Проблеми гармонійного розвитку України

Вступ

В Україні сьогодні тривають трансформаційні процеси, зумовлені переходом до ринкових відносин та запозиченням західних цінностей, що потребує змін у всіх сферах суспільного життя. Такі перетворення мають спиратися на наявні духовні та інтелектуальні традиції народу, а розв'язання екологічних питань має стати пріоритетним завданням для подальшого поступу.

Актуальність теми передусім пов'язана з усвідомленням того, що технічні засоби самі по собі не здатні розв'язати екологічні проблеми, а отже, потрібні зміни у світогляді. Нині питання екологічної свідомості належать до глобальних соціально-філософських проблем, які досліджують як зарубіжні, так і вітчизняні філософи. Особливо важливим є вивчення динаміки екологічної свідомості як цілісного явища, що передбачає активну позицію людини щодо природи та самої себе.

Однією з ключових рис сучасного світогляду має стати визнання природи однією з найважливіших цінностей людства. У системі природокористування формується новий елемент — відтворення необхідних для життя екологічних умов, соціальною основою якого може бути лише екологічно освічена, духовно багата особистість, яка є носієм екологічної свідомості.

Питання становлення екологічної свідомості досить широко висвітлені в соціально-філософській літературі, однак здебільшого вони розглядаються крізь призму сучасного стану цієї свідомості, а також проблем освіти й виховання.

1. Значення формування екологічної культури дитини та її гармонійних взаємин із природою

Бережне й усвідомлене ставлення до природи необхідно виховувати змалку — у родині, школі, і це можливо лише за умови формування екологічної культури та набуття відповідних знань. Екологія вже давно перестала бути суто біологічною дисципліною, якою її вважали ще нещодавно. Сьогодні це комплексна багатогранна наука, що охоплює практично всі питання взаємодії людства з біосферою та гармонізації цих стосунків. Розвинені країни світу значну увагу приділяють екологічному вихованню, яке охоплює всі верстви населення. Україна ж у цьому напрямі помітно відстає. Тому пошук шляхів удосконалення екологічного виховання та підвищення рівня екологічної культури кожної людини сьогодні є надзвичайно актуальним.

Масштаби сучасних екологічних змін становлять реальну загрозу для життя людей. У багатьох містах України забруднення повітря вже досягло критичних показників.

В. Сухомлинський зазначав, що школа майбутнього має якомога повніше використовувати для гармонійного розвитку особистості все, що дає природа, і все, що людина може зробити, аби природа слугувала їй. Саме тому необхідно берегти й відновлювати наявні природні багатства.

Екологічні проблеми, які особливо загострилися в останні десятиліття, викликають занепокоєння в усьому світі. Від 1972 року, за рішенням міжнародного Стокгольмського форуму, у календарі з'явився особливий день — 5 червня, який закликає людство докласти зусиль для збереження природного різноманіття планети.

На жаль, ми поводимося на власній землі як завойовники чи недбалі мешканці, а не як дбайливі господарі. Укорінилися небезпечні гасла: «Моя хата скраю», «Після нас хоч потоп», «На наш вік вистачить». І часто в буквальному сенсі після нас трава не росте. Замість добрих сходів проростає бур'ян байдужості, жорстокості, безкультур'я та неповаги до землі, народу й Батьківщини [4, c. 85-86].

Виділяють чотири етапи залучення дітей до світу природи. На першому етапі їх навчають бачити й розуміти красу довкілля; мета другого — сформувати в молодших школярів потребу не лише милуватися природою, а й берегти, охороняти та збагачувати її; на третьому етапі учні усвідомлюють, що природа не є чимось відірваним від людини, а навпаки — людина є її вихованцем: спілкування з природою формує в неї найкращі моральні якості. Четвертий етап — формування екологічної відповідальності у випускників школи як основної риси особистості на основі системних знань про сучасні екологічні проблеми та можливості впровадження концепції сталого розвитку цивілізації й довкілля. Отже, екологічна культура та екологічна свідомість формуються лише через тривале й поступове пізнання навколишнього світу. Це складний багатогранний психолого-педагогічний процес, який розпочинається з раннього дитинства. Відомо, що чим раніше починається навчання, тим кращі результати. Доведено, що елементарні та наочно продемонстровані взаємозв'язки природних явищ доступні вже дітям дошкільного віку. Це може бути практична природоохоронна діяльність, безпосереднє спілкування з природою чи словесна інформація про неї, поєднана з іншими засобами впливу — музикою, малюванням, поезією, сюжетно-рольовими іграми відповідної тематики.

Фрагментарних знань з екології, передбачених шкільними програмами з біології та природознавства, на нашу думку, недостатньо. Тому ширше й регулярніше ознайомлення школярів із законами та принципами взаємодії в природі має стати складником усіх аспектів навчально-виховної роботи школи. Важливу роль в екологічному вихованні учнів, особливо молодших і середніх класів, відіграють мистецькі та гуманітарно-естетичні предмети, які збагачують сенсорно-гармонійні враження дітей. Театральні гуртки, музичні та художні студії щорічно й періодично організовують виступи й демонстрації на екологічну тематику. Успіхом користуються також виставки стінних газет природоохоронного спрямування. Любов до природи прищеплюють гуртки «Юних натуралістів», «Юних акваріумістів», «Юних орнітологів», організовані секціями шкільного самоврядування, а також центр екологічних знань, який займається пошуком і позначенням на плані міста ділянок, де екологічна ситуація потребує покращення.

У початковій школі великою популярністю користується гурток квітникарів. Кожен клас доглядає за квітами певного виду, а наприкінці навчального року проводиться виставка-огляд, що також сприяє розвитку природолюбної свідомості дітей [2, c. 22-23].

Отже, окрім соціально-економічних і правових заходів, спрямованих на охорону довкілля, не менш важливим є формування екологічної культури кожного члена суспільства. Провідна роль у цьому належить школі, передусім початковій. Адже природна допитливість і щирий інтерес до оточення — характерні психологічні особливості молодших школярів, що створює надзвичайно сприятливі умови для екологічної освіти [1, c. 346].

2. Гармонізація взаємин із природою

Оскільки найбільших успіхів у розвитку економіки та створенні промислової інфраструктури за інтенсивного використання природних ресурсів на своїй і чужій території досягли країни європейського типу, вивчення стану екологічної свідомості в цих країнах є цікавим як можлива модель майбутнього.

Аналіз екологічної свідомості в колишніх соціалістичних країнах, зокрема в Україні, загалом показує високу зацікавленість екологічними проблемами. На відміну від розвинених країн, тут спостерігається недовіра до дій державних і адміністративних органів. Доволі високий рівень екологічної свідомості не підкріплюється розвитком соціальної активності. Багато в чому це зумовлено недостатньою інформованістю населення про стан довкілля та обмеженими можливостями впливати на ситуацію в цій сфері. Водночас на державному рівні питання захисту навколишнього середовища вирішуються недостатньо. Від країн європейського типу Україна може запозичити позитивний досвід: закони про захист довкілля, безвідходні виробництва, вторинне використання ресурсів, технології виробництва екологічно чистих товарів тощо, але не спосіб життя чи менталітет західноєвропейського суспільства, орієнтований на споживання.

Водночас специфіка української ментальності зумовлена дією природних, культурних і соціально-психологічних чинників. Природа суттєво впливає на формування української ментальності через задані символи. Ця особливість може бути використана для подальшої екологізації свідомості. Отже, створення нової філософської екофільної парадигми на основі українського менталітету, зорієнтованого на природу, а також традицій східних суспільств і позитивного західного досвіду є необхідною умовою побудови екологічного суспільства [6, c. 101-102].

Екологічним можна вважати суспільство, розвиток якого не суперечить природним процесам, яке зацікавлене в якісному розвитку, а не в експансії за рахунок природи та її ресурсів. Для переходу до екологічного суспільства людство має пройти шлях від надмірного, нераціонального споживання до альтернативного типу цивілізації через екологізацію виховання, розвиток екологічної культури, підвищення уваги до екологічного фактору та всебічне обговорення екологічних проблем. До основних рис такого суспільства можна віднести:

• збалансований обмін між людиною і природою, визнання природи суб'єктом, а не об'єктом, який віддає свої ресурси;
• світоглядну орієнтацію на гармонію з природою, формування екофільного типу свідомості, розвиток екологічної свідомості в широкому сенсі слова;
• пріоритет на розвиток особистості, творчості та самореалізації людини.

У сучасному світі екологічна свідомість поступово формує парадигму, згідно з якою для побудови екологічного суспільства потрібні не лише економічні, а й політичні, соціальні та світоглядні зміни. Імперативом сучасної екологічної свідомості стає турбота про знаходження та збереження екологічної рівноваги. Екологічна свідомість не лише відображає труднощі, з якими стикається суспільство, а й свідчить про високий рівень суспільного розвитку. Вона відкрита для діалогу та визнання інтересів і «прав» не тільки суспільства, а й природи. Водночас екологічна свідомість не заперечує ролі людини, не закликає до пасивності чи ігнорування досягнень науки й техніки. Вона розглядає людину та природу у світлі нових цінностей, а саме рівноправного розвитку суспільства й природи.

Засобами досягнення екологічного суспільства можуть бути: екологічна політика (перетворення екологізації на політичний пріоритет), пропаганда (формування екологічної свідомості), правове забезпечення (прийняття законів, які стимулюють захист довкілля), підвищення уваги до екологічного чинника в урядових органах і громадських організаціях, економічні вкладення в захист навколишнього середовища (збільшення частки витрат на екологію в бюджеті).

Таким чином, майбутнє суспільство — це не суспільство загального благоденства, під яким розуміється зростання споживання матеріальних благ, а суспільство загального розвитку, головним чином, розвитку гармонійної особистості. Ми не можемо точно прогнозувати, як розвиватиметься особистість, але такий розвиток не повинен бути пов'язаний із постійним нарощуванням споживання та його ідеалізацією як мети суспільного прогресу [3, c. 28-30].

Сьогодні наслідки впливу діяльності людини на навколишнє середовище стають дедалі відчутнішими, тому людство нарешті почало усвідомлювати неможливість власного існування без збереження природи у всьому її розмаїтті.

Однак екологічна культура сучасного українського суспільства залишається низькою, і без підвищення її рівня неможливо сподіватися на позитивні зміни в довкіллі.

Загальновідомо, що поєднання навчання й виховання є важливим чинником у становленні громадянина. Саме неформальна освіта набагато повніше враховує знання та інтереси учнів, їхні пізнавальні й інтелектуальні можливості, дає змогу застосовувати здобуті знання, уміння й навички у практичній діяльності з охорони навколишнього середовища. Важливо, що розширюються безпосередні контакти учнів із природою, і вони мають змогу бачити результати своєї праці. Це посилює активність учнів та утверджує усвідомлення природи як системи цінностей [7].

Висновки

В Україні глибоко усвідомлюють необхідність створення передумов для збалансування інтересів суспільства й можливостей природи, соціально-економічного розвитку та довкілля. Для прискорення процесу екологізації свідомості громадян необхідне запровадження комплексного та системного підходу до безперервної екологічної освіти через сім'ю, дитсадок, школу, вищі навчальні заклади відповідно до Концепції неперервної екологічної освіти в Україні, прийнятої 19 лютого 2002 року. Система неперервної освіти передбачає на кожному з цих етапів логічний розвиток, поглиблення та доповнення екологічних знань.

Оптимізація взаємовідносин суспільства й природи, вироблення вмінь активно й цілеспрямовано впливати на природне середовище, не завдаючи йому шкоди, неможливі без відповідних екологічних знань. На сучасному етапі розвитку людства, у час надвисокого рівня впливу на довкілля з не завжди передбачуваними наслідками, екологічна освіта, виховання та культура громадян визначають не лише сутність держави, а й благополуччя та здоров'я нації.

Необхідність формування екологічної свідомості в широкому сенсі слова розглядається в дослідженні як один із значних кроків до формування екологічного суспільства. Значущість розвитку такої свідомості потребує аналізу аксіологічної, споживчої та адаптаційної функцій екологічної свідомості. Аналіз джерел, у яких розглянуто типи екологічної свідомості, дозволив, розширюючи та доповнюючи наявну класифікацію, запропонувати власні типи екологічної свідомості. Сучасна динаміка взаємозв'язків і взаємозалежності природи та суспільства дозволяє стверджувати, що від вирішення екологічної проблеми залежить майбутнє людства. Причому саме формування екологічної свідомості здатне кардинально змінити ситуацію. Тому розгляд екологічної свідомості як форми суспільної свідомості видається можливим для подальших досліджень.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. — К.: Либідь, 2004. — 406 с.
2. Варго А.Н. Развитие экологического сознания как возможность становления экологического общества // Тези доповідей VIII міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2005», Дніпропетровськ 7–21 лют. 2005 р. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. — С. 22–24.
3. Варго О.М. Майбутній розвиток і проблеми екологічного суспільства // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава: Матеріали XIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. — Харків, 30 верес. — 1 жовт. 2005 р. — Харків: ТОВ «ПРОМЕТЕЙ ПРЕС». — 2005. — С. 28–30.
4. Єфремов О. Сталий чи гармонійний (з екосистемою) розвиток — чому віддати перевагу? / О. Єфремов // Економіка України. — 2008. — № 2. — С. 85–90.
5. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів / Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.
6. Калюжнова О.М. Природа, суспільство і зміна світогляду // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. — Харків: ХВУ, 2000. — Вип. VI. — C. 101–105.
7. Скиба Ю.А. Екологічна освіта як складова частина стратегії сталого розвитку // http://www.mama-86.org.ua/ecodemocracy/skyba_u.htm