Поняття та види правопорушень

Вступ.

1. Поняття та причини правопорушень.

2. Види правопорушень.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Під протиправною поведінкою розуміють таку поведінку, яка порушує норми права. Одним із різновидів такої поведінки є правопорушення. Будь-яке правопорушення є конкретним, адже його вчиняє певний індивідуальний чи колективний суб'єкт у конкретний час і в конкретному місці. Правопорушення має чітко окреслені ознаки, серед яких насамперед виокремлюють:

суспільну небезпечність діяння (дії або бездіяльності), яке завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння;

протиправність діяння; винність особи, яка вчинила протиправне діяння; деліктоздатність суб'єкта правопорушення; наявність покарання чи стягнення.

Склад правопорушення — це сукупність визначених у законі ознак, за яких небезпечне та шкідливе діяння кваліфікується як конкретне правопорушення. Ці ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

Склад правопорушення включає: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону. Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, що охороняються нормами права і на які посягає правопорушення. У юридичній науці виокремлюють загальний, родовий, видовий та безпосередній об'єкти.

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на охоронюваний об'єкт, завдає йому шкоди або створює загрозу її заподіяння. До ознак об'єктивної сторони належать дія чи бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, а також місце, час, спосіб, засоби, обставини та умови вчинення правопорушення.

1. Поняття та причини правопорушень

Усі вчинки людини можна умовно поділити на суспільно корисні та шкідливі. Будь-який вчинок, що суперечить усталеним і схваленим суспільством правилам, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству та порушує моральні засади існування людини й суспільства. Суспільно корисні вчинки відповідають нормам права, тоді як суспільно шкідливі, зазвичай, є порушенням правових норм. Протиправна поведінка є протилежністю правомірної поведінки та породжує правопорушення.

Отже, правопорушення — це суспільно шкідливий, протиправний вчинок, за який передбачена юридична відповідальність. Для того щоб визначити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно проаналізувати склад правопорушення. До особливостей складу правопорушення належать:

• суб'єктом є деліктоздатна особа, тобто така, яка здатна нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення;

• суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішнє психологічне ставлення суб'єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є вина у формі умислу або необережності. При умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає та бажає настання негативних наслідків (прямий умисел) або свідомо допускає їх (непрямий умисел). При необережності особа передбачає можливість настання негативних наслідків, але легковажно розраховує їх відвернути (самовпевненість), або не передбачає можливості їх настання, хоча могла і повинна була це передбачити (недбалість). Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній вияв протиправного діяння. Вона відповідає на питання, яким чином було вчинено правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта; чи є об'єктом правопорушення суспільні відносини та соціальні цінності, що охороняються правом і на які посягає правопорушення.

Ознакою правопорушення є караність протиправного діяння (поведінки) — тобто юридична відповідальність.

Серед причин та умов, що можуть зумовлювати вчинення правопорушень або сприяти їм, характерними є:

• дефекти сімейного виховання (жорстокість, відсутність моральних принципів, культ грошей);

• безробіття та майнова нерівність у суспільстві;

• пияцтво та наркоманія;

• вплив окремих творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, що популяризують жорстокість, аморальність, насильство);

• низький рівень правосвідомості та правової культури, правовий нігілізм.

Сприяти вчиненню правопорушень можуть також певні суб'єктивні причини та соціально-психологічні особливості (наявність психічних відхилень, темперамент, вік, риси характеру, фізичні вади тощо).

Впливають на вчинення правопорушень і недоліки чинного законодавства (високі податки для суб'єктів господарської діяльності, відсутність ліцензування окремих видів діяльності, відсутність прогресивного податку на власність та ін.).

Правопорушення, як правило, зумовлюються не однією причиною, а одразу багатьма.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності всі правопорушення поділяються на злочини та проступки (провини). Злочинами визнаються правопорушення, що становлять найбільшу небезпеку для суспільства та особи. У 1999 р. в Україні було зареєстровано 5 581 693 злочини, а в 2000 році в ув'язненні перебувало понад 177 тис. осіб.

Залежно від галузі права розрізняють кримінальні, адміністративні, цивільні, трудові, фінансові, екологічні, процесуальні та інші правопорушення.

Причини правопорушень:

1) фактори суб'єктивного характеру — низький рівень правової культури, правовий нігілізм, помилки в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, триваюча криміналізація економіки, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців та об'єкти охорони);

2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, нестабільність соціального становища, розбіжності між рівнем розвитку продуктивних сил і потребами суспільства;

3) недоліки в правотворчості та правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає застосування рівних заходів їхнього захисту), (див. докладніше в § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

2. Види правопорушень

Для наукових і практичних цілей розроблено різні класифікації правопорушень. Види правопорушень відрізняються за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками. Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі та є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки — це суспільно небезпечні протиправні діяння, що полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації та діяльності органів влади й управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки — це суспільно небезпечні протиправні діяння, що полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або навчальних обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки — це суспільно небезпечні протиправні діяння, що полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, які складаються у сфері державного управління та охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що перешкоджають нормальній виконавчій і розпорядчій діяльності державних і громадських органів та організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права та законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення товарів і документів до митниці для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача та використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки — суспільно небезпечні протиправні діяння, що порушують права та законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки — це суспільно небезпечні протиправні діяння, що полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки — це суспільно небезпечні протиправні діяння, що полягають у порушенні громадянами та організаціями майнових і особистих немайнових відносин, які складаються між суб'єктами права та становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність значною мірою має правовідновлювальний (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

— позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), що полягає в посяганні на суспільний лад держави, її політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, що полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільно небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він не визнається злочином.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнута до відповідальності, законом передбачена судимість як наслідок цього.

Правопорушення за сферами громадського життя:

У кожному із видів правопорушень можливі:

- рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність — вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення та зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш або менш тяжкі). Мають місце й приховані правопорушення. Їх безкарне вчинення негативно впливає на моральну та правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо нестійких), які знали про їх вчинення.

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення — це соціально значущий акт індивідуальної поведінки, що включає, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність — соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу виробництва та зумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами та соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда зумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність у її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним із найдієвіших засобів утримання правопорушності в необхідних рамках є юридична відповідальність.

Висновки

Отже, правопорушення — це юридичний факт, який має місце за наявності всіх вищезазначених ознак. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення як наявність конкретних елементів, закріплених у законі, як модель правопорушення.

Проступки класифікуються як адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові.

Адміністративні проступки — це такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, за які закон передбачає адміністративну відповідальність.

Дисциплінарні проступки — це такі, що посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисциплін; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, за які законодавством (іншими нормативними актами) передбачено дисциплінарну відповідальність.

Цивільно-правові проступки — це шкідливі, протиправні, винні порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і пов'язаних із ними немайнових особистих відносин, а також схожих із ними майнових та особистих відносин, передбачених нормами сімейного, земельного, колгоспного права.

Причини правопорушень — це комплекс явищ об'єктивного й суб'єктивного характеру, що здатні детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.

Список використаних джерел

1. Ковальський В. Кримінальне право України: Посібник/ Віктор Ковальський, Марія Стрюк, Олександр Шкелебей,; Ред. Є. В. Фесенко; Академія адвокатури України, Школа адвокатської підготовки. - К.: Прецедент, 2006. - 147 с.
2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Юрій Александров, Володимир Антипов, Микола Володько та ін., За ред. Миколи Мельника, Вадима Клименка; Нац. акад. внутрішніх справ України, Київський міжнародний ун-т, Київський юридичний ін-т МВС України. - 3-тє, вид., переробл. та допов.. - К.: Юридична думка, 2004. - 351 с.
3. Кримінальне право України: Довідково-бібліографічний посібник/ Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека; Ред. О. І. Плотнікова. - Дніпропетровськ, 2003. - 207 с.
4. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Стратонова; Мін-во освіти і науки України, Херсонський державний ун-т. - К.: Істина, 2007. - 385 с.
5. Кримінальне право України: Загальна частина: учбовий посібник/ Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого; За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Х.: Право; К.: Юрінком Інтер, 2002. - 414 с.
6. Матишевський П. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак./ Павло Матишевський,. - К.: А.С.К., 2001. - 347 с.
7. Навроцький В. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій/ В'ячеслав Навроцький,. - К.: Знання, 2000. - 771 с.
8. Селецький С. Кримінальне право України: Навчальний посібник для студ. юрид. вузів і юрид. фак-тів/ Станіслав Селецький,; Відкр. міжнар. ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 502 с.
9. Фріс П. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Павло Фріс,; М-во освіти і науки України, Прикарпатський ун-т ім. В.С.Стефаника. - К.: Атіка, 2004. - 486 с.

Хохлова І. В. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ І. В. Хохлова, О. П. Шем'яков; Мін-во освіти і науки України, Макіївський економіко-гуманітарний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.