1. Поняття адвокатури, вимоги до особи, що бажає займатися адвокатською діяльністю

Термін «адвокатура» має латинське походження — від слів «advocare» та «advocatus», що означають «закликати» та «запрошений». У давньому Римі адвокатами спочатку називали близьких людей позивача — рідних чи друзів, які супроводжували його до суду, надавали поради та висловлювали підтримку. Згодом це поняття поширилося на осіб, що допомагали позивачу в процесі: збирали документи, шукали способи захисту та інформували про них патрона. Інколи адвокатами називали навіть свідків. У римських літописах зазначалося: той, хто захищає когось у суді, якщо він оратор, іменується патроном; адвокатом — якщо допомагає юридичними порадами чи присутністю; повіреним — якщо веде справу; когнітором — якщо бере на себе справу присутнього. Отже, справжніми адвокатами були лише патрони. І лише в період імперії, після остаточного розпаду патронату, термін «адвокат» закріпився за судовими захисниками.

Чим же зумовлена необхідність існування адвокатури?

На ранніх етапах розвитку права, коли норми були простими та зрозумілими для всіх, позивач міг самостійно вести свої справи. Проте з ускладненням суспільних відносин і правових норм, знання та застосування законів стало важким завданням для пересічних громадян. Без спеціальної підготовки людина вже не могла захищати свої інтереси самостійно, тому виникла потреба у фахівцях, які б вивчали закони та надавали юридичну підтримку. Саме таких спеціалістів-правознавців почали називати адвокатами. Таким чином, адвокатура — це діяльність із надання правової допомоги тим, хто її потребує, професійними юристами.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру» (ст. 2), адвокатом може бути громадянин України з вищою юридичною освітою, стажем роботи за фахом або помічником адвоката не менше двох років, який склав кваліфікаційні іспити, отримав свідоцтво про право на адвокатську діяльність і склав Присягу адвоката. Така особа не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки чи державного управління. Також адвокатом не може стати особа з судимістю.

Для оцінки професійного рівня кандидатів в адвокати в Автономній Республіці Крим, областях, Києві та Севастополі діють кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1993 року. Ці комісії мають дві палати — атестаційну та дисциплінарну.

Атестаційна палата налічує 11 членів: чотирьох адвокатів, чотирьох суддів, а також по одному представнику від Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, відповідних управлінь юстиції та відділення Спілки адвокатів України.

Ця палата розглядає заяви охочих займатися адвокатською діяльністю, проводить кваліфікаційні іспити та ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва.

Кандидат подає до атестаційної палати заяву, нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту та документ про стаж роботи юристом або помічником адвоката (не менше двох років). Документи розглядаються протягом місяця з дня їх надходження.

Кваліфікаційні іспити передбачають усні відповіді з різних галузей права, розв’язання практичних завдань та співбесіду. Програми іспитів розробляє та затверджує Вища кваліфікаційна комісія адвокатури.

Якщо особа не склала іспити, вона може спробувати ще раз через рік.

Рішення про видачу свідоцтва або відмову в ньому приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загального складу палати.

Отже, світова практика підготовки адвокатів включає теоретичне навчання, практичну підготовку та вузьку спеціалізацію. Цей процес має два етапи: перший — теорія та практика, другий — поглиблення знань у конкретній галузі права. Сучасний ринок юридичних послуг вимагає вузької спеціалізації адвокатів, що дозволяє надавати найбільш кваліфіковану допомогу громадянам та організаціям.

В Україні адвокат, який отримав свідоцтво, може практикувати індивідуально, відкрити власне бюро або об’єднатися з колегами в колегії, фірми, контори тощо. Такі об’єднання діють відповідно до Закону «Про адвокатуру» та своїх статутів.

Діяльність адвокатських об’єднань базується на принципах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, про що інформуються місцеві органи влади.

Закон відносить питання створення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об’єднань, їх структури, штатів, функцій, фінансів, прав і обов’язків керівників до компетенції самих об’єднань.

Адвокатські бюро, колегії, фірми та контори є юридичними особами. Вони та приватні адвокати мають банківські рахунки в Україні (а за законодавством — і в іноземних банках), печатку та штамп із власним найменуванням.

Закон також дозволяє адвокатам та їх об’єднанням створювати регіональні, всеукраїнські та міжнародні спілки й асоціації для захисту своїх інтересів, підвищення професійного рівня, розробки методичних матеріалів та видавничої діяльності. Такі об’єднання діють на основі статутів і реєструються в Міністерстві юстиції.

2. Функції адвокатури

Конституція України гарантує кожному право на правову допомогу, покладаючи на адвокатуру забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги в судах та інших державних органах. Законодавчі акти, що регулюють адвокатську діяльність, створюють умови для доступності правової допомоги та виконання адвокатами професійного обов’язку.

Головне призначення адвокатури — захист прав людини. Це положення є основою для ефективного функціонування цього правозахисного інституту.

Функції адвокатури:

• захист прав громадян;
• сприяння здійсненню правосуддя;
• забезпечення належного функціонування правової системи;
• допомога громадянам у вирішенні складних життєвих проблем правовими засобами, роз’яснення законодавства;
• консультування з питань застосування чинного законодавства;
• представництво інтересів фізичних та юридичних осіб у судах та інших органах.

Успіх правозахисної діяльності значною мірою залежить від дотримання законодавства про адвокатуру, яке визначає професійні права та обов’язки адвокатів, гарантії їх діяльності та етичні норми взаємовідносин із суб’єктами правозастосування.

Адвокатура України діє на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.

3. Права та обов’язки адвоката

Закон України «Про адвокатуру» (ст. 6, 7) чітко визначає професійні права та обов’язки адвокатів.

Професійні права адвоката:

1. представляти та захищати права й інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, на підприємствах, в установах та організаціях;
2. збирати відомості про факти, що можуть бути доказами в цивільних, господарських, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення, зокрема:
   • запитувати та отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, а від громадян — за їх згодою;
   • ознайомлюватися з необхідними документами та матеріалами, крім тих, що містять охоронювану законом таємницю;
   • отримувати письмові висновки фахівців із питань, що потребують спеціальних знань;
   • використовувати науково-технічні засоби відповідно до законодавства;
   • подавати клопотання та скарги посадовим особам і отримувати письмові мотивовані відповіді;
   • бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення;
   • виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Адвокат може мати помічника (або кількох) з вищою юридичною освітою (ст. 8). Умови роботи визначаються контрактом між адвокатом (об’єднанням) і помічником відповідно до трудового законодавства.

Помічник адвоката може виконувати доручення у справах, що перебувають у провадженні адвоката, крім процесуальних повноважень останнього.

Помічниками не можуть бути особи, зазначені в частині другій ст. 2 Закону «Про адвокатуру».

Соціальні права адвоката та його помічника.

Адвокат та його помічник мають право на відпустку та всі види допомоги з державного соціального страхування. Внески сплачуються на рівні осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності та праці.

Призначення та виплата допомоги і пенсій здійснюються відповідно до законодавства про соціальне страхування та забезпечення.

Обов’язки адвоката

Виконуючи професійні обов’язки, адвокат повинен неухильно дотримуватися законодавства, використовувати всі законні засоби захисту прав та інтересів клієнтів. Він не має права використовувати повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, а також відмовлятися від захисту підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.

Адвокат не може прийняти доручення, якщо він у цій справі надавав або надає допомогу особам з протилежними інтересами, або брав участь як слідчий, прокурор, суддя, секретар, експерт, спеціаліст, представник, свідок, перекладач, понятий, а також якщо в розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Адвокат не може захищати або представляти інтереси кількох осіб, якщо їх інтереси не збігаються чи суттєво відрізняються.

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з якими зверталися до нього, а також зміст консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, отриманих під час професійної діяльності.

Дані попереднього слідства можуть бути розголошені лише з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні в розголошенні, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Закон забороняє адвокату, його помічнику та посадовим особам адвокатських об’єднань розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, та використовувати їх у власних інтересах або інтересах третіх осіб.

4. Особливості притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності

Дисциплінарне провадження щодо адвокатів здійснює дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Вона складається з 9 членів: п’яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палата розглядає скарги громадян, окремі ухвали суддів, постанови та подання слідчих органів, заяви адвокатських об’єднань, підприємств, установ, організацій на дії адвокатів. Вона вирішує питання про притягнення адвоката до відповідальності та розглядає відповідні справи.

До адвоката можуть застосовуватися такі дисциплінарні стягнення:

• попередження;
• зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на строк до одного року;
• анулювання свідоцтва.

Закон обмежує випадки припинення адвокатської діяльності та анулювання свідоцтва: засудження адвоката за злочин (після набрання вироком чинності), обмеження дієздатності або визнання недієздатним, втрата громадянства України, грубе порушення вимог Закону «Про адвокатуру» та інших актів, а також присяги адвоката.

При накладенні стягнення враховуються:

• характер порушення та його наслідки;
• серйозність проступку;
• особа адвоката;
• ступінь вини.

Питання дисциплінарної відповідальності члена адвокатського об’єднання регулюється також його статутом.

Адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку та не пізніше шести місяців з дня його вчинення.

Право порушити дисциплінарне провадження має голова дисциплінарної палати. Він попередньо вивчає матеріали, знайомить адвоката з їх змістом та вимагає письмового пояснення. До розгляду справи може проводитися додаткова перевірка, яку голова доручає одному з членів палати.

Дисциплінарна справа розглядається протягом місяця. Участь адвоката, який притягується, є обов’язковою. Він може заявляти клопотання та давати пояснення. Палата може заслухати інших осіб, оголосити документи та дослідити матеріали справи.

Рішення виносяться без присутності адвоката, щодо якого порушено справу.

Рішення про накладення стягнення можна оскаржити протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії або в судовому порядку.

Якщо протягом року адвоката не буде піддано новому стягненню, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.

Після шести місяців від дня накладення стягнення палата може зняти його достроково за умови бездоганної поведінки адвоката та сумлінного виконання обов’язків.

Системний механізм дисциплінарного провадження в адвокатурі України свідчить про прагнення держави побудувати незалежну адвокатуру.

Використана література

1. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. — К.: «Ін Юре», 1997
2. Адвокатура в Україні: Збірник офіційних нормативних актів — К.: Юрінком — Інтер, 2000
3. Святоцький О.Д. Адвокатура України. — К., 1999
4. Система судебных и правоохранительных органов / Под ред. Бандурко А.М. — Харків, 1999
5. Адвокатура в Україні: Збірник нормативних актів / Упоряд. С.Ф. Гончаренко. — К., 2000