Вступ.

1. Статут територіальної громади — основний нормативний акт місцевого самоврядування.

2. Розгляд проблемних питань реєстрації статутів.

3. Питання реєстрації статутів громадських об'єднань.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Муніципальне статутне право стало невід'ємною частиною суспільно-політичного життя територіальних громад, передусім українських міст, завдяки прийняттю та впровадженню ними власних основних нормативно-правових актів — статутів. Його розвиток є процесом раціоналізації місцевого самоврядування та подолання розриву між традиційними й інноваційними формами його здійснення.

Аналіз таких документів свідчить, що в них справді відображаються особливості функціонування місцевого самоврядування в конкретних громадах з огляду на їхній історичний, суспільно-політичний досвід, національні культури, місцеві звичаї та традиції. Він також показує: подальший поступ муніципального статутного права здатен призвести до того, що в межах єдиного законодавства на локальному рівні виникатимуть різні моделі управління відповідними територіальними громадами.

Нині територіальні громади та їхні статути часто сприймаються не як реальність, а радше як віртуальність. Однак, як засвідчує наука, межа між реальним і віртуальним у наш інформаційний час стрімко стирається, а отже, територіальні громади та їхні статути дедалі більше набуватимуть реальних рис.

Утвердження класичних підходів є однією з найскладніших проблем української науки муніципального права, яка сформувалася під впливом юридичного позитивізму радянської школи.

1. Статут територіальної громади — основний нормативний акт місцевого самоврядування

Поступ України як демократичної, соціальної та правової держави супроводжується закономірними процесами утвердження місцевого самоврядування. Саме завдяки місцевому самоврядуванню демократія стає справжнім народовладдям: лише з легалізацією та розширенням прав територіальних громад політичні й соціально-економічні права громадян набувають конкретного змісту, а держава стає стійкою та стабільною.

Важливою нормативною передумовою діяльності територіальних громад та органів місцевого самоврядування є правові акти, ухвалені в системі місцевого самоврядування. До них належать статути територіальних громад, рішення місцевих референдумів, регламенти місцевих рад, рішення рад, розпорядження сільських, селищних, міських голів, рішення виконавчих комітетів місцевих рад, договори про розмежування предметів відання місцевих рад та органів місцевої державної виконавчої влади тощо. Право видавати такі муніципальні акти є засобом саморегуляції територіальної громади та системи місцевого самоврядування, що прямо передбачено Конституцією України: ст. 140 закріплює, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи, а ст. 144 визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, обов'язкові для виконання на відповідній території.

Усі ці акти перебувають між собою у певному зв'язку, причому не лише у змістовному плані. Пріоритет мають акти, ухвалені самим населенням. Безпосереднє волевиявлення громадян є найбільш демократичним джерелом правотворчості, у якому органічно поєднуються особисті та соціальні інтереси. Інституційно такі рішення можна називати актами самоврядування, оскільки коло осіб, які ухвалюють рішення, і коло осіб, які їх виконують, зближується або навіть зливається. Проте за характером, ознаками, суб'єктами, змістом та сферами регулювання ці акти неоднакові.

Така правова регламентація створює умови для розвитку статутного права як складової процесу становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Одним із перших таких документів став Статут територіальної громади м. Комсомольська на Дніпрі, що стало знаковою подією в муніципальному житті України. Після громадських слухань у вересні 1997 р., які були одними з перших в історії країни, міська рада зробила наступний крок у реформах. В Україні з'явився перший офіційний і введений у дію місцевий статут — «Статут територіальної громади м. Комсомольська», прийнятий позачерговою сесією міської ради 23-го скликання 21 квітня 1999 р. та зареєстрований міським відділом юстиції 20 липня 1999 р.

Інші територіальні громади України також розробили та затвердили власні статути. Зокрема, рішенням XIV сесії Полтавської міської ради 23-го скликання від 11 квітня 2000 р. було ухвалено Статут територіальної громади м. Полтави. Цей статут визначає систему місцевого самоврядування міста, відображає волю всієї територіальної громади та її складових частин щодо механізму здійснення місцевого самоврядування, гарантує всім членам громади право участі в місцевому самоврядуванні, встановлює регламентні правила та процедури реалізації цього права з метою якнайкращого задоволення соціально-економічних, культурних, побутових та інших потреб жителів міста в поєднанні з інтересами держави.

Рішенням XXIV сесії Бердянської міської ради 23-го скликання від 27 лютого 2001 р. було схвалено Статут територіальної громади м. Бердянська (зареєстрований Бердянським міським управлінням юстиції 16 березня 2001 р.). Відповідно до статуту, до територіальної громади входять жителі міста, які є громадянами України та постійно проживають у місті на житловій площі, що належить їм на праві власності або найму, чи в гуртожитках, а також члени сімей власників або наймачів (ст. 26).

Науковий і прагматичний інтерес викликає статутна нормотворчість територіальних громад районів у містах. Так, у Статуті територіальної громади Придніпровського району м. Черкаси зазначено, що громада складається з громадян України, які постійно проживають у межах району. Статут регламентує статус системи органів місцевого самоврядування району (розділ III), органів самоорганізації населення (розділ IV), форми здійснення місцевого самоврядування (розділ V), загальні збори територіальної громади (розділ VI), матеріально-фінансову основу громади району (розділ VII), а також закріплює відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед громадою (розділ VIII).

Більшість наведених статутних документів значною мірою є системою адаптованих до місцевих умов норм чинного законодавства про місцеве самоврядування. По суті, вони лише відтворюють положення Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», не створюючи додаткових прав і свобод для жителів — членів відповідних громад. За таких умов ефективність локальної нормотворчості в процесі становлення дієздатного місцевого самоврядування є досить низькою.

Варто також відзначити своєрідну «муніципальну пасивність» у розробленні та прийнятті статутів територіальних громад в Україні. Особливо яскраво ці проблеми виявляються в муніципальному житті Києва. Адже Київ як столиця України є містом зі спеціальним статусом і виконує особливі функції, що значно ускладнює процес здійснення місцевого самоврядування територіальною громадою міста.

За останні роки було підготовлено кілька проектів Статуту територіальної громади міста Києва. Зокрема, достатньо прогресивним за змістом правоположень та адекватним принципам нормотворчої техніки є проект, підготовлений і внесений на обговорення Київської міської ради Центром місцевого самоврядування при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України[4]. У центрі уваги розробників були питання статусу територіальної громади м. Києва, закріплювалися муніципальні права і свободи (ст. 23), а також визначалися обов'язки жителів — членів територіальної громади м. Києва (ст. 24). Передбачалося створення ефективних механізмів захисту муніципальних прав киян, зокрема запровадження інституту Міського уповноваженого з прав територіальної громади міста Києва (ст. 26). Безперечним досягненням проекту було конституювання виконавчого комітету Київської міської ради, що створило б умови для ліквідації наявного дуалізму в організації та діяльності міської влади. У проекті визнавалося право прийняття та внесення змін до Статуту безпосередньо територіальною громадою. Складна процедура внесення змін і доповнень перетворювала документ на стабільний, «жорсткий» локальний нормативний акт, що фактично унеможливлювало будь-які зловживання з боку органів та посадових осіб місцевої влади[1, c. 30-34].

2. Розгляд проблемних питань реєстрації статутів

Уже тривалий час в Україні триває дискусія щодо необхідності ухвалення нового закону, який регулював би питання створення та діяльності особливого виду організацій — організацій, створених без мети отримання прибутку в інтересах засновників та членів. При цьому використовуються різні терміни для позначення таких організацій: неприбуткові, некомерційні, неурядові, недержавні, а з появою проекту нового Цивільного кодексу України — ще й непідприємницькі.

Питання правових актів місцевого самоврядування набуває особливої актуальності, оскільки йдеться про формування справді демократичної системи правотворчості. Акти місцевого самоврядування поряд із Конституцією та законами України, відповідними міжнародно-правовими документами, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів та актами органів місцевої державної виконавчої влади є важливим елементом правового механізму місцевого самоврядування. За допомогою цих актів встановлюються норми права, обов'язкові для населення, органів, установ та організацій, що діють на відповідній території. Предметом таких актів можуть бути окремі питання статусу органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організації їхньої діяльності, управління комунальною власністю, участі громадян та їхніх об'єднань у реалізації повноважень місцевого самоврядування тощо[7, c. 109-110].

Особливе місце в системі актів місцевого самоврядування посідає статут територіальної громади. Саме він є важливою нормативною умовою функціонування територіальної громади та її органів, виступаючи необхідним елементом правової основи муніципальної демократії. У зв'язку з цим певний інтерес становить аналіз стану статутної нормотворчості територіальних громад в Україні та деяких зарубіжних країнах в історичній ретроспективі та на сучасному етапі.

Статути територіальних громад мають давню традицію та свого часу відігравали надзвичайно важливу роль в історії становлення та розвитку сучасних форм місцевого самоврядування. Саме з появою міських статутів пов'язують виникнення передвісника сучасного місцевого самоврядування — комунального самоврядування в країнах Західної Європи в ході «комунальних революцій» XI-XII ст.

Чинне законодавство України про місцеве самоврядування закріплює, що з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах законодавства може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста (частина перша ст. 19 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Тобто цим Законом уперше в законотворчій практиці нашої держави передбачається врегулювання окремих суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення місцевого самоврядування, не тільки законами, а й статутами територіальних громад.

Якщо порівняти статути громадських організацій, зареєстрованих протягом 1992-97 років, із пізнішими статутами 2003-2006 років, можна побачити дуже серйозні відмінності, передусім у частині формулювання мети створення та діяльності організацій, а також видів їхньої діяльності.

За цей час відбулася серйозна уніфікація статутних норм більшості громадських організацій в Україні.

Якби сьогодні проаналізувати мету утворення більшості (тотальної більшості) українських громадських організацій, то можна побачити, що всі вони створюються з «метою захисту законних прав та інтересів своїх членів...». Тобто може здатися, що проблеми екології, допомоги бідним, громадського контролю над прозорістю влади, розвитку місцевого самоврядування, подолання наркоманії та асоціальних вад суспільства в Україні нікого не цікавлять. Але тисячі активістів щодня працюють над збереженням екології, ведуть психологічну роботу з проблемними дітьми, наркоманами та безхатченками, опікуються школами та сиротинцями, аналізують урядові програми та стежать за діяльністю народних депутатів. Однак у своїх статутних документах вони не можуть записати, наприклад, що «метою утворення товариства "Березняки" є збереження природного середовища мікрорайону в умовах міської забудови». При такому формулюванні мети засновники цієї організації ще довго оскаржуватимуть відмову в реєстрації на всіх рівнях судової влади в Україні, але це їм нічого не дасть.

3. Питання реєстрації статутів громадських об'єднань

Громадською організацією визнається об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) формування, що відповідає наведеному визначенню, вважається громадською організацією.

Громадські організації мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо). Спілки об'єднань громадян після їхньої державної реєстрації набувають статусу юридичної особи.

Засновниками громадських організацій (крім молодіжних та дитячих) можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років. Колективні члени організацій (юридичні особи, трудові, студентські колективи) можуть входити до громадських організацій на засадах, передбачених їхніми статутами, але виступати засновниками громадських організацій не можуть.

Засновниками спілок об'єднань громадян можуть бути громадські організації та політичні партії.

Окремим різновидом громадських організацій є молодіжні та дитячі громадські організації. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р. встановлює такі вимоги до зазначених організацій:

Засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 15-річного віку.

Членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 28 років, членами дитячих громадських організацій — особи віком від 6 до 18 років. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських організацій за умови, якщо їхня кількість у цих організаціях не перевищує третину загальної кількості членів.

У складі виборних органів молодіжних громадських організацій кількість осіб віком від 29 років (дитячих — від 19 років) не може перевищувати третину членів виборних органів.

Якщо діяльність місцевого об'єднання поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, статут реєструється виконавчим комітетом Ради, на території якої знаходяться керівні органи громадського об'єднання.

Спілка об'єднань громадян додатково подає рішення статутних органів об'єднань громадян про їхній вступ до спілки та копії документів про легалізацію (шляхом реєстрації або повідомлення про заснування) громадських організацій — засновників.

Громадські організації, що є структурними підрозділами всеукраїнських та обласних громадських організацій, подають також рішення керівного органу організації вищого рівня про визнання даного структурного підрозділу[6, c. 24-25].

Статут громадської організації (положення про громадську організацію) повинен містити:

• назву організації (повну та скорочену), її статус (територію, на яку поширюється діяльність) та юридичну адресу;
• мету та завдання організації;
• умови і порядок прийому в члени організації, припинення членства;
• права і обов'язки членів (учасників) організації;
• порядок утворення і діяльності статутних органів організації, місцевих осередків та їхні повноваження;
• джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна організації, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;
• порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення);
• порядок припинення діяльності організації і вирішення майнових питань, пов'язаних з її ліквідацією.

При реєстрації громадських організацій інвалідів та осіб, потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС, реєстраційний збір зменшується на 50 %.

Крім того, реєстраційні органи можуть за власним рішенням зменшувати розмір реєстраційного збору, але не більше ніж на 50 відсотків. Клопотання про зменшення суми реєстраційного збору довільної форми подається разом із заявою про реєстрацію.

Для реєстрації статуту громадського об'єднання в місячний строк з дня його прийняття до реєструючого органу подається заява (додаток 1 до Правил), підписана не менш як трьома членами керівного органу об'єднання.

До заяви додаються:

1) статут об'єднання;

2) рішення з'їзду (конференції) або загальних зборів про створення громадського об'єднання, його назву та керівні органи;

3) протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, які прийняли статут;

4) документ про сплату реєстраційного збору;

5) матеріали, що містять:

відомості про засновників громадського об'єднання (для громадян зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, місце проживання; для громадських об'єднань — назва об'єднання, місцезнаходження керівного органу, дата реєстрації статуту);

відомості про наявність відділень громадського об'єднання в територіально-адміністративних одиницях, інших республіках, іноземних державах;

для політичних партій — списки не менш як 300 членів, у яких зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові, рік народження і місце постійного проживання. Підписи членів і вказані відомості засвідчуються у встановленому законодавством порядку.

Реєстрація молодіжних та дитячих громадських організацій здійснюється безкоштовно[4, c. 128-129].

Заява про реєстрацію розглядається у двомісячний строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику згідно із Законом «Про об'єднання громадян» повідомляється письмово в 10-денний строк.

У разі реєстрації статуту громадського об'єднання заявникам видається свідоцтво про реєстрацію встановленого зразка.

За видачу дубліката свідоцтва про реєстрацію, а також за реєстрацію наступних змін і доповнень до статутів справляється 10 проц. загальної суми реєстраційного збору.

Громадське об'єднання, статут якого зареєстровано, під відповідним реєстраційним номером вноситься до Реєстру громадських об'єднань, що ведеться реєструючим органом.

До Реєстру вносяться: назва об'єднання і місцезнаходження його керівних органів, дата прийняття статуту, мета створення і діяльності об'єднання, відомості про склад керівних органів об'єднання, дата включення до Реєстру.

Реєстр республіканських, а також міжреспубліканських та народних громадських об'єднань, статути яких зареєстровано Міністерством юстиції України, публікується у газеті «Урядовий кур'єр».

Питання про публікацію Реєстру місцевих громадських об'єднань вирішується виконавчим комітетом відповідної Ради народних депутатів.

Відомості про реєстрацію громадських об'єднань реєструючий орган передає у 10-денний строк до Державного комітету України по статистиці для присвоєння кодів Загальносоюзного класифікатора підприємств і організацій та включення до єдиного державного реєстру підприємств і організацій.

Реєстрація статутів громадських об'єднань під однією і тією ж назвою не допускається.

У випадках, коли із заявою про реєстрацію статуту звертаються громадські об'єднання, що мають одну і ту ж назву, перевага віддається громадському об'єднанню, яке першим подало заяву про реєстрацію під цією назвою.

Після реєстрації громадській організації видаються примірники статуту з відмітками про державну реєстрацію та свідоцтво про державну реєстрацію об'єднання громадян.

Громадській організації може бути відмовлено в реєстрації, якщо її назва, статутний або інші документи, подані для реєстрації, суперечать вимогам законодавства України. Зокрема, не допускається реєстрація об'єднань, метою яких є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав, пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму, розпалювання національної та релігійної ворожнечі, створення незаконних воєнізованих формувань, обмеження загальновизнаних прав людини.

Не допускається також реєстрація громадської організації з назвою, що є ідентичною назві іншої легалізованої (шляхом реєстрації або повідомлення про заснування) організації.

У разі відмови в реєстрації організації реєстраційний орган повинен дати письмову мотивацію відмови. Відмова у державній реєстрації може бути оскаржена заявником або будь-ким із членів організації до міського суду у двомісячний строк з дня вручення письмової відповіді в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України. Будь-який член організації вправі у тому ж порядку оскаржити бездіяльність реєстраційного органу, якщо протягом місяця після прийняття документів організацію не буде зареєстровано без надання письмової відмови.

Відмова в реєстрації статуту може бути оскаржена в місячний строк: республіканського, міжреспубліканського, міжнародного громадського об'єднання — до Верховного Суду України, місцевого — відповідно до обласного, Київського міського, районного (міського) народних судів.

Заява про реєстрацію громадського об'єднання залишається без розгляду, якщо вона подана без документів, зазначених вище, про що реєструючий орган повідомляє заявника в письмовій формі у строки, встановлені для реєстрації.

У разі усунення причин, на підставі яких було винесено рішення про залишення заяви без розгляду, заява розглядається в порядку і строки, встановлені Правилами[3, c. 27-29].

Висновки

Отже, підсумовуючи, зазначимо, що статут територіальної громади — це основний пріоритетний нормативно-правовий акт територіальної громади. Він є своєрідною комунальною конституцією на території функціонування відповідної громади. Затвердження статуту територіальної громади є «додатковим» фактором визнання де-юре існування цієї територіальної громади. Статут — це своєрідний правовий символ самоорганізації та саморегулювання, який вказує громадянам на їхню провідну роль в управлінні на місцях. Він відіграє суттєву кодифікаційну роль. Законодавство, що регламентує діяльність суб'єктів місцевого самоврядування, є досить масштабним і не завжди доступним для неспеціалістів. Статути, відтворюючи норми законів та адаптуючи їх до місцевих умов, подають ці норми в упорядкованому вигляді, полегшуючи роботу муніципальних структур та формуючи в населення чіткіше уявлення про сенс і характер місцевого самоврядування.

Статут територіальної громади — це комплексний документ, який за умови його прийняття стане ефективним інструментом контролю діяльності всіх структур муніципального організму, захищатиме місцевих жителів від свавілля влади, інформуватиме населення про відповідальність певних посадових осіб, створить легальні умови для формування і впровадження додаткових прав та свобод членів територіальних громад, виходячи з того, що конституційні права не є вичерпними. Тільки такий підхід забезпечить ефективний розвиток і функціонування системи місцевого самоврядування в Україні.

Список використаної літератури

1. Батанов О. Статут територіальної громади - основний нормативний акт місцевого самоврядування //Право України. - 2004. - № 7. - С.30-34.

2. Біленчук П., Кравченко В., Підмогильний М. Місцеве самоврядування в Україні. Муніципальне право: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. / Європейський ун-т управління, безпеки та інформаційно-правових технологій; Товариство науковців по сприянню муніціпальній реформі. — К. : Атіка, 2000. — 304 с.

3. Данількевич М. Статут територіальної громади міста - нове явище у праві України //Право України. - 2002. - № 4. - С.27-29

4. Кравченко В., Пітцик М. Муніципальне право України: Навч. посіб. / Асоціація міст України; Інститут економіки та права "КРОК" ; Товариство науковців по сприянню муніципальній реформі. — К. : Атіка, 2003. — 671с.

5. Корнієнко М. Муніципальне право України. Концептуальні та організаційно-правові питання: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Академія правових наук України; НДІ приватного права і підприємництва. — К. : Алерта, 2005. — 143 с.

6. Муніципальне статутне право [Текст] : навчальний посібник / Андрій Дуда, Володимир Кампо та ін.; За заг. ред. Володимира Кампо; Авт. вступ. ст. М. Корнієнко ; М-во освіти і науки України, Одеська нац. юрид. акад., Акад. муніципального управління та ін. - 2-е вид., доп. і випр. - Одеса : Юридична література, 2005. – 132 с.

7. Орлатий М.К. Статут територіальної громади як основа самоврядування //Економіка АПК. - 2001. - № 7. - С.109-113

8. Погорілко В., Баймуратов М., Пережняк Б., Ісаєва Н. Муніципальне право України: Підручник / Віктор Федорович Погорілко (ред.), Олег Федорович Фрицький (ред.). — Стер. вид. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 350с.