Предмет економічної теорії

Вступ.

1. Економічна теорія як наука, її місце в системі економічних наук.

2. Єдність економічної теорії та господарської практики.

Висновки.

Література.

Вступ

Будь-яка наука має власний предмет дослідження. З іншими близькими науками її поєднує об'єкт вивчення: так, усі економічні науки об'єднані навколо проблем народного господарства. Головне завдання кожної науки — виявити та пізнати об'єктивні закони природи або суспільства. Для цього вона застосовує як загальнонаукові, так і специфічні методи пізнання, що склалися історично.

Якою б різноманітною не була людська діяльність, вона завжди спирається на певний фундамент. Таким фундаментом виступає економічне життя суспільства, нерозривно пов'язане з потребами та інтересами людей. У перекладі з грецької "економіка" означає мистецтво ведення домашнього господарства ("ойкос" — дім, господарство; "номос" — закон, вчення). Термін уперше запровадив Арістотель (III ст. до н. е.).

Економічна теорія (політична економія) — це наука про основні закономірності функціонування економічної системи, про поведінку та діяльність людей у процесах виробництва, розподілу і споживання життєвих благ задля задоволення власних потреб.

Економічна теорія охоплює мікроекономіку (аналіз поведінки окремих економічних агентів) та макроекономіку (дослідження національної економіки як єдиного цілого). Окремо виділяють мезоекономіку, що вивчає проміжні системи та галузі, і глобальну економіку, яка пояснює процеси світового господарства. Якщо ж розглядати теоретичну економіку через призму економічних відносин, розрізняють політичну економію, що досліджує економічні відносини та закони, та економікс, який вивчає закономірності ринкової системи.

1. Економічна теорія як наука, її місце в системі економічних наук

Хоча економікс як наука виникла лише наприкінці XIX ст. (після публікації у 1890 р. праці А. Маршалла "Principles of Economics"), тобто майже на три століття пізніше за політичну економію, вона стала панівною не тільки на Заході, а й у постсоціалістичних країнах, зокрема в Україні. Цьому сприяло необґрунтоване рішення колишнього Міністерства вищої освіти України замінити політичну економію економічною теорією у вишах. Лише наприкінці 90-х років XX ст. політичну економію повернули до навчальних програм, проте майже десятиліття її ігнорування негативно позначилося на обох дисциплінах.

Унаслідок цього, а також через механічне впровадження економікс, сформувалися кілька основних поглядів на предмет економічної теорії. По-перше, це вивчення поведінки людини або груп людей, спрямованої на максимізацію прибутку в умовах обмежених ресурсів і безмежних потреб. Витоки такого підходу — у поглядах окремих меркантилістів та представників вульгарної політичної економії (наприклад, С. Сісмонді вважав предметом "людину, її добробут, щастя людського роду"), а також маржиналістів і неокласиків (Ф. фон Візер вихідним пунктом називав індивіда з його потребами, а Ф. Хайєк стверджував, що "прагнення до прибутку... дозволяє найефективніше використати ресурси"). А. Маршалл, розвиваючи ці ідеї, зазначав, що "з одного боку, це наука про багатство (відтворюючи думку А. Сміта), а з іншого — це наука про людину...".

П. Самуельсон у частині своїх семи визначень економікс називає її наукою, що "... вивчає людей у їх діловому житті", або наукою, "що вивчає багатство". Американські економісти Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю визначають економікс як "аналітичну економію, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів...".

Отже, попри певні розбіжності, спільною рисою цих визначень є акцент на людині, її поведінці та потребах. Найчіткіше цю позицію сформулював Л. Роббінс: "Економіка — це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання". Це визначення є найпопулярнішим у західній літературі.

Друга точка зору, якої дотримуються деякі українські та російські економісти, полягає в тому, що предметом економічної науки є "... економічні відносини між людьми і соціальними групами, що складаються у виробництві, обміні, розподілі і споживанні благ". Деякі автори використовують узагальнюючий термін "економічні суб'єкти".

Третя група вчених стверджує, що економічна наука вивчає "...соціально-економічні та організаційно-економічні відносини в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил і відповідним науково-технічним прогресом, а також економічні закони, що вивчають процес виробництва, розподілу, обміну та споживання в різних історичних епохах". Близьким є визначення у підручнику "Основи економічної теорії" за редакцією Ю. В. Ніколенка, де зазначається, що економічна теорія вивчає "...а) соціально-економічні відносини; б) загальні організаційно-економічні відносини", а також "...закони й закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної, логічно зумовленої економічної системи". До загальних організаційно-економічних відносин автори відносять систему господарського механізму, зокрема форми і методи суспільної організації та регулювання народного господарства.

Ще одна група економістів вважає предметом економічної теорії економічну систему з її законами та закономірностями. У "Великому економічному словнику" зазначено, що економічна теорія — це "сукупність наукових поглядів на економічні системи, економічний розвиток і економічні закони та закономірності".

П'ята (основна) група науковців намагається поєднати визначення предмета політичної економії з найпоширенішим визначенням економікс. Так, Ю. Палкін вважає, що економічна теорія "вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну та споживання в умовах ринкової економіки", "виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису", а також "економічну поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ". Подібне визначення дають автори предмета політичної економії, яка "вивчає всю систему економічних відносин у їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, якнайкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обчислювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини".

Шосту позицію представляють автори, які стверджують, що "...зміст і межі предметного простору фундаментальної економічної науки детермінуються проблематикою багатства. Економія, політична економія, економікс відбивають не тільки історичні етапи, а й особливі складові фундаментальної економічної науки, з якими пов'язане дослідження цілком певних предметних напрямів, рівнів та сфер. Останні, проте, аж ніяк не вичерпують усього різноманіття її предметного простору. Та це й неможливо, бо для її онтології та гносеології не існує інших меж, крім меж самого багатства".

Формуванню цілісного уявлення про предмет економічної теорії заважають також інші чинники. По-перше, ототожнення економічної теорії з політичною економією. Цієї думки дотримуються як західні економісти (П. Самуельсон, А. Маршалл), так і українські вчені (Г. Башнянин, В. Бобров, І. Тивончук). По-друге, різні назви економічної теорії: "аналітична економіка", "економіка" (Едвін Дж. Долан, Дейвід Е. Ліндсей), "теоретична економічна наука", "загальна теорія економіки" (за В. Ковальчуком, об'єднує політичну економію та економікс), "теорія економіки", "нормативна теоретична економіка", "позитивна теоретична економіка", "загальна економічна теорія", "фундаментальна економічна теорія". По-третє, суттєві розбіжності щодо структури економічної теорії. Одні автори виділяють макро- та мікроекономіку; другі — економікс, основи економічної теорії, макро- і мікроекономіку; треті — політичну економію, макро- і мікроекономіку; четверті відносять макро- та мікроекономіку до прикладних галузевих наук, які мають власні предмети, методи, "свою теорію, закони і категорії, за допомогою яких пояснює явища, які вивчає".

У зв'язку з цим критично розглянемо наведені точки зору, щоб виокремити їхні позитивні та негативні сторони й обґрунтувати чітке наукове визначення предмета економічної теорії на основі власних теоретико-методологічних підходів.

Перша (основна) точка зору, згідно з якою предметом економічної теорії є поведінка і діяльність людини, групи людей, спільні дії людей у діловому житті з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів або у процесі виробництва, розподілу та споживання благ, є, на наш погляд, найменш конструктивною. По-перше, у першій частині визначення, яка має бути найціннішою теоретично, одне невідоме (предмет економічної теорії) підміняється іншим аморфним (поведінка людей), що позбавлене категоріальної конструктивності. Цей недолік частково долається у визначеннях, де називаються економічні відносини, економічні системи та інші раціональні аспекти, що набувають логічної конкретизації.

По-друге, значна частина працездатного населення в розвинутих країнах не ставить за мету максимізацію прибутку. Це стосується зайнятих у державному секторі, сфері послуг, неприбуткових організаціях. За логікою цих визначень, такі люди випадають з об'єкта вивчення, що суперечить змісту економікс, де, наприклад, при розрахунку ВВП враховуються доходи всіх верств населення.

По-третє, якщо дотримуватися цього визначення, економікс не повинна займатися проблемами безробіття, що також суперечить змісту західної економічної науки.

По-четверте, якщо у визначенні не акцентувати увагу на економічних відносинах між людьми, це спрямовує дослідження на відношення людини до речей. Визначення Л. Роббінса є яскравим прикладом такого неконструктивного підходу.

По-п'яте, наведені визначення не орієнтують на обґрунтування економічних законів у процесі розвитку та функціонування економічних систем. Сформульовані західними економістами закони відбивають взаємодію між людьми та матеріальними благами (речами) або між самими речами. Такими є закони спадної продуктивності факторів виробництва, зростання витрат, зростання відносних втрат, зростання граничних витрат.

По-шосте, визначення з акцентом на поведінці людини проповідує атомістичний, суб'єктивістський підхід до вивчення економічних явищ.

По-сьоме, таке визначення не враховує відмінностей між фізичними та юридичними особами (підприємствами, фірмами), які, хоч і представлені людьми, мають суттєві відмінності. Максимум, на що може претендувати таке визначення, — це обмеження науки рамками маркетингу, де вивчення поведінки споживача є однією зі складових. З методологічної точки зору це означає зведення цілого до окремих елементів.

Економічна теорія відрізняється від конкретних економічних наук. Вона не просто описує економічні явища та процеси, а показує їх взаємозв'язок і взаємообумовленість, виявляючи загальні закономірності.

До економіки тісно приєднуються економіко-математичне моделювання, економічна кібернетика, економетрія. Остання вивчає кількісні співвідношення та взаємозв'язки між економічними величинами на основі математичних моделей і статистичних методів обробки інформації.

Прикладна економіка спирається на досвід, практику господарювання, конкретні показники діяльності. Її завдання — предметний аналіз економічної діяльності, вивчення конкретних ситуацій на мікро- та макрорівні.

Економіка як наука, теоретична і прикладна, широко використовує дані економічної статистики, але це не зводить економічну теорію до емпіричної науки, що ґрунтується лише на досвіді.

Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції. Практична функція полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних форм власності, що відповідають інтересам людини, колективу, суспільства, у розробці наукових основ управління господарською практикою, обґрунтуванні організаційно-господарських форм, пошуку адекватних способів розв'язання економічних суперечностей. Це дозволяє виробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва для зростання життєвого рівня населення. В умовах глибокої економічної кризи 90-х років в Україні практична функція полягає у пошуку раціональних шляхів виходу з кризи, обґрунтуванні оптимальних напрямів переходу від командно-адміністративної до ринкової або змішаної економіки. Економічна теорія, на відміну від економікс, має більше уваги приділяти проблемам ефективності виробництва, господарського механізму, формам власності, пошуку нових організаційно-господарських форм. Важливим завданням є вивчення світового досвіду та запозичення найпрогресивніших соціально-економічних форм розвитку цивілізації.

Отже, економічна теорія є основою економічної політики, обґрунтування правильних дій суб'єктів господарювання. Ця функція найповніше виявляється з поділом на нормативну (яка не лише пояснює явища, а й сприяє виробленню економічної політики, рекомендацій уряду та іншим суб'єктам) і позитивну (яка лише пояснює явища та зв'язки між ними).

По-друге, економічна теорія виконує пізнавальну функцію, яка полягає у розкритті сутності економічних законів та категорій, форм їх вияву, внутрішніх суперечностей, механізму дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція. Пізнавальна функція є методологічною основою для майже 50 економічних дисциплін. У комплексі економічних наук виділяють галузеві (економіка промисловості, сільського господарства), міжгалузеві (економічна географія, статистика), функціональні (фінанси, менеджмент, маркетинг), історико-економічні (історія народного господарства, історія економічної думки) тощо.

По-третє, економічна теорія виконує світоглядну функцію, тобто покликана формувати новий тип економічного мислення та сучасний світогляд людини. "Ідеї економістів і політичних діячів — і коли вони правильні, і коли — помилкові, — мають, на думку Дж. Кейнса, набагато більше значення, ніж прийнято вважати, бо насправді лише вони управляють світом". Кейнс, можливо, перебільшує роль ідей, але цінні економічні теорії, що відповідають вимогам часу, відіграють надзвичайно важливу роль у соціально-економічному прогресі. Виходячи з особливостей економікс, вона частково виконує лише практичну функцію.

Щоб повніше визначити предмет економічної теорії, необхідно з'ясувати сутність двох сторін суспільного способу виробництва.

2. Єдність економічної теорії та господарської практики

Економіка як народне господарство має дві сторони вираження:

по-перше, як матеріально-натуральне наповнення; по-друге, як сукупність виробничих відносин, що пов'язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки.

Матеріально-натуральне наповнення економіки виявляється в продуктивних силах, виробничих ресурсах суспільства, що відображають систему відносин "людина — природа". До них належить передусім робоча сила як здатність людини творити в матеріальній та духовній сферах. Особливо важливими її проявами є підприємницькі здібності. Робоча сила втілюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Другою складовою продуктивних сил є уречевлений фактор виробництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці для забезпечення своїх матеріальних та духовних потреб.

Засоби виробництва поділяють на предмети і засоби праці. Перші охоплюють предмети, дані природою, та ті, що переробляються чи обробляються в процесі праці для одержання готової продукції. До других належать: по-перше, машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя; по-друге, технологічні процеси та енергопостачання; по-третє, автоматизовані системи управління (АСУ), електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) тощо.

Центральне місце в системі засобів праці посідають накопичені людством знання. Людина живе у світі обмежених можливостей. Обмежені її фізичні та інтелектуальні здібності, час, який вона може приділити тому чи іншому заняттю, засоби для досягнення мети. Обмеженість ресурсів була і є головною умовою, яка нашаровується об'єктивною реальністю на розміри і можливості зростання особистого та суспільного багатства. Однак це стосується конкретної людини та конкретних умов існування суспільства.

Щодо розвитку суспільства в цілому в історичній перспективі можливості людини необмежені. Протягом багатовікової історії людина суттєво розсунула рамки обмежень. Проте перед індивідом, як і перед суспільством, завжди постає проблема вибору напрямів та способів використання обмежених ресурсів. Її можна вирішувати різними методами, які лежать у площині економіки. Серйозною проблемою є не тільки виробництво, а й розподіл продуктів між різними верствами населення.

Сукупність виробничих відносин у широкому розумінні представлена техніко-економічними, організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами. Суто економічні виробничі відносини, про які йдеться при визначенні предмета економічної теорії, подані переважно організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами. Економіка як наука, тобто як систематизоване знання про сутність економічних явищ та процесів, почала оформлятися лише в XVII-XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства.

Вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин.

Головним завданням економічної теорії є характеристика засад економічних систем через аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних виробничих відносин.

У процесі організації виробництва виникають загальні організаційно-економічні відносини, які відбивають певний його рівень. Вони відображаються такими абстрактно-загальними категоріями, як праця, засоби виробництва, поділ праці тощо, і виражають систему відносин "людина — виробництво".

Організаційно-економічні відносини безпосередньо пов'язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини втілені в господарській системі організації та управління економікою на різних рівнях.

Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва — економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. Їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Серед останніх сьогодні виділяють: по-перше, ринкову систему, в центрі якої — товарно-грошові відносини; по-друге, підприємництво, засноване на ефективному веденні господарства. Загальні організаційно-господарські відносини — це і відносини у сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо. Саме вони, оскільки не охоплюються конкретними економічними науками, належать до загальної економічної теорії.

Соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв'язків "людина — людина". До них належать закономірності розвитку відносин власності (передусім на засоби виробництва), тісно пов'язаних з ними розподілу і відтворення суспільного виробництва в цілому як економічного кругообігу, який відбувається через виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг.

Дослідження соціально-економічних відносин розкриває соціальні можливості інтеграційних процесів у сучасному суспільстві та управлінні господарством. Це також дає можливість визначати ступінь відповідності економічної діяльності вимогам зростання суспільного багатства і пов'язаним з ним інтересам переважної більшості членів суспільства.

Дослідження соціально-економічних відносин показує, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства.

Економічні виробничі відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалася історично, та діалектично взаємодіють з продуктивними силами як факторами виробництва, його ресурсами.

Поняття "власність" — одне з центральних в курсі економічної теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший — матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий — юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій — політекономічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності.

До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних — приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчуження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини.

Політекономічний аспект економічної теорії охоплює також аналіз економічних законів та їхньої взаємодії.

Організаційно-економічні та соціально-економічні виробничі відносини відтворюються постійно в найрізноманітніших формах і поєднаннях. Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (наприклад, "товар", "вартість", "прибуток", "національний доход" тощо). Економічні категорії відбивають сутність економічних явищ і процесів.

Економічні закони виявляють об'єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними, розкривають сутність зв'язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим.

Розрізняють економічні закони всезагальні, загальні та специфічні.

Всезагальні закони відбивають співвідношення між продуктивними силами і виробничими відносинами, їхню взаємодію. Це закони відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил, економії часу, підвищення потреб тощо. Суспільному виробництву завжди притаманні риси виробничого процесу як такого, незалежно від його соціально-економічної структури. Пізнання всезагальних економічних законів допомагає осягнути фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства. Загальні закони відображають взаємозв'язок між продуктивними силами та організаційно-економічними відносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

Специфічні закони розкривають рівень розвитку організаційно та соціально-економічних виробничих відносин (наприклад, закони додаткової вартості, середнього або монопольного прибутку). Так, відносини "товар — товар" на певному етапі трансформуються у "товар — гроші — товар" і згодом — у "гроші — товар — гроші", залежно від ступеня розвитку суспільства. Специфічні економічні закони, з одного боку, характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, з іншого — окремі її сфери.

Загальною основою дії економічних законів є об'єктивна, суперечлива біосоціальна сутність людської істоти. Біологічна сутність людини відображає її об'єктивні природні характеристики. Соціальна сутність є породженням об'єктивного процесу розвитку людського суспільства. Звідси економічні закони породжуються об'єктивною реальністю, яка створює саму людину. Розрізняються сутність економічного закону, механізм його дії та використання. Щодо економічних законів застосовують такі категорії діалектики, як кількість і якість, зміст і форма, ціле і часткове, суперечність тощо. За певних умов людина спроможна використовувати економічні закони в своїх інтересах. Свідоме, узгоджене господарювання неможливе без пізнання економічних законів.

Слід зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролі та значення, яка тісно пов'язана з проблемою форм власності, також займає важливе місце у розмежуванні двох сторін розвитку економічної теорії. На сучасному етапі державне регулювання економіки має поєднуватися з ринковим через різні форми суспільної та приватної власності. Нині не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартості чи організації ефективного функціонування господарства. Лише діалектичне поєднання їх дає можливість розкрити економічну теорію в усій її багатогранності. Одвічним є питання, як забезпечити зростання суспільного багатства та його використання в інтересах тих, хто його створює.

Отже, предметом економічної теорії в її політекономічному аспекті є вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства.

Висновки

Економічна теорія є методологічним фундаментом цілого комплексу наук: галузевих (транспорт, сільське господарство, будівництво, промисловість, економіка торгівельної справи тощо), функціональних (фінанси, кредит, маркетинг, менеджмент, прогнозування тощо), міжгалузевих (економічна географія, демографія, статистика тощо).

Економічна теорія є однією із суспільних наук поряд з історією, філософією, правом тощо. У системі економічних наук загальна економічна теорія займає чільне місце. Вона враховує досягнення конкретних економічних наук, а також соціології, психології, історії, філософії, без яких отримані економічні висновки можуть бути помилковими (взаємозв'язок економічної теорії з іншими науками див. на схемі «Взаємозв'язок економічних наук»).

В економічній теорії (політичній економії), за термінологією А. Сміта, виділяють два напрями залежно від сфери застосування результатів: позитивна (дескриптивна) економіка і нормативна теоретична економіка.

Є багато сучасних визначень поняття "економічна наука". Серед них головними є ті, що визначають її як науку, що вивчає: 1) умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи вирішення проблеми організації споживання і виробництва; 2) проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства; 3) закономірності руху цін, грошей, норми відсотка, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя тощо.

Література

1. Бадрак О., Шостая Л. Цілі та пріоритети сталого розвитку України // "Економіка України" №10, 2002.
2. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. К., 1995
3. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак. -К.: Знання, 2006. -481 с.
4. Кривєнко К.Т., Савчук В.С, Бєляєв О.О. та ін. Політична економія. К., 2001
5. Мочерний С., Устинко О. Предмет економічної теорії // Економіка України" №9, 2003.
6. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко та ін.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.
7. Основи економічної теорії. За ред. проф. Ю. В. Ніколенка. К., 1998, с 6.
8. Павлишенко М. Політекономія ядро економічної теорії // Економіка України" №7, 2002.- с.52-54
9. Тарасевич В. Про предмет фундаментальної економічної науки. // Економіка України . - № 4, 1998, с 61-62
10. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с
11. Земляков І. Основи маркетингу: Навчальний посібник/ Ігор Земляков, Ігор Рижий, Василь Савич; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -352 с.
12. Карич Д. Маркетинг на підприємствах / Драгомир Карич. -К., 1994. -95 с.
13. Маркетинг у прикладах і завданнях: Навч. посібник / За ред. С. М. Ілляшенка. -Суми: Університетська книга, 2006. -399 с.
14. Мостенська Т. Основи маркетингу: Навчальний посібник/ Тетяна Мостенська; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технол.. -К.: Кондор, 2005. -238 с.
15. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. -К.: Академія, 2001. -279 с.
16. Основи підприємницької діяльності : Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. -Кіровоград, 2004. -223 с.
17. Щербань В. Маркетинг: Навчальний посібник/ Володимир Щербань; М-во освіти і науки України, Черкаська академія менеджменту. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -202 с.