Правові акти державного управління

1. Правові акти державного управління

Поняття правових актів державного управління. Функціонування суспільства та держави, увесь устрій суспільного життя неможливо уявити без постійної владно-розпорядчої діяльності держави, спрямованої на керівництво економікою, адміністративно-правовою сферою, соціально-культурним розвитком та міжгалузевими відносинами.

Ключовим інструментом, через який держава реалізує управлінські функції, виступають правові акти державного управління. З ними пов'язане виконання державних завдань та вирішення будь-яких суспільних питань. Саме в цих актах зосереджена основна частина правових приписів держави, що поширюють свою дію на державні органи, недержавні установи, посадових осіб та громадян.

Оскільки такі акти видаються повсюдно, на різних рівнях управління та значною кількістю органів, вони формують велику й розгалужену систему правових засобів для реалізації законів, закріплення та розвитку сучасних суспільних відносин.

Таким чином, встановлення та застосування правових норм нерозривно пов'язане з актами управління. Більше того, акти управління є єдиним способом створення та застосування правових норм у процесі управління. Визначення поняття цих актів є однією з найскладніших проблем сучасного адміністративного права. У юридичній літературі їх часто характеризують як форму державного управління, документ, волевиявлення, припис або дію.

Головна складність у визначенні поняття полягає у з'ясуванні соціальної природи цих актів, яка зумовлена їх одночасною належністю до правових та управлінських явищ. Очевидно, що державне управління не можна розглядати окремо від права, як і право неможливо аналізувати без його регулятивних, управлінських функцій. Саме акти опинилися в центрі взаємозв'язку права та управління, а їх генетична двоєдність дозволила виокремити таку категорію, як юридичний механізм управління.

Отже, акти управління мають два джерела особливостей: правове та управлінське. Без правових актів неможливе саме існування державного управління, а без них правова система держави втрачає своє регулююче призначення у сфері діяльності виконавчої влади.

Ця обставина стала головною причиною різноманітних підходів до визначення поняття правових актів державного управління.

Аналіз наукових позицій дозволяє виділити щонайменше три найпоширеніші погляди на цю проблему.

По-перше, правові акти державного управління розглядаються як форми управлінської діяльності держави.

По-друге, їх визначають як документи, що видаються компетентними органами.

По-третє, їх трактують як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів.

Кожна з цих позицій відображає певні особливості та властивості актів і може бути використана для їх характеристики. Однак ці властивості можуть бути основними, що відображають найсуттєвіші риси всієї сукупності актів, або додатковими, що деталізують та конкретизують основні. Важливість обох груп безперечна, проте вони мають різне значення для розуміння змісту й сутності актів. Основне смислове навантаження несуть головні властивості, а додаткові дозволяють глибше розкрити зміст і визначити сутність правових актів державного управління.

З цього випливає завдання: шляхом аналізу зазначених підходів встановити основні властивості та сформулювати визначення правових актів державного управління.

Якщо повністю погодитися з першим варіантом визначення, то категорія «правові акти державного управління» збігатиметься з категорією «правові форми державного управління», що вірно лише частково. Акти управління збігаються таким чином лише з двома видами форм: встановлення норм права (видання нормативних актів, адміністративна правотворчість) та застосування норм права (видання ненормативних, індивідуальних актів, адміністративне розпорядництво).

Отже, цей підхід не може бути основою, хоча й відображає одну з істотних властивостей актів державного управління.

Щодо другого визначення, то характеристика акта лише як документа не розкриває сутності цього правового явища. Визначення документа свідчить про те, що правовий акт управління — це не лише документ, оскільки його роль і сутність не зводяться до закріплення інформації на спеціальному матеріалі. Безумовно, документальна форма існування актів відіграє важливу роль у їх систематизації, зберіганні та правозастосовній практиці. Проте документ — це лише форма існування акта управління. Сьогодні можна говорити й про інші форми, що виконують аналогічні функції, наприклад, магнітні носії.

Таким чином, визначення акта як документа справедливе лише частково, стосовно конкретних умов і обставин.

Найменш вразливою з позицій виокремлення значущих ознак є третя думка.

Саме слово «акт»[1] (лат. actus, від ago — приводжу в рух) найчастіше вживається у значенні «вчинок, дія». Категорія «державне управління» визначається як діяльність державних органів. Тобто, якщо будь-яке управління є діяльністю, а управлінський процес — комплексом послідовних дій суб'єктів управління, то управляти, не діючи, неможливо. Не випадково іноді замість управління вживають поняття «управлінська діяльність».

Отже, ми визначили першу і найзагальнішу властивість правового акта державного управління: це насамперед дії. Саме дія може бути основою для розкриття поняття та вироблення визначення правового акта державного управління. Проте слід враховувати, що зробити це можна лише з урахуванням усіх інших властивостей даного правового явища.

Виділена була й друга властивість — правові акти державного управління є двома формами державного управління, причому формами правовими.

Третя властивість полягає в їх вольовому характері, що відповідає вольовій сутності самого права. Отже, правові акти державного управління — не просто дії, а вольові дії чи волевиявлення.

Четверта властивість: ці акти не тільки волевиявлення, а волевиявлення, що створюють певний правовий чи юридичний ефект. Завдання юридичного ефекту безпосередньо пов'язане з метою управління. Розглянуті акти використовуються для досягнення певної мети в ході здійснення завдань і функцій державного управління.

Загальним спонукальним мотивом прийняття будь-якого акта управління є потреба в юридичному впливі на відносини у сфері державного управління. Тому юридичний ефект — безпосередня мета юридичного акта. Говорячи про юридичний ефект правових актів державного управління, завжди мають на увазі вплив на відповідні відносини у вигляді встановлення (зміни, скасування) правових норм чи у вигляді встановлення (зміни, припинення) конкретних правовідносин.

Щодо цього слід зазначити, що певне юридичне значення мають і деякі службові документи, проте вони безпосередньо не вносять змін до системи чинних правових норм і не змінюють конкретні правовідносини, тобто не мають юридичних властивостей нормативного і правозастосовного характеру. Ця ознака відмежовує правові акти державного управління від інших управлінських дій у цій сфері.

П'ята властивість: однією з найважливіших властивостей актів державного управління є їх державно-владний характер. Саме звідси випливає характер адміністративно-правових відносин як відносин влади і підпорядкування. Крім того, за ознакою владності правові акти управління відмежовуються від інших управлінських дій і від правових актів, здійснюваних суб'єктами правовідносин.

Шоста властивість — їх підзаконність. Владний характер правового акта управління не означає, що орган, який його видає, діє на власний розсуд, поза будь-якими межами. Підзаконність означає, що акт має відповідати усім вимогам законів та інших актів вищестоящих органів як за змістом, так і за порядком видання та формою закріплення.

Наголошуючи на важливості підзаконності, слід враховувати таку специфічну особливість, як участь у підготовці актів багатьох людей. На жаль, більшість учасників цього процесу не мають необхідної правової підготовки. За таких умов завжди є небезпека виникнення у частини суб'єктів управлінської діяльності помилкових уявлень про те, що вираження їх волі в актах управління залежить в основному від їх власного погляду.

Сьома: правовий акт державного управління може виступати варіантом управлінського рішення.

Восьма: правовий акт державного управління приймається виключно повноважним суб'єктом державно-управлінської діяльності.

Дев'ята: правовий акт державного управління — це одностороннє волевиявлення повноважного суб'єкта державного управління.

Десята: правовий акт визначає правила належної поведінки у сфері державного управління.

Одинадцята: правовий акт державного управління може бути опротестований у встановленому чинним законодавством порядку.

Дванадцята: правовий акт державного управління у разі недодержання вміщених у ньому юридично-владних приписів спричинює особливі юридичні наслідки — відповідальність винної сторони.

Тринадцята: наявність певної форми провадження (видання) правового акта державного управління. Такі акти провадяться у встановленому порядку й згідно з офіційно передбаченою процедурою. Слід зазначити, що такі загальні правила, на жаль, відсутні, а існують лише положення відомчого характеру.

Все зазначене вище дозволяє дати визначення актам державного управління.

Правові акти державного управління — це владні, підзаконні, втілені у встановлену форму волевиявлення суб'єктів державного управління, що безпосередньо впливають на правові норми і відносини з метою їх удосконалення відповідно до державних інтересів.[2]

Згідно зі своїм призначенням акти управління можуть виконувати різноманітні завдання. Зокрема, можуть виступати як юридичні факти, на підставі яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини. Яскравим прикладом цього можуть бути випадки встановлення за конкретною особою адміністративного нагляду (для таких осіб встановлюється низка специфічних зобов'язань-обмежень).

Правовий акт державного управління може стати підставою для прийняття інших актів управління. Наприклад, введення карантинного режиму у певній місцевості є підставою для прийняття рішень про обмеження виїзду транспортних засобів та їх огляду, технічну переробку або знищення підкарантинних матеріалів та інших заходів, передбачених законодавством.

Акт державного управління є доказом для органів виконавчої та судової влади. Так, наявність рішення про виділення особі квартири є доказом її права на вселення в цю квартиру.

Акти управління відрізняються від суміжних державних актів та актів громадських організацій.

Насамперед вони відмінні від законів. Верховенство закону щодо акта управління незаперечне, оскільки він має найбільшу юридичну силу. Закон може змінювати, скасовувати, призупиняти дію акта управління, останній же аналогічного впливу на закон не здійснює.

Відрізняються акти управління й від судових актів. Судові акти приймаються у зв'язку з конкретними порушеннями правових норм, є наслідком розгляду на судових засіданнях фактів конкретних відхилень від встановленого правопорядку; вони не встановлюють нових правил поведінки.

Акти ж управління приймаються не лише і не стільки у зв'язку з порушенням правових норм. Значна частина правових актів державного управління приймається у зв'язку з розв'язанням конкретних завдань повсякденного керівництва господарським, політичним, соціально-культурним будівництвом. До того ж багато актів управління містять нові правила поведінки, розраховані на тривалий час.

Судові акти приймаються в особливому процесуальному порядку, як правило, колегіально, акти ж управління часто приймаються одноосібно посадовими особами управлінського апарату, що, зрозуміло, не виключає можливості прийняття їх колегіально, наприклад, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України.

Відрізняються акти управління і від цивільно-правових договорів, угод. Останні є результатом взаємної згоди двох чи кількох сторін. Акти управління — це однобічні, державно-владні волевиявлення конкретних органів управління та їх посадових осіб. За незаконне прийняття акта управління несе відповідальність тільки той, хто його видав, а за незаконне укладання цивільно-правової угоди — обидва її контрагенти.

Істотно відрізняються акти органів управління і від актів громадських організацій. Акти останніх містять лише волю органу управління громадської організації, вони імперативні лише всередині самих громадських організацій. Акти органів державного управління є державно-владними. Вони обов'язкові для виконання усіма суб'єктами, до яких звернені.

Нарешті, акти державного управління відрізняються від службових документів. Юридичні службові документи хоч і мають юридичне значення (дипломи, атестати, трудові книжки, посвідчення, паспорти тощо), проте вони не містять норм права, що властиво більшості актів державного управління, які мають підзаконний характер.

Види правових актів державного управління. Відображаючи усю різноманітність державного управління як найширшої діяльності держави, акти управління також різноманітні й багаточисленні.

Вони можуть бути класифіковані, упорядковані в однопорядкові групи, що дає можливість чітко визначити місце кожного акта управління в їх загальній кількості, віднайти вірний, науковий підхід до відбору актів управління при їх систематизації.

Наукова класифікація актів управління дає можливість глибше з'ясувати їх правову природу, визначити роль і значення в управлінському процесі, в розв'язанні загальних і спеціальних завдань державного управління, виробити найбільш чіткий і досконалий порядок їх видання, розробити дійові заходи щодо забезпечення контролю за їх здійсненням.

За основу класифікації правових актів державного управління беруться найзагальніші та найістотніші їх ознаки і властивості, що відіграють визначальну роль у характеристиці правової природи конкретних актів. Важливо зазначити, що класифікація має не лише суто теоретичне, а й практичне значення.

У теорії адміністративного права правові акти державного управління прийнято класифікувати за такими критеріями:

• за юридичними властивостями;
• за межею дії;
• за характером компетенції органів, які видають акти;
• за становищем органів, що видають акти в управлінській ієрархії.

1. За юридичними властивостями усі правові акти державного управління поділяються на дві великі групи: нормативні (правовстановлюючі, акти загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовні, правовиконавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм адміністративного права).

Нормативні акти безпосередньо виражають регулятивну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загальні правила належної поведінки. Ці акти розраховані на довготривале, багаторазове застосування з метою регулювання однотипних суспільних відносин і не мають персоніфікованого (конкретного) адресата.

Правотворче призначення — важлива властивість нормативних актів. Нормативний акт не просто викладає відповідні адміністративно-правові норми, він їх встановлює, вводить юридичні норми до правової системи.

Правотворча роль нормативних актів державного управління виявляється у:

• конкретизації норм вищої юридичної сили;
• визначенні типових правил поведінки в галузі державного управління (митні правила, правила дозвільної системи);
• втіленні в життя різних соціально-економічних програм (програми приватизації);
• визначенні організаційно-правового статусу суб'єктів адміністративного права;
• встановленні необхідних обмежень і заборон;
• формуванні міжгалузевих зв'язків і способів взаємодії різних учасників управлінських відносин;
• забезпеченні охорони встановленого у галузі державного управління порядку відносин.

Ненормативні (індивідуальні) правові акти державного управління мають яскраво виражений правозастосовний (правовиконавчий) характер. Ці акти завжди є актами застосування норм права. Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління — це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державно-владний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку.

Основні ознаки акта застосування норм адміністративного права такі:

• індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, в тому, що він вирішує цілком визначене і конкретне питання; по-друге, в ньому вказується конкретний адресат, який має додержуватися вміщеного в акті припису;
• державно-владний характер і обов'язковий для всіх адресатів. Виконання акта гарантується, а за необхідності забезпечується примусовою силою держави.

Слід зазначити, що такі акти не завжди містять владні приписи особі, до якої звернена норма безпосередньо. Іншими словами, сам акт може бути звернений до однієї особи, а вміщені в ньому приписи — до іншої. Наприклад, наказ щодо нагородження цінним подарунком. Такий акт безпосередньо звернений до тієї особи, яка таким подарунком нагороджена. Водночас вміщені в ньому державно-владні приписи спрямовані органу, що зобов'язаний цей подарунок видати.

• завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять від компетентного органу (посадової особи) — суб'єкта застосування норм адміністративного права. Ця обставина залишається в силі й тоді, коли акт є результатом погодження волі учасників правовідносин. Наприклад, акти щодо призначення пенсії, надання відпустки, матеріальної допомоги тощо;
• спричиняє виникнення, зміну, припинення адміністративних правовідносин, тобто є юридичним фактом. Водночас він не тільки юридичний факт. Такі акти виконують і регулятивні функції. Норми адміністративного права регулюють абстрактні управлінські відносини. Ця абстрактність нормативних приписів не дозволяє використовувати їх для безпосереднього впливу. З цією метою використовуються акти застосування норм права, які стають самостійним засобом управління соціальними процесами.

2. За межею дії (дії актів у просторі й часі) акти поділяються на такі:

• що діють на всій території без обмежень у часі (до актів такого виду належать ті, чия юридична сила поширюється на всю територію України і не обмежується будь-якими часовими рамками);
• що діють на всій території протягом певного строку (такими є акти, юридична сила яких поширюється на всю територію України, але тільки на певний, спеціально обумовлений термін. Іноді їх називають строковими актами, тобто такими, що мають термін дії. До них слід віднести акти, що регламентують питання постачання продукції державі, розміщення державних замовлень, формування державних контрактів, встановлення тимчасових норм тощо);
• що діють на частині території без обмежень у часі (в основному це акти місцевих державних адміністрацій. Наприклад, правила благоустрою територій міст та інших населених пунктів, правила торгівлі на базарах тощо. Проте такі акти часто приймаються Президентом, Кабінетом Міністрів, міністерствами, комітетами);
• що діють на частині території протягом певного терміну (це в основному акти місцевих адміністрацій). Проте такі акти часто приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів, міністерствами, комітетами.

Розглядаючи межі дії правових актів державного управління, слід зазначити, що можливий їх «вихід» за межі державного кордону, коли вони регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном.

Питання про дію актів управління в часі та просторі безпосередньо стосується проблеми припинення їх дії. В умовах режиму законності припинення дії акта зумовлене низкою об'єктивних факторів, їх дослідження дозволило виділити шість найзагальніших, за якими акти припиняють свою дію. Ними є:

• виконання вміщеної в акті вимоги (наприклад, сплата штрафу згідно з постановою). Проте слід зазначити, що виконання акта не у всіх випадках означає припинення його дії. Так, постанова щодо утворення органу управління не припиняє своєї дії у зв'язку з фактичним створенням органу. Такі акти припиняють свою дію тільки в результаті скасування;
• настання юридичної події. Наприклад, смерть громадянина анулює дію акта щодо призначення йому пенсії;
• волевиявлення зацікавленої сторони, коли акт пов'язаний із здійсненням суб'єктивних прав. У більшості випадків тут необхідне видання нового акта;
• закінчення строку дії акта, що обумовлений в ньому;
• поглинання змісту акта новим актом;
• скасування акта у встановленому порядку.

3. За характером компетенції органів, які видають акти, останні поділяються на акти загального, галузевого і функціонального управління. Перші регулюють управлінські відносини в усіх сферах і галузях; другі — відносини, пов'язані з якоюсь однією галуззю державного управління; треті регулюють одну чи кілька державних функцій. Найбільш характерними актами першої групи є акти Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій; другої — акти управління галузевих міністерств, комітетів, керівників галузевих і служб місцевих державних адміністрацій; третьої — акти функціональних органів управління (наприклад, податкової адміністрації).

4. За становищем органів, які приймають акти, в управлінській ієрархії. Останні класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому різні органи управління видають різні за назвами акти:

• Президент України — укази і розпорядження;
• Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження.

Акти управління Президента і Кабінету Міністрів можуть бути нормативними й індивідуальними, їх нормативні акти, разом з законами, становлять правову основу всіх інших актів державного управління.

• Міністерства, комітети, відомства, як правило, — накази й інструкції;
• голови державних адміністрацій — розпорядження;
• керівники структурних підрозділів державних адміністрацій — накази.

Накази — самостійний різновид актів управління. Вони можуть бути як нормативними, так й індивідуальними. Наказами міністрів та керівників інших відомств можуть вводитися в дію положення, статути, правила, інструкції.

Інструкція завжди є нормативним актом, який встановлює порядок застосування (виконання) законів, указів, актів вищих органів управління, проведення організаційних заходів або матеріально-технічних операцій.

За загальним правилом, акти управління, що приймаються міністрами і керівниками інших центральних органів виконавчої влади, діють у сфері функціонування даного органу й обов'язкові для виконання усіма підвідомчими їм установами, організаціями та їх посадовими особами.

У деяких випадках їхні акти управління мають надвідомчий характер, поширюють свою дію за межі цієї управлінської системи, обов'язкові для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами, що не входять до даної системи.

Вимоги, що ставляться до актів державного управління. Акти державного управління мають відповідати законам і підзаконним актам органів державного управління вищого рівня.

Будь-який акт державного управління має бути прийнятий компетентним органом і в межах його повноважень. Чітке визначення компетенції кожного органу державного управління на видання акта управління, тобто забезпечення правильного уявлення щодо кола питань, які підлягають віданню цього органу, є обов'язковою умовою правильного виконання функцій і завдань кожним органом державного управління.

Акти державного управління мають видаватися в певному порядку з додержанням процесуальних правил. Наприклад, одні акти видаються колегіальним органом, інші — єдиноначальним; одні публікуються у місцевій пресі, інші просто доводяться до відома виконавців тощо.

Однією з важливих вимог, які ставляться до актів державного управління, є додержання певної форми акта.

Найчастіше акти державного управління втілюються у письмовій формі, мають певну назву, підписуються певними посадовими особами, нумеруються, датуються, забезпечуються іншими реквізитами. Деякі акти державного управління втілюються у так звану конклюдентну форму (дорожні знаки).

До актів державного управління іноді можуть ставитися й інші додаткові вимоги. Так, деякі з них можуть бути видані лише за наявності спеціального дозволу вищого органу; деякі можуть бути прийняті лише в межах певного терміну; деякі вимагають затвердження вищестоящим органом. Письмові акти державного управління мають бути викладені грамотно, чітко, загальнодоступною мовою, конкретно формулювати вимоги.

За порушення певних вимог закону акти державного управління можуть бути визнані неправомірними, і, залежно від характеру порушень, не породжувати юридичних наслідків з моменту їх прийняття (порушення закону); виявитися заперечними, тобто такими дефектними актами, які обов'язкові до виконання, але можуть бути заперечені заінтересованими органами чи особами у судовому або адміністративному порядку.

У праві, зокрема і в адміністративному, діє презумпція законності прийнятих актів управління. Питання щодо визнання даного акта неправильним, дефектним вирішується компетентним державним органом.

2. Практична частина

7-А За результатами дослідження статей гл. 15 КУпАП складіть таблицю щодо визначення підвідомчості справ про дані правопорушення.

ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 219. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад	Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 92, 99 (коли правопорушення вчинено громадянином), статтями 104, 141, 142, 152, 159, 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтями 182, 183, 186-1.
Стаття 220. (Стаття 220 виключена на підставі Закону N 244/94-вр від 15.11.94) Комісії в справах неповнолітніх	Районні (міські), районні у містах комісії в справах неповнолітніх розглядають справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, крім справ про правопорушення, передбачені статтею 185 цього Кодексу. Справи про правопорушення, передбачені статтями 51, 121-127, частинами першою і другою статті 130, частинами першою і другою статті 131, статтями 173, 174, 190-195 цього Кодексу, розглядаються ними лише в тих випадках, коли орган (посадова особа), до якого надійшла справа про зазначені правопорушення, передає справу на розгляд цих комісій. Комісії в справах неповнолітніх розглядають також справи щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють, про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 180, частинами першою, третьою, четвертою і п'ятою статті 184 цього Кодексу.
Стаття 221. Районні (міські) суди (судді)	Судді районних (міських) судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 41, статтями 41-1 - 41-3, 42-1 - 42-3, частиною першою статті 44, статтями 44-1, 46-1, 51 - 51-2, 85, 85-1, 88 - 88-2, 90, 91, 96-1, 98, 101-103, частиною першою статті 106-1, статтями 106-2, 107-1, частиною другою статті 112, статтями 121, 122, 122-1, 122-2, 123, 124, 130, 132, частиною третьою статті 133, статтею 146, частиною другою статті 154, частинами першою і третьою статті 156, статтями 157, 160, 160-2, 162, 164, 164-3, 164-5 - 164-13, 166-1 - 166-4, 166-7, 166-8, 173 - 174, 177-2, частиною третьою статті 178, частинами першою, другою і третьою статті 181, статтями 184 - 185-11, 186-2, 186-4 - 188-1, 188-13, 188-14, частиною першою статті 189-1, статтями 190, 191, 193, 195-1 - 195-4, 204-1, 212-2 цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.
Стаття 222. Органи внутрішніх справ (міліція)	Органи внутрішніх справ (міліція) розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, за порушення правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (частина перша статті 44, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя і четверта статті 109, статті 110, 111, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, статті 122-3, 124-1 - 128-1, частини перша і друга статті 129, стаття 132, частини перша, друга, четверта і п'ята статті 133, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), статті 137, 139, 140, 161, 164-4, 173, 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 192, 194, 195, статті 197-201, 203, 204, 205, 206). Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: 1) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, частиною другою статті 106-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110, 111, частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115, статтею 116-2, частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 119, частинами першою, другою і п'ятою статті 133, частиною другою статті 135, статтею 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), статтями 137, 161, статтями 164-4, 173, статтею 203 цього Кодексу, - начальники органів внутрішніх справ та їх заступники, а статтями 176, 177, частинами першою і другою статті 178, статтями 192, 194, 195, 197-201, 203, 204, 205, 206 цього Кодексу - начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ; за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110, 111, частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115, статтею 116-2, частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 133, частиною другою статті 135 цього Кодексу, крім того, - начальники лінійних пунктів міліції, а за порушення, передбачені частиною третьою статті 109, статтею 110 цього Кодексу, - також і інші працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням відповідних правил. Розмір штрафу, що накладається начальниками лінійних пунктів міліції, не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 176, 177 частинами першою і другою статті 178 цього Кодексу, крім того - начальники або заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівнених до районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ, а за правопорушення, передбачені статтею 177 і частинами першою та другою статті 178 цього Кодексу, - також дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції; (Абзац четвертий пункту 1 частини другої статті 222 виключено на підставі Закону N 2342-III (2342-14) від 05.04.2001) 2) за адміністративні правопорушення, передбачені статями 121-1, 122-3, 124-1, частинами першою і другою статті 126, частинами третьою і четвертою статті 127, статтями 128, 128-1, частинами першою і другою статті 129, частиною четвертою статті 133, статтями 139, 140 цього Кодексу, - начальник або заступник начальника відділення (відділу, управління, Головного управління) Державної автомобільної інспекції, начальник або заступник начальника відділу (управління, Головного управління) дорожньої міліції, командир або заступник командира окремого підрозділу дорожньо-патрульної служби. В разі відсутності у районному, міському, районному у місті відділі внутрішніх справ відділення (відділу) Державної автомобільної інспекції зазначені справи розглядаються начальником або заступником начальника відділу внутрішніх справ. У розгляді таких справ можуть брати участь представники трудових колективів і громадських організацій; 3) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 125, частиною третьою статті 126, частинами першою і другою статті 127 цього Кодексу, - працівники Державної автомобільної інспекції, які мають спеціальні звання.
Стаття 222-1. Прикордонні війська України	Прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України (стаття 202). Від імені Прикордонних військ України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: командири військових частин, які охороняють державний кордон України, та їх заступники; командири військових підрозділів, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України, та їх заступники.
Стаття 223. Органи державного пожежного нагляду	Органи державного пожежного нагляду розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду (статті 120, 175, 188-8). Від імені органів державного пожежного нагляду розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: 1) головні державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду та їх заступники - штраф на громадян до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) головні державні інспектори з пожежного нагляду місцевих органів державного пожежного нагляду, державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду - штраф на громадян до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 3) державні інспектори з пожежного нагляду - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 224. Органи залізничного транспорту	Органи залізничного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті (статті 109, 110, частина перша статті 120, частина перша статті 133, частина перша статті 134, частини перша і третя статті 135, стаття 136). Від імені органів залізничного транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: начальники станцій та їх заступники, начальники локомотивних (вагонних) депо, начальники пасажирських поїздів (механіки-бригадири пасажирських поїздів); контролери-ревізори пасажирських поїздів, ревізори-інструктори пасажирських поїздів, ревізори по контролю доходів, дорожні майстри, начальники дистанцій колії, начальники дистанцій сигналізації та зв'язку; начальник відділу Управління воєнізованої охорони Міністерства транспорту України та його заступник, начальники відділів (загонів, команд, пожежних поїздів) та їх заступники, старші інструктори та інструктори по протипожежній профілактиці, начальники відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, старші в місці розташування станцій посадові особи воєнізованої охорони;
Стаття 225. Органи морського і річкового транспорту	Органи морського і річкового транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті, правил користування засобами морського транспорту, правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах, правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа, правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил реєстрації торговельних суден, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден, правил пожежної безпеки на морському і річковому транспорті, допуск до керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп'яніння, передачу керування судном особі, яка перебуває у стані сп'яніння, керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп'яніння, у тому числі вчинене особами, які не мають права керування плавучими засобами, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті, перевезення ручної кладі понад установлені норми на морському і річковому транспорті, безквитковий проїзд на суднах водного транспорту, порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на морському і річковому транспорті, невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту (статті 114, 115, 116, 116-1, 116-2, 116-3, 117, 118, частина перша статті 120, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті 130, стаття 131, частина друга статті 133, частина перша статті 134, абзац десятий статті 135, статті 136 і 188-15 цього Кодексу). Від імені органів морського і річкового транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: 1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 114, частиною другою статті 133 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан морського порту; 2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 115 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан морського порту, капітан судна; 3) за адміністративні правопорушення, передбачені статями 116, 116-1, 116-2, 117, 118, частиною третьою статті 129, частинами третьою і четвертою статті 130, статтею 131 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан річкового порту; 4) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 116-3 цього Кодексу, - Головний державний реєстратор флоту України та його заступники; 5) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 116-3 цього Кодексу, - Головний державний реєстратор флоту України та його заступники, капітан порту; 6) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 120 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан порту, капітан судна; 7) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 134 та абзацом десятим статті 135 цього Кодексу, - начальник порту та його заступники, начальник пристані і вокзалу, капітан судна; 8) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 136 цього Кодексу, - начальник порту та його заступники, начальники районів порту (виробничо-перевантажувального комплексу в порту), начальник морського вокзалу та його заступники, капітан судна; 9) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 188-15 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, Головний державний реєстратор флоту України та його заступники.
Стаття 228. Органи повітряного транспорту	Органи повітряного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки авіації, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на повітряному транспорті, правил пожежної безпеки на повітряному транспорті, правил про міжнародні польоти (стаття 111 (крім порушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), частина перша статті 112, стаття 113, частина друга статті 120, частина друга статті 135, стаття 137). Від імені органів повітряного транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: 1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 111 (крім порушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), частиною першою статті 112, частиною другою статті 120, частиною другою статті 135, статтею 137 цього Кодексу: керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступники, начальник інспекції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступник, інспектори та регіональні інспектори спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України, керівники авіапідприємств та аеропортів або їх заступники, начальники служб організації перевезень авіапідприємств та аеропортів, командири повітряних суден; посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, що виконують контрольно-ревізійні функції; (Абзац четвертий пункту першого частини другої статті 228 виключено на підставі Закону N 352-XIV (352-14) від 23.12.98) начальник санітарно-епідеміологічного відділу, головний санітарний лікар центральної санітарно-епідеміологічної станції Міністерства цивільної авіації СРСР, головний лікар санітарно-епідеміологічної станції цивільної авіації; начальники загонів і окремих команд воєнізованої охорони авіапідприємств (аеропортів). Розмір штрафу, що накладається посадовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, що виконують контрольно-ревізійні функції, начальниками служби організації перевезень авіапідприємств (аеропортів), начальниками окремих команд воєнізованої охорони авіапідприємств (аеропортів), не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 113 цього Кодексу, - керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступники.
Стаття 229. Органи автомобільного транспорту та електротранспорту	Органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина п'ята статті 133, статті 133-1, 133-2, частина друга статті 134, частина четверта статті 135). Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: 1) на автомобільному транспорті - директор Державного департаменту автомобільного транспорту - штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступники директора Державного департаменту автомобільного транспорту, начальники автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступники начальників автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; контролери автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) на пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай) - начальники трамвайно-тролейбусних управлінь, начальники трамвайно-тролейбусних депо, начальники служб руху і районів руху трамвайно-тролейбусних управлінь, контролери трамвайно-тролейбусних управлінь.
Стаття 218. Адміністративні комісії	Адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 92-1, 99, 103-1 - 105, частинами першою, третьою, четвертою і п'ятою статті 111 (за порушення, вчинені на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статями 138, 141, 142, 149-152, частиною першою статті 154, статями 155-1, 159, 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтями 181-1, 182, 183, 186, 186-1, 189, 189-1, 196, 212-1 цього Кодексу. Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 92, 92-1, статтею 99 (коли правопорушення вчинено громадянином), статтями 103-1, 103-2, 104, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 141, 142, 150-152, 155, 156, 159, 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтями 182, 183, 186, 186-1, 196, 212-1 цього Кодексу.

7-Б Інспектор ДПС ДАІ наклав на водія Чабаненка штраф у розмірі 8,5 грн. за те, що він перевищив швидкість та порушив правила проїзду перехрестя. Чабаненко оскаржив дії інспектора, мотивуючи тим, що йому необхідно було негайно відвезти до лікарні дружину, яка знаходилась у тяжкому стані.

Оцініть дану ситуацію. Як повинен діяти начальник ДПС ДАІ при розгляді скарги?

Інспектор ДПС ДАІ наклав на водія Чабаненка штраф на підставі статті 122 КупАП – його дії відповідали закону.

Стаття 122. [3] Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху. Перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху більш як на 20 кілометрів на годину, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, початку руху, зміни напрямку руху, проїзду спеціальних транспортних засобів - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції, порушення правил зупинки і стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині, руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми освітлювальними приладами, попереджувальними сигналами, буксирування механічних транспортних засобів, перевезення людей або руху тротуарами чи пішохідними доріжками - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само інші порушення правил проїзду пішохідних переходів - тягнуть за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Порушення, передбачені частинами першою або другою чи третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, тобто примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, - тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортним засобом на строк від шести місяців до одного року.

Використана література

1. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.- 543 с.
2. Адміністративне право України: Підручник/ Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2005. -543 с.
3. Перепелюк В.Г. Адміністративний процес: Загальна частина: Навчальний посібник -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.
4. Беленчук І.А. Адміністративне право України: Навчальний посібник. -К.: А.С.К., 2004. -175 с.
5. Адміністративний процесуальний кодекс України:(Проект)/ Верховний Суд України. -К.: Вид. дім "Ін Юре", 2001. -159 с.

---

[1] Від лат. actus, від ago — приводжу в рух

[2] Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003

[3] Кодекс України про адміністративні правопорушення