Податкова система

1. Податкова система України: принципи її побудови та функціонування.

2. Податки в системі доходів держави.

3. Становлення податкової системи України та перспективи розвитку.

Вступ

Податки належать до ключових фінансових категорій. Історично вони є найдавнішою формою фінансових взаємин між державою та суспільством.

Для формування податкової системи України важливо вивчати досвід розвинутих країн, чиї податкові системи мають багаторічну історію.

Основними передумовами виникнення податків стали: по-перше, перехід від натурального господарства до грошового; по-друге, становлення держави. Сьогодні податки, з одного боку, формують фінансову основу держави, а з іншого — є інструментом реалізації її економічної політики. Вони відображають фінансові відносини між державою та платниками, спрямовані на створення централізованого фонду коштів, які перебувають у розпорядженні держави.

У цій роботі на тему «Податкова система України: проблеми становлення та розвитку» я прагну висвітлити принципи побудови української податкової системи та її функціонування, провести паралелі між загальнодержавними та місцевими податками і зборами, продемонструвати світовий досвід на прикладах, а також виявити проблеми, встановити їх причини та шляхи подолання.

За останні півроку в податковій політиці країни відбулися серйозні зміни, а також зміни в окремих податках, що не могло залишитися поза увагою в курсовій роботі.

Одним із найважливіших завдань трансформації економіки України є реформування податкової системи.

1. Податкова система України: принципи її побудови та функціонування

В умовах ринкової економіки держава може самостійно визначати рівень своїх витрат, однак не рівень доходів, оскільки найважливішим джерелом державних доходів є податки. Завдання держави полягає у створенні таких умов, показників і ставок оподаткування, які б дозволяли їй найкраще виконувати свої функції.

Теоретичний аналіз впливу різних податків на поведінку економічних суб'єктів та досвід країн з ринковою економікою дають змогу сформулювати систему загальних вимог (принципів оподаткування), яким має відповідати раціональна податкова система. Можна виділити чотири групи таких принципів.

Перша група — фіскально-бюджетні принципи.

Очевидним критерієм формування податкової системи є достатність. Податкова система має бути організована так, щоб забезпечувати покриття витрат, які фінансуються за рахунок податків.

Нестача податкових надходжень призводить до бюджетного дефіциту, фінансування якого можливе лише в певних межах і пов'язане з негативними наслідками. Так, при фінансуванні через випуск урядових цінних паперів виникає загроза для приватних інвестицій, а отже, і для майбутніх доходів бюджету. При цьому може відбуватися не лише пряме витіснення приватних інвестицій, але й зростання процентних ставок, що додатково збільшує витрати на обслуговування внутрішнього боргу.

Слід зазначити, що залучення зовнішніх позик означає зростання зовнішнього боргу та витрат на його обслуговування, а також скорочення можливостей фінансування майбутніх державних витрат. Використання кредитів НБУ (емісії грошей) для покриття бюджетного дефіциту стає додатковим джерелом інфляції. Кожен із цих наслідків є небажаним для країн перехідної економіки, тому дотримання принципу достатності для України є особливо актуальним.

Для збільшення податкових надходжень існують дві принципові можливості:

1) збільшення бази оподаткування;

2) збільшення податкових ставок.

Збільшення бази оподаткування.

Розширення податкової бази можливе через скасування пільг з оподаткування. Ліквідація податкових пільг могла б дати значно відчутніші результати для зростання державних доходів, ніж спроби вибіркового розв'язання бюджетних проблем за рахунок прибуткових підприємств.

В існуючій податковій системі зменшення оподаткованого прибутку відбувається також через те, що частина податків та обов'язкових платежів підприємств прив'язана до окремих елементів витрат і відноситься до собівартості продукції. Проте відомо, що податки сплачуються, зрештою, лише з доходів економічних суб'єктів. Тому найнадійнішим джерелом збільшення доходів бюджету в середньостроковій перспективі є не введення нових податків чи підвищення ставок, а розширення ділової активності та зумовлене цим зростання платоспроможності населення і кількості прибутково працюючих підприємств.

Збільшення податкових ставок.

Податкові надходження мають бути здатними зростати за досить короткий строк і такою мірою, наскільки це необхідно для фінансування додаткових бюджетних витрат. Неможливо сформувати достатньо однорідні часові ряди економічних показників, які могли б бути використані для прогнозу доходності різних податків та їх здатності до збільшення. Податкова система має включати такі елементи, використання яких дозволяло б отримувати необхідні кошти для фінансування додаткових державних витрат. Такий підхід застосовується не лише в країнах з перехідною економікою. Наприклад, у Німеччині як адаптаційний елемент використовується ПДВ, оскільки його тимчасове підвищення не суттєво впливає на поведінку платників, а оподаткування споживання є менш небезпечним для економічного зростання, ніж оподаткування особистих доходів і прибутку підприємств. Аналіз показує, що і в умовах України зниження ставки ПДВ на початку 1995 р. з 28% до 20% призвело до приблизно пропорційного зниження доходів (у 1994 р. доходи від ПДВ становили 11,42% ВВП, а в 1995 — 8,56%), тому зміна ставки цього податку є більш прийнятною у разі необхідності збільшення бюджетних доходів, ніж введення нових податків або підвищення оподаткування доходів.

Друга категорія принципів — політико-економічні.

Націленість на економічне зростання.

Оподаткування не повинне створювати перешкод для економічного зростання, а навпаки — має сприяти йому.

За період реформ в Україні з 1992 по 1995 р. державна квота (питома вага податків, зборів і внесків на соціальне страхування у ВВП) зросла з 35,1 до 40,6%. На 1996 р. передбачалося її подальше збільшення до 47,3% ВВП.

Для забезпечення умов економічного зростання України необхідно: по-перше, зробити реальні кроки щодо зниження державної квоти у ВВП і податкового навантаження на підприємства, насамперед за рахунок вдосконалення оподаткування прибутку; по-друге, використати такі правила розрахунку амортизаційних відрахувань, які б дозволяли індексувати активи та пасиви балансу підприємства з урахуванням рівня інфляції і не призводили до оподаткування фіктивного прибутку; по-третє, створити сприятливі умови для самофінансування інвестицій, найважливішими з яких є можливість прискореної амортизації та зниження ставок податку на прибуток.

Нейтральність щодо конкуренції.

Оподаткування не повинне викривляти конкуренцію як між підприємствами та галузями всередині країни, так і між вітчизняними та зарубіжними підприємствами. Велике податкове навантаження на підприємства України не сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних виробників на світовому ринку. Умови конкуренції всередині країни викривлюються податковими пільгами, надання яких також означає, що для поповнення бюджету необхідно збільшувати податкове навантаження на інші підприємства. Наприклад, звільнення від податку на прибуток сільського господарства та будівельних організацій, які споруджують об'єкти у сільській місцевості, і використання пільгової ставки для підприємств АПК, які обслуговують сільське господарство, погіршують становище інших галузей без помітного полегшення ситуації в сільському господарстві.

Поряд з ПДВ стягується ще кілька податків, які розраховуються, виходячи з обсягу реалізованої продукції, тобто являють собою багатоступінчасті брутто-податки з обороту. До них належать: по-перше, внески до інноваційного фонду (1% від обсягу реалізованої продукції); по-друге, відрахування на будівництво, ремонт та утримання автомобільних доріг (1,2% від обсягу реалізованої продукції); по-третє, відрахування до державного цільового фонду розвитку промисловості у складі бюджету України (1% від обсягу реалізованої продукції підприємств, які входять до сфери управління Міністерства промисловості).

Ці податки стягуються з усієї вартості продукції на кожній стадії її виробництва та обігу, тому призводять до поступового збільшення податкового навантаження в результаті нарахування податку на раніше сплачені податки. При цьому в гіршому становищі з точки зору умов конкуренції опиняються дрібніші підприємства (порівняно з більшими), а також підприємства з більшою матеріаломісткістю виробництва, оскільки такі податки на їх продукцію виявляються більшими. Це робить їх продукцію дорожчою, а отже, менш конкурентоспроможною.

Третя категорія принципів — соціально-етичні.

Основу цієї групи становлять ідеї справедливого оподаткування, реалізація яких передбачає загальний характер оподаткування (всі платоспроможні особи мають залучатися до сплати податків) та справедливість оподаткування (рівне оподаткування за рівних або аналогічних обставин, а за різних — відповідним чином диференційоване).

Послідовне втілення принципів справедливого оподаткування передбачає відмову від податкових пільг. Світова практика застосування податкових пільг і досвід самої України показують, що вони часто призводять зовсім не до тих результатів, які декларувалися або на які розраховували при їх введенні. Нерідко пільги в оподаткуванні стають одним із засобів ухилення від сплати податків. З практики роботи податкових служб України добре відомі факти використання комерційними структурами пільг, наданих, наприклад, громадянам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Принцип відносності.

Податкове навантаження може розподілятися таким чином, щоб платоспроможність платника зменшувалася відносно рівною мірою.

Посилення податкової прогресії має виправдовуватися міркуваннями соціальної справедливості та пов'язаною з цим необхідністю перерозподілу доходів.

Остання група принципів — принципи, що відбивають правові й технічні аспекти стягування податків.

Відповідно до принципів цієї групи оподаткування має бути транспарентним і практичним. Транспарентність податкової системи передбачає максимально чітке і несуперечливе формування норм податкового права, що виключає їх неоднозначне тлумачення. Це є необхідною передумовою практичного дотримання принципів рівності та загального характеру оподаткування. Виконання податкових правил має бути також пов'язане з мінімальними витратами як для платників податків, так і для податкової адміністрації. Незручний час або форма стягування податку можуть стати причиною його несплати.

Податки є складовою частиною фінансового механізму і виконують регулюючу функцію. Її суть полягає в тому, що податки впливають на всі сторони діяльності платників. Функції податків, як і самі податки, є явищем об'єктивним і незалежним від волі держави, впливають на підприємницьку діяльність. Але держава може свідомо використовувати цю функцію для регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Використання податків як фінансових регуляторів — це складна справа, для якої на різних етапах розвитку суспільства можуть використовуватися різні податки, змінюватися об'єкти і ставки оподаткування, а також надання пільг.

На базі використання фіскальної та регулюючої функцій, які мають не лише теоретичне значення, а й використовуються на практиці оподаткування, формується податкова система.

У податковій системі повинні реалізовуватися обидві функції податків. З одного боку, податки мають бути інструментом, який забезпечить бездефіцитність бюджету, а з іншого — стимулювати підприємницьку діяльність.

Перед законодавцями держави стоїть вибір: збільшувати доходну частину бюджету за рахунок високих податків (тобто «податкового пресу», використовуючи лише фіскальну функцію) чи формувати систему стабільних стимулів для підприємницької діяльності, яка забезпечить зменшення дефіциту бюджету через деякий час і перспективу економічного росту.

Перший напрямок вирішує лише тимчасові проблеми і є безперспективним для розвитку економіки. Другий — стимулює виробництво, що само по собі скоротить дефіцит бюджету. У податковій системі мають діалектично поєднуватися дві функції: фіскальна і регулююча. З позиції фіскальної — податкова система повинна забезпечити стабільне і гарантоване надходження до бюджету. З позиції регулюючої — мати можливість впливати на всі сторони економічного і соціального розвитку суспільства. Фіскальна функція реалізується в усіх податках, регулююча ж за певних умов може проявлятися, а може й ні, хоча вона об'єктивно притаманна податкам, але на практиці діє не завжди так, як це передбачалося при створенні того чи іншого податку. Тому практично неможливо, щоб одночасно реалізувалися обидві функції в одному податку.

Податкова система має включати, насамперед, податки, які б забезпечували сталу фінансову базу держави і давали можливість безперебійного фінансування державних видатків. Крім того, у податковій системі має бути достатня кількість податків, на які здебільшого покладається регулююча функція. Справа в тому, що неможливо впливати на всі боки господарської діяльності підприємств та всі сфери економічно-суспільного життя за допомогою одного чи двох податків. Очевидно, що податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості.

2. Податки в системі доходів держави

Нарощування кризи неплатежів суттєво відобразилося на фінансових можливостях держави, яка внаслідок цього не змогла забезпечити вирішення потреб. Посилилося напруження у взаємовідносинах центральних та місцевих влад.

2.1 Аналіз загальнодержавних і місцевих податків та зборів

Як завжди, надходження від загальнодержавних податків розподіляються між центральними і місцевими органами влади. У минулому році (1996 р.) співвідношення видатків виглядало як 4:1 на користь центральної влади (а 2 роки тому це співвідношення було 3:1).

Тому прогнозувалося, що в 1997 р. уся сума, яка стягувалася з ПДВ, повинна була нараховуватися до державного бюджету, передбачалося, що до місцевих бюджетів буде надходити 50% (проти 20% у 1996 р.), акцизного збору, який стягувався на території (крім акцизного збору з ввезених в Україну підакцизних товарів), та 70% податку на прибуток і податку на майно.

Достатньо невизначений та нестабільний поділ коштів між місцевими бюджетами різних рівнів. Тобто він здійснюється в умовах відсутності стабільних нормативів. Наприклад, у бюджетах міст з населенням більше 1 млн чол. у 1995 році доля залишених доходів коливалася в межах від 12% до 57%. При регулюванні місцевих бюджетів недостатньо враховується рівень економічного розвитку областей та районів.

У більшості країн оподаткування населення на користь центральних і місцевих влад історично розвивалося самостійно. Наприклад, в Англії нараховувалося 13 000 місцевих бюджетів та бюджетів вищих адміністративних одиниць, які не контролювали нижчих. У Німеччині звітний державний бюджет не затверджувався, а публікувався як статистичний матеріал. У США податкові джерела частково розподілені: Федеральному Уряду належить виключне право на державне мито та поштові збори. Органи влади штатів і місцевого управління збирають податки на майно, платежі за реєстрацію автотранспорту, добуток корисних копалин, санітарні послуги. Інші доходи — на власність та доходи юридичних і фізичних осіб, спадщину, дарування, акцизи — можуть використовуватися всіма рівнями влади. На рівні штатів основними джерелами податкових надходжень є: обов'язкові внески з соц. страхування (21%), податок з продажу (20%), прибутковий податок (19%), індивідуальні акцизи (10%). Для місцевого управління основним джерелом податкових надходжень є місцевий майновий податок. У загальній структурі місцевих податкових надходжень на прямі податки припадає приблизно 58%, основними з яких є: промисловий податок, податок на житло, земельний податок. До місцевих бюджетів надходить та частина загальнодержавного ПДВ, яка збирається централізовано.

Організація збору податків у розвинутих країнах побудована таким чином, що загальнодержавні податки стягуються центральним урядом на основі законодавства країни і направляються до державного бюджету, а місцеві платежі збираються місцевими органами управління на певній території і надходять до місцевих бюджетів.

У більшості держав напрацьовано досвід вирівнювання місцевих доходів у процесі збору податків. Практично всюди місцеві бюджети дотуються центральним урядом: частина субсидій у доходах місцевих бюджетів США складає більш ніж 20%, Франції — 15%, ФРН — 24%, Англії — 46%, Японії — 41%.

2.2 Аналіз прямих та непрямих податків

На початок 1990-х років питома частка податкових надходжень бюджетів у ВНП становила в таких країнах, як США — 30%, Японії — 31%, Англії — 37%, Канаді — 37%, Німеччині — 38%, Італії — 40%, Франції — 44%, Бельгії — 46,1%, Норвегії — 48,3%, Данії — 52%, Швеції — 61%.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їхня структура оподаткування, дослідження якої почнемо з аналізу відношення прямих і непрямих податків (див. табл. 1).

У США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки, у Франції — непрямі (56,6%): податки на споживання, акцизи, внески підприємців у фонди соц. страхування. ФРН та Італія мають досить урівноважений рівень структури податків (частка непрямих податків у ФРН — 45,2%, в Італії — 48,9%).

Залежність цього співвідношення свідчать такі чинники: життєвий рівень переважної частини населення; досить досконалий механізм стягнення податків, його здатність звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівень податкової культури, розв'язування найгостріших соціальних проблем; традиції оподаткування.

Що стосується нашої країни, то співвідношення прямих та непрямих податків протягом 1991–1995 р.р. змінювалося таким чином: у 1991 р. переважали прямі податки, у 1992–1993 роках — непрямі податки, у 1994–1995 р. їх співвідношення знову змінювалося на користь прямих податків (див. табл. 2).

Якщо до непрямих податків віднести внески Фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, Пенсійного фонду і Фонду зайнятості, які по суті є аналогом такого специфічного податку на Заході, як внески на соц. страхування, але на відміну від західних країн, на 99% забезпечуються надходженнями від підприємств, які являють собою нарахування на фонд заробітної плати, а тому підвищують ціни товарів, то разом із внесками у ці фонди непрямі податки становлять основу податкової системи України.

Таким чином, структура податкової системи України підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня доходів юридичних і фізичних осіб, недосконалості фіскального законодавства і роботи податкових служб неможливо забезпечити переважання в структурі податкової системи прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю закономірність, є приховування реальних доходів підприємств, зростання числа збиткових підприємств в умовах однієї з найглибших економічних криз. За цих обставин збереження порівняно значної ролі прямих податків може забезпечити лише шляхом надмірного оподаткування як фізичних, так і юридичних осіб, що руйнує стимули до економічної діяльності, а саме оподаткування таких особистих доходів, які в усьому світі або взагалі не оподатковуються, або оподатковуються за більш низькими ставками.

Пряме оподаткування в Україні базується на основних видах податків: податку на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян.

Причому частка першого в доходах бюджету втричі (1995 р.), майже вшестеро (1993 р.) перевищує частку другого, тоді як у розвинутих країнах переважає прибутковий податок з громадян.

Причиною цих відмінностей є відмінності в структурі ВВП. Якщо в розвинутих країнах частка оплати праці у 1992 році становила 60,6% у США, в Японії — 56,4%, у ФРН — 54,5%, частка прибутку відповідно: 30,8%, 37%, 34,2%, то в Україні у 1994 році лише 33,8%. Таким чином, низький рівень заробітної плати і взагалі рівень життя переважної частини населення зумовлює низьку частку прибуткового податку з громадян у доходах бюджету. Лише зростання особистих доходів стане надійним підґрунтям для зміни ролі прибуткового податку з громадян.

Важливою причиною високої частки податку на прибуток підприємств (зокрема причиною багаторазового перевищення часткою цього податку частки особистого прибуткового податку) є особливість податкової політики в Україні, що проявляється у встановленні надмірного тягаря на підприємства внаслідок особливостей обліку фінансових результатів в Україні.

Непрямі податки в Україні характеризуються переважанням ПДВ та відрахувань у фонди: Пенсійний, зайнятості і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, соціального захисту населення.

Щодо зростання ролі ПДВ, то воно хоч і підбиває загальну тенденцію, властиву більшості розвинутих країн, усе ж є надмірним: частка ПДВ у доходах бюджету України вища, ніж у розвинутих країнах.

Зниження у 1995 році ставки ПДВ до 20% (у 1992–1995 ставка становила 28%) вона є максимальною ставкою (у 14–20% на основі групи товарів при більш низьких ставках для окремих видів, наприклад, продовольчих).

А частка акцизного збору в Україні занадто низька порівняно з розвинутими країнами (у США ставка податку на продаж коливається 3–7%, у Канаді — 7,8%, ФРН — 15%, в Англії ставка ПДВ — 17,5%, в Японії — 3%).

Внески у фонди: Пенсійний, зайнятості, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, соціального захисту населення — мають найбільшу питому вагу в доходах бюджету України. Але їхнє зіставлення із внесками у фонди соціального страхування розвинутих країн свідчить про відставання України від більшості країн — менш, ніж у нас частка цих внесків в Англії і Канаді. З одного боку, це свідчить про недостатню соціальну спрямованість податкової політики України, з другого — частка внесків у вищезазначені фонди в Україні й так перевищує об'єктивні можливості суб'єктів підприємницької діяльності та громадян (оскільки сплачують їх кінцеві споживачі), є одним із чинників надмірного податкового тиску на них. Отже, збільшення відрахувань на соціальне страхування можна шляхом їхнього часткового прямого перекладання на плечі громадян. А це потребує як підвищення рівня особистих доходів, так і розвитку системи соціального страхування в Україні.

2.3 Аналіз доходів бюджету

В останні роки загострилася проблема формування і виконання бюджету. Починаючи з 1992 року в Україні порушуються усі строки прийняття та введення в дію Закону України «Про державний бюджет України на поточний рік» та щорічно погіршується ситуація з його виконанням. Для прикладу: державний бюджет 1997 року був сформований і поданий до Верховної Ради двічі (14 вересня та 21 листопада 1996 р.), коли ВВП становив 106,6 млрд грн, і втретє — у березні 1997 року, коли ВВП становив 104,4 млрд грн.

Протягом останніх п'яти років ситуація із виконанням прогнозних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку погіршується. Так, у 1996 році передбачалося зниження обсягів ВВП на 1,8% і зростання промислового виробництва на 0,5%. Підсумки минулого року свідчать про зниження ВВП на 10%, обсягів виробництва промислової продукції — на 5%, а сільськогосподарської — на 9%. Знизилися виробництво ТНС на 20,2%, обсяги реалізації платних послуг населенню — на 13,5%, транспортних послуг — на 17,8%.

Усе це негативно позначається на стані виконання бюджету — основного фінансового плану держави. У 1995 році із 28 джерел надходжень коштів до бюджету план виконано по 8, а в 1996 році — відповідно із 29 по 9. При плані 34,4 млрд грн доходів на 1996 рік по зведеному бюджету фактично надійшло 30,1 млрд грн, або 86,7%. Недонадійшло коштів у сумі 4,3 млрд грн.

Аналіз джерел надходжень свідчить, що порівняно з прогнозними показниками доходів на 1996 рік через невиконання завдань по 20 платежах до бюджету недонадійшло понад 5 млрд грн, у тому числі (див. табл. 3).

Виконання доходів державного бюджету становило відповідно 82,1%. При плані 29,6 млрд грн фактично надійшло 19,6 млрд грн і недонадійшло 14,3 млрд грн. До місцевих бюджетів надійшло 10,8 млрд грн доходів, що становить 98,8% до річних призначень.

Таким чином, у 1996 році до бюджетів усіх рівнів мобілізовано податків, зборів та обов'язкових платежів 37,4% до ВВП. У структурі доходів бюджету 80% займають ПДВ, податок на прибуток, прибутковий податок, плата за землю, надходження до Пенсійного фонду та внески підприємств і господарських організацій до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, що становить 30% до ВВП.

Фактично функціонують три головні платежі, на частку яких припадає 50% усіх надходжень до бюджету — ПДВ, податок на прибуток і надходження до Пенсійного фонду. У 1996 році ці платежі становили 19 млрд грн, що рівнозначно сумі надходжень державного бюджету України і становить майже 25% до ВВП.

Зупинимося на аналізі окремих причин і факторів впливу на формування і виконання доходів бюджету. Через зростання заборгованості підприємств зі сплатою податків торік бюджет недоодержав 3 млрд грн, або 12% загальних надходжень (див. табл. 4).

Таким чином, заборгованість підприємств перед бюджетом на 01.02.97 р. становила 3,5 млрд грн, або в 2 рази більше всіх місячних надходжень у січні поточного року. Майже 50% усієї заборгованості припадає на 600 великих підприємств переважно державної форми власності й таких, де частка акцій належить державі.

ДПА України в 1996 році перевірено 369 000 підприємств, або близько 60% їх загальної кількості. У кожному другому перевіреному підприємстві встановлено порушення чинного законодавства, додатково нараховано податків і застосовано фінансових санкцій на суму 2,8 млрд грн.

Причиною таких ситуацій є низький рівень відповідальності та недійовий механізм адміністративних покарань щодо стягнення податків і зборів. У сучасних умовах підприємствам і організаціям фінансово вигідніше сплачувати штрафні санкції та використовувати у своїх цілях кошти, які своєчасно не сплачені до бюджету та не повернуті постачальникам, ніж брати кредити в установах комерційних банків.

Зважаючи на таку складну ситуацію, Верховна Рада 05.02.97 р. прийняла Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за ухилення від сплати податків», відповідно до якого посилюється міра відповідальності платників податків і зборів та обов'язкових платежів, аж до позбавлення волі з конфіскацією майна.

За допомогою податків держава має регулювати процеси виробництва, розподілу, перерозподілу та споживання ВВП, збалансованості економічних інтересів та вилучення частки новоствореної вартості до бюджетів усіх рівнів і цільових фондів.

3. Становлення податкової системи України та перспективи її розвитку

З проголошенням самостійності Української держави на перший план виступила проблема структурної перебудови господарського комплексу, підвищення економічної ефективності його функціонування.

Податкова система має надзвичайно важливе значення для виходу економіки з кризового стану, вона повинна створювати нормальні умови для виробничої і фінансової діяльності.

Податкова система — це не механічна сукупність податків, а внутрішньо організаційна, функціонально взаємоузгоджена і взаємодоповнююча система. Виходячи з цього, можна сказати, що завершеної податкової системи України ще немає, вона перебуває в процесі становлення.

Для усвідомлення особливостей податкової системи України в перехідний період та напрямів їх змін розглянемо структуру надходжень до зведеного бюджету України за 1990–1995 р. (див. табл. 6).

Ознайомлення з таблицею засвідчує безперервні зміни структури податків та структури надходжень протягом аналізованого періоду. З таблиці видно, що протягом заданого періоду не було жодного року, коли з податкової системи не зникали одні податки і не з'являлися інші.

З одного боку, це зумовлено змінами в державному устрої України, перетворенням її з держави з формальними ознаками повної державності у складі СРСР у самостійну державу.

Так, проявом цього є відсутність у системі оподаткування України до 1991 р. доходів від зовнішньоекономічної діяльності і акцизного збору, які з'явилися лише з 1992 р. Окрім того, у Законі УРСР «Про систему оподаткування», що був прийнятий у 1991 р., не було визначено систему місцевих податків. Вона була визначена лише в Законі України «Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР "Про систему оподаткування"», прийнятому на початку 1994 р. Порівняно із Законом 1991 р. із переліку загальнодержавних податків та зборів було виключено:

• податок на прибуток;
• податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в УРСР;
• податок з обороту;
• податок на фонд оплати праці колгоспників;
• лісовий дохід;
• податок на експорт та імпорт.

Водночас до переліку було введено 9 нових податків, обов'язкових платежів та зборів, зокрема внески до фонду соціального страхування, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Пенсійного фонду та інші.

Перелік загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів визначено у статті 14 названого Закону. Він включає 19 податків. Перелік місцевих податків та зборів на території України містить 15 найменувань податків та зборів.

Другою причиною зміни структури податкових надходжень є залежність податкової системи від трансформаційних процесів в економіці.

Між дією першої та другої причини є певна узгодженість і водночас суперечність. Якщо перша пов'язана зі спробою свідомого впливу на формування податкової системи, то друга відображає успіх чи невдачу цього впливу.

Нестабільність податкової системи проявляється не лише у змінах системи законів, але також у частих змінах, що вносяться до змісту самих законів.

Серйозні корективи проводилися щодо базових податків, зокрема, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятого 22 травня 1997 р. ВРУ «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"». Цим Законом передбачається ввести в дію з 1 липня поточного року і застосувати при розрахунках із бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані й проведені з 1 липня нинішнього року.

Законом запропоновано принципово новий підхід до оподаткування інноваційного фонду, внесених у державний реєстр, здійснюється у розмірі 50% діючої ставки на прибуток від реалізації інноваційної продукції. Ставка діє перші 3 роки після реєстрації інноваційної продукції. Доходи, отримані від страхової діяльності, обкладаються податком у розмірі 3%. Доходи, отримані від страхування і перестрахування життя, звільнені від оподаткування.

Законом також передбачено, що з 01.07.97 по 01.01.2002 року 1,5% суми неоподатковуваного податку на прибуток перераховується до спеціальних рахунків місцевих бюджетів для фінансування будівництва та інших цілей.

Крім того, з 1997 р. після прийняття законопроекту «Про податок на землю» Законом про податок на прибуток призначається введення норми, за якою податок на прибуток сільськогосподарських підприємств розраховується як різниця між розрахованим податком на прибуток і податком на землю. За Законом доходи нерезидентів, отримані від джерел в Україні, стягуються за ставкою 30% (раніше — 15%). Ставка оподаткування при перестрахуванні ризиків нерезидентами складала 10%. Сума доходів нерезидентів, яка сплачувалася резидентами як сплата вартості фрахтування транспортних засобів, — 6%.

З 01.10.97 р. вступає в силу Закон України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про ПДВ», змістом нововведень є насамперед перелік платників податку:

• особа, яка протягом будь-якого періоду за останній рік перевищила неоподатковуваний мінімум доходів громадян (зараз 10 200 грн), у тому числі:
• особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання чи потреб на митній території України, за виключенням фізичних осіб, незареєстрованих як платники податку, у випадку коли вказані фізичні особи ввозять товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства;
• особа, яка надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України.

До числа платників податку відносяться також особа, відповідальна за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування залізничного транспорту.

Законом вводяться єдині для всіх категорій платників податку підприємств-виробників; підприємств торгівлі, крім комісійних, заготівельних, снабженсько-збутових, оптових, інших, що здійснюють посередницьку діяльність; фізичних осіб незалежно від валюти розрахунків (у національній або іноземній), порядок обчислення і сплати ПДВ.

Змінюється порядок обчислення ПДВ імпортних товарів. Залежно від виду імпортованих товарів і статусу підприємства-імпортера виявляються три види розрахунків із бюджетом:

1. Обов'язкова сплата податку. Здійснюється при ввезенні на митну територію України підакцизних товарів.
2. Оплата за бажанням платника може здійснюватися шляхом пред'явлення податковим органам митного контролю простого векселя, забезпеченого підтвердженням комерційного банку.
3. Те саме, що і в другому варіанті, з тією лише різницею, що замість підтвердження комбанку високий статус платника підтверджує податковий орган.

У зв'язку з переходом на загальний порядок сплати податку, а також особливостями визначення оподаткування обороту, платниками податку станом на 01.01.97 р. повинен бути здійснений одноразовий перерахунок сум кредиту і сум податкових зобов'язань. При цьому сума податкового кредиту платників ПДВ, виплачених або нарахованих у зв'язку з отриманням або самостійно вироблених основних фондів, не введених в експлуатацію, а сума податкових зобов'язань підвищується на суму ПДВ на вартість відвантажених, але не сплачених товарів.

Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"» вступить у дію з 01.01.97 р. Вже визначені розміри і порядок плати за використання земельних ресурсів, направлення отриманих коштів, а також відповідальність платників податку за правильність обчислення і своєчасну сплату земельного податку.

Використання землі в Україні є платним. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, сплачується орендна плата.

Плата за землю — це земельний податок та орендна плата. Визначається залежно від грошової оцінки земель.

Ставка земельного податку з земель населених пунктів, грошова оцінка яких проведена, встановлюється в розмірі 1% від їх грошової оцінки, за виключенням земельних ділянок, які вказані згідно із Законом.

Цей Закон значно розширив перелік пільг щодо сплати земельного податку. Платники, яких стосуються пільги, повинні знати їх та обов'язково враховувати при обчисленні і сплаті цього податку.

Згідно із Законом, земельний податок сплачується рівними частинами власниками землі і землекористувачами — виробниками сільськогосподарської продукції і громадянами до 15 липня і 15 листопада. Переплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за наступний рік.

Податкова система повинна створювати нормальні умови для виробничої і фінансової діяльності підприємств і господарств, а також усіх інших виробників матеріальних благ. Через податкову політику держава стимулює як окремих товаровиробників, так і розвиток продуктивних сил у цілому.

У минулому податки сплачувалися з обороту. Після проголошення курсу на перехід до ринкової економіки податок з обороту було скасовано. Пільги з оподаткування малих підприємств та кооперативів було скасовано, а введення ПДВ збільшувало витрати на виробництво при кожному обороті коштів на суму, призначену для перерахування до державного бюджету. В умовах фінансової нестабільності, інфляції та неплатежів це швидко призвело до гострої нестачі оборотних засобів, загальмувало розвиток виробництва і довершило зруйнування легального малого бізнесу, який тільки почав розвиватися, а в державному секторі — до катастрофічного спаду виробництва.

В Україні має місце катастрофічне зниження економічної ефективності функціонування господарського комплексу, яке є основною причиною зменшення грошових надходжень до державного бюджету. І хоч не все можна віднести на негативний вплив недосконалої податкової системи, однак треба визнати, що вона спрямована на максимальне вилучення доходів господарюючих суб'єктів, а це позбавляє їх можливостей нарощувати виробничі потужності і збільшувати свої грошові доходи.

Податок на прибуток та ПДВ, які сплачують підприємства, не підвищують їх фінансової стабільності і не сприяють пріоритету розвитку підприємства взагалі, а малих зокрема. Внаслідок цього більшість малих підприємств, які не можуть конкурувати з великими, не відповідають усім вимогам фінансових і правових норм, які дуже часто змінюються. ПДВ лягає тягарем не тільки на підприємства, але й на населення. Ще тільки купуючи матеріали, сировину і все інше, що необхідно для виробництва готової продукції, кожне підприємство змушене переплачувати 20% понад ціну, які йдуть до бюджету держави. Така форма вилучення ПДВ є несправедливою щодо підприємства, оскільки оподатковуються не доходи підприємств, а їх витрати на виробництво продукції.

Але хоч підприємство перераховує до бюджету тільки різницю між сплаченими і отриманими сумами ПДВ, а решту платять самі покупці продукції, підприємства виступають не тільки як платники власного податку, але й як його збирачі з населення.

Цілком природно, що ПДВ, підвищуючи ціни, значною мірою впливає на економіку країни, оскільки здорожується не тільки виробництво, але й споживання, що створює сприятливі умови для проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок України.

Підприємства України повинні мати значно більші оборотні засоби для забезпечення нормального функціонування виробничого процесу, ніж аналогічні підприємства в інших країнах світу. Податок на майно може призвести до ліквідації багатьох низькорентабельних підприємств і цехів, а податок на землю — до припинення господарської діяльності тих сільськогосподарських підприємств, які знаходяться в несприятливих для землеробства і тваринництва умовах.