Політичні відносини та їх види

Вступ

Поняття "політичні відносини" є досить поширеним у політичній науці. Воно застосовується для опису особливого типу зв'язків, що виникають між людьми під час політичного процесу.

У політологічній літературі можна знайти чимало спроб визначити політичні відносини, які здебільшого обмежуються загальними формулюваннями. На цьому тлі вирізняється підхід А.В. Макєєва. Серед російських дослідників він, ймовірно, єдиний, хто намагався систематизувати наявні знання з цієї проблеми. У своєму навчальному посібнику він відвів аналізу політичних відносин окремий розділ, підкреслюючи їхню особливу роль для розуміння політичного життя. Розгляньмо уявлення про політичні відносини, що склалися в російській політології.

Трактування сутності цих відносин загалом близькі між собою. Проте умовно можна виокремити два підходи. Перший вирізняється тим, що його прихильники, даючи визначення політичних відносин, вказують на дві їхні ознаки: можливих суб'єктів цих відносин та наявність політичної (або державної) влади, навколо якої, на їхню думку, ці відносини й формуються. Наприклад, стверджується, що "політичні відносини — це відносини соціальних груп та індивідів із приводу завоювання й використання політичної, головним чином, державної влади, а також політичних прав і воль".

1. Сутність політичних відносин

Політичні відносини — це форми взаємозв'язку та взаємодії соціальних спільнот людей, окремих особистостей щодо політичної влади, керівництва, управління й регуляції політичних інтересів суб'єктів.

Із таким підходом важко погодитися з кількох причин.

По-перше, не всі люди, а тим більше не всі соціальні спільноти, можуть бути суб'єктами політики та, відповідно, суб'єктами політичних відносин. Розглядаючи питання про політичних суб'єктів, варто розрізняти тих, хто володіє політичною владою та розпоряджається нею, і тих, хто до цієї влади безпосереднього стосунку не має. Іншими словами, необхідно розмежовувати суб'єктів політики та суб'єктів демократії, які часто ототожнюються. Перші безпосередньо задіяні в політичному процесі, наділені реальними політичними повноваженнями й мають право ухвалювати політичні рішення. Політичні відносини можуть виникати лише між ними. Це доволі невелика група людей. Другі — перебувають поза політичним процесом. Вони, звісно, не мають політичних повноважень і не ухвалюють політичних рішень, однак здатні впливати на тих, хто такі рішення приймає. Це різноманітні суб'єкти демократії, які беруть участь у демократичному процесі.

Варто зауважити, що демократичний процес за своїм змістом ґрунтується на різних формах цивільної активності. Він виявляється, наприклад, у виборчому процесі. Беручи участь у виборах, громадяни діють не на основі використання політичної влади, яка фактично належить лише невеликій частині їхніх співгромадян, представлених у політичних інститутах, а на основі своїх цивільних повноважень (цивільної влади), якими вони володіють згідно з конституцією. Обираючи своїх представників до політичних інститутів держави, громадяни тим самим визначають, хто саме здійснюватиме власне політичну діяльність. Це означає, що сучасний демократичний процес своїми результатами лише створює умови для подальшого перебігу політичного процесу. У змісті демократичної діяльності немає нічого політичного.

По-друге, політична влада та державна влада — це різні види суспільної влади, і їхнє змішування спочатку призводить до викривлення розуміння як політичних відносин, так і всього політичного життя. Тому важливо наголосити, що соціальний характер досліджуваних відносин визначається не державною, а саме політичною владою.

По-третє, політичні відносини можуть виникати лише в процесі використання політичної влади, тобто на основі політичної діяльності. Натомість "завоювання" політичної влади пов'язане з іншими видами людської діяльності й передбачає формування відносин, що відповідають цим видам діяльності. Відносини, які складаються під час завоювання політичної влади, не можуть бути політичними, оскільки саме завоювання не є політичною діяльністю.

По-четверте, словосполучення "відносини із приводу влади" є неоднозначним за змістом і не сприяє розкриттю особливостей політичних відносин. Відносинами із приводу влади є як ті, що виникають у процесі використання вже наявної влади, так і ті, що виникають у процесі діяльності, спрямованої на її здобуття. І ті, й інші орієнтовані на цю владу, а отже, складаються "з її приводу". Однак це якісно різні типи відносин, які не можна змішувати.

Нарешті, по-п'яте, характеристика політичних та будь-яких інших відносин за допомогою термінів "взаємозв'язок" і "взаємодія" насправді спотворює суть справи. Намагаючись визначити політичні відносини в їхній сукупності, багато дослідників випускають з уваги, що окремі суспільні відносини — це лише відношення однієї людини до іншої. Таке відношення не є взаємовідношенням між ними й тому не може представляти їхню взаємодію чи взаємозв'язок.

Чи виникає при такому відношенні зв'язок між людьми? Так, виникає, і вона зумовлена певною дією, що виходить від однієї людини в напрямку іншої. Чи є такий зв'язок взаємним, тобто чи існує зворотне відношення? Невідомо, оскільки тут ідеться лише про дане відношення, зумовлене дією тільки однієї людини. Ця людина, звісно, може перебувати в різних відносинах до інших людей, виконувати різні функції стосовно них. Але це будуть саме її відносини, зумовлені її діями й спрямовані на інших людей. Своєю чергою, взаємозв'язок передбачає зворотну дію. Взаємозв'язок людей означає наявність взаємних відносин між ними, що зумовлено їхніми взаємними діями, про які при характеристиці окремого відношення мова не йде.

Отже, термін "відношення" не призначений відображати взаємність зв'язків, взаємозв'язок. І це не залежить від того, чи вживається він в однині чи множині. Якщо відношення зумовлене дією, спрямованою від однієї сторони до іншої, то множина відносин зумовлена множиною відповідних дій. Чи вживемо ми термін "відношення" у множині, фактичні відносини не перетворюються від цього на взаємини, а дії — на взаємодії. Вони залишаються тією ж множиною відносин, зв'язків, дій, функцій, спрямованих від одного до іншого. Тому необхідно уточнити розуміння сутності суспільних відносин і не зводити їх до "взаємозв'язків".

Суспільні відносини — це дійсно форма зв'язків між людьми, але зв'язків, взаємність яких не визначена. Суспільні відносини — це форма зв'язків між людьми, зумовлених діями одних у напрямку інших.

Стосовно політичних відносин це означає, що в своїй сукупності вони, звісно, характеризують різноманітні політичні зв'язки, які пов'язані з політичною діяльністю й виявляються у вигляді відповідних політичних функцій. Однак про взаємозв'язки тут також не йдеться. Політичні відносини — це форма зв'язків між людьми, зумовлених їхніми політичними діями. У цьому полягає сутність політичних відносин.

2. Види політичних відносин

Тепер розглянемо види політичних відносин. Розкриваючи їх, ми визначаємо особливості різних політичних зв'язків, а отже, політичних функцій, які здійснюються в політичному процесі й зумовлені відповідними видами політичної діяльності. Усвідомлення різних видів політичної діяльності, представлених політичними функціями, лежить в основі розуміння відповідних видів політичних відносин. Які види політичної діяльності, такі й види політичних відносин.

Існують різні спроби тлумачення як видів політичних відносин, так і видів політичної діяльності. При цьому відповідність між ними, як правило, не вбачається. Наприклад, можна вказати на висновки А.В. Макєєва, який досить повно відображає у своїй роботі сформовані з цього питання уявлення. Обмежений обсяг цієї статті не дозволяє зробити докладний аналіз цих поглядів. Зазначу лише, що як один із видів політичної діяльності А.В. Макєєв називає політичне володарювання, до складу якого, на його думку, входять функції політичного керівництва й політичного управління, а як приклад політичних відносин він наводить відносини керівництва й підпорядкування. Розглянемо ці ідеї докладніше.

Бути видом політичної діяльності означає відображати якусь частину її змісту. Що ж до політичного володарювання, то воно охоплює зміст політичної діяльності практично в усій його повноті. Панувати політично означає володіти й розпоряджатися політичною владою, а це й є, по суті, вся політична діяльність. І навпаки, у змісті політичної діяльності немає нічого іншого, крім політичного володарювання та його різних проявів. Це тотожні поняття. Політичне володарювання — це форма здійснення політичної діяльності, форма використання політичної влади. Це означає, що дійсними видами політичної діяльності можуть бути лише різні види самого політичного володарювання або, інакше кажучи, різні політичні функції, пов'язані з використанням політичної влади.

Чи є такими функціями політичне керівництво й політичне управління, як вважає зазначений автор?

Відповідно до парадигми політичної цілісності, політичне управління посідає в структурі політичної сфери одне з найважливіших місць поряд із такими формами, як політичне життя й політична культура. Якщо політичне життя є формою політичного розвитку, а політична культура — формою політичної якості, то політичне управління характеризує політичну сферу з погляду її впливу (на державу). Політичне управління — це форма політичного впливу. Звідси випливає, що політичне управління не просто одна з функцій політичного володарювання, це й є політичне володарювання. Через політичне управління політичне володарювання проявляє й реалізує себе, причому в усій своїй повноті. Політичне управління — це спосіб здійснення політичного володарювання.

Дещо інакше вирішується питання про політичне керівництво. Як і політичне управління, воно також слугує здійсненню політичного володарювання. Але на відміну від політичного управління, яке включає весь зміст політичного володарювання, політичне керівництво охоплює лише частину цього змісту й тому виступає всього лише одним із видів політичного володарювання та, відповідно, однією з функцій політичного управління. Такий висновок зумовлений співвідношенням політичного керівництва з іншим видом політичного володарювання й, відповідно, функцією політичного управління, а саме: політичною опозицією. Політичне керівництво й політична опозиція — це дві співвідносні та внутрішньо пов'язані між собою функції політичного управління. При демократії вони зумовлюють і доповнюють одна одну в політичному процесі. Тому й розкриватися вони мають у взаємному зв'язку.

На перший погляд може здатися парадоксальним, що політична опозиція є видом політичного володарювання, а отже, функцією політичного управління. Однак це дійсно так. У демократичній державі політична опозиція формується з числа депутатів парламенту, тобто людей, наділених рівними політичними повноваженнями. Кожен депутат володіє одним голосом і тим самим має рівні можливості з іншими депутатами у використанні тієї суспільної сили (політичної влади), носієм якої є парламент. Вони рівною мірою реалізують свої владні повноваження в процесі прийняття політичних рішень. А те, що частина парламентаріїв за підсумками голосування опиняється в меншості й тому займає в політичному процесі становище політичної опозиції, зовсім не применшує їхні владні можливості та значимість як суб'єктів політики.

Разом із тим, унаслідок свого "політичного меншості", політична опозиція не може "оформити" свій політичний інтерес у бажані для себе політичні рішення. Але вона ці рішення відстоює в політичному процесі, голосує за них, реалізуючи тим самим свої політичні повноваження. Це якраз і свідчить про її управлінську (владну) роль у сфері політики. Політична опозиція — це вид політичного володарювання в умовах демократії. Але це такий вид, який безпосередньо не втілюється в політичних рішеннях, однак є важливим чинником їхнього прийняття й тому дієвою функцією політичного управління. Без політичної опозиції політичне управління не може бути повноцінним і ефективним. Тому політична опозиція є однією з основних функцій політичного управління в демократичній державі. Політична опозиція — це найважливіші політичні відносини в умовах демократії.

На відміну від політичної опозиції, функція політичного керівництва пов'язана з діяльністю іншої частини парламентаріїв, які утворюють більшість у політичному процесі. Завдяки своїй більшості ця частина парламентаріїв здатна втілювати свій політичний інтерес у політичних рішеннях і тим самим здійснює в політичному процесі функцію політичного керівництва. Політичне керівництво — це вид політичного володарювання, що втілюється в політичних рішеннях. Тим самим політичне керівництво виступає як найбільш значуща, провідна функція політичного управління. Політичне керівництво — це провідні політичні відносини.

Поряд із політичним керівництвом і політичною опозицією в політичному процесі при демократії складається ще один вид політичної діяльності (і, відповідно, політичних відносин), який називається політичним нейтралітетом. Він полягає в нейтральній позиції при ухваленні політичного рішення й виражає, по суті, відмову від використання права голосу в політичному процесі, тобто відмову депутата від використання своїх політичних повноважень. Унаслідок цього він не може бути значущим для політичного управління, не може слугувати його функцією й тому не є видом політичного володарювання. Політичний нейтралітет — це політичні відносини, що являють собою політичну бездіяльність.

Отже, політичне керівництво й політична опозиція охоплюють основний зміст політичного володарювання й тому виступають як основні функції політичного управління. Це означає, що найважливішими функціями, які реалізуються в процесі політичного володарювання, виявляються не політичне керівництво й політичне управління, як вважає А.В. Макєєв, а політичне керівництво й політична опозиція. Саме вони, співвідносячись один з одним своїм змістом і доповнюючи один одного в політичному процесі, виявляють собою основні види політичної діяльності й утворюють тим самим відповідні види політичних відносин. Політичне керівництво й політична опозиція — це основні види політичних відносин при демократії.

Висновки

Варто зазначити, що політичні відносини, як правило, складаються в тій частині політичного процесу, яка протікає в рамках парламенту. Це основні парламентські політичні відносини. Однак у кожній конкретній демократичній державі політичний процес має свої особливості, унаслідок чого ці відносини можуть доповнюватися іншими політичними функціями та, відповідно, політичними відносинами.

Якщо взяти за приклад сучасну російську державу, то основні політичні відносини формуються тут у нижній палаті його парламенту, тобто в Державній Думі. Вона є ключовою у справі прийняття політичних рішень, від неї залежить початок і весь наступний хід політичного процесу. Унаслідок свого "представницького" характеру вона безпосередньо відображає розбіжності цивільних інтересів на політичному рівні. Тому саме в ній формується основний розклад політичних сил, які утворюють потім керівну й опозиційну частини парламенту та здійснюють основні функції політичного управління.

Список використаної літератури

1. Борисенков А.А. Политические отношения: сущность и виды / А.А. Борисенков // Социально-гуманитарные знания. — 2004. — № 1. — С. 161-170
2. Гелей С. Політологія : Навчальний посібник / Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2004. — 645 с.
3. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби : Посібник для студ. вищ. навч. закл. / Федір Кирилюк. — К. : Академія, 2003. — 303 с.
4. Обушний М. Політологія : Довідник / Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Миколи Обушного; КНУ ім. Т. Г. Шевченка. — К. : Довіра, 2004. — 599 с.
5. Піча В. Політологія : Типові питання та відповіді з лекційного курсу: Навч. посібник / Володимир Піча, Наталія Хома, Казимир Левківський. — К. : Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. — 174 с.
6. Політологія : Підручник для студ. вищ. навч. закл. / Ред. Микола Сазонов; М-во освіти України, Харківський державний ун-т. — Х. : Фоліо, 1998. — 734 с.
7. Політологія : Підручник для вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації / Федір Кирилюк, Микола Обушний, Микола Хилько та ін.; За ред. Федіра Кирилюка. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Здоров'я, 2004. — 775 с.
8. Політологія : Академічний курс: Підручник / Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : ВД "Ін Юре", 2006. — 519 с.
9. Швидак О. Політологія : Практикум / О. М. Швидак; М-во освіти України, Ін-т змісту і методів навчання. — К., 1997. — 163 с.

Шляхтун П. Політологія : Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Петро Шляхтун; Ред. В. М. Куценко. — К. : Либідь, 2002. — 573 с.