Правове регулювання страхової діяльності

1. Юридичні засади страхування.

2. Страховий інтерес як ключовий правовий принцип страхування.

3. Правові засади страхової діяльності в Україні: цивільне право та страхове законодавство.

Перелік використаної літератури.

1. Юридичні засади страхування

Призначення страхування найбільш повно розкривається через його принципи.

Базовим принципом страхування виступає відшкодування збитків, завданих страховими випадками, що виникають унаслідок руйнівної дії природних явищ або необережної діяльності людини. Оскільки сучасний розвиток продуктивних сил не дозволяє повністю уникнути таких небажаних подій, подальший розвиток страхування є необхідним для компенсації шкоди, заподіяної несприятливими факторами. Саме в цьому виявляється відновлювальна функція страхування. У фаховій літературі її також називають компенсаційною, а похідною від неї вважають охоронну. Як зазначає М. Шимінова, державне страхування, вирішуючи завдання відновлення та компенсації витрат, спричинених стихійними лихами чи нещасними випадками, сприяє охороні власності та захисту майнових інтересів страхувальників, тобто реалізує охоронну функцію [4, с. 41].

М. Шерменєв дотримується іншої позиції щодо цієї функції. Ми також схиляємося до думки, що охоронна функція не притаманна страхуванню — воно лише відновлює матеріальні цінності. Якщо ж під охороною розуміти відновлення втрачених матеріальних благ, то термін «охорона» не передає сутності страхової операції [5, с. 15].

Страхування також сприяє «зростанню суспільного виробництва через спрямування вільних грошових коштів органів державного страхування на кредитування та фінансування народного господарства» [3, с. 176]. Тривалий час попереджувальна функція зводилася лише до роз'яснювальної роботи та пропаганди, однак сьогодні вона передбачає фінансування заходів із частини коштів страхового фонду. Завдяки попереджувальній функції знижується страховий ризик у народному господарстві: кошти виділяються на спорудження пожежних депо, запобігання загибелі та пошкодженню сільськогосподарських культур.

Частина платежів, акумульованих страховою організацією, витрачається нерівномірно — лише при настанні страхового випадку, завершенні строку дії договору або відповідно до чинного законодавства.

Такий перерозподіл має значну економічну доцільність, оскільки кошти перерозподіляються на користь кожного страхувальника: у сприятливі періоди він сплачує внески, а в несприятливі — отримує виплати.

У страхуванні життя категорія страхування найбільше наближається до категорії кредиту, коли за договором страхування на доживання накопичуються обумовлені страхові суми. Як слушно зауважує авторський колектив підручника «Фінансове право» (1999 р.), збереження грошових коштів через страхування на доживання зумовлене потребою в страховому захисті досягнутого сімейного добробуту. Таким чином, страхування виконує також ощадну функцію (у фаховій літературі її називають мобілізаційною) [6, с. 315].

«Державне страхування є не лише фінансово-економічною категорією, а й правовим інститутом, тому загалом покликане виконувати виховну функцію» [4, с. 48]. Проте норми фінансового права регулюють відносини щодо акумуляції та розподілу коштів страхових організацій, а не «стимулюють належну поведінку суб'єктів страхових відносин», як стверджує М. Шимінова. Тому ця функція була б більш доречною для страхування з позицій адміністративного права, а не фінансового.

Варто погодитися з авторським колективом підручника «Фінансове право» 1999 р., які виокремлюють контрольну функцію страхування, що полягає в суворо цільовому формуванні коштів страхового фонду. Відповідно до контрольної функції на основі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за проведенням страхових операцій [6, с. 315].

У деяких випадках, коли майно загинуло через безгосподарність страхувальника, страховики можуть відмовити у виплаті страхового відшкодування.

Посилення функцій страхування через модифікацію наявних та виявлення нових є однією з передумов його подальшого розвитку.

Отже, вітчизняне страхове законодавство потребує подальшого вдосконалення, адже лише на основі чітко визначених понять можна забезпечити надійний правовий захист. Тому законодавцям, науковцям і практикам слід переглянути принципи, ознаки та функції страхування, а також визначитися щодо його об'єкта. Реалізація такого підходу, на нашу думку, дозволить не лише впорядкувати страхове законодавство, а й підвищити рівень страхового обслуговування в країні.

2. Страховий інтерес як найважливіший юридичний принцип страхування

Згідно із Законом України «Про страхування», страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Основна мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, який забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких закріплено в чинному законодавстві або страхових договорах.

Страхування — це економічні відносини, учасниками яких є щонайменше дві сторони, два суб'єкти: страхова організація (страховик) та страхувальник — юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства України.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається через його функції. Страхування виконує такі функції: ризикову, превентивну та заощаджувальну (попереджувальну).

Ризикова функція полягає в передаванні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, передбаченими чинним законодавством або договором страхування.

Економічна сутність превентивної функції полягає в тому, що страхова компанія об'єктивно зацікавлена в тривалішому використанні коштів страхового фонду. Вона прагне зменшити ймовірність виплат, знижуючи ймовірність настання страхового випадку. Для цього страховик може застосовувати фінансову та правову превенцію.

Заощаджувальна функція пов'язана з тим, що договори довгострокового страхування життя мають накопичувальний характер. Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава може активно впливати на вирішення соціальних проблем, пожвавлювати грошовий обіг, підвищувати купівельну спроможність національної валюти та збільшувати інвестиційні можливості країни.

Знання принципів страхування необхідне для всіх учасників страхового процесу на всіх його етапах.

Основними принципами страхування є:

— майновий економічний інтерес;

— найвищий ступінь довіри сторін;

— причинно-наслідковий зв'язок подій;

— виплата відшкодування в розмірі реального збитку;

— використання франшизи;

— суброгація;

— диверсифікація ризиків.

Ці принципи фактично відповідають основним етапам взаємодії страхувальника та страховика.

1. Переговори щодо укладення договору страхування.

2. Повідомлення всієї необхідної інформації для забезпечення ефективного страхового захисту.

3. З'ясування причини настання страхового випадку.

4. Розрахунок і виплата страхового відшкодування.

Економічний інтерес майнового захисту пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об'єктів власності, життя та здоров'я при настанні несприятливих подій або нещасних випадків. Відшкодуванню підлягають лише конкретні збитки конкретної особи. Основні риси економічного інтересу:

— має піддаватися фінансово-економічній оцінці;

— має виникати на законних підставах;

— особа, яка, уклавши договір страхування, порушила його, скоївши злочин, не може отримати від страхування незаконну вигоду.

Принцип найвищої довіри сторін полягає в тому, що на стадії укладення договору страховик може не володіти інформацією про об'єкт страхування, а клієнт — майбутній страхувальник — зобов'язаний розкрити суттєві обставини щодо нього, зокрема всі відомості, які дозволяють оцінити ступінь ризику, інформацію про попередні збитки, наявність інших страхових полісів тощо.

Значення цього принципу полягає в тому, що при виникненні збитку розпочинається розслідування обставин його появи. Якщо буде встановлено, що страхувальник не повідомив щось суттєве про об'єкт страхування, дію договору може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

Принцип причинно-наслідкового зв'язку. Основою договору страхування є причина виникнення збитку. Причому одні причини ведуть до страхової виплати на користь страхувальника, а інші — ні. Важливо визначити саме фактичну причину настання збитку.

Обов'язкову форму страхування визначають такі принципи.

1. Встановлення законом, відповідно до якого страховик зобов'язаний застрахувати визначені об'єкти, а страхувальники — сплачувати належні страхові платежі. Закон передбачає: перелік об'єктів обов'язкового страхування; обсяг страхової відповідальності; рівень або норми страхового забезпечення; порядок встановлення тарифних ставок або середні розміри цих ставок із наданням права їх диференціації на місцях; періодичність внесення страхових платежів; основні права страховиків і страхувальників.

2. Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням об'єктів, зазначених у законі. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об'єктів, нарахування страхових платежів та їх стягнення у встановлені терміни.

3. Автоматичність поширення обов'язкового страхування на об'єкти, визначені в законі. Страхувальник не повинен повідомляти страховий орган про появу в господарстві об'єкта страхування. Це майно автоматично включається до сфери страхування. При черговій реєстрації воно буде зафіксовано, а страхувальнику пред'явлено до сплати страхові внески.

4. Дія обов'язкового страхування незалежно від внесення страхових платежів. Якщо страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони стягуються в судовому порядку. У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна, не оплаченого страховими внесками, страхове відшкодування виплачується з утриманням заборгованості за страховими платежами. На не внесені в установлений термін страхові платежі нараховується пеня.

5. Безстроковість обов'язкового страхування. Воно діє протягом усього періоду користування страхувальником застрахованим майном. Лише безгосподарське та зношене майно не підлягає страхуванню. При переході майна до іншого страхувальника дія страхування не припиняється. Воно втрачає чинність лише при загибелі застрахованого майна.

6. Нормування страхового забезпечення за обов'язковим страхуванням. Для спрощення страхової оцінки та порядку виплати страхового відшкодування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках від страхової оцінки або в гривнях на один об'єкт.

За обов'язковим особистим страхуванням у повному обсязі діють принципи суцільного охоплення, автоматичності та нормування страхового забезпечення. Проте воно має чітко визначений термін і повністю залежить від сплати страхового внеску (наприклад, обов'язкове страхування пасажирів).

Добровільна участь у виборі страховика повною мірою притаманна лише страхувальникам. Страховик не має права відмовлятися від страхування об'єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування. Цей принцип гарантує укладення договору страхування за першою (навіть усною) вимогою страхувальника.

Добровільна форма страхування ґрунтується на таких принципах.

1. Добровільне страхування діє як на підставі закону, так і на добровільних засадах. Закон визначає об'єкти добровільного страхування та загальні умови, які регулюються правилами страхування, розробленими страховиком.

2. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням пов'язане з тим, що не всі страхувальники виявляють бажання брати в ньому участь. Крім того, умови страхування передбачають обмеження для укладення договорів.

3. Добровільне страхування завжди обмежене терміном страхування. Початок і закінчення терміну обумовлюються в договорі, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити лише шляхом повторного переукладення договорів на новий термін.

4. Добровільне страхування діє лише при сплаті разового або періодичних страхових внесків. Набрання чинності договором добровільного страхування обумовлене сплатою разового або першого страхового внеску.

Несплата чергового внеску спричиняє припинення дії договору. Страхове забезпечення за добровільним страхуванням залежить від бажання страхувальника. При майновому страхуванні страхувальник може визначати розмір страхової суми в межах страхової оцінки майна. За особистим страхуванням страхова сума встановлюється за згодою сторін відповідно до договору.

Чинні на сьогодні умови всіх видів страхування вироблені багаторічною практикою з урахуванням досвіду зарубіжних країн. Вони постійно вдосконалюються з метою повнішого задоволення інтересів страхувальника. Розвиток страхового ринку та конкуренція між страховиками створюють сприятливе підґрунтя для подальшого покращення умов страхування.

3. Правові основи страхової діяльності в Україні: цивільне право і страхове законодавство

З розвитком суспільства та ринкових відносин в Україні зростає ризик у всіх сферах господарської діяльності та людського життя. Страхування як засіб акумуляції фінансів стає дієвим важелем у вирішенні питань соціальної захищеності. Необхідність страхового захисту має кілька аспектів.

Історичний аспект. Передумовою виникнення страхування були інтереси громадян або суспільства загалом, спрямовані на забезпечення запасного варіанта на випадок настання непередбачених, але передбачуваних і неминучих обставин. У процесі розвитку суспільства вони дещо видозмінювалися, проте прагнення людини до захищеності зберігалося в усі часи.

Економічний аспект. Страховий захист ґрунтується на попередньому створенні фінансових запасів для відшкодування завданих збитків та збереження матеріального благополуччя, тобто дає можливість за певну ціну створити умови для обмеження свого ризику. З іншого боку, страхова справа є прибутковим різновидом державної та підприємницької діяльності.

Суспільний аспект. Захищеність особистих інтересів громадян пропорційно пов'язана із забезпеченням політичної стабільності в суспільстві, а це досягається за безпосередньої участі держави та роботодавців у соціальному захисті громадян.

Юридичний аспект. Страхування — це різновид цивільно-правових відносин щодо захисту інтересів громадян. Суспільні відносини, які виникають у процесі страхування, як слушно зазначає К. Батигін, за своїм змістом і характером досить багатогранні, але водночас вони становлять єдину систему нерозривно пов'язаних між собою відносин — це цивільно-правові відносини, визначені чинним законодавством або договором страхування [1, с. 32].

Міжнародний аспект. Розширення меж діяльності держави, кооперація з іншими країнами потребують захищеності її господарських суб'єктів на міжнародному рівні. Усунення національних суперечностей, імплементація норм міжнародного права, що регулюють страхові відносини, у законодавство нашої держави спрямовані на підтримку інтересів громадян України та забезпечення їм достатніх гарантій у взаємовідносинах з іншими державами.

Слід зазначити, що В. Базилевич та К. Базилевич також розглядають п'ять аспектів страхового захисту: природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний [2, с. 12]. Однак, на наш погляд, доцільніше говорити про історичний, економічний, суспільний, юридичний та міжнародний аспекти страхування.

Отже, розвиток ринкових відносин, ускладнення взаємозв'язків між суб'єктами, підвищення ступеня ризику на всіх рівнях діяльності вкотре підтверджує необхідність страхового захисту.

З розвитком державного страхування в різні періоди змінювалися його принципи. Так, авторський колектив підручника «Фінансове право» 1940 р. звертає увагу на принцип державної страхової монополії, пов'язуючи з ним інший принцип страхування, який полягає в єдності страхової системи, страхової організації та матеріально-технічної бази, і виділяє третій принцип — госпрозрахунку [3, с. 163].

У 90-ті роки К. Батигін віддає перевагу вже шести основним принципам страхування: загальності забезпечення трудящих із соціального страхування; забезпечення трудящих за рахунок держави та суспільних коштів колгоспів; всемірній охороні та підвищенню рівня життя трудящих; зміцненню їх здоров'я; оптимальному поєднанню інтересів особистості, трудових колективів і суспільства при розподілі благ за рахунок коштів соціального страхування; створенню максимальної зручності для трудящих при реалізації ними права на забезпечення із соціального страхування; здійсненню соціального страхування через громадські організації самих трудящих [1, с. 32].

З розвитком ринкових відносин та побудовою в нашій країні політично й економічно самостійної держави пріоритети страхування дещо змінюються. Тому інститут страхування доцільно будувати на принципах:

• доступності — громадянин або юридична особа мають право на страхування згідно з чинним законодавством, якщо їх влаштовують умови, визначені договором страхування;

• ризиковості — передання страхувальником страховикові матеріальної відповідальності за наслідки, передбачені договором страхування або чинним законодавством, ймовірність настання яких існує; водночас ніхто не може змусити страховика здійснювати той чи інший вид добровільного страхування;

• добровільності — кожен може самостійно прийняти рішення про доцільність страхування, обравши будь-якого страховика, що має ліцензію на відповідний вид страхування, крім видів, передбачених у Законі «Про страхування» (1996 р.), страхування яких є обов'язковим;

• зручності — забезпечення достатніх умов для здійснення страхування через страхові організації.

Зазначені принципи ґрунтуються на запропонованих К. Батигіним, проте вони скориговані з урахуванням нового законодавства, положень Конституції України та всебічної демократизації суспільних відносин.

Основними ознаками страхування сьогодні є: гарантованість та доступність страхового захисту з боку держави; відособленість видів страхування, рівноправність добровільного й обов'язкового страхування; визначення наперед послуг і компенсацій із ризику, вірогідний характер відносин, адже величина та час настання ризику невідомі; цільове використання утвореного фонду, який використовується на покриття витрат за раніше обумовленими випадками.

Дещо різняться ознаки майнового та особистого страхування. При настанні страхового випадку в майновому страхуванні страховик компенсує збиток у межах, обумовлених договором страхування, тобто його мета — відшкодування збитку.

В особистому страхуванні, крім випадків обов'язкового страхування, сума виплачується застрахованому незалежно від збитку. Тому особисте страхування, як правило, не вирішує завдання відшкодування збитків. Проте, враховуючи його причетність до виплат у зв'язку з нещасними випадками, особисте страхування тією чи іншою мірою спрямоване на відшкодування збитків.

Отже, об'єднуючим началом інституту страхування є мета, яка полягає в соціальному захисті громадян та юридичних осіб шляхом компенсації збитку, обумовленого договором страхування та чинним законодавством.

Список використаних джерел

1. Батыгин К. С. Советское социальное страхование. — М., 1985.

2. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К., 1998. — 216 с.

3. Финансовое право / М. А. Гуревич и др. — М., 1940. — 176 с.

4. Шимінова М. Я. Государственное страхование в СССР. Правовые вопросы. — М., 1987. — 220 с.

5. Шерменев М. К. Финансовые резервы как фактор планомерного развития социалистической экономики: Автореф. дис. д-ра юрид. наук. — М., 1971.

6. Фінансове право / Л. К. Воронова та ін. — X., 1999.

7. Страхування: Навч.-метод. посіб. / За заг. ред. О. О. Гаманкової. — К.: КНЕУ, 2000. — 120 с.

8. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

9. Шелехов К. В., Бігдаш В. Д. Страхування: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1998. — 424 с.

10. Брикун Є. В. Страхова справа. — Ірпінь: АДПС України, 2000. — 109 с.

11. Страхові послуги: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни; За ред. Т. М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с.