Поняття національного доходу та його використання

Вступ.

1. Економічна сутність категорії «національний дохід».

2. Розгляд понять, що стосуються національного доходу.

3. Напрямки використання національного доходу.

Висновок.

Перелік використаних джерел

Вступ

Формування теоретичних уявлень та статистичної бази щодо національного доходу стало одним із вагомих здобутків економічної думки минулого століття. У це поняття можна вкладати різне значення, причому існує щонайменше п'ять його смислових інтерпретацій.

Опрацювання цієї теоретичної категорії та пов'язаних із нею статистичних даних викликало пожвавлення суспільного інтересу до політичної економії. Ми отримали можливість усвідомити роль і значення основних складових національного доходу, аналізуючи їх динаміку та взаємозв'язки, щоб з'ясувати, чи є поточна економічна ситуація збалансованою та стабільною, чи вона схильна до виникнення труднощів, пов'язаних з інфляційними або дефляційними процесами.

Керівники підприємств різного масштабу, представники місцевої влади та обізнані громадяни активно використовують теоретичні концепції та статистичні показники, що стосуються національного доходу. Журналісти та аналітики, які працюють у засобах масової інформації, вважають за необхідне звертатися до цього головного індикатора, обговорюючи актуальні економічні події. Категорія «національний дохід» перетворилася на важливий інструмент аналізу та прийняття рішень у сучасній економіці. Водночас це доволі складна концепція, яку часто використовують неналежним чином або тлумачать помилково. У межах цієї роботи ми спробуємо, оминаючи технічні деталі, надати зрозуміле пояснення сутності поняття «національний дохід».

1. Економічна сутність категорії «національний дохід»

Як уже зазначалося, «національний дохід» є широкою категорією, яка охоплює щонайменше п'ять різних за змістом понять. До них належать:

1. Валовий національний продукт (gross national product).
2. Чистий національний продукт (net national product).
3. Національний дохід за факторними витратами (national income at factor cost).
4. Особистий дохід (personal income).
5. Чистий особистий дохід (disposable income).

Валовий національний продукт. Серед перелічених категорій найширшою є «валовий національний продукт», або, якщо бути точнішим, «валовий національний продукт у ринкових цінах». Це поняття означає грошову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених протягом певного періоду, зазвичай місяця, кварталу чи року.

У словосполученні «кінцеві товари і послуги» визначення «кінцеві» відіграє ключову роль. Валовий національний продукт не включає всі вироблені товари. Значна їх частина є проміжними продуктами, тобто сировиною чи напівфабрикатами, що входять до складу кінцевих товарів; їх вартість уже врахована у вартості кінцевої продукції. Наприклад, чоловічий костюм вважається кінцевим товаром і включається до валового національного продукту, але тканина, з якої він пошитий, чи вовна, використана для виготовлення тканини, до нього не входять. Так само не враховується вугілля, спалене на фабриці для генерування електроенергії чи тепла. Усі ці численні проміжні продукти виключаються з розрахунку.

Водночас багато текстильних виробів продаються безпосередньо споживачам, не перетворюючись на одяг. Такі вироби є кінцевими продуктами. Аналогічно, вугілля, що використовується в домогосподарствах для опалення, також вважається кінцевим продуктом.

Виробничий процес у масштабах країни є довгим ланцюгом послідовних етапів, на яких сировина поступово перетворюється на готову продукцію, що проходить шлях від виробника через оптову та роздрібну торгівлю до споживача. Уявімо, що ми спостерігаємо за цим процесом із певної точки, повз яку безперервним потоком рухаються кінцеві продукти. Ми можемо зафіксувати всі кінцеві товари та послуги, що пройшли повз нас за обраний період. Однак ми враховуємо лише ті продукти, які остаточно завершили виробничий цикл. Ми не зважаємо на проміжні стадії та не включаємо до підрахунку товари, що виникають на різних етапах, але згодом стають частиною кінцевої продукції.

Загальний обсяг ринкових операцій протягом року може у 10-12 разів перевищувати вартість вироблених кінцевих товарів і послуг. Це пояснюється багаторазовим продажем сировини та напівфабрикатів на різних стадіях виробництва. Проте жоден із цих проміжних продуктів не включається до валового національного доходу; ця категорія охоплює виключно кінцеві продукти.

Чистий національний продукт. Усе викладене про кінцеві товари та послуги стосується як валового, так і чистого національного продукту, за одним винятком. При обчисленні чистого національного продукту додатково враховується амортизація, тобто знос машин та інших капітальних благ. У валовому національному продукті, навіть після виключення сировини та напівфабрикатів, залишається елемент подвійного рахунку, оскільки не робиться поправка на знос таких капітальних об'єктів, як виробничі будівлі, споруди та обладнання.

Іншими словами, якщо валовий національний продукт, окрім кінцевих споживчих товарів, містить усі нові капітальні блага без урахування зносу наявних, то чистий національний продукт включає лише кінцеві споживчі товари та послуги плюс чистий приріст капітальних благ, тобто з поправкою на їх споживання. Наприклад, у США у 1997 році при валовому національному продукті у 231,6 млрд. дол. амортизація капітальних благ становила 13,3 млрд. дол. Відповідно, чистий національний продукт дорівнював 218,3 млрд. дол.

Національний дохід за факторними витратами. Тепер розглянемо національний дохід за факторними витратами, який зазвичай називають просто «національним доходом», хоча таке найменування не зовсім точне, адже кожне з п'яти понять є різновидом національного доходу. Ця категорія відрізняється від чистого національного продукту лише тим, що в більшості сучасних країн частина національного продукту вилучається державою через непрямі податки. Якби не існувало акцизів, митних зборів, податків з продажів тощо, то поняття чистого національного продукту та національного доходу були б тотожними.

Це твердження стає очевидним при порівнянні двох гіпотетичних ситуацій, які відрізняються лише формою оподаткування. Припустімо, що чистий національний продукт певної країни становить 100 млрд. дол., з яких 90 млрд. дол. — це товари та послуги, вироблені приватними підприємствами, а 10 млрд. дол. — державні послуги. Приватні підприємства реалізують продукцію на 90 млрд. дол., включаючи податки з продажів на суму 10 млрд. дол. Після сплати цих непрямих податків підприємства виплачують решту 80 млрд. дол. у вигляді заробітної плати, дивідендів, ренти та відсотків. Для спрощення припускаємо відсутність нерозподілених прибутків. Отримані державою 10 млрд. дол. податків виплачуються державним службовцям, які надають безкоштовні послуги (освіта тощо).

Отже, оплата всіх факторів виробництва, задіяних у приватному секторі, становить 80 млрд. дол., а оплата факторів, використаних державою, — 10 млрд. дол. Сукупний дохід усіх факторів дорівнює 90 млрд. дол., і ми припускаємо, що весь цей дохід витрачається на придбання товарів і послуг приватного сектору. Таким чином, підприємства отримують 90 млрд. дол., що дозволяє їм покрити податки з продажів (10 млрд. дол.) і виплатити 80 млрд. дол. за використані фактори.

Тепер уявімо, що податки з продажів скасовано, а держава запроваджує особистий прибутковий податок. Це може призвести до двох наслідків. Перший: підприємства, звільнені від збору податків, знижують ціни, отримуючи на 10 млрд. дол. менше. Внаслідок зниження цін власники факторів виробництва можуть сплачувати 10 млрд. дол. прибуткового податку без зниження рівня життя. У такому разі цифри змінюються, як показано в табл. 2.

Таким чином, скасування податку з продажів призвело б до зниження грошової вартості приватних товарів до 80 млрд. дол., які підприємства виплачують власникам факторів. Сукупний національний дохід (90 млрд. дол.) розподілявся б так: 80 млрд. дол. — на придбання приватних товарів і послуг, 10 млрд. дол. (прибуткові податки) — на державні послуги. Отже, за відсутності непрямих податків чистий національний продукт дорівнює національному доходу (за факторними витратами).

Скасування податків з продажів може мати й інший результат. Підприємства, замість зниження цін, можуть спробувати утримати попередні ціни, що містили податки. Це призвело б до зростання прибутків, які не розподіляються. Однак конкуренція та тиск профспілок, імовірно, спричинили б підвищення заробітної плати та дивідендів. У підсумку дохід, що припадає на фактори виробництва, збільшився б на суму скасованих податків. Це відображено в табл. 3.

Ми знову бачимо, що зі скасуванням непрямих податків чистий національний продукт стає рівним національному доходу (за факторними витратами). Для суспільства без непрямих податків ці поняття були б ідентичними. [Можуть залишитися незначні розбіжності. Якщо державні підприємства продають товари з прибутком, вартість цих товарів перевищує факторні витрати, і чистий національний продукт перевищує національний дохід на суму цього прибутку. І навпаки, якщо держава субсидує приватні підприємства, дозволяючи їм продавати нижче факторних витрат, чистий національний продукт буде меншим за національний дохід на суму субсидій.]

Особистий дохід. Переходимо до четвертого поняття — особистого доходу. Його часто вважають найважливішим, оскільки воно відображає обсяг грошових доходів, виплачених усім членам суспільства. Особистий дохід дещо відрізняється від національного доходу за факторними витратами. По-перше, дохід, зароблений власниками факторів, може виплачуватися не повністю. По-друге, деякі виплати фізичним особам можуть здійснюватися не за послуги, надані у виробництві.

Розглянемо ці обставини детальніше. Акціонери корпорацій, як кінцеві власники, мають право на дохід компанії. Але якщо існує податок на корпорації, він сплачується до розподілу прибутків у вигляді дивідендів. Ця частина доходу ніколи не виплачується акціонерам. Хоча сплату податку можна розглядати як платіж від імені акціонерів, факт залишається фактом: існує різниця між заробленим і виплаченим доходом.

Після сплати податку частина прибутків може бути утримана корпораціями для розширення виробництва або як резерв. Отже, дохід, зароблений акціонерами, може перевищувати виплачений на суму податків з корпорацій та нерозподілених прибутків.

Тепер розглянемо другу обставину: частина доходу, виплаченого фізичним особам, може бути не зароблена ними у виробництві й не включатися до національного доходу (за факторними витратами). Такі «незароблені» виплати називаються «трансферними платежами». Прикладами є пенсії, допомога ветеранам війни та відсотки за державним боргом. Отже, особистий дохід включає: (1) виплати за виробництво товарів і послуг (факторні витрати) та (2) трансферні платежі.

Однак потрібно зробити одне коригування. Внески на соціальне страхування утримуються до виплати заробітної плати, тому особистий дохід зменшується на їх суму. Якби ці внески точно відповідали сумі отриманих допомог, чисті трансферні виплати дорівнювали б нулю.

Підсумуємо: від національного доходу (за факторними витратами) віднімаємо податки на доходи корпорацій, нерозподілені прибутки та внески на соціальне страхування. Потім додаємо трансферні платежі та відсотки за державним боргом. Отриманий результат — це особистий дохід, виплачений фізичним особам.

Чистий особистий дохід. Останнє поняття — чистий особистий дохід — є досить простим. Воно означає особистий дохід за вирахуванням прямих податків, що сплачуються фізичними особами. До таких податків належать прибутковий податок, податки на спадщину та дарування, автомобільні та водійські ліцензії, подушні податки тощо. Непрямі податки (податки з продажів, акцизи, мита, податок на житлові будівлі) не входять до цієї категорії.

2. Аналіз понять, що стосуються національного доходу

Для ілюстрації викладеного наведемо фактичні дані по США за 1997 рік, що відображають п'ять зазначених категорій національного доходу, та покажемо принцип обчислення кожної з них. Порівняємо ці поняття, згрупувавши їх попарно, як у табл. 4.

*Ці втрати та пожертви входять до національного продукту в ринкових цінах, але не є частиною доходу, що припадає на використані фактори, тобто національного доходу (за факторними витратами). Як трансферні платежі вони становлять частину доходу, виплаченого фізичним особам.

** З урахуванням поправки на оцінку товарно-матеріальних запасів фірм.

Щоб акцентувати увагу на найважливіших рисах різних понять, пов'язаних із національним доходом, подамо короткий узагальнюючий огляд, як у табл. 5.

Ґрунтовне засвоєння цих п'яти понять має велике значення для дослідника економічних циклів та поточних економічних явищ. Без точного розуміння цих категорій неможливо критично аналізувати статистичні дані, які щомісяця публікуються урядовими органами.

3. Використання національного доходу

Розглянемо валовий національний продукт у двох важливих аспектах: (1) як розподіл доходу, отриманого від сукупного виробництва, та (2) на які категорії товарів і послуг ці кошти витрачаються.

Щодо першого аспекту, використання коштів із валового національного продукту можна поділити на три категорії:

1. споживчі витрати;
2. сплата податків;
3. заощадження.

Позначимо GNP — валовий національний продукт, C — споживання, T — податки, S' — валові заощадження. Тоді розподіл валового національного продукту за напрямами використання доходу можна виразити так: GNP = C + T + S'.

Щодо другого аспекту, дохід витрачається на товари та послуги, що становлять валовий національний продукт, таким чином:

1. Кошти, призначені для споживання, спрямовуються на споживчі витрати.
2. Податки та заощадження витрачаються на державні заходи та послуги і на валові інвестиції.

Позначимо G — державні витрати, I' — валові інвестиції. Тоді GNP = C + G + I'.

Податки плюс заощадження дорівнюють державним витратам плюс інвестиції. Ці рівняння є простими тотожностями. Частина GNP, не витрачена на особисте споживання, неминуче має бути заощаджена або сплачена як податки. Відповідно, частина GNP, що не є споживчими витратами, має бути об'єктом державних чи інвестиційних витрат. Отже, T + S' = G + I'.

Для ілюстрації скористаємося статистичними даними по США за 1994 рік (табл. 6).

Державні закупівлі товарів і послуг у 1994 році становили 96,5 млрд. дол., а валові інвестиції — лише 4,3 млрд. дол. Отже, G + I' = 100,8 млрд. дол. Незначна розбіжність між (G + I') та (S' + T) пояснюється переважно статистичними похибками.

До статті податків ми не включили внески на соціальне страхування (5,2 млрд. дол.), а до державних витрат — трансферні платежі (5,8 млрд. дол.). У 1994 році трансферні платежі складалися здебільшого з допомог із соціального страхування та відсотків за федеральним боргом. Оскільки трансферні платежі не є оплатою за товари та послуги, вони виключаються з валового національного продукту. Відповідно, слід виключити й державні надходження, призначені для цих виплат. У 1994 році внески на соціальне страхування приблизно покрили трансферні платежі, тому ми відняли ці доходи із загальної суми податків. Загальне правило полягає в тому, що з державних надходжень слід відняти суму, що дорівнює виключеним трансферним виплатам. Після цього сума податків (з поправкою) плюс валові заощадження дорівнюватиме сумі державних витрат (з поправкою) плюс валові інвестиції.

Висновок

Підсумовуючи основні положення роботи, зазначимо: національний дохід, згідно з американською статистикою, визначається як сума доходів усіх власників факторів виробництва, тобто оцінюється за факторною вартістю за вирахуванням непрямих податків.

Національний дохід може бути обчислений двома способами. Він є чистим і заробленим доходом суспільства, що визначає його важливість як макроекономічного показника. У господарській практиці розрізняють вироблений і використаний національний дохід.

В українській практиці національний дохід поділяється на два фонди: фонд споживання — частина, що забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб населення та суспільства загалом (оборона, державне управління, освіта тощо), та фонд нагромадження — частина, що забезпечує розвиток суспільства.

Дослідженням національного доходу займалися багато відомих економістів. У. Петті ще в 1664 році намагався аналізувати доходи в суспільстві та їх розподіл, склавши баланс доходів і витрат населення Англії. Він зводив дохід до суми доходів усього населення, отриманих із землі, будинків, капіталів і праці.

Проблеми національного доходу вивчали А. Сміт і Д. Рікардо, які визначали вартість суспільного продукту сумою доходів суспільства, виключаючи вартість засобів виробництва. Ж. Сісмонді не розмежовував величини річного продукту суспільства та національного доходу.

К. Маркс розглядав національний дохід як новостворену вартість у масштабі суспільства, створену живою працею найманих робітників.

Французький економіст Ж.Б. Сей вважав, що вартість і корисність є результатом послуг трьох факторів виробництва (праці, капіталу, землі), а загальна вартість продуктів складається з доходів трьох класів — робітників, капіталістів і землевласників. Національний дохід створює кожна людина, що отримує дохід.

Сучасні західні економісти, поділяючи погляди Ж.Б. Сея, стверджують, що національний дохід створюється державними службовцями, військовими, священнослужителями тощо.

Деякі вітчизняні вчені, спираючись на марксистську політекономію, заперечують це, вважаючи економічно необґрунтованим включення до національного доходу доходів від діяльності поліцейських, юристів, працівників ЗМІ, державних чиновників. На їхню думку, ці професії надають послуги, не пов'язані з суспільним виробництвом, і завищують показник національного доходу приблизно на 20-30%.

Відносно новим для нашої економічної науки є показник чистого економічного добробуту, який застосовується на додаток до валового національного доходу. Валовий національний дохід не дає повної картини економічного добробуту з кількох причин: по-перше, він включає елементи (наприклад, амортизацію), що безпосередньо не впливають на індивідуальний добробут; по-друге, не враховує елементи, які можуть прямо впливати на рівень добробуту, як-от дозвілля. Якщо людина, багатіючи, вирішує працювати менше, валовий національний продукт знижується, навіть якщо добробут зростає. Тому для коригування варто вносити позитивну поправку до валового національного продукту, що дає показник чистого економічного добробуту. Це так званий непрямий вплив, який важко врахувати.

При оцінці чистого економічного добробуту слід враховувати рівень життя населення, що визначається співвідношенням реальних потреб громадян і можливостей їх задоволення. Оцінюються не лише поточні грошові доходи та фактичне споживання, а й наявність заощаджень, кількість і якість домашнього майна, житла, послуг охорони здоров'я та освіти.

Крім того, для об'єктивної оцінки чистого економічного добробуту необхідно враховувати розшарування населення за доходами. Валовий внутрішній продукт цього не відображає. Тут використовується коефіцієнт Джині, який показує характер розподілу доходів між групами населення. При рівномірному розподілі коефіцієнт дорівнює нулю. Чим вищий ступінь поляризації суспільства, тим ближчий коефіцієнт до одиниці.

Якщо вільний час впливає на економічний добробут опосередковано, то тіньова економіка визначає його прямо, хоча кількісно це не відображається у валовому національному продукті. Водночас не вся тіньова економіка впливає на рівень добробуту. Тіньову економіку можна визначити як неконтрольований суспільством рух товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховані від державних органів соціально-економічні відносини між громадянами та соціальними групами. Ці відносини охоплюють усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.

Перелік використаних джерел

1. Клименко О.С. Мікроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 2002.
2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 5-те вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2006.
3. Леонтьев В. Экономические эссе. Теория, исследования, факты и политика: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 2005.
4. Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход. Пер. с англ. – М.: Политиздат, 2004.
5. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. – М.: Республика, 1992.
6. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ. – М.: Изд-во МГУ, 1994.