Почерк і його залежність від біологічного і психічного стану людини

Вступ

Ознаки почерку, що мають групове значення, відображають спільні риси або відмінності між рукописами в досліджуваному документі та зразках для порівняння. Саме вони слугують основою для первинного відбору матеріалу, який надалі вивчатиметься за індивідуальними характеристиками.

Індивідуальні ознаки проявляються у специфіці відтворення письмових знаків, що відхиляються від стандартних шкільних прописів та усталених параметрів почерку. Такі відхилення можуть стосуватися будь-яких елементів літер: початкових чи завершальних штрихів, основних та сполучних ліній, овалів і півовалів, над- та підрядкових частин, виконаних як лівоокружними, так і правоокружними рухами, а також способів з'єднання — через петлі, кути чи просте прилягання.

Аналіз почерку проводять, щоб скласти уявлення про соціально-демографічні параметри автора рукопису (зокрема, стать, вік, професію), його психічний стан (наявність захворювань чи розладів), а також для ідентифікації особи. Належність до певної групи за статтю, віком чи професією визначають за допомогою ознак, виокремлених у приватних методиках, що зіставляють почерк із типовими зразками відповідних категорій осіб. Психічні розлади можуть виявлятися через порушення координації рухів та інші характерні риси. Питання тотожності виконавця вирішується шляхом порівняльного аналізу сукупності ознак почерку та топографічних особливостей у документі й зразках; при цьому унікальність цих ознак оцінюється не лише на основі досвіду експерта, а й із застосуванням математичних моделей щодо їхньої ідентифікаційної цінності як окремо, так і в комплексі.

1. Індивідуальні риси почерку

Розглядаючи індивідуальні особливості почерку, варто зазначити, що він може суттєво змінюватися під впливом стану людини. Хвороби, травми, загальне фізичне самопочуття — усе це залишає свій відбиток на манері письма.

Уважне вивчення почерку іноді дозволяє виявити ознаки порушень зору, фізичних вад тощо. Це стає важливим підґрунтям для комплексної оцінки особистості — її фізичних характеристик та інтелектуальних можливостей — і може допомогти у діагностиці окремих захворювань. Цим добре володіють лікарі, особливо невропатологи, психіатри, психотерапевти та нейрохірурги. Аналізуючи характер, особливості та динаміку почерку, вони з високою ймовірністю можуть розрізняти різні хворобливі стани, передусім пов'язані з психікою, або, ширше, з душевним станом пацієнта.

Відомо, що певні недуги чи ушкодження органів провокують зміни в почерку. Наприклад, при очних захворюваннях, залежно від патології, спостерігаються вельми специфічні зміни. Розглянемо астигматизм — стан, коли через різну кривизну рогівки паралельні промені не сходяться в одній точці після заломлення. Це спотворює поле зору, робить зображення розмитим, іноді двоїться. Люди з астигматизмом мають дуже впізнаваний почерк. Навіть на лінованому папері вони ведуть рядки вгору або вниз прямими лініями, часто змінюючи напрямок: одні рядки піднімаються, інші — опускаються. Для них характерні нерівні, хвилясті, викривлені рядки.

Якщо людина користується лише одним оком, її поле зору звужується, і вона бачить лише частину рядка, не маючи змоги зберегти стабільну орієнтацію тексту відносно країв аркуша. Важливо, яке саме око не задіяне. Ті, хто бачить правим оком, частіше мають незграбні, нерівні рядки та літери біля лівого краю рукопису, а ті, у кого це око не працює, — навпаки.

До речі, у цьому легко переконатися самостійно. Напишіть один і той самий текст на однакових аркушах, закриваючи по черзі праве та ліве око, а потім — з обома відкритими очима. Порівняйте результати.

Коли людина не бачить обома очима, характер почерку залежить від того, чи вона сліпа від народження, чи втратила зір після хвороби або травми вже маючи навички письма. Людина, сліпа від народження, зазвичай виводить літери повільно, кожну окремо, обережно пересуваючи руку вправо, щоб уникнути накладання букв одна на одну. Їй дуже важливо дотримуватися відстані між рядками, тому на аркуші часто залишаються великі порожні ділянки, або ж рядки пишуться один поверх іншого. Літери мають різну величину і тяжіють до квадратної форми.

Якщо ж людина раніше могла писати й бачити написане, то її почерк після втрати зору відрізняється нерівномірністю розміру літер, хвилястістю, нестабільним натиском, іноді надмірною довжиною чи шириною знаків, або тим і іншим одночасно. Літери можуть бути настільки спотворені, що їх важко впізнати.

У людей із короткозорістю літери зазвичай дрібні, скупчені, поступово зменшуються до кінця аркуша. Натомість у далекозорих — літери великі, прямі, округлі, з чітко завершеною формою.

Особи потайні та фізично слабкі зазвичай пишуть без натиску, тонкими, немов кволими літерами. Їхні підписи також невиразні, короткі та стиснуті.

Не всі знають, що тривала робота з пером може спричинити професійне захворювання — писальний спазм. Воно виникає через порушення комплексу рухів, необхідних для письма. При цьому людина може успішно виконувати інші, навіть дуже тонкі завдання (вишивати, випалювати, випилювати візерунки, займатися карбуванням по металу, писати іншим алфавітом).

Після відпочинку здатність писати повертається, але хвороба може періодично повторюватися. Через судоми м'язів (згиначів чи розгиначів) хворий не може вести рівну лінію письма. Рядки опускаються або піднімаються, часто в одному рядку розміщується лише одне-два слова, після чого людина переходить до наступного. Через неритмічність і хвилеподібні відхилення почерк може настільки змінитися, що стає майже не схожим на звичний для цієї людини.

Подібна картина спостерігається при травмі плечового нерва. Однак у цьому випадку біль змушує хворого не рухати правою рукою, а пересувати папір ліворуч, залишаючи руку нерухомою.

Ці ознаки можуть бути використані для достовірної діагностики захворювання [2, c. 48-49].

Приклад. Жінка 42 років, яка 20 років працювала коректором, скаржилася на біль у плечовому суглобі. Вона пов'язувала його з травмою, якої завдав сусід два тижні тому. Травматолог поставив діагноз «травматичний плексит» — запалення плечового нерва внаслідок удару. Отже, йшлося про тілесні ушкодження середньої тяжкості, спричинені сусідом. Проте після детального опитування та вивчення медичної документації виникли сумніви. Запропоновані тести (підняти, опустити, зігнути, витягнути руку) показали, що біль не симульований. Тоді жінку попросили написати кілька рядків. Вона здивовано погодилася. Взявши олівець, почала повільно виводити текст. Особливо важко їй давалися літери, що вимагають швидкої зміни напрямку рухів (ж, т, ф, щ, м). При цьому праву руку вона пересувала вільно, папір не зсувала, а лівою рукою автоматично притримувала його. На питання, чи не було раніше писального спазму, жінка, трохи знітившись, відповіла ствердно. Виявилося, що вона вже зверталася з подібними скаргами, мала періоди непрацездатності, але цього разу все приписувала побоям. Лікарі не заперечували, а сусід уже встиг набриднути. Після додаткових консультацій вдалося розмежувати вплив травми (за що сусід отримав належне) та прояви хвороби. Так вдалося уникнути судової помилки.

2. Почерк і стан людини

Варто зазначити, що такі прості методи, як тести, що не потребують складного обладнання чи тривалих досліджень, можуть бути корисними для фахівців під час амбулаторних прийомів.

При травмі правої руки (розглядаємо випадок праворуких; у лівшів усе має дзеркальну локалізацію) можуть виникати труднощі з її використанням, зокрема при письмі. Так, ушкодження променевого нерва (передпліччя) призводить до неузгоджених (атактичних) рухів різних груп м'язів, що проявляється в написанні нерівних, незграбних літер.

Якщо уражений серединний нерв, літери стають кострубатими, спрощеними та збільшеними. Загалом, будь-яке пошкодження правої руки, навіть незначне, ускладнює процес письма: знижується його темп, змінюється розташування тексту на аркуші, форма, розміри та вигляд окремих літер і їхніх сполучень. Такі ушкодження зазвичай швидко гояться, і почерк з часом відновлюється.

Тимчасові зміни почерку спостерігаються при отруєннях, насамперед речовинами, що впливають на центральну нервову систему. Найбільше даних накопичено щодо алкогольної інтоксикації. Через порушення координації рухів почерк стає більшим і розмашистим. Літери можуть налягати одна на одну або, навпаки, бути розкиданими на значній відстані. Букви виходять нерівними, хвилястими. Особливо яскраво це проявляється при білій гарячці — хворий пише великі, кострубаті літери з великою кількістю зайвих деталей, іноді текст стає зовсім нерозбірливим.

Аналогічні зміни можуть виникати при отруєнні снодійними (барбамілом, вероналом), чадним газом, марганцем, ртуттю. Ці прояви є тимчасовими і зникають після припинення дії отрути. Цей метод, до речі, офіційно використовується в деяких країнах для діагностики сп'яніння, зокрема під час огляду водіїв [3, c. 21-23].

Найсуттєвіші зміни почерку спостерігаються при захворюваннях мозку та черепно-мозкових травмах. Це не дивно, адже саме мозок надсилає сигнали, що перетворюють рухи на цілеспрямоване відтворення думки в написаному слові.

Люди, які страждають від постійних головних болів, незалежно від їхньої причини, пишуть «різнокаліберними» літерами, що погано поєднуються між собою, виходять за межі рядків. При склерозі судин головного мозку почерк нерівний, дуже повільний, кожен елемент літери складається з численних штрихів і «кривульок».

Особи з ознаками неврастенії мають почерк із різним нахилом, літери з петлями та штрихами, що виступають над рівнем інших букв (в, д, ж), з неадекватно видовженими, піднятими або опущеними, надмірно сплющеними петлями.

Дуже своєрідним є почерк хворих на епілепсію: він вирізняється педантичністю, старанністю, прагненням до симетрії та прикрашанням літер. Такі пацієнти часто зловживають розділовими знаками, ставлять крапки в середині речень, починають багато слів із великої літери. Ці зміни характерні лише для періоду після нападу, а згодом почерк повертається до звичного. Загалом, багато психічних захворювань настільки сильно впливають на почерк, що це використовується для встановлення діагнозу.

Протягом багатьох років, вивчаючи наслідки черепно-мозкових травм, ми помітили, що зміни почерку залежать від локалізації ушкодження чи патологічного процесу. Так, при ураженні лобних ділянок мозку спостерігаються повторення одних і тих самих літер або буквосполучень, пропуски літер чи недописування слів.

До речі, якщо травма сталася на фоні сильного алкогольного сп'яніння, то, окрім зазначеного, порушується плавність письма, з'являються або зникають окремі елементи літер. Але це швидко минає. Справа в тому, що при пошкодженні певних ділянок мозку окислення алкоголю відбувається значно швидше. Ми фіксували прискорення цього процесу в п'ять-сім разів (не 0,15% на годину, як зазвичай, а 0,7–0,8%). Це обов'язково слід враховувати при діагностиці травматичного процесу та вирішенні питання про оперативне втручання, щоб не згаяти час [5, c. 61-63].

У випадках ураження потиличних або тім'яних ділянок мозку спостерігається спотворення написання літер чи їхніх елементів, зміна їхньої величини та форми. Іноді літери переставляються місцями або замінюються тими, що були в попередньому слові (наприклад, замість «кінь» пишеться «піч»).

Найбільш помітні зміни почерку виникають при локалізації патологічного процесу в лівій скроневій ділянці, де, як відомо, розташовані центри, що регулюють мову та письмо. Найчастіше хворі пишуть невпевнено, на аркуші багато закреслених літер і цілих слів, оскільки вони сумніваються у правильності написання. Нам неодноразово доводилося спостерігати такі зміни у пацієнтів із травматичними чи спонтанними крововиливами в скроневу область, а також із пухлинами в цій зоні. При лівосторонніх інсультах погіршується координація рухів, змінюється їхня траєкторія, що призводить до спотворення способів з'єднання літер; спостерігаються значні відхилення загальних та окремих ознак письма. Аналогічні результати отримані співробітниками Інституту геронтології (Київ), де такі дослідження проводяться дуже широко, а їхні результати впроваджені в лікарську практику.

При розташуванні патологічних змін у правій півкулі мозку або при незначній ішемії істотних змін почерку не спостерігається.

Напевно, багатьом відома хвороба, названа ім'ям англійського лікаря Д. Паркінсона. При ній, внаслідок ураження головного мозку різної етіології (травматичної, хімічної, патологічної), виникають тремтіння кінцівок та порушення рухових функцій. Одним із проявів паркінсонізму є зміна почерку: такі хворі майже не використовують прямі лінії. Усі літери опуклі, виконуються плавними рухами, ніби людина гладить папір. Процес письма супроводжується додатковими рухами, через що з'являються дуги, овали, півкулі, хвилі. Їм зовсім не властивий кутовий почерк. Водночас такі хворі часто бувають егоцентричними, недовірливими, підозрілими. Лише невелика частина з них перебуває в стані ейфорії і майже ніколи не сумнівається у правильності своїх дій. Загалом, хвороби душі залишають на почерку значно глибший слід, ніж хвороби тіла. Уважно вивчивши рукопис, психіатр може запідозрити певні відхилення в психіці пацієнта. До уваги береться і вже сказане, і постійна заміна слів схемами, графіками, малюнками, незвичне ускладнення літер чи різноманітні химери при їх написанні.

Ми не вважаємо за потрібне заглиблюватися в суто професійні деталі, але радимо: помітивши такі зміни в почерку близьких, не поспішайте ставити діагноз. Зверніться до фахівців. Щоб підтвердити сказане та продемонструвати можливості аналізу почерку на практиці, наведемо один із випадків, описаних уже згадуваним О. П. Рогозіним. Якось йому показали кілька скарг, надісланих до різних високих державних установ, і попросили висловити думку про особу, яка їх писала. Уважно проаналізувавши документи, Олексій Павлович дійшов висновку, що їх створила душевно хвора людина. Згодом з'ясувалося, що скарги написав пацієнт, який протягом кількох років перебував на обліку в психдиспансері та лікувався в стаціонарі. Діагноз був очевидним. Результатом стало припинення нескінченних перевірок і підозр щодо невинних людей [1, c. 5-6].

На жаль, відомі випадки, коли висновки психіатрів використовувалися негідно, або коли лікарі під тиском влади поступалися професіоналізмом і честю свого звання, забуваючи про лікарську таємницю. Усе це було. Але було й багато доброго, розумного, гуманного.

Дуже часто перші ознаки проблем у дитини можуть відобразитися на її почерку. Тож наше звернення до вчителів та батьків — будьте уважні. Якщо помітили, що дитина переставляє літери в слові чи словах, змінює їхні початки (замість «лисиці та журавля» читаємо «жисиця та луравель»), не поспішайте дорікати їй за неуважність чи лінощі. Поспішіть до лікаря, порадьтеся з ним. Такі спотворення почерку нерідко є проявом неврозів. А їх набагато легше вилікувати на початку розвитку, не травмуючи вразливу дитячу душу. Доброта та ласка — найкращі порадники і батькам, і вчителям, і лікарям завжди й у всьому. Лише спільними зусиллями фахівців, батьків та за найактивнішої участі самої дитини можна запобігти біді. Своєчасне та якісне лікування забезпечить повне одужання [4, c. 326].

Висновки

Почерк — це графічне відображення письма, зумовлене сформованою системою рухів руки. Особливості цих рухів, що відображають фізіологічні та психічні властивості особистості, формують ідентифікаційні ознаки почерку.

Ознаки почерку поділяються на загальні та часткові.

Загальні ознаки описують почерк у цілому. До них належать:

1. Виробленість почерку — технічна пристосованість до швидкого письма, що залежить від ступеня автоматизації рухів руки. За цією ознакою почерки бувають виробленими (добре виробленими), середньої та малої виробленості. У високовиробленому почерку спостерігається, з одного боку, багатоваріантність букв залежно від їхнього місця в слові та сполучення з іншими буквами, а з іншого — однотипне виконання різних букв.
2. Загальний тип почерку. Почерки можуть бути простими (близькими до «учнівського»), спрощеними та ускладненими (вигадливими). Спрощені почерки — це зазвичай добре вироблені («швидкі»), важкочитаємі почерки зі спрощеним написанням букв і зв'язків між ними. Ускладнення найчастіше вводяться в надрядкові та підрядкові елементи букв для їхнього прикрашання.
3. Загальний напрямок рухів. Більшість почерків є лівоокружними (рухи проти годинникової стрілки). Рідше трапляються правоокружні почерки та почерки з кутовими зв'язками елементів букв.
4. Розмір почерку. За висотою рядкових елементів букв почерки бувають дрібними (до 2 мм), середніми (від 2 до 5 мм) та великими (5 мм і більше).
5. Нахил почерку. Почерки переважно правонахилені (кут 55–70°), рідше — прямі та лівонахилені.
6. Розгін почерку — співвідношення висоти двуштрихових малих літер до їхньої ширини та інтервалів між буквами. Залежно від цього співвідношення почерки бувають розгонистими, середніми та стиснутими.
7. Ступінь напруженості почерку. Визначається за кількістю букв, написаних без відриву ручки від паперу. Якщо кожна буква пишеться окремо або зв'язуються не більше двох букв — почерк уривчастий; при зв'язку трьох-чотирьох букв — середній; п'яти і більше — напружений.

Список використаної літератури

1. Абрамова В. Альбом схем із судово-почеркознавчої експертизи: Навчальний посібник / Валентина Абрамова, Олександр Садченко, Євгенія Свобода; М-во внутрішніх справ України, Нац. акад. внутрішніх справ України. — К.: Вид. Паливода А. В., 2003. — 118 с.

2. Зуев-Инсаров Д.М. Почерк и личность: (Способ определения характера по почерку) / Д.М. Зуев-Инсаров. — К.: Перлит продакшн ЛДТ, 1992. — 96 с.

3. Лісовий А. Ваш почерк розповідає про вас...: науково-популярна література / Анатолій Лісовий, Костянтин Лісовий. — К.: Тов-во «Знання» України, 1993. — 48 с.

4. Маркусь В. Криміналістика. Курс лекцій: Навчальний посібник / Віктор Маркусь. — К.: Кондор, 2007. — 557 с.

5. Тайна характера: Чтение характера по почерку. — Х.: Фолио, 1996. — 428 с.