Порядок внесення змін до Конституції України

Вступ

Основний Закон визначає, що будь-який законопроект щодо внесення конституційних змін має спершу отримати попереднє схвалення більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України. При цьому з підрахунку виключаються народні депутати, чиї повноваження були припинені згідно із законом, а також ті, хто на момент голосування вибув із парламенту з інших причин.

Після того як законопроект отримав попереднє схвалення, він вважається ухваленим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало щонайменше дві третини від конституційного складу парламенту.

Норми Конституції не можуть реалізовуватися самі по собі, автоматично. Їхнє втілення в життя потребує часу та злагодженої роботи державних інституцій, посадових осіб, наукових кіл і пересічних громадян. Суспільство також має навчитися жити й діяти відповідно до конституційних приписів.

Найбільшою мірою конституційна реформа залежить від діяльності державних органів та їхніх керівників. Це пояснюється тим, що реформа передбачає вдосконалення законодавчої, виконавчої та судової гілок влади на основі Конституції, реформування правоохоронної системи та місцевого самоврядування, утвердження ринкової економіки та засад громадянського суспільства, формування плюралістичної політичної системи, вирішення питань територіального устрою держави тощо.

1. Особливість порядку внесення змін до конституції

Характер процедури внесення змін до конституції визначається рівнем її складності. Якщо порівнювати правову охорону конституції та особливий порядок її зміни, то саме цей порядок виступає елементом самоохорони Основного Закону, оскільки його форма та зміст закріплені безпосередньо в тексті конституції. Водночас складність процедури має бути розумною, адже від неї залежить здатність конституції бути динамічною та адекватно реагувати на зміни в суспільному житті.

Однією з ключових проблем, що постають під час внесення змін, є конкретні історичні обставини, які зумовлюють потребу перегляду Основного Закону чи окремих його положень. Особливо вразливими в цьому контексті є держави, що нещодавно здобули незалежність, а також країни зі слабкою економікою та соціальною інфраструктурою. Адже саме соціально-економічні чинники часто провокують політичні кризи. Постає питання: чи варто змінювати Основний Закон задля стабілізації політичної ситуації, чи, навпаки, стабільність у державі є запорукою ухвалення виважених, продуманих, а не спонтанних конституційних змін.

Ще одним важливим аспектом забезпечення стабільності конституції є своєчасність внесення змін. Від того, наскільки вчасно буде відкориговано ситуацію в суспільстві, залежить його безпека. На нашу думку, визначення слушного моменту для змін — це радше питання політичного процесу, а оптимальний час залежить від професійності політикуму. Вважаємо, що підставою для перегляду конституції має бути реальна трансформація умов розвитку суспільних відносин. Тому рано чи пізно до будь-якої конституції вноситимуться зміни або ж вона буде повністю переглянута. Окремі дослідники зауважують, що "реалізація положень Конституції залежить не тільки від їх коректності, а значно більше від якості того соціально-політичного та економічного тла, на якому Конституція має діяти" [4, 26].

Утім, особливого значення при застосуванні цієї гарантії набувають своєчасність і необхідність змін. Зокрема, науковці наголошують, що суть полягає не стільки в складних юридичних процедурах, скільки в об'єктивних умовах, що склалися в державі, та в наявності політичної волі правлячих сил [5, 100].

Зрозуміло, що для вирішення цих та інших завдань недостатньо ухвалити один нормативно-правовий акт, навіть якщо це Основний Закон. Потрібне суттєве оновлення всього масиву чинного законодавства, ухвалення нових конституційних, органічних і поточних законів, а також підзаконних актів.

Саме на вирішення проблем, що виникли після прийняття Конституції України, спрямований її розділ XV "Перехідні положення". Його головне завдання — забезпечити поетапне, поступове оновлення організації та функціонування державної влади, місцевого самоврядування, реформування законодавства та підвищення рівня правової культури громадян.

Варто зазначити, що подібні розділи (або глави) притаманні конституціям країн, які перебувають або перебували в перехідному періоді. Зазвичай вони відображають перехід від тоталітарного режиму до демократичної, правової держави. Їхні положення містять норми щодо порядку та строків заміни старих конституційних інститутів і органів новими, а також щодо законодавства, адміністративно-територіального устрою тощо. Деякі інститути мають тимчасовий характер або спрямовані на досягнення певної мети, після чого припиняють своє існування. Інколи в таких розділах встановлюються строки приведення законодавства у відповідність до нової конституції.

Отже, процес внесення змін до Конституції України відбувається в такому порядку.

Право подати законопроект про внесення змін до Конституції України до Верховної Ради мають Президент України або не менш як третина народних депутатів України від конституційного складу парламенту.

Законопроект, що стосується змін до розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», після попереднього схвалення більшістю від конституційного складу Верховної Ради вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу.

Законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради. За умови його прийняття не менш як двома третинами голосів він затверджується на всеукраїнському референдумі, який призначає Президент України.

Повторно подавати законопроект про зміни до розділів І, III і XIII з одного й того самого питання можна лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України залишається незмінною, якщо запропоновані зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності держави.

Внесення змін до Конституції України забороняється в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Якщо законопроект про внесення змін до Конституції розглядався Верховною Радою, але не був прийнятий, його повторне подання можливе не раніше ніж через рік із дня ухвалення рішення щодо нього.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі вносити зміни до одних і тих самих положень Конституції України.

Розгляд законопроекту про внесення змін до Конституції України у Верховній Раді можливий лише за наявності висновку Конституційного Суду України щодо його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції.

2. Винятки із загального порядку внесення змін до Конституції України

Загальний порядок внесення змін до Конституції України має винятки, що стосуються розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України". По-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо змін до цих розділів виступають Президент України або не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради. По-друге, такий законопроект ухвалюється не менш як двома третинами голосів від конституційного складу парламенту та затверджується на всеукраїнському референдумі, що призначається Президентом України.

Частина 2 статті 156 Конституції України також встановлює, що повторне подання законопроекту про зміни до розділів І, III і XIII з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Саме такий особливий порядок змін до зазначених розділів підкреслює важливість і необхідність забезпечення стабільності закріплених у них норм.

Аналогічні підходи існують і в зарубіжній конституційній практиці. Наприклад, Конституція Російської Федерації передбачає, що положення глав І "Основи конституційного ладу", II "Права та свободи людини і громадянина", IX "Конституційні поправки і перегляд Конституції" взагалі не можуть бути переглянуті Федеральними Зборами. Якщо ж пропозиція визначеного суб'єкта про перегляд цих глав підтримана трьома п'ятими голосів від загальної кількості членів Ради Федерації та депутатів Державної Думи, то згідно з федеральним конституційним законом скликаються Конституційні збори. Вони або підтверджують незмінність чинної конституції, або розробляють проект нового основного закону, який ухвалюється двома третинами голосів членів Конституційних зборів чи виноситься на всенародне голосування.

Стаття 89 Конституції Франції забороняє перегляд положень про цілісність території та республіканську форму правління. Конституція Італії (ст. 139) визначає, що республіканська форма правління не може бути предметом конституційного перегляду. Конституція ФРН (ст. 79) забороняє перегляд положень щодо поділу держави на землі, принципів співробітництва земель у сфері законодавства, а також таких основоположних принципів, як захист гідності особи, недоторканність і невідчужуваність прав людини. Крім того, стаття 20 Основного закону ФРН закріплює положення, що не підлягають перегляду:

1. Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеративною державою.

2. Уся державна влада походить від народу. Вона здійснюється народом через вибори та голосування, а також через спеціальні органи законодавчої, виконавчої влади та правосуддя.

Законодавство пов'язане конституційним ладом, виконавча влада та правосуддя — законом і правом.

4. Якщо інший вихід неможливий, усі німці мають право на опір будь-кому, хто намагається ліквідувати цей лад.

Наслідуючи ці кращі традиції конституційної практики, Конституція України (ст. 157) проголошує, що вона не може бути змінена, якщо зміни:

1) передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина;

2) спрямовані на ліквідацію незалежності України чи на порушення територіальної цілісності держави.

Конституція України також не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Під останнім розуміють особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, який тимчасово допускає обмеження конституційних прав і свобод громадян, а також конституційного ладу у разі масових порушень правопорядку, що загрожують життю та здоров'ю людей, або спроб захоплення державної влади чи насильницької зміни конституційного ладу України.

З огляду на це Конституція України (ст. 158) встановлює, що законопроект про внесення змін, який розглядався Верховною Радою, але не став законом, може бути поданий повторно не раніше ніж через рік із дня ухвалення рішення щодо нього. Частина 2 цієї статті передбачає, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

3. Висновок Конституційного Суду України щодо можливості внесення змін до Конституції

Усі законопроекти про внесення змін до Конституції розглядаються Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України. Саме Конституційний Суд має надати мотивований висновок щодо відповідності законопроекту певним вимогам. У висновку мають бути відповіді на такі питання:

1) чи не скасовуються або чи не обмежуються законопроектом права і свободи людини і громадянина?

2) чи не спрямований він на ліквідацію незалежності України?

3) чи не порушує законопроект територіальної цілісності України?

4) за яких умов передбачається внесення змін до Конституції України?

5) чи не буде законопроект розглядатися Верховною Радою повторно протягом року з дня ухвалення рішення щодо аналогічного законопроекту?

6) чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України?

Висновки

Розділ XIII Конституції України регулює порядок внесення змін до неї. Він покликаний забезпечити стабільність конституційного устрою та водночас динаміку його розвитку з урахуванням удосконалення суспільних відносин. Стаття 154 Конституції визначає коло суб'єктів конституційної ініціативи, які мають право порушувати питання про зміну положень Основного Закону. До них належать Президент України та не менш як третина народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Лише вони можуть подавати законопроект про внесення змін до Конституції.

Законопроект подається, як передбачено регламентом Верховної Ради України, у письмовій формі з супровідною запискою, що обґрунтовує необхідність розробки та прийняття закону, а також, за потреби, з пояснювальною запискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з прийняттям і впровадженням закону, та іншими матеріалами й додатками. Якщо ці вимоги не виконані або форма законопроекту не відповідає встановленим нормам, він може бути повернутий Верховною Радою його ініціаторові.

Конституція України значною мірою завершила формування нових засад життя українського суспільства та держави. Вона орієнтована на майбутнє, оскільки ставить за мету побудову якісно нового громадянського суспільства та суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Тому надзвичайно важливо забезпечити поступовість і послідовність конституційної реформи. Необхідно, щоб Основний Закон органічно входив у законодавчу систему, щоб українське державотворення, забезпечення прав і свобод громадян, зміцнення громадянської злагоди та безпеки, задекларовані Конституцією, не спричинили хаосу у правовій системі загалом та в її законодавчій підсистемі зокрема.

Список використаних джерел

1. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих юридичних закладів і факультетів/ Акад. правових наук України, Українська правнича фундація; За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики, Авт.передм. В. Я. Тацій, В. Ф. Погорілко. - К.: Український центр правничих студій, 1999. – 372 с.

2. Конституційне право України : Академічний курс: У 2 т.: Підручник/ Відп. ред. Віктор Погорілко; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. - К.: ТОВ "Вид. "Юридична думка". – 2006 - Т. 1. - 2006. - 543 с.

3. Кравченко В. Конституційне право України: Навчальний посібник/ Віктор Кравченко; Ін-т економіки та права "Крок". - 2-е вид., доп.. - К.: Атіка, 2006. - 567 с.

4. Погорілко В. Конституційне право України: Підручник/ Віктор Погорілко, Владислав Федоренко; За заг. ред. Віктора Погорілка; М-во освіти і науки України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, НАН України, Київський ун-т права. - К.: Наукова думка: Прецедент, 2006. - 338 с.

5. Фрицький О. Конституційне право України: Підручник/ О.Ф.Фрицький; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2002 2003. - 535 с.

6. Шмеріга В. І. Конституційне право України: Інтерактивний курс/ В. І. Шмеріга, Н. М. Крестовська. - Харків: Одіссей, 2004. - 238 с.