Предмет та об´єкт соціальної науки

1. Базові методологічні підвалини соціологічної науки.

2. Особливості соціологічного підходу до вивчення суспільних явищ.

3. Ключові принципи соціологічного пізнання: діяльнісний, комплексний, системний, детерміністський, історичний.

Перелік джерел.

1. Базові методологічні підвалини соціологічної науки

Прагнення зрозуміти суспільство, осягнути його сутність і визначити власну позицію щодо нього супроводжує людство протягом усієї його історії. Саме це прагнення привело у 30-х роках XIX століття до виникнення соціології як окремої науки, що вивчає функціонування та розвиток суспільства і його складових частин.

Слово «соціологія» утворене з латинського «соціо» (суспільство) та грецького «логос» (слово, вчення). Його ввів у науковий обіг у 30-х роках XIX століття французький мислитель Огюст Конт (1798—1857), який розглядав соціологію як загальне суспільствознавство, що включає всі знання про соціум. Філософська система Конта, що була однією з провідних течій тогочасної суспільної думки, отримала назву «позитивізм».

Позитивізм — це філософський напрям, прихильники якого визнавали єдиним джерелом знань лише емпіричні (отримані через чуттєвий досвід) факти і відкидали пізнавальну цінність теоретичних роздумів та філософських побудов.

Цей напрям виник як реакція на абстрактне соціально-філософське теоретизування. Головна ідея позитивізму — відмова від умоглядних тлумачень суспільства і створення позитивної (заснованої на досвіді) соціальної теорії, яка була б настільки ж доказовою і загальновизнаною, як і теорії природничих наук. «Позитивна філософія» Конта зводилась до простого збирання висновків окремих наук. Цей підхід він поширював і на соціологію, вбачаючи її завдання у спостереженні, описі та систематизації фактів суспільного життя. Філософське осмислення цих фактів він відкидав як «схоластику» та «метафізику».

Погляди Конта на соціологію домінували до кінця XIX століття. Однак на межі XIX—XX століть у дослідженнях суспільства, поряд із економічним, правовим, демографічним аспектами, почав виокремлюватися і власне соціальний аспект. Відповідно, предмет соціології звузився до вивчення соціальних аспектів суспільного буття.

Першим, хто застосував таке «вузьке» розуміння соціології, був Еміль Дюркгейм (1858—1917) — французький соціолог і філософ, засновник французької соціологічної школи. Завдяки йому соціологія зосередилась на аналізі соціальних процесів і явищ, тобто оформилась як самостійна галузь знань, що межує з іншими суспільними науками — історією, філософією, політекономією.

Дискусії щодо сутності соціології тривають і сьогодні, про що свідчить існування майже ста її визначень. Не вщухають суперечки й навколо її предмета. Раніше у визначеннях підкреслювався об'єктивний характер соціологічної реальності, соціальної структури, наголошувалось на ідеї закономірностей, на розмежуванні об'єктивного та суб'єктивного чинників, до яких відносили надбудову, зокрема й ідеологію.

Наприкінці XX століття переважаючою стала активістська соціологія, яка у визначенні предмета науки на перше місце ставить активний чинник соціальних відносин — суб'єкта дії, а поняття «соціальна спільнота» вважає основоположною категорією соціологічного аналізу. У межах цього підходу сформувалися різні трактування предмета соціології. Одні дослідники стверджують, що соціологія — це наука про соціальні відносини; інші, уточнюючи це поняття, вважають, що соціологія має не лише аналізувати суб'єктів історичної дії, а й бути інструментом самопізнання суспільства та людини. Існує також думка, що при визначенні предмета соціології слід враховувати філософську орієнтацію науки, прогрес наукового знання, рівень соціологічної думки, культурно-історичні традиції та постійно змінювані потреби суспільства.

Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, не є тотожними. Об'єкт — це все те, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет же завжди чітко визначає сферу та мету дослідження. Тому предметом соціології є певні аспекти, особливості та відносини об'єкта дослідження. Сучасне розуміння предмета соціології має враховувати, що вона є специфічним науковим знанням про суспільство, яке відрізняється від інших суспільних наук і має власний самостійний предмет.

Соціологія — це наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і процесів, а також про механізми та принципи їх взаємодії.

Не будучи філософською наукою, але спираючись на узагальнення соціальних чинників, соціологія визначає свій предмет на рівні макротеоретичного аналізу. Тому вона тісно пов'язана із соціально-філософським рівнем знань.

Окрім загальнотеоретичного осмислення свого предмета, соціологія включає соціологічні теорії, що вивчають особливі стани та форми існування соціальних спільнот — соціальну структуру, культуру, соціальні інститути й організації, особистість, а також процеси соціалізації індивідів у цих спільнотах.

Як наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні процеси та поведінку, стани й форми соціальної взаємодії та взаємозв'язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Соціологія розглядає особистість не через призму її індивідуальних якостей (це предмет психології), а з позиції соціально-типових рис як суб'єкта розвитку суспільства. Для соціології особистість — це не лише частина малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної спільноти, носій властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин. Як сукупність усіх суспільних відносин, вона у своїй поведінці керується насамперед набутими та встановленими нормами, а її відносини формуються згідно із соціальними цінностями, правилами, законами.

Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з конкретним явищем суспільного життя чи явищем суто соціальним, оскільки він може бути виокремлений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.

Об'єктом соціологічного пізнання є сукупність соціальних зв'язків і соціальних відносин. Оскільки ці зв'язки і відносини у кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані, об'єкт соціологічного пізнання виступає тільки як соціальна система.

2. Особливості соціологічного підходу до вивчення суспільних явищ

Існують три форми вираження суспільної думки: по-перше, стихійно висловлена суспільна думка; по-друге, думка, висловлена з ініціативи державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації, які звертаються до мас за їхніми побажаннями, пропозиціями, думками (всенародне обговорення законопроектів, обговорення в пресі актуальних проблем тощо); по-третє, висловлення суспільної думки під час спеціальних соціологічних досліджень (опитувань). Важливо, що суспільна думка може функціонувати на двох рівнях: на вербальному рівні (словесна поведінка), коли певна оцінка зовнішньо сприймається більшістю, але не призводить до конкретних дій, та на рівні дієвому. Це реальна поведінка, коли соціальні групи діють відповідно до усвідомленої оцінки. Очевидно, що перехід суспільної думки від відображення до реалізації пов'язаний із процесом її об'єктивації в системі соціальних норм, соціального регулювання і контролю. Саме в цьому процесі виникає зв'язок суспільної думки та суспільних відносин, які мають нормативи й оцінки. Суспільна думка в дієвому стані стає елементом суспільних відносин.

Поняття програми соціологічного аналізу

Програма соціологічного дослідження — це науковий документ, що визначає методологічні та процедурні основи вивчення соціального об'єкта. По суті, програма соціологічного дослідження є теорією і методологією конкретного вивчення окремого емпіричного об'єкта або явища. У програмі практично реалізуються загальнотеоретичні та методологічні принципи філософії як загальносоціологічної теорії та спеціальних теорій дослідження. Відповідно до свого призначення програма соціологічного дослідження виконує три функції: методологічну, методичну та організаційну.

Методологічна функція програми передбачає визначення наукових проблем, для вирішення яких проводиться дослідження; формулювання мети і завдань дослідження; фіксацію вихідних уявлень про об'єкт; встановлення співвідношення даного дослідження з раніше проведеними або паралельними дослідженнями проблеми.

Методична функція програми полягає в розробці загального логічного плану дослідження, на основі якого здійснюється цикл «теорія — факт — теорія». Методика розкриває шляхи, методи і способи збирання, аналізу та опрацювання інформації, дає можливість розробити процедуру дослідження, провести порівняльний аналіз отриманих результатів з результатами аналогічних досліджень.

Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи поділу праці в дослідницькому колективі, налагодження контролю за ходом дослідження, публікацію результатів за необхідності.

Вибір об'єкта соціологічного дослідження має велике значення для його успішного здійснення. Правильне визначення предмета дослідження багато в чому визначає його результативність. Предметом соціологічного дослідження є той бік об'єкта, який безпосередньо підлягає вивченню. Зазвичай питання проблеми пов'язане з передбаченням можливостей виявити закономірність або основну тенденцію суперечності. Необхідно підкреслити, що, по-перше, одному й тому ж об'єкту соціологічного дослідження може відповідати кілька різних предметів, тобто предмет дослідження окреслює межі пізнання об'єкта. По-друге, об'єкт і предмет соціологічного дослідження можуть збігатися, коли соціолог ставить завдання пізнати всю сукупність емпіричних закономірностей функціонування і розвитку конкретного соціального об'єкта. По-третє, предмет соціологічного дослідження має складну структуру. Варто пам'ятати, що правильний вибір предмета конкретного соціологічного дослідження визначається чіткою постановкою проблеми, формулюванням мети і завдань дослідження та системним аналізом об'єкта. Визначення об'єкта і предмета, що ясно і зрозуміло в теорії, на практиці значно складніше. При розробці конкретного дослідження на етапі визначення його предмета обов'язковою процедурою виступає попередній системний аналіз. Його мета — побудувати гіпотетичну (або концептуальну) модель об'єкта як системи, розкривши весь комплекс його елементів і зв'язків, внутрішніх і зовнішніх. Аналіз моделі об'єкта дає можливість уточнити проблемну ситуацію. Предмет створює передумови для висунення гіпотез, виділення одиниць і категорій аналізу. Велике значення в соціологічних дослідженнях має розробка понять, тобто мови дослідження. Інтерпретація понять соціологічного дослідження — це процедура тлумачення явищ, подій, уточнення сенсу понять, що складають концептуальну схему дослідження. На основі інтерпретації понять підтримується науковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження, досягається повніше інструментальне використання понять як теоретичних норм аналізу процесів. У соціологічному дослідженні є три основні види інтерпретації: теоретична, емпірична, операційна, за допомогою яких забезпечується зв'язок теоретичного і емпіричного аналізу процесів, зв'язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методами впливу, пошуку, реєстрації та аналізу емпіричних ознак.

Визначивши проблему, соціолог насамперед намагається з'ясувати її на основі наявних знань і попереднього досвіду. Точніше, соціолог намагається пояснити старими знаннями і досвідом те, що ще повністю не пізнано. Але для повного вирішення проблеми таких заходів недостатньо. Тоді на основі наявних знань робляться деякі допущення, які, на його думку, повністю охоплюють і пояснюють явища, тобто формується гіпотеза. Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це наукове передбачення структури соціальних об'єктів, характеру і суті зв'язків між соціальними явищами. Основна функція гіпотези полягає в отриманні нових наукових висловлювань, що удосконалюють або збагачують наявні знання. Наукова гіпотеза відрізняється тим, що нові висловлювання можна назвати науковими гіпотезами, якщо вони, по-перше, становлять науковий висновок із доведених положень (наприклад, законів статистики або практично отриманих даних спостережень), по-друге, є висловлюваннями, отриманими шляхом наукових висновків з метою пояснення відповідного явища; по-третє, абстраговані на емпіричних даних і підтверджені практикою або відповідною теорією. Наукова гіпотеза, і в цьому її сила, може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об'єкта.

Мета конкретного соціологічного аналізу — це загальна його спрямованість, проект дій, що визначають характер і системну упорядкованість різних актів дій і операцій. Мета соціологічного аналізу визначає переважаючу орієнтацію (теоретичну або прикладну), від якої залежить вся логіка його реалізації. Теоретичне дослідження спрямовується на отримання нових знань про структуру, функції, закономірності розвитку, а також на розробку нових методик дослідження та обґрунтування його процедур. Конкретно соціологічні дослідження спрямовуються на вирішення практичних завдань соціальної проблеми, побудову передбачень про можливий розвиток процесу, розробку всебічно аргументованих програм удосконалення об'єкта. Програма має чітко відповісти на питання про те, на вирішення якої проблеми і на отримання якого результату орієнтується соціологічне дослідження, тобто яка мета дослідження.

3. Ключові принципи соціологічного пізнання: діяльнісний, комплексний, системний, детерміністський, історичний

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології можна розглядати й структуру соціологічного знання:

• загальна соціологічна теорія, яка дає уявлення про суспільство як цілісний організм, про систему соціальних механізмів, розкриває місце й роль основних соціальних зв'язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу (системний аналіз, стратифікаційно-класовий підхід, генетичний аналіз, комплексний конкретно-історичний підхід, аналіз соціальних явищ у їхній взаємодії з іншими тощо). Ця теорія загального характеру відображає визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот-суб'єктів і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

• спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток і відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної;

• спеціальні соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності й функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини; емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з'ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот. Структуру соціологічного знання можна зобразити за допомогою такої схеми.

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов'язані між собою: без науково обґрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх, вибудувавши струнку систему, а сама теорія, своєю чергою, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Наука характеризується методологічним усвідомленням процесів формування і конституювання знання, яке спирається на загальнонаукові та специфічні методи (якісного і кількісного аналізу, класифікації і вимірювання, формалізації і моделювання, історичного дослідження в його еволюційних та структурно-трансформаційних варіантах тощо). Наука будує моделі, що імітують поведінку об'єктів, забезпечують математичну обчислюваність такої поведінки і можливість її передбачення. Вона також реалізує інтерпретаційні акти усвідомлення даних дослідження і нормативні процедури їх пояснення та опису.

Ідеалом науки є строгість (наявність стандартів достовірності), доказовість, інтерсуб'єктивність знання, спрямованість на збільшення прогностичної сили теорій, їх евристичності і практичної ефективності. До базових принципів науки належать: детермінізм, тобто визнання об'єктивних закономірностей; ідея елементаризму (наявності вихідних складових одиниць типу атомів, чисел, хімічних елементів, біологічних видів чи архетипів) і трансформізму (визначення об'єктів через аналіз їх змін); вимога відтворюваності досліджуваних ефектів за відповідних умов; канони раціоналізму з його припущенням інтелектуальної розмірності буття і всевладності розуму, вищою інстанцією якого виступають логіка і математика; визнання сталої цінності істинних результатів пізнання, спадкоємності його найвищих досягнень.

Нарешті, методологічно базовим для науки є доведення детермінізму та визнання об'єктивності законів природи, наявності універсальних законів, які припускають певну однаковість дії закономірностей об'єктів пізнання, тобто типові порядки явищ як передумову їх узагальнень.

Отже, наука передбачає не тільки складну систему гносеологічних процесів, ідеалів, підходів, а й низку онтологічних припущень, не кажучи вже про дисциплінарні механізми її соціальної організації. Зрозуміло, така неординарна система потребувала довгого шляху свого формування. Вона не з'явилася водночас з появою історично перших цивілізацій, подібно до того, як виникли мистецтво, мораль, релігія, філософія. Генетично наука проходить через фазу накопичення технологічного досвіду, фазу переднауки, стадію диференціації від філософії, утвердження своєї легітимності стосовно спекулятивного мислення та чисто практичних навичок.

Розробка методологічних проблем соціології спирається на певну «мережу» принципів наукового дослідження — принципи детермінізму, відображення, практики, розвитку, історизму. Вони становлять методологічну основу соціологічного дослідження, аналізу та інших проблем. Уся «мережа» принципів має накладатись на будь-яку методологічну проблему, але для певної проблеми наріжним, базисним, є один з цих принципів. Принцип детермінізму є вихідним у дослідженні соціальної проблеми.

Аналіз показує, що в межах згаданих методологічних проблем соціології вивчались і викристалізовувались конкретно-наукові психологічні категорії. Формування категорій здійснювалось у рамках певних методологічних проблем.

Соціологія — одна з наук, тому на неї повною мірою поширюються загальнообов'язкові для усякого наукового аналізу правила. До їхнього числа слід віднести, насамперед, принципи:

• служіння істині, пізнання сутності й природи досліджуваних процесів і явищ;

• вироблення достовірної (валідної) інформації, її систематизації і теоретичного узагальнення;

• дотримання логіки побудови наукових висновків; вивчення явищ як у статичному стані, так і в динаміці;

• виявлення в досліджуваних об'єктах істотних і стійких зв'язків, а також мінливих властивостей;

• виявлення каузальних (причинно-наслідкових) залежностей;

• моделювання досліджуваних явищ і процесів;

• поєднання теоретичного і емпіричного аналізу, взаємодоповнюючої розробки фундаментальних і прикладних проблем;

• процесуальності і взаємоперевірки емпіричних досліджень, їх систематичності, повторення через певні проміжки часу, порівнянності;

• порівняльного аналізу інформації, отриманої з різних джерел і на основі різних методик; використання математико-статистичних процедур обробки та інтерпретації отриманої інформації;

• завершення досліджень формулюванням висновків і рекомендацій, що мають теоретичну і практичну цінність.

Оскільки соціологія належить до розряду наук про суспільство і людину, їй властиві загальні для всіх цих наук принципи:

• історико-генетичного аналізу досліджуваного явища, що передбачає з'ясування причин його народження, зміни, зникнення;

• субстратного аналізу, коли за субстрат визнаються реально здійснені події (соціальні факти);

• багатофакторності пояснень соціальних змін;

• визнання вирішальної ролі в соціальних змінах активності соціальних суб'єктів;

• суб'єктивно-діяльнісного аналізу, заснованого не тільки на фіксації та інтерпретації поведінкових актів людей, а й на з'ясуванні того змісту, що вкладається ними в свої вчинки;

• гуманістичної орієнтованості досліджень, покликаних служити людині, підвищувати її можливості для задоволення своїх потреб, інтересів, прав, для подальшого розвитку і вдосконалення індивідів і соціальних форм їх життєдіяльності.

Список використаної літератури

1. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Ред. В.П.Недашківський; Міжнародний Фонд "Відродження"; Про-грама "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". -К.: Тандем, 1996. -271 с.

2. Соціологія : Курс лекцій/ За ред. Володимира Пічі,. -Львів: Новий Світ-2000, 2002. -310 с.

3. Соціологія : Підручник для вищої школи/ За заг. ред.: В.П. Андрущенка, М.І. Гор-бача. -3-тє вид., перероб. і доп.. -К.; Харків, 1998. -334 с.

4. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

5. Соціологія : Короткий енциклопедичний словник/ Соц. асоціація України; Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

6. Соціологія : Посіб. для студ. вуз./ За ред. Городяненка. -К.: Вид. центр "Академія", 1999. -378 с.

7. Сурмін Ю. Соціологія : Методичний посібник для вищих і середніх спеціальних навчальних закладів/ Юрій Сурмін,; Юрій Сурмін. -Кіровоград: Горище, 1995. -55 с.

8. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівська богословсь-ка Академія. -2-вид., доп.. -Львів, 1998. -362 с.

9. Якуба О. Соціологія : Навчальний посібник для студ./ Олена Якуба,; Міжнародний Фонд "Відродження"; Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". -Харків: Константа, 1996. -191 с.