Політика і проблема в країні

1. Політика і проблема в країні

Політичне становище в Україні нині дедалі більше загострюється. На наше переконання, це зумовлено низкою ключових чинників, серед яких визначальним є російський вплив.

Динаміку політичного процесу, як видається, можна аналізувати крізь призму різних проблемних підходів. Суб’єкт політики, перебуваючи у конкретних обставинах, використовує власний ресурсний потенціал для досягнення поставленої мети. Однак, щоб обрати адекватні засоби та оптимально задіяти ресурси, необхідно ретельно вивчити середовище, у якому доведеться діяти. Саме тому постає питання про базові засади аналізу політичної ситуації.

Щодо трактування терміна «політична ситуація» та визначення основних аспектів її аналізу існує чимало підходів. Зокрема, російські науковці О. Демидов і А. Федосеєв наголошують, що на політичну діяльність впливають не абстрактні закони чи інтереси, а конкретні, прив’язані до часу та місця чинники — як ті, що діють постійно й довгостроково, так і ті, що швидко змінюються. Саме їхня сукупність формує «політичну ситуацію — властиву конкретному часу й місцю взаємодію об’єктивних обставин, які безпосередньо визначають можливості та завдання політичної діяльності й слугують причиною політичної події» [2, с. 183]. Основу політичної ситуації становлять відносини між соціальними групами, залученими до політичного процесу, а формуються вони під впливом широкого спектра економічних, соціальних і політичних факторів. Правова оцінка ситуації полягає у встановленні зв’язку між об’єктивними обставинами та діями політичних сил [2, с. 185]. Усі складові політичної ситуації взаємопов’язані й потребують від суб’єктів політики відповідного реагування.

Президент України Віктор Ющенко пов’язує нинішні політичні негаразди зі спадщиною тоталітарного режиму, що існував на території країни. «Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв'язок поколінь, духу, пам'яті, нашої ментальності, культури і нашої мови. Серед розрізненого і підміненого народу був посіяний страх, плоди якого ми пожинаємо і сьогодні. Звідси, від цього нескінченного страху беруть свій початок наші нинішні політичні і суспільні хвороби».

В Україні, безперечно, спостерігається укрупнення політичних сил, про що свідчить кількість партій і блоків у Верховній Раді. Втім, це укрупнення значною мірою є штучним і, ймовірно, недовговічним. Причини криються як у самих партіях, так і в загальній позиції українського суспільства.

На мою думку, однією з причин неструктурованості партійної системи є ідеологічна розмитість більшості політичних сил. Чітко окреслену ідеологію мають лише одиниці, зокрема Комуністична партія, яка, схоже, переживає свою останню каденцію в парламенті.

Більшість же партій не мають вираженої ідеологічної платформи. Їх можна умовно розрізняти за позицією щодо окремих питань: статус державної мови, вибір між ЄЕП та ЄС, позаблоковість чи членство в НАТО, унітарний устрій чи федералізація тощо.

Залежно від критеріїв можуть формуватися різні коаліції з окремих питань, однак вони мають ситуативний, а не стратегічний характер. Наприклад, «Наша Україна» та Партія регіонів навряд чи зможуть консолідовано голосувати з мовних питань, але цілком можуть дійти згоди щодо зниження податків. Подібних прикладів безліч.

Більшість партій і блоків сформувалися навколо лідерів, зважаючи на їхню здатність і бажання вирішувати питання в певних сферах. Відповідно, до Верховної Ради потрапили представники різних галузей економіки. Такі партії можна назвати галузевими: наприклад, Партію регіонів цілком можна вважати гірничо-металургійно-енергетичною.

Зрозуміло, що такі політичні сили мають основну підтримку в регіонах, де зосереджені відповідні галузі. Враховуючи, що Україна є доволі розділеною країною за економічними, політичними, геополітичними, культурними, мовними та конфесійними ознаками, цей фактор аж ніяк не сприяє єдності. Більше того, з огляду на конституційні зміни, він може ще більше поглибити роз’єднання держави.

Політичний вибір громадян також здебільшого ґрунтувався не на ідеологічних уподобаннях, а на ставленні до особистості лідера та його найближчого оточення. З одного боку, це важливий критерій, адже він показує, чи довіряє виборець словам і діям політика, чи вважає його харизматичним, цілеспрямованим і щирим у своїх намірах.

З іншого боку, це становить серйозну проблему.

Оскільки партії ідеологічно невизначені, до парламенту потрапляють політики, які орієнтуються на авторитет лідера, а не на програмні засади. Такі діячі легко переходять до тієї партії чи блоку, які гарантують проходження до ВР. Подібні особи є практично в кожній політичній силі.

Натомість партії з чіткою ідеологією та визначеними цінностями, які б формували програму дій у парламенті, могли б стати тим чинником, що не додавав би розділюючих ліній, а можливо, й усував би деякі наявні. Якщо мовні, релігійні та культурні питання належать до найбільш сталих, то такі, як ЄЕП чи ЄС, з часом можуть втратити актуальність.

На жаль, вибори за суто пропорційною системою не повною мірою виправдали сподівання. Звісно, найважливіші наслідки, зокрема відповідальність партій перед виборцями, стануть помітними лише під час наступних виборів.

Позитивним є те, що українські громадяни, ймовірно, дедалі більше зважатимуть не лише на особистість політика, а й на ідеологію, яку представляє партія. Це також стимулюватиме партії дотримуватися обіцянок, принаймні задля власного політичного майбутнього.

Політична ситуація в країні викликає в українців дедалі більше занепокоєння. Майже половина опитаних оцінюють її як «гостру, конфліктну» (35,7%) або «вибухонебезпечну» (11,9%). Для порівняння: у листопаді 2007 року таких оцінок було 37,0%, а нині — 47,6%. Поточні показники наближаються до рівня політичної кризи весни 2007 року.

Отже, політична ситуація є багатовимірним відображенням статичної цілісності політичного процесу. Її аналіз залежить як від складності самої ситуації, так і від конкретного завдання аналізу. Тому аналітик зазвичай виступає як інтерпретатор ситуації, що формує практичні рекомендації для особи чи групи, зацікавлених у цілеспрямованому впливі на неї.

Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. - 5-є вид., перероб. і доп.. - К.: Знання , 2004. - 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. - К.: Академія, 2003. - 303 с.