Поняття про психологічний захист

Вступ

Уявлення про захисні механізми его посідає одне з центральних місць у психологічній науці. Попри значну привабливість цієї концепції для фахівців, захисні механізми, як і інші психоаналітичні конструкції, складно піддаються емпіричній перевірці. Така ситуація зумовлена кількома чинниками:

1) серед психологів немає єдиної позиції щодо універсального переліку захисних механізмів. Представники різних теоретичних напрямів (теорія потягів, его-психологія, теорія об'єктних відносин тощо) виокремлюють та описують різні механізми захисту;
2) значна частина дефініцій захисту не має операціоналізації, тому вимірювання захисних механізмів переважно залишається у сфері клінічного оцінювання, що ускладнює досягнення прийнятної надійності;
3) дослідники висловлюють сумніви щодо об'єктивності джерел інформації про захисти (інтерв'ю, опитувальники, проективні методики). Різні джерела можуть продукувати відмінні висновки.

Завдання цієї роботи — схарактеризувати окремі методики вивчення захисних механізмів і стилів, а також проаналізувати їх сильні та слабкі сторони.

Огляд наукових праць засвідчує, що стан досліджень психічних захистів нагадує відому притчу про трьох сліпих і слона: кожен, доторкнувшись до вуха, ноги чи хвоста, наполегливо стверджував, що тварина схожа на ковдру, стовп або мотузку. Така розбіжність пояснюється надзвичайною багатогранністю та поліфункціональністю захисних механізмів особистості, їх неусвідомлюваною природою, а також браком інструментарію, здатного охопити це розмаїття комплексно.

Фундаментальний внесок у розробку, аналіз та обґрунтування методів вивчення психічних захистів і структур несвідомого зробила А. Фрейд [10]. Її ґрунтовний аналіз особливостей дослідження психологічного захисту за допомогою різних психоаналітичних підходів досі слугує взірцем і орієнтиром для науковців.

1. Методи дослідження психічних захистів

Сьогодні не виникає сумніву, що результативність будь-якого дослідження значною мірою визначається якістю застосованого методу. У цьому сенсі метод пізнання є вирішальним чинником для оцінки об'єктивності дослідження загалом [4, 12-13].

Питання добору методів, адекватних предмету вивчення, особливо актуальне у контексті дослідження феномену психічних захистів. При їх виборі ключову роль відіграє теоретична та практична позиція дослідника. Якщо щодо проявів, механізмів, функцій та психічної природи захистів накопичено чимало різнорідного за фундаментальністю та валідністю матеріалу, то стосовно методів їх дослідження існує помітна прогалина, особливо у вітчизняній психології. Це зумовлено як складністю самого явища, так і недостатньою увагою дослідників до вивчення та практичного врахування дії захисних механізмів. Певну надію вселяє зростання кількості наукових розвідок у цьому напрямі останніми роками, хоча окремі повідомлення викликають обґрунтовані сумніви щодо можливості саме такими засобами вивчати певні форми психічного захисту. Наприклад, деякі автори [9] стверджують, що за допомогою автопортретного письмового твору про себе вдалося дослідити механізми конверсії у дітей молодшого шкільного віку. Таке твердження (як фрагмент ширшого повідомлення) одразу породжує низку запитань. Зокрема, не вказано, якою була виявлена частота конверсії у цій категорії дітей; також незрозуміло, чи можна механізм конверсії поширювати на всіх школярів. Таке припущення суперечить самому визначенню конверсії, яке передбачає наявність вираженого неврозу в суб'єкта. Оскільки автор не повідомляє про порушення психічного здоров'я в обстежених учнів, можна припустити, що йдеться про власне, відмінне від загальноприйнятого, розуміння терміна "конверсія". Цей приклад увиразнює ще одну суттєву проблему — відсутність усталеного термінологічного апарату у сфері психічних захистів, через що кожен дослідник змушений значну увагу приділяти тлумаченню понять та їх смисловому наповненню.

Оскільки неможливо вивчати психічні захисти абстрактно, у відриві від того, що саме захищається і проти чого вони спрямовані, методи дослідження мають забезпечувати одночасне, комплексне вивчення трьох складових функціонування захисної системи: а) чинників, що актуалізують захист; б) того, що захищається; в) засобів, які задіюються у захисному процесі. Звісно, залежно від мети дослідження увага може акцентуватися на одному з цих аспектів. У нашому випадку йдеться про особливості функціонування різних видів психічного захисту. Ми спробуємо розглянути окремі методи дослідження психічних захистів з огляду на врахування зазначених чинників та активність "Я" у психодіагностичному процесі.

На важливості участі "Я" у терапевтичному процесі вперше наголосила А. Фрейд на прикладі гіпнотичної техніки. Завдяки гіпнозу можна отримати доступ до певних неусвідомлюваних компонентів психіки, які у звичайному стані блокуються захисною активністю "Я". Така інформація — витіснені потяги, афекти, симптоми тощо, що запускають захисні механізми, — може бути усвідомлена суб'єктом і мати терапевтичний чи коригувальний ефект лише протягом періоду зміненого стану свідомості (у цьому випадку — гіпнотичного). Щойно "Я" повертається до звичного стану, воно починає активно протидіяти "примусово" введеним когнітивним елементам, які сприймаються як чужорідні для психіки, що лише збільшує психоенергетичні витрати на їх усунення. Подібні артефакти спостерігаються і в психодіагностичних ситуаціях, коли "Я" не зазнає впливу психологічних, хімічних, фізичних чи фізіологічних чинників (гіпноз, навіювання, медитація, психоактивні речовини, голотропне дихання, голодування тощо), а неусвідомлювані компоненти психіки виявляються в обхід захисних утворень та активності "Я" — наприклад, за допомогою високочутливих тестів. У таких випадках, як і при змінених станах "Я", спостерігається щонайбільше короткочасний психокорекційний ефект на тлі неприйняття "Я" певної когнітивної інформації.

Якщо ж вихідною позицією дослідження обрати жорстку орієнтацію на формальні наукові результати, забезпечені експериментаторським підходом, то навіть за допомогою таких технік можна отримати певні відомості про активність захисної системи суб'єкта. Однак гуманістично зорієнтована психологія не припускає використання особистості (навіть із психічними відхиленнями) як експериментального майданчика для апробації психотехнічних методик чи відстороненого спостереження без надання психологічної допомоги. Саме на засадах гуманістичної психології та її уявлень про завдання практичної психології ґрунтуються наші дослідження, результати яких представлено у практичній частині.

Під час психодіагностики методом вільних асоціацій захисна діяльність "Я" не блокується зовнішніми стимулами, однак від нього вимагається штучна лояльність до бажань "Воно". Така лояльність можлива лише до певної межі, після якої "Я" починає опиратися вторгненню "Воно". У момент такого опору психолог може спостерігати дію опорів та застосування "Я" одного з наявних захисних засобів. Аналізуючи вплив "Я" на вільні асоціації — пропуски, перестановки тощо — можна встановити використаний механізм психічного захисту, а згодом точніше реконструювати справжній зміст "Воно". Тому першочерговим завданням аналітика, за словами А. Фрейд, є "розпізнавання захисного механізму" [10, 16].

Окрім різноманітних модифікацій гіпнотичної техніки [5], нині відомо багато інших методів, близьких до неї за сутністю та психокорекційною результативністю. Це всі методики, що ґрунтуються на принципі функціональної проби [7, 15]; зміненому стані свідомості, зокрема наркоаналіз [4, 33], аутогенне тренування [3, 145], психоделічна (психолітична) терапія [6, 108]. За психокорекційною ефективністю до цієї групи належать і різні тестові методики — хоча "Я" перебуває у звичайному стані, діагностика здійснюється в обхід його цензури. Так, метод портретних виборів за Сонді [8] дає змогу виявляти широкий спектр індивідуально-особистісних рис та глибинних неусвідомлюваних тенденцій, що визначають мотиваційну спрямованість. Однак матеріали, отримані за його допомогою, як і результати інших тестових методик, мало придатні для психокорекційної роботи, оскільки для "Я" суб'єкта вони є зовнішніми чинниками. Крім того, у згаданих методах увага дослідника зосереджена виключно на "Воно", що репрезентує лише частину потенційних загроз для цілісності "Образу Я".

Багатий матеріал для вивчення психічних захистів містять так звані парапраксії — випадкові обмовки, забування, провали пам'яті. Такі явища виникають при ослабленні контролюючої функції "Я", що призводить до реалізації певних імпульсів несвідомого. Аналіз парапраксій дозволяє опрацювати певний зміст "Воно" та наочно продемонструвати дію таких захисних механізмів, як заміщення, конденсація, витіснення, пропуск. Однак метод аналізу парапраксій та близьких до них помилкових дій не може бути базовим у дослідженнях психічних захистів через епізодичність таких проявів психіки.

Варто також зазначити, що основна маса досліджень психічних захистів проводилася на невротиках, психічно хворих та патологічно акцентуйованих особистостях, що накладало зрозумілі обмеження на можливості застосування та розвитку наукових методів. Лише нещодавно, завдяки працям Ф. В. Бассіна [1] та Т. С. Яценко [11], дослідники звернулися до вивчення психічних захистів у так званих "нормальних" особистостей.

Академік Т. С. Яценко розробила метод активного соціально-психологічного навчання (АСПН), який дозволяє за відносно короткий час суттєво підвищити психологічну компетентність особистості у сфері практичної психології. Метод АСПН орієнтований на глибинно-психологічні характеристики особистості, тому серед проявів захисної системи суб'єкта практичний інтерес становлять внутрішньо вмотивовані, а не ситуативні характеристики.

2. Наукові методи оцінки психологічного захисту

2.1. Проективні перцепт-генетичні методики

Проективні перцепт-генетичні методики виходять із положення, що будь-які реакції на стимули, якими б незвичними вони не здавалися, мають психологічні причини, які можна розшифрувати. Ці методики спрямовані на вимірювання унікального в структурі особистості, адже кожна особистість — це система динамічних процесів, що постійно формує, викривлює (у сенсі пристосування) та перетворює кожну ситуацію в систему внутрішнього світу людини (1, с. 146).

Спільними рисами цих методик є:

• невизначеність стимулу;
• відсутність обмежень у виборі відповіді;
• відсутність оцінки відповідей як правильних чи неправильних.

Перцепт-генетичні методики за своєю суттю є проективними. Відмінність полягає у способі пред'явлення стимулу: у перцепт-генетичних дослідженнях використовується тахістоскопічне пред'явлення стимульного матеріалу, що базується на концепції сприйняття.

Існує три добре відомі інструменти, які пропонують психоаналітична та перцепт-генетична теорії. Це — МСТ (Meta Contrast Technique), PORT (Perceptgenetic Object-Relations Test) та DMT (Defense Mechanisms Test).

DMT був створений Крегом наприкінці 50-х років. Використовуються картинки, подібні до картинок ТАТ, із героєм та загрозливою персоною на задньому плані. Картинки подаються через тахістоскоп з експозицією від 5 мілісекунд (при першому пред'явленні) до 2 секунд (при 22-му пред'явленні). Після кожного пред'явлення досліджуваний описує, що він побачив. Перцептуальні відхилення називають знаками, на їх основі оцінюють 10 захисних механізмів (відповідно до інструкції для користувача). DMT базується на теоретичному припущенні, що ці відхилення є спробами особистості управляти своєю тривогою, яка провокується картинками. Основою для DMT є теорія драйвів, а 10 захисних механізмів вибрані з описаних А. Фрейд і О. Фенічелом: 1) придушення, 2) ізоляція, 3) заперечення, 4) реакція формації, 5) ідентифікація з агресором, 6) обернення проти себе, 7) інтроекція протилежної статі, 8) інтроекція іншого об'єкта, 9) проекція та регресія.

Аспекти надійності: Цей метод дає ретестову надійність — 0,81 після завершення одного року (дані за О. Фенічелом).

Аспекти валідності: У багатьох країнах DMT використовують для відбору кандидатів на роботу з високим рівнем стресових чинників (наприклад, для роботи пілотом). Проте Клайн вважає, що DMT заснований тільки на очевидній валідності. Стерман та Олфф показали, що суб'єкти, які одержали високі бали захищеності за тестом, мають зростаючу кортикальну активацію порівняно з тими, хто одержав низькі бали. Малт та інші дослідники дійшли думки, що люди без психопатологічних відхилень показують вищий рівень захисту, ніж пацієнти лікарів-психіатрів. Виявлена в результаті цих досліджень висока захищеність свідчить про високий рівень патологічного захисту.

Були поставлені запитання щодо конструктної валідності DMT (вивчалися співвідношення між тестом та різноманітними рисами характеру). Якщо DMT вимірюють захисти, то цей вимір може обмежуватися невротичними захистами.

Конвергентна валідність захисних балів за DMT показала майже повну відсутність кореляцій із відповідними шкалами в інструментах самозаповнення (DMI, LSI). За нашими відомостями, немає даних, у яких DMT порівнювався б із заснованими на спостереженні тестами.

Немає даних щодо використання методики у країнах СНД.

2.2. Методи, засновані на спостереженні

Це методи клінічної оцінки, оскільки звичайно вони базуються на даних клінічного інтерв'ю або без супроводу шкали для кожного захисту.

2.2.1. Методи Вейлланта

Джордж Вейллант створив глосарій 18 захисних механізмів, здебільшого тих, що беруть свій початок з его-психології. Ці механізми були отримані в результаті інтерв'ю з людьми, які обговорювали, як вони поводять себе у важливих життєвих ситуаціях. Вейллант створив метод, що базувався на методі Норми Хаан "Q-Sort of Ego processes". Деякі з положень Норми Хаан залишилися, інші були змінені відповідно до глосарію Вейлланта (5, с. 107-118).

Методика полягає в сортуванні 72 тверджень, що відповідають певним захисним механізмам, за чотири- або дев'ятибальною шкалою: від "найбільш характерно" до "найменш характерно". На одному боці карток надруковані твердження, а на іншому — механізм, що відповідає цьому твердженню, а також буква, яка позначає, до якої з трьох груп цей механізм належить: зрілий (адаптивний) захисний стиль; нейтральний (невротичний) дефензивний стиль; незрілий (низькоадаптивний) захисний стиль. Q-Sort-метод може бути використаний у проведенні клінічного інтерв'ю.

Аспекти надійності: Надійність шкал зрілого захисного стилю — /0.72/ і /0.77/.

Аспекти валідності: Зрілий рівень захисту, за методикою Вейлланта, дає велику кількість кореляцій із різноманітними аспектами психопатології та адаптації до оточення. Досить високим є коефіцієнт кореляції між витісненням і доброю адаптацією у дорослих (0.48), а також з експертними оцінками клініцистів щодо механізмів захисту (0.49). Порівняння ж середніх балів зрілості за Q-Sort та балів зрілості захисту, поставлених експертами, дало коефіцієнт кореляції Пірсона [10, 86]. Високими є коефіцієнти кореляції зрілості захисного стилю з балами за Global Assessment of Functioning і Health Sickness Rating Scale (0.56 і 0.65 відповідно).

Немає даних щодо використання методики у країнах СНД.

2.2.2. Методика Джейкобсона

Джейкобсон вивчав захисні механізми у трьох групах підлітків: діабетиків, непсихотичних психіатричних пацієнтів та здорових школярів старших класів. Вони оцінювали 12 механізмів захисту, що сягали коренями его-психології. Кожний механізм мав визначення й шкалу оцінки від 1 (мінімум) до 5 (максимум). За п'ятибальною шкалою оцінювалася також успішність захисту.

Аспекти надійності: Надійність — 0.57, та 7 із 12 механізмів мали коефіцієнт надійності більше 0.60. Коефіцієнт надійності загальної успішності захисту — 0.60.

Аспекти валідності: Була спроба знайти коефіцієнти кореляції з балами за Sentence Completion Test of Ego Development. Значення коефіцієнтів кореляції коливалися від -0.44 (уникання) до 0.39 (альтруїзм), підтверджуючи теоретичне положення про існування різних рівнів зрілості захисту. Факторний аналіз дав три фактори (незрілих, зрілих механізмів захисту і захист середнього рангу). Внутрішня узгодженість цих факторів (альфа Кронбаха) — 0.76 для незрілих, 0.43 для зрілих і 0.29 для захисту середнього рангу. Захисти середнього рангу і незрілі захисти мали негативні кореляції з суворим виконанням лікувальних приписів у діабетиків після 9 і 18 місяців (-0.48 і -0.33; -0.33 і -0.33 відповідно), тимчасом як позитивні кореляції зрілих захистів були очевидними (0.25 і 0.18).

Немає даних щодо використання методики у країнах СНД.

2.2.3. Оцінні шкали захисних механізмів (Defense Mechanisms Rating Scale - DMRS)

Шкали розроблені Перрі і ґрунтувалися на его-психології та теорії об'єктних відносин. Тест складається з 28 різноманітних захисних механізмів, що скомбіновані у сім шкал (захисних стилів). Повний посібник з DMRS включає визначення, функції, опис і класифікацію кожного із 28 захисних механізмів, а також інструкцію з підрахунку та інтерпретації. Захисти можуть бути оцінені якісно чи кількісно.

Ця методика займає досить багато часу, але добре працює у ситуації дослідження.

Методика може застосовуватися при психодинамічних інтерв'ю, заняттях з психотерапії. Бажано вести аудіо- або відеозапис.

Немає даних щодо використання методики у країнах СНД.

2.3. Методики самозвіту

Багато методик самозвіту містять пункти, які також можуть допомогти визначити аспекти захисного функціонування. Подаємо опис найбільш широко використовуваних методик оцінки захисних проявів.

2.3.1. The Defense Mechanism Inventory (DMI)

Цей найстаріший та найуживаніший опитувальник розроблений Дж. Глессером і Д. Айхілевичем у 1969 р. В основі формулювань опитувальника лежить припущення, що для функціонування захисту обов'язковою є наявність конфлікту. Досліджуваний повинен відповідати, описуючи свої реакції в 10 гіпотетичних ситуаціях. Ці 10 ситуацій спрямовані на відображення конфлікту у сферах влади, незалежності, компетенції, сексуальності і роботи. На кожну ситуацію пропонується п'ять варіантів відповідей, з яких досліджуваний повинен вибрати: 1) відповідь, що йому подобається найбільше, і 2) відповідь, що йому подобається найменше. Кожна з п'яти альтернатив відповідей належить до однієї з п'яти захисних груп:

1. Звернення проти об'єкта (Turning Against the Object) — містить захисти, що відповідають на конфлікт атакою зовнішнього об'єкта. Це такі механізми, як заміщення, регресія, ідентифікація з агресором.
2. Принципіалізація (principalization) — включає захисти, що гасять конфлікт, усуваючи емоції й афекти з контексту конфлікту. Це — інтелектуалізація, раціоналізація та ізоляція афекту.
3. Звернення проти себе (Turning Against the Self) — захисні механізми оволодівають конфліктом, спрямовуючи агресивні думки або вчинки на себе. Це такі захисти, як мазохізм та інтроекція.
4. Зворотний рух (Reversal) — включає захисти, що справляються з конфліктом, даючи нейтральну або позитивну реакцію на об'єкти, що викликають стан фрустрації (наприклад, заперечення).
5. Проекція (Projection) — приписування негативних якостей об'єкта для виправдання дій або агресії.

Аспекти надійності: Ретестова надійність у групах коливається від (0.50) до (0.93), із загальним значенням 0.78 (коефіцієнти кореляції Пірсона). Внутрішня узгодженість (альфа Кронбаха) груп — від (0.47) до (0.92). Найнадійніша шкала — "Звернення проти об'єкта", найменш надійна — "Проекція".

Аспекти валідності: Крамер дійшов висновку, що найкраща валідність — у шкал "Звернення проти себе" і "Зворотний рух". Шольц відкрив, що бали за шкалою "Звернення проти об'єкта" вище у суїцидальних, ніж у несуїцидальних пацієнтів. М. Олфф показала, що загальні DMI-бали не мають кореляцій із відповідними шкалами DMT (коефіцієнт кореляції Пірсона дорівнює 0.17), але існують кореляції із загальним балом за Life Style Index (r=0.52). На жаль, не існує даних щодо зв'язку більшості шкал DMI із клінічними вимірами, що обмежує генералізацію результатів.

Немає даних щодо використання методики у країнах СНД.

2.3.2. Індекс життєвого стилю (Life Style Index - LSI)

Тест був розроблений Р. Плутчиком у співавторстві з Г. Келлерманом та Р. Контом у 1979 році (4, 230). Розробка тесту концептуально ґрунтується на загальній психоеволюційній теорії емоцій Плутчика. Механізми психологічного захисту розуміються як похідні емоцій, оскільки кожний із механізмів захисту онтогенетично розвивався для стримування однієї з базових емоцій (наприклад, придушення розвивалося для подолання тривоги). Тест містить 92 стимульних твердження, на які треба дати відповідь "так" або "ні". Діагностується вісім захисних механізмів (компенсація, заперечення, заміщення, інтелектуалізація, проекція, реакція формації, регресія і придушення). Існує російська версія тесту у бланковому та комп'ютерному варіантах, яка була стандартизована Всеросійським науково-практичним центром профорієнтації і психологічної підтримки населення (2, 132-139).

Аспекти надійності: Р. Плутчик запропонував багато даних, що підтверджують задовільну надійність і валідність тесту. Проте М. Олфф стверджує, що, можливо, існують культурні відмінності, що відіграють значну роль. За її даними, внутрішня узгодженість (альфа Кронбаха) восьми шкал була незадовільною, коливаючись від (0.43) для заперечення, регресії й інтелектуалізації до (0.76) для проекції. За даними російських психологів, внутрішня узгодженість та ретестова надійність після того, як минув рік, виявилися задовільними майже для усіх шкал (за винятком шкал проекції і компенсації — (0.44) і (0.47) відповідно).

Аспекти валідності: Дуже багато запитань виникло щодо змістовної та конструктної валідності. Наприклад, яким чином формулювання "Я дуже сумлінна людина" відбиває механізм інтелектуалізації. Подібні приклади можуть частково пояснюватися невисокою внутрішньою узгодженістю шкал. Загальний бал за LSI значно корелює із загальним балом за DMI, але кореляції з підшкалами не дані.

2.3.3. Шкали захисту і подолання (Coping and Defending Scales - CDS)

В основі цих шкал — положення про те, що захист та переборення себе досить легко розрізняються. Переборення себе визначається як гнучка, цілеспрямована, реально-орієнтована та диференційована поведінка, тимчасом як захисна поведінка визначається як ригідна, така, що спотворює реальність, вимушена та недиференційована.

CDS включає дев'ять шкал механізмів переборення себе та сім шкал механізмів захисту. Існує декілька версій цього тесту із різною кількістю завдань. Проте процедура підрахунку залишається однією й тією самою. За кожною шкалою підраховуються бали, а також сумарний бал за шкалами захисту. На основі факторного аналізу були виділені чотири фактори: контрольоване переборення себе, експресивне переборення, структурний захист і примітивний захист.

Аспекти надійності: Даних про внутрішню узгодженість немає. Ретестова надійність, яка була визначена через місяць, коливалася від (0.46) для ізоляції до (0.82) для заміщення.

Аспекти валідності: Багато пунктів за CDS не мають очевидної валідності. Є кореляційні залежності між SCT і CDS, а також зв'язок із типом локусу контролю.

Немає даних щодо використання методики у країнах СНД.

2.3.4. Опитувальник захисного стилю (The Defense Style Questionnaire - DSQ)

Опитувальник був розроблений М. Бондом у співробітництві з іншими вченими. В основу покладено глосарій DSM-3-R. З теоретичного погляду, має багато спільного з DMRS, що містить захисні механізми, концептуалізовані в його психології, теорії об'єктних відносин та Я-психології. Повна версія опитувальника містить 88 тверджень, які мають бути оцінені за дев'ятибальною шкалою — від 1 ("цілком згоден") до 9 ("цілком не згоден"). Ці твердження відповідають 21 захисному механізмові, які об'єднані у чотири захисних стилі:

1) низькоадаптивний захист (уникання, регресія, заборона, пасивна агресія, проекція, іпохондрія і рухова активність);
2) захист, що спотворює сприйняття (розщеплення, примітивна ідеалізація, всемогутність і знецінювання);
3) захист самопожертви (реакція формації, ізоляція, скасування зробленого і псевдоальтруїзм);
4) адаптивний захист (гумор, витіснення, передбачення, аффіляція, орієнтація на задачу і сублімація).

У тесті є шкала брехні.

3. Практична частина

Темперамент — індивідуальні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, особливості поведінки і міру врівноваженості реакцій на життєві впливи.

Темперамент є біологічним фундаментом особистості, тобто заснований на властивостях нервової системи, пов'язаний з будовою тіла людини (її конституцією), з обміном речовин в організмі.

Для визначення типу темпераменту проводимо наступне опитування.

Список використаних джерел

1. Бассин Ф.В., Бурлакова М.К., Волков В.Н. Проблема психологической защиты // Психол. журнал. 1988. Т.9. N 37 С.78-86.
2. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу / Пер. с франц. Н.С.Автономовой. — М.: Высш. шк., 1996. — 623с.
3. Лобзин В.С., Решетников М.М. Аутогенная тренировка: (Справочное пособие для врачей). — Л.: Медицина, 1986. — 280с.
4. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури. Навчальний посібник для вищої школи. — К.: Наукова думка. — 1998. — 226с.
5. Овчинникова О.В., Насиновская Е.Е., Иткин Н.Г. Гипноз в экспериментальном исследовании личности. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 232с.
6. Слободяник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. — 4-е изд., испр. и доп. — К.: Здоров'я, 1983. — 376с.
7. Смирнов И., Безносюк Е., Журавлёв А. Психотехнологии: Компьютерный психосемантический анализ и психокорекция на неосознаваемом уровне. — М.: Издательская группа "Прогресс" — "Культура", 1995. — 416 с.
8. Собчик Л.Н. Метод портретных выборов / Адаптированный тест восьми влечений Сонди. — М.: Ин-т прикладной психологии РФ, 1993. — 133с.
9. Тищенко С.П. Психологічні механізми захисту "Я" та їх врахування педагогом при спілкуванні з дітьми // Сучасна психологія в ціннісному вимірі: Матеріали Третіх Костюківських читань (20-22 грудня 1994р.). — В 2-х томах. — К., 1994. Т.ІІ. С.109-111.
10. Фрейд А. Психология Я и защитные механизмы: Пер. с англ. — М.: Педагогика, 1993. — 144с.
11. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1996. — 264с.