Проблеми інтеграції економіки України в світове господарство

Вступ

Актуальність теми не викликає сумнівів: потреба входження України до світового господарства визнається всіма учасниками політичного й економічного життя країни. Однак практична реалізація цього завдання є вкрай складною і вимагає ґрунтовних наукових розробок, а також чіткої тактики та стратегії. Варто враховувати, що за гідне місце у світовій економіці триває жорстка конкуренція між пострадянськими та постсоціалістичними державами. Існує ризик, що Україну можуть випередити сусіди з ближнього зарубіжжя, що призведе до суттєвих економічних втрат. Це підтверджується значною залежністю української економіки від зовнішньоекономічної діяльності. Аналіз експортної та імпортної квот свідчить, що більшість товарів на національному ринку або надходить через зовнішню торгівлю, або виробляється з використанням імпортної сировини, комплектуючих чи технологій. Географія цих зв'язків є надзвичайно широкою: у 2000 році Україна підтримувала торговельні відносини зі 185 країнами.

Інтеграція у світову економіку не може відбуватися хаотично чи стихійно. Вона потребує виважених державних рішень та контролю. Недостатньо просто проголосити модель "відкритої" економіки та лібералізувати зовнішньоекономічні зв'язки. Такий підхід означав би пасивну позицію держави у формуванні міжнародних господарських контактів. Його наслідком може стати витіснення країни на периферію світового господарства та перетворення її на сировинний придаток розвинених країн.

Питання інтеграційної взаємодії національних економік досліджували відомі українські науковці, зокрема О. Білорус, О. Власюк, Г. Губерна, Д. Лук'яненко, А. Поручник, Є. Савельєв, А. Філіпенко.

Метою цієї роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо активізації інтеграційних процесів України у світову економіку, зокрема через використання спеціальних режимів інвестування.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

• охарактеризувати особливості співпраці національних економік у контексті світової інтеграції;
• визначити роль територій зі спеціальним інвестиційним режимом у глобальних інтеграційних процесах;
• проаналізувати світові інвестиційні тенденції та перспективи участі в них України;
• дослідити сучасний стан та передумови пожвавлення інвестиційної діяльності в Україні.

Об'єктом дослідження виступають глобальні інтеграційні процеси та місце України в них.

Предметом дослідження є економічні та організаційно-економічні механізми інтеграції України у світове господарство.

1. Основні тенденції інтеграції України в світове господарство

Вихід України на світову арену відбувається в епоху глобалізації, яка несе в собі чимало загроз. Саме держава покликана протидіяти цим загрозам та захищати країну від негативних зовнішніх впливів. Її роль в інтеграційних процесах має бути активною, передбачаючи організацію та контроль за входженням країни у світову економіку. Це вимагає розробки спеціальної програми інтеграції, яка б вирішувала наступні ключові завдання.

Визначення стратегії зовнішньоекономічного розвитку та формування відповідної економічної політики. Ключову роль тут відіграє здатність передбачати тенденції розвитку світових господарських процесів. Ринковий механізм діє в режимі поточного часу і не надає необхідної інформації для стратегічного планування. Завдання держави — піднятися над поточною ринковою кон'юнктурою та ставити довгострокові цілі, враховуючи стартові умови та національні особливості. Україна має "задовільні стартові умови" для виходу на світову арену, а саме: значний науково-технічний та інтелектуальний потенціал, енергію творців незалежної держави, працьовитість українського народу.

Поєднання та синхронізація внутрішніх і зовнішніх економічних процесів. З "відкриттям" економіки до внутрішніх чинників розвитку додаються зовнішні. Їх необхідно адекватно оцінити та використати у процесі суспільного відтворення, подовжуючи внутрішні відтворювальні ланцюги зовнішніми. Саме через взаємозалежність внутрішніх та зовнішніх чинників виникає потреба в додатковому урядовому регулюванні. Програма розвитку України на 2000—2004 роки передбачала "реалізацію комбінованої моделі як з внутрішньою, так і з зовнішньою спрямованістю". Це, зокрема, вимагає узгодження національних господарських правил зі світовими стандартами.

Забезпечення економічного суверенітету країни у зовнішньоекономічній сфері. Головним завданням будь-якої держави є досягнення економічної самодостатності та захист від зовнішніх загроз. Конкретизуючи це завдання, можна виділити наступні аспекти:

— забезпечення зовнішніх умов для відтворювальних процесів національної економіки через організацію експортно-імпортної діяльності та досягнення вигідних умов торгівлі;

— особлива увага до організації поставок критичного імпорту. Для України це насамперед енергоносії з Росії, що створює залежність від монопольного постачальника. Держава має докласти зусиль для диверсифікації імпорту та зменшення цієї залежності;

— створення захисту від фінансових потрясінь у світовій економіці. Фінансова криза 1997 року, що почалася в Гонконзі та прокотилася через Східну Азію і Росію, завдала Україні значних збитків. Президент Л. Кучма визнав, що "вітчизняна економіка має недостатню захищеність, продовжує залишатися надто залежною від світової кон'юнктури, критичного імпорту, зовнішніх інвестицій та кредитів, від запозичення високих технологій тощо";

— досягнення сприятливих макроекономічних показників, особливо торговельного та платіжного балансів. Їх стан безпосередньо впливає на стабільність національної валюти та інвестиційну привабливість країни;

— усвідомлення загрози для суспільного устрою через незадовільний стан економіки, зокрема спричинений зовнішніми чинниками. Приклад США є показовим: Ф. Рузвельт створив Раду з національної безпеки для координації "Нового курсу", а Б. Клінтон відновив її через 60 років, але вже через зовнішні загрози. Навіть світовий економічний лідер змушений рахуватися з глобальними процесами та міжнародною конкуренцією, що тим більше актуально для України.

Використання переваг міжнародного поділу та кооперації праці. Йдеться про отримання вигоди від інтеграції, частки так званого світового доходу. Це досягається через створення потужних експортоорієнтованих структур, розвиток високотехнологічних галузей, здатних випускати конкурентоспроможну продукцію, та зміцнення національного виробника.

Сприяння залученню іноземних інвестицій. Для країн з перехідною економікою це майже обов'язкова умова успішного розвитку, оскільки початкова фаза є періодом первісного нагромадження капіталу. Брак внутрішніх джерел нагромадження після інфляції та падіння рівня життя робить необхідним залучення іноземних капіталів. Держава повинна проводити спеціальну політику залучення інвесторів, що включає довгострокову програму розвитку інвестиційної діяльності, презентацію інвестиційних проектів та створення сприятливого інвестиційного клімату.

Забезпечення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки. В умовах глобалізації формується глобальна конкуренція, яка охоплює не лише товари та послуги, а й податкові, фінансові системи та економічні політики урядів. Від цього залежить позиція країни у світовій ієрархії та розмір отримуваної частки "світового пирога". У сучасному світі триває запекла боротьба за "кращі місця" на міжнародній арені.

Отже, інтеграція у глобальну економічну систему покладає на державу нові складні обов'язки. Успіх трансформаційного процесу значною мірою залежить від того, як держава впорається з цими завданнями. Зовнішня сфера відіграє дедалі важливішу роль в економічному житті країни, суттєво впливаючи на масштаби та динаміку господарських процесів і зростання національного добробуту.

Одним із першочергових завдань держави є налагодження співпраці з міжнародними економічними організаціями, які регулюють діяльність у головних секторах глобальної економіки, поділяючи країни на інсайдерів та аутсайдерів. Для членів цих організацій створюються пільгові умови для комерційних трансакцій, тоді як аутсайдери обмежуються та дискримінуються на світових ринках. Тому країнам, які прагнуть інтегруватися, слід передусім стати учасниками цих організацій.

Першим кроком стало членство України в МВФ та Світовому банку — провідних міжнародних фінансових установах. Вступ відбувся майже одночасно у 1992 році, оскільки членство у Світовому банку можливе лише для членів МВФ. Це дозволило Україні отримувати кредити для розвитку та реструктуризації економіки, стабілізації національної валюти. Відносини з цими організаціями складаються непросто через відсутність чіткої системи контролю за використанням кредитів та нав'язування ними власних моделей економічної поведінки. Однак, попри проблеми, їхній вплив на соціально-економічну ситуацію в цілому позитивний, оскільки вони не лише надають вигідні кредити, а й слугують заохоченням для приватних інвесторів.

Вступ до Світової організації торгівлі (СОТ) є абсолютно необхідним для повноцінного виходу на світові товарні ринки. Членство в СОТ означатиме зменшення тарифних та нетарифних обмежень для українського експорту та нові можливості для збільшення його обсягів. Країна отримує права, якими користуються інші члени, припиняється дискримінація її товарів та послуг, надається режим найбільшого сприяння на ринках країн-членів.

Застереження деяких економістів та політиків щодо вступу до СОТ, пов'язані зі зниженням захисних бар'єрів, не завжди обґрунтовані. Членство зі статусом країни з перехідною економікою передбачає ефективні засоби захисту внутрішнього ринку та можливості для захисту національних інтересів на міжнародних ринках. Важливо лише вміло ними користуватися.

Процес входження до СОТ є складним та тривалим. Україна перебуває на завершальному етапі, на якому визначаються дата та процедура вступу. Від цього членства залежать можливості інтеграції до Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА) та Європейського Союзу.

Найбільший інтерес для України представляє інтеграція в ЄС — потужне та географічно близьке угруповання. Вступ до ЄС створює додаткові "інтеграційні ефекти": доступ до великих ринків збуту, використання ефекту масштабу, відсутність митних бар'єрів, додаткові можливості для залучення інвестицій. Західні експерти поділяють країни-претенденти на три групи: ті, які хочуть і здатні; ті, які хочуть, але не здатні; ті, які хочуть певною мірою.

Україна підпадає під ознаки першої та другої груп. Вона ще не готова до вступу через недостатню ринкову розвиненість та відставання за показниками людського розвитку. Попереду довгий шлях наближення до євростандартів. Важливо, що інтеграцію в ЄС у 2000 році було визнано стратегічною метою урядової політики. Проміжним етапом є співпраця з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ).

Не можна ігнорувати й "східний вектор" інтеграційної політики. Це участь у СНД, Чорноморському економічному співробітництві (ЧЕС) та ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), які у 2001 році формалізували свої зв'язки, схваливши Хартію організації. Це поліпшує можливості співпраці з колишніми республіками СРСР, особливо у створенні зони вільної торгівлі. ЧЕС та ГУУАМ створюють додаткові шанси для співпраці з південно-східними сусідами, зокрема щодо транспортних шляхів для диверсифікації постачання енергоресурсів.

Попри вигоди від Сходу, Україна у стратегічному плані має орієнтуватися на європейські структури, передусім на ЄС. Цей процес уже розпочато, але його слід прискорити. Виграш у часі надзвичайно важливий, оскільки зволікання прирікає на подальше відставання. Успіх інтеграції можливий лише за умови розробки продуманої стратегії та активної ролі держави, що потребує співпраці всіх гілок влади та підтримки населення.

Відкритість економіки та глобалізація висувають проблему глобальної конкуренції. Розраховувати на успіх можуть лише країни, які спираються на власні порівняльні та конкурентні переваги. Завдання науковців — визначити ці переваги та розкрити можливості їх використання для забезпечення конкурентної вищості. Розглянемо деякі з них, що мають першорядне значення.

— Наявність високотехнологічних галузей промисловості, конкурентоспроможних на світових ринках: ракетно-космічна галузь, літако-, судно- і моторобудування, електрозварювання, біотехнологія, виробництво військової техніки. Для їх розвитку потрібне фінансування та активне просування продукції на світові ринки.

— Значний продовольчий потенціал, що ґрунтується на родючих чорноземах (приблизно чверть світових запасів), сприятливому кліматі та розвиненій харчовій промисловості. Україна вже була великим постачальником зерна: у 1909—1913 роках її частка у світовому експорті пшениці становила 20%, ячменю — 43%, всіх зернових — 21%. Недарма її називали "житницею Європи".

— Вигідне географічне положення та значні транзитні можливості. Через територію країни пролягають трубопроводи, лінії електропередач, системи зв'язку, залізничні та автомобільні шляхи. Україна має потенціал морської держави з розбудованою лінією портів. За умови продуманої політики вона може перетворитися на транзитну державу.

— Туристичні та рекреаційні можливості. Володіючи різноманітними ландшафтами та історичними пам'ятками, Україна приваблива для туристів. За наявності належної інфраструктури вона могла б приймати багато іноземних туристів. Великі можливості приховані в "зеленому туризмі". Країна має численні курорти. Один іноземний турист витрачає приблизно 50 дол. на день, а у 1999 році Україну відвідало майже 6 млн туристів.

Отже, навіть із наведених даних видно, що Україна має потенційно сильні позиції для виходу на світові ринки та завоювання власних ніш.

2. Економічні проблеми світогосподарської інтеграції України

Україна і ЄС. Європейський Союз визнав незалежність України, запропонував підтримку через програму ТАСІС та оцінив масштабність завдання економічної та соціальної перебудови.

З 1991 року ЄС є найбільшим надавачем двосторонньої підтримки України. Загальна допомога від ЄС та його країн-членів на кінець 1996 року склала понад 3 млрд ЕКЮ, з яких близько 1/3 — гранти.

Програма ТАСІС (Technical Assistance Section) передбачає надання ноу-хау для підтримки реформ у країнах-партнерах. Її діяльність зосереджена на чотирьох основних сферах:

1. Інституційна реформа та розвиток.

2. Підтримка економічних реформ та розвиток приватного сектора.

3. Енергетика та навколишнє середовище.

4. Ядерна безпека.

1. Заходи в сфері інституційної реформи спрямовані на адаптацію інституційної структури для розвитку суспільства на демократичних принципах та ринковій економіці. Розвиток здійснюється в контексті Угоди про Партнерство та Співробітництво, яка визначає структуру політичного, економічного та культурного співробітництва між Україною та ЄС. Суть заходів полягає в:

- сприянні адаптації українського законодавства до вимог світового ринку;

- підготовці державних службовців на центральному та місцевому рівнях;

- розробці політики зайнятості, вирішенні питань безпеки праці та перепідготовки працівників;

- посиленні соціального захисту населення;

- розвитку системи навчання менеджменту для підтримки підприємництва.

2. Заходи в сфері розвитку приватного сектора зосереджені на реструктуризації підприємств, забезпеченні довготермінового фінансування та підтримці підприємництва.

3. ТАСІС розробляє проекти з урахуванням екологічних чинників, фінансує центри з проблем енергетики, розробляє стратегію енергозабезпечення та налагоджує діалог між фахівцями. Частково вирішуються проблеми нерентабельної вугільної промисловості. Охорона навколишнього середовища розглядається в Міждержавній програмі прикордонного співробітництва.

4. Для забезпечення ядерної безпеки ЄС розробив багатосторонню програму ТАСІС з урахуванням стану АЕС, механізмів управління та обслуговування атомних станцій.

У 1994 році Європейська Рада на о. Корфу та саміт Великої Сімки в Неаполі запропонували Україні план дій з ядерної безпеки та енергетики, спрямований на закриття ЧАЕС до 2000 року. Європейська Рада виділила 100 млн ЕКЮ в грантах від ТАСІС на три бюджетні роки (1994-1996 pp.).

У вересні 1996 року було підписано нову Індикативну програму ТАСІС на 1996-1999 pp. Фінансова допомога становила близько 540 млн ЕКЮ в грантах для проектів з модернізації державного управління, розвитку приватних підприємств, відновлення енергетичного сектора та захисту навколишнього середовища.

Сфера співробітництва між ЄС та Україною різноманітна: наука і технології, вища освіта, промисловість, сільське господарство, енергетика, транспорт і телекомунікації. ЄС надає гранти, економічну, технічну та фінансову допомогу у формі позик для підтримки платіжного балансу, а також є найбільшим торговельним партнером за межами СНД та найбільшим інвестором в Україні.

У червні 1994 року між ЄС та Україною підписано Угоду про Партнерство і Співробітництво, яка набрала чинності в березні 1998 року. Її мета — сприяння розвитку політичних, торговельних, економічних та культурних відносин. Угодою передбачена допомога у зближенні валютної політики України з політикою Європейської валютної системи. Інтеграція у світові валютні системи має стати стратегічно важливим напрямом, оскільки для економічних та соціальних зрушень потрібні доступ до міжнародного капіталу та валютна стабільність. Вирішальну роль має відіграти ефективна координація нефінансованих стратегій держав.

Нині ЄС є другим найбільшим торговельним партнером України після Росії, в торгівлі з якою переважає імпорт енергоносіїв. Україна підписала Угоду про торгівлю з країнами ЄС, але вона має тимчасовий характер і потребує укладення низки домовленостей, зокрема у сфері стандартизації та сертифікації товарів.

Критерії, визначені Маастрихтською угодою, змусили потенційних членів ЄВС зосередитися на консолідації бюджету та проведенні структурних реформ. Україна ще не досягла такого рівня конвергенції з економікою Західної Європи і не може відповідати критеріям (обмеження щодо інфляції, банківських ставок, процентів за державними цінними паперами, обмінних курсів, податкової політики), необхідним для валютної інтеграції. В Україні потрібно прискорити структурну, інституційну та податкову реформи.

Кінцевою стратегічною метою України є приєднання до ЄС, тобто повна інтеграція у світову економіку. Уряд підтвердив це, підписавши угоду про співробітництво з ЄС та подавши у 1993 році заяву про приєднання до ГАТТ/СОТ.

З 1996 до 2003 року частка зовнішньоторговельного обороту України з країнами ЄС зросла з 12,9% до 22,5% від загальної суми, а в абсолютних показниках — з 4,9 млрд дол. до 10,4 млрд дол. США. Згідно з прогнозами Міністерства економіки, після вступу до ЄС країн-кандидатів Україна може збільшити оборот з ЄС приблизно в 1,5 раза — до 12,5-13,0 млрд дол. США на рік.

Найбільшими торговельними партнерами України серед країн-членів ЄС традиційно є Німеччина, Італія та Великобританія. Серед десяти країн-кандидатів — Польща, Угорщина та Словаччина.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з країн-членів ЄС на 1 січня 2004 року склав 2,4 млрд дол. США, або 35,8% від їхнього загального обсягу.

В економічних відносинах з ЄС активізується секторальне співробітництво. У 2000-2003 pp. активізувався діалог в енергетичній сфері, реалізуються угоди щодо адаптації енергетичного законодавства, ратифіковано угоди про співробітництво з питань атомної енергії та ядерної безпеки. Задовільно розвиваються стосунки в питаннях захисту навколишнього середовища, транспорту, юстиції та внутрішніх справ. Нового імпульсу набуває міжрегіональне та транскордонне співробітництво. Підписано угоду про наукове і технологічне співробітництво та співробітництво у сфері дослідження космосу.

Перспективним напрямом інтегрування є створення українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності. Поки що Україна через відсталість технологічного способу виробництва, низьку конкурентоспроможність продукції та слабке втягування в міжнародний поділ праці є периферією світового господарства.

Процес інтеграції України у світову економіку відбувається за умов реформування власної економіки при одночасній трансформації зовнішньоекономічних зв'язків, зокрема з країнами СНД.

3. Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макровзаємодія на міжрегіональному рівні. Стратегічні пріоритети

Важливою метою українського уряду має стати розробка державної стратегії сталого розвитку.

Значна увага в Плані дій приділяється торгівлі й реформі ринкових відносин. Згідно з Планом, поступово будуть скасовані всі експортні та імпортні обмеження. Буде здійснено поступове скасування експортного мита на брухт чорних металів відповідно до двосторонньої угоди між Україною та ЄС. Необхідно провести митну реформу для спрощення проходження товарів через митницю та усунення бюрократичних перепон. Поступово будуть усунені кількісні обмеження імпорту та його ліцензування.

План дій передбачає створення сприятливих умов для руху капіталу. При заснуванні компаній необхідно забезпечити повне дотримання режиму найбільшого сприяння та національного режиму. Дискримінаційні заходи, що впливають на діяльність компаній ЄС та України, мають бути скасовані. Дочірні компанії або філії мають діяти в умовах, не менш сприятливих, ніж національні компанії. Поступово скасовуються обмеження щодо заснування компаній.

План дій декларує необхідність забезпечення вільного руху капіталу, пов'язаного з прямими та іншими інвестиціями, гарантування захисту іноземних інвестицій, а також ліквідації або репатріації капіталовкладень чи прибутку з них.

У сфері транспорту необхідно розробити і впровадити національну транспортну стратегію, яка включала б розвиток національної транспортної інфраструктури. Передбачається продовжувати участь у спільному розвитку транс'європейських коридорів та програмі ТРАСЕКА. Буде розвиватися співробітництво у сфері супутникової навігації. Учасники Плану дій візьмуть активну участь у сприянні розвитку Дунаю з метою повного використання його потенціалу як однієї з головних складових європейського внутрішнього водного транспорту.

У галузі енергетики передбачається затвердити спільну енергетичну політику України та ЄС. Розглядається можливість участі України в Європейській енергетичній програмі. Доцільно диверсифікувати постачання нафти й газу в Україну; у цьому відношенні приділяється увага нафтопроводу Одеса—Броди—Польща. Важливе значення має впровадження реструктуризації українських вугільних шахт та безпека їх експлуатації.

План дій передбачає заходи щодо охорони навколишнього середовища. Йдеться про впровадження положення Кіотського протоколу та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, а також про активізацію участі України в робочій групі Дунай — Чорне море.

Особливого значення надається співробітництву у сфері науки, технологій та освіти. Необхідно зміцнити людський, матеріальний та інституціональний потенціал України для поліпшення можливостей фізичних та юридичних осіб, задіяних у науково-технічній та інноваційній сферах. Передбачається обмін науковим персоналом у рамках спільних проектів та сприяння участі українських науковців у міжнародних конференціях та форумах.

Реформування освіти в Україні буде здійснюватися в напрямку наближення до європейських стандартів у рамках Болонського процесу. Будуть розширені молодіжні обміни та співробітництво у сфері неформальної освіти молоді, посилиться міжкультурний діалог через програму «Молодь» (YOUTH).

Розвиток приватного сектора є одним з ключових завдань програми. Реалізація цього завдання полягає в допомозі підприємствам у реструктуризації, забезпеченні довгострокового фінансування приватних підприємств, зокрема через підтримку банківського й фінансового сектора.

Україна є учасницею таких регіональних об'єднань як СНД, ОЧЕС, ГУАМ. Економічний простір СНД зберігає для України важливе значення. Незважаючи на зменшення частки СНД у зовнішній торгівлі, вона залишається досить високою. З Росією Україна має найбільший товарообіг. Значна кількість товарів, якими ми торгуємо з партнерами із СНД, підпадає під преференційний режим, в тому числі імпорт енергоносіїв. Збереглося чимало виробничих зв'язків між підприємствами України та колишніх радянських республік. Більшість країн надає безвізовий режим, що полегшує вільне переміщення робочої сили.

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється Постановою Кабінету Міністрів України про «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав—учасниць СНД». Це положення регулює поставки продукції (сировини, матеріалів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійснюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільняється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та іншими податками.

У межах СНД найважливіше значення мають стосунки з Росією, яка визнана, поряд з ЄС і США, нашим стратегічним партнером. У «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки» зазначається, що економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з євроінтеграційним курсом. Ці стратегічні стосунки мають ґрунтуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері «Концептуальні засади» вважають:

♦ співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

♦ науково-технічне та інноваційне співробітництво;

♦ розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

♦ інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків, формування спільних промислово-фінансових груп (ПФГ);

♦ розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

♦ взаємне розширення ринку трудових ресурсів;

♦ спільний розвиток регіонів, що становлять інтерес для обох країн; взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій;

♦ співробітництво в протидії тінізації економіки та нелегальній міграції.

СНД потребує серйозного реформування. Цілі, що ставилися при її заснуванні в 1991 році, не в усьому відповідають сьогоднішнім реаліям. Головна мета реформування — перетворення СНД з переважно політичної організації на організацію, яка активно працювала б у напрямі поглиблення економічної інтеграції між країнами-членами. У такому разі участь України в СНД була б доцільною і ефективною.

У цьому контексті слід розглядати й участь України в Єдиному економічному просторі (ЄЕП). Потенційно наша країна може отримати економічні вигоди завдяки режиму вільної торгівлі, що передбачає ця організація. Важливо, щоб угоди, які підписуються в рамках ЄЕП, не суперечили цілям вступу України до ЄС.

Висновки

Інтеграція національної економіки у глобальну господарську систему покладає на державу нові складні обов'язки. Успіх трансформаційного процесу значною мірою залежить від того, як держава впорається з ними. Зовнішня сфера відіграє дедалі важливішу роль в економічному житті країни, суттєво впливаючи на масштаби та динаміку господарських процесів і зростання національного добробуту.

Одним із першочергових завдань держави є налагодження співпраці з міжнародними економічними організаціями, які регулюють діяльність у головних секторах глобальної економіки, поділяючи країни на інсайдерів та аутсайдерів. Для членів цих організацій створюються пільгові умови для комерційних трансакцій, тоді як аутсайдери обмежуються та дискримінуються на світових ринках. Тому країнам, які прагнуть інтегруватися, слід передусім стати учасниками цих організацій.

Першим кроком стало членство України в МВФ та Світовому банку — провідних міжнародних фінансових установах. Вступ відбувся майже одночасно у 1992 році, оскільки членство у Світовому банку можливе лише для членів МВФ.

Це дозволило Україні отримувати кредити для розвитку та реструктуризації економіки, стабілізації національної валюти. Відносини з цими організаціями складаються непросто через відсутність чіткої системи контролю за використанням кредитів та нав'язування ними власних моделей економічної поведінки.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Людмила Горбач, Олексій Плотніков. - К.: Кондор, 2005. - 263 с.
2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук; Міжнар. акад. управл. персонал. - К.: МАУП, 2002. - 214 с.
3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.
4. Злупко С.М. Економічна історія України. Текст лекцій. — Львів: ЛДУ. — 1999.
5. Картунов О., Лаптєв С. Західні теорії економічної та політичної інтеграції: спроби стислого аналізу // Зовнішня торгівля. — 1999. — № 3—4. — С. 143
6. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко. - 4-те вид., стереотипне. - К.: Знання-Прес, 2003. - 405 с.
7. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. - 406 с.
8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча; Ред. Анатолій Румянцев; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. - К.: Знання-Прес, 2003. - 447 с.
9. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін. - К.: Либідь, 1992. - 190 с.
10. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін. - К.: Либідь, 1992. - 256 с.
11. Мочерний С.В., Плотников О.В. Економічна безпека України: шлях до цивілізації чи до деградації. - Львів. - 1998. - С. 78
12. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Борис Одягайло. - К.: Знання, 2005. - 397 с.
13. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 273 с.
14. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв; За ред. Олександра Устенка. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 495 с.
15. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т державного та муніципального управління". - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 231 с.
16. Соціально-економічне становище України за 2000 рік // Урядовий кур'єр. — 29 березня 2001р. - С. 12.
17. Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу за 2005 рік - http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006
18. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур'єр. — 28 січня 2000 р. - С. 9.

19. Філіпенко А. Модернізація економіки України в умовах глобалізації // Вісник Національної академії наук України. — 2000. — № 1. — С. 39