Первинний ринок цінних паперів

Вступ.

1. Сутність первинного ринку цінних паперів.

2. Становлення ринку цінних паперів на Україні. Первинний ринок цінних паперів в Україні.

3. Розміщення цінних паперів на первинному ринку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В Україні, як і в інших державах із перехідною економікою, обіг цінних паперів перетворюється на одну з ключових ланок фінансової системи, без якої неможливо розраховувати на ефективну роботу складного механізму ринкового господарства. Процеси реформування власності супроводжуються структурними змінами в народному господарстві та обумовлюють формування фондового ринку, що, своєю чергою, закріплює досягнуті результати таких перетворень.

Ринок цінних паперів прийнято поділяти на первинний та вторинний. Поняття «первинний ринок» стосується реалізації нових випусків цінних паперів. Завдяки продажу акцій та облігацій на цьому ринку емітент отримує потрібні йому фінансові ресурси, а самі папери переходять до перших покупців. Після цього первинний інвестор може перепродати ці активи іншим особам, які, у свою чергу, мають право передавати їх далі. Саме такий подальший перепродаж формує вторинний ринок, де вже не відбувається залучення нових коштів для емітента, а лише здійснюється перерозподіл ресурсів між наступними інвесторами. Без розвиненого вторинного ринку годі говорити про дієвість первинного. Забезпечуючи можливість швидкого перепродажу цінних паперів, вторинний ринок підвищує довіру з боку вкладників, посилює їхнє бажання купувати нові фондові інструменти та сприяє повнішому залученню суспільних ресурсів у виробництво.

1. Сутність первинного ринку цінних паперів

Випуск цінних паперів — це процес їхнього продажу емітентом та придбання учасниками ринку. У цьому розділі розглядаються угоди купівлі-продажу між емітентами та інвесторами або посередниками, які укладаються і виконуються вперше. Відносини, що виникають під час такого первинного продажу та купівлі цінних паперів, також називають первинним ринком цінних паперів.

Отже, поняття «випуск цінних паперів» передбачає їхню емісію для реалізації на первинному ринку. І навпаки, укладення договорів купівлі-продажу на первинному ринку означає, що такі угоди відбуваються в межах відповідного випуску.

Повна реалізація емітентом цінних паперів у визначених кількісних і часових рамках свідчить про завершення випуску. Якщо ж упродовж строку, встановленого законодавством або установчими документами, необхідна частина паперів залишилась непроданою, випуск вважається таким, що не відбувся. Незалежно від підсумків випуску — відбувся він чи ні — ці результати є наслідком взаємодії учасників на первинному ринку.

Це означає, що первинні ринки окремих цінних паперів існують як відносно короткочасні ринкові відносини, тобто вони мають тимчасовий характер. Водночас первинні ринки виникають щоразу, коли здійснюється емісія будь-яких нових цінних паперів. І в цьому сенсі вони існують постійно. Термін «нові» цінні папери охоплює різні ситуації: коли папери одного виду, наприклад акції, облігації чи депозитні сертифікати, випускаються різними емітентами; або коли папери різних видів, скажімо, акції та облігації, облігації та переказні векселі, випускаються одним емітентом кілька разів. Тобто в останньому випадку емітент здійснює кілька випусків одного виду паперів, і тоді говорять про облігації чи акції першого, другого (і наступних) випусків.

Щодо випуску акцій термін «нові» цінні папери має певні особливості. Відмінною рисою договорів купівлі-продажу акцій на первинному ринку є те, що всі вони укладаються емітентом для формування власного статутного капіталу. Припустімо, емітент здійснив випуск усіх дозволених видів акцій, і всі вони були придбані інвесторами (зазвичай це трапляється з акціями відомого та високоприбуткового емітента). У такому разі випуск акцій вважається реалізованим на первинному ринку. Згодом, для збільшення статутного капіталу, емітент проводить додатковий випуск акцій. Тоді поняття «нові» цінні папери стосуватиметься лише акцій нового (вже другого) випуску.

На первинному ринку емітент може продавати цінні папери як безпосередньо, так і через посередників. До послуг посередників емітенти вдаються з різних причин: невпевненість у тому, що випущені папери вдасться продати; недостатнє інформування потенційних інвесторів; прагнення заощадити час і зусилля тощо[7, c. 63-64].

Поняття «первинний ринок» зазвичай стосується цінних паперів, що випускаються у вільний або обмежено вільний обіг. При закритих випусках частіше йдеться про їхній «розподіл».

Випуск цінних паперів в обіг може здійснюватися шляхом підписки на них або безпосередньої купівлі-продажу за готівку. Підписка за своєю суттю також є різновидом угоди купівлі-продажу, виконання якої відстрочене в часі. Тобто між продавцем і покупцем укладається договір, який передбачає оплату вартості придбаних паперів частинами протягом певного періоду. Безпосередня купівля-продаж може відбуватися через переговори, обмін листами або участь в аукціоні.

Варто зазначити, що в Україні до 1996 року тривав розвиток первинного ринку, який характеризувався такими процесами, як передача державної власності через приватизаційні майнові та компенсаційні сертифікати, акціонування та приватизація суспільного виробництва, розвиток ринкових відносин, формування фондового ринку, зміна системи управління виробництвом, трансформація суспільної свідомості тощо. Лише у 1996 році, з ухваленням Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», було зроблено перший вагомий крок до створення вторинного ринку цінних паперів, його подальшого становлення та розвитку.

Ринок цінних паперів, як і будь-який інший ринок, є системою економічних відносин щодо купівлі-продажу, де взаємодіють попит і пропозиція та формується ціна. Розмір ринку, як відомо, безпосередньо пов'язаний зі ступенем спеціалізації суспільної праці. Цьому повністю відповідає ринок цінних паперів, який також розвивається внаслідок зростання спеціалізації емітентів та інвесторів, тобто продавців і покупців товару «цінний папір». З одного боку, збільшується кількість емітентів, що здійснюють емісії; з іншого — дедалі більше диференціюються види паперів, зростають масштаби їхнього обігу, розширюється коло інвесторів.

Ринок цінних паперів безпосередньо складається з первинного та вторинного ринків[9, c. 118-119].

На первинному ринку здійснюється емісія державних і муніципальних облігацій, а також акцій та облігацій, що випускаються різними акціонерними компаніями як фінансового, так і нефінансового профілю. Безпосередніми інвесторами на первинному ринку виступають комерційні та інвестиційні банки, біржові фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, нефінансові корпорації (інституціональні інвестори) та приватні особи (індивідуальні інвестори), які купують акції й облігації безпосередньо або через біржові фірми та інвестиційні банки. Вторинний ринок цінних паперів — це нецентралізована або централізована (фондова біржа) купівля-продаж емітованих паперів. Існування нецентралізованого ринку зовсім не означає стихійності торгівлі. Дрібні акціонерні компанії, як правило, розміщують свої папери серед невеликого кола відомих осіб. Більшість середніх і великих корпорацій, чиї папери не котируються на біржах, найчастіше звертаються по допомогу до брокерсько-дилерських фірм комерційних банків, які торгують цінними паперами, використовуючи сучасні системи зв'язку.

У розвинених країнах із ринковою економікою обсяги емісії облігацій значно перевищують обсяги емісії акцій. Це зумовлено двома основними причинами: по-перше, емітентами акцій виступають лише корпорації, а емітентами облігацій — не тільки вони, а й держава, муніципалітети, різні некорпоративні установи; по-друге, для самих корпорацій емісія облігацій за інших рівних умов вигідніша, оскільки обходиться дешевше та забезпечує швидше розміщення серед інвесторів, не збільшуючи при цьому кількості акціонерів.

Цінні папери мають одну характерну рису, яка відрізняє їх від інших способів вкладення позичкового капіталу: це оборотність, тобто можливість для власника будь-коли перетворити їх на гроші. Можливість оборотності цінних паперів вирішальною мірою залежить від ліквідності ринку, на якому вони є об'єктами купівлі-продажу.

Ліквідність тим вища, чим активніше обертається цінний папір і чим більше угод купівлі-продажу з ним укладається.

Характерні риси ринку цінних паперів і самого цінного папера як об'єкта угод, розглянуті вище, проявляються й на міжнародному ринку, але з певними особливостями. Міжнародний ринок цінних паперів — це насамперед первинний ринок. Вторинний ринок поки що не отримав належного розвитку. Тому під міжнародним ринком цінних паперів розуміють випуск останніх, виражений у так званих євровалютах і здійснюваний емітентами поза межами будь-якого національного регулювання емісій. У ширшому розумінні міжнародний ринок цінних паперів розглядається як сукупність власне міжнародних емісій та іноземних емісій, тобто випуску цінних паперів іноземними емітентами на національному ринку інших країн. Нині міжнародний ринок цінних паперів охоплює як ринок акцій, так і ринок облігацій.

Отже, формування та розвиток первинного ринку в умовах складного економічного становища сприятиме: по-перше, залученню фінансових ресурсів для розвитку виробництва підприємств у процесі їхнього акціонування; по-друге, збільшенню обсягу ринку цінних паперів і, зокрема, зростанню його капіталізації; по-третє, появі та розвитку вторинного ринку цінних паперів[3, c. 127-129].

2. Становлення ринку цінних паперів на Україні. Первинний ринок цінних паперів в Україні

Ринок цінних паперів обслуговує процес відтворення капіталу. Залежно від ролі, яку він виконує в цьому процесі, його поділяють на первинний і вторинний.

Первинний ринок цінних паперів — це ринок, що обслуговує випуск (емісію) та первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших завдань первинного ринку — мінімізувати ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі та нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо оприлюднення інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Первинні ринки є тимчасовими ринками та здебільшого — небіржовими. Доходи від продажу належать емітентові.

Первинний ринок — це ринок, на якому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим. Прямий продаж — це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів. Опосередкований продаж — це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.

На первинному ринку відбувається розподіл вільних грошових коштів за галузями та сферами національної економіки. Критерієм такого розміщення в умовах ринкової економіки слугує дохід, який приносять цінні папери. Це означає, що вільні кошти спрямовуються в підприємства, галузі та сфери господарства, що забезпечують максимізацію дохідності. Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з погляду ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства. Таким чином, він є фактичним регулятором ринкової економіки.

Емітентом цінних паперів може бути держава (в особі уповноваженого органу), юридична особа та у випадках, передбачених законодавством, фізична особа (рис. 1). Щодо фізичної особи, то вона може виступати в ролі емітента лише у випадку, передбаченому Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р., тобто коли вона є векселедавцем[5, c. 46-47].

Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні та інституційні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежить як від рівня розвитку економіки та рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституційні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування тощо.

Хоча підґрунтям ринку цінних паперів слугує первинний ринок і саме він визначає його сукупні масштаби та темпи розвитку, нині його обсяг на Заході незначний. Випуск акцій з метою фінансування інвестицій у виробництво пов'язаний із заснуванням нових компаній і реорганізацією приватних компаній у галузях «високих технологій», що використовують венчурний капітал. При цьому джерелом венчурного капіталу є кошти індивідуальних та інституційних інвесторів, які, маючи великі активи, можуть дозволити собі ризикувати. Для більшості дрібних фірм, тисячі яких виникають у традиційних галузях економіки, реальної можливості досягти розмірів, що дозволяють випускати акції, не існує.

Головними причинами випуску акцій у розвинених країнах сьогодні є фінансування поглинання та необхідність зниження частки позикового капіталу в сукупному капіталі корпорацій. Перша причина емісії нових акцій — поглинання (злиття) компаній. Поглинання здійснюються у формі обміну акцій компаній, що поглинаються, на акції компаній, що поглинають. Поглинальні компанії активно виходять на первинний ринок цінних паперів через емісію нових акцій.

Друга причина виходу сучасних корпорацій на ринок цінних паперів — необхідність зменшення частки позикового капіталу в сукупному капіталі корпорації.

У деяких країнах співвідношення між власним і позиковим капіталом встановлюється законом. Однак незалежно від наявності закону в кожній країні існує чітке уявлення про розмір межі позикових коштів. Вихід за цю межу пов'язаний зі значним ризиком для компанії загалом та її акціонерів зокрема. У цій ситуації корпорація регулює структуру свого капіталу шляхом емісії нових акцій, замінюючи ними свої боргові зобов'язання.

Отже, емісія нових акцій на сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів у розвинених країнах дуже незначна і не завжди пов'язана з мобілізацією вільних грошових ресурсів для фінансування економіки. Це означає, що в розвинених країнах відбувається не лише зменшення масштабів первинного ринку цінних паперів, а й паралельно триває зниження його ролі як регулятора інвестицій та економіки загалом[2, c. 215-217].

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії становлення. За умов масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують інвестицій, постійних позик коштів державою, первинний ринок слугує провідним сегментом ринку цінних паперів.

Первинний ринок цінних паперів передбачає обов'язкове існування вторинного ринку. Більше того, існування первинного ринку за умов відсутності вторинного ринку практично неможливе.

Отже, первинний ринок цінних паперів — це ринок, на якому цінні папери переходять від особи, що їх випустила, у власність до перших власників. Учасниками первинного ринку є особи, що випустили папери, перші власники, посередники, які полегшують та оптимізують процес зміни власності, а також державні органи, що контролюють і реєструють процедуру випуску та розміщення цінних паперів.

З погляду особливостей розміщення та обігу цінні папери бувають емісійними та неемісійними. Емісійний цінний папір характеризується одночасно такими ознаками:

· закріплює сукупність майнових і немайнових прав;

· розміщується випусками;

· має рівні обсяг і строки здійснення прав усередині одного випуску незалежно від часу придбання цінного папера.

Емісія цінних паперів — установлена федеральним законом послідовність дій емітента щодо розміщення емісійних цінних паперів.

Основні способи первинного розміщення цінних паперів:

1. Пряме запрошення до покупки — пропозиція громадськості цінних паперів за фіксованою ціною. Усі формальності та андерайтинг (гарантії розміщення) виконуються професійним учасником ринку цінних паперів.

2. Приватне розміщення — немає андерайтингу, а професійний учасник ринку цінних паперів залучається для пошуку потенційних покупців і консультування.

3. Закритий аукціон — збір заявок на придбання цінних паперів і задоволення найбільш привабливих для емітента.

4. Конвертація інших цінних паперів у нововипущені.

5. Бонусна емісія (тільки для акцій).

6. Випуск прав (тільки для акцій).

Первинний ринок цінних паперів, грубо кажучи, починається з думки про необхідність залучити сторонні кошти для інвестицій у певні проекти та отримати досить високий прибуток, якого вистачило б і для інвесторів, і для особи, що залучає ці кошти. Після ухвалення рішення про залучення засобів шляхом випуску цінних паперів необхідно подумати й про проспект емісії.

Первинна емісія цінних паперів здійснюється в таких формах:

· відкритого розміщення серед потенційно необмеженого кола інвесторів із публічним оголошенням, проведенням рекламної кампанії та реєстрацією проспекту емісії;

· закритого (часткового) розміщення без публічного оголошення, без проведення рекламної кампанії, публікації та реєстрації проспекту емісії. Закрите розміщення допускається серед заздалегідь відомого обмеженого кола інвесторів[7, c. 183-185].

3. Розміщення цінних паперів на первинному ринку

Ринок цінних паперів обслуговує процес відтворення капіталу.

Залежно від ролі, яку він відіграє в процесі відтворення, його прийнято поділяти на первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок — це ринок, на якому здійснюється розміщення вперше випущених цінних паперів.

Основними його учасниками є емітенти цінних паперів та інвестори.

Емітенти, які потребують фінансових ресурсів для інвестицій в основний та оборотний капітал, визначають пропозицію цінних паперів на фондовому ринку.

Інвестори, які шукають вигідну сферу для застосування свого капіталу, формують попит на цінні папери. Саме на первинному ринку здійснюється мобілізація тимчасово вільних коштів та інвестування в економіку. Але первинний ринок не лише забезпечує розширення нагромадження в масштабі національної економіки.

На первинному ринку відбувається розподіл вільних коштів за галузями та сферами національної економіки. Критерієм цього розміщення в умовах ринкової економіки служить дохід, який приносять цінні папери. Це означає, що вільні кошти спрямовуються в підприємства, галузі та сфери господарства, що забезпечують максимізацію доходу.

Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з погляду ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства при сформованому на цей момент рівні прибутку по окремих підприємствах і галузях.

Усе це означає, що первинний ринок цінних паперів є фактичним регулятором ринкової економіки. Він значною мірою визначає розміри нагромадження та інвестицій у країні, служить стихійним засобом підтримки пропорційності в господарстві, що відповідає критерію максимізації прибутку, і таким чином визначає темпи, масштаби та ефективність національної економіки.

Первинний ринок передбачає розміщення нових випусків цінних паперів емітентами. При цьому як емітенти можуть виступати корпорації, уряд, муніципалітети.

Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні та інституціональні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежить як від рівня розвитку економіки, рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституціональні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, взаємні фонди тощо.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на етапі свого становлення. В умовах масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують коштів для інвестування, постійного запозичення засобів державою, первинний ринок є основним сегментом ринку цінних паперів. Однак через слабкий розвиток ринкових відносин, інфляцію, загальну нестійкість первинний ринок України сьогодні не виконує функцій регулювання економіки[8, c. 96-98].

Розміщення цінних паперів на первинному ринку здійснюється у двох формах:

· шляхом прямого звернення до інвесторів;

· через посередників.

Особливість ринку розвинених країн — розміщення цінних паперів через посередників, роль яких виконують інвестиційні банки. Взаємини між компанією-емітентом та інвестиційним банком будуються на основі емісійної угоди. Інвестиційні банки разом із компанією-емітентом визначають умови емісії, починаючи із суми капіталу й закінчуючи строками та способом розміщення цінних паперів, і здійснюють їхнє безпосереднє розміщення.

Відповідно до емісійної угоди інвестиційний банк розміщує цінні папери або як покупець, або як агент. Зазвичай він закуповує весь випуск, тобто приймає на себе фінансову відповідальність за весь випуск (андеррайтинг). Рідше інвестиційні банки діють як агент. При цьому їхня роль або може обмежуватися комісійними функціями, або вони беруть на себе зобов'язання гаранта розміщення випуску, а у випадку неможливості реалізації паперів у межах установленого строку повинні придбати їх за свій рахунок.

Незалежно від форми розміщення цінних паперів — шляхом прямого звернення до інвесторів або через посередника — підготовка нового випуску завжди включає кілька етапів.

1. Реєстрація випуску спеціально уповноваженим для цього урядовим органом. Вона здійснюється на основі заяви на реєстрацію, що характеризує всі основні умови випуску.

2. Період охолодження. Протягом цього періоду проводиться перевірка заяви. Емітент же використовує його для публікації попередніх проспектів емісії, що дають необхідну інформацію для оцінки привабливості випуску. За цими проспектами потенційні інвестори можуть надіслати емітенту листа про свою зацікавленість у даних паперах.

3. Етап доемісійної наради, на якому перевіряється заява про реєстрацію та визначається остаточний проспект емісії. Якщо випуск розміщується через посередників, обговорюються остаточні умови контракту між емітентом і банком.

4. Період безпосередньої реалізації нових випусків.

Основи формування та розвитку первинного ринку цінних паперів в Україні закладалися в ході приватизації (акціонування) державних і муніципальних підприємств, створення нових комерційних структур. Первинний ринок включає конструювання емітентом нового випуску цінних паперів та його розміщення серед інвесторів. Акції та інші цінні папери акціонерне товариство може розміщувати за допомогою відкритої та закритої підписки. При цьому закрите товариство може використовувати лише спосіб закритої підписки, а відкрите акціонерне товариство самостійно визначає спосіб розміщення своїх акцій або в статуті, або рішенням загальних зборів і, як правило, застосовує відкриту підписку на свої акції[6, c. 53-54].

Обов'язковою умовою розміщення цінних паперів на ринку України є реєстрація їхнього випуску. У тих випадках, коли цінні папери розміщуються у формі відкритої підписки або кількість власників закритого товариства перевищує 500, а загальний обсяг емісії перевищує 50 тис. мінімальних розмірів оплати праці, поряд із реєстрацією випуску цінних паперів необхідна реєстрація проспекту емісії. Кожному випуску цінних паперів присвоюється свій реєстраційний номер. До випуску та обігу на території України допускаються лише акції, що пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до Законів «Про акціонерні товариства» (від 24 листопада 1995 р.) та «Про ринок цінних паперів» (від 22 квітня 1996 р.) емітенти та професійні учасники ринку цінних паперів, які за згодою з емітентом здійснюють продаж цінних паперів їхнім першим власникам, зобов'язані забезпечити кожному покупцеві можливість ознайомлення з умовами продажу та проспектом емісії до моменту покупки цих паперів і опублікувати повідомлення про порядок розкриття інформації в періодичній пресі.

Проспект емісії містить дані про самого емітента, його фінансове становище, передбачувані до продажу цінні папери, загальний обсяг випуску, кількість цінних паперів у випуску, процедуру та порядок їхнього випуску, а також іншу інформацію, що може вплинути на рішення про покупку цінних паперів або про відмову від такої покупки.

Емітент і професіонали ринку зобов'язані забезпечити першим власникам акцій рівні цінові умови для придбання акцій. Реалізація акцій повинна здійснюватися за ринковою вартістю, але не нижче їхньої номінальної вартості. Лише засновникам акціонерного товариства при його установі дозволяється оплата акцій за номіналом. Разом із тим закон надає працівникам державних і муніципальних підприємств, перетворених на основі приватизації в акціонерні товариства, право купувати акції свого підприємства зі знижкою 30% номінальної вартості. При цьому максимальний розмір пакета акцій, що надається кожному члену трудового колективу на пільгових умовах, установлюється в Державній програмі приватизації. Акції, що купуються на пільгових умовах, оплачуються на виплат, яка надається на три роки з моменту реєстрації акціонерного товариства.

З метою захисту інтересів інвесторів вибірково перевіряються відомості, що подаються в проспектах емісії. У випадках, коли емітенти вказують у проспектах емісії недостовірні або неповні відомості, а також порушують у процесі випуску вимоги чинного законодавства, випуски цінних паперів оголошуються такими, що не відбулися, та емітентам відмовляється в їхній реєстрації.

Після того як акціонерне товариство подало всі документи, необхідні для реєстрації випуску цінних паперів і проспекту емісії, до відповідного реєструючого органу, емітент приступає до підписки на акції. У практиці нашої країни як підписка використовуються передплатні аркуші, де міститься інформація про покупця та визначена кількість акцій, що придбаваються ним. Передплатні аркуші залишаються в емітента для визначення ступеня зацікавленості інвесторів у його цінних паперах. Відривні талони (купони) передплатних аркушів передаються передплатникам і після реєстрації випуску та повної оплати купона обмінюються на акції.

Первинна емісія цінних паперів на українському ринку може здійснюватися емітентами або самостійно, або за допомогою фірми-посередника, що є професіоналом ринку цінних паперів.

Коли розміщення відбувається за допомогою посередницької фірми, між емітентом і фірмою можливі два варіанти взаємин. У першому випадку фірма-посередник приймає цінні папери на комісію, і тоді її роль зводиться до того, щоб докласти максимум зусиль для продажу цінних паперів. Ризик залишається на компанії-емітенті, що випускає акції, а фірма-посередник отримує комісійну винагороду за реалізовану кількість акцій. У другому варіанті посередницька фірма проводить операції з розміщення цінних паперів за свій рахунок. Вона викуповує в емітента весь обсяг акцій, що випускаються, за однією ціною та перепродує в роздріб інвесторам за іншою, дещо вищою від первісної. При цьому фірма, що викуповує акції в емітента та бере на себе ризик, пов'язаний із їхньою реалізацією, стає андерайтером.

У практиці нашої країни широко розповсюджений спосіб розміщення акцій «самотужки». Це пояснюється, з одного боку, тим, що керівники багатьох акціонерних товариств упевнені в тому, що впораються із цим завданням без допомоги посередника та збережуть частину своїх коштів.

З іншого боку, кількість брокерських і дилерських фірм, які вміють професійно організувати первинне розміщення акцій, ще недостатня, а їхні кошти незначні[4, c. 81-83].

Висновки

Первинний ринок цінних паперів — це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їхнє початкове розміщення серед інвесторів. Межі первинного ринку цінних паперів фактично обмежуються першим актом купівлі-продажу цінного папера. На цьому етапі емітент передає майнові права на свою власність (частину власності) іншим особам, отримуючи за це грошові кошти для інвестицій. Після цього цінний папір переходить на вторинний ринок цінних паперів.

Межі первинного ринку обмежуються фактично найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного папера. На цій стадії емітент передає майнові права на свою власність іншим особам, отримуючи натомість кошти для інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів згодом переходить від одного власника до іншого — відбувається їхня подальша купівля-продаж, інші операції, що залежать від ринку та, своєю чергою, впливають на його кон'юнктуру. Словом, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів — це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає в тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі та нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найкращої торгівлі ними. Це, своєю чергою, дає можливість власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший термін при незначних варіаціях курсів і невисоких витратах щодо реалізації.

Список використаної літератури

1. Загородній А. Цінні папери. Фондовий ринок: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк. - Львів: БаК, 1999. - 165 с.

2. Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – 525 с.

3. Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства: Спец. випуск/ Віктор Андрійович Мельник. - К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. - 559 с.

4. Мендрул О. Ринок цінних паперів: Навч. посіб./ Олександр Мендрул, Ірина Шевчук; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 1998. - 150 с.

5. Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мендрул, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. - 2-е вид., доп. та перероб. - К.: КНЕУ, 2000. - 156 с.

6. Мозговий О. Фондовий ринок: Навчальний посібник/ Олег Мозговий; М-во освіти України; КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000. - 314 с.

7. Павлов В. Цінні папери в Україні: Навчальний посібник/ Володимир Павлов, Іван Пилипенко, Ігор Кривов'язюк; Держ. акад. статистики, обліку та аудиту Держкомстату України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. - 2-е вид., доповнене. - К.: Кондор, 2004. - 398 с.

8. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. - Кіровоград: Мавік, 2002. - 238 с.

9. Регулювання ринку цінних паперів в Україні: закони і законодавчі акти/ Ред. В. Г. Гончаренко, Е. Ф. Демський, О. М. Джужа, О. В. Дзера. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 382 с.