територіальної системи профорієнтації [12, c. 132-134].

Висновки

Проблеми професійної орієнтації та відбору цікавили людство з давніх часів. Ще 1575 року в Іспанії вийшла книга лікаря Хуана Уарте "Дослідження здатностей до наук", яка принесла автору європейську славу. Це була перша в історії праця, що ставила завдання вивчення індивідуальних відмінностей у здібностях для професійного відбору. Уарте мріяв про організацію професійного відбору в державному масштабі: "Щоб ніхто не помилявся у виборі професії, що найбільше відповідає його природному даруванню, государ мав би виділити вповноважених людей великого розуму й знання, які відкрили б у кожного його дарування ще в ніжному віці; вони тоді змусили б його обов'язково вивчати ту область знання, що йому підходить...".

На початку XX століття індустріальний прогрес, звернувши увагу суспільства на виробничу діяльність, зумовив зародження професійної орієнтації. Піонером тут виступив Парсон, автор книги "Вибір професії", який організував у Бостоні (США) спеціальне бюро. Його завдання полягали в тому, щоб: а) допомогти особистості за допомогою психологічних тестів отримати інформацію про свої психічні властивості й здібності; б) ознайомити з вимогами, які різні професії висувають до психофізичної організації людини; в) зіставивши ці дані, дати раціональну рекомендацію.

Список використаної літератури

1. Боровський А. Б. Система методів професійної орієнтації: Навч.-метод. посіб. — Кн. 1. Методики профорієнтаційної роботи (додатки) / А. Боровський, Т. М. Потапенко, Г. В. Щокін. — К.: МАУП, 1993. — 164 с.

2. Веснин В. Р. Практический менеджмент персонала. — М.: Юристъ, 1999.

3. Войченко Е. Г. Планування й організація роботи відділу кадрів. — К.: Вища ш., 1986.

4. Егоршин Е. А. Управление персоналом. — Н. Новгород: НИМБ, 1997.

5. Іванова І. О. Концептуальні аспекти теорії і практики надання психологічної допомоги // Актуальні проблеми профорієнтації та професійного навчання безробітних в сучасних умовах ринку праці: Наук.-практ. конф. — К.: ДЦЗ, 2000. — 100 с.

6. Крапиловська С. А., Мітельман Р. И., Синявский В. В. та ін. Основи професіографії. — К.: МАУП, 1997.

7. Основи професіографії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1997. — 148 с.

8. Современный менеджмент: принципы и правила. Дайджест зарубежной литературы. — М.; Н. Новгород: УПИК "Патент", 1993.

9. Старобинский Э. Е. Как управлять персоналом. — М.: ЗАО Бизнес-школа "Интел-Синтез", 1995.

10. Щёкин Г. Как эффективно управлять людьми. Психология кадрового менеджмента. — К.: МАУП, 1999.

11. Щёкин Г. Организация и технология управления персоналом: Учеб.-метод. пособие. — К.: МАУП, 2002. — 832 с.