Політика перебудови в радянському союзі, не послідовність і суперечливість її здійснення

Вступ

У середині 80-х років минулого століття дедалі очевиднішою ставала неспроможність радянського політичного режиму існувати в незмінному вигляді. Назріла нагальна потреба в реформуванні суспільного життя. Ініційований владою процес змін отримав назву «перебудова».

За сім років перебудовних процесів відбулися кардинальні трансформації в усіх сферах життя українського суспільства. У цей період відбувся стрімкий занепад і крах тоталітарних режимів не лише в СРСР, а й у державах Східної Європи. Світ став свідком остаточної втрати життєздатності комуністичною ідеологією.

Провал перебудовних реформ спричинив розпад Радянського Союзу та появу на політичній карті світу нових незалежних держав, зокрема й України. Молода українська держава зіткнулася з численними викликами, які потребували першочергового розв'язання власними силами.

1. Передумови перебудови та її ключові суперечності

На початку 80-х років ставало все більш очевидним, що збереження існуючих порядків у СРСР без суттєвих змін неможливе, що висувало на перший план необхідність проведення реформ у всіх сферах суспільного життя. Прихід до влади Михайла Горбачова на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС породив у суспільстві сподівання на можливість позитивних змін. Започаткований ним процес оновлення отримав назву «перебудова». Цей процес був зумовлений комплексом чинників. Частина з них (ознаки системної кризи) стимулювала потребу в радикальних перетвореннях, інші — створювали передумови для їх здійснення.

Серед цих чинників варто виокремити:

У міжнародній площині:

• реальна загроза відставання в стадіальному розвитку: світ переходив до постіндустріальної фази, тоді як СРСР ще не завершив індустріальну;
• загострення протистояння між блоками та ескалація гонки озброєнь, що виснажували економіку та посилювали соціальну напругу;
• участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, що призводила до міжнародної ізоляції, значних людських, матеріальних і моральних втрат.

У політичній сфері:

• підміна реального народовладдя формальним представництвом у Радах, що призводило до відчуження громадян від влади, пасивності та пріоритету державних інтересів над особистими;
• нехтування принципом поділу влади, що спричиняло надмірну концентрацію владних повноважень і зловживання;
• привласнення виконавчою владою значної частини законодавчих функцій;
• одержавлення громадських організацій, що перешкоджало формуванню громадянського суспільства;
• обмеження гласності та доступу до інформації, що унеможливлювало об'єктивну оцінку суспільних процесів і діалог із владою;
• посилення політичної монополії КПРС, що підривало довіру до влади та сприяло поширенню подвійної моралі.

У соціально-економічній сфері:

• уповільнення економічного зростання та падіння ключових показників, що призводило до втрати позицій на міжнародній арені та загострення внутрішніх соціальних проблем;
• розростання бюрократичного апарату, що посилювало відомчу роз'єднаність і збільшувало витрати виробництва;
• деформація структури розміщення продуктивних сил, що ускладнювало управління економікою та погіршувало екологічну ситуацію;
• зрівняльний принцип оплати праці;
• криза організації праці, що призводила до нераціональних витрат і неефективного використання ресурсів;
• моральне та фізичне старіння основних фондів, що унеможливлювало технологічний прогрес і знижувало конкурентоспроможність продукції;
• загострення екологічних проблем через зростання техногенного навантаження;
• спрощений підхід до національного питання, що накопичувало міжетнічні протиріччя;
• погіршення демографічної ситуації, що виявлялося в депопуляції, старінні населення та деформації структури робочої сили.

У духовній сфері:

• ідеологічний диктат у гуманітарній сфері, що деформував духовний розвиток і обмежував доступ до світової культури;
• перешкоджання розвитку релігії, що порушувало права людини;
• посилення русифікації, що гальмувало розвиток національних мов і культур[5, c. 325-327].

Можливість проведення масштабних суспільно-політичних змін забезпечували такі чинники:

• міжнародна розрядка 70-х років і Гельсінський процес, що активізували міждержавні контакти та поширювали ідеї, які підривали ідейну монолітність радянського суспільства;
• прихід до влади нової політичної команди на чолі з М. Горбачовим, що створило можливість для реформ «згори»;
• наявність досвіду попередніх реформ (М. Хрущова, О. Косигіна), що давало правлячій еліті певні навички;
• дисидентський рух, який консолідував опозиційні сили та зберігав альтернативні суспільні ідеали;
• зростання невдоволення існуючими порядками та моральна готовність частини суспільства до змін[3, c. 337-338].

2. Етапи перебудови та її вплив на Україну

Враховуючи суттєві зміни в самоусвідомленні суспільства та розстановці політичних сил, період із квітня 1985 р. по серпень 1991 р. можна поділити на кілька етапів.

І етап (квітень 1985 — січень 1987 р.) — формування політичного курсу перебудови. Трансформація розпочалася як типова революція «згори». На квітневому Пленумі ЦК КПРС 1985 р. було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Основними елементами стали інтенсифікація економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізація «людського фактора», удосконалення управління та планування, зміцнення дисципліни та оновлення кадрів. Термін «перебудова» тоді вживався лише в контексті вдосконалення господарського механізму. Перетворення не мали системного характеру й стосувалися переважно економіки.

Перші результати були обнадійливими, що породжувало в керівництва ілюзії щодо швидкого покращення ситуації командно-адміністративними методами. Однак згодом виявилася неефективність такого підходу, і акценти почали зміщуватися в політичну сферу. У лютому 1986 р. XXVII з'їзд КПРС ухвалив «нову редакцію» програми партії, з якої було вилучено завдання побудови комунізму та проголошено курс на вдосконалення соціалізму. Саме тоді М. Горбачов висунув гасла «гласність» і «широка демократія».

Головним здобутком гласності стало усунення «білих плям» історії: повернення заборонених імен, творів, наукових праць, розкриття раніше закритих тем, розширення джерельної бази досліджень, ознайомлення з працями зарубіжних науковців.

Звільнення слова та переважання емоцій над аргументами призвели до значної політизації громадян та ідеологічної поляризації суспільства. Плюралізм думок дедалі більше суперечив панівній системі, що вимагало радикальної політичної реформи[6, c. 108-109].

Початок перебудови був суперечливим. З одного боку, це був час втрачених можливостей, оскільки сильна влада могла б провести радикальні реформи, але бракувало чіткої концепції та реформаторського ядра в партії. З іншого боку, навіть тоді були позитивні зрушення: зміни в зовнішній політиці, розгортання гласності. Характерні риси першого періоду:

1. джерелом реформаторських імпульсів був політичний Центр;
2. вичікувальна позиція партійно-державного апарату;
3. визрівання потреби в чіткій програмі перебудови;
4. інертність та зорієнтованість суспільної думки на Політичний центр.

Каталізатором переосмислення суспільних порядків в Україні стала Чорнобильська катастрофа у квітні 1986 р., яка стала символом кризи, випробуванням для гласності та попередженням про наслідки ядерної війни. Вона підірвала довіру до радянської системи, активізувала національну свідомість, спричинила згуртування політичних сил і похитнула авторитет СРСР на міжнародній арені.

II етап (січень 1987 — літо 1988 р.) — усвідомлення основних завдань перебудови та розширення її соціальної бази. Керівництво поступово приходить до розуміння, що економічні реформи неможливі без політичних. Січневий (1987) Пленум ЦК КПРС висунув завдання демократизації суспільного життя. Першочерговими стали відновлення ролі Рад, розвиток внутрішньопартійної демократії, демократизація економічного управління, зміцнення законності, підвищення соціальної активності громадян.

На цьому етапі відбувається активне оновлення кадрів. Посади залишають перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського, Львівського та інших обкомів. В. Щербицький зберіг свою посаду та впливав на загальносоюзне керівництво завдяки відносно стабільній ситуації в Україні, міцному партійному апарату та здатності до політичних маневрів.

На цьому етапі відбулися два важливі зрушення:

1. політичний центр сформулював стратегічну тріаду перебудови: нове політичне мислення, радикальна економічна реформа, демократизація політичної системи;
2. розпочалося формування соціальної бази перебудови через діяльність неформальних організацій. В Україні у 1987 р. були створені Український культурологічний клуб (Київ), «Товариство Лева» (Львів), «Народний союз сприяння перебудові» (Одеса), «Комітет підтримки перебудови» (Ворошиловоград) та інші.

Поступово визрівала ідея створення масової громадсько-політичної організації на зразок народних фронтів у Прибалтиці. Під час мітингів у Львові влітку 1988 р. ця ідея отримала підтримку, але сформувати Демократичний фронт тоді не вдалося через протидію партійного керівництва[2, c. 352-354].

III етап (літо 1988 — травень 1989 р.) — зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз. XIX Всесоюзна конференція КПРС (червень—липень 1988 р.) вперше порушила питання про глибоке реформування політичної системи. Було проголошено курс на створення правової держави, парламентаризму та поділу влади.

Ситуація в країні була напруженою, але з'явилися позитивні тенденції: посилення самостійності підприємств, розширення приватного сектора, перехід до економічних методів управління. Однак ці заходи були половинчастими, не торкалися основ командно-адміністративної системи. Це призвело до розбалансування економіки. Темпи зростання продуктивності праці відставали від темпів збільшення заробітної плати: якщо в 1987 р. на 1% зростання продуктивності припадало 0,5% приросту зарплати, то 1989 р. — вже 2,2%. КПРС дедалі більше «не вписувалася» в контекст перебудови. У цей період активізувалися неформальні організації, які виникали на основі спільних інтересів, а згодом політизувалися. Їх діяльність характеризували:

1. стихійний процес формування;
2. розбудова структур «знизу»;
3. об'єднання на основі спільних інтересів;
4. відсутність чіткої регламентації;
5. обрання лідерів на основі авторитету;
6. консолідація на демократичних засадах;
7. значна самостійність від державних структур[7, c. 261-263].

IV етап (травень 1989 — лютий 1990 р.) — розмежування та протистояння політичних сил. Політичний плюралізм сприяв появі масових рухів. Восени 1989 р. у Києві відбувся установчий з'їзд Народного руху України (НРУ), активізувався робітничий рух.

Поглиблення розмежування та консолідація опозиційних сил свідчили про витіснення монополії КПРС реальним плюралізмом. Це потрібно було закріпити формально, скасувавши 6 статтю Конституції СРСР про керівну роль партії. Під тиском обставин лютневий (1990) Пленум ЦК КПРС змушений був піти на таке рішення.

V етап (лютий — грудень 1990 р.) — зміщення акцентів політики керівництва вправо та радикалізація мас. Ситуація в країні загострилася. У 1990 р. в Україні валовий суспільний продукт знизився на 2,4%, національний дохід — на 3,6%, а грошові доходи населення зросли на 15,7%, що спричинило тиск на товарний ринок.

Керівники СРСР ставали дедалі консервативнішими, тоді як неформальні організації та нові політичні партії виступали за радикальні зміни. Головною подією стали березневі вибори 1990 р. до Верховної Ради УРСР. У парламенті утворилися більшість (група 239) та опозиція — Народна рада (125 осіб). З ініціативи опозиції 16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. Восени відбулися масові страйки, а жовтнева студентська голодовка призвела до відставки голови уряду В. Масола.

НРУ на з'їзді у жовтні 1990 р. висунув гасло: «Від народного руху за перебудову — до народного руху за відродження суверенітету України».

VI етап (грудень 1990 — серпень 1991 р.) — завершення перебудови. Відмова Горбачова підтримати програму Шаталіна-Явлінського, події у Вільнюсі засвідчили схильність керівництва до союзу з консерваторами. На IV з'їзді народних депутатів СРСР намітився поворот до політики «міцної руки». «Команду Горбачова» покинули Е. Шеварнадзе та О. Яковлев.

Спад виробництва став катастрофічним. Для подолання кризових явищ були спроби зробити Україну незалежною[1, c. 358-359].

Висновки

Перебудова розпочалася в СРСР у квітні 1985 р. Її метою було виправити деформації соціалізму, врятувати систему, надати їй «людського обличчя». Розпочалися процеси демократизації, активізація громадської думки, покращення економічних показників. Однак перебудова гальмувалася через спрощений командний підхід, відсутність узгодженої концепції, вузьке коло реформаторів у КПРС та недостатню соціальну базу.

Попри це, перебудова залишається об'єктивним історичним періодом із чіткими хронологічними межами — від проголошення курсу на перебудову до розпаду КПРС і СРСР.

Замість зміцнення СРСР перебудова призвела до його розпаду.

Список використаної літератури

1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2004. - 687 с.

3. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

4. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

5. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

6. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

7. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

8. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. - К.: Кондор, 2007. - 249 с.