Поняття і мети тулмачення

Вступ

1. Поняття і цілі тлумачення

2. Різновиди та методи тлумачення, суб'єкти тлумачення

3. Специфіка тлумачення Конституції

Висновки

Вступ

Ефективність будь-якої діяльності залежить від глибокого розуміння її суті. Застосування права також неможливе без попереднього з'ясування сутності правових приписів.

Правове регулювання суспільних відносин та зміцнення законності немислимі без всебічного осмислення змісту правових норм. Інтерпретація нормативних документів є обов'язковою умовою для належної реалізації права.

Питання тлумачення є класичною проблемою юриспруденції, яка має самостійне значення як у науковому, так і в повсякденному осмисленні державно-правових явищ. Потреба в точному розумінні чинних норм виникає вже на етапі правотворчості. Створення нового акта чи систематизація існуючих неможливі без усвідомлення справжньої волі законодавця, яка отримала офіційне закріплення. Інтерпретація є невід'ємною частиною реалізації норм права судовими, прокурорськими, арбітражними органами, при укладанні угод суб'єктами господарювання, у діяльності політичних партій та громадських об'єднань, а також при вчиненні юридично значущих дій громадянами.

Під час підготовки цієї роботи було опрацьовано значний обсяг літератури. Сучасна юридична наука представлена дослідженнями таких авторів, як Піголкін А.С., Вопленко Н.Н., Черданцев А.Ф., Хабрієва Т.Я. Проте єдиної позиції щодо проблем тлумачення серед науковців не існує. Особливо відрізняються погляди радянських та зарубіжних дослідників. Завданням цієї роботи є спроба проаналізувати та узагальнити наявні підходи, відповісти на питання про мету тлумачення, його суб'єктів та особливості інтерпретації Конституції. У зв'язку з прийняттям 24 листопада 1996 року оновленої редакції Конституції Республіки Бєларус, це питання набуло особливої актуальності.

1. Поняття та цілі тлумачення

Термін "тлумачення" (interpretatio) є багатозначним. У широкому сенсі під ним розуміють будь-який пізнавальний процес, що має на меті пояснення природних чи суспільних явищ. У вужчому значенні тлумачення означає пояснення виразів, формул, символів, тобто знакових систем природної чи штучної мови. Цим терміном також позначають сукупність значень, які надаються цим знакам. Отже, тлумачення розглядається, з одного боку, як розумовий процес, спрямований на пояснення знакової системи, а з іншого — як результат цього процесу, що виражається в сукупності висловлювань, які надають системі певного змісту.

У юридичній сфері термін "тлумачення права (чи закону)" вживається аналогічно. По-перше, це розумовий процес, спрямований на встановлення змісту правових норм через виявлення значень термінів і виразів, що містяться в нормативних актах. Цей аспект позначається як "з'ясування змісту норм права" і реалізується через сукупність способів тлумачення. По-друге, тлумаченням називають результат цього процесу, який фіксується у вигляді мовних висловлювань, що відображають зміст норм.

Інтерпретація правової норми є складним інтелектуально-вольовим процесом, метою якого є пізнання та пояснення змісту права для його найбільш правильної реалізації.

Тлумачення є важливим елементом юридичної діяльності, хоча часто воно є непомітним, оскільки відбувається автоматично, без чітко поставленої мети. Це пояснюється тим, що інтерпретація нормативного акта зазвичай є не самоціллю, а засобом для правильного застосування правових норм у реальному житті та для створення підзаконних актів.

Тлумачення як внутрішній розумовий процес є необхідним підготовчим етапом для правильного вирішення конкретних справ, проведення кодифікаційних робіт, систематизації законодавства. Зовнішнє вираження тлумачення — це роз'яснення змісту норми, яке може бути як офіційним актом державного органу, так і рекомендаціями чи порадами, що не мають формально обов'язкової сили. Його мета — забезпечити правильне та однакове застосування норми, усунути неясності та можливі помилки. Ці аспекти чітко проявляються при застосуванні права: суб'єкт правозастосування повинен усвідомити зміст норми та ознайомитися з офіційними роз'ясненнями. З'ясування норми має на меті встановити її повний зміст, тоді як роз'яснення, як правило, має конкретніше завдання — розкрити значення окремого терміна чи пояснити сферу дії норми.

Необхідність тлумачення зумовлена особливостями правових норм та формами їх зовнішнього вираження. Неясність норми може проявлятися у недостатній визначеності, неточності окремих слів, неповноті норми або внутрішніх суперечностях.

Важливою ознакою норм права є їх загальний та абстрактний характер, поширення дії на широке коло суб'єктів. Однак реалізуються вони у конкретних діях, що вимагає конкретизації змісту норм відповідно до конкретних ситуацій. У процесі тлумачення загальні норми переводяться на мову більш конкретних висловлювань, що не викликають сумнівів щодо їх застосування до даної ситуації.

Кожна норма регулює певний вид суспільних відносин, але конкретні відносини мають індивідуальні ознаки. Ця індивідуальність породжує безліч питань, відповіді на які можна отримати лише шляхом тлумачення.

У суспільному житті можуть з'являтися нові відносини, які не існували на момент створення закону. Завдяки абстрактному характеру норм вони можуть підпадати під їх регулювання, що також породжує питання, які потребують тлумачення.

Слід розрізняти правотворчість і тлумачення. Інтерпретатор не є творцем права. Він повинен лише з'ясувати волю законодавця, виражену в нормативному акті. Предмет дослідження при тлумаченні — правова норма, за межі якої інтерпретатор не має права виходити. Норма права, завдяки своїй абстрактності, може охоплювати не лише факти, які передбачав законодавець, але й нові ситуації. "Непередбачення" тут є відносним: воно стосується лише конкретності, але в абстрактності передбачення існує. Поява нових ситуацій сприяє "розгортанню" змісту норми, але це "рух" конкретності в рамках абстрактності.

Особливо схильні до зміни змісту норми, що містять оцінні терміни. Їх зміст змінюється разом зі зміною соціально-політичної та економічної обстановки, оскільки змінюються критерії соціальної оцінки явищ.

Процес пізнання при тлумаченні полегшується тим, що предмет тлумачення є об'єктивним результатом думок законодавця. Однак це не означає, що роль інтерпретатора є механічною. Тлумачення — це активна, творча діяльність, що вимагає знань і досвіду. Вона не повинна бути спрямована на обхід закону чи зміну змісту норми, а на її правильне та всебічне дослідження. Інтерпретатору необхідні знання в галузі логіки, граматики, психології, історії. Як свого часу зазначав Е.В. Васьковський, кожна правова норма є вираженою в словах думкою законодавця, тому мистецтво тлумачення зводиться до вміння розуміти людську мову.

Метою тлумачення, як правило, є не абстрактне розуміння змісту норми, а пізнання її для правильного вирішення конкретних життєвих випадків. Тлумачення є одним із засобів зміцнення законності. Навіть найкращий закон без правильного тлумачення не може забезпечити законність. Недостатньо глибоке тлумачення може призвести до серйозних помилок. Акти тлумачення покликані усувати помилки розуміння та створювати умови для належної реалізації права. У правовій державі тлумачення має служити меті правильного, точного та однакового розуміння і застосування законів, виявленню суті закону, протидіяти спробам відійти від точного змісту норм. Основною ідеєю вчення про тлумачення є ідея зміцнення законності.

2. Види та способи тлумачення, суб'єкти тлумачення

Прийоми тлумачення — це методи дослідження норм права, способи проникнення думки інтерпретатора в їх зміст. Вчення про ці прийоми було розроблено римськими юристами та середньовічними глосаторами, але систематизоване вчення створив Савіньї.

Результат дослідження норми, що йде від простого до складного, дає повне уявлення про її зміст.

Виділяють три основні прийоми тлумачення: текстове (дослідження тексту норми), систематичне (дослідження норми у зв'язку з іншими нормами) та історико-політичне (дослідження соціального значення норми та обставин її створення).

Текстове тлумачення часто називають граматичним, оскільки об'єктом дослідження є текст. Однак цей термін не зовсім точний, адже йдеться не лише про правила граматики. Інтерпретатор вивчає як лексичну, так і смислову структуру тексту, застосовуючи правила граматики та логіки.

При такому тлумаченні необхідно з'ясувати, у яких словах і реченнях формулюються гіпотеза, диспозиція та санкція норми. Встановлюється значення окремих слів, їх граматична форма, зв'язок між ними. Особливу увагу слід приділяти термінам, які мають спеціальне значення в законі. Роз'яснення таких термінів часто міститься в самих нормативних актах. Неправильне розуміння термінів може призвести до помилкових рішень.

Прикладом граматичного тлумачення є інтерпретація термінів, що мають розпливчасте значення. Так, стаття 87 КК Республіки Бєларус визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Виникає питання, як розуміти "таємне викрадення": чи йдеться про викрадення лише за відсутності власника, чи також за відсутності інших громадян. Чи є викрадення таємним, якщо потерпілий не здатний розуміти, що відбувається (малолітній, особа в стані сп'яніння).

У нормативних актах використовуються спеціальні терміни з різних галузей знань. Для їх правильного розуміння необхідно звертатися до довідників чи фахівців. Зміст слова тлумачиться так, як його розумів законодавець у момент видання норми, хоча значення слів може змінюватися.

Наступним завданням є встановлення смислової та граматичної структури тексту, вивчення взаємозв'язку речень, що складають норму. Це особливо важливо, коли норма складається з кількох статей різних актів.

Норму права можна зрозуміти до кінця, лише розглядаючи її у зв'язку з іншими нормами. Необхідність систематичного тлумачення зумовлена наявністю норм, що регулюють суміжні відносини. Воно дозволяє глибше осмислити правове веління, перевірити та уточнити текстуальний зміст норми. Систематичне тлумачення — це з'ясування змісту норми залежно від її місця в системі нормативного акта, порівняння з іншими нормами галузі права.

Так, стаття 137 КК Республіки Бєларус передбачає відповідальність за порушення правил охорони праці, але не розкриває змісту цих правил. Вони містяться в інших нормативних актах, які необхідно враховувати при тлумаченні цієї статті.

Систематичні зв'язки норм дозволяють всебічно розглянути норму, доповнити її зміст, усунути можливі прогалини. Одна норма може встановлювати виключення із загального правила, змінювати зміст іншої норми, обмежувати чи поширювати сферу її дії.

Систематичне тлумачення допомагає виявити протиріччя в законодавстві, норми, які формально не скасовані, але фактично не діють. Воно також допомагає знайти найбільш близьку норму при застосуванні аналогії закону.

Історико-політичне тлумачення — це вивчення історичної обстановки видання норми, завдань, які ставив законодавець, соціального призначення норми. При цьому використовуються документи, матеріали засобів масової інформації, преамбули актів, тексти скасованих актів, матеріали обговорення норми.

Історико-політичне тлумачення допомагає правильно підійти до тлумачення термінів у різні історичні періоди. Наприклад, термін "предмет розкоші" у ст. 421 ЦК РРФСР 1922 року змінив своє значення через зростання матеріального добробуту людей.

Це тлумачення повинне проводитися в рамках основного змісту акта і не бути приводом для відходу від його точного змісту.

Усі прийоми тлумачення доповнюють один одного. При тлумаченні нормативного акта до них необхідно звертатися одночасно, оскільки позитивні результати вони дають лише в сукупності.

Правила тлумачення полегшують зусилля інтерпретатора, але не можуть замінити його розум, життєвий та правовий досвід, юридичні знання.

Роз'яснення законів може виражатися як у формі офіційного акта, так і у формі рекомендацій, що не мають обов'язкової сили. Для роз'яснення необхідно усвідомити зміст акта, але це є лише передумовою для роз'яснення.

Будь-яка особа чи орган можуть роз'яснювати закон, але юридичні наслідки такого роз'яснення різні. Залежно від наслідків виділяють два види тлумачення. Офіційне тлумачення має обов'язковий характер, дається уповноваженими органами і формально зв'язує виконавців норми. Неофіційне тлумачення не має формально обов'язкової сили, його сила полягає в переконливості.

Офіційне тлумачення поділяється на нормативне та казуальне.

Нормативне тлумачення — це офіційне роз'яснення норми, обов'язкове для всіх осіб і органів, що підпадають під юрисдикцію органу, який здійснює тлумачення. Воно поширюється на всі випадки, передбачені нормою, забезпечуючи однакове застосування.

Нормативне тлумачення поділяється на автентичне (роз'яснення органу, який встановив норму) та легальне (роз'яснення інших органів за повноваженням від держави). Легальне тлумачення проводиться в рамках компетенції органу. Для судової діяльності важливі роз'яснення Верховного Суду, які видаються у формі постанов Пленуму. Автентичне тлумачення — це розкриття волі законодавця, її конкретизація. Акт нормативного тлумачення має ту ж юридичну силу, що й акт, який роз'яснюється. У Республіці Бєларус такі роз'яснення можуть видавати Президент, Палата Представників та інші правотворчі органи.

Казуальне тлумачення — це роз'яснення змісту норми у зв'язку з розглядом конкретної справи, обов'язкове лише при її вирішенні. Воно не має загальнообов'язкової сили, і суди не можуть посилатися на нього при вирішенні інших справ.

Неофіційне тлумачення здійснюється громадськими організаціями, державними діячами, вченими, громадянами в повсякденному житті.

Серед видів неофіційного тлумачення виділяють повсякденне (здійснюється громадянами в побуті), професійне (роз'яснення адвокатом) та доктринальне (здійснюється наукою права). Сила доктринального тлумачення — у переконливості та авторитеті, воно покликане покращувати якість застосування закону.

3. Особливості тлумачення Конституції

У процесі реалізації правова норма залишається незмінною, і завдання тлумачення полягає у встановленні змісту, вкладеного законодавцем. Однак суспільство розвивається, умови життя змінюються, виникають нові потреби. Законодавець не може передбачити всі майбутні зміни. Правові норми можуть застарівати. У таких випадках доцільно скасовувати чи змінювати застарілі норми. Але не завжди відставання норм від життя вимагає їх скасування. Відносна самостійність норми дозволяє у виняткових випадках шляхом тлумачення пристосувати її до нових умов у рамках законності.

Тлумачення Конституції може здійснюватися законодавчою чи виконавчою владою. Офіційне нормативне тлумачення Конституції Республіки Бєларус здійснює Палата Представників. Однак існує і неофіційне тлумачення. Конституційний Суд, хоча і не має повноваження офіційного тлумачення, у процесі своєї діяльності звертається до тлумачення Конституції. Зміст норми, використаний судом, може розходитися з офіційним тлумаченням Палати Представників. Виникає колізія між гілками влади. Для Республіки Бєларус найбільш прийнятним було б доручити офіційне тлумачення Конституції Конституційному Суду.

Для обґрунтування можна використати інституціональну теорію Кельзена, яка виходить з того, що конституція встановлює "правила гри" для органів влади, і жоден з них не повинен зазіхати на повноваження іншого.

Офіційне тлумачення Конституції, здійснюване президентом, парламентом, урядом, іноді називають політичним, оскільки ці органи здійснюють політичну діяльність. Вони обираються на певний термін, і вибори можуть змінити їх склад. Тому їх тлумачення пристосоване до поточних завдань і нестабільне. Політичне тлумачення типове для соціалістичних конституцій.

Законодавець не завжди є фахівцем у правових питаннях. Він є "заручником політичних подій", і кожен дотримується своєї точки зору. У парламенті вирішує більшість, а не здоровий глузд. На відміну від суду, де тлумачення ґрунтується на оцінці практики застосування законів, законодавець діє на основі оцінки самих законів. Конституційні виправлення, будучи результатом інтерпретаційної діяльності законодавця, виходять за рамки класичного тлумачення. Прийняття виправлень є довгим процесом, протягом якого може змінитися правова ситуація. Палата Представників і Сенат є сесійними органами і не можуть оперативно усувати неясності.

При американській системі тлумачення законів здійснюють суди загальної юрисдикції. Чому конституція потребує остаточного авторитету для її тлумачення, і чому таким авторитетом має бути Верховний суд? Один з аргументів: він не має матеріальної влади і позбавлений особистих інтересів. Він стоїть на сторожі конституції, яка є вираженням народної волі. Інший аргумент: тлумачення ґрунтується на принципі справедливості. Девіз Верховного суду США — "Рівне правосуддя в рамках закону".

Конституція в США вважається непорушною. Незалежні суди, а не обрані законодавчі органи, є її тлумачами.

Судова влада була задумана як гарант демократичних воль шляхом запобігання концентрації влади. Вона грає важливу роль у підтримці балансу між гілками влади. Олександр Гамільтон писав у 1788 році в "Федералісті-78": "Судова влада... не має впливу ні на меч, ні на гаманець... Воістину можна сказати, що в неї немає ні сили, ні зарозумілості — тільки судження".

Відповідальність суддів перед законодавчою та виконавчою владою поставила б під загрозу систему розділеної влади.

Коментатори вказують, що американському правосуддю не вдалося уникнути політизації.

Чому судді, які призначаються довічно і походять з еліти, більше підходять для тлумачення Конституції, ніж обрані представники? Відповідь полягає в тому, що США є конституційною демократією, яка вимагає балансу між правлінням більшості та правами меншості.

Контрмажоритарна природа правосуддя є перевагою. Обмеження державної влади та гарантії прав особистості немислимі без механізму приборкання влади більшості. Суди є інструментом захисту прав меншості. Судді не мають виборчих округів, вони "представляють" Конституцію.

Роз'яснення закону не означає оцінки його доцільності. Верховний суд не перетворюється на орган, що здійснює політику, хоча його постанови можуть мати політичне значення. Він не стає законотворчим органом, оскільки не може замінити норми закону чи створити нові.

Особлива роль суду визначається тим, що він є арбітром у суперечках про право. Суд виступає як "стримування і противага" стосовно інших гілок влади. Суд має переваги в оперативності приведення правопорядку у відповідність з вимогами життя. Він може використовувати аналогію закону та аналогію права, керуючись не лише буквою, але й духом закону.

Європейська система передбачає створення спеціальних органів для тлумачення Конституції. Такими органами є Конституційний суд в Італії, Конституційний трибунал у Польщі, Конституційна рада у Франції.

Коли конституційний суд інтерпретує конституцію, його рішення є обов'язковими для громадян та державних органів. Суд не стоїть над конституцією, якій зобов'язаний своїм існуванням.

Конституційний Суд є незалежним арбітром. При його діяльності зберігається баланс влади, тлумачення стоїть на захисті законності. Ефективність його тлумачення перевірена досвідом європейських країн. Отже, Конституційний Суд Республіки Бєларус повинен здійснювати функцію тлумачення Конституції.

Необхідність тлумачення Конституції виникає з тих самих причин, що й інтерпретація інших актів. Конституція — особливий акт, розрахований на тривалу дію. У її дії можна виділити два етапи. Перший — коли Конституція нова, і її роз'яснення пов'язане з недоліками правотворчості. На другому етапі виникає проблема відставання конституційного тексту від розвитку життя. Можна піти різними шляхами: нескінченно вносити виправлення, "пристосувати" Основний Закон до практики або перетворити Конституцію на юридичний фетиш. Приклад — Конституція СРСР 1977 року, яка не впливала на суспільний розвиток.

У правовій державі розрив між Конституцією та суспільною практикою неприпустимий. Оновлення та дотримання Конституції — дві сторони єдиного конституційного процесу. Постійні виправлення закону призводять до падіння авторитету права. Тому необхідне тлумачення Конституції, здатне "пристосувати" Основний Закон до життя.

Тлумачення Конституції можна розглядати стосовно до її твердості та м'якості. Тлумачення може бути альтернативою твердості Конституції. Незважаючи на складну процедуру внесення виправлень до Конституції Бельгії (за 150 років було лише 3 виправлення), суди Бельгії уникають перевірки конституційності законів, здійснюючи лише їх тлумачення.

Для конституційного права інтерпретація має вирішальне значення, оскільки через відкритість конституції проблеми інтерпретації виникають тут частіше.

Одним з аспектів необхідності тлумачення Конституції є захист прав громадян. Американська традиція розглядає конституцію як суверена. Шляхом тлумачення Конституція в середині 19 століття стала на захист прав білих американців, створивши дискримінаційні закони (Jim Crow Laws). Однак у 50-і роки 20 століття тлумачення тієї ж норми дозволило зрівняти всіх у правах.

Тлумачення захистило права, прямо не згадані в Конституції США. Рішення у справі "Гідеон проти Вейнрайта" (1963) встановило, що право на юридичну допомогу є важливою складовою права на справедливий суд. Гідеону було відмовлено в захиснику, і він звернувся з апеляцією. Верховний суд Флориди відхилив апеляцію, але Верховний суд США одноголосно вирішив справу на його користь. Суддя Х'ю Блек аргументував: "Той факт, що держава наймає адвокатів для обвинувачення, а відповідачі з грошима наймають адвокатів для захисту, є найнаочнішим показником переконання, що адвокати в карному суді — це необхідність, а не розкіш". Верховний суд за допомогою тлумачення захищає права, прямо не згадані в конституції. Спираючись на доктрину фундаментальних прав та оновлене тлумачення 14-ї поправки, Верховний суд на чолі з Уорреном зробив багато для наближення правових можливостей американців до демократичних ідеалів.

Функціонально конституційна скарга містить як індивідуальну гарантію захисту громадян, так і об'єктивно-правові компоненти: вона служить охороні конституції, сприяє забезпеченню, тлумаченню і розвитку конституційного права.

Висновок

Предметом цієї роботи був аналіз різних аспектів проблеми тлумачення, виявлення його необхідності для дотримання законності, дослідження способів і суб'єктів тлумачення.

Тлумачення нормативних актів надзвичайно важливе для застосування правових норм до конкретних фактів суспільного життя, для здійснення правосуддя. Від правильного тлумачення залежить зміцнення законності, охорона прав громадян.

У ході роботи були розглянуті такі способи тлумачення, як текстовий, систематичний, історико-політичний. Для правильного тлумачення необхідне використання всіх з них.

Щодо суб'єктів тлумачення, ними можуть бути як громадяни, так і органи держави. Офіційне тлумачення Конституції можуть здійснювати законодавча, виконавча чи судова гілки влади. У Республіці Бєларус цю функцію виконує Палата представників, однак бажано, щоб це повноваження мав лише Конституційний суд, щоб уникнути колізій і забезпечити роботу механізму "стримувань і противаг".

У процесі застосування юридично важливо не лише точно інтерпретувати формально закріплене положення, але й тлумачити право в цілому — його зміст, принципи, соціально-політичний зміст. Лише таке глибоке тлумачення може служити основою для індивідуального регулювання конкретних юридичних норм.

Проблема тлумачення ще мало вивчена і потребує подальшого розгляду. Всеохопно дослідити її в рамках цієї роботи неможливо, однак важливість її вивчення очевидна.