Вступ

Багатогранність і складність управлінських процесів зумовлює необхідність розподілу праці в цій сфері. Важливо розмежовувати вертикальний та горизонтальний типи такого поділу. Саме вертикальний поділ формує ієрархію рівнів управління.

Розподіл управлінської діяльності відбувається за двома основними принципами: горизонтальним або вертикальним. На практиці домінують вертикальні структури, в яких виокремлюють кілька рівнів керівництва: низовий (операційні менеджери), середній та вищий. Цим рівням відповідають технічний, управлінський та інституційний щаблі управління.

Сучасний управлінський процес зазнає трансформацій, оскільки персонал дедалі частіше розглядається як ключовий ресурс організації. До формулювання цілей, як на рівні організації, так і її окремих підрозділів, а також до процесу ухвалення рішень залучається не лише апарат управління, а й увесь колектив. Це дає підстави говорити про феномен «колективного керівника». У таких умовах критично важливою стає здатність менеджера ефективно функціонувати в команді, виконуючи як роль лідера, так і роль пересічного її учасника. Це, своєю чергою, висуває підвищені вимоги до його особистих якостей та вміння вибудовувати стосунки з колегами. Менеджер має докладати зусиль, щоб стати справжнім лідером у своїй організації.

Вищезазначене формує нові критерії до менеджерів, їхнього професійного становлення та рівня підготовки.

1. Природа та особливості управлінської праці. Значення розподілу управлінської праці

Суть управління, його функції та специфіка обумовлені, з одного боку, колом завдань, які воно вирішує, а з іншого — змістом базових елементів процесу управлінської діяльності: її предметом, засобами та самою працею. Управлінська праця є різновидом розумової діяльності. Попри те, що вона безпосередньо не створює матеріальні блага, вона є органічною складовою праці сукупного працівника, а отже, має продуктивний характер.

Якщо підходити формально, то управлінська праця — це діяльність, яку виконують менеджери. Ще А. Файоль сформував класичний образ менеджера, який виконує функції планування, організації, координації та контролю. Для глибшого розуміння природи цієї праці ключовим є питання: «Чи тотожні поняття "праця менеджера" та "управлінська праця"?»

Відповідь на це питання потребує аналізу практичних аспектів діяльності менеджера.

По-перше, управлінська праця поєднує в собі власне управлінські функції з елементами професійної спеціалізації. Менеджери, виконуючи свої прямі обов'язки, майже завжди залучені також до неуправлінської діяльності.

По-друге, ключові аспекти управлінської праці полягають у налагодженні комунікацій, регулюванні поведінки людей та взятті на себе відповідальності за кінцевий результат.

По-третє, управлінська праця характеризується значною мінливістю в часі, непередбачуваністю та фрагментарністю. Спрогнозувати весь спектр завдань на певний період часто неможливо. Значну частину робочого часу менеджери витрачають на врегулювання конфліктів та вирішення раптових проблем.

Інформаційне середовище, в якому працюють менеджери, постійно змінюється залежно від типу інформації та кола спілкування. Менеджери часто змушені переконувати інших та втручатися у міжособистісні конфлікти, що залишає їм обмаль часу для систематичного планування чи зосередження на суто фахових питаннях. Багато часу йде на підготовку звітів, пояснення власних дій та аналіз раніше прийнятих рішень.

У теорії та практиці менеджменту існує чимало різних, інколи хибних, уявлень про управлінську працю. Це дозволяє дослідникам говорити про так звані «міфи» щодо роботи менеджера. Зокрема, А. Файоль вказував на перший міф — уявлення про менеджера як про своєрідну обчислювальну машину, що постійно аналізує та розмірковує.

Емпіричні дослідження показують, що менеджер рідко витрачає понад 9 хвилин на вирішення одного завдання. Опитування 35 генеральних директорів виявило, що лише 10% їхніх дій потребували більше години часу. Спостереження за роботою майстрів засвідчило, що вони виконують понад 550 операцій протягом 8-годинної зміни. Всупереч образу акуратного плановика, створеному Файолем, реальний менеджер постійно переключається між різними справами, реагуючи на вимоги поточної ситуації.

Другий міф — це образ менеджера, який, успішно спланувавши та делегувавши завдання, зосереджується на стратегічних питаннях. Однак реальність інша: більшість менеджерів вважають своїм обов'язком брати участь у ритуальних та офіційних заходах, обробці інформації тощо. Особливо вище керівництво відчуває зобов'язання виконувати дії, що диктуються їхнім статусом, навіть якщо вони здаються безглуздими.

Третій міф стверджує, що менеджери потребують систематизованої та узагальненої інформації. Насправді ж вони віддають перевагу швидким, вербальним джерелам, таким як телефонні розмови чи наради.

Четвертий міф, на думку Г. Мінцберга, є найбільш небезпечним. Він полягає у переконанні, що менеджмент стає дедалі більш науковою та професійною сферою. Проте значна частина діяльності менеджера залишається прихованою. Інтуїція та практичний розум часто відіграють більшу роль, ніж об'єктивні дані та наукові знання. Сучасні менеджери, попри свою компетентність, діють за принципами, що мало відрізняються від методів їхніх попередників. Інформація, яку вони використовують, різноманітна, але спосіб її отримання — усне повідомлення — залишається незмінним. Навіть найсучасніші комп'ютери, як виявилося, не вплинули на методи прийняття рішень директорами підприємств [3, c. 184-186].

Головна мета управління полягає у створенні необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних) для виконання завдань організації, забезпеченні узгодженості між індивідуальними трудовими процесами, координації спільної діяльності працівників для досягнення запланованих результатів. Таким чином, управління — це насамперед робота з людьми, чия трудова діяльність є об'єктом управлінського впливу.

Трудова діяльність людей у виробництві, як предмет управлінської праці, може опосередковано виступати у формі інформації. Інформація є специфічним предметом управлінської праці, що надає їй інформаційної природи. Вона поєднує творчі, логічні та технічні операції з обробки інформації, а обмін діяльністю між суб'єктом та об'єктом управління має інформаційний характер.

Досягнення цілей управління відбувається через вибір та реалізацію сукупності управлінських впливів. Цей вплив на колективи людей та їхню трудову діяльність є специфічним продуктом управлінської праці, основною формою якого виступає управлінське рішення.

Суб'єкти управління у своїй діяльності стикаються з різноманітними проблемами — організаційними, економічними, технічними, соціально-психологічними, правовими. Це різноманіття є ще однією важливою особливістю управлінської праці.

Управління — процес багатогранний та неоднозначний. Прийняття рішень на основі аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища є процедурою, ефективність якої залежить від розуміння складної та динамічної сукупності факторів, що породжують нестандартні ситуації. Саме це вимагає від управлінця творчого підходу. Рішення керівників залежать не лише від їхніх знань та кваліфікації, а й від особистих якостей, досвіду, інтуїції та здорового глузду. Якщо використовується весь цей арсенал, можна говорити про мистецтво управління [5, c. 271-273].

Засобами управлінської праці виступають організаційна та обчислювальна техніка, а рівень її використання значною мірою визначає культуру та ефективність управління.

Зростання масштабів промислового виробництва об'єктивно призвело до відокремлення окремих видів управлінської праці у самостійні сфери діяльності різних груп управлінських працівників. Спеціалізація в управлінні сприяла підвищенню якості роботи апарату управління великих підприємств. У теорії та практиці менеджменту виділяють кілька видів поділу управлінської праці.

Функціональний поділ праці полягає у виділенні функцій, об'єктивно необхідних для ефективного управління виробництвом, які закріплюються за конкретними працівниками або підрозділами апарату управління.

Ієрархічний поділ управлінської праці передбачає розподіл комплексів робіт з реалізації функцій за рівнями ієрархії управління та закріплення їх за відповідними управлінськими працівниками, що формує їхні повноваження.

Технологічний поділ передбачає диференціацію процесу управління на операції зі збору, передачі, збереження та перетворення інформації, які виконуються певними категоріями працівників.

Професійний поділ пов'язаний з розподілом управлінських працівників відповідно до їхньої професійної підготовки.

Кваліфікаційний поділ передбачає розподіл робіт за функціями управління та закріплення їх за працівниками відповідно до їхньої кваліфікації, стажу роботи та особистих рис.

Посадовий поділ передбачає розподіл управлінських працівників у системі управління організацією відповідно до їхньої компетенції (компетенція — це сукупність прав, обов'язків та відповідальності управлінського працівника за реалізацію конкретної функції управління).

Головну роль серед усіх видів поділу управлінської праці відіграє функціональний, який історично зумовив появу інших [7, c. 427-431].

Вибір найбільш раціональних форм поділу праці залежить від типу виробництва, обсягу та складності продукції, що випускається. Тому їх пошук передбачає обов'язковий аналіз цих факторів та обґрунтування оптимальної межі поділу праці. Кожна форма поділу праці має свої розумні межі. З соціальної точки зору, надмірний поділ праці збіднює її зміст, перетворюючи працівників на вузькопрофільних фахівців. З фізіологічної точки зору, надмірний поділ праці призводить до монотонності, підвищеної стомлюваності та, як наслідок, високої плинності кадрів.

У зв'язку з цим існують наступні межі поділу праці:

• технологічна,
• економічна,
• психофізіологічна та
• соціальна.

Технологічна межа визначається існуючою технологією, що ділить виробничий процес на операції.

Нижньою межею формування змісту операції є трудовий прийом, що складається не менш ніж з трьох трудових дій, які безперервно слідують одна за одною і мають конкретне цільове призначення.

Верхня межа поділу праці — виготовлення на одному робочому місці всього виробу повністю.

Економічна межа зумовлюється рівнем завантаження робітників і тривалістю виробничого циклу. Поділ праці призводить до скорочення виробничого циклу за рахунок паралельного виконання операцій, до підвищення продуктивності праці за рахунок спеціалізації знарядь праці й робочих місць, прискорення освоєння робітниками трудових прийомів і методів праці. Однак надмірний поділ праці на основі дроблення окремих технологічних операцій приводить до порушення пропорцій у структурі витрат часу. При цьому, з одного боку, знижується час обробки, а з іншого боку — збільшуються такі елементи витрат, як час на встановлення й зняття деталей, міжопераційне транспортування предмета праці, міжопераційний контроль, підготовчо-заключний час. Таким чином, оптимальним є варіант, за якого загальний вплив факторів, що знижують тривалість виробничого циклу, більший загального впливу протилежних факторів.

Іншим економічним критерієм є повнота використання робочого часу. Закріплення за працівником вузькоспеціалізованих функцій не завжди забезпечує його повну зайнятість. Тому необхідно знаходити такі варіанти формування виробничих операцій, при яких робітники не будуть простоювати, чекаючи роботи або під час автоматичного циклу устаткування. Особливе значення це зауваження здобуває в цей час, коли під впливом науково-технічного прогресу росте частка часу спостереження за роботою устаткування. У цих умовах система операційного поділу праці не дозволяє забезпечити повну зайнятість робітників протягом зміни, а тому необхідно розширення їх зон обслуговування й виробничих функцій.

Психофізіологічна межа визначається фізичними й психологічними навантаженнями. Тривалість операцій повинна перебувати в допустимих межах і містити різноманітні трудові прийоми, виконання яких забезпечує чергування навантажень на різні органи й частини тіла працюючого. Монотонність трудового процесу, пов'язана із тривалістю й повторюваністю одноманітних прийомів і дій виконавців протягом певного періоду, залежить від числа елементів в операції, тривалості повторюваних елементів, повторюваності одноманітних прийомів і дій.

Соціальна межа визначається мінімально необхідною різноманітністю функцій, які виконуються, що забезпечує змістовність і привабливість праці. Працівник повинен не тільки бачити результати своєї праці, але й одержувати від нього певне задоволення. Праця, що являє собою набір найпростіших рухів і дій, знижує інтерес до неї. Вона позбавлена творчості, не сприяє росту кваліфікації працівників.

Значення поділу праці на підприємствах різних форм власності дозволяє господарюючому суб'єкту знизити витрати виробництва, коли менш складні елементи трудового процесу виконує менша чисельність працівників більш низької кваліфікації, що призводить до заощадження коштів, які можна використати для механізації або автоматизації діяльності, яке приведе до істотного зростання продуктивності праці [7, с. 70-72]. Здійснюючи раціональний поділ праці, підприємство досягає встановлення правильних пропорцій у чисельності окремих груп робітників, відокремлення одних видів трудових процесів від інших та встановлення між ними певних кількісних співвідношень. Розвиток поділу праці на кожному підприємстві відбувається індивідуально, але спрямований на вирішення завдання щодо розподілу робіт між виконавцями, розстановкою робітників та визначенням для них видів робіт.

2. Розподіл управлінської праці та характеристика його видів

Суть управління, його функції та специфіка визначаються, з одного боку, завданнями, які воно вирішує, а з іншого — змістом «простих» моментів процесу управлінської праці, тобто його предметом, засобами й самою працею. Управлінська праця є різновидом розумової праці. Вона, хоч і не виступає безпосередньо творцем матеріальних благ, є невід'ємною частиною праці сукупного робітника, а тому й продуктивною працею.

Основна мета управління — створення необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних тощо) для реалізації завдань організації, «встановлення гармонії» між індивідуальними трудовими процесами, координація та узгодження спільної діяльності працівників заради досягнення конкретних запланованих результатів. Отже, управління — це насамперед робота з людьми, а їхня трудова діяльність служить об'єктом управлінського впливу.

Трудова діяльність людей у виробництві як предмет управлінської праці може опосередковано виступати у вигляді інформації в її різних формах. Інформація є специфічним об'єктом докладання управлінської праці. У зв'язку з цим остання має інформаційну природу. У ній поєднуються творчі, логічні й технічні операції, пов'язані з обробкою інформації, а обмін діяльністю між суб'єктом і об'єктом управління, між самими суб'єктами управління має інформаційний характер.

Досягнення мети управління здійснюється шляхом підготовки й реалізації сукупності управлінських впливів. Управлінський вплив на колективи людей, на їхню трудову діяльність — це і є специфічний продукт управлінської праці. Основною формою такого впливу є управлінське рішення [3, c. 170-171].

У процесі управління його суб'єкти вирішують всілякі проблеми — організаційного, економічного, технічного, соціально-психологічного, правового характеру. Це різноманіття також є важливою особливістю управлінської праці.

Управління — процес багатогранний, неоднозначний. Відповідно, аналіз зовнішнього й внутрішнього середовища, прийняття на цій основі управлінських рішень — процедура, що залежить від складної й рухливої сукупності факторів, які постійно створюють нестандартні ситуації. Саме ці обставини вимагають від людини, що займається управлінською діяльністю, творчого підходу. Рішення, прийняті керівниками, залежать не тільки від їхніх знань і кваліфікації, але й від особистісних якостей, практичного досвіду, інтуїції, здорового глузду. Коли при прийнятті управлінських рішень використовується весь цей арсенал, тоді мова може йти про мистецтво управління.

Засобами управлінської праці є організаційна й обчислювальна техніка, а рівень і повнота її використання визначають культуру й ефективність управління. Охарактеризовані параметри й процес управлінської праці системно показані на схемах 1 і 2.

Збільшення масштабів промислового виробництва об'єктивно привело до відокремлення окремих видів управлінської праці в самостійні сфери трудової діяльності різних груп працівників управління. Спеціалізація в сфері управління сприяла підвищенню якості роботи апарату управління великих підприємств. У теорії й практиці менеджменту виділяють кілька видів поділу управлінської праці.

Функціональний поділ праці являє собою виділення функцій, об'єктивно необхідних для ефективного управління виробництвом, виконання яких закріплюється за певними працівниками або підрозділами апарату управління.

Ієрархічний — поділ комплексів робіт з реалізації функцій за рівнями ієрархії управління, закріплення їх за певними управлінськими працівниками й формування на цій основі повноважень останніх.

Технологічний — диференціація процесу управління на операції по збору, передачі, зберіганню й перетворенню інформації, виконувані певними категоріями працівників.

Професійний поділ пов'язаний з розподілом управлінських працівників відповідно до їхньої професійної підготовки.

Кваліфікаційний передбачає розподіл робіт з функцій управління й закріплення їх за управлінськими працівниками відповідно до кваліфікації, стажу роботи й особистих здатностей останніх.

Посадовий відображає розподіл управлінських працівників у системі управління організацією відповідно до їх компетенції (компетенція — сукупність прав, обов'язків і відповідальності управлінського працівника по реалізації якої-небудь функції управління).

Провідне місце серед різних видів поділу управлінської праці займає функціональний поділ, що багато в чому визначає появу інших [7, c. 341-344].

Висновки

Головна мета поділу праці менеджерів за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації. Збільшення чи зменшення кількості рівнів менеджменту може спричинити зниження ефективності управлінської діяльності в організації.

Одним з основних напрямів організації праці на підприємстві є удосконалення розподілу праці, тобто поліпшення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці.

Під поділом праці на підприємстві розуміється розмежування діяльності працюючих у процесі спільної праці, їхня спеціалізація на виконанні певної частини спільної роботи.

Щодо поділу праці на підприємстві, то він передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Науковець Завіновська Г. Т. виділяє наступні основні види поділу праці:

1. технологічний,

2. поопераційний,

3. функціональний,

4. професійний,

5. кваліфікаційний.

А група науковців, очолювана Головачьовим А. С., професійний та кваліфікаційний види поділу праці відносить до підвидів функціонального, поопераційний — до підвиду технологічного.

У рамках функціонального виділяють професійний і кваліфікаційний поділ праці.

Список використаної літератури

1. Єрмошенко М. Менеджмент : Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. -К.: Національна академія управління, 2006. -655 с.

2. Герчикова И. Менеджмент : Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. -2-е изд., перераб. и доп.. -М.: Банки и биржи, 1995. -478 с.

3. Менеджмент: теоретичні основи і практикум : Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти/ Олег Гірняк, Петро Лазановський,. -К.: Магнолія плюс; Львів: Новий Світ-2000, 2003. -334 с.

4. Рудінська О. Менеджмент : Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -334 с.

5. Стадник В. Менеджмент : Посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна,. -К.: Академія, 2003. -463 с.

6. Хміль Ф. Менеджмент : Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. -К.: Академвидав, 2003. -607 с.

7. Шегда А. Менеджмент : Учебник/ Анатолий Шегда,. -3-е изд., испр. и доп.. -К.: Знання, 2006. -645 с.