Політична культура суспільства

Вступ

Політичне життя суспільства є процесом і результатом усвідомленої діяльності соціальних суб’єктів — класів, націй, соціальних груп, громадян та створених ними політичних інститутів. Свідомість органічно притаманна людській діяльності. У класичному марксистському підході політичну свідомість розуміють як різновид суспільної свідомості, що формується як відображення соціально-економічних умов існування людей. У загальноприйнятій світовій практиці політичну свідомість трактують ширше — як сукупність психічних відображень політики, її суб’єктивний складник, що проявляється на різних рівнях і в різноманітних ситуаціях. Питання свідомості належить до найскладніших філософських загадок: її розглядають як відображення суспільного буття, суб’єктивний образ об’єктивного світу, відображення духовного життя, інтересів та уявлень різних соціальних спільнот, верств, груп, класів, націй і суспільства загалом.

Політичну свідомість особистості визначають як властивість і якість «політичної людини» (Homo Politicus), здатної свідомо сприймати політику, адекватно реагувати на неї, правильно оцінювати, раціонально діяти та орієнтуватися в політичному просторі. Цей тип свідомості формується під впливом двох складників: мотиваційного та пізнавального. Для виявлення політичної свідомості особи застосовують особистісно-психологічні дослідження, а також виокремлення соціально-політичних типів особистості щодо політичної свідомості.

1. Формування політичної свідомості: типи, рівні, нові тенденції

Поняття політичної свідомості має тривалу історію використання в різних суспільствознавчих дисциплінах. Однак спеціально його розглядають переважно в межах біхевіористичного напряму політології. Особливої популярності це поняття набуло в середині XX століття, коли виявилася обмеженість ортодоксальної поведінкової течії та стало зрозуміло, що політична поведінка є ширшою, а динаміка політичних процесів потребує врахування незалежних змінних, таких як політична свідомість і психічна сфера суб’єкта поведінки. Свідомість — це відображення буття, вища форма відображення об’єктивної дійсності, властива лише людині, що регулює ставлення людей до навколишнього світу, до себе та засобів спілкування, виникаючи на основі політично-перетворювальної діяльності. Політичне буття — це вся система політичного життя та політичних відносин. Воно існує не лише у свідомості, а й об’єктивно, незалежно від волі, бажань і спрямувань окремих осіб і соціальних спільнот. Об’єктивність буття зумовлена об’єктивністю економічних і соціально-політичних відносин та інтересів учасників політичного процесу.

Свідомість виникає та розвивається лише в спільній діяльності людей. Беручи участь у спільній діяльності, люди формують відповідні уявлення, настанови, норми, які разом з емоційним забарвленням становлять зміст свідомості як специфічної форми відображення дійсності. Політична свідомість — це відображення духовного життя людей, інтересів і сподівань різних соціальних спільнот, верств, класів, націй, індивідів і суспільства. Вона є свідомістю учасників політичного процесу, усіх сил, що борються за владу та її реалізацію. Такий вид свідомості безпосередньо зумовлений політичним буттям. Політична свідомість охоплює також міжгрупові, загальнолюдські ідеї та уявлення, наявність яких зумовлена не особливостями інтересів, а універсальними інтересами людини та загальнодемократичними властивостями організації влади. На політичну свідомість впливають соціально-економічні, національні, культурні процеси, а також глибокі структурні та якісні зміни в системі суспільних, соціально-економічних і міжнародних відносин. Ступінь впливу загальнолюдських та індивідуальних переконань і орієнтирів у політичній свідомості відображає її характер, тобто здатність сприймати чужий соціальний досвід, інокультурні цінності та традиції. Політичні погляди, обмежені лише корпоративними, локальними, груповими нормами та цілями, становлять закритий тип політичної свідомості. На політичну свідомість активно впливають регіональні, демографічні, соціокультурні та інші чинники.

Характеризуючи політичну свідомість народу України, можна відзначити, що її визначає, з одного боку, досить стійка прихильність до демократичних цінностей, що має давню історію та традицію, іноді з елементами догматизму, нетерпимості до інакомислення, схильності до авторитарності, егалітаризму, орієнтації на уряд в очікуванні зростання особистого добробуту. З іншого боку, політична свідомість виявляє беззастережне, іноді войовниче заперечення соціалістичних цінностей багатьма членами суспільства та орієнтацію на прогресивні, демократичні цінності сучасного світу. Така подвійність політичної свідомості яскраво проявляється під час політичних кампаній, процесів і явищ, пов’язаних із формуванням органів політичної влади в Україні, обранням вищих посадових осіб [8, c. 126-128].

Загальна криза сучасного суспільства, неспроможність правлячих кіл України запропонувати народу реальну програму подолання кризових явищ в усіх сферах суспільного життя — політичній, економічній, соціальній, духовній, або однобокість практичних зусиль, спрямованих лише на знищення соціалістичних реалій із величезними збитками для економіки, соціальної та духовної сфери, змушує людей переглядати своє ставлення до реформ і скептично сприймати будь-які зусилля держави. Таке становище суспільства виявляється в політичному розшаруванні на правих, лівих, центристів та їхніх прихильників, у створенні великої кількості політичних партій, рухів, різноманітних соціальних і політичних інститутів, які часто відрізняються значними чи незначними відтінками політичних програм і дій. Політична свідомість — це сукупність поглядів і настанов, що виражають ставлення будь-якої соціальної спільноти, верстви або окремого індивіда до інших суспільних спільнот, верств, класів, націй, суспільного ладу, до процесів, що відбуваються, історичного суспільного укладу та способу життя, до політичних партій, рухів, різноманітних політичних і соціальних інститутів, соціальних цінностей, традицій, норм моралі.

Формування політичної свідомості відбувається в будь-якого суб’єкта, зокрема масового, або шляхом критичного осмислення соціальної дійсності, поступової раціоналізації чуттєвих уявлень людей, узагальнення наявної інформації, або через усвідомлення мети політичного руху, тобто приєднання до вже сформульованих оцінок і норм громадянської поведінки, або шляхом емоційного залучення до віри в справедливість певних політичних ідеалів.

Формування політичної свідомості — це процес усвідомлення соціальними суб’єктами реалій політичного життя, властивих їм інтересів і ціннісних орієнтацій. Встановлюються своєрідні межі адекватного відображення політичного буття у свідомості. Чим повніше та всебічніше політичне життя відображається в політичній свідомості, тим повніше й глибше інтереси та ціннісні орієнтації класу, нації, соціальної групи, особи фіксують потреби суспільного прогресу. Політична свідомість неоднорідна, що пояснюється складною структурою самого суспільства, яке охоплює всю життєдіяльність індивідів, соціальних спільнот, верств і груп, взаємовідносини вільних і рівноправних індивідів в умовах ринку. Політична свідомість виступає як специфічна форма мислення, прояву політичних інтересів соціальних верств і груп. Неоднорідність самих соціальних спільнот ще більше урізноманітнює політичну свідомість, а ускладнення соціальної структури поглиблює її різноманітність [3, c. 163-165].

Розвиток форм людської життєдіяльності, прогрес культури та науки постійно ускладнюють і змінюють конкретні форми свідомості та буття, роблячи їхні відносини різноманітними та історично мінливими. Зміст політичної свідомості визначається також національними інтересами, які в певних умовах — при зростанні кризи існуючого ладу, національної самосвідомості — можуть домінувати над класовими. Політична свідомість не пасивно відображає політичне буття: вона здатна випереджати політичну практику, прогнозувати розвиток політичних процесів, чинити величезний вплив на політичне життя, а через нього — на всі сторони суспільного життя, визначати спрямування політичної діяльності соціальних спільнот та індивідів. Тому в практиці управління суспільними процесами важливе значення має врахування політичної свідомості суспільства та окремих класів, соціальних верств і груп, досягнення згоди в політичних позиціях, сприяння формуванню такої свідомості, що найповніше відображає потреби соціального прогресу. Єдність свідомості та діяльності постійно уточнюється й коригується.

Формуючись під впливом буття через практичні дії, свідомість активно впливає на дійсність. Відтворивши дійсність, свідомість переробляє відбиті події, явища, безпосередню політичну поведінку, щоб ідеально створювати цінності, які можуть служити задоволенню потреб та інтересів. Свідомість має унікальну властивість: вона не просто відображає дійсність, а виступає усвідомленим ставленням суб’єкта до об’єкта відображення, політичної реальності, визначає орієнтацію діяльності в процесі практичного вибору політичних рішень та їхніх наслідків. Отже, свідомості притаманний творчий характер відображення. Відповідно до потреб суб’єкта, свідомість здатна розпізнавати, оцінювати та перетворювати практичну діяльність.

Свідомість людини не лише відображає світ і політичні реалії, але й творить їх, змінює своїми діями. Безперервність суспільно-історичної практики зумовлює безперервність процесу свідомості. Суспільству потрібна не будь-яка діяльність, не порожній активізм, а діяльність кваліфікована, цілеспрямована, довільна, свідома. Так само суспільству потрібна не просто емпірична людська індивідуальність, а особистість, що має світогляд, переконана, самостійна, яка володіє собою, має владу над діяльністю, здатна до вільних дій — вчинків, охоплених свідомістю. Суспільство не задовольняє споглядальна, бездіяльна свідомість, так само як і безособове байдуже розуміння, так звана свідомість або «умогляд» приватного індивіда. Свідомість становить суттєву властивість діяльності особи та самої особистості. Якісність і дієвість особистості визначається повнотою тріади: діяльність, свідомість, особа [11, c. 171-174].

Політична свідомість — це ідеологічне утворення, що відображає сукупність соціально-економічних та ідеологічних чинників, які закріплюються психікою людини у вигляді політичних настанов, що активно впливають на її практичну політичну діяльність. Свідомість виникає в практичній діяльності людей як необхідна умова її організації та відтворення. Найважливіша віха в розвитку людської культури — розподіл духовної та фізичної праці, відособлення виробництва свідомості як особливого духовного виробництва.

Емпірична та буденна політична свідомість має яскраво виражені соціально-психологічні риси: почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприймання політичних процесів, подій і рішень. Безпосередній зв’язок із практикою та соціально-психологічна оформленість надають політичній свідомості особливу динамічність, рухливість, гнучкість, здатність чуйно реагувати на змінювані політичні умови, впливаючи істотно та вирішально на хід політичного процесу. Особливо яскраво соціально-психологічний рівень політичної свідомості виявляється в поведінці індивідів у натовпі — стихійно нестійкій спільності людей, дії якої часто непередбачувані та нерідко піддаються маніпулюванню з боку організованих політичних сил.

Політико-теоретична свідомість — це сукупність ідей, поглядів, учень, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, інших елементів політичної системи суспільства та проникнення в їхню суть, глибинні взаємозв’язки, суперечності та закономірності розвитку. Теоретична свідомість є стрижнем політичної ідеології, що становить цілісне систематизоване, концептуальне відображення докорінних інтересів певного класу, пов’язаних із боротьбою за владу, її здійснення та захист із метою реалізації інтересів [2, c. 59-60].

2. Умова функціонування політичної культури

Поняття «політична культура», по-перше, характеризує не лише політичну свідомість, але й політичну поведінку. Свідомість включається в політичну культуру настільки, наскільки вона зумовлює поведінку громадян.

По-друге, поняття «політична культура» охоплює не всю політичну свідомість і не всю політичну поведінку, а лише їхні сталі, типові прояви.

По-третє, поняття «політична культура» відображає не просто сукупність політичних стереотипів суспільства, а типовий комплекс ідеальних уявлень про політику, який включає розуміння того, якою має бути політична система та як вона має функціонувати. Саме ці уявлення спрямовують діяльність людей у сфері політики.

По-четверте, поняття «політична культура», окрім раціональних, логічних чинників політичної поведінки, включає й позасвідомі, афектні аспекти: типові прояви темпераменту, емоцій, притаманних тій чи іншій соціальній спільності.

Сьогодні існує широкий спектр думок щодо визначення поняття «політична культура» — їх понад сорок. Усі визначення так чи інакше підкреслюють її спрямованість на вивчення контексту політики, змісту політичного життя. З іншого боку, політична культура є одним із видів культури, тому їй властиві загальнокультурні ознаки.

Політична культура — це сукупність індивідуальних стосунків і орієнтацій щодо політичних об’єктів, які базуються на певному рівні політичної ідеології та суспільної психології. Вона формується протягом життя багатьох поколінь і охоплює ідеї, переконання, концепції щодо взаємостосунків різних суспільно-політичних інституцій, політичні традиції, звички, норми політичної практики, індивідуальний та громадський досвід, емоції. Це також орієнтації та установки людей щодо влади, політичної системи загалом, принципи взаємостосунків між окремою людиною, суспільством та державою. Можна сказати, що політична культура — це єдність об’єктивних соціально-нормативних компонентів свідомості, поведінки та суб’єктивних умов, що відображають те, як люди реагують на політичне життя. Елементи політичної культури зумовлені соціально-економічними, національно-культурними, суспільно-історичними чинниками, характеризуються відносною сталістю та змінюються лише в процесі глибоких зрушень у суспільному житті.

Політична культура, яка виявляється в діяльності класів, націй, соціальних верств і груп у політичній сфері суспільства, є важливою складовою загальної культури людства. Оскільки зміст, характер і спрямованість людської діяльності завжди залежать від конкретно-історичних, економічних, соціальних та духовних інтересів і відносин, ці види діяльності багато в чому визначають процес формування того чи іншого типу політичної культури та впливають на нього [11, c. 249-251].

За змістом політична культура — це специфічний, історично та класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що виражає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільнотами та індивідами політичних відносин.

Завдяки відтворенню, передаванню з покоління в покоління та засвоєнню попереднього політичного досвіду політична культура розглядається в суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення й політичної діяльності, міра цивілізованості характеру та способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя в суспільстві. Політична культура впливає на способи здійснення влади, а її власний розвиток залежить від політичних перетворень. Наприклад, політика в умовах тоталітарного суспільства здатна серйозно деформувати зміст і функціонування всіх сфер культури, а в умовах демократії — сприяти їхньому розвитку. Серед основних каналів впливу культури на політику слід назвати соціалізацію індивідів, яка дає можливість участі в політичному житті, створення та впровадження системи цінностей, формування еталонів поведінки, моделей інститутів і соціальних систем. Водночас органічна єдність та взаємодія сфер вияву політики й культури не означає їхньої тотожності. Ці суспільні явища розрізняються за сферами дії та функціонування: суть політики полягає в розвитку й перетворенні влади, суть культури — у розвитку й перетворенні особистості.

У суспільному житті політична культура є важливим засобом взаємодії особистості та політичної влади. Основне призначення політичної культури полягає не у відчуженні, а в залученні людей до політичної системи та політичної діяльності. Діяльність людей у суспільстві не обмежується лише сферою матеріального виробництва, а охоплює й сферу духовного виробництва, і процеси вдосконалення самої людини. Держава, право, мораль, наука, релігія — також специфічні види виробництва. Тому в процесі політичної діяльності виникають і відтворюються інституційні політичні структури (держава, політичні партії, політичні норми), функціональні структури (способи політичної діяльності), ідеологічні та соціально-психологічні структури (політичні ідеали, теорії, доктрини, історичний досвід, традиції, що позначаються на свідомості). Ці суспільні структури збирають і накопичують необхідну інформацію про політичні відносини та історичний досвід, використання якого допомагає класам, націям, соціальним групам та певним верствам населення реалізувати свої інтереси.

Одним із найважливіших показників політичної культури будь-якого суспільства є рівень інтересу громадян до політики. Дослідження підтверджують, що жителі України виявляють достатній інтерес до політичного життя.

Високий рейтинг інтересу до політики є індикатором розвинутого громадянського суспільства, якого поки що в Україні немає. Тому можна припустити не стільки високий рівень розвитку політичної культури в Україні, скільки сильну психологічну мотивацію до залучення в поточний хід політичного розвитку.

Інший показник політичної культури — це орієнтація громадян під час виборчих кампаній, їхній пріоритетний вибір, який ґрунтується на особистості політичного діяча або на підтримці партійної програми. У суспільствах із високим рівнем розвитку гомогенної політичної культури виборцями зазвичай маніпулюють за допомогою політичних структур, і лише іноді вони орієнтуються у своїх політичних пристрастях, виходячи з особи політичного лідера.

Вибори президента України в 1991 та 1994 роках засвідчили, що громадські політичні інституції ще не отримали пріоритетного розвитку, тому виборці орієнтуються скоріше на особи політичних діячів, а не на партії чи рухи, які висувають своїх кандидатів. Незважаючи на недоліки в демократизації суспільства та ускладнення економічної ситуації, громадяни України не були готові вдатися до авторитарних методів розв’язання існуючих проблем.

У когнітивному аспекті для більшості громадян України політична культура несе в собі елемент невідповідності між очікуванням і реальністю або своєрідне розщеплення реальності. Згідно із соціологічними дослідженнями, демократія та суверенітет вважаються найвищими цінностями, які поділяються більшістю населення. Опитування, проведені в 1990 році, виявили, що українські громадяни схвально висловлювалися щодо демократичних цінностей у пропорції два до одного.

З іншого боку, рівень очікувань, зумовлений ейфорією після проголошення незалежності України та демонтажу старої системи, жодним чином не відповідає можливостям їхньої реалізації. На побутовому рівні це дає вихід певним колективним емоціям: від байдужості до апатії та від ненависті до агресивності. Ці крайні полюси в настроях залежать від поглядів особи на те, що відбувається в Україні, а також від оцінки минулого та очікувань від майбутнього [6, c. 416-418].

Значна частина населення висловлює невдоволення діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Це багато в чому пояснюється минулою ідеологічною маніпуляцією населенням. Багато політичних лідерів обіцяло, що щойно люди позбудуться минулих ідеологічних поглядів та політичних структур, у них буде щасливе життя, засноване на букві закону. Оскільки виборці переоцінили можливості багатьох кандидатів, а реальна дійсність виявилася набагато суворішою — триває падіння рівня життя, зростають інфляція, безробіття й злочинність, — ілюзії швидко зникають і розвиваються інші аномалії суспільної свідомості та поведінки. Вони проявляються в пошуках «винних» за небажану ходу розвитку політичних подій, у пошуках внутрішніх та зовнішніх ворогів, у подальшій поляризації населення.

Оскільки в сучасному суспільстві слабо виражена об’єднуюча ідея, зростає роль психологічної підсвідомості. Люди об’єднуються на ґрунті спільних емоційних цінностей, які можуть спонукати їх до руйнівних дій проти тих, кого вони вважають відповідальними за свої нещастя. Звідси повернення до старих форм державної системи — тоталітарних або авторитарних — може знову отримати підтримку.

Сьогодні в Україні складається ситуація, за якої без реформування політичної, правової, економічної та духовно-культурної систем неможливе формування сучасної демократичної політичної культури, з одного боку, а з іншого — без формування політичної культури неможливе швидке реформування соціальних інститутів. Тому політичні сили реформістського спрямування повинні забезпечувати через засоби масової інформації ідеологічну основу реформ і підготовку управлінської еліти, здатної мислити та діяти в умовах конкурентного середовища [4, c. 242-244].

3. Громадська думка як фактор політики

Суспільна думка — це стан масової свідомості, що включає ставлення (приховане або явне) різних соціальних спільнот, верств і класів, груп людей до подій та фактів соціальної дійсності. Суспільна думка реально виявляється через систему соціологічних досліджень, опитувань, волевиявлень людей у процесі виборчих кампаній, референдумів, масових мітингів, маніфестацій, зібрань, через засоби масової інформації тощо. Діючи в усіх сферах суспільного життя, суспільна думка водночас має межі, що визначаються суспільною значимістю подій і явищ, які обговорюються. Прогресивна роль суспільної думки найбільш велика при поєднанні буденної суспільної свідомості з теорією.

Масова свідомість фіксується в суспільній думці, що становить, з одного боку, політичний інститут, який бере участь у здійсненні влади, механізм прийняття рішень на всіх рівнях життя суспільства, а з другого — сукупне судження, яке поділяється різними соціальними спільнотами з приводу тих чи інших подій, явищ дійсності. Суспільна думка займає певну позицію, дає поради, рекомендації, виносить рішення з різноманітних питань суспільно-політичного життя, регулює поведінку індивідів, спільнот і соціальних установ, підтримуючи або заперечуючи ті чи інші уявлення, цінності, норми. Суспільна думка — це сфера політичного змагання, суперництва, у яке втягуються економічні та політичні сили, оскільки формування та відображення того, що становить її зміст, залежить від матеріальних засобів формування й розповсюдження думки та політичних засобів, що дають можливість визначити межі легальної суспільної думки. Характер впливу суспільної думки на політичні процеси залежить від існуючого політичного ладу. Так, в умовах тоталітаризму, авторитаризму за допомогою державних інститутів здійснюється маніпуляція масовою свідомістю, і суспільна думка втрачає свій зміст. Суспільна думка як елемент функціонування політичних систем — це постійно діючий фактор управління, за допомогою якого реалізуються кілька впливових функцій: експресивно-контрольна, що визначає політичне життя тих чи інших спільнот; консультативна, що дає поради щодо пошуку оптимальних політичних дій; директивна, що виносить рішення з тих чи інших питань, регулює поведінку індивідів, соціальних спільнот та установ, підтримує або відкидає ті чи інші уявлення, цінності та норми.

Суспільна думка може бути істинною або неправдивою, ілюзорною, формується під впливом не лише соціально-економічних і політичних чинників, але й ідеологічних засобів. Дією багатьох факторів — складом тих спільнот, що висловлюють свою думку, ступенем збігу інтересів соціальних верств і груп, характером питань, що обговорюються, та проблем — визначається суспільна думка. Сам процес формування та функціонування суспільної думки може відбуватися стихійно. У сучасних умовах на формуванні суспільної думки відображається певний вплив із боку численних політичних партій, рухів, об’єднань, засобів масової інформації. Оскільки суспільна думка є важливим засобом боротьби за владу, політична історія дає чимало прикладів маніпулювання та обробки її в інтересах певних політичних сил.

На формування суспільної думки дедалі більше впливають засоби масової інформації. Соціологічні дослідження показують, що абсолютна більшість населення України пріоритетними джерелами політичної інформації називають телебачення та пресу. Велика громадянська та політична відповідальність працівників засобів масової інформації за правдивість публікацій, за відвернення можливих негативних впливів на суспільну думку та створення непродуманих або просто неправдивих передач і публікацій.

У політичній свідомості, суспільній думці виявляються інтереси людей, і важливо досягати відомої погодженості, гармонії між суспільною думкою та свідомістю. Будь-яке політичне рішення приречене на провал, якщо вступає в конфлікт із домінуючими в суспільстві інтересами, з політичною свідомістю, що склалася. Зважаючи на можливість прояву суперечностей між суспільною думкою з тієї чи іншої проблеми та здійснюваною політикою, польський соціолог Єжі Вятр відзначав, що суперечності варто усувати, і, як правило, вони усуваються за допомогою одного з двох засобів: або шляхом зміни політики, що проводиться, або шляхом ефективного впливу на суспільну думку з метою відновлення відповідності між нею та політикою. Спроби ж розв’язати суперечності силовими, насильницькими засобами здатні викликати серйозні політичні наслідки [5, c. 219-221].

Висновки

У найзагальнішому значенні політична свідомість являє собою осмислене сприйняття суб’єктом суспільно-політичних відносин, які його оточують. Політична свідомість не є статичною категорією, а становить складну багаторівневу систему, яка відтворює ступінь знайомства суб’єкта з політикою та виражається у свідомому до неї ставленні. Виступаючи як автономна система, політична свідомість водночас є одним з основних компонентів інших категорій політичної науки — політичної системи, політичної культури, політичної поведінки тощо.

Якщо порівняти народ із людиною, то суспільну свідомість можна впевнено назвати її розумом, своєрідним духовним станом цієї людини. А за аналогією зі свідомістю в психології можна дати визначення політичної свідомості як вищої форми відображення політичної дійсності, яка виникає на найвищому ступені розвитку політичного «Я» людини.

Виходячи з широти поняття політичної свідомості, ця категорія виступає в ролі вузлових моментів багатьох суспільних дисциплін, демонструючи весь спектр психічної сфери суб’єкта суспільних відносин. Саме тому існує багато трактувань політичної свідомості як ключового аспекту суб’єктно-орієнтованих наук і як універсального міждисциплінарного поняття. Найбільш узагальнюючим виступає визначення політичної свідомості як усієї широкої сукупності психічного відображення політики та суспільно-політичних відносин, яка виступає їхнім суб’єктом та проявляє себе на різних рівнях, етапах, у різних ситуаціях.

Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник / Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2004. — 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник / І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси: Видавництво ЧНУ, 2004. — 387 с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл. / Федір Кирилюк. — К.: Академія, 2003. — 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х.: ХНЕУ, 2004. — 340 с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник / Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Миколи Обушного; КНУ ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник / Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. — 2-є вид., перероб. і доп. — К.: Фирма «ИНКОС»: Центр учбової літератури, 2007. — 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник / Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: ВД «Ін Юре», 2006. — 519 с.

9. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник для студентів вищих закладів освіти / Укл.: В. М. Піча, Н. М. Хома; Наукова ред. В. М. Пічі. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. — 311 с.

10. Холод В. Політологія: Навчальний посібник / Володимир Холод. — Суми: Університетська книга, 2001. — 405 с.

11. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Петро Шляхтун; Ред. В. М. Куценко. — К.: Либідь, 2002. — 573 с.