Політична напруга напередодні революції 1905-1907 рр.

Вступ

1. Політична напруга напередодні революції

2. Політична спрямованість революційно-демократичних партій у російській революції 1905-1907 рр.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Російська імперія на зламі століть залишалася абсолютною монархією, де вся повнота влади зосереджувалася в руках імператора Миколи II.

У період 1901-1903 років робітничий клас почав поєднувати економічні та політичні форми боротьби.

До 1905 року країна перетворилася на клубок гострих суперечностей. Невдачі в російсько-японській війні (26 січня 1904 р. — серпень 1905 р.) виявили техніко-економічне відставання Росії від провідних держав світу. У ситуації жорсткого суперництва між імперіалістичними блоками таке відставання загрожувало вкрай серйозними наслідками. Зовнішні загрози та загострення класової боротьби підштовхували країну до радикальних змін, проте влада виявилася неспроможною на них відреагувати.

Отже, ключове протиріччя — між нагальними потребами розвитку та неможливістю їх задовольнити в умовах самодержавства — дедалі більше загострювалося.

Складність реформ полягала в тому, щоб, борючись зі старим, не знищити паростки нового та прогресивного. У переломні моменти суспільство починало рухатися, і різні класи та соціальні групи мусили враховувати інтереси одне одного, адже вир змін втягував у політичне протистояння всіх. Досягти успіху можна було лише в союзі з іншими верствами, тому пошук союзників став головним клопотом політичних партій Росії.

1. Політична напруга напередодні революції

1901 рік позначився масовими політичними демонстраціями, у яких робітники виступали спільно з демократичною інтелігенцією. Акції в Москві, Петербурзі, Харкові та Києві відбувалися під гаслами політичних свобод.

У політичній сфері дедалі чіткіше простежувалося протистояння між владою та громадянським суспільством, що формувалося. Росія залишалася єдиною з провідних капіталістичних держав, де не існувало ані парламенту, ані легальних політичних партій, ані правових гарантій свобод громадян, порівнянних із рівнем інших країн. Створення умов для правової держави було одним із найважливіших завдань, від якого значною мірою залежало розв'язання інших суперечностей.

Центральним питанням будь-якої революції є питання влади. Щодо нього суспільно-політичні сили Росії розділилися на три табори.

Перший табір об'єднував прихильників самодержавства. Вони або взагалі заперечували будь-які зміни, або погоджувалися лише на дорадчий орган при монарху. Сюди входили реакційні поміщики, вищі чиновники, військові, поліція, частина буржуазії, тісно пов'язана з царатом, а також багато земських діячів.

Другий табір складали представники ліберальної буржуазії та інтелігенції, прогресивного дворянства, службовці, міська дрібна буржуазія та частина селянства. Вони виступали за збереження монархії, але конституційної, із парламентом, який мав би законодавчу владу. Своєї мети вони прагнули досягти мирними, демократичними методами.

Третій табір — революційно-демократичний — охоплював пролетаріат, частину селян, найбідніші верстви дрібної буржуазії. Їхні інтереси представляли соціал-демократи, есери, анархісти та інші політичні сили. Попри спільну мету — демократичну республіку (в анархістів — анархію), вони розходилися в методах боротьби: від мирних до збройних (повстання, терористичні акти, бунти), від легальних до нелегальних. Не було єдності й щодо майбутньої влади: диктатура чи демократія, межі диктатури та її поєднання з демократією. Однак спільне прагнення зламати самодержавні порядки об'єктивно дозволяло об'єднати зусилля революційно-демократичного табору, що виявлялося в координації дій не лише всередині третього табору, а й із радикально налаштованими представниками другого.

2. Політична спрямованість революційно-демократичних партій у російській революції 1905-1907 рр.

В умовах революції, що розгорталася, перед російською соціал-демократією постало питання про стратегію, тактику та єдність партії.

На той час у РСДРП налічувалося понад 8 тисяч членів. Об'єднання не вдалося. Більшовики провели свій з'їзд у квітні 1905 року, а меншовики зібрали конференцію за участю представників 7 партійних організацій.

Більшовики ставили завдання об'єднати всі ліві сили за принципом «Нарізно йти, разом бити», щоб підготувати маси до збройного повстання. Вони вважали, що єдиним союзником пролетаріату в буржуазно-демократичній революції може бути селянство, оскільки аграрне питання є головним у цій революції. Тому з'їзд висунув гасло конфіскації поміщицьких, казенних, церковних, монастирських і питомих земель та негайного створення селянських комітетів для проведення революційно-демократичних перетворень на користь селян.

На цьому етапі програму-мінімум мала здійснювати революційно-демократична диктатура пролетаріату й селянства. Ленін наголошував, що «здійснення перетворень, негайно й неодмінно потрібних для пролетаріату й селянства, викличе розпачливий опір і поміщиків, і великих буржуа, і царату. Без диктатури зломити цей опір, відбити контрреволюційні спроби неможливо».

Політичним органом цієї влади мав стати Тимчасовий революційний уряд, який скликав би Установчі збори та провів реформи. Особливо підкреслювалася роль пролетаріату як вождя революційних мас, тобто гегемона. Для цього він мав повести за собою селянство та нейтралізувати ліберальну буржуазію. З'їзд також переглянув ставлення до есерів, рекомендувавши спільні дії з ними за умови збереження ідейної та організаційної самостійності РСДРП.

Меншовики на своїй конференції виходили з інших позицій. Вони вважали, що партія має лише впливати на маси, а не керувати їхніми діями. Практичне керівництво вони вважали утопією: партія діяла нелегально, а рамки підпілля не дозволяли очолити демократичний рух, оскільки на політичній арені діяв не лише робітничий клас. Спроба керувати всіма революційними силами, на думку меншовиків, неминуче натрапила б на інтереси інших партій, що загрожувало розколом єдиного демократичного фронту перед лицем царату. Вони також зазначали, що в умовах революції лише нелегальна робота веде до відриву від мас.

Меншовики вважали, що влада має перейти до ліберальної буржуазії, а маси «тиснутимуть знизу» на Тимчасовий уряд задля поглиблення демократії. Оцінюючи можливості пролетаріату, вони виходили з недостатнього рівня його свідомості й організованості. Меншовики не вважали селянство союзником пролетаріату й пропонували координувати дії з ліберальною буржуазією.

Селянський рух суттєво впливав на перебіг революції. Розмах селянських виступів восени 1905 року змусив владу 3 листопада підписати маніфест про зменшення вдвічі викупних платежів із селян з 1 січня 1906 року та про припинення їхньої виплати з 1 січня 1907 року.

12 жовтня 1905 року, у розпал Всеросійського Жовтневого політичного страйку, відкрився установчий з'їзд конституційно-демократичної партії (кадетів) — першої легальної політичної партії Росії. До Центрального Комітету увійшло 11 великих поміщиків і 44 представники інтелігенції (В.І. Вернадський, А.А. Кізеветтер, В.А. Маклаков, П.М. Мілюков, П.Б. Струве, І.І. Петрункевич та ін.). Основу партії склали члени «Союзу звільнення». Їхнім політичним ідеалом був конституційний устрій на основі загального виборчого права. За цим принципом вони підбирали й союзників.

Програма кадетів включала такі основні вимоги:

• рівність усіх перед законом, скасування станів, свобода совісті, політичні свободи, недоторканність особи, свобода пересування й виїзду за кордон, вільний розвиток місцевих мов поряд із російською;
• Установчі збори; розвиток місцевого самоврядування, збереження державної єдності;
• скасування смертної кари;
• відчуження частини поміщицьких земель (насамперед тих, що здавалися в оренду селянам на кабальних умовах), усього державного земельного фонду та передача його малоземельним і безземельним селянам;
• свобода робітничих союзів, право на страйки, 8-годинний робочий день, охорона праці жінок і дітей, страхування робітників;
• свобода викладання, зниження плати за навчання, загальна безкоштовна обов'язкова початкова освіта тощо;
• державний устрій, що визначається основним законом.

Кадети, хоч і визнавали необхідність конституційної монархії, монархістами не були. Вони ставилися до неї як до неминучості, враховуючи, за словами одного з видних кадетів Ф.Ф. Кокошкіна, «звички населення втілювати подання про державу неодмінно в живому символі», а «монархія була для нас... питанням не принципу, а політичної доцільності».

Кадети називали себе «партією народної волі». У розпал Всеросійського Жовтневого страйку вони нерідко діяли разом із лівими партіями. Наприклад, катеринбурзькі кадети допомагали місцевим соціал-демократам грошима, переховували їх від поліції, давали свої паспорти, надавали явки, спільно виступали на мітингах.

Однак таке об'єднання не було міцним. Вищим принципом своєї партії вони вважали демократію, але не ту, що відстоює пріоритет класу чи мас, а демократію як гарантію прав особистості, індивіда. Вони вважали, що класова демократія, а тим більше диктатура класу, веде до обмеження прав інших верств; між ними неминуче виникатиме суперництво, у суспільстві зростатиме напруженість, що призведе до ще більшого згортання прав і свобод особи, конфліктів і політичної нестабільності.

У бурхливі жовтневі дні 1905 року кадети нерідко схилялися до радикальних заходів, включно з підтримкою збройного повстання.

Незабаром після опублікування царського маніфесту оформилася партія «Союз 17 жовтня» (октябристи), до якої увійшли О.І. Гучков, Д.М. Шипов та інші великі промисловці, торговці, поміщики. Октябристи повністю підтримували царський маніфест.

Програма октябристів містила такі вимоги:

• збереження єдності й неподільності Російської держави у формі конституційної монархії;
• загальне виборче право;
• громадянські права, недоторканність особи й власності;
• передача державних і питомих земель у державний фонд для продажу безземельним і малоземельним селянам;
• розвиток місцевого самоврядування; свобода робітничих союзів і страйків;
• безстановий, незалежний від адміністрації суд;
• підйом продуктивних сил, розвиток кредитної системи, поширення технічних знань, розвиток залізниць.

На чолі партії став Олександр Іванович Гучков.

Цікаво, що російська буржуазія не вважала октябристів і кадетів «своїми» партіями й у 1906 році створила власну Торгово-промислову партію. Октябристи незабаром на три чверті перетворилися на поміщицьку партію. Буржуазія вважала кадетів партією інтелігентів, далеких від реального життя, які безплідно й небезпечно заграють із масами. Кадети були буржуазною партією лише в тому сенсі, що їхні вимоги були спрямовані на вдосконалення буржуазного ладу в країні.

У жовтні 1905 року виникає організація «Союз російського народу».

«Союз російського народу» мав понад 900 відділень. Очолювали його О.І. Дубровін, В.М. Пуришкевич та інші. Чорносотенна газета «Російський прапор» нерідко публікувала повідомлення такого характеру: «...у славу грабіжницького кадетського, соціал-демократичного, соціал-революційного й анархістського руху, називаного на єврейському жаргоні "визвольним"».

Соціальний склад чорносотенців був неоднорідним — від робітників до аристократів, але значну частину становили представники дрібної буржуазії.

Чорносотенні, шовіністичні організації брали не менш активну участь у придушенні революції, ніж армія й поліція. Вони мали зв'язки з охранкою та субсидіювалися зі скарбниці. Гасла чорносотенців мали не лише антисемітську спрямованість. Поряд із євреями вони ненавиділи соціал-демократів, есерів, буржуазних націоналістів, лібералів. Чорносотенці вчиняли вбивства видних громадських діячів, депутатів Думи, тричі замахувалися на Вітте. Деякі з них мріяли позбавити Росію від «найбільшого мотлоху в образі Державної Думи й лівої печатки».

Таким чином, після 17 жовтня царат відкрито переходить у наступ. Його табір посилюється за рахунок правої ліберальної буржуазії та поміщиків, які виступили за наведення «порядку» в країні.

Висновки

Причини революції корінилися в економічному та соціально-політичному ладі Росії. Нерозв'язаність аграрно-селянського питання, збереження поміщицького землеволодіння й селянського малоземелля, високий ступінь експлуатації трудящих усіх націй, повне політичне безправ'я й відсутність демократичних свобод, поліцейсько-чиновницька сваволя та нагромаджений соціальний протест — усе це не могло не призвести до революційного вибуху. Каталізатором, що прискорив розвиток революції, стало погіршення матеріального становища трудящих через кризу 1900-1903 років і російсько-японську війну 1904-1905 років.

Завдання революції: скинення самодержавства й установлення демократичної республіки; ліквідація станової нерівноправності; введення свободи слова, зборів, партій і об'єднань; знищення поміщицького землеволодіння й наділення селян землею; скорочення тривалості робочого дня до 8 годин, визнання права робітників на страйки й створення професійних союзів; установлення рівності народів Росії.

У здійсненні цих завдань були зацікавлені широкі верстви населення. У революції брали участь: більша частина середньої й дрібної буржуазії, інтелігенція, робітники, селяни, солдати, матроси, службовці. Тому вона була загальнонародною, а за цілями й складом учасників мала буржуазно-демократичний характер.

Одним із головних підсумків революції 1905-1907 років стало помітне зрушення у свідомості народу. На зміну патріархальній Росії йшла Росія революційна.

Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною. Вона завдала удару по самодержавству. Уперше царату довелося змиритися з існуванням таких елементів буржуазної демократії, як Дума й багатопартійність. Російське суспільство домоглося визнання основних прав особистості (щоправда, не в повному обсязі й без гарантій їхнього дотримання). Народ отримав досвід боротьби за свободу й демократію.

Царату довелося дещо стримати русифікаторську політику, а національні окраїни отримали представництво в Думі.

Однак протиріччя, що викликали революцію 1905-1907 років, були лише пом'якшені, їхнього повного розв'язання не відбулося.

Список використаної літератури

1. Булдаков В.П. Имперство и российская революционность // Отечественная история. -1997. -№ 2. - С. 20-47
2. История России с древнейших времен до наших дней. Учебник. МГУ, исторический факультет, А.С.Орлов, В.А.Георгиев, Н.Г.Георгиева, Т.А.Сивохина. – М. «Проспект», 1999.
3. Машкін О. " Кривава неділя" 9 січня 1905 року: як це насправді було// Історія в школі. -2005. -№ 1. - С. 9-16
4. Новейшая история Отечества. XX век . Учебник для вузов. Под ред. А.Ф.Киселева, Э.М.Щагина. – М.. Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998.
5. Отечественная история XX век. Учебное пособие. Под ред. Проф. А.В.Ушакова. – М. «Агар», 1996.
6. Тютюткин С. Первая революция в России: взгляд через столетие// Отечественная история. -2004. -№ 6. - С. 126-141