Погляди російських вчених XVII ст. на проблеми управління

Вступ

У працях російських науковців, де простежувалися окремі меркантилістські положення, пропонувалася масштабна програма становлення мануфактурного виробництва. Багатство вони не зводили лише до грошей чи дорогоцінних металів. Попри визнання важливості зовнішньої торгівлі, головну увагу вони зосереджували на розвитку власного виробництва та активізації внутрішнього ринку.

Вітчизняний меркантилізм мав і іншу відмінність від західноєвропейського: він торкався також аграрної проблематики. Питання колоніальної політики не посідали в ньому такого значного місця, як на Заході.

Водночас економічна функція держави трактувалася російськими економістами набагато ширше, хоча в практичній площині чітко простежувалася обмеженість інтересів дворянства.

Провідними ідеологами цього просвітницького напряму в Росії виступили А. Ордін-Нащокін, І. Посошков, А. Кантемір та В. Татіщев.

Першим ідеї меркантилізму в Росії озвучив відомий дипломат 60-х років XVII сторіччя Афанасій Лаврентійович Ордін-Нащокін (1605–1680). Його економічні переконання найповніше втілилися у «Псковському положенні» (1667) та «Новоторговому уставі» (1667), автором і редактором яких він виступив.

Ордін-Нащокін, подібно до інших меркантилістів, відстоював інтереси купецтва, тому значну увагу приділяв питанням торгівлі та її організації. Він високо цінував торгівлю, вважаючи її благородною та корисною справою. Для нього вона була не лише джерелом державних доходів, а й галуззю, що сприяє зростанню добробуту народу.

Разом із тим він усвідомлював недостатній рівень розвитку торгівлі, особливо зовнішньої. Причини цього вбачав у нестачі капіталів та домінуванні іноземних купців на російському ринку.

Ключовою умовою піднесення продуктивних сил країни Ордін-Нащокін вважав розвиток промисловості. Він наголошував, що промисловість потрібна Росії не стільки для експорту, скільки для забезпечення внутрішніх потреб. Для цього необхідні різні галузі, а особливо залізорудна, яка є фундаментом для решти народного господарства.

Отже, економічні ідеї та практична діяльність Ордін-Нащокіна були спрямовані на подолання економічної та культурної відсталості Росії, послаблення впливу іноземного капіталу та створення власної промисловості.

1. Розвиток ідей меркантилізму в Росії

Окремо варто розглянути поширення меркантилістських ідей у Росії та Україні. У Росії вони з'являються значно пізніше, ніж у Західній Європі, що пояснюється особливостями історичного та економічного розвитку держави. На відміну від Європи, де зовнішня торгівля відігравала ключову роль у переході до капіталізму, у Росії вона перебувала переважно в руках іноземців і не мала суттєвого значення для економіки. Крім того, Росія не мала власного торгового флоту та виходу до Балтійського й Чорного морів.

Специфіка російського меркантилізму полягала у відсутності «чистого» монетаризму; його елементи поєднувалися з більш зрілими принципами теорії «торгового балансу». З одного боку, він, як і на Заході, виражав інтереси купецтва, а з іншого — суттєво відрізнявся від західноєвропейського. Якщо західні теоретики джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю, то російські — розвиток продуктивних сил країни.

Російські вчені, у чиїх працях простежувалися меркантилістські ідеї, пропонували широку програму розвитку мануфактур. Вони не ототожнювали багатство з грошима та металами. Попри визнання потреби у зовнішній торгівлі, їхня увага була зосереджена на розвитку вітчизняного виробництва та внутрішньої торгівлі.

Російський меркантилізм вирізнявся також тим, що порушував аграрне питання.

Проблеми колоніалізму не мали такого значення, як у західній теорії. Водночас економічна роль держави трактувалася російськими вченими значно ширше, хоча й проявлялася дворянська обмеженість практичного меркантилізму.

Серед ідеологів меркантилізму в Росії варто назвати А. Ордін-Нащокіна (1605–1680), І. Посошкова (1652–1726), а практичним втіленням цих ідей стали реформи Петра І.

Одним із послідовних прихильників петровських реформ в економіці, освіті та управлінні був Ф. Прокопович (1681–1736) — історик, філософ, письменник, політичний діяч, професор і ректор Київської академії. Економічна думка України та Росії того періоду відрізнялася від західних меркантилістських концепцій широтою та оригінальністю у вирішенні питань про сутність багатства, його джерела, роль промисловості тощо.

Аналіз економічної основи меркантилізму та механізмів реалізації його ідей у різних країнах дозволяє зробити висновок про його історично прогресивний характер. Практична спрямованість меркантилістської системи у сфері торгівлі, кредиту та грошового обігу, а також її вплив на подальший розвиток економічної науки є очевидними. Теорія «торгового балансу» пропонувала ефективні рішення економічних проблем періоду первісного нагромадження капіталу. Активне сальдо торгового балансу було важливим і стабільним джерелом збагачення буржуазії, не залежним від політичних чи адміністративних чинників. У найрозвиненіших країнах того часу, особливо в Англії та Франції, особливості реалізації меркантилістських ідей у XVI–XVIII ст. значною мірою визначили специфіку їхнього економічного розвитку аж до XX ст. [4, c. 121-123].

Поширенню меркантилізму в Росії у другій половині XVII–XVIII ст. сприяли подолання феодальної роздробленості та завершення створення централізованої держави, розвиток суспільного поділу праці, зростання мануфактур і торговельного капіталу, зміцнення торговельних зв'язків та формування національного ринку.

Варто зазначити, що меркантилістська політика в Росії проводилася тоді, коли в Європі ці ідеї вже значною мірою втрачали актуальність. Своєрідність російського меркантилізму проявилася в особливому підході до розвитку економіки та оцінці ролі зовнішньої і внутрішньої торгівлі.

Російські меркантилісти не ототожнювали багатство з грошима чи металами і не були прихильниками чистого монетаризму. На відміну від західних дослідників, вони приділяли увагу не лише зовнішній торгівлі, а й комплексному розвитку економіки, піднесенню продуктивних сил через удосконалення промисловості та внутрішньої торгівлі. Значна увага приділялася аграрним питанням. Широко трактувалася роль держави у досягненні економічної незалежності.

Наприклад, економічна програма впливового державного діяча середини XVII ст. Афанасія Лаврентійовича Ордіна-Нащокіна (1605–1680) мала меркантилістську спрямованість і передбачала подолання економічної та культурної відсталості Росії, усунення домінування іноземних купців та піднесення продуктивних сил. Підготовлені ним документи («Псковське положення» (1665) та «Новоторговий устав» (1667)) містили багато прогресивних для свого часу економічних ідей.

Будучи прихильником протекціонізму, Ордін-Нащокін надавав великого значення державному втручанню в економіку для регулювання грошового обігу, підтримки торгівлі та заохочення підприємництва. Він вважав торгівлю важливим засобом підвищення добробуту нації, стверджуючи, що «торговельними промислами держави збагачуються».

«Новоторговий устав» передбачав суворе регулювання внутрішньої та зовнішньої торгівлі для створення найсприятливіших умов для російських купців. Іноземці мали право лише на оптову торгівлю в прикордонних містах (Архангельську, Новгороді, Пскові). Російські торговці сплачували «рубльове мито» у 5%, тоді як іноземці — мито золотом або єфимками (німецькими срібними монетами) у 6% ціни продажу та проїзний збір у 10%. Мито на предмети розкоші сягало 15%. Водночас всіляко заохочувався експорт: російські купці мали право безмитної торгівлі в прикордонних містах і не сплачували проїзне мито [2, c. 138-140].

Активним прихильником меркантилістської доктрини був також Іван Тихонович Посошков (1652–1726), автор «Книги про вбогість і багатство» (1724), яка стала яскравим твором світової економічної літератури.

Розмірковуючи про причини економічної відсталості Росії, автор прагнув визначити шляхи подолання бідності та примноження багатства. Викладені в книзі самобутні ідеї виходять за межі меркантилізму. Подолавши односторонність теорії торговельного балансу, І.Т. Посошков створив оригінальне вчення про багатство та обґрунтував програму комплексного реформування державного господарства.

Причини бідності автор вбачав у жорсткій експлуатації селян, надто високих податках, обмеженні «прагнення до майстерності», марнотратстві дворянства, повільному зростанні промисловості, нерозвиненості торгівлі та фінансів, засиллі іноземних купців. І.Т. Посошкова цікавили загальні умови економічного піднесення та могутності країни. Багатство держави він не зводив до грошей, а втілював у багатстві народу.

Іван Тихонович Посошков (1652–1726) народився в підмосковному селі Покровське. За походженням був селянином, його дід та батько займалися ювелірною справою.

Середовище, в якому виховувався Посошков, сприяло отриманню різнобічних практичних знань. Він зростав спостережливим, талановитим самоучкою, який прагнув безперервної діяльності. Архівні документи свідчать, що Посошков володів різноманітними талантами: був умілим ремісником, винахідником, іконописцем, купцем та підприємцем, знавцем богослов'я, блискучим публіцистом та енергійним громадським діячем.

Перші твори Посошкова мали форму доповідних записок уряду та звернень до представників влади. Вони містили пропозиції з удосконалення державного управління, грошової справи, військового мистецтва тощо.

Головну працю свого життя — «Книгу про вбогість та багатство» — Посошков писав у глибокій старості. Завершена у лютому 1724 р., вона призначалася Петру І. Однак до цього часу невідомо, чи дійшла книга до царя, який помер у 1725 р. Після смерті Петра І Посошков був заарештований і через 5 місяців помер у Петропавловській фортеці, де й був таємно похований.

«Книга про вбогість та багатство» за життя автора не була опублікована і була відома вузькому колу читачів у рукописному варіанті. Завдяки історику М.П. Погодіну твір був надрукований у 1842 р. і викликав захоплення дослідників природним розумом і талантом російського мислителя. «Книга про вбогість та багатство» (1724) увійшла в історію як яскравий твір світової економічної думки.

Серед оригінальних ідей мислителя — поділ багатства на речове та неречове. Під речовим багатством І.Т. Посошков розумів багатство держави і народу, конкретні матеріальні блага та гроші. До неречового багатства він відносив вміле управління державою, справедливі закони та праведний суд, від яких великою мірою залежить зростання речового багатства.

На відміну від західноєвропейських меркантилістів, які джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю та пов'язували прибуток з нееквівалентним обміном, І.Т. Посошков встановлював чіткий зв'язок між зростанням багатства та продуктивністю праці, вбачаючи в останній джерело збагачення нації. Він прагнув довести, що дохід можна отримати не лише від зовнішньої торгівлі, але і за рахунок внутрішніх ресурсів економічного розвитку. При цьому важливу роль І.Т. Посошков відводив державному регулюванню та опікуванню розвитку національного виробництва і торгівлі [7, c. 28-29].

У своєму творі І.Т. Посошков виступав за активну протекціоністську політику держави, був прихильником меркантилістської концепції створення сприятливих умов для розвитку національної промисловості, з метою зниження витрат на купівлю іноземних товарів, задоволення внутрішнього попиту та нарощування експорту готової продукції.

Меркантилістські погляди І.Т. Посошкова виявились також при характеристиці ролі та значення торгівлі. Відводячи останній надзвичайно важливу роль, він писав про те, що «Торг — велика справа! Купецтвом кожне царство збагачується, а без купецтва ніяка, навіть мала держава бути не може». На думку мислителя, торгівля має бути привілеєм лише представників купецького стану, оточених особливим державним піклуванням. Водночас І.Т. Посошков був послідовним прихильником державної регламентації товарного обігу, виступав за встановлення на внутрішньому ринку однакових цін на товари, «щоб ціна, встановлена у першій крамниці, такою була і в останній».

Розвиток зовнішньої торгівлі автор «Книги про вбогість та багатство» пов'язував зі створенням купецьких компаній, проведенням політики активного торговельного балансу. Він вважав, що торгівля з іноземцями повинна мати організований характер, проводитись за наперед встановленими цінами за згодою вітчизняних торговельних компаній.

Ідеї меркантилізму знайшли відображення також у творах та практичній діяльності російського історика, економіста, державного діяча Василя Татищева (1686–1750).

Програма економічного розвитку країни, запропонована ним у ряді робіт, насамперед у записці «Наприклад, подання про купецтво і ремесла» (1748), була спрямована на перетворення Росії у розвинену країну, котра не поступається могутністю країнам Західної Європи. Головним засобом забезпечення економічної незалежності держави автор вважав вдосконалення промисловості та торгівлі. Водночас він наголошував на важливій ролі сільського господарства у розширенні ринкових відносин. Реалізацію своєї програми економічних перетворень В. Татищев пов'язував з активною державною підтримкою.

У торгівлі російський мислитель вбачав «корінь і основу всіх багатств». Дотримуючись меркантилістських поглядів щодо необхідності забезпечення активного торговельного балансу, він пропонував зменшити ввезення іноземних товарів, особливо предметів розкоші, та всебічно розвивати експорт готової продукції. У зв'язку з цим В. Татищев запропонував реорганізувати наявну на той час митну систему з метою поновлення скарбниці шляхом активізації торговельного балансу. У своїй практичній діяльності він приділяв велику увагу організації вітчизняних підприємств, орієнтованих на випуск експортної та імпортозамінної продукції [6, c. 129-130].

2. Розвиток менеджменту в Росії

Починаючи з XVII ст., питанням управління в Росії приділялася серйозна увага. Помітний слід в історії Росії та вдосконаленні її системи управління залишили відомий російський економіст А.Л. Ордін-Нащокін, А.П. Волинський (кабінет-міністр з 1738 по 1740 р.), В.Н. Татищев (головний керуючий гірських заводів у Сибірській і Казанській губерніях з 1730 по 1740 р.) та видатний вчений М.В. Ломоносов. Великі заслуги в реформуванні системи управління Росії належать П.А. Столипіну. З 1906 р. він поєднував дві посади — міністра внутрішніх справ і прем'єр-міністра. Столипін займався вдосконаленням місцевого самоврядування. Побудова соціалізму в СРСР вимагала створення нової громадської організації управління соціалістичним виробництвом.

Як і всі меркантилісти, Посошков піклувався про збереження і збільшення кількості грошей у країні. Тому він вважав, що завозити з-за кордону слід тільки те, що не виробляється в Росії і без чого обійтися неможливо. Він був категорично проти завезення з-за кордону предметів розкоші, називаючи це непотрібною тратою грошей. Проте погляд на гроші в Посошкова є досить суперечливим. Його вважають номіналістом, оскільки він стверджував, що гроші створює цар, який може перетворити копійку на карбованець, достатньо лише поставити відповідний штамп. Але встановлена царем цінність грошей має силу тільки всередині держави, за кордоном же російські гроші тамтешні купці оцінюють на вагу металу, що в них міститься. Отже, щодо західноєвропейських країн Посошков дотримується товарно-металістичної теорії грошей.

У Посошкова немає властивого представникам західноєвропейського меркантилізму ототожнення багатства з грошима. Він розрізняє два види багатства: речове й неречове. Під речовим він розуміє конкретні матеріальні блага та гроші, а під неречовим — «правду», тобто вміле управління державою, добрі закони і праведний суд. Посошков розрізняє також багатство держави (доходи казни) і багатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце саме багатство народу.

Принципи, викладені у творах цих мислителів, знайшли практичне відображення у відомих економічних реформах Петра І. Намагаючись домогтися економічної незалежності Росії, він рішуче розв'язував це завдання меркантилістськими методами: залучення в країну золота та срібла, форсування експорту, заохочування російського купецтва, розвиток промисловості, у тім числі експортної, будівництво каналів і портів.

Ця політика безсумнівно була прогресивною і відповідала потребам Росії початку XVIII ст. Вона мала багато спільного з кольберизмом, але Петро І не обмежувався заохочуванням торгівлі і промисловості, а вживав дійових заходів для розвитку сільського господарства [1, c. 52-54].

Висновки

Найбільш цікавим і своєрідним виразником меркантильних ідей у Росії був Іван Тихонович Посошков (1652–1726). Автор знаменитої «Книги про вбогість та багатство» (1724) походив із оброчних селян. У різних документах його називають по-різному: то колишнім селянином, то купцем, то ремісником, то служилою людиною. Пізніше Посошков очевидно розбагатів, про що свідчить його заповіт, згідно з яким йому належали кілька селянських дворищ, велика кількість землі, два будинки у Петербурзі, навіть кріпаки.

Економічну програму Посошкова викладено в його «Книзі про вбогість та багатство». Вона дуже близька до ідей класичного меркантилізму, особливо до ідей Монкретьєна.

Основною лінією цієї програми є всебічний розвиток продуктивних сил, вітчизняної промисловості, торгівлі, сільського господарства, зміцнення економічної могутності Росії, досягнення її економічної незалежності.

Посошков — великий поборник розвитку в Росії різних ремесел, але він, як і годиться прихильнику меркантилістської теорії, з усіх видів діяльності найбільшого значення надає торгівлі, а з суспільних класів — купецтву. Проте далі Посошков стає більш оригінальним і вимагає, щоб торгівлею займалися не всі, а лише професіонали-торговці, обстоюючи надання останнім монопольного права на торгівлю. Він є прихильником виокремлення торговців як певного соціального прошарку з тим, щоб їх було оточено особливим державним піклуванням. Представники інших верств суспільства можуть займатися торгівлею лише тоді, коли вони ввійдуть до купецького прошарку.

Щодо зовнішньої торгівлі, то лейтмотивом економічної програми Посошкова є «символ віри» меркантилізму — більше продавати й менше купувати. Він був прихильником активного торгового балансу, стверджуючи, що коли Росія більше продаватиме й менше купуватиме, то гроші залишатимуться в ній, а не відпливатимуть за кордон. Але Посошков надає цьому меркантилістському аргументу національного забарвлення, кажучи, що Росія може взагалі обійтися без імпорту, а експортувати може багато чого.

Список використаної літератури

1. Кредісов А. Історія вчень менеджменту: Підручник для вищих навч. заклад./ Анатолій Кредісов,. - К.: Знання України, 2001. - 300 с.
2. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. -К.: Каравела, 2005. -494 с.
3. Наука управляти: з історії менеджменту: Хрестоматія: Навч. посібник для студ. економ. вузів і фак.: Пер. з рос./ Упоряд. та передм. І.О.Слєпов. - К.: Либідь, 1993. - 303 с.
4. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. - 3-е вид., перероб. и доп.. - К.: Кондор, 2006. – 661 с.
5. Пушкар Р. Менеджмент: теорія та практика : Підручник/ Роман Пушкар, Наталія Тарнавська,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2003. -486 с.
6. Росовецкий С. Очерки истории отечественного менеджмента (Х - начало ХVII в.): науково-популярна література/ Станислав Росовецкий,; МАУП. - К., 2002. - 159 с.

Рудінська О. Менеджмент : Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -334 с.