Вступ.

1. Актуальний стан упровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції з огляду на європейські та міжнародні стандарти.

2. Основні засади Державної програми підтримки впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції відповідно до європейських та міжнародних вимог.

3. Напрями та інструменти вирішення проблеми впровадження сертифікованих систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В Україні система екологічного менеджменту визначається та регулюється Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», ухваленим ще у 1991 році. На сьогодні до цього закону підготовлено зміни, які вже передані на розгляд уряду. Ці зміни передбачають законодавче закріплення інституту екологічного аудиту.

Згідно з цим Законом, державне управління у сфері охорони довкілля має на меті реалізацію законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів із захисту навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, а також узгодження дій між державними природоохоронними органами та громадськістю. Таким чином, державний екоменеджмент виконує чотири основні цільові функції: реалізацію природоохоронного законодавства, контроль екологічної безпеки, забезпечення природоохоронних заходів та досягнення узгодженості дій державних і громадських інституцій. Найбільш розвиненими серед них є перші дві — реалізація та контроль.

Лише через впровадження екологічного аудиту можна досягти як ефективного проведення природоохоронних заходів, так і узгодженості дій державних органів, місцевої влади та підприємств. Екологічна безпека забезпечується природоохоронним законодавством через здійснення попереджувальних, комплексно взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Ці заходи реалізуються підприємствами відповідно до законодавчо визначених екологічних вимог. В умовах ринку державні вимоги посилюються конкуренцією за ринки збуту продукції та залучення інвестицій для розвитку.

1. Сучасний стан проблеми впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції відповідно до європейських та міжнародних вимог

У жовтні 2004 року Україна стала членом Глобальної мережі екологічного маркування (GEN), а український знак екологічного маркування було внесено до міжнародного реєстру. Це дозволяє вітчизняним виробникам, які покращують екологічні характеристики своєї діяльності та продукції, успішно конкурувати з іноземними підприємствами як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках.

У реалізації програми екологічного маркування на загальнодержавному рівні беруть участь Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Держспоживстандарт України, Торгово-промислова палата України та громадські організації із захисту прав споживачів. Сертифікацію продукції на відповідність міжнародним та європейським екологічним вимогам проводить незалежний міжнародний орган із сертифікації екологічного маркування товарів та послуг.

В Україні заявки на екологічну сертифікацію можуть подаватися на будь-які товари та послуги, окрім фармакологічних препаратів, медичного обладнання та тютюнових виробів.

Станом на 1 липня 2007 року 26 вітчизняних товаровиробників успішно пройшли екологічну сертифікацію 187 видів власної продукції у таких категоріях: продукти харчування та напої, лакофарбові та будівельні матеріали, матраци та ковдри, електротехнічне обладнання, добрива.

Оскільки Україна взяла на себе зобов'язання щодо впровадження екологічного маркування, відповідні органи мають контролювати споживчий ринок для захисту вітчизняного ринку від недобросовісної конкуренції та підробок.

У поточному році для вирішення цього питання об'єднали свої зусилля Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Держспоживстандарт України, Торгово-промислова палата України, Асоціація споживачів України та Всеукраїнська громадська організація «Жива планета».

Практика підтверджує, що держава заявляє про себе у світовому просторі завдяки виведенню товарів власного виробництва на міжнародний ринок.

Курс України на інтеграцію в міжнародне співтовариство вимагає докорінних змін у забезпеченні функціонування внутрішнього ринку: виробники повинні гарантувати споживачам необхідний рівень якості та безпеки товарів і послуг, наблизити умови виробництва до міжнародних стандартів, забезпечити доступ української продукції на світові ринки та участь у міжнародній кооперації.

Для цього створено систему державної (обов'язкової) та недержавної (добровільної) сертифікації. Завдання першої — створення умов для надходження безпечних для споживача товарів. Завдання другої — сертифікація окремих аспектів продукту. Широко відомими є, наприклад, сертифікації систем якості виробництва (ISO 9001), екологічного управління (ISO 14001) тощо.

Впровадження систем управління відповідно до вимог міжнародних стандартів серії ISO 14000 сприяє розвитку інновацій та сучасних систем управління виробництвом, які поєднують ресурсо- та енергозберігаючі технології зі зменшенням впливу на навколишнє середовище та надають споживачеві гарантію безпечності продукції для його життя, здоров'я, майна та середовища існування.

Екологічна сертифікація та маркування належать до міжнародної системи технічного регулювання та є одним із інструментів формування загальнодержавної екологічної політики.

У 1994 році з метою розвитку міжнародного співробітництва, інтеграції та взаємовизнання екологічного маркування дев'ять країн, які вже мали розвинуті сертифікаційні програми (Німеччина, Японія, США, Австралія та інші), заснували міжнародну організацію — Глобальну мережу екологічного маркування — Global Ecolabelling Network (GEN). На сьогодні GEN об'єднує 35 національних програм екологічного маркування у світі та інтегровану програму Європейського Співтовариства, які відповідають вимогам міжнародного стандарту ISO 14024.

Стандарт ISO 14024 не замінює законодавчих вимог, а забезпечує систему визначення того, яким чином процеси виробництва та споживання продукції впливають на стан здоров'я людини і довкілля. Наприклад, екологічно сертифіковані продукти харчування повинні бути вільними від генетично модифікованих організмів, Е-домішок ненатурального походження, а сировина має вирощуватися без використання потенційно шкідливих хімічних добрив та кормів для тварин.

Незважаючи на добровільність міжнародних стандартів ISO серії 14000, за словами голови ISO/TC 207 (технічного комітету ISO «Системи екологічного управління») Джима Діконса, через десять років від 90 до 100 відсотків великих компаній, включаючи транснаціональні, будуть сертифіковані відповідно до цих стандартів. Підприємства прагнутимуть отримати сертифікацію за ISO 14000 насамперед тому, що така сертифікація (або реєстрація за термінологією ISO) буде однією з обов'язкових умов маркетингу продукції на міжнародних ринках (наприклад, нещодавно Європейський Союз оголосив про наміри допускати на ринок країн співдружності з 2008 року лише ISO-сертифіковані товари та послуги).

Навіщо підприємству може знадобитися сертифікація за вимогами ISO 14024? По-перше, для попередження екологічних ризиків на підприємстві; по-друге, для зниження виробничих та експлуатаційних витрат; по-третє, для системного управління охороною навколишнього природного середовища, ресурсо- та енергозбереження. Підприємства, продукція яких отримала знак екологічного маркування, визнаний на міжнародному рівні, стають більш конкурентоспроможними на світовому ринку.

За інформацією ISO, сьогодні у світі сертифіковано понад 111 тисяч систем екологічного управління. У країнах з розвиненою економікою впровадження систем екологічного управління стає все більш поширеним серед підприємств, організацій, навчальних та медичних закладів, у сфері послуг. Світовими лідерами у цій сфері є Японія, Китай, Іспанія, Велика Британія, Італія, США, Німеччина. У Європі найбільша кількість сертифікованих систем екологічного управління за останні роки впроваджена у Чеській Республіці, Угорщині, Польщі, Румунії, Словенії.

За кількістю та темпами впровадження сертифікованих систем екологічного управління Україна відстає від розвинених країн, посідаючи 54-те місце у світі та 27-ме в Європі.

Нині в Україні налічується 1630 підприємств, які отримали сертифікати на систему управління якістю, зокрема лише 55 — на системи екологічного управління. Лише 108 видів продукції 22 товаровиробників отримали екологічний сертифікат за міжнародними екологічними критеріями відповідно до вимог міжнародних стандартів серії ISO 14000.

У 2006 році порівняно з 2004 роком впровадження таких сертифікатів в Україні збільшилося на 10 %. За цей же період у Латвії приріст збільшився у 32 рази, у Литві — у 12 разів, у Чехії та Росії — у 6,5 раза, у Румунії — у 4,6 раза.

В Україні екологічну сертифікацію взагалі не впроваджено у сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві.

Враховуючи, що екологічна сертифікація відповідно до вимог європейських та міжнародних стандартів здійснюється на добровільних засадах, державна підтримка має сприяти не лише формуванню позитивного іміджу, а й створенню більш сприятливих економічних умов для поширення цього виду діяльності.

Більш широке впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції сприятиме системному зменшенню екологічних впливів на здоров'я людини, раціональному використанню ресурсів на всіх стадіях життєвого циклу продукту — від виробництва до утилізації.

Підтримка виробництва та споживання екологічно сертифікованої («зеленої») продукції на першому етапі здійснюється шляхом надання їй переваги при закупівлях у державному секторі економіки.

Надання переваги такій продукції при державних закупівлях допомагає сформувати ринок її сталого виробництва та споживання і з часом підвищує попит на «зелену» продукцію й в інших секторах економіки. Такий механізм підтримки впроваджений у Німеччині, Чехії, Японії та інших країнах.

Основні напрями та механізми державної підтримки впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції в Україні відповідно до європейських та міжнародних вимог мають бути визначені в процесі розробки цільової державної програми.

Мета екологічної сертифікації — забезпечення нормативно-технічного та правового регулювання екологічної безпеки при розподілі, обміні, споживанні товарів та послуг.

Екологічна сертифікація виконує такі задачі:

1. Попередження негативного впливу на життя та здоров'я людини і стан навколишнього середовища факторів, пов'язаних із процесом виробництва, утилізацією, споживанням, розробкою та використанням природних ресурсів.

2. Захист споживачів від товарів, які загрожують їх здоров'ю, життю, а також навколишньому середовищу в процесі їх використання та утилізації.

3. Забезпечення раціонального використання та охорони природно-ресурсного потенціалу.

4. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

5. Забезпечення інтеграції економіки країни у світовий ринок.

Досвід екологічної сертифікації виробництва та споживання екологічної продукції в Україні підтверджує тенденцію до створення систем менеджменту якості та систем екологічного менеджменту, які дають виробникам такі економічні переваги:

1. Конкурентоспроможність продукції на внутрішніх і світових ринках.

2. Удосконалення управління витратами.

3. Економія сировини, енергії та матеріалів.

4. Кращі умови для отримання кредитів у банках та страхових компаніях.

5. Поліпшення контактів із кваліфікованими партнерами.

6. Підвищення довіри з боку інвесторів та споживачів.

7. Спрощення процесу отримання ліцензій та дозволів.

Екологічна сертифікація відіграватиме роль завершальної ланки в системі державного економічного та екологічного контролю, який включає:

• екологічну експертизу, яка не допускає реалізацію збиткових програм або програм із негативним впливом на навколишнє середовище;
• ліцензування;
• обов'язкову та добровільну сертифікацію, яка визначає міру відповідності видів діяльності та продукції вимогам природоохоронного законодавства.

2. Концепція Державної програми підтримки впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції відповідно до європейських та міжнародних вимог

Згідно з визначенням Міжнародної організації стандартизації, усі види маркування переслідують єдину мету: «на основі перевіреної та достовірної інформації стимулювати пропозицію товарів і послуг, які найменш негативно впливають на стан здоров'я людини та довкілля, а також підвищувати попит на ці товари, тим самим стимулюючи покращення стану навколишнього середовища за допомогою ринкових механізмів».

Завдання щодо зменшення впливів на навколишнє природне середовище, а не просто передавання впливів, прив'язаних до певних середовищ або стадій життєвого циклу продукції, найкраще досягається шляхом комплексного розгляду життєвого циклу продукції під час встановлення для неї додаткових екологічних вимог — екологічних критеріїв.

Екологічні критерії на національному рівні розробляються на базі встановлених державних вимог до продукції з урахуванням чинного законодавства, санітарно-гігієнічних вимог, переліків і класифікаторів найбільш поширених і небезпечних забруднювальних речовин та відходів шляхом гармонізації міжнародних екологічних вимог.

В Україні розробка екологічних критеріїв ґрунтується на вимогах, встановлених міжнародними організаціями: Глобальною Мережею Екологічного Маркування (GEN) та для продукції сільськогосподарського виробництва — Міжнародною федерацією екологічного сільського господарства (IFOAM).

Низький рівень впровадження та сертифікації систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції відповідно до європейських та міжнародних вимог обумовлюється такими факторами, як:

• відсутність екологічних пріоритетів у галузевих та регіональних програмах економічного розвитку;
• використання застарілих стандартів, норм та правил;
• необхідність удосконалення діючої системи акредитації органів сертифікації, стандартизації та метрології;
• недостатній рівень інформаційно-освітніх заходів щодо впровадження систем управління довкіллям та екологічної сертифікації продукції.

Механізми державної підтримки впровадження систем екологічного управління та сертифікації продукції відповідно до міжнародних та європейських вимог повинні визначати насамперед заходи з економічного мотивування підприємств і організацій до впровадження цих систем у своїй діяльності.

Запровадивши систему управління довкіллям та здійснивши екологічну сертифікацію продукції відповідно до міжнародних та європейських вимог, підприємство має бути зацікавлене в її подальшій підтримці на необхідному рівні та постійному вдосконаленні.

Пільгове кредитування впровадження систем екологічного управління, збільшення обсягів державних закупівель екологічно сертифікованої («зеленої») продукції має стати одним із суттєвих важелів впровадження екологічних систем управління на виробництві.

Програмний підхід до вирішення проблеми обумовлений необхідністю координації та спрямування діяльності у зазначеному напрямку центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств та фінансових установ за участю громадських організацій.

Мета Програми полягає у створенні протягом 2008-2011 років адаптованої до міжнародних та європейських вимог системи державної підтримки впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції, що сприятиме сталому розвитку країни, захисту здоров'я людини та навколишнього природного середовища.

Для реалізації цієї мети необхідно розв'язати такі завдання:

• розроблення законодавчої бази щодо державної підтримки впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції з урахуванням кращого міжнародного досвіду;
• вдосконалення технічного регулювання, гармонізація стандартів у сфері охорони навколишнього природного середовища відповідно до міжнародних та європейських вимог;
• розробка та впровадження ефективного економічного механізму заохочення вітчизняних товаровиробників щодо впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції;
• популяризація позитивного досвіду впровадження та сертифікації систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції.

3. Шляхи та способи розв'язання проблеми впровадження сертифікованих систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції

Стратегія державної підтримки впровадження сертифікованих систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції базується на наступних принципах:

• визначення виробництва та споживання екологічно сертифікованої («зеленої») продукції як одного з пріоритетів галузевої та регіональної екологічної політики;
• поступове надання переваги закупівлі екологічно сертифікованої продукції (товарів, робіт, послуг) у державному секторі економіки;
• відкритість і прозорість процедур оцінки відповідності.

Державна підтримка передбачає:

а) нормативно-правове забезпечення шляхом внесення змін та доповнень до природоохоронного, податкового та адміністративного законодавства, законодавства про інвестиційну, фінансово-кредитну та рекламну діяльність;

б) вдосконалення фінансово-економічного механізму підтримки виробництва та споживання екологічно сертифікованої продукції;

в) розроблення та прийняття нормативно-технічної документації у сфері охорони навколишнього природного середовища: технічних регламентів, національних та галузевих стандартів, стандартів організацій відповідно до міжнародних та європейських вимог;

г) надання фінансової підтримки за рахунок державних бюджетних та місцевих науково-технічних програм аналітичним і прогнозним дослідженням впровадження систем екологічного управління (у тому числі витрат виробництва продукції або надання послуг, рівня цін та доходів); розробці екологічних критеріїв оцінки життєвого циклу продукції на підприємствах різних видів економічної діяльності;

д) створення системи моніторингу (у тому числі статистичної звітності) щодо частки «зелених» закупівель у державному та суспільному секторах економіки;

е) запровадження Реєстру підприємств, що мають сертифіковану систему екологічного управління, та Реєстру екологічно сертифікованих товарів і послуг підприємств, що мають ліцензію на використання знаку екологічного маркування;

ж) сприяння розвитку мережі центрів сертифікації з їх методичним, матеріально-технічним та інформаційним забезпеченням;

з) забезпечення робіт з розробки та видання методичних матеріалів із впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції;

и) проведення конференцій, круглих столів, семінарів із виробниками, споживачами та іншими зацікавленими сторонами;

к) проведення консультативно-освітніх заходів з обміну досвідом та підвищення кваліфікації фахівців із сертифікації, стандартизації, метрології, аудиту у сфері охорони навколишнього природного середовища;

л) запровадження комплексної соціальної рекламної кампанії: у засобах масової інформації (пресі, радіо, телебаченні), в Internet, у зовнішній рекламі тощо.

Концепцією передбачається виконання Програми поетапно:

на першому етапі (2008-2009 роки):

створення законодавчо-нормативного та організаційного підґрунтя для реалізації фінансово-економічного механізму державної підтримки впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції;

на другому етапі (2010-2011 роки):

реалізація конкретних заходів із впровадження фінансово-економічного та інших механізмів підтримки екологічного управління та екологічної сертифікації продукції (товарів, робіт, послуг) на підприємствах і в організаціях усіх видів економічної діяльності.

Практичний, переважно іноземний досвід свідчить, що впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції дає підприємству низку переваг, зокрема сприяє:

• цілеспрямованому зменшенню обсягів матеріальних та енергетичних ресурсів, які споживаються, відходів виробництва і, відповідно, розмірів платежів за них;
• зменшенню захворювань та негативних змін генофонду;
• зменшенню ризику відповідальності за фактори забруднення;
• розвитку маркетингової стратегії;
• формуванню довіри населення до діяльності підприємства;
• врегулюванню відносин із громадськістю, місцевою владою та підвищенню іміджу підприємства;
• залученню інвестицій;
• отриманню переваг над конкурентами під час участі у конкурсах і тендерах, підвищенню авторитету серед кредитних організацій.

Проте у перегонах за надприбутками деякі недобросовісні підприємці наповнюють ринки України продукцією, упаковка якої містить різні екологічні маркування та декларації (наприклад, «натуральна», «екологічно чиста» тощо), які наносяться на товар не завжди з урахуванням їхнього складу й місця на ринку. Гучні лозунги щодо «стовідсоткової натуральності» продукту нерідко привертають увагу покупця, але не завжди повністю відповідають його сподіванням. Тому разом із забезпеченням умов надійності та об'єктивності виникла необхідність запровадити механізм контролю споживчого ринку щодо підтвердження обґрунтованості та достовірності інформації екологічно маркованої продукції відповідно до нормативно-технічних вимог та чинного законодавства України.

Саме задля ґрунтовного вивчення та вирішення цього питання з 2007 року об'єднали свої зусилля центральні органи виконавчої влади та громадські організації — Мінприроди України, Держспоживстандарт України, Торгово-промислова палата України, Асоціація споживачів України та Всеукраїнська громадська організація «Жива планета».

Знак екологічного маркування в Україні повинен надати споживачу можливість зробити вибір на користь екологічної продукції, що, своєю чергою, є додатковим ринковим механізмом підтримки вітчизняного товаровиробника, який поліпшує екологічні аспекти своєї діяльності та випускає продукцію з мінімальним впливом на навколишнє середовище та здоров'я людини. Тоді як товаровиробник у результаті такої підтримки отримає додаткові фінансові надходження, що сприятимуть зміцненню позицій на ринку. Така взаємовигідна співпраця споживачів та виробників має забезпечити прискорення екологічного, економічного та інноваційного розвитку країни.

На сьогодні в Україні сертифіковано лише 55 систем екологічного управління, а 22 підприємства сертифікували продукцію власного виробництва на відповідність міжнародним екологічним критеріям. Такі скромні результати вимагають розроблення цільової програми, яка має бути створена на засадах підготовленої Мінприроди Концепції державної програми підтримки впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції. Ця програма має на практиці забезпечити конституційні права громадян України на безпечне для життя, здоров'я і довкілля середовище та вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища.

Висновки

На шляху глобальних інтеграційних процесів одним із основних пріоритетів для України є утвердження екологічної політики як інтегрованого чинника соціально-економічного розвитку держави, що передбачає формування та впровадження екологічно збалансованих моделей виробництва і споживання.

Враховуючи запланований на 2007 рік вступ України до Світової Організації Торгівлі, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника неможливе без урахування міжнародних екологічних вимог і набуває державного значення. Тим більше, що Україна за рівнем конкурентоспроможності зі 117 країн світу посідає лише 84 місце.

Впровадження та сертифікація систем управління і продукції відповідно до вимог міжнародних стандартів серії 14000, затвердженої Міжнародною організацією зі стандартизації (далі — ISO), є загальновизнаним у світі механізмом, що забезпечує дотримання екологічних вимог на всіх етапах життєвого циклу продукції (виробництво, торгівля та інше), сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції, покращенню економічних показників, впровадженню більш чистого виробництва, зменшенню інвестиційних ризиків.

Екологічна сертифікація — це добровільна форма гігієнічного тестування та висновку про можливість віднесення продукції до екологічно чистої. У випадку позитивного результату визначається рівень екологічної чистоти та видається сертифікат, який дає право на рекламу продукції як екологічно чистої. Для цього використовують стандарти екологічного менеджменту серії ISO 14000, які тісно пов'язані з функціонуючими стандартами менеджменту якості.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про стандартизацію і сертифікацію»
2. Концепція Державної програми підтримки впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції відповідно до європейських та міжнародних вимог
3. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: навчальний та науково-практичний посібник. — К., 2002. — 332 с.
4. Вічевич А.М., Вайданич Т.В., Дідович І.І., Дідович А.П. Екологічний маркетинг: Навч. посібник. — Львів: УкрДЛТУ, 2002. — 248 с.
5. Екологічна політика та менеджмент: інформаційний сервіс / Британська Рада в Україні. — К.: Б.в., Б.р. — 23 с.
6. Екологічне управління: підручник для студентів екологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / Василь Шевчук, Юрій Саталкін, Георгій Білявський та ін. — К.: Либідь, 2004. — 429 с.
7. Екологічний менеджмент і аудит: навчальний посібник / Сергій Літвак, Сергій Рижков, Вадим Скороходов та ін.; М-во освіти і науки України, Південнослов'янський ін-т Київського славістичного ун-ту. — К.: Професіонал, 2005. — 104 с.
8. Екологічний менеджмент: навчальний посібник / В. Ф. Семенов, О. Л. Михайлюк, Т. П. Галушкіна, Г. В. Крусір та ін.; За ред. В. Ф. Семенова, О. Л. Михайлюк; М-во освіти і науки України, ОДЕУ. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 407 с.
9. Кашенко О.Л. Фінанси природокористування. — Суми, 2000. — 317 с.
10. Лукьянихин В. А. Экологический менеджмент: принципы и методы: монография / В. А. Лукьянихин, Н. Н. Петрушенко. — Сумы: Университет. книга, 2004. — 407 с.