Професійна орієнтація та профорієнтаційна робота

Вступ

Профорієнтаційна діяльність та оптимальний розподіл трудових ресурсів базуються на зіставленні відомостей про різні професії з даними про індивідуально-психологічні характеристики особистості. У сучасній фаховій літературі загальновизнано, що фундаментом і обов'язковим попереднім кроком для розв'язання організаційно-методичних питань профорієнтації є аналіз конкретних видів професійної діяльності та з'ясування вимог, які вони висувають до людини як суб'єкта праці.

У будь-якому суспільстві існує поділ праці, що проявляється у відносно сталих трудових постах та відокремлених сферах діяльності, відомих як професії та спеціальності. Важливо розмежовувати ці поняття. "Професія" є ширшим за "спеціальність". Професія — це усталений вид трудової діяльності, що сформувався внаслідок суспільного поділу праці та потребує від людини певних здібностей, теоретичних знань і практичних навичок. Її специфіку визначають характер продукту, знаряддя праці та умови виробництва. Професія об'єднує групу споріднених спеціальностей. Спеціальність — це вужча категорія, підтип професії, що виникає через подальший поділ праці (наприклад, професія — лікар, а спеціальності — терапевт, хірург, педіатр, стоматолог). Обираючи професію, варто визначитися з конкретною спеціальністю.

1. Сутність професійної орієнтації та її елементів

Професійна орієнтація — це комплексна науково-практична система. Її інформаційним та методичним підґрунтям слугують ґрунтовні знання про зміст і умови професійної діяльності, чіткі уявлення про вимоги професій до психофізіологічних та особистісних рис людини, а також психодіагностична оцінка індивідуальних особливостей і зіставлення цих даних із професійними вимогами. Саме це забезпечує конкретність, цілеспрямованість та наукову обґрунтованість профорієнтаційної роботи. Без достовірних, науково вивірених відомостей про специфіку професій та їхні вимоги до людини профорієнтація не може бути ефективною.

Профорієнтаційна діяльність спрямована на розвиток здібностей, підвищення професіоналізму та працездатності, збереження здоров'я людини. Вона є складовою державної політики у сфері соціального захисту та зайнятості, сприяє ефективному використанню трудового потенціалу, зростанню соціальної та професійної мобільності, а також відіграє ключову роль у запобіганні масовому безробіттю. Такі заходи спонукають людину шукати ефективні шляхи підвищення кваліфікації, розвивати ініціативу та незалежність у трудовій та інтелектуальній сферах.

Основна мета профорієнтаційної роботи — сприяти підвищенню конкурентоспроможності працівника на ринку праці та досягненню продуктивної зайнятості населення.

Брак знань про психологічний зміст професій може призвести до негативних наслідків під час вибору або зміни професії, проведення консультацій чи відбору кадрів. Як зазначав американський психолог Т.В. Харрелл, "опис роботи є серцем профорієнтації". Важливість вивчення професій для профорієнтації підкреслювали у своїх дослідженнях Н.Д. Левітов, І.К. Шпільрейн, С.Г. Геллєрштейн, К.М. Гуревич, Є.О. Клімов, К.К. Платонов, Є.О. Мільєрян та інші.

Сучасні потреби практичної профорієнтації активізували інтерес до психологічного аналізу професій, однак такі дослідження поки що не набули необхідного масштабу. Наявні професіографічні матеріали не повністю задовольняють запити практиків. Аналіз літератури свідчить про їхні суттєві недоліки. Головний із них — розробка професіограм на основі емпіричного спостереження, а не експериментальних даних. У таких професіограмах бракує чіткого переліку професійно важливих якостей та кількісних критеріїв їхнього розвитку.

Через дефіцит якісних професіографічних даних фахівці з профорієнтації часто працюють "наосліп", покладаючись на випадкові емпіричні уявлення про психофізіологічні вимоги професій та інтуїтивно обираючи психодіагностичні методики. Такі суб'єктивні уявлення не завжди адекватно відображають внутрішню психологічну структуру діяльності й можуть ввести в оману. Крім того, у службі профорієнтації бракує кваліфікованих кадрів — іноді консультантами працюють люди без спеціальної психологічної освіти. Це створює ризик спрощеного підходу до вирішення важливих життєвих питань вибору професії та некомпетентного втручання в долі людей.

2. Професійна орієнтація як система

Ефективне забезпечення підприємств і організацій кваліфікованими кадрами значною мірою залежить від профорієнтаційної роботи серед учнів загальноосвітніх шкіл, які є головним джерелом поповнення трудових ресурсів.

В умовах багатогалузевої економіки випускнику складно уявити потреби виробництва, реальні можливості працевлаштування чи навчання, специфіку професій та об'єктивно оцінити власні здібності. Нині налічується понад 40 тисяч професій: вищі навчальні заклади готують фахівців із 340 професій, технікуми — з 450, професійно-технічні училища — з 1100. Щороку з'являється понад 500 нових професій, причому старі зникають повільніше, ніж виникають нові.

Дослідження показують, що продуктивність працівників, які відповідають вимогам професії, у середньому на 20% вища, ніж у тих, хто не відповідає. Близько 40% працівників, які змінюють місце роботи, зробили невдалий вибір через невідповідність здібностям. Тому організація профорієнтації молоді є важливою умовою ефективної діяльності підприємств. Професійна орієнтація — це науково обґрунтована система форм, методів і засобів впливу на осіб, що навчаються чи працевлаштовуються, яка сприяє їхньому залученню у суспільне виробництво, раціональній розстановці та закріпленню на робочих місцях з урахуванням схильностей, здібностей та індивідуальних якостей.

Організація профорієнтації включає кілька взаємопов'язаних етапів: професійну інформацію, професійну консультацію, професійний відбір та професійну адаптацію. Професійна інформація (ширше — профосвіта) забезпечує систематичне інформування учнів, їхніх батьків і викладачів, популяризацію масових професій та налагодження зв'язків між школами, підприємствами та професійно-технічними училищами.

Професійна консультація допомагає молоді оцінити свої здібності до різних видів діяльності та надає рекомендації щодо вибору професії та шляхів її здобуття (навчання у вузах, технікумах, училищах або безпосередньо на виробництві). Консультації проводять кваліфіковані психологи на основі медичних висновків, характеристик та результатів психофізіологічних досліджень.

Професійний відбір має на меті науково обґрунтоване визначення придатності підлітка до конкретного виду діяльності з урахуванням його здібностей і потреб виробництва. Завершальним етапом є розробка та впровадження заходів із виробничої та соціальної адаптації працівників.

Складовими механізму управління профорієнтацією є:

• кабінети та лабораторії профорієнтації в школах і профтехучилищах;
• галузеві кабінети та лабораторії профпідбору, діяльність яких координують галузеві ради;
• територіальні міжвідомчі центри профорієнтації та центри зайнятості, які надають послуги під методичним керівництвом ЦПО;
• загальнодержавні органи (відділи та комітети з праці), які розробляють координаційні плани, здійснюють контроль, поширюють досвід, розраховують потребу в кадрах та надають рекомендації щодо профілів трудового навчання.

Управління профорієнтацією розглядають у трьох аспектах. Соціально-економічний аспект передбачає засвоєння знань і навичок для соціально-професійної діяльності, що покращує якісний склад робочої сили. Психолого-педагогічний аспект спрямований на виявлення та формування інтересів і здібностей учнів, допомогу у виборі професії відповідно до індивідуальних особливостей. Медико-біологічний аспект враховує вимоги до здоров'я та фізіологічних якостей людини. Успішність профорієнтації залежить від комплексного та системного підходу до управління.

Основні методи управління профорієнтацією:

• програмно-цільовий (визначення мети, розробка програми, створення механізму реалізації);
• прогнозування (врахування сучасних і перспективних вимог, тенденцій науково-технічного прогресу);
• моделювання (побудова моделей управління на різних рівнях);
• організаційно-розпорядницький (підготовка документів, що регламентують функціонування системи).

Профорієнтація на виробництві буде ефективною, якщо її включено в єдину, стійку та динамічну систему. Цьому сприяє визначення етапів, аспектів, функцій, методів та цілей управління.

Профорієнтаційна робота передбачає два головні напрями: 1) формування в молоді особистісних орієнтацій та інтересів з урахуванням потреб виробництва; 2) узгодження особистісних орієнтацій із можливостями їхньої реалізації. Мета системи — знайти оптимальне поєднання особистих бажань і суспільних потреб.

3. Головні елементи та об'єкти професійної орієнтації

Професійна орієнтація охоплює такі елементи: професійну інформацію, професійну консультацію, професійний добір, професійний відбір та професійну адаптацію.

Професійна інформація ознайомлює зі змістом і перспективами розвитку професій, формами та умовами їх здобуття, станом ринку праці, вимогами професій до особистості та можливостями професійного становлення.

Професійна консультація — це науково організована взаємодія психолога-профконсультанта з особою, яка потребує допомоги у виборі чи зміні професії, на основі вивчення індивідуально-психологічних характеристик, життєвої ситуації, інтересів, нахилів, стану здоров'я та потреб ринку праці.

Професійний добір — це система профдіагностичного обстеження для визначення професій, найбільш придатних для конкретної особи.

Професійний відбір визначає ступінь придатності особи до окремих видів діяльності згідно з нормативними вимогами. Він здійснюється відповідно до Переліку професій та спеціальностей, що вимагають професійного відбору, який затверджується Кабінетом міністрів України.

Професійна адаптація сприяє входженню особи в трудову діяльність, перевірці правильності вибору та професійному становленню.

Об'єктами профорієнтації є молодь, яка навчається, зайняте та незайняте населення, вивільнювані працівники та особи з обмеженою працездатністю.

Профорієнтаційна робота ґрунтується на таких принципах:

• комплексний характер надання послуг;
• узгодження інтересів особи та суспільства через ринок праці;
• діяльнісний підхід до визначення професійної придатності;
• рівні можливості отримання послуг громадянами України та іноземних держав, з якими є відповідні угоди, незалежно від місця роботи, віку, статі, національності, релігійних переконань;
• доступність професійної інформації щодо вибору чи зміни професії, форм навчання і працевлаштування;
• добровільність і безкоштовність отримання послуг на гарантованому державному рівні;
• конфіденційність та рекомендуючий характер висновків, дотримання норм професійної етики.

4. Завдання і функції системи професійної орієнтації

Основними завданнями організації системи профорієнтації населення є:

• забезпечення гарантованих Конституцією та законодавством прав громадян на працю, конкурентоспроможності на ринку праці, вільного вибору професії та місця роботи відповідно до інтересів, нахилів, здібностей, підготовки та стану здоров'я;
• підвищення соціальної та професійної мобільності, збереження здоров'я і працездатності;
• сприяння гармонійному розвитку особи та оптимізації соціально-професійного становлення;
• стимулювання соціальної та економічної ініціативи, інтелектуального та трудового потенціалу;
• забезпечення комплексного підходу та посилення соціально-економічної спрямованості;
• формування правових, соціально-економічних, інформаційно-методичних, матеріально-технічних, кадрових і фінансових засад розвитку профорієнтації;
• оновлення форм і методів роботи, визначення нормативів та стандартів;
• розробка нормативно-правових документів та внесення змін до чинних актів;
• вдосконалення структури управління профорієнтацією різних категорій населення;
• створення та розширення профорієнтаційних підрозділів у системі освіти, соціальних службах, службі зайнятості, на підприємствах;
• створення умов для розвитку недержавних установ, що надають профорієнтаційні послуги;
• підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців;
• підвищення ефективності праці фахівців, запровадження дійових форм заохочення;
• організація міжнародного співробітництва для обміну досвідом.

Система профорієнтації виконує функції у галузі профорієнтаційних послуг та психологічної підтримки, інформаційно-методичної роботи, координаційної та науково-дослідної діяльності.

Основні функції у галузі профорієнтаційних послуг та психологічної підтримки:

• забезпечення безкоштовного надання гарантованого обсягу послуг різним категоріям населення;
• здійснення професійного інформування про професії та спеціальності, що мають попит на ринку праці;
• надання індивідуальних консультацій з елементами психологічної підтримки;
• ознайомлення з правилами вибору професії, виховання спрямування на самопізнання та активність;
• формування вміння співставляти індивідуальні особливості з вимогами професії та складати план оволодіння нею;
• організація групових консультацій;
• створення умов для розвитку професійно важливих якостей;
• забезпечення поглибленого профдіагностичного обстеження для добору та відбору;
• надання психологічної підтримки та корекція професійного самовизначення;
• визначення професійної придатності при комплектуванні навчальних груп, направленні на навчання та працевлаштування;
• сприяння професійній адаптації осіб, направлених на навчання, та психологічний супровід;
• сприяння адаптації працівників, які вперше працевлаштувались або змінили професію.

Основні функції у галузі інформаційно-методичної роботи:

• підготовка нормативних актів та забезпечення ними підрозділів, консультування щодо їх використання;
• розробка методичних матеріалів (рекомендацій, посібників, підручників);
• створення банку професіографічних матеріалів, стандартизованих методик, прикладних програм;
• апробація та адаптація методичних матеріалів, узагальнення результатів;
• надання методичних консультацій фахівцям служби зайнятості, кадрових служб, педагогам, психологам;
• організація семінарів та конференцій;
• впровадження сучасних методів профдіагностики, зокрема комп'ютерних;
• вивчення та поширення вітчизняного і зарубіжного досвіду;
• організація підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів.

Основні функції у галузі координації та науково-дослідної діяльності:

• розробка поточних та перспективних заходів з розвитку профорієнтації на території;
• визначення пріоритетних напрямів роботи та обґрунтування пропозицій щодо забезпечення гарантованих обсягів послуг;
• розробка розділів з профорієнтації регіональних програм зайнятості, соціальних програм, програм розвитку молоді, освіти, охорони здоров'я;
• вивчення стану профорієнтаційної роботи та розробка пропозицій щодо її вдосконалення;
• забезпечення взаємодії з різними категоріями населення;
• створення умов для розвитку мережі профорієнтаційних підрозділів, зокрема недержавних;
• підготовка єдиного плану профорієнтаційної діяльності територіальної міжгалузевої ради;
• проведення координаційних нарад і семінарів;
• атестація та допуск спеціалістів до профдіагностичного обстеження та консультування;
• здійснення теоретичних і прикладних професіографічних досліджень;
• проведення економічних, соціологічних та інших досліджень;
• впровадження результатів досліджень у практику.

Висновки

Проблеми професійної орієнтації та відбору цікавили людство здавна. У 1575 році в Іспанії вийшла книга лікаря Хуана Уарте "Дослідження здатностей до наук", яка принесла автору європейську славу. Це була перша праця, що ставила завдання вивчення індивідуальних відмінностей у здібностях для професійного відбору. Уарте мріяв про державну організацію профвідбору: "Щоб ніхто не помилявся у виборі професії, що найбільше відповідає його природному даруванню, государю варто було б виділити вповноважених людей великого розуму й знання, які відкрили б у кожного його дарування ще в ніжному віці; вони тоді змусили б його обов'язково вивчати ту область знання, що йому підходить..."

На початку XX століття індустріальний прогрес звернув увагу суспільства на виробничу діяльність, що зумовило зародження професійної орієнтації. Піонером став Парсон, автор книги "Вибір професії", який організував у Бостоні (США) спеціальне бюро. Його завдання полягали в тому, щоб: а) допомогти особистості за допомогою психологічних тестів отримати інформацію про свої психічні властивості й здібності; б) ознайомити з вимогами, які різні професії висувають до психофізичної організації людини; в) зіставивши ці дані, дати раціональну рекомендацію.

Список використаної літератури

1. Наказ Міністерства праці України Про затвердження Положення про організацію професійної орієнтації населення від 31 травня 1995 року N 27/169/79
2. Бондарчук К. Стан та напрямки вдосконалення профорієнтаційного обслуговування громадян в Державній службі зайнятості//Україна: аспекти праці. - 2004. - № 1. - C. 12-20.
3. Верьовка П. Етичні засади соціальної профорієнтаційної роботи державної служби зайнятості //Соціальний захист. - 2000. - № 4. - C. 31-37
4. Загребельний С. Профорієнтація страшокласників на виробничі спеціальності //Рідна школа. - 2003. - № 4. - C. 52-54
5. Котик І.О. Роль рефлексії у формуванні готовності до вибору професії //Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - № 3. - C. 67-71.
6. Мельник Т. Профорієнтаційна робота зі школярами у гімназії //Рідна школа. - 2004. - № 10. - C. 16-18.
7. Муранова Н. Вітчизняний освітній досвід і сучасна допрофесійна підготовка старшокласників //Рідна школа. - 2004. - № 11. - C. 62-65.
8. Сторожева Г. О профессиональном самоопределении учащихся: Школьному психологу //Воспитание школьников. - 2004. - № 10. - C. 37-44.
9. Шамбарова И. Профориентационная работа в гимназии //Воспитание школьников. - 2004. - № 5. - C. 47-52.
10. Яскал Л. Профорієнтація та професійна підготовка дітей //Україна: аспекти праці. - 2003. - № 8. - C. 9-13