Правові засади виборів в Україні

ВСТУП

Вступ

Дослідження виборчих процедур є надзвичайно актуальним, особливо з огляду на нещодавні президентські перегони в Україні та пов'язані з ними події.

Виборчий процес — це реалізація суб'єктами, визначеними законодавством, виборчих процедур, передбачених відповідними нормами.

Цей процес охоплює кілька послідовних етапів: формування переліку виборців; створення одномандатних округів; формування виборчих комісій; висунення та реєстрацію кандидатів у депутати, внесених до партійних списків у багатомандатному окрузі; ведення передвиборної агітації; проведення голосування; підрахунок голосів та визначення підсумків голосування і результатів виборів; офіційну реєстрацію обраних депутатів. Завершальним етапом є офіційне оголошення Центральною виборчою комісією результатів виборів.

Вибори належать до найбільш давніх інститутів конституційного права, відомих ще з часів Стародавньої Греції та Риму, а пізніше — у XVI-XIX століттях. У широкому сенсі це процедура голосування, що застосовується у публічному та приватному праві для визначення осіб, які обираються до державних органів або на певні посади. У вужчому розумінні — це голосування мешканців певних територій за кандидатів, висунутих до представницьких органів чи на конкретні посади. У контексті конституційного права вибори є інститутом цієї галузі, що об'єднує норми Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад, сільських, селищних та міських голів, а також Президента України. Таким чином, конституційно-правовий інститут виборів — це система норм, які регулюють процес обрання до представницьких органів та на виборні посади. У цій роботі буде розглянуто правові норми та процедури, що регулюють виборчий процес в Україні.

1. Вибори в Україні

1.1. Поняття виборів та їх класифікація в конституційному праві

Вибори — це один із найстаріших інститутів конституційного права, що застосовувався ще в античних Греції та Римі, а також у XVI-XIX століттях.

У широкому розумінні вибори є технікою голосування, яка використовується у публічному та приватному праві для визначення осіб, що обираються до державних органів або на відповідні посади.

У вузькому розумінні — це голосування громадян, які проживають на певній території, за кандидатів, висунутих до представницького органу або на заміщення певної посади.

У конституційному праві вибори є інститутом, зміст якого формується сукупністю норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад, сільських, селищних та міських голів, а також Президента України.

Отже, конституційно-правовий інститут виборів — це система норм, що регулюють процес обрання кандидатів до представницьких органів та на виборні посади.

Вибори в конституційному праві класифікуються за різними критеріями:

• За територіальними межами проведення:
  • загальнонаціональні;
  • регіональні.
• За видом органу або посадової особи:
  • парламентські;
  • президентські;
  • муніципальні;
  • вибори суддів.
• За способом волевиявлення виборців:
  • прямі вибори, що передбачають безпосереднє голосування виборця за кандидата;
  • непрямі вибори, за яких між виборцями та кандидатами існує проміжна ланка.

Непрямі вибори, своєю чергою, поділяються на:

• побічні (непрямі) вибори, коли виборці формують колегію виборщиків, яка збирається для обрання особи на посаду. Цей вид виборів найпоширеніший у США. Процес включає: фінансування кандидатів; проведення праймеріз; обрання виборщиків на з'їздах партій; голосування виборщиків;
• багатоступеневі вибори, коли воля виборців виражається через постійно діючий представницький орган, який обирає інший орган або посадову особу. Цей вид застосовувався в СРСР з 1924 по 1936 роки [5, c.107].

1.2. Правове регулювання інституту виборів

Предметом правового регулювання інституту виборів є: основні принципи виборчого права; вимоги до виборців та кандидатів; порядок формування та діяльності виборчих органів; статус суб'єктів виборчого процесу; процедура виборчої кампанії та голосування; порядок визначення результатів; способи оскарження порушень; види юридичної відповідальності.

Багато з цих принципів закріплені на конституційному рівні: у статті 38 Конституції України (права громадян), у статтях 69, 70 та 71 розділу III "Вибори. Референдум", а також у статтях, що регулюють вибори до Верховної Ради (ст. 76), Президента (ст. 103) та органів місцевого самоврядування (ст. 143) [3, статті 38, 69, 70, 71, 76, 103, 143].

Участь у виборах є політичним правом (ст. 38 Конституції), хоча в СРСР та УРСР вона була обов'язком.

Законодавче регулювання виборів здійснюється через органічний закон (ч. 20 ст. 92 Конституції України) або, в деяких країнах, безпосередньо через Конституцію (наприклад, Киргизстан).

У ст. 71 Конституції України та законах про вибори закріплені принципи виборчого права — керівні ідеї, що лежать в основі регулювання цього інституту.

Загальність виборчого права означає можливість участі у виборах усіх громадян, крім тих, хто не досяг виборчого віку або визнаний недієздатним.

Рівність передбачає однакову кількість голосів у кожного виборця та однакову їх вагу при розподілі мандатів.

Вільний характер виборів гарантує відсутність впливу на волевиявлення та дотримання таємниці голосування.

Конституція та закони встановлюють вимоги до суб'єктів виборчого процесу. Для виборців (активне виборче право) це: вік (18 років на день виборів), громадянство України, осудність та включення до списків виборців.

Для кандидатів (пасивне виборче право) існують загальні вимоги (вік, громадянство, термін проживання, осудність) та спеціальні вимоги.

Народним депутатом може бути громадянин України, який досяг 21 року, має право голосу та проживає в Україні протягом останніх п'яти років (ст. 76 Конституції) [6, c.50].

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх років та володіє державною мовою.

Депутатами місцевих рад та сільськими, селищними, міськими головами можуть бути громадяни України, які досягли 18 років та мають право голосу.

Спеціальні вимоги до кандидатів включають принципи необранності та несумісності.

Необранність — це обмеження можливості балотуватися. Вона може бути абсолютною (неможливість балотуватися у всіх округах) або відносною (неможливість балотуватися в певних округах).

Принцип несумісності забороняє особам, обраним шляхом виборів, обіймати інші посади на постійній основі. Це випливає з принципу поділу влади та необхідності забезпечення рівних можливостей для кандидатів.

Виборчий процес, як сукупність стадій, включає:

1. Прийняття рішення про проведення виборів;
2. Утворення виборчих округів (одномандатних або багатомандатних; загальнодержавних або територіальних). Кількість мандатів залежить від кількості виборців (Латвія), населення (Болгарія) або явки на минулих виборах (Чехія);
3. Складання списків виборців (компетенція муніципальної влади);
4. Висування кандидатів;
5. Реєстрація кандидатів;
6. Агітація та пропаганда;
7. Фінансове забезпечення кампанії;
8. Голосування;
9. Визначення результатів, що залежить від виду виборчої системи [4, c.20-21].

Закон України "Про вибори народних депутатів України" та виборчі системи

У світі існують три основні різновиди виборчих систем, які відрізняються порядком визначення результатів:

• мажоритарна система (французька модель — абсолютна більшість 50%+; англійська модель — відносна більшість; кваліфікована більшість — 2/3 голосів, як в Азербайджані);
• пропорційна система, за якої обираються представники партій, що подолали виборчу квоту (зазвичай 5-6%);
• змішана пропорційно-мажоритарна система, за якої мандати розподіляються порівну (50/50) між депутатами, обраними в одномандатних округах, та депутатами, обраними за партійними списками.

За часів незалежності України застосовувалися різні системи. До 1997 року діяла мажоритарна система.

Згідно із Законом України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 року було запроваджено змішану систему [1].

Особливості цього Закону:

• з 450 депутатів 225 обиралися в одномандатних округах за відносною більшістю, а 225 — за партійними списками в багатомандатному окрузі;
• участь у виборах була добровільною, а неучасть розцінювалася як підтримка волі тих, хто голосував;
• право висування кандидатів належало політичним партіям, блокам та громадянам шляхом самовисування (потрібно було зібрати 900 підписів);
• одна особа могла бути включена лише до одного списку та висунута лише в одному окрузі [1].

Багато положень цього Закону були визнані Конституційним Судом України неконституційними, зокрема норма про підтримку неголосувавшими результатів голосування.

Враховуючи це, 18 жовтня 2001 року Верховна Рада прийняла новий Закон "Про вибори народних депутатів України", який зберіг змішану систему.

Відповідно до Закону, депутати обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Кількісний склад Верховної Ради визначається Конституцією.

Вибори здійснюються за змішаною системою:

1. 225 депутатів обираються за пропорційною системою в багатомандатному окрузі за списками від партій та блоків;
2. 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних округах [2].

Участь у виборах є добровільною, примус забороняється.

Право голосу мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років.

Закон визначає перелік документів, що підтверджують громадянство: паспорт громадянина України, закордонний паспорт, дипломатичний та службовий паспорти, посвідчення особи моряка, військовий квиток тощо.

Громадяни з правом голосу можуть брати участь у роботі виборчих комісій, агітації та спостереженні.

Забороняються будь-які привілеї або обмеження за ознаками раси, статі, релігії, майнового стану тощо.

Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.

Громадяни, які перебувають за кордоном на законних підставах, мають право голосу.

Вибори є рівними: кожен виборець має один голос у багатомандатному та один голос в одномандатному окрузі, і може голосувати лише на одній дільниці.

Вибори є прямими: громадяни обирають депутатів безпосередньо.

Вибори є вільними: забороняється застосування насильства, погроз, підкупу.

Голосування є таємним: контроль за волевиявленням заборонений, голосування за інших осіб не допускається.

Депутатом може бути обраний громадянин України, який досяг 21 року, має право голосу та проживає в Україні протягом п'яти останніх років.

Проживання в Україні включає перебування на території в межах кордону, на морських суднах під прапором України, у відрядженнях за кордоном, у дипломатичних установах тощо.

Не може бути обраним громадянин із непогашеною судимістю за умисний злочин.

Право висування кандидатів належить громадянам, які досягли 18 років, і реалізується через партії (блоки) [2].

У липні 2005 року Верховна Рада прийняла закон "Про внесення змін до Закону України 'Про вибори народних депутатів України'".

Згідно з цими змінами, вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному окрузі за виборчими списками від політичних партій та блоків.

2. Виборчий процес

2.1. Поняття виборчого процесу, його засади та стадії

Виборчий процес — це здійснення суб'єктами, визначеними Законом, виборчих процедур.

Суб'єктами виборчого процесу є: виборці; виборчі комісії; кандидати у депутати; партії (блоки); органи державної влади та місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом; офіційні спостерігачі.

Виборчий процес ґрунтується на засадах:

• політичного плюралізму;
• гласності та відкритості;
• рівності прав партій (блоків);
• рівності всіх кандидатів;
• свободи передвиборної агітації та рівного доступу до ЗМІ;
• неупередженості органів влади.

Початок виборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія.

Етапи виборчого процесу:

• складання та уточнення списків виборців;
• утворення виборчих округів;
• утворення виборчих дільниць;
• утворення виборчих комісій;
• висування та реєстрація кандидатів;
• проведення передвиборної агітації;
• голосування;
• підрахунок голосів та встановлення підсумків;
• встановлення результатів та їх офіційне оприлюднення.

Виборчий процес завершується через 15 днів після офіційного оприлюднення результатів.

Вибори можуть бути черговими та позачерговими.

Чергові вибори проводяться у зв'язку із закінченням строку повноважень Верховної Ради і не потребують окремого рішення.

Позачергові вибори призначає Президент України.

Чергові вибори відбуваються в останню неділю березня п'ятого року повноважень Верховної Ради.

Початок виборчого процесу оголошується за 120 днів до дня виборів.

Позачергові вибори відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента.

Кандидатів може висувати партія, зареєстрована не пізніше ніж за рік до дня виборів.

Реєстрацію кандидатів здійснює Центральна виборча комісія.

Для реєстрації передбачена грошова застава у розмірі двох тисяч мінімальних заробітних плат.

Обраними вважаються кандидати, які отримали більше 3% голосів виборців.

На відміну від пропорційної системи виборів народних депутатів, законодавство про місцеві вибори та вибори Президента встановлює мажоритарну систему.

Вибори депутатів міських, районних та обласних рад проводяться за пропорційною системою.

За мажоритарною системою обирається сільський, селищний, міський голова.

Конституційний Суд України визнав, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади з представницьким мандатом.

Громадянин може бути обраним до будь-якого органу, але реалізувати мандат може лише в одному з них.

2.2. Місцеві вибори

Місцеві вибори мають свою специфіку. Вибори депутатів районної ради проводяться за пропорційною системою в округах, межі яких збігаються з межами сіл, селищ, міст районного значення.

Вибори депутатів обласної ради проводяться за пропорційною системою в округах, межі яких збігаються з межами районів та міст обласного значення.

Ці відмінності впливають на порядок визначення кількості депутатів.

Рішення про загальний склад місцевої ради приймає відповідна рада поточного скликання. Якщо рада не визначиться, склад дорівнює мінімальній межі, встановленій Законом.

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради залежить від чисельності населення:

• до 3 тисяч — від 15 до 25 депутатів;
• до 5 тисяч — від 20 до 30 депутатів;
• до 20 тисяч — від 25 до 35 депутатів;
• до 50 тисяч — від 30 до 45 депутатів;
• до 100 тисяч — від 35 до 50 депутатів;
• до 250 тисяч — від 40 до 60 депутатів;
• до 500 тисяч — від 50 до 75 депутатів;
• до 1 мільйона — від 60 до 90 депутатів;
• понад 1 мільйон — від 75 до 120 депутатів.

Загальний склад районної ради визначається з урахуванням кількості територіальних громад. Кожна громада повинна мати рівну кількість мандатів. При наявності до 10 громад — не менш як 4 депутати, від 11 до 30 — 3 депутати, понад 30 — 2 депутати. Склад не повинен перевищувати 120 депутатів.

Загальний склад обласної ради визначається з урахуванням кількості районів та міст обласного значення. При наявності до 15 — не менш як 4 депутати, від 16 до 30 — 3 депутати, понад 30 — 2 депутати. Склад не повинен перевищувати 200 депутатів.

Участь у місцевих виборах є особистою справою кожного громадянина.

Право голосу мають громадяни України, яким виповнилося 18 років та які проживають на відповідній території.

Не мають права голосу особи, визнані судом недієздатними. Для осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, здійснення виборчого права призупиняється.

Депутатом місцевої ради чи головою може бути обраний громадянин, який має право голосу і досяг 18 років.

Громадянин може балотуватися кандидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду голови. Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону, громадянин може бути депутатом лише однієї ради.

Проте це не відповідає рішенню Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року (справа про сумісництво посад народного депутата і міського голови) №7-рп/99. Положення закону мало б бути приведено у відповідність із цим рішенням.

Не може бути обраним громадянин із непогашеною судимістю за умисний злочин.

Право висування кандидатів у депутати місцевих рад належить місцевим осередкам політичних партій.

Право висування кандидатів на посаду голови належить громадянам і реалізується шляхом самовисування, висування на зборах виборців, через місцеві осередки партій, блоки, громадські організації.

Вибори можуть бути черговими та позачерговими.

Рішення про проведення виборів депутатів місцевих рад та голів приймає Верховна Рада України.

Рішення про проведення повторних виборів голів приймає відповідна територіальна виборча комісія.

Рішення про проведення виборів у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці приймають органи, визначені законом.

Обраними вважаються кандидати, які одержали найбільшу кількість голосів.

Кількість округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлює Центральна виборча комісія. Територіальний округ включає один або кілька районів, міст або їх частини.

Окружні виборчі комісії утворюються за рішенням Верховної Ради АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.

2.3. Вибори Президента України

Закон України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року має свої особливості. Вибори проводяться за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості [3].

Право висувати кандидата мають політичні партії, їх виборчі блоки, а також збори виборців, включаючи самовисування.

Вибори призначає Верховна Рада України (ч. 7 ст. 85 Конституції, ст. 9 Закону) [3; 4].

Вибори Президента можуть бути черговими, позачерговими та повторними.

Чергові вибори проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. Позачергові — у разі дострокового припинення повноважень, протягом 90 днів. Рішення приймається не пізніше п'ятого дня після припинення повноважень. Повторні вибори призначає Верховна Рада в місячний строк.

Вибори проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному округу, який поділяється на 225 територіальних округів. Кількість округів в АРК, областях, Києві та Севастополі встановлює Центральна виборча комісія.

Обраним вважається кандидат, який одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Організацію підготовки і проведення виборів забезпечує Центральна виборча комісія — постійно діючий державний орган.

Відповідно до Закону України "Про Центральну виборчу комісію" від 3 листопада 1997 року, Комісія здійснює консультативно-методичне забезпечення місцевих виборів. Вона очолює систему виборчих комісій.

Членів Комісії призначає та припиняє їх повноваження Верховна Рада за поданням Президента. Члени Комісії складають присягу.

Закон визначає повноваження Комісії щодо організації виборів, фінансового забезпечення, правовий статус членів Комісії.

Порядок роботи Комісії визначається регламентом, який затверджується на засіданні. Роботу Комісії забезпечує Секретаріат [12, с.154].

2.4. Аналіз Закону "Про вибори Президента України" в редакції 2004 року

Чинний Закон "Про вибори Президента України" мав багато прогалин і допускав різне тлумачення процедур. Для їх заповнення Центральна виборча комісія в 1999 році видала понад три сотні постанов.

Однак стаття 92 Конституції України вимагає, щоб організація і проведення виборів регулювалися виключно законами.

Нова редакція Закону значно повніше врегульовує механізми і процедури виборчого процесу, забезпечує можливості для дотримання демократичного, чесного і справедливого характеру виборів.

Розглянемо основні особливості нової редакції Закону.

Строки

Змінено строки тривалості виборчого процесу. Замість 180 днів, виборчий процес чергових виборів розпочинається за 120 днів до дня виборів (3 липня 2004 року).

Механізм висування і реєстрації кандидата

Визначено два механізми висунення: через партії і блоки (без обмежень щодо висування позапартійних кандидатів) та шляхом самовисування.

Реєстрація кандидатів відбувається після подання документів до Центральної виборчої комісії і внесення грошової застави в розмірі 500 тисяч гривень.

Інститут збору підписів збережений, але змінений: підписи збираються не для реєстрації, а для підтвердження реєстрації. Якщо за сорок днів до дня виборів підписи не подані, реєстрація скасовується. Повноваження ЦВК щодо підписних листів обмежуються вибірковою перевіркою.

Формування виборчих комісій

Система виборчих комісій є ієрархічною і очолюється ЦВК. Комісії формуються комісіями вищого рівня за поданням кандидата (не більше двох осіб до однієї комісії). Кількість членів територіальної комісії — не менше десяти, дільничної — не менше дванадцяти (у попередній редакції — 10 і 8). Кожен кандидат має право на пропорційну частку посад голови, заступника та секретаря комісії.

Передбачені механізми забезпечення дієздатності комісій після дня виборів: включення інших осіб замість вибулих за поданням кандидатів, щодо яких відбудеться повторне голосування.

У разі дострокового припинення повноважень члена комісії, пріоритетне право на подання кандидатури зберігається за суб'єктом, за поданням якого було включено особу.

Складання та уточнення списків виборців

Закон розрізняє механізми формування списків на звичайних, спеціальних та закордонних дільницях.

Списки для звичайних дільниць передаються територіальним комісіям не пізніше ніж за 35 днів до дня виборів. Територіальна комісія передає їх дільничним комісіям не пізніше ніж за 31 день. Уточнення відбувається через ознайомлення виборців.

У разі вибуття виборця передбачено отримання відкріпного посвідчення. Відкріпні посвідчення є документами суворої звітності і мають різну форму для голосування у день виборів та у день повторного голосування.

Для повторного голосування територіальна комісія виготовляє новий список виборців не пізніше ніж на 11 день після дня виборів. Особи, включені до списку на підставі відкріпних посвідчень, до списку для повторного голосування не включаються. Проте включаються особи, яким на день повторного голосування виповниться 18 років.

На спеціальних та закордонних дільницях списки складаються на підставі відомостей, поданих керівниками закладів, капітанами суден, командирами військових частин, не пізніше ніж за 20 днів. До списків на закордонних дільницях включаються працівники представництв, члени їх сімей та інші громадяни, які проживають на території іноземної держави.

Закон передбачає механізми для уникнення кратного включення виборця до списків.

Виборчий фонд кандидата

Пропозиція щодо необмеженого виборчого фонду була відхилена.

Закон встановлює граничний розмір фонду — 50 тисяч мінімальних заробітних плат (трохи більше 10 мільйонів гривень). При виході на повторне голосування граничний розмір підвищується на суму, еквівалентну трьом мільйонам гривень, а також забезпечується державне фінансування передвиборної агітації обом кандидатам (по три мільйони гривень на одного).

Запроваджено новий спосіб функціонування фонду: один накопичувальний рахунок, на який надходять кошти, та поточні рахунки, з яких здійснюється фінансування витрат. Кандидат відкриває один накопичувальний рахунок у банку в Києві і не більше одного поточного рахунку в межах територіального округу.

Обмежено коло суб'єктів, які можуть робити внески: виключена можливість внесення коштів юридичних осіб та іноземних громадян, обмежений добровільний внесок від фізичної особи (не більше 25 мінімальних зарплат). Всі розрахунки здійснюються у безготівковій формі. Це сприяє прозорості та запобіганню зловживань.

Проведення передвиборної агітації. Розцінки послуг ЗМІ

Передвиборна агітація є одним із найважливіших етапів, оскільки суттєво впливає на формування поведінки електорату.

Нова редакція Закону врахувала прогалини старого Закону та досвід попередніх виборів. Детальніше виписаний порядок використання ЗМІ.

Фінансування агітації здійснюється з двох джерел: коштів Державного бюджету та коштів виборчих фондів. За рахунок бюджету забезпечується агітація на засадах рівних отриманих послуг; за рахунок фондів — на засадах рівного доступу за власною ініціативою кандидата.

Агітація у ЗМІ за рахунок коштів фондів здійснюється на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі. Ефірний час надається на підставі угоди між розпорядником рахунку та телерадіоорганізацією. Без угоди та надходження коштів надання часу забороняється.

Телерадіоорганізації зобов'язані не пізніше ніж за 120 днів до дня виборів опублікувати розцінки вартості ефірного часу.

ЗМІ, який надав час одному кандидату, не може відмовити іншому на тих же умовах.

Телерадіоорганізації зобов'язані здійснювати аудіо-, відеозаписи передач і зберігати їх до закінчення тридцятиденного строку з дня оприлюднення результатів.

Специфікою є запровадження форми телевізійних дебатів. Вони можуть проводитися як перед першим туром, так і для двох кандидатів перед повторним голосуванням. Участь у теледебатах не є обов'язковою.

Скасування рішення про реєстрацію кандидата

Закон регламентує скасування реєстрації у разі відмови від балотування, ненадання підписів, звернення партії про скасування рішення про висування, втрати громадянства, виїзду за кордон для постійного проживання.

Рішення про скасування реєстрації приймає Верховний Суд України за поданням Центральної виборчої комісії.

У разі виявлення фактів підкупу виборців або членів комісій, ЦВК оголошує попередження кандидату чи партії, яке оприлюднюється в державних ЗМІ.

Виборчі бюлетені

Бюлетені виготовляються централізовано Центральною виборчою комісією із зазначенням номера округу та дільниці. Чітко регламентована процедура передачі бюлетенів.

На спеціальній дільниці на судні чи полярній станції бюлетені можуть бути виготовлені, як виняток, з дозволу ЦВК безпосередньо дільничною комісією.

Підготовка до голосування та проведення голосування

Детально виписані процедури, що передують дню голосування: підготовка приміщення, кількість кабін та скриньок, порядок засідання перед початком голосування, погашення невикористаних бланків відкріпних посвідчень.

Забороняється передача бюлетеня іншим особам, отримання бюлетеня від інших осіб, заохочення або змушування до передачі бюлетеня шляхом підкупу чи погроз. Відповідні склади злочинів передбачені Кримінальним кодексом України.

Підрахунок голосів виборців, транспортування

Детально виписана процедура підрахунку голосів на дільниці та в окрузі, підстави для визнання бюлетенів недійсними, порядок складання протоколів, порядок транспортування документації. У протоколі територіальної комісії відображаються відомості як сумарні по округу, так і по кожній дільниці.

Визнання виборів на дільниці недійсними

Закон передбачає можливість визнання голосування на дільниці недійсним у разі:

• вкидання бюлетеня за виборця іншою особою у кількості, що перевищує 10% кількості виборців;
• голосування особами, які не мають права голосу або не включені до списку;
• голосування особою більше ніж один раз;
• виявлення у скриньках бюлетенів у кількості, що перевищує більше ніж на 10% кількість виборців, які взяли участь у голосуванні;
• знищення або пошкодження виборчої скриньки.

У кожному випадку дільнична комісія складає акт, який є підставою для розгляду питання про визнання голосування недійсним.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів виборчого процесу

Закон передбачає підвищення демократичності і прозорості процедур, механізми захисту від порушення виборчих прав. Детально розписані процедури розгляду скарг виборчими комісіями та особливості судового розгляду.

Передбачено право на апеляційне оскарження судових рішень. Проблема остаточності рішень першої інстанції була гострою під час останніх виборів. Право на апеляцію дозволяє впливати на неправосудні рішення. Строки апеляційного оскарження є скороченими — протягом двох днів з дня отримання рішення.

У Законі чіткіше передбачена заборона незаконного втручання органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у повноваження виборчих комісій. Однак заборони недостатньо — потрібно, щоб ця норма була дотримана на практиці [3].

Висновки

На основі викладеного можна зробити наступні висновки:

Вибори є інститутом конституційного права, зміст якого складається з сукупності норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і голів, а також Президента України. Конституційно-правовий інститут виборів — це сукупність норм, які регулюють процес обрання кандидатів у представницькі органи і на виборні посади.

Нова редакція Закону "Про вибори Президента України" може стати серйозною законодавчою базою для забезпечення прозорого і демократичного характеру виборів. Однак лише на законодавчому рівні не можна гарантувати його дотримання, якщо практика застосування не буде відповідати вимогам Конституції та чинного законодавства.

Наше завдання полягає в тому, щоб практика виборів, дії органів влади та кожного суб'єкта виборчого процесу відбувалися з дотриманням норм законодавства України і принципів чесних, відкритих і демократичних виборів.

В Україні виборчий процес перебуватиме під пильним наглядом світової громадськості — європейських інституцій (ОБСЄ, Ради Європи), США, НАТО, інших організацій. Стан демократії, рівень забезпечення прав і свобод громадян, справедливі вибори, відповідність проведення виборів нормам закону, поряд із станом економіки та соціальної сфери, матимуть першорядне значення при вирішенні питання про членство України в ЄС та НАТО.

Використана література

1. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997.
2. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001.
3. Закон України "Про внесення змін до Закону України 'Про вибори народних депутатів України'" від 7 липня 2006р.
4. Закон України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999; та редакція закону 2004 р.
5. Конституція України. - К., 1996.
6. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 20 грудня 2004р.
7. Барабаш О., Воробйов О. Коли починається виборча кампанія, або як правильно рахувати строки у виборчому процесі // Дзеркало тижня. — 2001. — № 45 (369). -17—23 листоп.
8. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 2000.
9. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.
10. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.
11. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 2003.
12. Конституційне право України / Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 2001.
13. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. – Київ: Наук. думка, 2002.
14. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2000.
15. Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 2002. – 206 с.
16. Общая теория прав человека / За ред. Е.А.Лукашевої. – М, 2000.
17. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003. – 416 с.
18. Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2003.
19. Юридичний енциклопедичний словник. – К., 1998.