Пестициди, гербіциди, отрутохімікати як екологічний фактор

Вступ

1. Екологічні фактори
2. Пестициди
3. Гербіциди
4. Захист рослин

Висновки

Використана література

Вступ

У процесі еволюції сформувалося людське суспільство, яке дедалі активніше почало втручатися в природні процеси, впливаючи на довкілля та планету загалом. Спочатку такий вплив здебільшого мав негативні наслідки. Непродумане вирубування лісів уздовж водойм, розорювання заплав річок спричиняли обміління водойм, їх замулення, пересихання, появу ярів та вітрову ерозію. Однак упродовж тривалого історичного періоду ці впливи мали локальний, місцевий характер. Лише впродовж останнього століття антропогенний тиск на природу зріс у тисячі разів і набув глобальних масштабів. Це зумовлено як стрімким зростанням населення («демографічний вибух»), так і науково-технічним прогресом.

Уражаючі фактори загроз — це невід’ємна частина будь-якого небезпечного процесу чи явища, що виникає внаслідок дії джерела загрози та характеризується фізичними, хімічними й біологічними параметрами. Усі численні небезпечні фактори, що загрожують людині та її середовищу, поділяють на чотири категорії: екологічні, військові, соціально-економічні та техногенні. Такий поділ є доволі умовним, адже під час аналізу безпеки людини, суспільства й природи вплив цих факторів зазвичай неможливо чітко розмежувати. Їх слід розглядати комплексно, враховуючи взаємодію та ієрархічні зв’язки. Цей підхід має стати основою для вирішення питань безпеки людини та довкілля. Екологічні фактори загроз — це чинники, зумовлені природними причинами (несприятливі кліматичні умови, фізико-хімічні властивості ґрунту, води, атмосфери, функціональні особливості екосистем, природні лиха та катастрофи тощо).

Тема роботи: «Пестициди, гербіциди, отрутохімікати як екологічний фактор».

Основні завдання роботи: 1) охарактеризувати екологічні фактори; 2) розкрити сутність понять пестицидів і гербіцидів.

1. Екологічні фактори

Екологічні фактори — це всі складові (елементи) природного середовища, що впливають на існування та розвиток організмів, на які живі істоти відповідають пристосувальними реакціями (поза межами адаптаційних можливостей настає загибель). Раніше виокремлювали три групи таких факторів: абіотичні (неорганічні умови: хімічні та фізичні — склад повітря, води, ґрунтів, температура, світло, вологість, радіація, тиск тощо), біотичні (форми взаємодії між організмами, як-от хазяїн — паразит) та антропогенні (форми людської діяльності).

Нині розрізняють десять груп екологічних факторів (загалом близько шістдесяти), об’єднаних у спеціальну класифікацію: за часом — фактори часу (еволюційний, історичний, діючий), періодичності (періодичний і неперіодичний), первинні та вторинні; за походженням (космічні, абіотичні, природно-антропогенні, техногенні, антропогенні); за середовищем виникнення (атмосферні, водні, геоморфологічні, фізіологічні, генетичні, екосистемні); за характером (інформаційні, фізичні, хімічні, енергетичні, термічні, біогенні, комплексні, кліматичні); за об’єктом впливу (індивідуальні, групові, видові, соціальні); за ступенем впливу (летальні, екстремальні, обмежувальні, мутагенні, тератогенні); за умовами дії (залежні чи незалежні від щільності); за спектром впливу (вибіркової чи загальної дії).

Одні й ті самі екологічні фактори по-різному впливають на організми різних видів, що співіснують. Для одних вони можуть бути сприятливими, для інших — ні. Важливе значення має реакція організмів на силу впливу фактора, негативна дія якого може виникати як за надлишку, так і за нестачі дози. Тому існує поняття сприятливої дози, або зони оптимуму, та зони песимуму (дози, за якої організми відчувають пригнічення). Діапазон зон оптимуму й песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності — здатності організму пристосовуватися до змін умов середовища. Кількісно вона визначається діапазоном умов, у межах якого вид може нормально існувати. Екологічна валентність різних видів суттєво відрізняється (наприклад, північний олень витримує коливання температури від –55 до 25–30 °C, а тропічні корали гинуть уже за зміни температури на 5–6 °C).

За екологічною валентністю організми поділяють на стенобіонтів — із низькою здатністю до адаптації (орхідеї, форель, далекосхідний рябчик, глибоководні риби) та еврибіонтів — із широкою пристосованістю до змін довкілля (колорадський жук, миші, пацюки, вовки, таргани, очерет, пирій). Серед еврибіонтів і стенобіонтів залежно від конкретного фактора виділяють евритермних і стенотермних (за реакцією на температуру), евригалінних і стеногалінних (за реакцією на солоність), еврифотів і стенофотів (за реакцією на освітлення).

Варто підкреслити, що в природі екологічні фактори діють комплексно. Особливо важливо враховувати це, оцінюючи вплив хімічних забруднювачів, коли «сумаційний» ефект (негативна дія однієї речовини посилюється дією інших, до чого додається вплив стресу, шумів, різних фізичних полів — радіаційного, теплового, гравітаційного чи електромагнітного) суттєво змінює умовні значення ГДК, наведені в довідниках. Це питання досі недостатньо вивчене, але через свою актуальність активно досліджується в усіх розвинених країнах.

Важливим є також поняття лімітуючих факторів, тобто таких, рівень (доза) яких наближається до межі витривалості організму, а концентрація нижча або вища за оптимальну. Це поняття ґрунтується на законі мінімуму Лібіха (1840 р.) і законі толерантності Шелфорда (1913 р.). Найчастіше лімітуючими факторами є температура, світло, біогенні речовини, течії, тиск у середовищі, пожежі тощо.

Найбільш поширені організми з широким діапазоном толерантності щодо всіх екологічних факторів. Найвища толерантність характерна для бактерій і синьо-зелених водоростей, які виживають у широкому діапазоні температур, радіації, солоності та рН.

Екологічні дослідження, що вивчають вплив екологічних факторів на існування й розвиток окремих видів, їхні взаємозв’язки з довкіллям, є предметом науки аутекології.

Розділ біоекології, який вивчає умови формування структури й динаміки популяцій певного виду, називається демекологією, а розділ, що досліджує асоціації популяцій різних видів рослин, тварин, мікроорганізмів (біоценозів), шляхи їх формування та взаємодії з довкіллям, — синекологією. У межах синекології виділяють фітоценологію, або геоботаніку (об’єкт вивчення — рослинні угруповання), та біоценологію (угруповання тварин).

Наступним важливим поняттям є ланцюг живлення (трофічний ланцюг) — це взаємовідносини між організмами під час перенесення енергії їжі від її джерела (зеленої рослини) через ряд організмів (шляхом поїдання) на вищі трофічні рівні. На цьому шляху діють автотрофи — представники рослинного світу — та гетеротрофи різного ступеня. Розглянемо це поняття детальніше.

Ланцюги живлення — це живі канали, що передають енергію вгору, а смерть і розкладання повертають її в ґрунт. Оскільки система незамкнена, частина енергії втрачається під час розкладання, частина надходить у повітря, частина накопичується в ґрунтах, торфі, довгоживучих лісах. Ця постійно діюча система є життєвим фондом, що безперервно накопичується та перебуває в постійному обороті.

Швидкість і характер передачі енергії вгору залежать від складної структури спільноти рослин і тварин. Родючість — це здатність ґрунтів отримувати, накопичувати й вивільняти енергію. Лінії залежності, що відображають передачу енергії, яка міститься в їжі, від її першоджерела (рослин, продуцентів) через низку організмів, кожен із яких поїдає попереднього та поїдається наступним, називаються ланцюгами живлення. Вони утворюють біотичну або екологічну піраміду. Людина — один із тисячі її щаблів, завдяки яким піраміда стає все вищою та складнішою. Найнижча сходинка — ґрунт, на неї спирається наступна — рослини. На сходинку, представлену рослинами, спирається вища — комахи та інші безхребетні, далі — птахи й гризуни, ще вище — різні інші групи тварин. Найвищу й найвужчу сходинку становлять великі хижаки.

2. Пестициди

Як відомо, основним засобом боротьби з бур’янами є пестициди.

Пестициди — це хімічні сполуки, що пригнічують розвиток певних груп рослин або інших шкідливих організмів, не завдаючи значної шкоди корисним культурам. Однак хімічні засоби дають лише тимчасовий ефект, оскільки з часом сприяють виробленню стійкості до постійно застосовуваних препаратів. Це зумовлює потребу у використанні нових, ще сильніших речовин, які водночас посилюють негативний вплив на ґрунт, воду, повітря, якість продукції, корисну флору й фауну, прискорюючи порушення біологічної рівноваги в природному середовищі. Дослідження свідчать, що в посівах кукурудзи майже 30 видів бур’янів, раніше чутливих до гербіцидів, набули стійкості до них. Виживаючи навіть після посиленої обробки посівів гербіцидами, вони спричиняють значні втрати врожаю. Нині налічується понад 400 видів комах і 7 видів гризунів, зокрема щурів, нечутливих до пестицидів.

Поширення пестицидів у довкіллі відбувається як фізичним, так і біологічним шляхом. Перший спосіб — розсіювання вітром в атмосфері та поширення через водотоки. Другий — перенесення живими організмами по харчових ланцюгах. Із просуванням організмів до вищих ланок харчового ланцюга концентрації шкідливих речовин зростають, накопичуючись у внутрішніх органах, переважно в печінці та нирках.

Отже, інтенсивну хімізацію сільського господарства можна оцінювати з двох позицій — як економічно вигідну та як екологічно небезпечну для довкілля і самої людини.

Інтенсивне забруднення природного середовища значною мірою є наслідком нераціонального сільськогосподарського виробництва. Щороку з мінеральними добривами на сільськогосподарські угіддя надходить 193 тис. т фтору, 1,6 тис. т цинку, 620 тис. т міді та 622 т калію.

У 90-ті роки залишкова кількість пестицидів у продуктах харчування, рослинах і тваринах зросла (порівняно з 60-ми роками) більш ніж у 9 разів. Отруйні речовини, що містяться в мінеральних добривах, хімічних меліорантах та отрутохімікатах, проникають в організми людей, спричиняючи захворювання.

Особливого значення набуває застосування системних фунгіцидів (нині рекомендовано до виробництва близько 300 препаратів), стійких до змивання з рослин. Неправильне їх застосування може завдати значної шкоди посівам, довкіллю, здоров’ю людей, свійським тваринам і птиці. У багатьох інструкціях норми витрат препарату зазначені в широких межах, наприклад, 1–2 кг на 1 га.

Застосування великих доз добрив може погіршити якість продукції та ґрунтових вод, що зумовлює забруднення річок і водойм. Використання мінеральних добрив дало змогу певною мірою підвищити врожайність культур, однак подальше збільшення їх доз уже не сприяло її зростанню, що пов’язано зі зменшенням запасів гумусу в ґрунті. Зростання врожайності неможливе без удосконалення технології внесення добрив. Безконтрольне їх застосування призводить до забруднення довкілля, що загрожує здоров’ю людини. Особливо небезпечне неправильне або надмірне використання пестицидів. Причому деяка їх частина трансформується, тобто виникають нові токсичні речовини (вторинна токсикація). Оцінити всі наслідки впливу пестицидів неможливо через недосконалість методів дослідження.

Усі без винятку пестициди при ретельному вивченні виявляли мутагенну або інші негативні дії на живу природу та людину. Навіть разові контакти людини з такими пестицидами, як діелдрін, паратіон, призводять до зміни біотоків головного мозку (енцефалограми). А вплив сучасних органофосфатних пестицидів, які швидко розкладаються, загрожує розвитком депресій, роздратування, розладом пам’яті та іншими нейропсихологічними порушеннями. Близько 90% усіх фунгіцидів, 60% гербіцидів і 30% інсектицидів є канцерогенними.

Учені ще десятиліття тому попереджали про неминучість зараження пестицидами ґрунтових і підземних вод. Тоді їхнім тривогам не надали значення, а нині в різних штатах США близько третини артезіанських свердловин закрито для питного водозабезпечення через забруднення пестицидами. У нашій країні вміст пестицидів в артезіанських водах не контролюється.

Підраховано, що 98% інсектицидів (проти комах) і фунгіцидів (проти грибкових захворювань), 60–95% гербіцидів (проти бур’янів) не досягають об’єктів пригнічення, а потрапляють у воду та повітря. Крім того, застосовують ще й зооциди (проти гризунів), які створюють у ґрунті мертве середовище.

Застосування пестицидів призводить до пригнічення біологічної активності ґрунтів, перешкоджає природному відновленню родючості, викликає втрату харчової цінності та смакових якостей сільськогосподарської продукції, збільшує втрати та скорочує термін збереження продукції, знижує врожайність багатьох культур унаслідок загибелі комах-запилювачів. Втрати в нашому сільському господарстві лише від зниження врожаю через недостатнє запилення рослин (оскільки ці препарати знищують природних запилювачів) становлять близько 2 млрд грн, тобто покривають 30–40% прибутку, який приписують дії пестицидів.

Очевидними є негативні наслідки застосування пестицидів для здоров’я людини, причому спостерігається тенденція до їх зростання. Водночас в об’єктів, які пригнічуються пестицидами, спостерігається певна пристосованість до них.

Сьогодні близько 500 видів комах уже стійкі до інсектицидів. Пристосованість до пестицидів виникає протягом 10–30 поколінь, підтверджуючи справедливість теорії еволюції Ч. Дарвіна: у процесі мікроеволюції виробляється нова властивість. Помічено, наприклад, що в колорадського жука виробляється імунітет до отрутохімікатів. Знаючи це, господарства в 10 разів перевищують концентрацію розчину, що згубно позначається на багатьох інших організмах. Недостатньо обґрунтованим є твердження, що застосування пестицидів дає змогу зберегти майже третину врожаю. Практика свідчить, що повного збереження врожаю не можна досягти препаратами. Так, у США, незважаючи на десятикратне зростання використання пестицидів за чотири останні десятиліття, загальні втрати сільськогосподарської продукції від різних шкідників, бур’янів і хвороб не знизились, а навпаки, зросли з 31 до 37%. А якщо врахувати втрати в інших галузях, зумовлені пестицидами? Наприклад, вирощений на Кубані рис дав близько 1,5 млрд грн прибутку, але водночас збитки від застосовуваних там пестицидів лише в рибному господарстві Азовського басейну перевищували 2 млрд крб.

Поширенню застосування пестицидів значною мірою сприяє вміння зарубіжних хімічних компаній рекламувати свій товар. А ми, довірившись їхній рекламі, витрачаємо на ці препарати сотні валютних карбованців щороку, до того ж допускаємо значні перевищення рекомендованих доз хімічних засобів захисту, проведення суцільних обробок замість вибіркових. До 40% пестицидів у нас розпилюється в повітря, що категорично заборонено в багатьох країнах. Часто завищуються норми витрат пестицидів. Наприклад, японці свій пестицид топсин використовують із розрахунку 67 г на 100 л розчину, а в наших інструкціях для спрощення технології норми визначені вже в розмірі 100 г.

3. Гербіциди

Гербіциди застосовують для знищення бур’янів або запобігання їх проростанню. Крім того, використання гербіцидів дає змогу зменшити або повністю виключити ручні чи механічні обробки, що, своєю чергою, запобігає ерозії ґрунту та зменшує втрати вологи.

Гербіциди поділяються на дві групи:

• селективні гербіциди;
• неселективні гербіциди (або гербіциди суцільної дії).

Селективні гербіциди використовуються на конкретних культурах, не пошкоджуючи саму культуру, а лише пригнічуючи небажані рослини бур’янів, що ростуть на тому ж полі, де й культурні рослини, конкурують із ними за поживні речовини, світло й вологу.

Неселективні гербіциди (суцільної дії) впливають на всю рослинність, що знаходиться на полі, проникаючи в рослини крізь зелену листову поверхню. Їх використовують, коли культурні рослини відсутні на полі (після збирання, на парах та ін.).

4. Захист рослин

Хімічний метод захисту рослин полягає у застосуванні пестицидів хімічного синтезу (хімічних засобів захисту рослин), які здатні викликати загибель різноманітних видів шкідливих організмів або порушувати їх розвиток. Пестициди класифікують за призначенням, способом проникнення та характером дії на шкідливі організми, за хімічною будовою і складом.

За призначенням пестициди поділяють на такі основні групи:

• інсектициди — проти комах, акарициди — проти кліщів;
• інсектоакарициди — одночасно проти комах і кліщів;
• фунгіциди — проти грибних хвороб;
• бактерициди — проти бактеріальних хвороб;
• гербіциди — проти бур’янів;
• нематоциди — проти фітогельмінтів (шкідливих нематод);
• родентициди — проти шкідливих гризунів;
• арборициди — проти небажаної дерев’янистої та чагарникової рослинності.

До хімічних засобів захисту рослин належать також регулятори росту (стимулювання або гальмування) рослин — ретарданти, препарати для знищення листя — дефоліанти, для підсушування рослин — десиканти, препарати для відлякування — репеленти, для приваблення — атрактанти, для стерилізації комах — статеві стерилянти, препарати, що обмежують харчування комах, — антифідинги, або антифіданти.

За способом проникнення в організм, характером дії та деякими іншими критеріями пестициди можна поділити на ряд підгруп. Інсектициди та акарициди бувають контактні та системні. Перші уражують комах при контакті з будь-якою частиною тіла; їх застосовують проти шкідників, що живуть відкрито (попелиці, кліщі, клопи, личинки багатьох метеликів, пильщики тощо) на всіх стадіях розвитку. До контактних препаратів кишкової дії належать ті, що надходять в організм шкідника разом із кормом і отруюють його при потраплянні до кишечнику; їх застосовують проти фітофагів із гризучим ротовим апаратом. Системні пестициди здатні проникати в рослину, пересуватися по судинній системі та отруювати комах у результаті їх живлення на таких рослинах; їх застосовують проти шкідників із сисним або колючим ротовим апаратом (кліщі, попелиці, кокциди, клопи та ін.). Фуміганти проникають в організм комахи через органи дихання; застосовуються проти шкідників запасів.

Деякі препарати, наприклад мінеральні масла, прямої токсичної дії не мають, проте вони закупорюють дихальні шляхи фітофага, в результаті чого він гине від асфіксії.

Фунгіциди за характером дії також поділяють на контактні та системні. Перші не проникають у рослину і діють на збудника хвороби при безпосередньому контакті. До цієї групи належать неорганічні препарати сірки, міді, похідні дитіокарбамінової кислоти та ін. Їх захисна дія визначається терміном наявності на поверхні рослин в ефективній кількості та залежить від метеорологічних умов. Застосовують їх у періоди, що передують масовому поширенню збудників хвороб, і діють на патогена до того, як відбувається зараження рослин. Вони не можуть знищувати патогенів після вторгнення їх у рослинну тканину.

Системні фунгіциди проникають у тканини та судинну систему рослин і рухаються по ній. Тривалість їх дії меншою мірою залежить від метеорологічних умов; вони виявляють лікувальний ефект, запобігаючи загальному ураженню рослини або знищуючи патогени в ній. Результативність системних фунгіцидів залежить від часу з моменту вторгнення фітопатогена у тканину рослини до початку хімічної обробки. Чим коротший період після вторгнення патогена та застосування препарату, тим вища його ефективність.

Лікувальний вплив на рослини можуть мати не тільки речовини, які діють безпосередньо на фітопатогена, а й речовини, які інактивують токсини або змінюють обмін речовин у рослин, підвищуючи їх стійкість. Такі речовини називають препаратами імунізуючої дії.

Гербіциди за характером дії на рослини поділяють на дві основні групи: суцільної дії, які знищують усі види рослин, і вибіркові (селективні), що уражують тільки певні види рослин і нешкідливі для інших. За зовнішніми ознаками дії та особливостями застосування розрізняють гербіциди: контактні, системні та ті, що діють на кореневу систему рослин або на проростаюче насіння. Контактні гербіциди уражують листя і стебла рослин при контакті з ними та тільки ті ділянки, на які потрапив препарат, тому не впливають на кореневу систему бур’янів, які відростають знову. До системних гербіцидів належать речовини, здатні пересуватися по судинній системі рослин. Потрапивши на листя, стебла чи корені рослин, системні гербіциди поширюються по всій рослині, спричинюючи її загибель. Застосування препаратів системної дії особливо ефективне проти бур’янів, що мають добре розвинену кореневу систему, особливо багаторічних. Третю групу становлять гербіциди, які вносять у ґрунт для знищення проростаючого насіння та коренів бур’янів.

За походженням діючого інгредієнта виділяють пестициди: неорганічні, органічні та біологічні. Неорганічні й органічні сполуки — найбільш численна група, до якої належать пестициди високої фізіологічної активності. Залежно від хімічного складу діючих речовин органічні препарати поділяють на хлорорганічні, фосфорорганічні, похідні карбамінової, тіо- та дитіокарбамінової кислот, нітропохідні фенолів, синтетичні піретроїди, похідні сечовини тощо. Біологічні препарати мають рослинне, вірусне, бактеріальне або грибне походження (піретрини, вірусні, бактеріальні, грибні препарати, антибіотики, фітонциди тощо).

Ефективність застосування пестицидів значною мірою залежить від форми препарату та умов, за яких відбувається його контакт із шкідливими організмами.

Для застосування в сільському господарстві виготовляють різні препаративні форми пестицидів: змочувані порошки (з.п.), водні концентрати суспензій (к.с.), концентрати емульсій (к.е.), водні розчини (в.р.), гранульовані пестициди (г.), водорозчинні гранули (див. Перелік термінів). У мікрокапсульованих препаратів діюча речовина вміщена в оболонку (капсулу), яка легко руйнується під впливом тих або інших речовин, світла, механічним шляхом або при нагріванні. Розмір капсули — 5–100 мкм. Ці препарати застосовують тоді, коли необхідно виключити прямий контакт людини, тварин і рослин із діючою речовиною на певний час або уповільнити його вплив. Мікрокапсулювання пестицидів є перспективним і набуватиме ширших масштабів у міру збільшення випуску дешевих плівкоутворювальних речовин.

До нових препаративних форм пестицидів належать текучі суспензії, що є мікрогранулами, які розпадаються у воді з утворенням стійкої суспензії. Набувають поширення пестициди у формі змочуваних порошків, текучої пасти тощо. При розведенні водою вони утворюють суміш суспензії та емульсії, яка ефективніша, ніж проста суспензія.

Вибір способу застосування пестицидів зумовлюється формою препарату, видом шкідливого організму і рослини, а також необхідністю безпеки для довкілля та людини.

Обприскування — нанесення на оброблювану поверхню пестицидів у краплиннорідкому стані. Обприскування — універсальний, найбільш поширений спосіб застосування пестицидів, характеризується малою витратою діючої речовини на одиницю площі, різноманітним її розподілом на оброблюваній поверхні, забезпечує добре прилипання та утримання на об’єктах, застосування комбінованих сполук. Обприскування пестицидами здійснюють за допомогою спеціальних наземних машин — обприскувачів або авіаційної апаратури, яку встановлюють на літаках, вертольотах та інших літальних апаратах. На малих ділянках приватних городів, у садах, на дачних ділянках для обприскування використовують гідропульти та ранцеві обприскувачі різних модифікацій.

Залежно від норми витрати робочої рідини обприскування може бути багатолітражним, малооб’ємним, ультрамалооб’ємним.

Багатолітражне обприскування ефективне у тих випадках, коли препарат має тільки контактну дію, фітотоксичний і потребує сильного змочування (промивання) рослин.

Здебільшого таке обприскування застосовують при боротьбі з хворобами, сисними комахами (у разі використання контактних інсектицидів), проти зимуючих стадій шкідливих організмів. Технологія обприскування розвивається у напрямку зниження норм витрати рідини та зменшення розміру крапель. Переваги малооб’ємного обприскування перед багатолітражним полягають у підвищенні мобільності, біологічної та господарської ефективності. Підвищується продуктивність агрегатів і зменшуються затрати на проведення обприскування. Удосконалення та розробка нових типів обприскувачів і препаративних форм пестицидів зумовлюють широке застосування малолітражного способу обприскування.

Ультрамалооб’ємне обприскування (УМО) — нанесення пестицидів без розведення у тонкодисперсному стані на оброблювану поверхню. Інсектициди в дрібних краплях значно токсичніші, ніж у великих. Порівняно з малооб’ємним обприскуванням УМО підвищує продуктивність літака більш як у 4 рази та значно здешевлює роботу. Для УМО потрібні спеціальні препаративні форми пестицидів.

До прогресивних способів застосування робочих рідин пестицидів належать стрічкове внесення на посівах просапних культур, дискретне обприскування садових насаджень, гербігація.

Суть стрічкового внесення гербіцидів полягає в тому, що вони наносяться тільки на ті місця поля, які не можуть бути оброблені ґрунтообробними знаряддями, тобто в зоні рядка посіву на ширину 15–20 см. При цьому витрата робочої рідини та препаратів зменшується у 2–4 рази залежно від ширини міжрядь.

Для дискретного обприскування садових насаджень на серійний обприскувач встановлюють пристрій, який шляхом ультразвукового випромінювання виявляє крони дерев і подає в цей момент робочу рідину в комунікацію обприскувача через магнітний клапан. Дискретне обприскування можна широко використовувати в садах із незімкнутою кроною.

Гербігація — застосування гербіцидів разом із поливною водою за допомогою дощувальних установок. Гербігація знижує затрати та підвищує економічну ефективність.

Інші способи застосування пестицидів: обпилювання, фумігація, пестицидні аерозолі, отруйні принади, внесення гранульованих препаратів.

Протруювання насіння — нанесення пестицидів на насіннєвий та садивний матеріал для захисту насіння і рослин від ураження й пошкодження шкідливими організмами. Застосовується переважно проти хвороб. Насіння цукрових буряків і кукурудзи обробляють фунгіцидами та інсектофунгіцидами централізовано на насіннєвих заводах. Насіння інших культур протруюють у господарствах, застосовуючи завчасну (за 1–2 міс до сівби), передпосівну (за 10–15 днів) або припосівну (у день сівби) обробку. Передпосівна обробка посівного матеріалу пшениці та кукурудзи інсектицидами рекомендується проти хлібної жужелиці та дротяників, а цукрових буряків — проти комплексу шкідників сходів.

При проведенні протруєння слід дотримуватися таких основних вимог: заданої норми витрати протруйника; рівномірного розподілення препарату по поверхні насіння; доброго прилипання й утримання препарату на поверхні насіння; відсутності його травмування; збереження сипучості насіння; вологість насіння більшості культур після протруювання не повинна перевищувати 1% від базисної. Це досягається за рахунок ефективності хімічних препаратів і оптимальної технології обробки.

Найважливішим показником якості протруювання є повнота протруювання (П), яку визначають відношенням маси фактично нанесеного на насіння препарату (X) до встановленої норми його витрати (Н): П = X / Н × 100.

Повнота протруювання повинна бути ±10% встановленої норми.

Хімічна імунізація — обробка рослин хімічними речовинами, що регулюють процес захисних реакцій. Захисний ефект препарату зумовлений, очевидно, дією сполуки на метаболізм рослини або паразита, при цьому ефект може виявлятися в рік його застосування та в наступні роки. Хімічна імунізація — новий перспективний хімічний засіб захисту рослин від збудників захворювань.

Висновки

Отже, ми розглянули тему «Пестициди, гербіциди, отрутохімікати як екологічний фактор» і можемо зробити наступні висновки.

1. Екологічні фактори — це всі складові (елементи) природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування.
2. Пестициди — це хімічні сполуки, які впливають на пригнічення розвитку певної групи рослин або інших шкідливих організмів, не завдаючи особливої шкоди корисним культурам.
3. Гербіциди використовуються для знищення бур’янів або попередження їх проростання. Крім того, використання гербіцидів дає можливість зменшити або виключити цілком ручні чи механічні обробки, що, своєю чергою, попереджує ерозію ґрунту та зменшує втрати вологи.
4. Зростання врожайності неможливе без удосконалення технології внесення добрив. Безконтрольне їх застосування призводить до забруднення навколишнього середовища, що загрожує здоров’ю людини. Усі без винятку пестициди при ретельному вивченні виявляли мутагенну або інші негативні дії на живу природу та людину.

Використана література

1. Кучерявий В. П. Екологія: Підручник для студ. вуз. — Львів: Світ, 2000. — 499 с.
2. Бойчук Ю. Д. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. — Суми: Університетська книга, 2002. — 283 с.
3. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник для студ. вуз. — К.: Знання, 2004. — 309 с.
4. Івашура А. А. Екологія: теорія та практика: Навчальний посібник. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2004. — 207 с.
5. Чайка В. Є. Екологія: Навчальний посібник. — Вінниця: Книга-Вега, 2002. — 407 с.
6. Врочинський К. К. Применение пестицидов и охрана окружающей среды. — К.: Вища школа, 1979. — 208 с.
7. Курдюков В. В. Последствие пестицидов на растительные и животные организмы. — М.: Колос, 1982. — 128 с.