Підвищення продуктивності праці

Показники продуктивності праці, обчислені на основі валової та товарної продукції, мають подібні як переваги, так і вади. Основна проблема полягає в тому, що рівень виробітку значною мірою визначається витратами минулої (уречевленої) праці, а не живої. На величину виробітку та його динаміку опосередковано впливають зміни асортименту продукції, її матеріаломісткості й трудомісткості, коливання обсягів кооперованих поставок і незавершеного виробництва, а також відмінності та динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової чи товарної продукції нерідко виникає повторний рахунок, оскільки вартість продукції підприємства-постачальника позначається на показнику продуктивності підприємства-споживача. Викривлення величини виробітку внаслідок зміни асортименту трапляється тоді, коли зростає або зменшується частка продукції з дорожчою сировиною, тобто з високою матеріаломісткістю та низькою трудомісткістю. Щоб усунути цю ваду, на практиці можна обчислювати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу та структурний індекс.

Індекс змінного складу відображає зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

Індекс постійного складу показує показник продуктивності праці, що не залежить від зрушень у структурі продукції, і розраховується шляхом зважування часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівнянному (плановому) періоді за кожним виробом.

Структурний індекс отримують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Він демонструє, як зміни структури продукції впливають на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс перевищує одиницю, це свідчить, що показник продуктивності праці завищується внаслідок зростання матеріаломісткості та зниження трудомісткості продукції при зміні її асортименту, і навпаки.

Між показниками валової і товарної продукції існують певні відмінності. Перший з них характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, другий — обсяг, що надходить у народногосподарський обіг. У деяких галузях промисловості, зокрема швейній, поліграфічній тощо, продуктивність праці визначають за показником обсягу нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів на певний період встановлюють єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування (вартість витрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО затрати минулої праці переважно не впливають. Вадами цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи (повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, а враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

З теоретичного погляду найповніше уявлення про вклад підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції – новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування (елементи уречевленої праці):

Чп = Qв – Мв (1.7.)

абоЧп = Зп + Пр (1.8.)

де Чп – обсяг чистої продукції;

Qв - обсяг валової продукції;

Мв – матеріальні витрати;

Зп – заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;

Пр – прибуток підприємства.

Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими цінами, проте нині великий вплив чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості.

У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань (частину минулої праці).

Проте використання цього показника обмежене у зв`язку з тим, що за значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини прибутку.

Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативно-чистої продукції.

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг, тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду.

Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так:

НЧП = Т х Нч х пі (1.9.)

Н ч пі– норматив чистої продукції на і – й виробів, грн.

n– кількість найменувань виробів за планом.

Норматив чистої продукції на виріб визначається:

Н ч пі = З вр. (1 = Кз) + Пн (1.10)

де З вр – заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн.;

К з– коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництвом, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

П н– нормативний прибуток, грн.

Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам показника чистої продукції.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино – годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості:

• Технологічна трудомісткість(Т т), яка включає всі затрати праці основних робітників – як відрядників так і почасовиків:

Т т = Т в + Т п (1.11)

де Т в – затрати праці основних робітників – відрядників;

Т п– затрати праці основних робітників – почасовиків.

• Трудомісткість обслуговуваннявиробництва (Т об) включає всі затрати праці допоміжних робітників.
• Виробнича трудомісткість (Т вир.) – це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.
• Т вир. = Т т + Т об. (1.12.)

• Трудомісткість управління виробництвом (Т у) включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.
• Повна трудомісткість (Т) – це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Т т+ Т об +Т у (1.13.)

абоТ = Т в + Т п + Т об + Т у (1.14.)

абоТ = Т вир + Т у (1.15.)

За характером і призначенням розрізняють:

• нормативну,
• фактичну ,
• планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції, або виконання певного обсягу робіт, розрахованих згідно з чинними нормами.

1. Поняття і сутність факторів продуктивності праці

1.3.1. Фактори продуктивності праці

Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

Природні умови – це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва: природні ресурси, грунт, кліматичні особливості, тощо.

Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва устаткування і підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Така, удосконалення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, збереження цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційно-технологічного його функціонування, виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов`язані з працею, ресурсами, середовищем.

Зарубіжні економісти виділяють дві основні групи факторів продуктивності:

• зовнішні(які не контролюються)
• внутрішні (які контролюються)

Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори – це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються на „тверді” та „м`які”.

„Тверді” (стійкі, сталі) включають в себе:

• виріб – його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;
• технологію та устаткування – упровадження нових технологій, зменшення простоїв.

„М`які” (змінні) фактори включають:

• якість робочої сили, підвищення ефективності її використання за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці; поліпшення її поділу і кооперації; участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;
• організаційні системи і методи – динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;
• стилі і методи управління – вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об`єднати в три групи:

• матеріально-технічні;
• організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва – засоби виробництва, працю, його організацію та управління..

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямками:

• упровадження комплексної механізації та автоматизації;
• удосконалення технології виробництва;
• зростання рівня електроозброєності;

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється через механізацію ручних робіт, упровадження засобів малої механізації; комплексної механізації робіт.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів – автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка охоплює технічні прийоми виготовлення продукції; виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентноспроможності на ринку. Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як у цілому по економіці, так і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєністьпраці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність– це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньо облікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

П п = Ф о х Ф в (1.16)

де, П п – продуктивність праці;

Ф о– фондоозброєність;

Ф в– фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва)

К м.р. (в) і праці – К м.п

К м.р. (в) = (Qм/Q) х 100 (1.17)

К м. п = (Ч м/Ч) х 100 або

К м. п. = (Ч мі х Ч) / Ч х 100 (1.18)

К м. п. = (Ч мі х І) / Ч х 100 (1.19)

де Qм – обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q- загальний обсяг робіт;

Ч м – чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч – загальна чисельність робітників, які беруть участь у виконанні робіт;

Ч мі – чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

Ч - величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники. Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використовуваного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

• удосконалення форм організації виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної, тощо).
• удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, упровадження багатоверстатного обслуговування, розширеного виробництва, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (упровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
• удосконалення матеріального стимулювання праці;
• удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу.

1.3.2. Організація праці, як фактор зростання продуктивності праці

Основними загальними показниками економічної ефективності заходів наукової організації праці, що визначають необхідність їх застосування є:

• зростання продуктивності праці;
• річний економічний ефект (економія приведених затрат).

При розрахунках економічної ефективності заходів наукової організації праці (НОП) використовуються і інші (часткові) показники, в тому числі:

• зниження трудомісткості продукції;
• відносна економія (вивільнення) чисельності робітників;
• зростання обсягу виробництва;
• економія робочого часу;
• економія за елементами собівартості продукції;
• зростання доходу – прибуток на гривню витрат.

Приріст продуктивності праці (в відсотках, П п ) в результаті економії чисельності робітників розраховується за формулою:

П п = Е ч х 100

Ч ср. – Е ч (1.20)

де Е ч – відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих (робітників) після впровадження окремих заходів, осіб;

Ч с. р. - розрахункова середньостискова чисельність працюючих (робітників) ділянки, цеху, підприємства і обчислена на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного періоду), осіб.

Продуктивність праці значною мірою визначається рівнем працездатності людини, яка виступає фізіологічною основою ефективності трудової діяльності. Протягом зміни, доби та тижня працездатність людини проходить такі фази:

• впрацьовуваність,
• стабільна висока працездатність,
• зниження працездатності внаслідок втоми.

Якщо абстрагуватися від фізіологічного змісту кожної з цих фаз, можна побачити, що в динаміці працездатності виокремлюються два рівні:

1. висока працездатність людини та відповідний їй високий випуск продукції;
2. знижена працездатність та відповідний їй менший випуск продукції за одиницю робочого часу.

Коли умови праці поліпшуються, тривалість фази стабільної працездатності зростає, а фаза зниженої працездатності відповідно скорочується.

Приріст продуктивності праці (у відсотках), зумовлений подовженням фази стабільної працездатності внаслідок покращення умов праці, обчислюється за формулами:

П п = П р - П р х 100 х К п

П р + 1 (1.21)

де П р – питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу до впровадження заходів по покращенню умов праці;

П р – питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу після впровадження заходів по покращанню умов праці;

К п – поправочний коефіцієнт, що відображає долю приросту продуктивності праці, що залежить від функціонального стану організму людини в різних умовах праці, що дорівнює 0, 20

П р = (t` ф1 n1 + t` ф2 n2) – (tф1 n1 + tф2 n2) х 100

tф1 n1 + tф2 n2 (1.22)

де tф1 (tф2) – сумарний час фази підвищеної (зниженої) працездатності до покращення умов праці, години;

t` ф1 (t` ф2) - сумарний час фази підвищеної (зниженої) працездатності після покращення умов праці, години;

n1 (n2) – середнього динний виробіток в період підвищеної (зниженої) працездатності, шт..

Наведені формули не дуже відрізняються між собою, тому, що обидві ґрунтуються на врахуванні змін динаміки працездатності в результаті покращення умов праці.

Разом з цим формула (1.21) може мати більш широке застосування, тому, що вихідні дані, що зазначені в ній, визначаються незалежно від характеру виробництва. Вона застосовується для розрахунків як фактичного ефекту, так і запланованого.

Проте оцінка економічної ефективності заходів по покращенню умов праці за цією формулою є менш точною, тому, що вона не враховує фактичний виробіток по фазам працездатності.

Крім цього в даному випадку показник збільшення питомої ваги фази стійкої підвищеної працездатності прирівнюється до показника приросту продуктивності праці, що на практиці, як відомо, в більшості випадків не відповідає дійсності.

Зазначені недоліки обгрунтували необхідність введення поправочного коефіцієнта (К п), який був отриманий в результаті статистичної обробки фактичних даних.

Формула (1.22) дозволяє визначити фактичний приріст продуктивності праці з більшою точністю, але її застосування обмежене тими видами виробництва, в яких можливе врахування погодинного виробітку в динаміці працездатності на протязі робочого дня.

Дана формула може застосовуватись в тих випадках, коли тривалість виробничого циклу порівняно невелика і на протязі зміни виготовляється велика серія однорідної продукції.

Через відсутність нормативів часу по фазам працездатності, які б дозволяли встановити приріст продуктивності праці в кожному конкретному випадку покращення умов праці, вихідні дані для розрахунку по вказаним формулам можуть бути отримані шляхом проведення на підприємстві досліджень (хронометражних спостережень, фотографія робочого дня).

Приріст продуктивності праці (в відсотках) в цілому по підприємству при впровадженні заходів по НОП визначається за формулою:

n

П п = ∑ Er. 100 (1.23)

і =1 n

Ч с. р. - ∑Er

і =1

деn

∑Er

і =1 - сума відносної економії чисельності працюючих (робітників) по всім заходам;

n- кількість заходів.

Для визначення величини зростання продуктивності праці в цілому по підприємству на базі отриманого ефекту (в відсотках) в окремому підрозділі, кожний окремий результат розрахунку множиться на питому вагу випуску продукції ( в натуральному, трудовому, чи вартісному виразі) підрозділу в загальному обсязі виробництва продукції підприємства.

Дане коректування робиться і тоді, коли окремим ефектом впровадження заходу є зниження трудомісткості чи економія фонду робочого часу виражені в відсотках.

Річний економічний ефект – Е р (економія приведених затрат) в грошових одиницях розраховується за формулою:

Е р = (С1 – С2) х Q2 х Е н х З од (1.24)

де С1 – С2 - собівартість одиниці продукції (робіт) до і після проведення (заходу поточні затрати), грн;

Q2– річний обсяг продукції, робіт після впровадження заходу в натуральному виразі (м, т, м³).

Е н– нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (величина зворотня нормативному строку окупності Т н);

З од. – одночасові затрати, пов`язані з розробкою і впровадженням заходу, грн.

Нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (Е н) для заходів по НОП встановлюється рівним 0, 15 нормативний строк окупності (Т н) – 6, 7 роки.

При визначенні річного ефекту економія по собівартості продукції (вираз (С1 – С2) х Q2) може бути розрахована безпосередньо в річному розрізі по окремим собівартості (заробітна плата, матеріали, амортизація і ін.) при наявності необхідних вихідних даних.

З врахуванням поділу поточних (експлуатаційних) затрат на умовно-змінні і умовно-постійні формула розрахунку річного економічного ефекту має вигляд:

Е р = [ (а1 - а2) + (У - У)] хQ 2 - Е н х З од

Q1 Q2 (1.25)

деQ1 і Q2 – поточні витрати на одиницю продукції (робіт) по статтям витрат в собівартості продукції до і після впровадження заходів, грн.;

У– річна сума умовно-постійних витрат в собівартості продукції базисного періоду, грн.

Q– річний обсяг продукції (робіт) до впровадження заходу в натуральному виразі.

При визначенні економічної необхідності того чи іншого заходу необхідно враховувати час на протязі якого окупаються витрати на його впровадження.

Захід рахується економічно ефективним, якщо строк окупності одно часових затрат не вище нормативного . При оцінці ефективності заходів по покращенню умов праці перевага надається тим, з них які поряд з економічним ефектом забезпечують підвищення безпеки праці, а також уникнення чи послаблення негативного впливу виробничого процесу і навколишнього середовища на людину.

Строк окупності одно часових затрат (Т од) визначається відношенням одно часових затрат (З од) до річної економії від зниження собівартості продукції, отриманої в результаті впровадження заходів по НОП. Величина, зворотня строку окупності, називається коефіцієнтом ефективності (Е):

З од

Т од = (С1 – С2) х Q2 (1.26)

(С1 - С2) х Q2 1

Е = З од. = Т од. (1.27)

При впровадженні декількох варіантів одного й того ж заходу по НОП проводять порівняння шляхом співставлення величини одно часових затрат і повної собівартості річного обсягу продукції.

Якщо один з двох варіантів дозволяє отримати нижчу собівартість продукції, але потребує великих одночасових витрат, необхідно провести співставлення одно часових витрат з собівартістю на основі строків окупності чи коефіцієнтів порівняльної економічної ефективності. При порівнянні деяких варіантів за оптимальний приймають той, для якого величина (С + Е н х З од.) буде мінімальною. Ця величина включає в себе собівартість продукції і одночасові витрати в співставленні з собівартістю формі і називається приведеними витратами.

Показники економічної ефективності заходів НОП, в залежності від використовуваних на промислових підприємствах вихідних даних розраховується за слідуючи ми формулами:

1. зниження трудомісткості продукції (З т), нормо-години:

З т = ∑(t1 - t2) . Q2 (1.28)

де t1, t2 – трудомісткість одиниці продукції (робіт) до і після впровадження заходу, нормо/година;

Q2 - річний обсяг продукції (робіт) після впровадження заходу, в натуральному виразі.

1. Відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих (робітників) (Е r), осіб:

Ф п

а) Е r= Ф д - 1 х Ч 1 (1.29)

деФ д і Ф п – фонд робочого часу в середньому на одного працюючого (робітника) відповідно до і після впровадження заходу, години;

Ч 1 - чисельність працюючих (робітників) до впровадження заходів, осіб;

Б1 – Б2

б) Е r= 100 – Б2 х Ч1 (1.30)

де Б1 і Б2 – втрати робочого часу відповідно до і після впровадження заходів, % .

За цією формулою можна розрахувати відносну економію чисельності працюючих (робітників) також і за рахунок скорочення втрат робочого часу по тимчасовій непрацездатності в зв`язку з покращенням умов праці. При розрахунку можливого скорочення втрат робочого часу необхідно використовувати дані по захворюванням, обумовленим несприятливими умовами виробництва.

Р

в) Е r= Ч1 (1 + 100) - Ч2 (1.31)

де Ч1 і Ч2 - чисельність працюючих (робітників) в даному виробничому підрозділі відповідно до і після впровадження заходу, осіб.

р – приріст обсягу виробництва в результаті впровадження заходу, %.

Ч н. в . Р н. в. (1.32)

г) Е r = 100бочого часу в середньому на одного працюючого (робітника) відповідно до і після впровадження заходу, години;

деЧ н. в. – чисельність робітників, що підвищили процент виконання норм виробітку (часу) в результаті підвищення кваліфікації, осіб;

Р н. в. – приріст проценту виконання норм виробітку (часу), %;

Приріст виробітку на одного робітника в результаті підвищення кваліфікації обчислюється при незмінних нормах виробітку і інших рівних умовах.

Р н. в. 2 - Р н. в. 1 (1.33)

Р н. в. = Р н. в. 1

де Р н. в. 1 і Р н. в. 2 – виконання норм виробітку (часу) до і після підвищення кваліфікації, %.

1. Економія робочого часу в зв`язку із скороченням втрат і невиробничих затрат часу (Е ч.р.)

люд / год: Е ч. р. = б . ч . Ф (1.34)

де б – скорочення втрат і невиробничих затрат часу на одного робітника на протязі зміни, години;

ч - чисельність робітників, у яких скорочуються втрати і невиробничі затрати часу, осіб;

Ф– річний фонд робочого часу одного робітника, дні.

1. Приріст обсягу виробництва (р) , %

Q2 – Q1 х 100 (1.35)

а) Р = Q1

З м + Е ч. р. х 100

б) Р = Q1 (1.36)

де Q1 і Q2 - річний обсяг виробництва до і після впровадження заходу нормо-години, людино-години, в натуральному чи вартісному виразі;

З м– річне зниження трудомісткості, нормо-години, людино-години при Q2;

Е ч. р. – річна економія робочого часу в зв`язку з ліквідацією чи зменшенням втрат і невиробничих затрат часу, нормо-години, людино-години.

1. Економія від зниження собівартості продукції (Е с), грн.

а) Річна економія заробітної плати, грн.: при погодинній і погодинно-преміальній оплаті праці (Е зп):

a

Е зп = (Зп1 - Зп2) . (1 + 100) (1.37)

при відрядній оплаті праці:

a

Е зв = (Рв1 – Рв2) . (1 + 100) . Q2 (1.38)

деЗ п1 і З п2 - річний фонд основної заробітної плати робітників – почасовиків до і після впровадження заходу, співставлений з однаковим обсягом продукції, грн.;

a - додаткова заробітна плата, %;

Р в1 і Рв2 – відрядна розцінка на одиницю продукції до і після впровадження заходу, грн.

Економія по фонду заробітної плати дає економію по відрахуванням на соціальне страхування (Е с. с) грн.;

е

Е с. с = (Е зп + Е зс) . 100 (1.39)

де е – відрахування на соціальне страхування, %.

Річна економія заробітної плати, грн.:

б) Е с = Е ч . З с. р. - ◊ Ф с. р. (1.40)

де Е ч – абсолютне вивільнення чисельності робітників, осіб;

Е с. р.– середньорічна заробітна плата одного робітника (основна і додаткова) до впровадження заходу, грн.;

◊ Ф с. р. – приріст фонду середньої заробітної плати, викликаний впровадженням заходу, грн..:

Річна економія заробітної плати, грн..:

100 + з

в) Е с = (1 - 100 + п) . Ф с. р1 Кв (1.41)

де з – приріст середньої заробітної плати працюючих (робітників) після впровадження заходу, %.

п– приріст продуктивності праці працюючих (робітників) після впровадження заходу, %;

Ф с. р. – річний фонд середньої заробітної плати працюючих (робітників) до впровадження заходу, грн..;

К в – коефіцієнт збільшення обсягу виробництва після впровадження заходу.

За допомогою даної формули можна визначити відносну економію річного фонду заробітної плати всього промислово-виробничого персоналу чи робітників або тільки основних робітників – в залежності від вихідної категорії персоналу, взятої для розрахунку.

При подальшій оплаті праці чи при оплаті по встановленим окладам в формулах ( ) замість приросту фонду середньої заробітної плати (Ф с. р) може бути використаний в розрахунках приріст фонду заробітної плати (Ф з п) .

Необхідність застосування тієї чи іншої формули визначається тим, якими вихідними даними для розрахунку володіє підприємство.

Зниження норм витрати сировини і матеріалів (Е з. н.):

г) Е з. н. = (М1 - М2) . Q2 . Ц (1.42)

де М1 і М2 – норми витрати матеріалу на одиницю продукції до і після впровадження заходу в натуральному виразі;

Q2 – річний обсяг продукції після впровадження заходу в натуральному виразі;

Ц– ціна одиниці відповідного матеріалу, грн.;

Зменшення бракованої продукції (Е с):

(Б в1 - Б в2) . Q2 . С2 (1.43)

д) Е с = 100

(Б в 1 - Б в 2) . (Ц - Ц б) . Q2 (1. 44)

е) Е с = 100

де Б в1 іБ в2 - кількість бракованих виробів (робіт) по відношенню до кількості придатних до і після впровадження заходу, %;

С 2 – собівартість (без відрахування на амортизацію) одиниці продукції (робіт) після впровадження заходу, грн.;

Ц– ціна одиниці придатних виробів, грн.;

Ц б– ціна одиниці бракованих виробів, грн.

В даних формулах можуть бути враховані транспортно-заготівельні витрати, а також виручка від реалізації відходів, якщо вони пов`язані з впровадженням заходів з НОП.

Вихідними даними для розрахунку наступної формули є плинність робочої сили, яка викликана незадовільною організацією і умовами праці:

К п2

ж) Е с = ∑ Р пі . (1 - К п1) (1.45)

і =1

де К п1 – фактичний коефіцієнт плинності робочої сили в зв`язку з недоліками в організації і умовах праці на підприємстві, %;

К п2– очікуваний коефіцієнт плинності робочої сили після впровадження комплексу заходів з наукової організації праці, %;

Е с = ∑ Р пі

і =1

Середньорічні втрати підприємства від плинності кадрів, виражені у гривнях, охоплюють такі складові:

Р п1 – збитки внаслідок падіння продуктивності у працівників, які протягом двох тижнів перед звільненням вирішили залишити підприємство;

Р п2 – збитки через зниження продуктивності у щойно прийнятих працівників;

Р п3 – видатки на навчання новоприйнятих робітників;

Р п4 – додаткові витрати на організаційні процедури, пов'язані з прийомом та звільненням за власним бажанням;

Р пі - інші витрати.

1. Заощадження внаслідок зменшення захворюваності, зумовленої виробництвом, та виробничого травматизму (Е н), грн.:

Е н = (Н1 - Н2) . ∑Р пі (1.46)

і = 1

тут Н1 і Н2 – втрати робочого часу через тимчасову непрацездатність протягом року до та після запровадження заходу, дні;

∑Р пі

і = 1 - середньоденний розмір збитку підприємству від травм, пов'язаних з виробництвом, у грн. (розраховується за даними останніх 3 – 5 років і включає такі складові:

Р н1 – виплати допомоги з тимчасової непрацездатності;

Р н 2 – регресні виплати коштом підприємства для відшкодування збитку особам, які зазнали виробничої травми;

Р н3 – пенсійні виплати у разі виходу на інвалідність;

Р н4 – видатки на медичне обладнання та ліки;

Р н5 – витрати на санаторно-курортне лікування коштом підприємства;

Р н6 – інші витрати.

Під час обчислення економії за окремими статтями умовно-змінних витрат слід дотримуватися таких положень:

1. Матеріали.

Заощадження основних і допоміжних матеріалів унаслідок впровадження заходу розраховується як різниця між нормами витрат на одиницю продукції до і після його впровадження, помножена на річний обсяг випуску продукції.

Якщо норми витрат основних і допоміжних матеріалів на одиницю продукції до початку впровадження заходу відсутні або завищені, за базову величину беруть фактичні граничні витрати за останні кілька місяців (3 – 6).

Економію за покупними матеріалами, сировиною, напівфабрикатами слід визначати, виходячи з оптових цін, чинних на момент впровадження заходу, з урахуванням транспортно-заготівельних витрат. До змінних витрат належать також амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт і утримання додаткового та змінного обладнання.

Економія за сировиною, матеріалами і напівфабрикатами власного виробництва обчислюється на основі планової чи фактичної (якщо вона нижча за планову) фабрично-заводської собівартості їх виробництва до початку впровадження заходу з нарахуванням на неї планового відсотка накопичень.

Визначаючи розміри зниження собівартості продукції, потрібно брати до уваги не лише зменшення норм витрат матеріалів, а й скорочення браку та втрат матеріалів, виручку від реалізації відходів, якщо вони утворилися внаслідок впровадження заходів з наукової організації праці.

1. Паливо і інші види енергії.

Основою для розрахунку економії палива та енергії є їхні граничні норми витрат на одиницю продукції. Коли норма витрати палива чи іншого виду енергії подана на одиницю продукції, економія визначається на річну програму; якщо ж на одиницю обладнання – на річний період його роботи.

Економія електроенергії розраховується з урахуванням сумарної потужності двигунів відповідного обладнання, коефіцієнта використання потужності електродвигунів (моторів), корисного часу роботи обладнання і вартості 1 кВт/год електроенергії, а також плати за 1 кВт встановленої потужності на рік за прейскурантом.

Граничні норми витрат палива зазвичай встановлюються в кілограмах умовного палива (700 к/кал), а для включення у вихідні дані вони за допомогою перехідних коефіцієнтів переводяться у відповідну кількість палива в натуральному виразі.

Покупні паливо, пара, стиснуте повітря, вода та електроенергія при підрахунку економії враховуються за відпускними цінами. Якщо ці види енергії виробляються самим підприємством, їх оцінка під час підрахунку економії здійснюється за плановою собівартістю за тими статтями змінних і умовно-постійних витрат, які пов'язані з обсягом їх виробництва.

1. Заробітна плата і відрахування на соціальне страхування.

Економія за фондом заробітної плати обчислюється як різниця між витратами фонду заробітної плати на всю вироблену продукцію до і після впровадження заходу. При цьому має забезпечуватися умова зіставності порівнюваних даних.

Для заходів, спрямованих на зменшення витрат робочого часу на роботах з відрядною оплатою, вихідними даними для розрахунку економії мають бути чинні та проектовані норми часу і розцінки, годинна тарифна ставка і розряд роботи. Різні доплати враховуються в розрахунках економії у відсотках до основної заробітної плати: до впровадження заходу – за середніми фактичними виплатами (за останні 3 місяці) на виробництво відповідного виробу (продукту), а після впровадження – у розмірі, встановленому в плані підприємства.

Розрахунок економії основної заробітної плати щодо робіт з погодинною чи погодинно-преміальною оплатою зводиться до визначення різниці в річному фонді заробітної плати робітників-почасовиків до і після впровадження заходу. Вихідними даними для розрахунку економії від зміни чисельності робітників-почасовиків є наявні на підприємстві норми обслуговування за кожною професією робітників чи інші показники, розраховані на основі фактичної завантаженості робітників.

Економія (чи збільшення) витрат за додатковою заробітною платою та відрахуваннями на соціальне страхування визначається так: за додатковою заробітною платою – у відсотках до основної заробітної плати (для цеху, який впровадив захід, їх розмір встановлює відділ праці), а за відрахуваннями на соціальне страхування – у відсотках (встановлених для підприємства) до суми основної і додаткової заробітної плати.

Якщо неможливо встановити очікувані після впровадження заходу з НОП розцінки на одиницю продукції (робіт), то для розрахунку економії фонду заробітної плати за розцінками на всю програму даної ділянки (цеху) можна скористатися розміром загальної зміни продуктивності праці в цьому підрозділі, застосовуючи відносну залежність між виробітком і трудомісткістю.

1. Пристосування і інструмент.

Для заходів, що потребують виготовлення інструменту, оснащення, пристосувань, розрахунок економії дорівнює різниці в плановій собівартості одиниці інструменту, оснащення, пристосувань (з урахуванням стійкості) до і після впровадження заходу, помноженій на річну потребу в них.

Вихідними даними, що дають змогу визначити планову собівартість одиниці інструменту (пристосувань), є:

• норми витрати матеріалу на виготовлення одиниці інструменту (пристосування) за чорною вагою і середня групова ціна відходів, що повертаються;
• нормована заробітна плата на операції виготовлення одиниці інструменту (пристосувань); плановий відсоток додаткової заробітної плати по цеху, в якому виготовляється інструмент (пристосування); відсоток відрахувань на соціальне страхування;
• нормативи за іншими статтями змінних витрат, що змінюються у зв'язку з впровадженням заходу з НОП.

У випадках, коли стійкість інструменту після впровадження заходу змінюється, додатково застосовуються нормативи стійкості, витрат на переточування (для різального інструменту) і витрат на поновлення (для штампів).

Норми стійкості інструменту (в штуках) розраховуються, виходячи з витрат на 1000 деталей чи знімання деталей з 1 шт. інструменту до повного його зношення.

Якщо стійкість інструменту, пристосувань після впроваджень змінюється, необхідно враховувати зміну стійкості відпрацьованого інструменту (пристосувань).

У цеху, що виготовляє пристосування та інструмент, під час розрахунку економії заробітної плати, крім нормованої, враховуються премії відрядникам і погодинникам, якщо вони одержують їх систематично.

5. Поточний ремонт обладнання.

Під час підрахунку економії від реалізації заходів з НОП, спрямованих на здешевлення ремонту обладнання, затрати до впровадження визначаються згідно з нормами, передбаченими „Системою планово-передчасного ремонту і раціональної експлуатації технологічного обладнання машинобудівних підприємств”, або за фактичним рівнем затрат, якщо останній нижчий за ці нормативи. У не машинобудівних галузях аналогічні затрати визначаються за відповідними нормативними даними, затвердженими міністерствами (відомствами).

6. Утримання обладнання.

Вихідними даними для розрахунку економії за заходами, спрямованими на зниження затрат з утримання обладнання, наприклад, економії допоміжних матеріалів (мастильних, обтиральних та інших) і заробітної плати робітників, які обслуговують обладнання, є нормативи і документація, зазначені в статтях затрат „Матеріали” і „Оплата праці”.

Якщо зміна нормативів і технічної документації не оформлена, підрахунок економії здійснюється тільки за витратами, зниження яких підтверджується обліковими даними.

1. Втрати від браку.

Вихідними даними для розрахунку економії у зв'язку із зменшенням втрат від браку є:

• Відсоток зниження браку, обчислений як різниця між середнім фактичним відсотком браку (за видом браку, зниження якого забезпечується впровадженням даного заходу) за шість місяців до впровадження і фактичним відсотком браку за три місяці після впровадження заходу;
• нормативи для визначення планової собівартості бракованого виробу.

У розрахунок приймається собівартість не всього забракованого виробу, а затрати до того моменту, коли виявлено невиправний брак; враховується виручка від власного переплавлення забракованих виробів. Якщо брак можна виправити, то при визначенні економії він враховується за фактичними затратами на його виправлення. З вартості використаного матеріалу виключається вартість зданого браку за ціною брухту.

Розрахунок економії здійснюється шляхом множення різниці відсотків браку до і після впровадження заходу з НОП на річну програму випуску, а отриманої величини – на собівартість виробу.

1. Транспортні витрати.

Транспортні витрати – це витрати, пов'язані з доставкою матеріалів, обладнання. До вихідних даних для визначення економії за транспортними витратами належать: обсяг перевезень і вантажно-розвантажувальних робіт до і після впровадження заходів; потрібна кількість електрокарів, вантажних машин, транспортерів та інших транспортно-вантажних засобів.

Під час підрахунку економії за умовно-постійними витратами потрібно розрізняти абсолютну і відносну економію.

Абсолютна економія за умовно-постійними витратами – це економія, отримана від реального зниження затрат за тими статтями, на які впровадження заходу здійснює безпосередній вплив.

Розрахунок економії здійснюється зіставленням цих витрат за рік до і після впровадження заходу.

Відносна економія за умовно-постійними витратами – це економія на одиницю продукції, отримана в результаті збільшення річного обсягу її виробництва.

Для розрахунку відносної економії умовно-постійних витрат на заходи НОП вихідними є такі дані:

• сума постійних витрат цеху за виробом (продуктом) за планом на рік;
• річний випуск цього виробу до і після впровадження заходу.

При зростанні обсягу виробництва, досягнутого в результаті впровадження заходу з НОП, річний економічний ефект може бути досягнутий за рахунок:

а) економії від зниження собівартості на умовно-постійних витратах (Е су) в грн., яка визначається за формулою:

Q2 - Q1

Е су = У . Q1 (1. 47)

де У - річна сума умовно-постійних витрат у собівартості продукції базисного періоду, грн.

Приріст обсягу виробництва може зазначатися у відсотках (р) чи на одиницю продукції, тоді формула матиме такий вигляд:

У . р

Е су = 100 (1. 48)

або Е су = У1 . (Q2 - Q1) (1. 49)

де У1 – умовно-постійні витрати на одиницю продукції, грн.

б) економії від зниження граничних капітальних вкладень у результаті кращого використання обладнання (Е кв.), що визначається за формулою:

Е н . Фб. . р

Е кв. = 100 (1.50)

де Ф б. – балансова вартість обладнання, на якому збільшився випуск продукції в результаті впровадження заходу з НОП, грн.

Зростання обсягу випуску продукції при розрахунках економії на умовно-постійних витратах визначається виходячи з потреби в цій продукції, можливості реалізації, матеріального забезпечення та інше.

При збільшенні випуску продукції в окремої групи робітників економія на умовно-постійних витратах визначається виходячи з питомої ваги цієї продукції в обсязі виробництва всього підрозділу.

Визначенням економії від зниження собівартості на умовно-постійних витратах виключається можливість розрахунку економії за фондом заробітної плати тих категорій працюючих, сума заробітної плати яких входить в умовно-постійні витрати.

У тих умовах, коли заходи з НОП проводяться на окремих ділянках виробництва чи на окремих технологічних операціях і неможливо достатньо точно виділити суму умовно-постійних витрат, відносна економія на умовно-постійних витратах за рахунок збільшення обсягу виробництва може бути визначена за формулою:

Е су = Е`з . К`у . Q`2 (1.51)

де Е`з - економія заробітної плати основних робітників на одиницю продукції чи робіт, грн.

К`у - коефіцієнт, що визначається відношенням суми умовно-постійних витрат до заробітної плати основних робітників (за звітом затрат на виробництво);

Q`2– річний обсяг продукції в натуральному чи вартісному вигляді.

Щоб розрахувати поточну економію, тобто ту економію, яка може бути отримана за період часу від початку впровадження заходу до кінця планового року, необхідно річну економію за собівартістю чи окремими її елементами помножити на число місяців, що залишилися до кінця року, і поділити на 12 (число місяців у році). У сезонних галузях економія за собівартістю одиниці продукції множиться на обсяг продукції після впровадження заходу до кінця року.

При розрахунку фактичної економії від зниження собівартості продукції з моменту впровадження заходу до кінця звітного періоду різниця собівартості одиниці продукції до і після впровадження заходу множиться на обсяг продукції, виробленої з моменту впровадження.

Якщо заходи з НОП проводяться одночасно (комплексно) з впровадженням нової техніки, нової технології, автоматизацією і механізацією виробництва, то потрібно використовувати такі принципи щодо отриманого ефекту.

По-перше, потрібно враховувати економічну і соціальну спрямованість розроблюваного заходу – чи передбачається з його впровадженням нарощування потужностей підприємства і збільшення випуску продукції, оновлення застосовуваної техніки, підвищення якості продукції; чи головним мотивом є бажання покращити умови праці, змінити її характер і зміст, підвищити працездатність людини, зменшити плинність робітників.

По-друге, за великими заходами, що пов'язані з одночасною автоматизацією чи комплексною механізацією основних і допоміжних процесів, і з вирішенням питань з організації праці, загальний ефект після впровадження заходу може бути скоригований на коефіцієнт, що являє собою відношення гумованого ефекту від впроваджуваних заходів з НОП до загального ефекту від впровадження всіх заходів планів з НОП і нової техніки у звітному (минулому) періоді. Подібне коригування може здійснюватись і при розрахунках ефекту від розробки і впровадження заходів з вдосконалення організації праці робітників управлінського апарату.

1.4. Резерви підвищення продуктивності праці

Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати за часом їх використання, а також за сферою виникнення. За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

Використання перспективних резервів передбачається в майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють:

• загальнодержавні,
• регіональні,
• міжгалузеві,
• галузеві,
• внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональнірезерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації; концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються та реалізуються безпосередньо на підприємстві. Їхнє значення надзвичайно велике, адже підприємство є первинною ланкою економіки, де знаходять і використовують усі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу — наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу та прихованого безробіття.

Отже, внутрішньовиробничі резерви поділяються на:

• резерви зниження трудомісткості продукції;
• резерви поліпшення використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період слід використовувати ті резерви, що забезпечують максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Обов'язковою умовою виявлення та використання резервів є їх кількісна оцінка.

Оцінювати резерви можна в абсолютних і відносних величинах. Для конкретного періоду величину резервів визначають як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці. Вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна оцінити за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

П п = (Т м / Т н) х 100 – 100 (1.52)

де П п – величина підвищення продуктивності праці

Т м, Т н– минула планова трудомісткість на операцію, або виріб;

Е ч = ((Т м – Т н) х р)/Ф х К (1.53)

де Е ч – економія чисельності робітників;

р – кількість виробів або операцій;

Ф– реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К– коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат).

П п = (100 – п) х 100 / (100 – т) – 100, (1.54)

або П п ( м – п) х 100 / (100 – т), (1.55)

де т – втрати робочого часу в базовому періоді, %;

п – втрати робочого часу в поточному періоді, %;

За рахунок змін у структурі кадрів:

І п. з. = І п х І а, (1.56)

де І п. з. – індекс загальної продуктивності праці;

І п– індекс продуктивності праці основних робітників;

І а– індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базисним, який обчислюється за формулою:

І d =dп х dб (1.57)

де dп – частка основних робітників у поточному періоді;

dб – частка основних робітників у базисному періоді.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно – технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.

РОЗДІЛ 2

ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА РІВНЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

2.1. Характеристика виробничої діяльності та основних техніко-економічних показників роботи підприємства.

ЗАТ „Радій”, 25006 Україна, м. Кіровоград, вул. Героїв Сталінграда, 29.

Підприємство засноване в січні 1954 року. Основним напрямком діяльності в період з 1954 по 1963 рік було виробництво абонентських гучномовців і електропобутових виробів. З 1963 року підприємство приступило до виробництва динамічних гучномовців для малогабаритних транзисторних радіоприймачів.

У 1971 році, після реконструкції, завод почав випуск апаратури для телевізійних центрів.

У 1976 році освоєне виробництво телевізійних передавачів, а в 1977 році виробництво апаратури для оснащення телевізійних комплексів, що брали участь у висвітленні Олімпійських ігор 1980 року в м. Москві. Усього було виготовлено 116 технічних апаратних, 43 пересувні станції і більш 600 комплектів устаткування для коментаторів.

У 1988 році підприємство стало головним у виробничому об'єднанні, куди ввійшли ще три підприємства м. Кіровограда й області. Виробниче об'єднання „Радій” стало найбільшим у СРСР виробником телестудійного устаткування, пересувних телевізійних станцій, телевізійних ї радіомовних передавачів, апаратури кабельного телебачення і гучномовців динамічних. Зроблено і поставлене устаткування для більш 150 телецентрів 25 великих спортивних об'єктів, виготовлено близько 300 пересувних телевізійних станцій різного призначення і близько 100 комплектів устаткування для суден Воєнно-Морського Флоту.

Введено в експлуатацію більш 2500 передавачів і ретрансляторів, 80 комплектів апаратури кабельного телебачення, що працюють на території від Прибалтики до Чукотки. Виготовлено більш 250 млн. голівок динамічних різного призначення.

Продукція підприємства експортувалася в країни Європи, Азії, Латинської Америки.

З квітня 1994 року підприємство перетворене в акціонерне товариство, пізніше виробництва голівок динамічних і інструмента були перетворені в дочірні підприємства „Динамік-Радій” і „Інструмент-Радій”.

З 1994 року, у порядку конверсії виробництва, підприємство приступило до проектування та виготовленню автоматизованих систем керування технологічними комплексами для всіх атомних електростанцій .України, значний обсяг робіт виконується для замовників Росії.

Основні напрямки діяльності, продукції і послуги ЗАТ „Радій”:

- комплексне проектування, виготовлення, іспити і постачання систем контролю керування промислових об'єктів на базі найсучасніших індустріальних апаратно-програмних платформ і технологій, включаючи платформи власної розробки;

- розробка, виготовлення і постачання електронної апаратури для автоматизованих систем управління технологічними процесами атомних електростанцій і промислових підприємств;

- випробування систем і пристроїв;

- супровід, і ремонт систем експлуатації;

- навчання персоналу замовника.

На ЗАТ „Радій” працюють висококваліфіковані фахівці по системному аналізу і проектуванню, функціональному проектуванню, програмному забезпеченню, конструюванню електронної апаратури; виготовленню й випробуванням систем і пристроїв. Загальна чисельність робітників і фахівців - близько 1200 чоловік.

На підприємстві діє система керування якістю, цілком відповідна усім вимогам міжнародних і українських стандартів серії ДСТУ ISO9001, 2001. Виконуються підготовчі роботи із сертифікації системи керування якістю.

А все почалося з маленького заводу „Динамік”, на якому працювало не більше ста осіб. Там виготовлялися .абонентські гучномовці, що прийшли на зміну паперовим гучномовцям-тарілкам. Потім до радіотехнічних виробів додалися трансформатори для телевізорів „Весна”, блоки живлення до радіол „Промінь”, „Чайка”, транзисторні радіоприймачі — новинка і мрія багатьох радянських людей. Серед досягнень заводчан - випуск апаратури для телевізійних центрів, зокрема розробка і освоєння виробництва пересувних станцій і студійного обладнання, серійний випуск ретрансляторів, якими було оснащено радіо телецентри всіх союзних республік колишнього СРСР. Апаратуру для телецентрів виготовлену кіровоградцями, закуповували Чехословаччина. Болгарія, Куба, Монголія...

Але найпочеснішим було замовлення ЦК КПРС і Ради Міністрів РСР на виготовлення телевізійного обладнання для Московської Олімпіади. Виникла необхідність у звих технічних рішеннях і розробках, аналогів яким в країні не було, завод виготовив і поставив на Олімпійські ігри вМоскві продукції на 1 мли карбованців. Відмінна якість обладнання для коментаторських кабін викликала здивування радянських і закордонних спортивних фахівців. Крім того, на цьому грандіозному святі працювало 116 технічних апаратних, 43 пересувні телевізійні станції.

Апаратурою заводу було оснащено кораблі і бази Військово-морського флоту СРСР, зокрема авіаносець „Новоросійськ” і флагманський крейсер „Кіров”. З 1982 по 1989 рр. виробниче об'єднання „Радій” взяло участь у розробці і поставці обладнання для стартових комплексів „Буран”, „Енергія”, а також Центру управління польотами.

Бути першими у всьому — це не просто традиція, а сенс життя кожного члена колективу. Не опустили рук на підприємстві й тоді, коли, уже в ринкових умовах, різко зменшився попит на їхню продукцію. З 1994 року завод розпочинає розробку апаратури для контролю роботи енергоблоків АЕС і гасіння реакторів у критичних ситуаціях без втручання людини. До закінчення переведення реактора в режим охолодження прилади вже не реагують на жодні команди оператора і діють швидше за людину, усуваючи тим самим сумнозвісний „людський фактор”, на який списано чимало бід і горя.

Виробляти такого класу апаратуру мають можливість тільки в п'яти країнах світу. Спеціалісти „Радію” стверджують, що їхня продукція за деякими параметрами перевершує розробки таких відомих у цій галузі фірм, як „Сіменс” і „Вестингауз”. Обладнання кіровоградців відіграло провідну роль у завершенні будівництва четвертого енергоблоку Рівненської і другого Хмельницької атомних електростанцій, право поставок на які об'єднання вибороло, вигравши тендер, умови проведення якого були досить жорсткими.

Надзвичайно важливо, що у цього напряму є перспектива, адже і в Україні, і за її межами існує чимало АЕС, на яких передбачено планові ремонти енергоблоків, заміна застарілого технологічного обладнання. Таким чином, вважають заводчани, роботи на років 4—5 вистачить. Над „потім” працює мізковий центр „Радію” — п'ять конструкторських бюро з різних напрямів діяльності, де трудяться талановиті люди, справні професіонали. Організація їх праці — це творчий процес. Головне — спілкування, дискусія, пошук єдиного погляду на реалізацію ідеї. До речі, більшість працівників підприємства мають вищу і середню спеціальну освіту.

У1998 році було порушено справу про банкрутство цього підприємства, а 2000-го укладено мирову угоду терміном на шість років (починаючи з січня 2001 року) на суму понад 850 тис. грн.

У травні 2001-го на підставі ст. 18 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” „Радію” було списано заборгованість на зазначену суму та укладено договір про реструктуризацію боргу в 170223 грн терміном на три роки — до четвертого кварталу 2004-го. А вже у першому кварталі поточного року завод повністю погасив заборгованість за минулі періоди з пільгових пенсій та регресних вимог.

Сьогодні середньо-облікова чисельність працюючих — близько 980 осіб, що в 1,3 раза більше, ніж 2003-го. „Радій” сплатив страхових внесків в 2004 році втричі більше, ніж минулого. Середньомісячна заробітна плата зросла в 1,6 раза, на деяких дільницях вона становить 1000 і більше гривень.

До традиційного випуску гучномовців, встановлених у салонах автомобілів, тролейбусів, автобусів, на відкритих майданчиках і в приміщеннях з підвищеним рівнем шуму, а також у телевізійних приймачах додалася рульова гідромеханіка. На сьогодні на ДП „Автобусний завод „Богдан” (М.Черкаси), ХК „Авто-КрАЗ2 (М.Кременчук), виробниче об'єднання „Південмашзавод” ім. Макарова” ведуться поставки дослідних партій цієї продукції.

На підприємстві розроблено й виготовлено серію бурильних верстатів для видобування гранітних і мармурових блоків в кар'єрах.

Закрите акціонерне товариство „Радій” (в минулому Кіровоградський завод радіо виробів) є провідним підприємством в Україні та в країнах СНД по виробництву телевізійних і радіомовних передавачів, телестудійного обладнання загального і спеціального призначення, пересувних передавальних станцій, головок динамічних прямого випромінення.

Структура ЗАТ „Радій” складається з:

• головного підприємства, яке забезпечує розробку, виготовлення, поставку і сервісне обслуговування обладнання для АЕС і гідравлічної апаратури для транспортних засобів;
• дочірнього підприємства „Динамік – Радій”, що спеціалізується на розробці, виготовленні і поставках головок динамічних широкої номенклатури і області застосування, потужністю від 0,25 Вт до 35 Вт.

Структура виробництва ЗАТ „Радій” складається із слідуючи виробничих напрямків:

• механізмозбірне виробництво оснащене універсальним металообробним обладнанням; станками з цифровим програмним управлінням, автоматами і напівавтоматами, пресовим обладнанням з цифровим програмним управлінням фірми „Амада” (Японія), зварювальними напівавтоматами, станками для намотування трансформаторів;
• виробництво по виготовленню виробів із пластмас;
• виробництво нестандартного обладнання;
• виробництво гальванічного покриття, оснащене обладнанням для нанесення різного гальванічного покриття потрібної товщини;
• фарбувальне виробництво, оснащене комплексом обладнання для нанесення порошкового полімерного покриття.

В 2001 році в зв`язку з введенням в дію на Україні нових нормативних документів по ядерній і радіаційній безпеці, що відповідають рекомендаціям МАГАТЕ, ЗАТ „Радій” розробив нове покоління шаф УКТС – М – Д і блоків УКТС – ДПІ (28 найменувань) з цифровою обробкою сигналів і вмонтованою функцією діагностики. Для реалізації алгоритмів роботи блоків, вперше на Україні та в Росії були застосовані програмуючі логічні інтегральні мікросхеми (ПЛІС).

Згідно з договорами, що були укладені за результатами виграних тендерів, на Запорізьку АЕС, Рівненську АЕС, Південно - Українську АЕС, тільки у 2003 році було поставлено 438 шаф УКТС – М – Д. В 2004 році на 3 і 4 енергоблоки Рівненської АЕС і на 1, 2 і 5 блоки Запорізької АЕС та 3 блок Південно - Української АЕС поставлено 505 шаф УКТС – М – Д і 27103 блоки УКТС – ДПІ.

Також в 2003 році ЗАТ „Радій” розробив програмно-технічних комплекс системи аварійного захисту (ПТК – АЗ – ПЗ) і програмно-технічний комплекс автоматичного регулювання, розвантаження і обмеження потужності реактора і прискореного передчасного захисту (ПТК – АРМ - РОМ – УПЗ).

В ПТК – АЗ – ПЗ вперше в світі було реалізовано принцип підвищення надійності шляхом виготовлення двох комплектів аварійного захисту на різній елементній базі.В 2004 році ЗАТ „Радій” розробив систему промислового телебачення для АЕС.

Підставою для розробки системи є „Проект закінчення будівництва і підвищення безпеки блока № 2 Хмельницької АЕС і блока № 4 Рівненської АЕС”.

Також з 2002 року на ЗАТ „Радій” ведуться розробки і освоюється виробництво рульової гідромеханіки. На кінець 2004 року були розроблені і виготовлені агрегати різних типорозмірів, що зробило можливим їх використання в широкому діапазоні автотранспортних засобів на вісь, що керується від 0, 8 до 9, 5 т. Рульова гідромеханіка ЗАТ „Радій” проходить апробацію на автомобілях таких виробників як: ГАЗ, ПАЗ, КрАЗ, ЛАЗ.

На ВАТ „ПАЗ” м. Павлово і ВАТ „ГАЗ” м. Нижній Новгород тривають експлуатаційні випробування рульової гідромеханіки. З цими підприємствами проводиться робота по укладенню договорів на поставку пробних партій в звітному році.

Також на етапі дослідницько-конструкторських робіт знаходиться створення програмно-технічного комплексу системи групового та індивідуального управління приводами органів регулювання (ПТК СГІУ). ПТК СГІУ призначений для управління приводами виготовленими фірмою „Шкода” (Чехія) і „Гідропрес” (Росія). Найбільш активним і вирішальним фактором виробництва є фактор живої праці – трудові ресурси, кадровий потенціал та ефективність його використання. Саме від забезпечення підприємства потрібними трудовими ресурсами, раціонального їх використання залежать рівень продуктивності праці, організаційно-технічний рівень виробництва, імідж підприємства, його фінансова стабільність, усі економічні показники діяльності. Зокрема, від забезпечення підприємства трудовими ресурсами залежать обсяг і своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання обладнання, машин, механізмів і як результат обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток.

В табл.. 2.1 наведені дані про чисельність працюючих на підприємстві ЗАТ „Радій”, а також структура працюючих підприємства. Тут вказані зміни, що відбулися в чисельності персоналу на протязі 2002 – 2004 років і проаналізовано виконання плану по чисельності, складу і структурі працюючих підприємства. Як показують дані, середньовікова чисельність усіх працівників підприємства на протязі 2002 – 2004 років постійно збільшувалася. Так, якщо в 2002 році чисельність працюючих складала 450 осіб, то в 2003 році чисельність працюючих зросла на 38, 4 % і становила 623 особи. В 2004 році чисельність працюючих становила 971 особу, тобто перевищила чисельність працюючих в 2002 та 2003 роках на 115, 8 % та 55, 9 % відповідно. Зокрема, чисельність робітників в 2004 році складала 617 працюючих, тоді як в 2003 році чисельність робітників становила 343 особи, тобто була нижчою за відповідний показник 2004 року на 79,9 %. В 2002 році чисельність робітників становила 239 чоловік і відповідно була меншою за чисельність працюючих в 2003 році на 43, 5 % і більш ніж в 2, 5 рази меншою за показник 2004 року. Чисельність керівників в 2002 році становила 80 осіб; в 2003 році чисельність керівників структурних підрозділів становила 103 особи, тобто перевищила відповідний показник 2002 року на 23 особи, або на 28, 8 %. В 2004 році чисельність керівників становила 226 осіб, тобто перевищила показник 2003 року та 2002 року більш ніж в 2 рази. Поряд із збільшенням загальної чисельності працюючих в 2004 році в порівнянні з минулими роками чисельність спеціалістів в звітному році дещо зменшилась і налічувала 108 чоловік, тобто була меншою за показник 2003 року на 32, 5 % і на 6, 9 % менша за показник 2002 року. Також в 2004 році збільшилась кількість охорони. Якщо в 2002 та 2003 роках кількість охоронців складала 10 і 12 осіб відповідно, то в звітному році їх чисельність становила 16 осіб. Збільшення чисельності працюючих в динаміці 2002 – 2004 років призвело до зростання обсягу промислової продукції. Так, якщо в 2002 році обсяг промислової продукції становив13008, 8 тис. грн.., то в 2003 та 2004 роках обсяг валової продукції склав 91042, 6 тис. грн.. і 17897, 5 тис. грн.. відповідно.

№ п/п	Показники	Од. виміру	Роки								Темпи зростання
			2002		2003		2004

план звіт	2003/2002	2004/2003	2004/2002	План 2004/2003	Звіт 2004/ план 2004
			кількість	Структура, %	кількість	Структура, %	кількість	Структура, %	кількість	Структура, %
1.	Середньо облікова чисельність усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості з них:	особи	450	100	623	100	986	100	971	100	138, 4	155, 9	215, 8	158, 3	98, 5
1.1.	Робітники в т.ч.	особи	239	53, 1	343	55, 1	631	64, 0	617	63, 6	143, 5	179, 9	258, 2	184, 0	97, 8
	основні	особи	138	30, 7	205	32, 9	354	35, 9	359	37, 0	148, 6	175, 1	260, 1	172, 7	101,4
	допоміжні	особи	101	22, 4	138	22, 9	277	28, 1	258	26, 6	136, 6	187,0	255, 4	200, 7	93, 1
1.2.	Учні	особи	5	1, 1	5	0, 8	4	0, 4	4	0, 4	100	80	80	80	100
1.3.	Службовці з них:	особи	196	43, 6	263	42, 2	334	33, 9	334	34, 4	134, 2	127, 0	170, 4	127, 0	100
	керівники	особи	80	17, 8	103	16, 5	226	22, 9	226	23, 3	128, 8	219, 4	282, 5	219, 4	100
	спеціалісти	особи	116	25, 8	160	25, 7	108	11, 0	108	11, 1	137, 9	67, 5	93, 1	67, 5	100
1.4.	охорона	особи	10	2, 2	12	1, 9	17	1, 7	16	1, 6	120	133, 3	160	141, 7	94, 1

Таблиця 2.1. Чисельність персоналу підприємства ЗАТ „Радій” в 2002 – 2004 роках.

Через зростання продуктивності праці на 117227,35 грн. (146135,79 – 28908,44) у перерахунку на одного працівника обсяг промислової продукції зріс на 73032,6 тис. грн. (117227,35 − 623), тоді як збільшення середньооблікової чисельності працюючих на 173 особи (623 – 450) дало приріст у 5001,2 тис. грн. (173 − 28908,44).

Сумарний вплив обох чинників:

73032,6 тис. грн. + 5001,2 тис. грн. = 78033,8 тис. грн.

У звітному 2004 році обсяг промислової продукції в оптових цінах перевищив показник 2003 року на 96,6 % або на 87934,9 тис. грн. (178977,5 – 91042,6).

Завдяки підвищенню продуктивності праці на 38187,07 грн. (184322,86 – 146135,79) у розрахунку на одного працюючого обсяг промислової продукції збільшився на 37079,6 тис. грн. (38187,07 – 971), а внаслідок зростання середньооблікової чисельності працюючих на 348 осіб – на 50855,3 тис. грн. (348 – 146135,79).

Сумарний вплив обох чинників:

37079,6 тис. грн. + 50855,3 тис. грн. = 87934,9 тис. грн.

Порівняння показників обсягу промислової продукції в оптових цінах за 2004 та 2002 роки дає змогу зробити такі висновки. Обсяг промислової продукції в оптових цінах у 2004 році зріс проти 2002 року на 165968,7 тис. грн. (178977,5 – 13008,8). Через підвищення продуктивності праці на 155414,42 грн. (184322,86 – 28908,44) у розрахунку на одного працюючого обсяг промислової продукції збільшився на 150907,4 тис. грн.

Як уже зазначалося раніше, виробничий план на 2004 рік було перевиконано. Зокрема, електронно-розподільчого обладнання виготовили на 176950,1 тис. грн., що на 11,2 % більше за плановий обсяг. Обсяг виробництва шаф для АЕС перевищив запланований рівень на 5,3 % і становив 25487,8 тис. грн. проти 24200,2 тис. грн. за планом. Блоків виготовили на 2 % більше, ніж передбачалося. Щодо іншого обладнання для АЕС, то тут план перевищили на 24,8 %. Стосовно комплектуючих виробів, а саме деталей на „Рупор”, планове завдання виконали на 100 %. Обсяг виробництва гідрообладнання у 2004 році перевищив плановий на 4,7 %. План з виробництва головок динамічних перевиконали на 5,7 %. Обсяг робіт промислового характеру в 2004 році перевищив плановий показник на 30,4 %.

Дієвим чинником зростання продуктивності праці виступає раціональне використання робочого часу працівників, насамперед робітників.

Робочий час є кількісним виміром праці, витраченої на випуск продукції. Саме тому регулярне дослідження використання робочого часу дає змогу своєчасно вживати необхідних заходів для організації ефективнішого використання праці робітників, що має вагоме значення для вдосконалення всієї виробничої діяльності промислових підприємств.

У табл. 2.5 наведено дані про використання робочого часу на підприємстві ЗАТ „Радій” за 2002 – 2004 роки.

Так, фонд робочого часу всіх працюючих у 2002 році дорівнював 998998 люд.-год., при цьому кількість відпрацьованих усіма працюючими людино-годин становила 834113. Обсяг невідпрацьованих людино-годин дорівнював 164885, тобто 16,5 % від усього фонду робочого часу. У 2003 році фонд робочого часу працюючих становив 1293292 людино-години, що на 29,5 % більше за показник 2002 року. Відпрацьовано було 1191163 людино-години, тобто на 42,8 % більше, ніж у 2002 році. Кількість невідпрацьованого робочого часу в 2003 році дорівнювала 102129 людино-годин і становила 7,9 % від усього фонду робочого часу. Якщо порівняти цей показник 2002 року з показником 2003 року, то видно, що обсяг невідпрацьованого часу в 2003 році зменшився на 38,1 % порівняно з попереднім роком, що, безумовно, слід відзначити як позитивне явище в роботі підприємства. Щорічні відпустки (основні та додаткові) в 2002 році становили 63352 людино-години, тобто 38,4 % від усієї кількості невідпрацьованого часу. У 2003 році тривалість основних і додаткових відпусток дорівнювала 54032 людино-години, тобто була меншою за відповідний показник 2002 року на 14,7 %. У загальній кількості невідпрацьованих людино-годин основні та додаткові відпустки в 2003 році займають 52,9 %, тобто їхня частка в структурі невідпрацьованого часу зросла на 14,9 % порівняно з показником 2002 року.

У 2004 році частка неявок, спричинених перевиконанням робочого часу в умовах скороченого робочого дня чи тижня, виявилася на 2,1 % нижчою від запланованої. Водночас через прогули питома вага неявок із дозволу адміністрації у загальному обсязі невідпрацьованого часу зросла на 1 %, тож загалом цей показник виявився на 1,1 % меншим за плановий.

Зростання фонду робочого часу відбулося завдяки збільшенню чисельності працюючих, зокрема робітників, а також через більшу кількість відпрацьованих одним робітником днів за рік і збільшення середньої тривалості робочого дня.

Оцінювати використання трудових ресурсів на підприємстві та рівень продуктивності праці слід у тісному зв'язку з оплатою праці. Адже зі зростанням продуктивності праці формуються реальні передумови для підвищення рівня її оплати.

Разом з тим кошти на оплату праці необхідно витрачати так, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її оплати.

Лише за таких умов з'являються можливості для прискорення темпів розширеного виробництва.

У табл. 2.6 наведено дані про склад фонду оплати праці та середньомісячну заробітну плату працівників основної діяльності на підприємстві ЗАТ „Радій” за 2002 – 2004 роки.

Таблиця 2.6.

Склад фонду оплати праці та середньомісячна заробітна плата працюючих на підприємстві ЗАТ „Радій” в 2002 – 2004 роках

№ п/п	Показники	Одиниці виміру	Роки									Темпи зростання, %
			2002		2003		2004					2003/ 2002	2004 /2003	2004 /2002	План 2004/ 2003	Звіт 2004/ План 2004
			Сума	Структура, %	Сума	Структура,%
							План Звіт
							Сума	Структура,%	Сума	Структура,%
1	Фонд оплати праці штатних працівників	Тис.грн.	2047,0	100	4646,7	100	10243,8	100	10295,3	100		227,0	221,6	502,9	220,5	100,5
1.1.	В т.ч. фонд основної заробітної плати	Тис.грн.	1505,4	73,5	4135,4	89,0	8154,0	79,6	8241,6	80,1		274,7	199,3	547,5	197,2	101,1
1.2.	Фонд додаткової заробітної плати	Тис.грн.	541,5	26,5	511,2	11,0	2089,8	20,4	2053,7		19,9	94,4	401,7	379,3	408,8	98,3
1.3.	Інші заохочувальні і компенсаційні виплати	Тис.грн.	0,1	0,005	0,1	0,002	-	-	-		-	100	-	-	-	-
2.	Середньооблікова чисельність працівників	Особи	499	Х	646	Х	1015	Х	1000		Х	129,5	154,8	200,4	157,1	98,5
2.1.	В т. ч. в еквіваленті повної зайнятості		450	Х	623	Х	986	Х	971		Х	138,5	155,9	215,8	158,9	98,5
3.	Середньомісячна зарплата одного працівника основної діяльності	Грн.	379,08	100	621,55	100	865,77	100	883,56		100	164,0	142,2	233,1	139,3	102,1
3.1.	Основна заробітна плата	Грн.	278,78	73,5	553,16	89,0	689,15	79,6	707,31		80,1	198,4	127,9	2537	124,6	102,6
3.2.	Додаткова заробітна плата	Грн.	100,28	26,5	68,38	11,0	176,62	20,4	176,25		19,9	68,2	257,8	175,8	258,3	99,8
3.3.	Інші заохочувальні і компенсаційні витрати	Грн.	0,02	0,005	0,01	0,002	-	-	-		-	50,0	-	-	-	-

У 2002 році фонд оплати праці штатних працівників дорівнював 2047,0 тис. грн. Зокрема, фонд основної заробітної плати складав 1505,4 тис. грн., що відповідало 73,5 % загального фонду заробітної плати. Фонд додаткової заробітної плати цього року становив 541,5 тис. грн., тобто 26,5 % усього фонду заробітної плати. Частка інших заохочувальних та компенсаційних виплат у структурі фонду заробітної плати дорівнювала 0,005 %, що в грошовому вимірі становить 0,1 тис. грн.

У 2003 році фонд оплати праці штатних працівників збільшився більш ніж удвічі й сягнув 4646,7 тис. грн. Фонд основної заробітної плати порівняно з 2002 роком зріс на 2630 тис. грн. і становив 4135,4 тис. грн. Питома вага цього показника у 2003 році дорівнювала 89 %, тобто збільшилася проти 2002 року на 15,5 %. Фонд додаткової заробітної плати у 2003 році складав 511,2 тис. грн., тобто зменшився відносно 2002 року на 5,6 %, або на 30,3 тис. грн. Знизилася також питома вага цього показника у структурі фонду оплати праці 2003 року — на 15,5 % порівняно з його часткою у 2002 році.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати у 2003 році, як і у 2002 році, становили 0,1 тис. грн. Їхня питома вага у 2003 році дорівнювала 0,002 %, тобто зменшилася на 0,003 % проти попереднього року.

На зростання фонду оплати праці вплинуло також збільшення чисельності працюючих. Якщо у 2002 році чисельність працівників в еквіваленті повної зайнятості становила 450 осіб, то у 2003 році вона зросла на 38,5 % і досягла 623 осіб.

Середньомісячна заробітна плата одного працівника основної діяльності у 2002 році дорівнювала 379,08 грн. Зокрема, основна заробітна плата становила 278,78 грн., додаткова — 100,28 грн., а інші заохочувальні і компенсаційні виплати — 0,02 грн.

У 2003 році середньомісячна заробітна плата одного працівника основної діяльності сягнула 621,55 грн., тобто зросла проти відповідного показника 2002 року на 242,47 грн., або на 64 %. Основна заробітна плата у 2003 році становила 553,16 грн., тобто перевищувала основну заробітну плату 2002 року на 274,38 грн., або на 98,4 %.

Додаткова заробітна плата у 2003 році дорівнювала 68,38 грн., тобто була меншою за відповідний показник 2002 року на 31,9 грн., або на 31,8 %.

Інші заохочувальні і компенсаційні виплати у складі середньомісячної зарплати одного працівника у 2003 році становили 0,01 грн., тобто зменшилися порівняно з 2002 роком на 50 %.

Фонд оплати праці штатних працівників у 2004 році дорівнював 10295,3 тис. грн., тобто перевищував показник 2002 року на 8248,3 тис. грн., або більш ніж у 5 разів.

Порівнюючи фонд оплати праці штатних працівників 2004 року з відповідним показником 2003 року, бачимо, що у 2004 році він був більшим на 5648,6 тис. грн., тобто більш ніж удвічі.

Фонд основної заробітної плати у 2004 році становив 8241,6 тис. грн., тобто був вищим за показник 2003 року на 4106,2 тис. грн., або на 99,3 %. Якщо ж порівняти цей показник з фондом основної заробітної плати 2002 року, то у 2004 році він виявився більшим на 6736,2 тис. грн., тобто більш ніж у 5 разів.

Питома вага фонду основної заробітної плати у 2004 році зросла порівняно з відповідним показником 2002 року на 6,6 %, а відносно фонду основної заробітної плати 2003 року зменшилася на 8,9 % і становила 80,1 %.

Фонд додаткової заробітної плати у 2004 році дорівнював 2053,7 тис. грн., тобто перевищував показник 2002 року на 1512,2 тис. грн., або у 3,8 раза, а показник 2003 року був меншим за показник звітного року на 1542,5 тис. грн.

Питома вага фонду додаткової заробітної плати в загальному обсязі фонду оплати праці у 2004 році складала 19,9 %, тобто була меншою за питому вагу відповідного показника 2002 року на 6,6 % і більшою за питому вагу фонду додаткової заробітної плати 2003 року на 8,9 %.

Інші заохочувальні і компенсаційні виплати у 2004 році не передбачалися.

Середньомісячна заробітна плата одного працівника основної діяльності у 2004 році становила 883,56 грн. Цей показник перевищує середньомісячну заробітну плату 2003 року на 42,2 %, тобто на 262,01 грн. Показник 2002 року було перевищено більш ніж удвічі, або на 504,48 грн.

Основна заробітна плата у 2004 році складала 707,31 грн., тобто перевищила основну заробітну плату 2003 року на 154,15 грн., або на 27,9 %. Середньомісячна основна заробітна плата 2002 року була меншою за показник 2004 року більш ніж у 2,5 раза, або на 428,53 грн.

Додаткова заробітна плата у 2004 році становила 176,25 грн., тобто більш ніж у 2,5 раза перевищила показник 2003 року.

Відповідний показник 2002 року було перевищено у 2004 році на 75,97 грн., тобто на 75,8 %.

Якщо зіставити дані звіту 2004 року з планом на 2004 рік, то побачимо, що фонд оплати праці штатних працівників у плановому обсязі є нижчим за суму, витрачену на оплату праці у 2004 році.

Абсолютна економія чи перевитрати по фонду заробітної плати (АЕ фз) визначається без урахування рівня виконання плану по виробництву промислової продукції шляхом порівняння фактичного (ФЗ ф) і планового (ФЗ пл.) фондів заробітної плати (як різниця між фактичним і плановим фондами):

АЕ фз. = ФЗ ф. - ФЗ пл. (2.2.)

АЕ фз. = 10295,3 тис. грн. – 10243,8 тис. грн. = +51,5 тис. грн.

Цей розрахунок засвідчує, що у звітному 2004 році план по фонду заробітної плати було перевиконано, тобто є перевитрати відносно плану у розмірі 51,5 тис. грн.

Середньомісячна заробітна плата працюючих (СЗ р) розраховується діленням річного фонду заробітної плати (ФЗ р) на середньооблікову чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості (ЧП):

ФЗ р

СЗ р = ________ (2.3)

ЧП

Отже, середньорічна заробітна плата у плановому обсязі становить:

ФЗ пл. 10243,8 тис. грн.

СЗ р = ________ = ________________ х 1000 = 10389,2 грн.

ЧП пл. 986 осіб

ФЗ ф. 10295,3 тис. грн.

СЗ ф = ________ = ________________ х 1000 = 10602,8 грн.

ЧП ф. 971 осіб

З наведених розрахунків видно, що середньорічна заробітна плата у звітному 2004 році становила 10602,8 грн., тобто була вищою за планову середньорічну зарплату на 213,6 грн.

Абсолютна економія чи перевитрати по фонду оплати праці працюючих, що утворилася в зв'язку із зміною їх середньої заробітної плати (АЕ с.з.), визначається як добуток різниці між фактичною (СЗ ф.) і плановою (СЗ пл.) середньою заробітною платою працюючих на їх фактичну середньооблікову чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості (ЧП ф):

АЕ с.з. = (СЗ ф – СЗ пл.) х ЧП ф. (2.4.)

АЕ с.з. = (10602,8 грн. – 10389,2 грн.) х 971 особа = 207405,6 грн. ≈+ 207,4 тис. грн.

Щоб визначити абсолютну економію або перевитрати фонду заробітної плати працюючих, спричинені зміною їхньої середньооблікової чисельності (АЕ чп), необхідно планову середню заробітну плату працюючих помножити на різницю між фактичною (ЧП ф) та плановою (ЧП пл.) середньообліковою чисельністю:

АЕ чп = СЗ пл. х (ЧП ф – ЧП пл.) (2.5.)

АЕ ч.п. = 10389,2 грн. (971 особа – 986 осіб) = -155838 грн. ≈ -155,8 тис. грн.

Результати розрахунків дають підстави стверджувати: на підприємстві, де план з виробництва промислової продукції було перевиконано на 11,1 %, виникли абсолютні перевитрати фонду оплати праці працюючих у розмірі 51,6 тис. грн. (+207,4 тис. грн. – 155,8 тис. грн.), що становить приблизно 0,5 % планового фонду заробітної плати.

Поява перевитрат за фондом заробітної плати внаслідок перевищення планової середньої заробітної плати працюючих засвідчує, що фонд оплати праці на підприємстві використовувався недостатньо правильно.

Водночас, попри наявні перевитрати, варто зауважити, що планове завдання щодо зростання продуктивності праці було суттєво перевиконано. Відтак перевитрати за фондом оплати праці працюючих певною мірою є економічно виправданими. Для точнішої оцінки цього явища слід докладно проаналізувати дані про співвідношення темпів зростання продуктивності праці та середньої заробітної плати.

2.2. Оцінка рівня і динаміки продуктивності праці

Аналіз продуктивності праці розпочинають з оцінювання її рівня та динаміки.

Показники, що характеризують рівень і динаміку продуктивності праці на підприємстві ЗАТ „Радій” упродовж 2002 – 2004 років, наведено в табл. 2.7.

Основними факторами, які впливають на середньорічний виробіток є: кількість днів відпрацьованих одним робітником за рік, кількість годин відпрацьованих одним робітником за день, середньогодинний виробіток робітника.

Так, в 2003 році середнє число днів відпрацьованих одним робітником за рік становило – 269 днів, тоді як в 2002 році цей показник дорівнював 289 днів, тобто був більшим на 20 днів, або на 6,9 %, середня тривалість робочого дня в 2002 році становила 7,67 години, а в 2003 році цей показник збільшився на 0,5 % і становив – 7,71 години.

Середньогодинний виробіток в 2002 році дорівнював 24,56 грн., а в 2003 році цей показник зріс більше ніж у 5 разів і становив 127,98 грн.

Вплив вищезазначених факторів на рівень середньорічної продуктивності робітників підприємства можна визначити методом ланцюгових підстановок.

Так, зміна середнього числа днів, відпрацьованих за рік одним робітником вплинула на середньорічний виробіток в 2003 році наступним чином:

269 х 7,67 х 24,56 – 289 х 7,67 х 24,56 = 3767,5 (грн)

Зі зменшенням кількості днів, відпрацьованих одним робітником за рік, на 20 днів середньорічний виробіток одного робітника зменшився на 3767,5 грн.

Зміна тривалості робочого дня (середнього числа годин, відпрацьованих одним робітником за день) так вплинула на середньорічний виробіток:

269 х 7,71 х 24,56 – 269 х 7,67 х 24,56 = +264,27 (грн).

Зі збільшенням тривалості робочого дня на 0,04 години середньорічний виробіток одного робітника збільшився на 264,27 грн.

Підвищення середньогодинного виробітку одного робітника в 2003 році так вплинуло на середньорічний виробіток:

269 х 7,71 х 127,98 – 269 х 7,71 х 24,56 = +214492,05 грн.

Тобто, збільшення середнього динного виробітку одного робітника на 103,42 грн. в 2003 році сприяло збільшенню середньорічного виробітку на 214492,05 грн.

Загальний вплив факторів на рівень середньорічного виробітку становить:

- 3767,5 грн + 264,27 грн + 214492,05 грн = 210988,82 грн, або 211 тис. грн.

В 2004 році середнє число днів відпрацьованих одним робітником за рік становило 263 дні, тобто зменшилось поряд з 2003 роком на 6 днів, або на 2,2 %.

Середня тривалість робочого дня в 2004 році становила 7,9 години, тобто збільшилась проти 2003 року на 0,19 години, тобто на 2,5 %.

У 2004 році середньоденний виробіток становив 139,61 грн, що на 9,1 % більше, ніж у 2003 році. Вплив зміни середньої кількості днів, відпрацьованих одним робітником за рік, на середньорічний виробіток у 2004 році виглядав так:

263 × 7,71 × 127,98 – 269 × 7,71 × 127,98 = –5920,36 (грн)

Через скорочення кількості відпрацьованих одним робітником днів на 6 середньорічний виробіток одного працівника знизився на 5920,36 грн.

Зміна тривалості робочого дня (середньої кількості годин, відпрацьованих робітником за день) вплинула на середньорічний виробіток так:

263 × 7,9 × 127,98 – 263 × 7,71 × 127,98 = +6395,16 (грн)

У результаті збільшення тривалості робочого дня на 0,19 години середньорічний виробіток одного робітника зріс на 6395,16 грн.

Зростання середньоденного виробітку одного робітника в 2004 році порівняно з 2003 роком мало такий вплив на середньорічний виробіток:

263 × 7,9 × 139,61 – 263 × 7,9 × 127,98 = +24163,65 (грн)

Отже, підвищення середньогодинного виробітку одного робітника на 9,1 % порівняно з 2003 роком сприяло зростанню середньорічного виробітку на 24163,65 грн. Сукупний вплив факторів на рівень середньорічного виробітку становить:

–5920,36 грн + 6395,16 грн + 24163,65 грн = 24638,45 грн = 24,6 тис. грн

Порівняння показників 2004 року з відповідними даними 2002 року дає змогу зробити такі висновки: середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником у 2004 році, зменшилась порівняно з 2002 роком на 26 днів; тривалість робочого дня у 2004 році зросла проти показника 2002 року на 0,23 години; середньогодинний виробіток у 2004 році був більшим за середньогодинну продуктивність робітників у 2002 році на 115,05 грн. Зміна середньої кількості днів, відпрацьованих за рік одним робітником, вплинула на середньорічний виробіток так:

263 × 7,67 × 24,56 – 289 × 7,67 × 24,56 = –4897,75 (грн)

Зі скороченням кількості днів, відпрацьованих одним робітником за рік, на 26 днів середньорічний виробіток одного робітника зменшився на 4897,75 грн.

Зміна тривалості робочого дня (середньої кількості годин, відпрацьованих одним робітником за день) вплинула на середньорічний виробіток так:

263 × 7,9 × 24,5 – 263 × 7,67 × 24,56 = +1485,63 (грн)

З цього розрахунку випливає, що збільшення тривалості робочого дня в 2004 році сприяло підвищенню середньорічної продуктивності одного робітника на 1485,63 грн порівняно з відповідним показником 2002 року. Підвищення середньогодинного виробітку одного робітника в 2004 році так вплинуло на середньорічний виробіток робітника:

263 × 7,9 × 139,61 – 263 × 7,9 × 24,56 = +239039,381 (грн)

Тобто збільшення середньогодинного виробітку одного робітника в 2004 році призвело до зростання середньорічного виробітку на 239039,38 грн.

Сукупний вплив факторів на рівень середньорічного виробітку становить:

–4897,75 грн + 1485,63 грн + 239039,38 грн = 235627,26 грн = 235,6 тис. грн.

Що ж до планового завдання з підвищення середньорічного виробітку, то в 2004 році його було перевиконано.

Зміна середньої кількості днів, відпрацьованих за рік одним робітником, у звітному 2004 році порівняно з планом вплинула на середньорічний виробіток так:

263 × 7,82 – 138,91 – 235 × 7,82 × 138,91 = +30415,74 (грн)

Із збільшенням кількості днів, відпрацьованих одним робітником за рік, на 28 днів середньорічний виробіток одного робітника зріс на 30415,74 грн.

Збільшення тривалості робочого дня проти плану так вплинуло на середньорічний виробіток:

263 × 7,9 × 138,91 – 263 × 7,82 × 138,91 = +2922,66 (грн)

З цього розрахунку випливає, що збільшення тривалості робочого дня на 0,08 години в 2004 році сприяло підвищенню середньорічної продуктивності порівняно з планом на 2922,66 грн.

Підвищення середньогодинного виробітку одного робітника в 2004 році призвело до зростання середньорічного виробітку на 1454,39 грн:

263 × 7,9 × 139,61 – 263 × 7,9 × 138,91 = +1454,39 (грн)

Сукупний вплив факторів на рівень середньорічного виробітку становить:

30415,74 + 2922,66 + 1454,39 грн = 34792,79 = 34,8 тис. грн.

Якщо порівняти дані про середньорічну продуктивність у 2003 році з плановими показниками на 2004 рік, то можна побачити, що попри те, що запланований рівень середньорічного виробітку працюючих був більшим за показник 2003 року на 17229,93 грн, середньорічна продуктивність робітника в запланованому обсязі була меншою за показник 2003 року на 10,2 тис. грн.

Зміна середньорічного виробітку одного робітника в запланованому обсязі відбулася через зменшення днів, відпрацьованих одним робітником за рік.

Зміна середньої кількості днів, відпрацьованих за рік одним робітником, так вплинула на середньорічний виробіток одного робітника:

235 × 7,71 × 127,98 – 269 × 7,71 × 127,98 = –33548,68 (грн).

Тобто із зменшенням кількості відпрацьованих днів на 34 дні середньорічний виробіток одного робітника зменшився на 33548,68 грн. Збільшення тривалості робочого дня в запланованому обсязі так вплинуло на середньорічний виробіток:

235 × 7,82 × 127,98 – 235 × 7,71 × 127,98 = +3308,28 (грн)

Тобто збільшення тривалості робочого дня в плані на 2004 рік на 0,11 години призвело до підвищення середньорічної продуктивності на 3308,28 грн.

Зміна середньогодинного виробітку одного робітника в плані на 2004 рік вплинула на середньорічний виробіток так:

235 × 7,82 × 138,91 – 235 × 7,82 × 127,98 = +20086,06 грн.

Тобто збільшення середньогодинного виробітку в плані на 2004 рік на 10,93 грн сприяло підвищенню середньорічного виробітку на 20086,06 грн.

Сукупний вплив факторів на середньорічний виробіток:

–33548,68 грн + 3308,28 грн + 20086,06 = –10154,34 грн = –10,15 тис. грн

2.3. Оцінка співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати

Для розширеного виробництва, отримання прибутку і рентабельності необхідно, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її оплати. Якщо цей принцип не виконується, то виникають перевитрати фонду оплати праці, підвищення собівартості продукції і відповідно зменшення суми прибутку. Зміна середньої заробітної плати працюючих за той чи інший відрізок часу (рік, місяць, тиждень, годину) характеризується її індексом (І с. з), який визначається відношенням середньої зарплати за звітний період до середньої зарплати в базисному періоді:

І с. з. = С з1

С з 0

де С з1 – середня зарплата за звітний період;

С з 0 – середня зарплата в базисному періоді;

Аналогічним чином розраховується індекс продуктивності праці (І п. п.)

І п. п. = П 1

П 0

де П 1 – рівень продуктивності праці в звітному періоді

Якщо порівняти дані про середньорічну заробітну плату працюючих у 2003 році з відповідними даними 2002 року, то можна побачити, що індекс середньої заробітної плати в цьому випадку становитиме:

І с. з. = 4646,7 :623 × 100 0 = 7458,59 грн. = 1,630 (див. табл. 2.6)

2047,0 :450 × 1000 4548,89 грн.

Індекс продуктивності праці в цьому випадку становитиме:

І п. п. = 146135,79 грн. = 5,055 (див. табл. 2.7.)

28908,44 грн.

Про випередження темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання середньої заробітної плати можна свідчити по коефіцієнту випередження (К вип..), який визначається відношенням індексу продуктивності праці (І п.п.) до індексу середньої заробітної плати (І сз):

К вип. = І п. п.

І с. з.

В даному випадку коефіцієнт випередження становитиме:

К вип. = 5,055 = 3,1012269

1,630

Для визначення суми економії чи перевитрати (+Е) фонду зарплати в зв`язку із зміною співвідношень між темпами зростання продуктивності праці її оплати можна використати слідуючи формулу:

Е = ФОП ф х І с. з. – І п. п.

І с. з.

де ФОП ф - фонд оплати праці у звітному році;

Е = 4646,7 тис. грн. х 1,630 – 5,055 = - 9763, 8

1,630

Тобто, більш високі темпи зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання оплати праці сприяли економії фонду оплати праці на суму 9763,8 тис. грн.

Якщо порівняти дані про середню заробітну плату та продуктивність праці працюючих в 2003 році з даними про середню заробітну плату та продуктивність праці працівників в 2004 році, то можна побачити, що:

І с. з. = 10295,3 : 971 х 1000 = 10602,78 грн. = 1,422

4646,7 : 623 х 1000 7458,59 грн.

І п. п. = 184322,86 грн. = 1, 261

146135,79 грн.

В даному випадку коефіцієнт випередження становитиме:

К вип. = 1,261 = 0,8867791

1,422

З наведених розрахунків випливає, що на підприємстві ЗАТ „Радій” в 2004 році темпи зростання продуктивності праці працюючих були нижчими за темпи зростання оплати праці.

Таким чином перевитрати по фонду заробітної плати в 2004 році поряд з 2003 роком становили:

Е = 10295,3 тис. грн. х 1,422 – 1,261 = +1165,6 тис. грн.

1,422

Дані розрахунків вказують на те, що на підприємстві не досить повно використовувались резерви зростання продуктивності праці і були недоліки в організації і оплаті і праці.

Якщо порівняти відповідні дані про середню заробітну плату і продуктивність праці працюючих в 2004 та 2002 роках, то результати розрахунків виглядатимуть наступним чином:

І с. з. = 10295,3 : 971 х 1000 = 10602,78 грн. === 2, 331

2047,0 : 450 х 1000 4548,89 грн.

І п п. = 184322,86 = 6, 376

28908,44 грн.

К вип. = 6, 376 = 2, 7353067

2,331

Е = 10295,3 тис. грн. х 2,381 - 6,376 = - 17865,5 тис. грн.

2,331

Тобто, завдяки перевищенню темпів зростання продуктивності праці темпів її оплати в 2004 році порівняно з 2002 роком вдалося досягти економії фонду оплати праці на суму 17865, 5 тис. грн.

РОЗДІЛ 3.

РОЗРОБКА ПРОПОЗИЦІЙ ПО ПІДВИЩЕННЮ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Одним із основних факторів, що впливають на підвищення продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, а саме підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів; вдосконалення технології і підвищення технологічної оснащеності виробництва; підвищення якості продукції; зміна технічно-конструктивних характеристик виробництва; введення нових видів і покращення використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива і енергії.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо. Про низький рівень механізації та автоматизації свідчить той факт, що частка робітників зайнятих на цих процесах, у загальній кількості робітників становить приблизно 46 %. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти збільшенням потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією та автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткування.

Одним із елементів вдосконалення технології є хімізація виробництва. Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовуються не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових матеріалів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їх ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома принципами:

• екстенсивним – збільшення часу їх роботи через скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в національних розмірах, скорочення строків ремонту тощо;
• інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів. У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технологічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу.

Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40 %. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48 %, а в будівництві досягає 61 %. Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці. У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відіграти фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво не використані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні.

Покращення управління виробництвом також впливає на підвищення рівня продуктивності праці.

Управління виробництвом включає в себе:

- вдосконалення організаційної структури:

а) об`єктів управління (створення об`єднань, укрупнення цехів, ділянок, введення без цехової структури, зміни в принципах побудови цехів і виробничих ділянок підприємства в співвідношенні між цехами, раціоналізацію планування підприємства, забезпечення пропорційності між всіма ділянками підприємства з метою прибирання „вузьких місць”).

Кожне робоче місце повинне займати мінімальні, але достатні площі і обсяги виробничих приміщень в залежності від габаритів станків, обладнання і предметів праці. Наприклад, по діючим нормативам мінімальний розмір площі на одного працюючого встановлено рівним 4,5 м², а висота приміщення – 3, 2 м. Збільшення цих нормативів залежить від розмірів обладнання. Так, для машинобудівних заводів і цехів, оснащених дрібними станками, встановлений норматив площі робочого місця до 10 м², для середніх за розмірами станків він підвищується до 20 м², для великих – до 40 м².

При загальному плануванні робочих місць в цеху необхідно створити потрібну для конкретного виробництва ширину і розміщення транспортних проїздів і проходів, які повинні бути, як правило, наскрізними і без тупиків. Приблизні нормативи ширини для головних проїздів - 3 м², а для допоміжних – ширина візка плюс 0,8 м.

б) апарату управління і укрупнення і спеціалізація відділів і служб, прибирання дублювання функцій, впровадження типових структур, покращання оперативно-виробничого планування, впровадження автоматизованих систем управління.

В систему покращання управління виробництвом включається вдосконалення організації виробництва, а саме:

• зміна внутрішньозаводського кооперування і спеціалізації виробництва (спеціалізація цехів, ділянок, робочих місць, укрупнення партій).
• вдосконалення організації допоміжних служб (покращення організації складського господарства, раціоналізація транспортних потоків, централізація і спеціалізація промислового транспорту, енергетичного, інструментального і ремонтного господарства, раціональна експлуатація інструменту і організація централізованого його заточування);
• удосконалення організації матеріально-технічного постачання (своєчасне і комплексне забезпечення матеріально-технічного постачання матеріалами, напівфабрикатами, паливом і енергією.

Покращення організації праці, як механізм підвищення продуктивності праці включає в себе:

• удосконалення організації і обслуговування робочих місць (впровадження типових проектів організації робочих місць робітників і службовців, а також організації праці на ділянках і в цехах);
• удосконалення кооперації праці. впровадження передових прийомів і методів праці, покращення оплати праці (включаючи системи матеріального заохочення і умов праці;

Крім того:

• підвищення кваліфікації робітників, інтенсивності парці, набуття практичних навичок;
• покращення використання робочого часу.

ВИСНОВКИ

Метою даної роботи було вивчення питання продуктивності праці, розробити пропозиції по підвищенню продуктивності праці на прикладі об`єкта дослідження – підприємства – ЗАТ „Радій”.

Підприємство засноване в січні 1954 року. Основним напрямком діяльності в період з 1954 по 1963 рік було виробництво абонентських гучно мовників і електропобутових виробів. З 1963 року підприємство приступило до виробництва динамічних гучномовців для малогабаритних транзисторних радіоприймачів.

Починаючи з квітня 1994 року, підприємство набуло статусу акціонерного товариства. Згодом виробничі напрямки, пов'язані з головками динамічними та інструментом, були реорганізовані у дочірні структури — «Динамік – Радій» та «Інструмент – Радій». Того ж 1994 року в межах конверсії виробництва підприємство розпочало розробку й виготовлення автоматизованих систем управління технологічними комплексами, призначених для всіх АЕС України; чималий обсяг робіт виконується також для російських замовників.

Підвищення продуктивності праці було досягнуто завдяки зростанню фонду робочого часу працівників, зокрема через збільшення частки фактично відпрацьованого часу в загальній структурі робочого часу.

У 2004 році фонд робочого часу дорівнював 2012000 людино-годин, що на 55,6 % більше за показник 2003 року та більш ніж удвічі перевищує рівень 2002 року.

Під дією всіх перелічених чинників середньорічний виробіток у 2004 році становив 184322,86 грн., що більш ніж у 6 разів перевищує показник 2002 року та на 26,1 % — показник 2003 року.

Зростання продуктивності праці засвідчує належну організацію праці на підприємстві та правильне використання внутрішньовиробничих резервів її підвищення.

Обсяг промислової продукції у 2003 році зріс порівняно з 2002 роком на 78033,8 тис. грн. (91042,6 – 13008,8).

При цьому завдяки підвищенню продуктивності праці на одного працюючого обсяг промислової продукції збільшився на 73032 тис. грн., а внаслідок зростання чисельності працюючих — на 5001,2 тис. грн. Так само за рахунок підвищення продуктивності праці у 2004 році обсяг промислової продукції зріс проти 2003 року на 37079,6 тис. грн., а за рахунок збільшення середньооблікової чисельності працюючих — на 50855,3 тис. грн.

Найбільшу питому вагу в обсязі промислової продукції протягом 2002–2004 років мала продукція електронно-розподільчого обладнання для АЕС. У 2003 році обсяг виробництва такого обладнання склав 91007,8 тис. грн., тобто перевищив відповідний показник 2002 року більш ніж у 7 разів.

У 2004 році обсяг виробництва електронно-розподільчого обладнання досяг 176950,1 тис. грн., що на 94,4 % більше за показник 2003 року та більш ніж у 13 разів перевищує рівень 2002 року.

Одним з економічних показників, які впливають на зростання продуктивності праці, є чисельність трудових ресурсів підприємства.

Як свідчать дані табл. 2.1, середньооблікова чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості щороку зростає. Якщо у 2002 році вона дорівнювала 450 особам, то у 2003 році чисельність працюючих збільшилася до 623 осіб, тобто перевищила показник 2002 року на 38,4 %. У 2004 році кількість працюючих в еквіваленті повної зайнятості становила 971 особу, що перевищує показники 2002 та 2003 років на 115,8 % та 55,9 % відповідно.

У 2002 році чисельність робітників становила 239 осіб і була меншою за показник 2003 року на 43,9 % та більш ніж у 2,5 раза меншою за показник 2004 року. Зростання чисельності працюючих протягом 2002–2004 років зумовило збільшення обсягу промислової продукції. Так, якщо у 2002 році обсяг промислової продукції становив 13008,8 тис. грн., то у 2003 та 2004 роках він склав 91042,6 тис. грн. і 178977,5 тис. грн. відповідно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України прийнята 28 червня 1996 року
2. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда: Учебник для ВУЗов. – М.: ЮНИТИ, 1999, 407 с.
3. Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учебник. – М.: НОРМА – ИНФРА - М, 2001. – 432 с.
4. Поляков И.А., Ремизов К.С. Справочник экономиста по труду. – М.: Прогресс, 1996. – 239 с.
5. Френзель А.А. Прогнозирование производительности труда: методы и модели. – М.: Экономика, 1989. – 214 с.
6. Экономика труда и социально - трудовые отношения /Под ред Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. – М.: Изд-во МГУ, Изд-во ЧеРо, 1996. – 623 с.