Праця менеджера

1. Особливості розумової праці та працездатності менеджера

Менеджери належать до категорії працівників розумової праці, і їхній робочий день нерідко сягає 11 годин. При цьому навіть уночі вони не можуть повністю відключитися від процесу обробки інформації. Для такої діяльності характерне напруження уваги, яке в середньому у 5–10 разів перевищує показники при фізичній роботі. Окрім цього, спостерігається значне навантаження на пам'ять і сприйняття, обмежена рухливість, вимушена поза та постійні стресові ситуації [7, с. 303]. Усе це призводить до розвитку втоми, яка може переходити в перевтому, що нерідко порушує нормальне фізіологічне функціонування організму. Як наслідок, менеджер через перенавантаження часто втрачає здатність або навіть бажання виконувати певну роботу. Валерій Іванович Терещенко зазначає: "Ніякого героїзму немає в тому, щоб сидіти на роботі до 12-ї години ночі, — можна приходити навіть у суботу й неділю, а половину часу марнувати у безпредметних розмовах, перекурах, багатогодинних нарадах, за якими нерідко забувають і про обід. Усе це — непродуктивна трата часу. Питання не в тому, скільки часу ви працюєте, а наскільки інтенсивно працюєте. І в цьому відношенні нам у американців є чому повчитися — там уміють інтенсивно працювати. А у нас і досі, особливо старі начальники, бачать героїзм у тому, щоб вчасно не повернутися додому, щоб пожертвувати і обідом, і відпочинком. Це неправильні, екстенсивні методи праці. Від них одна шкода — і виробництву, і людям, і, зрештою, суспільству. Головне завдання в тому, щоб поліпшувати якість праці" [2, с 14—15].

Екстенсивні методи роботи спричиняють незадоволення професійною діяльністю та знижують ефективність розумової праці. У результаті менеджер може раптово відчути втрату бажання виконувати справи або взагалі йти на роботу; усе починає здаватися складним, об'ємним чи нецікавим, тобто ніби спостерігається спад розумової активності. Причини такого стану та способи їх подолання описані Джоном Адаїром у книзі "Гуру менеджменту" [1, с 392—404]:

• страх, що робота займе багато часу (проте її можна розділити на частини та виконувати поступово у зручний час);
• страх можливої невдачі (варто скласти перелік усіх можливих шляхів розв'язання проблеми; часто причиною невдачі є не сама проблема, а наше сприйняття її);
• страх власної некомпетентності (необхідно розділити проблему на частини та з'ясувати, що відомо про кожну з них; часто в основі лежить не складність, а бажання уникнути вирішення);
• думка про нудність роботи (слід розділити її на частини, знайти помічників і делегувати їм окремі завдання);
• думка про марність результатів (потрібно поставити завдання, визначити строки й очікувані результати, а потім оцінити їх значення для себе та організації в теперішньому й майбутньому);
• думка про неприємні спогади, пов'язані з роботою (варто розбити її на частини: виконання кожної окремо може позбавити негативних асоціацій);
• нерозуміння, як підійти до вирішення проблеми (треба порадитися з тими, хто виконував схожі завдання, або вивчити відповідну літературу);
• брак необхідної інформації (потрібно скласти перелік потрібного та пошукати у друкованих джерелах або Інтернеті);
• відчуття безглуздості роботи (варто поговорити з колегами, клієнтами, підлеглими — можливо, з'явиться новий погляд на проблему);
• відчуття значної перевантаженості іншими справами (проте виконання такої роботи принесе задоволення, оскільки допоможе подолати власний опір і сприятиме самовдосконаленню).

Менеджер, який прагне ефективної праці, має усвідомлювати, що цього можна досягти лише за умови впорядкованості життя, раціонального режиму дня, ритму праці та відпочинку, правильної організації робочого місця та турботи про свій енергетичний баланс. Енергія — це здатність тіла або окремих його систем працювати. Вона проявляється в активних діях, енергійних зусиллях, життєвій силі. Розумова діяльність, на відміну від фізичної, потребує менших енергетичних витрат, але це не означає, що вона легка. Основний робочий орган тут — мозок, а також значно активізуються функції центральної нервової системи, формуються нові комплекси умовних рефлексів. Чимало молодих менеджерів не досягли рівня топ-менеджерів саме через невміння правильно розподіляти свою енергію. Той же, хто опанував дотримання режиму праці та відпочинку, здатен працювати й отримувати задоволення від життя навіть у 80 років [1, с 330]. Тому для менеджера вкрай важливо вміти організовувати свій робочий день і встановлювати оптимальний режим праці та відпочинку.

Розпорядок робочого дня менеджера визначає чергування часу роботи та відпочинку протягом дня. Його мета — забезпечити можливість поновлення здатності до праці [2, с 16-18]. Працездатність — це функціональні можливості організму, необхідні для виконання конкретної роботи. Її рівень залежить від стану здоров'я, умов праці, віку, навичок, мотивації, індивідуальних особливостей тощо. Підвищенню працездатності сприяють заходи з удосконалення трудових процесів з урахуванням психофізіологічних вимог. Науково обґрунтований режим праці та відпочинку забезпечує стійку працездатність, високу продуктивність, збереження здоров'я та правильне використання фізичних і розумових здібностей.

Показником ефективного режиму праці та відпочинку є крива працездатності. Якщо вона відповідає нормам, то режим праці менеджера можна вважати правильним [2, с 40]. У більшості людей спостерігаються два піки денної підвищеної працездатності: з 9 до 13 год і з 16 до 18 год. Саме на цей час варто планувати найскладнішу та творчу роботу. На діяльність людини, зокрема менеджера, впливають біоритми: фізичний (впливає на фізичну силу та силу волі), емоційний (впливає на почуття, настрій, творчі сили), інтелектуальний (впливає на розумові здібності, самовладання) — відповідно 23, 28 і 33 дні. Роботу, що потребує підвищених розумових навантажень, варто планувати на піки цих днів (особливо коли вони збігаються). Окремої уваги заслуговують дні перепадів, коли відбувається зміна фаз біоритмів. Їх називають "критичними днями", оскільки в цей час можуть виникати спонтанні порушення нормальних фізичних функцій, знижуватися працездатність, контроль над волею та розумом. Такі зміни фаз тривають 24 години, і фахівці радять бути обережними в цей період. Працездатність змінюється не лише протягом дня, а й протягом тижня. У понеділок (після відпочинку), особливо в першій половині дня, вона дещо занижена порівняно із середніми тижневими показниками; у вівторок підвищується; найвищого рівня досягає у середу та четвер; у п'ятницю знову знижується через тижневе перевантаження. Тому найскладніші та найвідповідальніші завдання менеджеру варто планувати на дні найвищої працездатності, тобто на середу та четвер [1, с 272—273]. Працездатність менеджера залежить від багатьох факторів: складності й інтенсивності праці, здоров'я, умов праці, соціально-економічних умов в організації, рівня корпоративної культури, сприятливого режиму праці, організації перерв протягом дня. За результатами досліджень, людина розумової праці ефективно працює, коли перерви на відпочинок протягом робочого дня становлять 1,5–2 години. Під час відпочинку фізіологічні функції організму мають відновлюватися та максимально наближатися до робочого стану. Перерви потрібно розподіляти так, щоб вони забезпечували швидке поновлення сил і високу працездатність на тривалий час. Проте перерви можуть бути як продуктивними, так і непродуктивними. Наприклад, незапланована зустріч із потенційним партнером може дати позитивні результати, а розгляд конфліктної ситуації забере час і нерви. Підтримка працездатності на оптимальному рівні — важливе завдання, яке менеджер постійно змушений вирішувати.

Важливим елементом, що поєднує людину та результат роботи, є її робоче місце. У сучасних умовах важливо усвідомити значення робочого місця, а також змісту, структури та кінцевого результату його впливу на ефективність управлінської діяльності. Тобто до поняття робочого місця необхідно підходити як до діяльності, спрямованої на отримання результату. Робоче місце — це структура, у якій поєднуються формальні елементи організації та особисті, людські риси працівника, утворюючи систему "людина — робота" [9, с 86]. Робоче місце менеджера — це зона його праці, що визначається на основі трудових та інших діючих норм і облаштовується необхідними засобами для трудової діяльності [8, с 16].

Робоче місце менеджера вищого рівня облаштовується в окремому кабінеті і, як правило, складається з трьох функціональних зон: робочої зони, зони для проведення нарад та зони відпочинку. Робоче місце менеджера середнього рівня може бути в окремому кабінеті, а менеджер низового рівня зазвичай працює в одному приміщенні з підлеглими. В Японії, наприклад, менеджер сидить в одному приміщенні з підлеглими, щоб пришвидшити передавання інформації та зменшити обмін паперами.

При організації та вдосконаленні робочого місця враховуються антропометричні дані, рекомендації фізіології, психології та гігієни, ергономіки, інженерної психології та технічної естетики. Сьогодні робоче місце управлінця оснащується відповідним обладнанням, засобами організаційної та обчислювальної техніки, необхідними для ефективного виконання обов'язків.

Для менеджера робоче місце — це насамперед його робочий стіл та простір навколо нього. Людина, сидячи за столом, може охопити простір, обмежений відстанню витягнутих рук. Він становить 65–70 см завдовжки і 150–160 см завширшки. Робочу зону можна збільшити, встановивши стілець, на якому можна обертатися в потрібному напрямі. Усе необхідне для постійної роботи має знаходитися в цьому просторі. Організований менеджер триматиме робочий стіл у порядку, не захаращуватиме його зайвими паперами та предметами. Тоді йому буде зручно працювати.

Організувати робоче місце — означає раціонально розташувати на обмеженій виробничій площі обладнання, створити зручність та комфорт для виконавця, відмежувати його від шкідливих впливів і несприятливих факторів зовнішнього середовища, забезпечити можливість безперебійного обслуговування всім необхідним для успішного виконання завдань. Тому в поняття "організація робочого місця" входять три елементи: планування робочого місця, його оснащення та організація обслуговування.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення на певній площі всіх елементів оснащення, створення безпечних і зручних умов праці. При плануванні обов'язково потрібно враховувати зручність розташування меблів і освітлення, колір стін. Погане освітлення призводить до перевтоми органів зору, а звідси — до погіршання якості праці. Щоб запобігти цьому, світло повинне падати зліва (збоку чи ззаду) [9, c. 101-104].

2. Гігієна розумової праці

Розумова праця зазвичай викликає сповільнення пульсу, підвищення артеріального тиску, почащення дихання, збільшення кровонаповнення судин мозку та зменшення кровонаповнення судин кінцівок і черевної порожнини. Тривала розумова праця призводить до падіння умовних судинних рефлексів, утворення парадоксальних реакцій, зміни функції дихальної системи, біоритмів мозку. При надмірній розумовій роботі порушується рівновага між процесами збудження та гальмування. Встановлено, що легка м'язова робота стимулює розумову. Тривале підвищення тонусу кров'яних судин мозку в результаті напруженої розумової праці може призвести до спазму судин, утруднення мозкового кровообігу, розвитку патологічних станів. Для профілактики втоми та підвищення працездатності важливе значення мають фізичні вправи та тренування. Вони розвивають процеси внутрішнього гальмування, які обмежують надмірно поширені процеси збудження. При тренуванні під час розумової роботи відбувається вдосконалення актів вищої нервової діяльності, мислення, пам'яті, уваги, спритності. Суттєву роль у боротьбі зі втомою відіграє раціональна організація трудового процесу, що передбачає максимальне скорочення статичного компонента в роботі, сприятливий темп і ритм роботи, а також обов'язкові перерви.

Для людей розумової праці характерний найбільший ступінь напруження уваги — в середньому у 5–10 разів вище, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму — втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Усе це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму. При виконанні розумової праці мають місце зсуви у вегетативних функціях людини: підвищення кров'яного тиску, зміни ЕКГ, збільшення легеневої вентиляції та вживання кисню, підвищення температури тіла. Після закінчення розумової праці втома залишається довше, ніж при фізичній праці.

Люди, що займаються розумовим видом діяльності, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої обов'язки без особливого зниження рівня працездатності та продуктивності.

В основному, люди розумової діяльності не в змозі вимкнути механізм переробки інформації на ніч; вони працюють не лише 8–12 годин на добу, а майже постійно, з короткими переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформативної теорії, згідно з якою людина під час сну перероблює інформацію, отриману в період активної бадьорості.

Фізична та розумова види діяльності вимагають різного напруження певних функціональних систем організму. Тому навантаження необхідно класифікувати відповідно до важкості та напруженості. Важкість праці — це напруження функціональних систем, які зумовлені фізичним навантаженням. Напруженість, у свою чергу, характеризує рівень напруження центральної нервової системи [2, c. 247-249].

3. Аналіз і оцінка фактичного режиму праці й відпочинку (на прикладі одного з керівників організації)

У сучасних умовах характер організації праці менеджера визначається не тільки його статусом, рівнем кваліфікації, діловими якостями, але й мірою прогресивності техніки та технології, які він використовує. Раціоналізація робочого місця менеджера має на меті механізацію й автоматизацію праці, підвищення її культури.

Так, загальна тривалість робочого часу керівника компанії «Олд-Макс» визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними та психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Для працівників здебільшого встановлюється п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на виконання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу керівника компанії «Олд-Макс» на обслуговування робочого місця та підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів [7, c. 263-264].

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;
• проведення спостереження;
• оброблення даних;
• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

Раціональне використання робочого часу керівника компанії «Олд-Макс» починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

Режими праці й відпочинку регулюються Кодексом законів про працю України.

Загальними вимогами до режимів роботи керівника компанії «Олд-Макс» є:

• дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу;
• забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту змін — періоду, за який усі працівники відпрацюють у всіх змінах, передбачених графіком;
• забезпечення повного використання обладнання і робочого часу для підвищення продуктивності праці;
• обмеження кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утруднює процес управління.

Режим праці й відпочинку — це встановлювані для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи й відпочинку та їх тривалість. Раціональний режим — таке співвідношення й зміст періодів роботи й відпочинку, при яких висока продуктивність праці сполучається з високою та стійкою працездатністю людини без ознак надмірного втомлення протягом тривалого часу. Таке чергування періодів праці й відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи підприємства.

Встановлення суспільно необхідної тривалості робочого часу й розподіл його на календарні періоди на підприємстві досягаються при розробці правил, у яких передбачається порядок чергування й тривалість періоду роботи й відпочинку. Цей порядок прийнято називати режимом праці й відпочинку.

Змінний режим праці й відпочинку — порядок чергування часу роботи й відпочинку протягом робочої зміни. Основою для розробки будь-якого змінного режиму праці й відпочинку є динаміка працездатності. При розробці змінного режиму роботи з урахуванням умов виробництва й особливостей кожного конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі та їх тривалість), характер відпочинку [6, c. 154-155].

Необхідно розрізняти загальний час на відпочинок і особисті потреби (обумовлене відповідними нормативами) і час на регламентовані перерви. Тривалість відпочинку протягом зміни (регламентовані перерви) залежить в основному від важкості праці й умов його здійснення. Відповідно до рекомендацій НДІ праці при визначенні тривалості відпочинку протягом робочого часу необхідно враховувати наступні десять виробничих факторів, що викликають втому:

• фізичні зусилля;
• нервова напруга;
• темп роботи;
• робоче положення;
• монотонність роботи;
• мікроклімат;
• забруднення повітря;
• виробничий шум;
• вібрація;
• освітлення.

Залежно від сили впливу кожного із цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок.

Змінний режим праці й відпочинку керівника компанії «Олд-Макс» повинен містити в собі перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок повинен бути регламентованим, оскільки він більш ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, за бажанням працівника.

Обідня перерва пов'язана з природною необхідністю організму у відпочинку після декількох годин роботи та потребою в прийманні їжі. Вона запобігає або зменшує зниження працездатності, що відзначається в середині робочого дня у зв'язку зі втомою, що нагромадилася за першу половину зміни. Ефективність її залежить від правильного вибору часу для перерви, тривалості, змісту та організації.

При встановленні обідньої перерви рекомендується керуватися наступними вимогами: надавати обідню перерву в середині робочої зміни або з відхиленням до однієї години; встановлювати тривалість обідньої перерви в 40–60 хв., з тим щоб працівник використовував не більш 20 хв. для приймання їжі, а решту часу — на відпочинок. Вона складається, з одного боку, з кількості часу, необхідного для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, що забезпечує зняття втоми, а з іншого боку, з кількості часу, необхідного для нормального приймання їжі. Якщо обідня перерва встановлюється незабаром після початку робочого дня (під час фази впрацьовування або у фазі високої стійкої працездатності), то вона не приносить користі й навіть шкідлива, тому що перешкоджає нормальному формуванню робочої установки організму. При безперервних технологічних процесах (хімічні, металургійні, хлібопекарські й інші підприємства), на підземних роботах у вугільній промисловості під час обідньої перерви потрібно передбачати підміну.

Короткочасні перерви на відпочинок призначені для зменшення втоми, що розвивається в процесі праці. На відміну від обідньої перерви та перерв на особисті потреби, вони є частиною робочого часу й призначаються одночасно для колективу всього цеху або ділянки. При їхній розробці попередньо необхідно в кожному випадку вирішувати наступні питання: загальний час на регламентовані перерви; тривалість однієї перерви; час призначення перерв; зміст відпочинку (активний, пасивний, змішаний).

Кількість і тривалість короткочасних перерв визначають, виходячи з характеру трудового процесу, ступеня інтенсивності та важкості праці. Орієнтиром для встановлення початку перерв на відпочинок служать моменти зниження працездатності. Щоб попередити її спад, перерви на відпочинок призначаються до настання втоми організму.

Таким чином, встановити час введення перерв на відпочинок на тій чи іншій виробничій ділянці без спеціального обстеження неможливо. Але є одне загальне положення, яке треба враховувати при призначенні перерв: чим важча й напруженіша робота, тим раніше стосовно початку стадії втоми, що розвивається, слід вводити регламентовані перерви. У другій половині робочого дня у зв'язку з більш глибокою втомою кількість перерв на відпочинок повинна бути більша, ніж у першій половині зміни. Фізіологами встановлено, що для більшості видів робіт оптимальна тривалість перерви 5–10 хвилин. Саме ця перерва дозволяє відновити фізіологічні функції, знизити втому та зберегти робочу установку. На роботах, що вимагають великої напруги й уваги, рекомендуються більш часті, але короткі перерви (5–10 хв.); на важких роботах із більшими фізичними зусиллями — менш часті, але більш тривалі перерви (до 10 хв.); на особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15–20 хвилин із відпочинком тієї ж тривалості.

Короткочасність перерв дозволяє не тільки затримати розвиток втоми, але й зберігати робочу установку. При глибокому стомленні необхідно йти як по лінії збільшення кількості перерв, так і по лінії збільшення їх тривалості. Але перерви тривалістю більше 20 хвилин порушують стан впрацьовування, що вже встановився.

Відпочинок може бути активним і пасивним. Пасивний відпочинок (у положенні сидячи, лежачи) необхідний при важкій фізичній роботі, пов'язаній із постійними переходами, або такій, що виконується стоячи, особливо при несприятливих умовах зовнішнього середовища. Активний відпочинок рекомендується на роботах, що протікають у сприятливих умовах праці. Найбільш ефективною формою активного відпочинку є виробнича гімнастика, тобто виконання спеціального комплексу гімнастичних вправ. Активний відпочинок прискорює відновлення сил, тому що при зміні діяльності енергія, витрачена працюючим органом, відновлюється швидше.

У кожному конкретному випадку підбирають відповідний типовий режим або за величиною втоми, що визначається на підставі даних фізіологічних досліджень, або за кількісною оцінкою умов праці, яку отримали розрахунковим способом на основі оцінки окремих факторів умов праці [3, c. 162-164].

Висновки і пропозиції

Оснащення робочого місця за сучасних умов передбачає використання різних технічних засобів, необхідних для виконання менеджером своїх обов'язків. У процесі роботи менеджер використовує: комп'ютер, телефон, факс, модем, техніку для розмноження документів. Але потрібно дотримуватися здорового глузду в оснащенні робочого місця технікою: у кабінеті менеджера вона потрібна тільки тоді, коли використовується ним постійно.

Організація обслуговування робочого місця — це забезпечення безперебійної роботи організаційної та комп'ютерної техніки, якою оснащено робоче місце менеджера. Практика свідчить, що 55–65 % внутрішньозмінних витрат робочого часу відбувається саме через недоліки в організації обслуговування робочих місць, через відключення світла, виведення з ладу технічних апаратів.

Робоче місце менеджера має відповідати економічним, технічним, санітарно-гігієнічним нормам, які спрямовані на встановлення безпечних для життя та здоров'я умов його праці. Будь-яка невідповідність робить розумову працю складною, продуктивність праці низькою, а менеджер швидко втомлюється і не відчуває задоволення від праці.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / Ніна Єсінова. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.

2. Виноградський М. Організація праці менеджера: Навчальний посібник / Микола Виноградський, Алла Виноградська, Олена Шканова; Київ. економ. ін-т менеджм. — К.: Кондор, 2002. — 516 с.

3. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник / Олена Грішнова. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

4. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін.; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / А. В. Мерзляк, Є. П. Михайлов, М. Х. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 235 с.

6. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник / Галина Завіновська; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.

7. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Алла Калина; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.

8. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / М. Б. Махсма. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.

9. Чайка Г. Організація праці менеджера: навчальний посібник / Галина Чайка. — К.: Знання, 2007. — 420 с.