Порівняльний аналіз економічних систем

Вступ

Питання типів економічних систем набуває особливої актуальності в сучасних умовах, коли Україна перебуває у процесі переходу від однієї моделі господарювання до іншої. Характер системи визначає поведінку держави як на міжнародній арені, так і всередині країни. У межах цієї роботи буде розглянуто п'ять основних типів економічних систем: традиційну, адміністративно-командну, ринкову, перехідну та змішану.

Головна мета дослідження — здійснити аналіз економічних систем та з'ясувати, яка з них є ефективнішою.

Кожна економічна система має ієрархічну будову та прагне до цілісності й органічності. Місце елементів у соціальній структурі та механізм їх підпорядкування визначають ієрархію системи. Зв'язки між елементами можуть бути "вертикальними" або "горизонтальними". Вертикальні відносини проявляються через примус, владу та підпорядкування, тоді як горизонтальні — через партнерство, добровільність і конкуренцію. У соціально орієнтованих системах переважають саме партнерські взаємини. Важлива роль у формуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам, які виступають активною рушійною силою.

Кожен суб'єкт має певні права, обов'язки та відповідальність, які реалізуються в процесі діяльності. Існують різні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник, посередник, споживач; фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (підприємства, банки, біржі) тощо.

1. Основні компоненти економічної системи

Результативність національної економіки — задоволення поточних суспільних потреб, накопичення багатства та стан довкілля — значною мірою визначається типом економічної системи.

Економічна система — це спосіб організації національного господарства.

До основних елементів системи належать: спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарювання (розв'язання фундаментальних проблем) та власність на виробничі ресурси й виготовлені блага.

Господарське життя суспільства потребує розв'язання багатьох проблем, серед яких виділяють три фундаментальні: що виробляти, як виробляти, для кого виробляти.

Що виробляти? Які саме блага та в якій кількості? Скільки товарів і послуг має запропонувати економіка і коли? Наприклад, чи виробляти одяг чи взуття, небагато дорогих сорочок високої якості чи багато дешевих? Чи віддати перевагу предметам споживання, чи товарам виробничого призначення?

Як виробляти блага? Які підприємства мають цим займатися? Які технології та ресурси застосовувати? Наприклад, чи використовувати нафту чи вугілля для виробництва електроенергії? Хто має обробляти землю, а хто навчати студентів? Чи використовувати машини, чи ручну працю? Чи працювати на приватних, чи на державних підприємствах?

Для кого виробляти блага? Хто отримає результати економічної діяльності, тобто як розподіляти виготовлені блага між індивідами та домогосподарствами? Яке суспільство ми будуємо — з малою кількістю багатих і великою кількістю бідних, чи таке, де переважає середній клас?

Різні економічні системи по-різному розв'язують ці три проблеми. Вони відрізняються не лише способами розв'язання, а й тим, хто володіє економічними ресурсами. Хто є власником землі, заводів, шахт, лісів, будинків, готелів, худоби та доріг?

В економіці, що базується на приватній власності, ресурсами та продуктами володіють приватні особи та фірми. Однак навіть у таких країнах держава володіє значними активами: землею, лісами, транспортною інфраструктурою, житлом тощо.

В економіці з державною власністю ресурси належать державі. Прикладом такої економіки був СРСР.

Кожна національна економіка має свої особливості, але загалом розрізняють два типи: натуральне (традиційне) та товарне господарство. Товарне господарство може бути ринковим або адміністративно-командним. Багато економік є перехідними, коли одна система змінюється іншою. Українська економіка зараз переходить від командної до ринкової.

Натуральне господарство — це система, де поведінка суб'єктів ґрунтується на традиціях і звичаях.

У натуральному господарстві поділ праці існує переважно як природний розподіл обов'язків між чоловіками та жінками. Сини наслідують заняття батьків: полювання, землеробство, ремесло. Доньки виконують роботу матерів: готують їжу, працюють у полі, шиють одяг. Зміни в життєвих благах відбуваються повільно. Традиційні методи виробництва та технології передаються з покоління в покоління. Розподіл благ здійснюється згідно з усталеними традиціями.

Залежно від рівня свободи трудівника існували різні форми натуральної економіки: рабовласницька, кріпацьке господарство, патріархальна селянська сім'я тощо.

Усі натуральні системи малоефективні через відсутність поділу праці між господарськими одиницями [8, c. 74-76].

2. Адміністративно-командна система (централізовано-планова)

Ця система функціонувала в СРСР, країнах Східної Європи та деяких азіатських державах.

Характерні риси АКС: суспільна (фактично державна) власність на економічні ресурси, монополізація та бюрократизація економіки, централізоване планування як основа господарського механізму.

Господарський механізм АКС має особливості. По-перше, усі підприємства управляються з єдиного центру — вищих органів державної влади, що позбавляє суб'єктів господарювання самостійності. По-друге, держава повністю контролює виробництво та розподіл продукції, що унеможливлює вільні ринкові зв'язки. По-третє, управління здійснюється переважно адміністративно-командними методами, що знижує матеріальну зацікавленість у праці.

Повне одержавлення економіки призводить до масштабної монополізації виробництва та збуту. Величезні монополії, підтримувані міністерствами, за відсутності конкуренції не впроваджують нові технології. Для дефіцитної економіки, породженої монополією, характерна відсутність нормальних резервів на випадок порушення балансу.

У країнах з АКС розв'язання загальноекономічних завдань мало специфіку. Відповідно до ідеологічних установок, визначення обсягу та структури продукції вважалося надто відповідальним, щоб передати його безпосереднім виробникам — підприємствам, радгоспам, колгоспам.

Централізований розподіл ресурсів здійснювався без участі виробників і споживачів, відповідно до заздалегідь визначених "суспільних" цілей, на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів спрямовувалася на розвиток військово-промислового комплексу.

Відмінною рисою розподілу в АКС було привілейоване становище партійно-державної еліти.

Адміністративно-командна система базується на пануванні державної власності, одержавленні господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових зв'язках, зрівняльному розподілі, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткій ієрархії та нерозвиненості ринкового менталітету.

Централізовано-планова економіка — це система, де основні економічні рішення приймає держава, яка виступає організатором економічної діяльності суспільства.

Основні риси централізовано-планової економіки:

• Жорстка централізація розподілу ресурсів і результатів. У ринковій економіці ресурси розподіляються через механізм попиту, пропозиції та цін, а в командній — цю роль бере на себе держава. Те саме стосується кінцевих товарів.
• Державна власність. Держава володіє більшою частиною суспільного багатства та розпоряджається ним згідно зі своїми цілями. Державна власність вважалася загальнонародною, що призводило до гіпертрофованого централізму, розмежування інтересів, підриву матеріальної зацікавленості та згортання демократії.
• Недопущення приватного підприємництва. Держава, як монопольний організатор, намагається залучити у виробництво всі ресурси, зокрема трудові, не зупиняючись перед примусом [4, c. 59-62].

3. Суть командної системи

Командна економіка сформувалася в СРСР у 20—30-х роках. Вона ґрунтувалася на державній власності на всі матеріальні ресурси та директивному централізованому плануванні.

Для розуміння командної економіки СРСР важливо ознайомитися з її ідеологією. Панівною силою була комуністична партія, яка вважала себе авангардом робітничого класу. Згідно з ідеологією, комуністична система неминуче змінює капіталістичну. Комуністи вважали ринкову економіку нестабільною, втіленням хаосу та нерівності, що породжує інфляцію, безробіття та несправедливий розподіл доходів.

Особливе місце в марксистській ідеології займає теорія трудової вартості. Вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочим часом, необхідним для його виробництва. Лише праця людини вважається джерелом доходів, а інші фактори доходу не створюють, а лише привласнюють його.

Марксистська ідеологія стверджує, що в капіталістичній економіці робітники перебувають у гіршому становищі, оскільки позбавлені факторів виробництва. Капіталісти експлуатують робітників, виплачуючи їм лише вартість робочої сили, а не повну вартість, створену їхньою працею. Різницю капіталіст привласнює у вигляді додаткової вартості.

Додаткова вартість — ключовий термін марксистської політичної економії. За К. Марксом, це надлишок над вартістю робочої сили, створений найманими працівниками та привласнений капіталістами.

Згідно з марксизмом, ринкова система — остання експлуататорська система, де з робітників визискують додаткову вартість. Завдання комуністів — створити безкласове суспільство без експлуатації. Для цього потрібно знищити приватну власність, замінити її державною, а ринковий механізм — директивним плануванням.

Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами: землею, природними багатствами, транспортом, зв'язком, банками та промисловими підприємствами. Заклади торгівлі та більшість міського житла також були державними.

У командній системі основні проблеми — що, як і для кого виробляти — визначали урядові директиви, а не ринок. Економіка функціонує за планами, розробленими на вершині управлінської піраміди та доведеними до підприємств. Вибір варіантів визначають рішення бюрократів. Ієрархічне управління підпорядковує інтереси нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об'єднань, міністерств). Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво забороняється. Зрівняльність гарантує невисокий рівень доходів і споживання для всіх, зокрема для тих, хто не хоче працювати краще [7, c. 57-59].

4. Ринкова система

Основні риси ринкової економіки: різноманітність форм власності з домінуванням приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкуренція, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення на основі попиту та пропозиції, регулююча роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу.

Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток приватної власності в умовах багатоманіття форм. Вона реалізується через систему економічних прав, визначених західними економістами (Р. Кроуз, А. Алчіан, А. Оноре та ін.) на початку 60-х років: право володіння (фізичний контроль над благами); право користування (застосування корисних властивостей благ); право управління (вирішення, хто і як використовуватиме блага); право на доход (володіння результатами використання); право суверена (відчуження, споживання, зміна або знищення блага); право на безпеку (захист від експропріації та шкоди); право на передачу у спадок; право на безстроковість володіння; заборона на використання, що шкодить довкіллю; право на відповідальність (стягнення блага на сплату боргу); право на залишковий характер (існування процедур для поновлення порушених повноважень).

Комбінації цих прав, якими володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Це є основою різновидів приватної власності. Основні функції відносин власності: визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну та споживання; формування суспільної форми праці; реалізація та узгодження економічних інтересів суб'єктів; визначення суспільного устрою, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві. Власність — це відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна та політична структура суспільства. Саме тому власність є соціально-економічною основою функціонування господарської системи [9, c. 103-105].

5. Змішана економічна система

Останнім часом активізувалися дискусії щодо понять "змішана" та "перехідна" економіка. Це не тотожні поняття. Змішана система, характерна для сучасних розвинених країн, еволюціонувала з чистого ринку, врахувавши його недоліки. Сучасні розвинені системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними змінами у відносинах власності, конкурентному механізмі, значною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів.

Перехідна економіка характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. Трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями та кризами.

Змішаною можна назвати систему, де властивості всіх трьох вищезгаданих систем поєднуються в приблизно рівних пропорціях. Наприклад, в Україні збирають податки (елемент адміністративно-командної системи), багато хто саджає картоплю за традицією (елемент традиційної системи), існує приватна власність (елемент ринкової системи). Однак у США, наприклад, домінують принципи ринкової системи, хоча елементи інших систем присутні. У такому випадку систему відносять до переважаючої.

Змішані (поліформічні) системи: суспільне буття розвивається за об'єктивними законами. Економічні системи сучасних країн не лише співіснують, а й взаємодіють та зближуються. Це стосується як продуктивних сил, так і виробничих відносин. Зрештою це призводить до конвергенції — посилення схожості економічних систем. Так утворюються змішані системи — новий тип суспільного устрою.

Змішана система зберігає риси вільного ринку: приватну власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, ринковий координуючий механізм.

Водночас з'являються нові властивості економічного співробітництва, пов'язані зі змінами в конкуренції та новою роллю держави.

У змішаній системі домінує недосконала конкуренція, яка може бути трьох видів:

• Монополістична конкуренція — незалежні продавці пропонують подібні товари, що задовольняють одну потребу, намагаючись надати їм особливих якостей.
• Олігополістична конкуренція — декілька великих підприємств забезпечують основне виробництво товарів.
• Чиста монополія — товар пропонується одним продавцем.

Економічна діяльність держави розширює свої функції, активно регулюючи економічні процеси.

Основні причини нової ролі держави:

• Ринок потребує захисту від сил, що обмежують або усувають конкуренцію. Наявність конкуренції — необхідна умова нормальної роботи ринкового механізму розподілу ресурсів і товарів.
• В економіці виникли коливання ділової активності, рівня цін, безробіття. Ринок виявився нездатним самостійно відрегулювати ці проблеми. Державне регулювання стало активним доповненням ринкового саморегулювання [6, c. 71-73].

Змішані системи як новий тип суспільного устрою мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення та взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу в інший. Тому змішане суспільство називають поліформічним. Багатоукладність зумовлена економічною та соціальною доцільністю: з одного боку, зростає усуспільнення господарства та роль держави, а з іншого — посилюється економічне відособлення, що розширює використання ринкових відносин.
2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення життєвого рівня людей. Це можливо лише за умови, що держава втручається в економіку там, де ринок не може задовольнити суспільні потреби: захист незахищених верств, охорона довкілля, обороноздатність. Водночас діяльність певних структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання, і держава не повинна втручатися. Для поліформічного суспільства характерне поєднання саморегулювання та регулювання.
3. Демократична форма управління здатна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для реалізації потенціалу кожної людини. Лише на цьому шляху може сформуватися громадянське суспільство, де домінує соціальна злагода [2, c. 62-64].

Висновки

Отже, економічна система — це сфера функціонування продуктивних сил та економічних відносин, взаємодія яких визначає сукупність організаційних форм і видів господарської діяльності.

Будь-яка економічна система має ієрархічну будову та прагне до цілісності й органічності.

Ієрархія визначається місцем елементів у соціальній структурі та механізмом їх підпорядкування. Зв'язки можуть бути "вертикальними" (примус, влада, підпорядкування) або "горизонтальними" (партнерство, добровільність, конкуренція).

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Економічна система — складне, багатоструктурне та поліфункціональне явище. В літературі визначають різні моделі та типи. Класифікація залежить від критеріїв: домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління та координації діяльності.

Поділ за цими ознаками є умовним. Наприклад, за технологічним способом виробництва розрізняють доіндустріальне суспільство (домінує ручна праця), індустріальне (машинна праця) та постіндустріальне (автоматизована праця з комп'ютерною інформацією). Однак ці системи відрізняються також механізмом господарювання, об'єктом власності та суб'єктами діяльності.

Багатокритеріальним є поділ на ринкові та адміністративно-командні системи. Основні риси ринкової економіки: різноманітність форм власності з домінуванням приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкуренція, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, регулююча роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. - К.: Знання, 2006. - 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. - Харків: Факт, 2003. - 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. - Кіровоград, 2004. - 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. - К.: Основи, 2000. - 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. - 2-е вид., доп.. - К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Либідь, 2002. - 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. - К.: Каравела, 2006. - 174 с.