Потреби та їх особливості

Вступ

Видатні мислителі, політологи та економісти різних епох — від Дж. Гобсона і К. А. Гельвеція до Ф. Гегеля, К. Маркса, М. Вебера та Ф. Гайєка — вбачали в потребах відображення сутності людини та відносили їх до фундаментальних економічних категорій.

Потреби є категорією, яка відображає зв'язок людей із умовами їхнього існування. У структурі суспільних потреб виокремлюють кілька типів відносин, що описують цей зв'язок: ставлення до природи (потреба у спілкуванні з нею та її охороні); ставлення до наявних засобів існування (потреби у засобах виробництва та предметах споживання); ставлення до себе та інших (потреби у самовираженні, саморозвитку, соціальному статусі, спілкуванні); ставлення до праці та відпочинку (потреба у творчій, цікавій праці та дозвіллі).

Сутність потреб можна зрозуміти на прикладі виникнення нових бажань, які завжди походять із прагнення людини змінити наявні умови життя. Так, потреба у швидшому пересуванні виникає як бажання вдосконалити існуючі способи. Оскільки матеріальних засобів для її реалізації ще немає, вона втілюється у казкових килимах-літаках. Проте сама потреба вже сформувалася, і вона спонукає людство до пошуку реальних рішень — до створення автомобіля, поїзда, літака.

На основі цього загального визначення можна уточнити уявлення про потреби як об'єкт дослідження економічної теорії.

1. Сутність потреб та особливості їх розвитку

Економічні потреби — це відношення людей до економічних умов їхнього життя, що виявляється у відчутті нестачі певних благ і послуг та бажанні володіти ними для подолання цього відчуття. Таким чином, потреби мають об'єктивно-суб'єктивну природу. Ф. Енгельс зазначав: "Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того щоб пояснювати їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються)..."

Різноманітні потреби можна класифікувати, насамперед, за суб'єктами та об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяються на:

• індивідуальні, колективні та суспільні. Індивідуальні потреби (в їжі, одязі, житлі) мають у кожної людини свої якісні та кількісні характеристики і задовольняються специфічним набором товарів і послуг. Колективні потреби — це, наприклад, потреби трудового колективу у кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі чи належних умовах праці. Суспільні потреби включають потребу у зниженні інфляції та безробіття, забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному зростанні;
• потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб'єктів економіки. Домогосподарства, як власники ресурсів, потребують найвигіднішого їх використання (продаж, оренда чи самостійне застосування), а як споживачі — мають потреби у матеріальних і нематеріальних благах. Підприємці потребують підвищення конкурентоспроможності продукції, зниження витрат та збільшення прибутків. Держава потребує збільшення бюджетних надходжень, недоторканності кордонів та збереження цілісності [4, c. 137-138].

За об'єктами потреби класифікуються на:

• фізіологічні (породжені існуванням людини як біологічної істоти) та соціальні (породжені існуванням людини як суспільної істоти — у спілкуванні, визнанні, статусі, інформації, освіті). Фізіологічні потреби пов'язані з реалізацією об'єктивних умов для нормальної життєдіяльності. Однак навіть елементарні потреби не є суто біологічними, оскільки спосіб їх задоволення має соціальний характер. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є фізіологічні, то соціальним потребам суспільства — економічні. Тому інколи потреби поділяють на економічні (відношення до праці як вимушеної діяльності, необхідність економії праці) та соціальні (потреби у розвитку освіти, науки, культури, мистецтва). У механізмі відтворення вони взаємопов'язані та рівнозначні, оскільки освіта, охорона здоров'я, культура реалізуються в економії праці;
• матеріальні (потреби у матеріальних благах та послугах) та духовні (потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі);
• першочергові (задовольняються предметами першої необхідності: продукти харчування, одяг, житло, транспорт, збереження здоров'я) та непершочергові (задовольняються предметами розкоші: парфуми, хутра, яхти). Ця класифікація умовна: те, що є розкішшю при одному рівні розвитку, стає необхідністю при вищому рівні економіки; те, що є розкішшю для однієї людини, є необхідністю для іншої.

Західні вчені приділяють значну увагу градації потреб за ступенем їх нагальності [2, c.91-93].

Людина прагне задовольнити найнагальніші потреби. Коли вони задоволені, то на певний час перестають бути рушійним мотивом, і виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю. Ці потреби задають програму діяльності, а діяльність забезпечує їх задоволення. Потреби визначають зміст майбутньої діяльності та необхідний рівень її ефективності.

За ступенем реалізації потреби поділяються на абсолютні, дійсні та платоспроможні.

Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки конкретної країни. Платоспроможні — це потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін. Споживати можна лише те, що вже вироблено і що можна оплатити. Залежно від цих чинників структура платоспроможного попиту може відповідати або не відповідати дійсним потребам. Таким чином, суперечність між потребами та виробництвом набуває форми незбалансованого попиту і пропозиції.

2. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства безмежні, а економічні ресурси для їх задоволення — обмежені.

Безмежність потреб та обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відображають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, яке прагне максимально задовольнити їх, повинно прагнути до всебічної економії праці (живої та уречевленої), тобто до ефективного використання ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу. Це створює умови для задоволення одних потреб і просування до інших, вищих, що, у свою чергу, веде до потреб ще вищого рівня.

На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, зацікавлена в максимальному задоволенні потреб, намагається зберігати свою працю — раціонально розподіляти її між видами діяльності, полегшувати та робити ефективнішою за допомогою засобів праці, економно використовувати предмети праці. З іншого боку, вона забезпечує раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задоволення та пошук ефективних комбінацій.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання кількості потреб, а зміну їх структури, що відображає просування людини і суспільства від біологічного до більш різнобічного життя [1, 149-151].

На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.

Перший етап — до середини 50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби. Однак у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу: в 20-ті роки робочий тиждень був законодавчо обмежений 40 годинами.

Другий етап розпочався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формуються соціальні потреби у побутовому обслуговуванні, освіті, медицині, спорті, відпочинку, розвагах. У США вже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 відсотків становили витрати на послуги, понад 12 відсотків — на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 відсотків (у Західній Європі — 20, Японії — 27 відсотків).

Дію закону зростання потреб підтверджує динаміка вартості робочої сили. У 1970 р. порівняно з 1910 р. реальний зміст заробітної плати в США і ФРН зріс більш ніж у 8 разів, у Великобританії та Франції — у 3-4 рази, суттєво випереджаючи зростання вартості постійного капіталу на одного робітника.

Третій етап розвитку потреб почав формуватися у 80-ті роки. Він завершує фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю та духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає зміни характеру праці та зростання тривалості вільного часу.

За даними опитування, 3/4 американців готові відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення нематеріальних потреб. Від 14 до 42 відсотків робітників і службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.

У структурі потреб відбуваються принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних; від задоволення елементарних потреб — до задоволення на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання — до переважання послуг, у тому числі гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

Кожний крок у розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на новому, вищому рівні. Суспільство завжди обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі воно висуває двоєдину мету: задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробництва; соціальні зумовлені розширенням споживчих благ, вільного часу та розвитку людської особистості.

Соціально-економічна ефективність — це співвідношення результату і витрат, де результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволення цих потреб витрачається весь час, який є суспільним робочим часом.

Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат виражається у забезпеченні кращих умов життя. Економічний ефект полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає можливість задовольняти інші, вищі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Таким чином створюються передумови для майбутнього розвитку.

Висока ефективність виробництва дозволяє задовольняти соціальні потреби при витратах робочого часу, що постійно знижуються. Прикладом ефективного співвідношення дихотомії "зростання потреб — економія праці" є пропорція фондів нагромадження і споживання (у США — приблизно 1:4).

Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. Вищі потреби повинні розглядатися як головне багатство суспільства та головний чинник його прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку [5, c.3-9].

3. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби. Цей вплив полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних на масові, забезпечуючи розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва — поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб характеризує рівень розвитку суспільства та кожної окремої людини.

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, оскільки передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

З одного боку, процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій, інтелектуальній, відповідальній діяльності. Це вимагає зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату праці потребам людини — визначення потреб ще до початку процесу праці та виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З другого боку, розвиток змісту і характеру праці обумовлює розвиток та збагачення потреб, створює людину, здатну працювати по-новому і сприймати нові продукти виробництва.

Потреби є безмежними за своєю суттю. Ця безмежність виявляється, по-перше, у тому, що потреби постійно відтворюються; по-друге, розвиток суспільства породжує все нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, як не має меж процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють сучасні комунікації та розвинена реклама, яка переконує нас у тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без неї ми б не купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому та досліджувати її розвиток протягом тривалого часу, то потреби постають як безмежні та підпорядковані дії закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому благі, то в міру її задоволення потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця блага привносить менше задоволення, отже, має меншу граничну корисність. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби дії закону спадної граничної корисності, який впливає на попит та поведінку споживача.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники маржиналізму (marginal — граничний). Ця течія зародилася в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає в наступному:

1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводитися раціонально, тобто оптимізувати свій добробут — максимально задовольнити особисті потреби.
2. Для досягнення цієї мети покупець суб'єктивно оцінює нагальність та інтенсивність потреби. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій дохід між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.
3. Для визначення суб'єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності: суб'єктивна оцінка блага формується на рівні його граничної корисності.

Правило оптимізації задоволення потреб полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, при якому останній долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність (другий закон Госсена).

Через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні товари і не купують інші, чому різні товари купуються у різній кількості. Важливим є те, що на підставі зв'язку між суб'єктивною оцінкою блага та ступенем задоволення потреби можна передбачити момент насичення ринку певним благом і прогнозувати переключення попиту на інші блага [3, c. 59-63].

У чому ж полягає дійсне практичне значення вивчення потреб?

1. Глибоке дослідження потреб та визначення їх ієрархії широко використовується в менеджменті при розробці теорій мотивації. Згідно з цими теоріями, менеджер має вивчати потреби різних категорій робітників і застосовувати стимули, що відповідають найбільш нагальним потребам кожної категорії: робітник А буде добре працювати, якщо йому підвищити зарплатню (на першому плані фізіологічні потреби); Б — якщо запропонувати вищу посаду (потреба у визнанні); В — якщо запропонувати відповідальнішу творчу роботу, де він зможе розвинути здібності.
2. Вивчення потреб набуває великого значення в маркетинговій діяльності, адже концепція маркетингу передбачає визначення потреб як передумови виробничого процесу. Виробляти слід лише такі товари, які необхідні споживачам, тоді не треба докладати великих зусиль для їх реалізації.
3. Потреби є вихідним пунктом розробки національної економічної, соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Суспільні потреби є основою для прийняття рішень у структурно-інвестиційній сфері. Отже, в умовах сучасного ринкового господарства потреба є і вихідним пунктом, і кінцевою метою виробництва.

Виробництво в умовах адміністративно-командної системи ґрунтувалося на плані і спрямовувалося на його виконання. Головним було не те, чи задовольняє продукція потреби людей, а те, чи виконало підприємство план. Формально планування повинно було ґрунтуватися на визначенні потреб, але фактично здійснювалося методом "від досягнутого", оскільки ринковий механізм визначення потреб був відсутній (внаслідок державного ціноутворення). Визначити всю гаму суспільних потреб у рамках єдиного центру практично неможливо.

У кінцевому підсумку виробництво в умовах адміністративно-командної системи задовольняло суспільні потреби, але: 1) лише вузьке коло потреб; внаслідок хронічного дефіциту значна частка потреб взагалі не задовольнялася; 2) лише уніфіковані потреби, оскільки тільки вони, розраховані на забезпечення необхідних потреб пересічної людини, можуть бути закладені в централізований директивний план.

Таким чином, виробництво в умовах адміністративно-командної системи гальмувало розвиток широкого спектру потреб, обумовлювало їх обмеженість та уніфікацію. Недостатньо розвинені потреби, у свою чергу, стримували розвиток виробництва, негативно впливали на економічне зростання: знецінювали працю; низька вартість робочої сили обмежувала можливості для нагромадження національного багатства, хоч і забезпечувала необхідні мінімальні потреби.

Наслідком низького рівня потреб було також відтворення нецивілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім'ї та сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і причиною гальмування суспільного розвитку.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза. Низький рівень споживання більшості населення не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалася потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується й не відтворюється на належному рівні потреба в праці такого змісту [5, c.9].

Висновки

Потреби — це об'єктивні умови існування людини, завдяки яким відбувається її фізіологічне, соціальне, інтелектуальне та духовне відтворення.

Для задоволення потреб людина повинна вступити в ділові відносини з іншими людьми, що і складає основу ринкових відносин.

Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Закон зростання потреб полягає в тому, що за умов задоволення певних потреб їх кількість та зміст постійно зростають. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже, — появу нових потреб.

Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн у нинішніх умовах є перехід від масового виробництва і споживання до індивідуалізованого виробництва і споживання.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, професор А.С. Гальчинський виділяє економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі потреби. На його думку, структура економічних (особистих) потреб складається із:

1. фізичних потреб: продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення;
2. інтелектуальних потреб: одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурного відпочинку, предметів і послуг культурного призначення;
3. соціальних потреб: охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок тощо.

Економічна діяльність — це процес суспільного виробництва, спрямований на створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Це ще й виробництво самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їх фізичного існування, а також реалізація і розвиток їх здібностей.

Список використаної літератури

1. Економічна теорія : Макро - і мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ За ред. Зіновія Ватаманюка, Степана Панчишина. -К.: Вид. дім "Альтернативи", 2001. -606 с.

2. Економічна теорія : Підручник/ Національний банк України. -К., 1998. -169 с.

3. Економічна теорія. Політекономія : Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д. Базилевича. -3-тє вид., доп. і перероб. -К.: Знання-Прес, 2004. -615 с.

4. Мочерний С. Економічна теорія : Підручник/ Степан Мочерний, Михайло Довбенко. -К.: Вид. центр "Академія", 2004. -855 с.

5. Паламарчук В. Суспільні економічні потреби на терезах сучасної наукової теорії // Економіка. Фінанси. Право. -2001. -№ 6. - С.3-9

6. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. -К.: Кондор, 2003. -491 с.