Підприємницька діяльність банку

1. Банк як складова ринкової інфраструктури. Загальна характеристика банківської системи

Специфіка взаємодії банківських установ із учасниками ринкових відносин у контексті розширеного відтворення демонструє такий рівень організації економічних зв'язків, за якого діяльність окремого банку, на відміну від підприємств небанківського сектору, не може трактуватися як автономне функціонування, обмежене господарськими відносинами лише з конкретним колом партнерів. Завдяки власній природі банки займають унікальне становище в ринковій економіці та, будучи інтегрованими в усі її сегменти, здійснюють суттєвий вплив на життєдіяльність суспільства.

Відповідно, результативна робота банків можлива лише за наявності певної узгодженості, що передбачає координацію їхніх дій та тісну взаємодію в межах єдиного механізму регулювання та нагляду. Сукупність таких взаємозв'язків відображає конкретну форму організації банківської справи в кожній державі — банківську систему. [1, c. 45]

Підходи до трактування банківської системи, що зустрічаються в економічній науці, умовно можна розділити на дві категорії. Перша охоплює загальні визначення, які описують банківську систему як просту сукупність діючих у країні банків. Друга категорія характеризується підміною понять, коли банківську систему ототожнюють із кредитною системою, що включає комерційні банки та спеціалізовані кредитно-фінансові установи. У першому випадку банківську систему визначають як "сукупність банків та банківських установ, що виконують властиві їм функції" або як "сукупність різноманітних видів банків і банківських інститутів у їх взаємозв'язку, що існує в певній країні в конкретний історичний період". У другому випадку до складу банківської системи окремі дослідники включають кредитно-фінансові організації, які за своєю економічною суттю є небанківськими фінансовими інститутами — спеціальні фонди, товариства взаємного кредиту, ломбарди, каси взаємодопомоги. [5, c. 79-80]

Таким чином, чітке визначення умов та їх аналіз має бути вихідним пунктом дослідження як теоретичних засад сутності банківської системи, так і її значення для економіки. До ключових організаційно-економічних передумов, що зумовлюють необхідність системної організації банківської діяльності, варто віднести наступні:

1. Потреба в регулюванні грошового обігу в державі, що пов'язано зі здатністю банків використовувати емісійний механізм під час виконання своїх основних — кредитно-розрахункових — функцій з обслуговування суб'єктів ринку.

Очевидно, що неконтрольована емісія кредитних грошей у платіжний обіг країни може не лише посилити інфляційні процеси, але й дестабілізувати економічну систему загалом. Для запобігання такому сценарію діяльність банківської системи в цілому та емісійна активність банків зокрема повинні ефективно регулюватися державою (зазвичай через центральний банк) за допомогою визначеного набору економічних або адміністративних важелів впливу на банківські установи для своєчасного обмеження чи розширення їхніх можливостей щодо емітування грошових ресурсів. Практична реалізація цього завдання можлива лише за умови функціонування банків у рамках єдиної системи, де вони як складові цілісного механізму зобов'язані дотримуватися спільних правил, зокрема й щодо регулювання емісійної спроможності.

Лише за таких умов можна забезпечити господарський оборот країни необхідною кількістю платіжних засобів, а функціонування банків у межах системи є необхідною (хоча й недостатньою) передумовою стабільності грошового обігу як одного з головних чинників сталого розвитку національної економіки.

2. Необхідність організації платежів у господарстві, що зумовлено опосередкуванням банками обігу основної частини грошової маси. Можливості ефективної роботи підприємств усіх секторів економіки значною мірою залежать від своєчасності та повноти розрахунків, які здійснюють банки. Оскільки окремий комерційний банк не в змозі забезпечувати платежі всіх суб'єктів господарювання, він змушений вступати в розрахункові відносини з іншими банківськими установами, що обслуговують відповідних контрагентів. Це, своєю чергою, вимагає належного організаційного оформлення таких відносин, тобто їх централізованого нормування та регулювання в межах єдиної системи. Отже, лише за умови злагодженої, скоординованої роботи всієї банківської системи, а не окремих банків, щодо організації платіжного обороту країни та належного технічного забезпечення й контролю рух грошових потоків в економіці може відповідати потребам як індивідуальних кругооборотів капіталів підприємств, так і відтворювального процесу на макрорівні.

3. Потреба в забезпеченні стабільного функціонування банків як гарантії збереження коштів клієнтів і підтримання нормального процесу кредитування економіки. Стійкість банківської діяльності є одним із пріоритетів економічної політики держави, оскільки від неї залежать макроекономічна стабільність та економічне зростання. Діяльність банківських установ, пов'язаних численними зв'язками з усіма ланками господарства та між собою, має високоризиковий характер, тому будь-які негативні зміни їхнього фінансового стану можуть мати значно серйозніші наслідки для економіки, ніж аналогічні зміни на підприємствах нефінансового сектору. У зв'язку з цим необхідною умовою нормальної діяльності банків є організація ефективного контролю та нагляду з боку держави, що передбачає формування єдиного організаційного простору, у якому банківська справа піддається всебічній регламентації та регулюванню, практичним виявом чого є чітко структурована банківська система.

У цьому контексті, як і у випадку з емісійною діяльністю, йдеться про регулятивний вплив держави через центральний банк або інші уповноважені органи на діяльність комерційних банків із метою запобігання їхнім банкрутствам, а також заходи щодо гарантування повернення вкладів у разі неспроможності банківських установ виконувати власні фінансові зобов'язання. Лише за таких умов формується належний рівень довіри до банків, що може стимулювати нагромадження грошових ресурсів як важливого джерела кредитування реального сектору та сприяти економічному зростанню. [1, c. 46-49]

Якщо рівень розвитку банківської системи перестає відповідати потребам суб'єктів ринку, яких вона обслуговує, необхідно вносити кардинальні зміни до структури системи та умов і методів її функціонування (така ситуація характерна для початкових етапів реформування адміністративно-командної економіки при переході до ринку). Однак якщо темпи ринкових перетворень у банківській системі починають суттєво випереджати реформування інших сфер економіки (на наступних стадіях перехідного періоду), це негативно позначається на самих банках, результати діяльності яких можуть значно нівелюватися відставанням рівня ефективності функціонування їхніх клієнтів — суб'єктів господарювання. Це потребує позитивних якісних зрушень у процесі реформування всієї економіки з приведенням її, як і банківської системи, до вищого рівня розвитку. [8, c. 8]

2. Організація в системі менеджменту

Організація являє собою соціальне утворення з визначеними межами, яке свідомо координується та функціонує на відносно постійній основі для досягнення поставленої мети. Під "свідомою координацією" розуміється управління, а під "соціальним утворенням" — те, що організація складається з людей або груп осіб, які взаємодіють між собою. Організаційні процеси мають соціальну сутність, а взаємодія членів груп має бути збалансованою та передбачає необхідність координації.

На думку В.І. Терещенка, організація — це структура, кістяк, у рамках якого здійснюються певні заходи.

Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети чи цілей. Щоб бути справжньою організацією, ця група має відповідати таким вимогам:

• наявність принаймні двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;
• наявність хоча б однієї спільної мети;
• наявність членів групи, які свідомо працюють разом для досягнення значимої для всіх мети.

Будь-яка організація складається з елементів (відділів, служб, груп, окремих виконавців), їхніх ролей і відносин, визначених ієрархією, поліархією, писаними та неписаними правилами (кодексами) поведінки. Ці ролі, відносини й кодекси можуть мати офіційні та неофіційні аспекти або офіційну й неофіційну структури.

Поняття "організація" належить до найбільш уживаних. Воно використовується щонайменше в трьох значеннях:

• організація як система;
• організація як стан;
• організація як процес [5, c. 122-125].

Організації як системі притаманні такі ознаки:

• цілісність — система являє собою сукупність конкретних елементів із властивими лише їм характеристиками та характером взаємозв'язку. Таким чином, система виділяється з нескінченного різноманіття об'єктів матеріального світу;
• подільність — система допускає розподіл на підсистеми й елементи, які, своєю чергою, мають системні властивості. Сама досліджувана система входить у ширшу сукупність елементів, тобто в систему вищого рівня.

Організація як процес є проявом суспільної діяльності, що виникла на основі суспільного поділу праці. Функціональне призначення організації в цьому значенні полягає у створенні нових і вдосконаленні вже створених та функціонуючих систем будь-якого виду. Тому організувати — означає створити нову систему або поліпшити стан наявної в процесі її функціонування відповідно до мінливих внутрішніх і зовнішніх умов.

Організація як форма суспільної діяльності завжди конкретна, як і інші види праці. Конкретність організації зумовлюється її об'єктом. Для виробничої системи велике значення має організація виробництва, праці та управління.

Організація як процес здійснюється людьми. Вона сформувалася у величезний самостійний об'єкт, тому виділилася також особлива група професійних працівників, яких називають фахівцями з організації виробництва, праці та управління. У своїй практичній діяльності вони широко використовують організаційні методи, що забезпечують реалізацію організаційних впливів. Застосування заходів організації як засобу вдосконалення систем передбачає наявність загальних організаційних основ. Такими є об'єктивні закони організації.

Організація процесу управління, як і будь-яка організація загалом, передбачає розподіл і закріплення робіт за етапами, регламентування та нормування їхньої послідовності й термінів, установлення міри дисциплінарних стягнень, введення обов'язкових вимог здійснення процесу управління.

Організація процесу управління — це всебічне його впорядкування, що визначає чіткість, послідовність і допустимі межі його здійснення. Іншими словами, це доцільна побудова процесу управління в часі та просторі відповідно до потреб узгодження спільної праці в соціально-економічній системі із завданнями підвищення ефективності управління виробництвом.

Організація процесу управління передбачає встановлення:

• необхідної послідовності виконання різних його циклів, етапів, стадій і операцій, а також можливої та необхідної в певних умовах паралельності виконання різних робіт;
• тимчасових меж виконання робіт визначеного виду та їхнє групування за факторами інтенсифікації управління;
• чіткого порядку надходження необхідної та достатньої інформації для нормального й своєчасного здійснення кожного з етапів процесу управління та всіх його операцій;
• порядку участі різних ланок системи управління в етапах процесу управління;
• процедур процесу управління як обов'язкових операцій для визначеного виду робіт (операцій узгодження, обговорення, візування, затвердження, інформування тощо) [11, c. 106-109].

Організація має відносно визначені межі, що можуть змінюватися з часом. Члени організації, на яких покладаються визначені обов'язки, роблять свій внесок у досягнення встановлених цілей. Перевага організованих груп полягає в тому, що людина, входячи до складу колективу, може успішніше досягти своїх цілей, ніж індивідуально. Тому для досягнення своїх цілей вона створює інтегровані, кооперативні системи поведінки.

Визначення організації передбачає необхідність формального координування взаємодії працівників. Структура організації визначає, яким чином мають бути розподілені задачі, хто доповідає і кому, які формальні координуючі механізми та моделі взаємодії. Для неї характерні комплексність, формалізація та визначене співвідношення централізації й децентралізації.

Важливо підкреслити, що організації заздалегідь проектуються, моделюються для формування структури, підпорядкованої інтересам досягнення встановлених цілей. У проектуванні організації використовується уявлення про неї як про організм, що діє раціонально та цілеспрямовано, має апріорі встановлену мету й удосконалює методи її досягнення. Проектування в сучасних умовах зумовлене складністю управління організаціями, необхідністю застосування науково обґрунтованих методів для виконання функцій управління та спеціалізацією управлінської праці. Цей підхід якісно відрізняється від поширених методів підвищення ефективності організацій — таких як традиційне розчленовування й об'єднання на науковій основі підрозділів чи сфер відповідальності керівників, їхня заміна, поліпшення тих чи інших організаційних процедур.

Кожна організація має своє призначення — місію, заради якої люди поєднуються та здійснюють свою діяльність. Місія — поняття неоднозначне. Здійснюючи свою місію (призначення), організація домагається досягнення визначених цілей — виживання, росту, прибутковості. Вона випускає визначену продукцію та надає послуги, використовує різні технології тощо [9, c. 316-318].

3. Організація систем руху товару та його збуту. Реклама в системі просування товару

Після вибору та обґрунтування каналу розподілу перед підприємством постає не менш важливе й складне завдання щодо раціональної організації руху товарів від виробника до споживача продукції.

Товарорух — це діяльність підприємства з планування, практичної реалізації та контролю за фізичним переміщенням готових виробів від місця їхнього виготовлення до місця експлуатації з метою задоволення потреб, запитів і побажань споживачів та забезпечення госпрозрахункових принципів роботи виробників.

У процесі товароруху підприємство організовує збереження, вантажну (транспортну) обробку та переміщення товарів таким чином, щоб вони були доступними для посередників і кінцевих споживачів у потрібний час і в потрібному місці.

Процес організації товароруху складається з кількох етапів.

1. Процедура обробки замовлень. Товарорух починається з моменту отримання замовлення від споживача.
2. Вибір місця збереження запасів у системі складування. Цикли виробництва та споживання товарів, як правило, не збігаються за часом, тому виникає проблема збереження готових виробів до моменту їхньої реалізації. Необхідно вирішити питання про необхідну кількість складів та їхнє територіальне розташування.
3. Розробка системи управління запасами. Задоволеність споживачів діями збутової служби виробника значною мірою залежить від рівня товарно-матеріальних запасів. Збільшення обсягів запасів необхідно строго обґрунтувати, визначивши, чи достатньою мірою зростуть обсяги збуту та рівень доходів, щоб виправдати збільшення витрат підприємства на створення підвищених розмірів товарних запасів.
4. Транспортування продукції споживачу. Від вибору виду транспорту значною мірою залежать рівень цін на вироби, своєчасність їхньої доставки, стан виробів у момент прибуття до місця призначення (до споживача). При відвантаженні товарів найчастіше користуються п'ятьма найбільш розвинутими видами транспорту: залізничним, водним, автомобільним, трубопровідним і повітряним.

При дослідженні витрат їх доцільно групувати відповідно до основних функцій цього процесу: управління збутовою діяльністю; вивіз готової продукції на склад (внутрішньозаводське переміщення); утворення та зміст товарних запасів і підготовка продукції до постачання відповідним споживачам; доставка готової продукції на станцію відправлення та її відвантаження; фірмове обслуговування виробів у споживача після продажу.

Для вибору найкращого варіанта системи руху товарів і контролю ефективності збутової служби рекомендується використовувати формулу (1.1) загальних витрат товароруху:

І = Т_р + С_с + V_с + Д_з -->min, (1.1)

де, І — загальні витрати, пов'язані з рухом товару;

Т_р — транспортні витрати;

С_с — постійні складські витрати;

V_с — змінні складські витрати;

Д_з — дефіцит запасів.

Досягнення мінімальних витрат товароруху значною мірою залежить від способів транспортування та виду транспорту, кількості проміжних ланок системи руху товарів, розташування й обсягу складів, стратегії управління запасами та інших факторів. Тому при розробці ефективних систем товароруху багатоваріантність розглянутих пропозицій є обов'язковою.

Реклама та просування товарів і послуг можуть сприяти або процвітанню, або занепаду бізнесу. Мати гарні товари та послуги, але не рекламуючи й не просуваючи їх, схоже на те, якби взагалі не мати бізнесу.

Мета реклами — привернути увагу, викликати інтерес, передати споживачеві інформацію та спонукати його діяти певним чином. Виробити товар ще недостатньо, важливо, щоб він знайшов свого споживача. Тому рекламне звернення має повідомити щось важливе та цікаве для споживача, про щось виключне, особливе, чого немає в інших товарах. Звернення в рекламі має бути правдивим, доказовим і виголошеним доступно, вчасно, щоб покупець звернув увагу на рекламований товар (послугу) та придбав його.

Список використаної літератури

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. — Львів : Світ, 1995. — 294с.
2. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Человек, стратегия, организация, процесс: Учебник. — 2.изд. — М. : Фирма Гардарика, 2005. — 416с.
3. Єрмошенко М. Менеджмент : Навчальний посібник / Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко; Національна академія управління. -К.: Національна академія управління, 2006. -655 с.
4. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. — К. : Академвидав, 2003. — 415с.
5. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник / Микола Мартиненко. -К.: Каравела, 2005. -494 с.
6. Менеджмент: теоретичні основи і практикум : Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти / Олег Гірняк, Петро Лазановський. -К.: Магнолія плюс; Львів: Новий Світ-2000, 2003. -334 с.
7. Мошек Г.Є. Основи менеджменту: Навч. посібник / Інститут змісту та методів навчання; Київський держ. торговельно-економічний ун-т. — К., 2003. — 136с.
8. Осовська Г. Менеджмент організацій : Навчальний посібник / Галина Осовська, Олег Осовський. -К.: Кондор, 2005. -853 с.
9. Пушкар Р. Менеджмент: теорія та практика : Підручник / Роман Пушкар, Наталія Тарнавська; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп. -Тернопіль: Карт-бланш, 2003. -486 с.
10. Рудінська О. Менеджмент : Посібник / Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -334 с.
11. Сердюк О. Теорія та практика менеджменту : Навчальний посібник / Олександр Сердюк; М-во освіти і науки України. -К.: ВД "Професіонал", 2004. -424 с.
12. Стадник В. Менеджмент : Посібник / Валентина Стадник, Микола Йохна. -К.: Академія, 2003. -463 с.
13. Тарнавська Н. Менеджмент: теорія та практика : Підруч. для вузів / Наталія Тарнавська, Роман Пушкар. -Тернопіль: ВКФ "Карт-бланш", 1997. -457 с.
14. Хміль Ф. Менеджмент : Підручник для студ. вуз. / Федір Хміль. -К.: Вища школа, 2002. -350 с.
15. Шегда А. Менеджмент : Учебник / Анатолий Шегда. -3-е изд., испр. и доп. -К.: Знання, 2006. -645 с.