Податкові методи в системі державного регулювання інвестиційної діяльності

Вступ.

1. Обґрунтування необхідності та основні методи державного регулювання інвестиційної сфери економіки.

2. Податковий метод регулювання інвестиційної діяльності, його особливості.

3. Податкове стимулювання інвестицій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Держава є активним учасником інвестиційних відносин, діючи через власні інституції, господарські структури (компанії, корпорації), фінансово-кредитні організації та інших суб'єктів. Її участь в інвестиційному процесі реалізується як безпосередньо, через державний сектор, так і опосередковано — за допомогою органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, Національного банку, Фонду держмайна та антимонопольних органів. Державне інвестування зосереджене переважно в галузях, що мають загальнонаціональне значення та не підлягають найближчим часом приватизації: оборонний комплекс, об'єкти загальнодержавної інфраструктури (магістралі, термінали тощо).

Сучасна економічна наука та практика пропонують широкий набір інструментів державного впливу на інноваційно-інвестиційну діяльність. Головне завдання — з урахуванням поточної ситуації сформувати таку систему методів регулювання та стимулювання, яка б забезпечила комплексне управління інноваційним циклом «наука – інновація – виробництво – дифузія – рутинізація» та сталу позитивну динаміку розвитку на макро- і мікрорівнях. Саме це зумовлює актуальність обраної теми.

1. Обґрунтування необхідності та основні методи державного регулювання інвестиційної сфери економіки

Успішна діяльність підприємства в довгостроковій перспективі, високі темпи розвитку та конкурентоспроможність в умовах ринкової економіки значною мірою залежать від рівня інвестиційної активності. На макрорівні інвестиції є фундаментом майбутнього економіки, оскільки сьогоднішні капіталовкладення визначають завтрашнє зростання ВВП. Саме держава відповідає за створення сприятливих умов для інвестування. Управління інвестиційною діяльністю — це цілеспрямований вплив держави на інвестиційні процеси та їх учасників через економічні й регуляторні інструменти для досягнення бажаних результатів.

Нагромадження капіталу є ключовим об'єктом державного регулювання. В ринковій економіці виробництво, отримання та капіталізація прибутку — головна мета інвестування. Тому політика заохочення нагромадження відповідає інтересам суб'єктів господарювання, забезпечуючи просте та розширене відтворення.

Регулювання інвестиційної діяльності державою здійснюється для реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики, визначається програмами розвитку, бюджетами та обсягами державного фінансування. При цьому створюються пільгові умови для інвесторів, які вкладають кошти у пріоритетні напрями, особливо у технічне переозброєння та впровадження інновацій.

Інвестиційна політика є частиною економічної політики, спрямованої на довгостроковий розвиток. Вона являє собою систему заходів з формування централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів, ефективне використання яких забезпечує розширене відтворення. Таким чином, державна інвестиційна політика — це сукупність макроекономічних рішень, що визначають напрями інвестування, мобілізують ресурси підприємств та формують сприятливий інвестиційний клімат через податкові та амортизаційні пільги, грошово-кредитні інструменти, забезпечуючи інституційну визначеність управління інвестиціями [5, c. 142-144].

Стратегічні цілі інвестиційної політики включають: створення сприятливого інвестиційного клімату та стимулювання притоку капіталу у виробництво; забезпечення структурної перебудови економіки; мобілізацію всіх джерел інвестицій та їх ефективне використання; стимулювання промислового розвитку; забезпечення зростання ВВП та нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Держава використовує як прямі важелі (централізовані капітальні вкладення, розвиток держсектору), так і непрямі методи регулювання через бюджетну та грошово-кредитну політику. Основними економічними системами управління інвестиціями є оподаткування, фінансово-кредитна система, платежі за ресурси, система економічних стимулів та санкцій, ціноутворення.

Важливим суб'єктом інвестиційного процесу виступає фінансово-кредитна система, що включає національні, комерційні, інвестиційні та ощадні банки; біржі (товарні, фондові, трудові); торгово-посередницькі фірми; страхові, брокерські, дилерські компанії; інвестиційні інститути; пенсійні фонди.

Податки є основним джерелом мобілізації коштів для державних інвестицій. Ефективність державного регулювання через податки залежить від обраної податкової системи, рівня ставок та системи пільг.

Зниження податкових ставок на прибуток збільшує чисті доходи підприємств, стимулюючи інвестиції, ділову активність, зайнятість та пожвавлення ринку. Змінюючи непрямі податки, держава впливає на фонд споживання та рівень цін [2, c. 69-72].

2. Податковий метод регулювання інвестиційної діяльності, його особливості

Протекціонізм, тобто захист національного інвестиційного ринку, реалізується через високі мита та збори на імпорт, податки на іноземні інвестиції, обмеження або заборони ввезення окремих товарів. Підвищення мит може призвести до скорочення зовнішньоторговельного обороту, посилення умов для національного експорту та подорожчання вітчизняних товарів. Водночас зниження або скасування мит загострює конкуренцію на внутрішньому ринку, часто не на користь вітчизняного виробника.

Податкова система повинна бути гнучкою, щоб стимулювати розвиток галузей, регіонів та підприємств, що відповідають цілям державної інвестиційної політики. Широко застосовуються знижки з податку на прибуток, спрямований на НДДКР, впровадження їх результатів, капітальні вкладення, створення робочих місць та охорону довкілля. Практикується диференційоване оподаткування розподіленого (дивіденди) та нерозподіленого (на розвиток) прибутку. Зниження ставок на нерозподілений прибуток стимулює самофінансування інвестицій, але при одночасному підвищенні податку на дивіденди можливе падіння курсів акцій та їх скуповування зовнішніми інвесторами, і навпаки.

Варто зазначити, що загальне зниження податкових ставок не обов'язково призводить до скорочення бюджетних надходжень. Світова практика свідчить, що активізація господарської та інвестиційної діяльності, а також вихід економіки з «тіні» можуть збільшити доходи бюджету навіть у короткостроковій перспективі.

Відповідно до теорії «економіки пропозиції», скорочення податків тимчасово зменшує бюджетні надходження, але збільшує доходи підприємців та населення, які спрямовуються на заощадження та інвестиції. Це стимулює розширення виробництва, зростання прибутків та зайнятості, підвищує доходи населення та створює умови для поповнення державної скарбниці [1, c. 53-55].

На відміну від кейнсіанства, яке вбачає у підвищенні податків лише скорочення сукупного попиту, прибічники теорії пропозиції вважають, що зростання податків та відрахувань, що впливають на собівартість, може спричинити інфляцію витрат, зниження стимулів до праці та інвестицій. Це зменшує не лише сукупний попит, а й сукупну пропозицію.

Пов'язуючи стагфляцію з надмірним рівнем податків, прибічники цієї теорії виступають за обмежене втручання держави в економіку та пропонують суттєво знизити прямі податки для стимулювання заощаджень та інвестицій.

Державний вплив може бути прямим (наприклад, скорочення податкової ставки) або непрямим (наприклад, збалансування бюджету, що знижує інфляцію та інфляційні очікування, сприяючи розширенню інвестування).

Отже, прибічники теорії економічної пропозиції стверджують, що фіскальна політика впливає не лише на сукупний попит, але й на сукупну пропозицію та реальний обсяг виробництва [4, c. 75-78].

3. Податкове стимулювання інвестицій

Держава стимулює пропозицію ресурсів через зниження податкових ставок, що сприяє нагромадженню; скорочення бюджетних видатків на управління; зменшення бюджетного фінансування держсектору; ліквідацію дефіциту бюджету для стабілізації грошового обігу. Вплив на інвестиційний попит через зміну відсоткових ставок, як пропонували кейнсіанці, на думку монетаристів, призводить лише до нової інфляції. Інвестиційний попит визначається реальним компонентом відсоткової ставки, а оперативні зміни ставок зумовлені інфляційною складовою. Тому короткострокові заходи стимулювання попиту через ставки втрачають ефективність.

Однак практика надання економічно необґрунтованих податкових пільг (численні вільні економічні зони, пріоритетні галузі) не сприяє підвищенню ефективності інвестицій.

Хоча Закон не передбачає спеціального звільнення від оподаткування прибутку від інвестиційної діяльності, він встановлює нову схему оподаткування, що сприяє ефективному господарюванню. Зокрема, передбачено можливість перенесення збитків на наступні податкові періоди з індексацією невідшкодованої частини (стаття 6), що важливо для підприємств на етапі становлення. Збільшенню власних інвестиційних ресурсів сприяє новий порядок амортизації: зміни у визначенні основних фондів та їх груп, порядок нарахування амортизації, норми, прискорена амортизація, щорічна індексація балансової вартості на індекс інфляції (стаття 8).

Оскільки інвестиційна діяльність (виготовлення, будівництво, монтаж основних фондів, створення нематеріальних активів) зазвичай тривала, платник податку згідно з пунктом 7.10 статті 7 може обрати особливий порядок оподаткування за довгостроковими договорами. Він передбачає, що витрати замовника відносяться до валових витрат у сумах авансів (передоплати) або вартості об'єкта, переданого на баланс за підсумками податкового періоду.

Стосовно припинення п'ятирічного звільнення спільних підприємств з іноземними інвестиціями від податку на прибуток, реформування здійснювалося відповідно до Основних положень податкової політики в Україні (Постанова Верховної Ради України від 4 грудня 1996 року) у напрямку запровадження рівних умов господарювання та недопущення податкової дискримінації для всіх суб'єктів, включаючи нерезидентів.

При цьому зміни у податковому законодавстві щодо підприємств з іноземними інвестиціями не змінювали умов захисту іноземних інвестицій, визначених спеціальним законодавством, яке передбачає гарантії від зміни законодавства протягом десяти років [6, c. 154-157].

Крім того, звільнення іноземних інвесторів від податків в Україні фактично не збільшує їх доходи, оскільки податкове законодавство більшості країн не передбачає звільнення від оподаткування доходів з інвестицій за кордоном. Таким чином, надання Україною пільг іноземним інвесторам призводить до зменшення надходжень до її бюджету та збільшення доходів бюджетів країн-інвесторів.

Запропоновано новий механізм стимулювання інвестиційної діяльності експортоорієнтованих підприємств, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (м. Кіото). Для суб'єктів спеціальних (вільних) економічних зон з митним режимом спеціальної митної зони передбачено особливий порядок сплати ПДВ при переміщенні товарів через межі СЕЗ (за винятком транспортних засобів, підакцизних товарів та товарів 1-24 груп за УКТ ЗЕД).

Також пропонується запровадити нові принципи податкового стимулювання інвестицій у депресивних регіонах відповідно до стандартів Угоди про субсидії та компенсаційні заходи ГАТТ/СОТ:

• вексельна форма сплати ПДВ при імпорті устаткування та комплектуючих (строк погашення 90 днів, який Кабмін може продовжувати залежно від технологічних особливостей);
• зарахування на спецрахунки в територіальних органах Держказначейства 50% нарахованого податку на прибуток протягом 5 років з моменту отримання першого прибутку від інвестпроекту з цільовим використанням коштів;
• можливість надання місцевими органами влади додаткових пільг з податків (зборів), що зараховуються до місцевих бюджетів, крім податку на доходи фізичних осіб;
• загальна сума податкових пільг не повинна перевищувати суму фактично внесених інвестицій у реалізацію проекту.

Вдосконалення податкового законодавства, передбачене проектом Податкового кодексу, сприятиме інтеграції України у світову спільноту через адаптацію до законодавства ЄС, стимулюватиме інвестиційно-інноваційну діяльність та знизить податкове навантаження на економіку.

Залучення приватних інвестицій в економіку України є важливим джерелом економічного зростання та необхідної структурної перебудови [7, c. 87-89].

Висновки

Система механізмів залучення фінансових ресурсів, націлена на розвиток інноваційного потенціалу вітчизняних підприємств та стимулювання пріоритетних галузей, має займати одне з ключових місць у державному організаційно-економічному механізмі регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

У роботі проаналізовано механізми податкової, амортизаційної та грошово-кредитної політики для забезпечення сталого інноваційного розвитку. Зроблено висновок, що основний недолік сучасної системи оподаткування прибутку — слабка інноваційна спрямованість податкових стимулів. Для посилення зв'язку між податком на прибуток та інноваційною активністю необхідно зосередити увагу не на загальному, а на інноваційному зниженні податкового навантаження.

Обґрунтовано, що податкові пільги інноваційної спрямованості повинні застосовуватися лише для ефективних інноваційних проектів, що забезпечить їх окупність для бюджету через приріст податкової бази. Для цього необхідно ув'язати пільги з економічними результатами інноваційної діяльності, дотримуючись балансу між власним інтересом підприємства та податковими зобов'язаннями. Таким методом має стати інвестиційний податковий кредит, який передбачає повернення державі коштів, тимчасово втрачених від зменшення податкових надходжень.

Аналіз фінансово-кредитної діяльності в Україні показав, що, незважаючи на високу інвестиційну привабливість Донецької області для банківського капіталу, акумульовані кошти використовуються нераціонально. Банківська система регіону не повною мірою використовує фінансово-кредитні механізми стимулювання інноваційної активності, зокрема в частині надання пільгових та довгострокових кредитів.

Список використаної літератури

1. Інвестування української економіки: Монографія/ Аркадій Сухоруков, Сергій Пирожков, Георгій Шестопалов та ін.; Рада нац. безп. і оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнарод. безпеки. - К.: Віпол, 2005. - 440 с.

2. Борщ Л. Інвестування: теорія і практика: Навчальний посібник/ Людмила Борщ,. - К.: Знання, 2005. - 470 с.

3. Гончаров А. Інвестування: Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни/ Андрій Гончаров,; М-во освіти України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. - 329 с.

4. Грідасов В. М. Інвестування: Навчальний посібник/ В. М. Грідасов; В. М. Градісов, С. В. Кривченко, О. Є. Ісаєва; М-во освіти і науки України, Донбаська держ. машинобудівна акад.. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 163 с.

5. Данілов О. Інвестування: Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко,; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. - К.: Видавничий дім "Комп'ютерпрес", 2001. - 362 с.

6. Мойсеєнко І. Інвестування: Навчальний посібник/ Ірина Мойсеєнко,. - К.: Знання, 2006. - 490 с.

7. Сазонець І. Л. Інвестування: міжнародний аспект/ І. Л. Сазонець, В. А. Федорова; М-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 270 с.