Політичні партії та громадські об’єднання

Вступ

Політичні партії та громадські організації, діючи через своїх представників, обраних до законодавчих органів, рад та органів місцевого самоврядування, беруть активну участь у формуванні та реалізації державної політики, а також в управлінні державними та суспільними справами. Ця діяльність здійснюється на основі їхніх програм і статутів та відповідно до чинного законодавства.

Громадська організація — це добровільне об'єднання громадян, створене для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Таке об'єднання є недержавним, некомерційним формуванням, що створюється громадянами для реалізації та захисту своїх прав і свобод, а також для задоволення соціальних, культурних та інших інтересів у порядку, визначеному Конституцією, законами та нормами цих об'єднань.

Обов'язковою умовою діяльності громадських організацій є їх легалізація, яка здійснюється через державну реєстрацію або повідомлення про заснування. Діяльність організацій, що не пройшли легалізацію або були примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Особливість конституційної правосуб'єктності громадських організацій, легалізованих шляхом державної реєстрації, полягає в тому, що вони вступають у правовідносини лише після реєстрації як юридичної особи. Громадську організацію слід розглядати як юридичну особу приватного права, яка виконує ряд публічних функцій, створюється на добровільних засадах та має громадський характер. Її специфікою є некомерційний (неприбутковий) та корпоративний характер.

1. Поняття, типологія та функції політичних партій

Термін "партія" (від лат. pars/partis — частина, відділ) відомий ще з часів Стародавнього Риму, однак сучасне розуміння "політичної партії" є продуктом новітньої епохи. Політичні групи, клуби та кліки існували завжди, але політичні партії в їх сучасному значенні нерозривно пов'язані з розвитком представницької демократії та парламентаризму як форми й методу організації та здійснення влади.

Політична партія стала практичним інструментом, що забезпечує канали зв'язку між різними соціальними групами, виявляючи та представляючи їхні інтереси. Вона є механізмом, який об'єднує політичний вибір своїх членів і прихильників під спільним знаменником.

Отже, сутність політичної партії полягає в тому, що вона об'єднує громадян певних соціальних верств і груп, і через цю структуру бере участь у процесах здобуття, утримання та впливу на державну владу.

З іншого боку, політична партія як організована частина соціальної спільноти відображає її політичну ідеологію в прагненні змінити або зберегти існуючі суспільні відносини, а також роль, характер і реалізацію державної влади. Партія або кілька партій представляють відповідний політичний рух, що несе певну ідеологію щодо розвитку суспільства. У межах будь-якого руху політичних ідей партія виступає організованою структурою цього руху, реалізатором його ідеології в суспільстві через участь у політичному процесі. Тому справедливим є визначення політичної партії як організації, що прагне досягти політичної влади шляхом обрання своїх членів на державні посади, щоб її політична філософія була відображена в державній політиці.

Таким чином, політична партія є важливим і необхідним елементом політичної системи суспільства для здобуття, впливу та здійснення політичної влади. Вона є інститутом, що акумулює та виражає політичні інтереси суб'єктів політики, спрямовані на здобуття або утримання державної влади, крізь призму їхніх ідеологічних засад [8, c. 134-135].

У політичній системі будь-якого суспільства партії виконують певні, притаманні їм функції.

1. Представництво інтересів. Партії є важливими виразниками інтересів соціальних класів, прошарків і груп, трансформуючи велику кількість різноманітних потреб і вимог у більш системні пакети пропозицій. На відміну від груп тиску, які лише виражають певні інтереси, політичні партії відбирають, раціоналізують і впорядковують інтереси різних груп, об'єднуючи їх в єдину систему. Багато вимог відкидаються залежно від їх відповідності партійній ідеології, що пояснюється двостороннім зв'язком партії з її соціальною базою. Отже, політична партія є важливим фактором у визначенні, відборі, систематизації та вираженні суспільних інтересів у політиці.

2. Комунікативна функція. Багато західних авторів особливо наголошують на цій функції, зазначаючи, що саме партії значною мірою забезпечують необхідний зв'язок між тими, хто здійснює політичне керівництво, та тими, на кого воно поширюється. Партія виконує роль каналу вираження та формування ідей, цілей, завдань, спрямованого як вгору — до вершини владної піраміди, так і вниз — до найнижчих соціальних верств. У конкурентних партійних системах висхідний канал комунікації є досить інтенсивним і сталим. Однак навіть у таких системах партія функціонує як засіб для вираження і поширення інформації, освіти, впливу на громадську думку. Саме це мав на увазі М. Дюверже, зазначаючи, що партійна система меншою мірою є відбитком громадської думки, ніж громадська думка — проекцією партійної системи. В однопартійних системах потік політичної комунікації спрямований переважно донизу.

3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація. Партії служать головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт, через який кандидати на політичні посади готуються і відбираються на всіх рівнях партійної піраміди. Відбір кандидатів усередині партій часто є більш вирішальним етапом, ніж подальші всенародні чи регіональні вибори. Це справедливо для всіх партійних систем, у тому числі й для однопартійних. У системах пропорційного представництва з партійними списками, що переважають у континентальній Європі, позиції кандидатів у виборчому списку практично визначають їхні шанси на виборах. Крім того, за допомогою партій відбувається політична соціалізація їхніх членів і прихильників, виховання та ідентифікація їх у певному політико-ідеологічному руслі. Часто передача цих соціальних цінностей та політичних уподобань здійснюється з покоління у покоління. Наприклад, у Великобританії та США значна частина виборчих округів протягом більш ніж століття зберігає свою прихильність до кандидатів однієї й тієї ж політичної партії.

4. Розробка політики та здійснення політичного курсу. У правлячій партії її лідери, що здійснюють політичне керівництво країною, вирішують подвійне завдання по встановленню, впорядкуванню та забезпеченню виконання спільних для всього суспільства цілей, національних інтересів даної держави. Політичні партії були головними рушійними силами у революційних перетвореннях сучасної доби. Так, грандіозні трансформації суспільств у СРСР та Китаї були проведені комуністичними партіями, що призвело до радикальних соціальних змін. Націоналістичні партії в більшості країн, що розвиваються, відіграли вирішальну роль у здобутті державної незалежності та подальшого згуртування нових націй. Подібний процес можна спостерігати з розпадом СРСР та Югославії у так званих нових незалежних державах. Коротко кажучи, політичні партії задають напрямок та беруть або прагнуть брати активну участь у здійсненні державної політики.

5. Функції соціальної інтеграції. Політичні партії, несучи в собі певну систему ідейних цінностей щодо здійснення політичної влади, виступають об'єктами емоційної прихильності або протидії. Справляючи значний вплив на громадську думку та поведінку громадян, партії відіграють роль своєрідного "лакмусового папірця" — соціального індикатора та інтегруючого фактора для тих чи інших соціальних верств, які бачать у конкретній партії виразника своїх політичних потреб та інтересів. Політичні партії є, як визначають соціологи, референтними групами для своїх прихильників. Досить часто виборець звично голосує за "свою" партію, не заглиблюючись у суть її програм, просто тому, що психологічно він зорієнтований саме на цю конкретну партію. Партія стає "певним реальним явищем у пам'яті та емоціях електорату, незалежно від його думки і дій" (Г. Уоллес). Це підтверджується багатьма науковими дослідженнями виборчої поведінки, хоча очевидним сьогодні є також і зниження рівня ідентифікації виборців з політичними партіями у багатьох демократіях світу [5, c. 159-162].

2. Сутність і типи партійних систем

Партійну систему можна коротко визначити як систему відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями. Партійна система є частиною (підсистемою) політичної системи, яка у широкому розумінні є певною єдністю існуючих у суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості, політичних відносин, а у вузькому, суто інституційному розумінні — системою політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

Різновиди партійних систем можуть виділятися на базі різноманітних критеріїв, не лише кількості партій. Спробуємо позначити теоретичні підходи, що можуть застосовуватися для створення більш детальної типології партійних систем, розрізняючи при цьому, по-перше, загальносистемні та суто політичні критерії класифікації, а по-друге, виділяючи цілу низку конкретних критеріїв у межах кожного з цих двох великих блоків класифікації.

Виходячи зі специфіки загальносистемних характеристик політичних систем, можуть бути запропоновані такі групи класифікацій: 1) стабільні та нестабільні; 2) здатні зберігати цілісність та такі, що розпадаються; 3) функціонуючі у нормальній та у надзвичайній обстановці; 4) поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані; 5) альтернативні (з визначенням принципу допустимості ротації, зміни правлячих партій) та неальтернативні; 6) молоді та такі, що мають досить тривалу історію і базуються на сталих традиціях; 7) партійні системи, що знаходяться на етапі свого зародження (період "протопартійності"), та такі, що перебувають на стадії успішного розвитку або увійшли в період свого занепаду і саморуйнування; 8) наднаціональні, загальнонаціональні, регіональні та локальні партійні системи тощо.

Зрозуміло, що будь-які загальносистемні характеристики партійної системи у ситуації конкретного місця та часу набувають певного політичного забарвлення, і тому поділ критеріїв класифікації на загальносистемні та "суто політичні" є досить умовним. Він, як і будь-яка інша типологія, застосовується лише у пізнавальних цілях і не повинен абсолютизуватися та догматизуватися [10, c. 115-117].

3. Громадсько-політичні об'єднання і рухи: поняття, класифікація, функції

Невід'ємним елементом будь-якого демократичного суспільства є різноманітні об'єднання громадян. Їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи та здійснення функцій самоврядування.

Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. До таких можна віднести численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єднання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (масонські ложі, товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося осмислення сутності громадських об'єднань, їх місця і ролі у суспільстві. Починаючи із середньовіччя мислителі намагалися розрізняти державу і суспільство. У XVIII ст. Ш. Монтеск'є розглядає їх як окремі феномени. На початку XIX ст. цей підхід у І. Канта втілюється в концепції громадянського суспільства. За вченням К. Маркса та його послідовників, політичні відносини у державі виступають як суспільні, оскільки держава є похідною від суспільства. Виникнення громадських об'єднань — процес об'єктивний, закономірний, зумовлений потребою людей у колективній творчості, розвитку ініціативи, здібностей. Лише через об'єднання індивід досягає особистої свободи.

Ряд західних соціологів висувають на перший план біологічні та психологічні причини об'єднання людей у різноманітні спілки, асоціації, групи. Підкреслюється роль інстинкту самозбереження: індивід у громадському об'єднанні шукає захисту від страху буття. Не менш популярні інші аргументи: інстинктивна потреба у спілкуванні, прагнення до самоствердження. Американський соціолог П. Плау висунув припущення про взаємозв'язок між виникненням громадських об'єднань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.

Всупереч розбіжностям у тлумаченні причин виникнення громадських об'єднань, сенс їх існування визначається як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людей безпосередньо в колективі, соціальній групі, де відбуваються спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і вартостями.

Основи адміністративно-правового статусу об'єднань громадян урегульовані насамперед Конституцією України, Загальною декларацією прав людини, Законом України від 16.06.92 р. «Про об'єднання громадян», Положенням про порядок легалізації об'єднань громадян, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.93 р., Положенням про загальні збори громадян по місцю проживання в Україні, затвердженим постановою Верховної Ради України від 17.12.93 р., Положенням "Про порядок реєстрації символіки об'єднань" від 26 лютого 1993 p.

Громадяни України відповідно до ст. 36 Конституції України мають право на об'єднання в політичні партії й громадські організації. Об'єднання громадян — це добровільне суспільне угрупування, створене на підставі єдності інтересів для здійснення й захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів [11, c. 164-166].

Право громадян на вільне об'єднання є невід'ємним правом людини. Держава сприяє розвитку політичної й цивільної активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності таких об'єднань. Здійснення права на об'єднання не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачені законом та є необхідними для забезпечення інтересів національної безпеки, громадського порядку або захисту прав і свобод інших людей, охорони здоров'я населення.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Отже, об'єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів; по-друге, тільки таке формування, яке утворене фізичними особами для спільної реалізації поданими ними на законних підставах прав і свобод. Законодавець обмежує коло осіб, які можуть виступати засновниками об'єднань громадян. Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років і які є: а) громадянами України; б) громадянами інших держав; в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організацій зроблено виняток — ними можуть бути особи, що досягли 15-річного віку. З цього випливає, що засновувати об'єднання громадян можуть виключно фізичні особи. Юридичним особам у такому праві законодавець відмовив. Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих організацій встановлюється їх статутами. Орієнтуючись на ст. 11, слід визнати, що членами можуть бути громадяни будь-якої держави і особи без громадянства.

До громадських об'єднань належать рухи, конгреси, асоціації, фонди, союзи й інші формування, які відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» визначаються як політичні партії або громадські організації.

Чинне законодавство передбачає кілька видів об'єднань громадян та вказує на критерії, за якими здійснюються їх розмежування. Такими критеріями є:

• мета створення і діяльності;
• територіальний масштаб діяльності;
• спосіб обліку членів;
• шлях легалізації (офіційне визнання);
• вік, досягши якого дозволяється бути членом об'єднання громадян [7, c. 65-67].

Види об'єднань:

1. Залежно від цілей створення і діяльності об'єднання громадян визнається: а) політичною партією; б) громадською організацією. При цьому назва об'єднання (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз тощо) для вирішення даного питання не має значення.

Під політичною партією розуміють об'єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою є:

• участь у виробленні державної політики;
• формування органів влади;
• формування органів місцевого самоврядування;
• представництво у складі органів влади і органів місцевого самоврядування.

Громадська організація — це об'єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

2. За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадські організації. Вони можуть бути: всеукраїнськими; місцевими; міжнародними. До всеукраїнських належать ті, діяльність яких поширюється на територію всієї України; до місцевих — діяльність яких здійснюється у межах території адміністративно-територіальної одиниці; до міжнародних — діяльність яких поширюється на територію України і територію принаймні однієї іншої держави (ст. 9). Політичні партії утворюються і діють лише з всеукраїнським статусом (ст. 9). Утворення і діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, забороняється (ст. 4).

3. За способом обліку членів, відповідно до ст. 12, громадські організації можуть поділятися на такі: а) що мають фіксоване індивідуальне членство; б) що не мають фіксованого індивідуального членства.

4. За родом діяльності — конструктивно орієнтовані, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.

5. За шляхами легалізації (офіційного визнання) об'єднання громадян класифікуються на легалізовані шляхом: а) реєстрації (ст. 15); б) повідомлення про заснування (ст. 17).

Легалізація є функцією виконавчої влади і здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві органами. Згідно зі ст. 14 Закону "Про об'єднання громадян" та п. 7, п. б., ч. 1, ст. 38 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" до таких органів належать: а) Міністерство юстиції; б) місцеві органи державної виконавчої влади; в) виконкоми сільських, селищних, міських рад. Політичні партії та міжнародні громадські організації легалізуються тільки шляхом реєстрації в Міністерстві юстиції. Заява про реєстрацію політичної партії повинна бути підтримана підписами не менше однієї тисячі громадян України, що мають виборче право.

Внаслідок легалізації шляхом реєстрації об'єднання набуває статусу юридичної особи. Порядок легалізації регламентований цим Законом (ст. 14, 15, 16, 17), а також Положенням "Про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 p. Реєстрації підлягає символіка об'єднань громадян. Її порядок визначається Кабінетом Міністрів (ст. 18). У реєстрації може бути відмовлено тільки в одному випадку: якщо надані для реєстрації документи суперечать законодавству України (ст. 16).

6. Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом об'єднання громадян, можна виділити: по-перше, політичні партії; по-друге, громадські організації дорослого населення; по-третє, молодіжні та дитячі громадські об'єднання.

7. За правовим статусом — легальні й нелегальні.

8. За ступенем і формою організації — стихійні й організовані, слабкі й високоорганізовані.

Принципи створення та діяльності об'єднань громадян:

Об'єднання громадян створюються і діють на основі 1) добровільності, 2) рівноправності їх членів (учасників), 3) самоврядування, 4) законності та 5) гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності [6, c. 91-93].

Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання. Об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.

Об'єднання громадян функціонують на підставі статуту (положення), який не повинен суперечити законодавству України. Статут об'єднання громадян повинен містити:

1. назву об'єднання громадян (відмінну від існуючих), його статус та юридичну адресу;
2. мету та завдання об'єднання громадян;
3. умови і порядок прийому до членів об'єднання громадян, вибуття з нього;
4. права і обов'язки членів (учасників) об'єднання;
5. порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження;
6. джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;
7. порядок внесення змін і доповнень до статуту об'єднання;
8. порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією.

У статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:

• виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнових і немайнових прав;
• представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;
• брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);
• ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;
• створювати установи та організації;
• одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
• вносити пропозиції до органів влади і управління;
• розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі; засновувати засоби масової інформації.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей [4, c. 73-75].

4. Партійна система в сучасній Україні

Політичні партії України посідають особливе місце і відіграють значну роль у суспільно-політичному житті, суттєво впливають на формування та діяльність органів державної влади, на економіку, соціальні процеси, суспільні відносини між громадянами. Особливості формування і роль партій безпосередньо залежать від ступеня розвиненості самого суспільства та його політичної еліти. Ця обставина визначає специфіку українських політичних партій та партійної системи, якою вона склалася протягом останніх чотирнадцяти років, так само як і характер та глибину їх впливу на владу та суспільство.

В Україні на сучасному етапі її розвитку спостерігаються як намагання до консолідації наявних партійно-політичних сил з метою створення дієздатної партійної системи, так і деструктивні процеси, характерні перехідним суспільствам. У зв'язку з цим процес трансформації партійної системи України від однопартійної моделі до плюралістичної за роки незалежності набуває особливої актуальності. Саме тому доцільним і особливо актуальним видається дослідження природи партійної системи і тенденцій її розвитку в умовах трансформації суспільства, функціонування політичних партій України, різних моделей їх діяльності, особливостей українського переходу від багатопартійності загалом до багатопартійної системи, а також її становлення і розвитку в українському суспільстві.

Парламентські вибори 2002 р. зафіксували сталу тенденцію парламентаризації українського політичного життя, оформлення міцних партійних коаліцій з широкими ресурсами підтримки, чітке структурування цілого ряду політичних альтернатив одразу за декількома осями протистояння. Україна перебуває ближче до формування європейської політичної моделі, для якої актуальні коаліції, оскільки партії не можуть самостійно здобути більшість у парламенті. Нині складається ситуація, коли сукупний вплив інституційних і політичних чинників (нова законодавча база, введення пропорційної виборчої системи та трансформація форми правління, зміна конфігурації політичних сил і головних осей політичних конфліктів у результаті президентських виборів, зміна поколінь у складі електорату) може привести до істотної модифікації формату партійної системи і виникнення нового співвідношення політичних сил.

Критичними (переломними) в розвитку партійної системи стануть парламентські вибори 2006 р., які визначать подальші тенденції розвитку і новий формат партійної системи України. Прогнозуючи розвиток багатопартійності, можна передбачати, що партійна система України буде поступово трансформуватись від атомізованої з великою кількістю малочисельних і маловпливових партій до більш стабільної плюралістичної системи [2, c. 85-87].

Висновки

Головним, чим громадські організації відрізняються від державних органів й організацій, є те, що перші у відносинах з іншими суб'єктами права й між собою виступають від свого імені й не наділені державно-владними повноваженнями.

Політичними партіями вважаються об'єднання громадян, що є прихильниками певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку; їхня головна мета — участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування й представництво в їхньому складі. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення й захисту законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних й інших суспільних інтересів. Таким чином, суспільні об'єднання відрізняються від державних органів й організацій ще й тим, що вони створюються по якій-небудь ознаці (віком, національністю, професією й т.п.).

Громадські об'єднання при виконанні своїх обов'язків вступають у правові відносини з державними органами, у тому числі з органами виконавчої влади. У таких випадках вони є носіями адміністративної правоздатності, а виникаючі відносини є адміністративно-правовими, оскільки вони реалізуються в сфері державного керування, де учасники мають взаємні права й обов'язки. Більшість адміністративно-правових відносин, що виникають за участю об'єднань громадян, характеризуються відсутністю влади й підпорядкування; це так звані горизонтальні адміністративні відносини (внесення пропозицій органам влади й керування, захист своїх законних інтересів та законних інтересів своїх членів (учасників) у державних органах). У той самий час деяким адміністративно-правовим відносинам за участю об'єднань громадян може бути властивий елемент влади (при здійсненні державного нагляду й контролю діяльності суспільних об'єднань).

Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. - 5-є вид., перероб. і доп.. - К.: Знання, 2004. - 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк. - К.: Академія, 2003. - 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Миколи Обушного; КНУ ім. Т. Г. Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. - 2-є вид., перероб. і доп.. - К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: ВД "Ін Юре", 2006. - 519 с.

9. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник для студентів вищих закладів освіти/ Укл.: В.М. Піча, Н.М. Хома; Наукова ред. В.М. Пічі. - К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. - 311 с.

10. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод. - Суми: Університетська книга, 2001. - 405 с.

11. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун; Ред. В. М. Куценко. - К.: Либідь, 2002. – 573 с.