Перспективи впливу на особистість

1. Як особистість комунікатора впливає на успішність переконання.

2. Двадцять п'ять принципів ефективного спілкування.

Перелік джерел.

1. Роль особистості комунікатора у досягненні переконливого ефекту

Терміни "спілкування" та "комунікація" не є тотожними і мають різне смислове наповнення. Зокрема:

спілкування охоплює практичну, матеріальну, духовну та інформаційну сфери, тоді як комунікація є суто інформаційним процесом, що передбачає передачу конкретних даних;

у спілкуванні відсутні чітко визначені відправник і отримувач інформації, натомість є рівноправні співрозмовники, які спільно беруть участь у взаємодії;

комунікація характеризується односпрямованим рухом інформації до одного з учасників або системи, а спілкування передбачає циркуляцію інформації між партнерами, які однаково активні.

Переконання — це віра без жодного сумніву, часто емоційно забарвлена; усталена думка або прийняте вірування. Як об'єкт, переконання — це доктрина чи твердження, в яке людина щиро вірить.

У ході дослідження було встановлено, що комунікативні навички поділяються на три категорії відповідно до комунікативного, інтерактивного та перцептивного аспектів спілкування:

Перша група — навички активного слухання та сприйняття співрозмовника. Це виявляється в уважному вислуховуванні, демонстрації симпатії, толерантній поведінці та використанні невербальних сигналів — жестів, міміки, пантоміміки.

Друга група — володіння мовними засобами: правильною артикуляцією звуків і слів, чіткою дикцією, емоційним забарвленням інтонації, темпом мовлення та виразністю тону (спокійного, роздратованого, врівноваженого, лагідного).

Третя група — уміння формулювати та аргументовано захищати власну позицію. Сюди входять багатий словниковий запас, граматична правильність і переконливість мовлення.

У наукових джерелах спілкування трактується як реальна взаємодія суб'єктів, під час якої відбувається обмін раціональною та емоційною інформацією, діяльністю, досвідом, знаннями, навичками та результатами праці.

Поняття "спілкування" тісно пов'язане з поняттям "комунікація". Основні функції комунікаційного процесу полягають у досягненні спільної думки при збереженні індивідуальності кожного учасника. В окремих комунікативних актах реалізуються керувальна (стратегічна), інформативна, емотивна (спільне переживання емоцій) та фатична (встановлення і підтримання контакту) функції [9, c. 42-43].

Комунікація в науковій літературі розглядається як інформаційний процес, що забезпечує передачу повідомлень будь-якій динамічній системі, здатній приймати, аналізувати та зберігати інформацію (людині, комп'ютеру тощо).

Основні форми переконання:

1. Бесіда — викликати довіру та викласти власну позицію.

2. Переконання керівництва — стислий виклад аргументів.

3. Роз'яснення — інформування працівників.

Правила, що допомагають схилити людей до вашої точки зору.

1. Уникайте суперечок.

Якщо ви сперечаєтеся, гарячкуєте і заперечуєте, іноді можете здобути перемогу, але вона буде марною, оскільки прихильності співрозмовника ви так і не досягнете. (Бен Франклін)

У суперечці неможливо перемогти: якщо ви програли — ви програли. Якщо ж ви нібито виграли, розбили аргументи опонента та довели його неправоту, ви змусили його відчути вашу перевагу й зачепили самолюбство. У цьому випадку ви також зазнали поразки, адже людину, яку намагаються переконати проти її волі, не вдасться змусити змінити власні переконання. Єдиний спосіб виграти суперечку — уникнути її.

2. Поважайте думку співрозмовника. Ніколи не кажіть людині, що вона не права.

Лише небагато людей здатні мислити логічно. Більшість із нас необ'єктивні та упереджені. Коли ми помиляємося, то можемо зізнатися в цьому собі. Якщо до нас звернутися м'яко й тактовно, ми можемо визнати помилку й перед іншими, але не тоді, коли хтось намагається нав'язати свою думку. Це не лише не допоможе переконати, а й викличе внутрішній опір, оскільки фраза "Ви не праві" означає "Я розумніший". Це удар по самолюбству та почуттю власної гідності, що спонукає не до сприйняття ваших аргументів, а до бажання дати відсіч.

Із самого початку варто визнати, що ви можете помилятися. Це припинить суперечку та спонукає співрозмовника бути об'єктивнішим. Не починайте із заяв на кшталт "Я вам доведу...". Якщо ви збираєтеся щось доводити, нехай про це ніхто не знає.

3. Якщо ви не праві, визнайте це одразу.

"Якби я був правий у сімдесяти п'яти випадках зі ста, то не міг би бажати нічого кращого." (Теодор Рузвельт). Якщо це був максимум, на який міг сподіватися один із видатних людей XX століття, то що вже говорити про нас?

Якщо ви помилилися, визнайте це негайно. По-перше, це роззброїть співрозмовника, адже самокритика позбавить його бажання сперечатися, і він буде готовий вислухати. По-друге, це допоможе зайняти поблажливу позицію та звести вашу помилку до мінімуму.

4. Із самого початку дотримуйтеся доброзичливого тону.

"Краплина меду привертає більше мух, ніж цілий галон жовчі" (Авраам Лінкольн).

Якщо ви сповнені невдоволення та недоброзичливості, жодна логіка чи аргументи не допоможуть переконати людину. Недоброзичливість миттєво налаштує її проти вас і змусить лише захищати власну думку.

5. Змусьте співрозмовника з самого початку відповідати позитивно.

Під час бесіди не варто починати з питань, у яких ви маєте розбіжності. Наголошуйте на тому, у чому ви однодумці. Постійно, якщо можливо, акцентуйте, що ви обидва прагнете однієї мети, а розбіжності стосуються лише методів, а не суті [5, c. 65-67].

Психологічно, коли людина каже "ні", вона не просто вимовляє слово. Весь організм налаштовується на протидію. Здається, що людина фізично відсахнеться від вас. Іноді це навіть помітно. Коли ж людина відповідає "так", жодної протидії не виникає. Чим більше "так" ви отримаєте з самого початку, тим вища ймовірність схилити її до потрібного рішення. Цей метод називають "методом позитивних відповідей".

6. Дайте співрозмовнику можливість говорити.

Більшість людей, намагаючись переконати когось, занадто багато говорять самі. Це велика помилка. Якщо ви не згодні, може виникнути бажання перебити. Але людина не зверне на вас уваги, доки не висловить усі свої думки. Тому вислухайте її терпляче й неупереджено. Після цього вона буде готова вислухати вас.

7. Нехай співрозмовник вважає, що рішення належить йому.

Люди більше вірять в ідеї, що виникли у власній голові, а не нав'язані іншими. Розумніше діяти так, щоб співрозмовник сам зробив потрібні висновки. Нікому не подобається, коли нав'язують товар чи вказують, що робити. Нам приємно думати, що ми діємо за власними переконаннями, і ми любимо, щоб враховували наші бажання та погляди.

8. Намагайтеся дивитися на речі з точки зору співрозмовника.

Людина може бути повністю неправа, але вона так не вважає, тож не варто її засуджувати. Спробуйте зрозуміти її, як це роблять мудрі й терпимі люди. Завжди є причина, чому людина думає та поводиться саме так. Щоб переконати когось, не викликаючи невдоволення чи образи, слід зрозуміти точку зору співрозмовника.

9. Закликайте до благородніших мотивів.

У людини зазвичай є два мотиви вчинків: один, який гарно виглядає, і другий — справжній. Справжній мотив людина знає сама, тож не потрібно на ньому акцентувати. Люди люблять думати про красиві мотиви своїх вчинків, тому закликайте саме до них.

10. Висловлюйтеся ясніше.

Якщо співрозмовник далекий від вашої професії, не використовуйте спеціальні терміни, інакше вас не зрозуміють.

Забезпечте наочність інформації. Краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Замість того щоб засипати співрозмовника цифрами, навіть переконливими, краще продемонструйте діаграму чи графік.

Фраза "висота піраміди Хеопса — 147 метрів" скаже небагато. Краще порівняти: "піраміда має висоту більш ніж п'яти дев'ятиповерхових будинків".

11. Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефектно.

Згадайте, як реклама щодня намагається нас переконати, як ефектно подаються аргументи. Реклама майже кожного миючого засобу супроводжується зникненням масних плям, а реклама зубної пасти — демонстрацією ідеальної усмішки. Варто використовувати подібні прийоми й у переконанні [3, c. 48-50].

Комунікаційний процес — це складна взаємодія, яка викликає в учасників бесіди певні реакції на тему комунікації чи комунікатора. Процес комунікації містить вісім складових: комунікаторів (осіб, між якими відбувається комунікація), цілі комунікації, відносини, що підпорядковані правилам, двосторонній вплив, вербальні та невербальні повідомлення, канали комунікації, контекст та результат.

Спілкування, окрім передачі повідомлення, передбачає зворотний зв'язок, тобто двосторонню взаємодію. Двосторонній вплив означає, що кожна особа під час комунікації перебуває під впливом інших і водночас впливає на них сама. Протягом спілкування кожен учасник виражає обличчям чи тілом інформацію про своє ставлення до повідомлення.

Здатності до спілкування давали багато визначень. Одне з них: компетентний комунікатор — це індивід, який має базові знання принципів комунікацій, але може не демонструвати їх у взаємодії. Інше, найбільш прийнятне: здатність спілкуватися — це здатність діяти відповідно до специфіки ситуації чи умов спілкування. Ця здатність об'єднує набір навичок, які можна дослідити, вдосконалити на практиці та розвинути.

Здатність до комунікації можна покращити, вдосконалюючи наявні навички та набуваючи нових. Незважаючи на специфіку кожної комунікації, існують загальні навички, які допомагають зорієнтуватися в будь-якій ситуації [8, c. 54-56].

Здатність до комунікації поділяється на п'ять загальних компонентів, що визначають процес спілкування: символізація, обробка, пристосування, контроль та вираження.

Символізація використовується для створення повідомлення за допомогою вербальних та невербальних символів. Обробка — це розумова діяльність, яку комунікатори застосовують, щоб зрозуміти ці символи та уявити, як вони вплинуть на інших. Пристосування — це здатність модифікувати поведінку залежно від контексту, взаємовідносин та участі індивідів у взаємодії. Контроль дозволяє впливати на процес взаємодії та на інших учасників, спрямовуючи розмову в позитивне та корисне для всіх русло.

Остання складова комунікативної здібності — вираження, яке включає розпізнавання власних почуттів та вміння сприймати і розпізнавати почуття, виражені іншими. Існує три типи навичок вираження:

Вираження власних емоцій.

Розпізнавання та розуміння почуттів інших.

Заохочення інших до вираження емоцій.

Почуття — це емоційний стан: злість, сум, страх, відчай, занепокоєння, радість та інші. Коли ви кажете "Я розлючений, бо…" чи "Мені неприємно, коли…", ви виражаєте емоції та почуття.

Коли ви можете визначити почуття інших та пристосувати свою поведінку відповідно до них, ви розпізнаєте почуття. Повідомлення про визначення почуттів ("Я знаю, що ти на мене злий") допомагають підтвердити думку про почуття інших стосовно вас. Також фрази на кшталт "Це дійсно може розстроїти тебе" чи "Це могло б налякати мене також" показують, що ви розумієте почуття співрозмовника.

Нарешті, комунікаційна здатність характеризується заохоченням інших до вираження емоцій хоча б у ситуаціях, де такий прояв доречний. Бути хорошим слухачем — один зі способів допомогти іншим почуватися комфортно при обговоренні почуттів, особливо коли поділитися ними ризиковано чи важко через емоційні переживання. Описання власних почуттів у доречній ситуації також може заохотити інших поділитися своїми.

Як і інші чотири категорії комунікативної здатності, навички вираження емоцій допомагають наблизитися до кращого розуміння інших людей. Успішно встановлювати контакт з оточенням — найголовніше в здатності до комунікації [12, c. 115-116].

Як зазначалося, для прийняття нової думки її спочатку треба сприйняти та зрозуміти. Виявилося, що особистість відправника (комунікатора) не впливає на розуміння та запам'ятовування повідомлення адресатом. Навпаки, якщо комунікатор — авторитетна особа, то аргументація на користь висловленої ним думки гірше запам'ятовується і засвоюється адресатом (немає потреби відслідковувати процес мислення відправника, бо йому довіряють).

Щоб повідомлення відповідало системі цінностей і думок адресата, відправник має викликати в нього довіру. Це буває тоді, коли співрозмовник сприймає його як експерта з конкретного питання і якщо він щирий і чесний. При ідентифікації думка приймається не тому, що вона є об'єктивною істиною, а тому, що її поділяють інші люди (відправник чи група людей, яких він представляє). У цьому разі належність до якоїсь групи чи схожість у думках з відправником важливі для адресата. Головною рисою відправника, яка приводить до ідентифікації, є його привабливість. Формальне прийняття думки, зовнішнє підкорення визначаються ступенем контролю відправника за особистими планами адресата, тобто владою першого.

Значущими для переконуючого впливу є й інші особливості відправника: м'якість, дружнє ставлення, неагресивність. Вони також належать до групи моральних якостей.

Отже, особистість комунікатора, безсумнівно, впливає на ефективність його мовлення. Високий рівень культури спілкування передбачає знання якостей відправника та врахування їх у конкретних ситуаціях відповідно до моральних правил і норм. Звичайно, переконуючий вплив залежить не лише від особистості комунікатора, а й від того, як він вибудовує своє повідомлення [15, c. 131-132].

2. 25 правил спілкування

1. Культура поведінки в діловому спілкуванні неможлива без дотримання правил вербального (словесного) етикету, який пов'язаний з формами і манерами мови, словниковим запасом, тобто зі всім стилем мови, прийнятим у спілкуванні ділових людей. Існують історично вироблені стереотипи словесного спілкування. Ними користувалися раніше українські (польські) підприємці, а сьогодні їх використовують культурні українські і зарубіжні ділові люди. Це слова "пані", "панове", "шановне товариство".

2. У діловій розмові потрібно вміти дати відповідь на будь-яке запитання. Навіть на найпростіше, яке ставлять щодня по декілька разів — "Як справи?", — завжди потрібно пам'ятати про почуття міри. Нічого не відповісти неввічливо; буркнути "нормально" і пройти повз теж неввічливо, якщо не грубо; почати довго розповідати про справи — прославитися занудою. У таких випадках діловий етикет приписує відповідати приблизно так: "Дякую, нормально", "Дякую, поки скаржитись гріх", у свою чергу поцікавитися: "Сподіваюся, що у вас все нормально?". Такі відповіді нейтральні, вони заспокоюють усіх.

3. У вербальному спілкуванні діловий етикет передбачає застосування різних психологічних прийомів. Один із них — "формула прогладжування". Це словесні фрази типу "Удачі вам!", "Бажаємо успіху", відомі фрази "Великому кораблю велике плавання", "Ні пуху — ні пера" тощо, виголошені з різними відтінками. Широко використовуються такі мовні знаки, як "Самат", "Нема проблем", "Окей" і т.д.

4. У словесному етикеті ділових людей велике значення мають компліменти — приємні слова, які передають схвалення, позитивну оцінку діяльності в бізнесі, підкреслюють смак в одязі, зовнішності, збалансованість вчинків партнера, тобто оцінку розуму ділового партнера. Під час ділового спілкування завжди є місце для компліментів. Вони надихають ділового партнера, надають йому впевненості, підбадьорюють.

5. Потрібно пам'ятати, що швидке або сповільнене проголошення слів ускладнює сприймання. Особливо слідкуйте за проголошенням чисел, імен, сіл, міст, прізвищ, які погано сприймаються на слух. Їх потрібно говорити складами або навіть передавати по буквах [10, c. 62-63].

6. Перед тим як подзвонити кому-небудь, пам'ятайте, що тривалість телефонних дзвінків негативно впливає на нервову систему, непотрібні телефонні розмови порушують робочий ритм, заважають вирішенню важливих питань, що вимагають глибокого аналізу.

7. Дзвінок на домашній телефон діловому партнеру чи співробітнику для службової розмови може бути виправданий тільки серйозною причиною, кому б ви не дзвонили — начальнику чи підлеглому. Вихована людина не буде дзвонити після 22 години, якщо для цього немає вагомої причини або не отримано попередньої домовленості на цей дзвінок.

8. Вселяйте партнеру почуття його гідності. Із самого початку розмови необхідно окремими фразами ненав'язливо дати зрозуміти партнеру, що ви поважаєте його і ту організацію, де він працює. Але робити це слід невимушено, щиро, щоб не було схоже на дешеві компліменти.

9. Виявляйте щирий інтерес до партнера. Під час ділової розмови необхідно проявляти виняткову увагу до свого партнера. У цьому полягає один із найважливіших секретів успіху у взаємостосунках ділових людей.

10. Починайте з того, що об'єднує вас зі співрозмовником. Наприклад, з погоди (вона однакова для всіх), з прояву уваги (як доїхали?). Політичні обставини можуть роз'єднати, спільні знайомі також можуть оцінюватися по-різному. Пам'ятайте, що людину, з якою ви розмовляєте, в сто разів більше цікавить вона сама, її потреби і проблеми, ніж ви і ваші біди. Це обов'язково необхідно пам'ятати, і тому говорити треба про те, що цікавить співрозмовника, про ті речі, які він добре знає.

11. Задавайте партнерові приємні питання. Підбирайте своєму партнерові такі питання, на які б йому було приємно відповідати. Заохочуйте співрозмовника більше розповідати про себе та про свою організацію. Вища мета будь-якого спілкування — досягнення раппорта — близьких, довірливих взаємовідносин, глибокої прив'язаності, симпатії до іншої людини.

12. Частіше вживайте ім'я партнера. Оскільки всі люди люблять свої імена, у діловому спілкуванні дуже важливо звертатися до людини по імені та по батькові якомога невимушеніше, даючи зрозуміти, що її ім'я для вас багато значить. Д. Карнегі рекомендував навіть записувати в спеціальний блокнот імена всіх людей, з якими доводиться спілкуватися, і регулярно його переглядати. Тоді, зустрівши випадково давнього знайомого, привітавши і звернувшись до нього по імені, ви не тільки надасте йому задоволення, здивуєте його своєю пам'яттю, а й отримаєте певний аванс довіри на майбутнє.

13. Можна запам'ятати все, що необхідно, якщо це достатньо довго повторювати. Але при цьому слід не машинально, а свідомо заучувати. Людина, що сидить і повторює текст з метою його вивчення, витрачає вдвічі більше часу і енергії, ніж це потрібно для досягнення того ж результату, коли процес здійснюється з розумними інтервалами. Прочитайте текст один чи два рази, потім відкладіть його вбік і пізніше знову і знову повертайтеся до нього. Повторення з певними інтервалами дасть змогу вивчити значно швидше необхідний текст [4, c. 77-79].

14. Під час ділового спілкування інколи дуже важко відстояти свою точку зору. Ні в якому разі не можна це робити за допомогою чвар, оскільки, як відомо, у дев'яти випадках із десяти суперечка закінчується тим, що кожен із її учасників ще більше, ніж раніше, переконується у своїй правоті.

15. Уникайте прямих протиріч. Краще уникати прямого протиріччя поглядам інших. Не треба самовпевнено відстоювати свою точку зору. При наявності "гострих кутів" у розмові не треба застосовувати слова і вирази, що підкреслюють тверду думку, наприклад: "Безумовно", "лише так і не інакше". Краще їх заміняти на вирази: "Мені так здається", "Я гадаю", "Я думаю" тощо.

16. Коли партнер заявляє щось помилкове, краще відмовити собі в задоволенні негайно це викрити. Краще почати свою відповідь із зауваження, що за певних умов і обставин така думка може бути правильною, але в цьому випадку справа зовсім в іншому. Перш ніж почати перелік помилок партнера, слід визнати, що й ви не без помилок.

17. Поважайте самолюбство партнера. Всі люди хочуть бути свідомі своєї значимості, і тому, якщо ви стверджуєте, що ваш партнер абсолютно правий, а ви — ні (і робите це одразу і щиро), це пощадить самолюбство партнера, і він сам пом'якшить вашу провину. Суть цієї ситуації полягає в тому, що ви стаєте на бік партнера, а він — на ваш.

18. Ніколи не треба сперечатися з партнером. Не кажіть йому, що він неправий, поважайте його думку, будьте трохи дипломатом. Досвід ділового спілкування показує, що в словесному поєдинку майже неможливо примусити партнера змінити погляди.

19. Створюйте фон для сприйняття зауважень. Щоб критика була сприйнята без образи, необхідно створити в партнера благочинний фон для сприйняття зауважень. Усяке зауваження сприймається значно легше, якщо воно йде після похвали.

20. Розділяйте відповідальність. У неприємностях і конфліктах завжди винні обидві сторони. Тому й необхідно навчитися з метою підтримки нормальних ділових стосунків розділяти відповідальність і брати на себе визначену долю провини за те, що сталося. Не треба відразу ж звинувачувати іншого, краще самокритично оцінити свою поведінку. Якщо ж звинувачують вас, і ви дійсно зробили промах, то одразу ж беріть провину на себе. Цим ви обеззброїте партнерів: вони чекали, що все буде зовсім інакше, а тут уже необхідно нібито захищати вас, діючи за правилом: "Це може статися з кожним" [13, с.82-83].

21. Один зі способів зрозуміти відмінність сприйняття — чітко виразити його іншій стороні, не звинувачуючи її у виниклих проблемах. Часто в переговорах до побоювань іншої сторони ставляться як до "несуттєвих". Навпаки, чітко і переконливо говорячи про те, що турбує, і обговоривши все, що цікавить партнера, можна зробити найкращий внесок у переговори.

22. Створіть у партнера відчуття причетності до прийняття рішення. Навіть якщо умови угоди здаються сприятливими, інша сторона може відмовитися від них через те, що вона не брала участі у створенні документів. Щоб залучити до справи іншу сторону, необхідно про це потурбуватися якомога раніше. Бажано звернутися до партнерів за порадою. Той факт, що ви віддаєте іншим належне за висунення ідей, спонукає їх відчувати відповідальність за захист цих ідей.

23. Узгоджуйте рішення з принципами та іміджем учасників спілкування. Коли на судовому процесі суддя оголошує вирок, він "рятує обличчя" не тільки своє і судової системи, а й сторін. Замість того щоб просто сказати одній стороні "ви виграли", а іншій — "ви програли", треба пояснити, яким чином це рішення узгоджується з нормами і законом. Немає необхідності намагатися не бути схожим на деспотичного арбітра, бажано поводити себе належно. Людина, що розглядає скарги громадян, у цьому розумінні нічим від судді не відрізняється, головне при цьому — викласти зміст заключного документа так, щоб це примирило учасників і виглядало як справедливий вихід із ситуації, що склалася.

24. Управляйте емоціями. У діловому спілкуванні, особливо в ситуації застою, емоції можуть бути важливішими, ніж сама дискусія. У таких випадках сторони більш схильні до боротьби, ніж до співробітництва у домовленості стосовно спільної проблеми. Люди часто вступають у переговори з усвідомленням, що ставки високі і їхнім почуттям загрожують. Емоції однієї сторони викликають емоції в іншої. Страх може викликати гнів і навпаки. Емоції можуть швидко завести ділову розмову у безвихідь.

25. Порівняйте ваші точки зору. Зрозуміти точку зору іншої людини — це не означає погодитися з нею. Тим часом можна чудово розуміти, про що вона говорить, і з цим не погоджуватися. Правда, повне розуміння ходу думок партнера може привести до перегляду власних поглядів на справу. Це допоможе обом сторонам звузити межі конфлікту, а також просунутися вперед у формуванні взаємної зацікавленості, отримати новий поштовх завдяки здобутим новим знанням [2, c. 93-94].

Список використаної літератури

1. Білик Е. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад / Елліна Білик; пер. з рос. Олени Росінської. — Донецьк: БАО, 2005. — 382 с.

2. Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: навч. посіб. / В.П. Галушко. — Вінниця: Нова книга, 2002. — 222 с.

3. Гах Й. Етика ділового спілкування: навчальний посібник / Йосип Гах; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 158 с.

4. Герет Т. Етика бізнесу: монографія / Томас М. Герет, Річард Дж. Клоноскі; пер. з англ. Остап Ватаманюк; ред. Степан Панчишин, Роман Цяпало. — 2-е вид. — К.: Основи, 1999. — 214 с.

5. Етика ділового спілкування: курс лекцій / Міжрегіон. акад. управл. персоналом; Тамара Чмут, Галина Чайка, Микола Лукашевич, Ірина Осечинська. — К.: МАУП, 1999. — 203 с.

6. Діловий етикет і культура спілкування: навч.-тематичний план, програма, плани семінар. і практ. занять для студ. напряму підготовки 0502 "Менеджмент" професійного спрямування 6.050200 "Менеджмент організацій" (менеджмент туристичної індустрії) / Федерація профспілок України; Інститут туризму / Н.В. Федоренко (упоряд.). — К., 2006. — 18 с.

7. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб. — К.: Знання, 2007. — 143 с.

8. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник / Олег Кубрак. — 3-тє вид., стереотип. — Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. — 221 с.

9. Культура ділового спілкування: навч. посібник / укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов. — К.: ЕксОб, 2000. — 196 с.

10. Палеха Ю. Ділова етика: учбовий посібник / Юрій Палеха; Європейський ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу. — К.: Вид-во Європейського ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000. — 179 с.

11. Резніченко В. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету / Київська міська держ. адміністрація. — К.: УНВЦ "Рідна мова", 2003. — 480 с.

12. Статінова Н. Етика бізнесу: навчальний посібник / Ніна Статінова, Світлана Радченко; М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К., 2001. — 279 с.

13. Стоян Т. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: навчальний посібник / Тетяна Стоян; М-во освіти і науки України, Київ. економ. ін-т менеджм. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 231 с.

14. Тимошенко Н. Корпоративна культура: Діловий етикет: навч. посібник. — К.: Знання, 2006. — 392 с.

15. Чмут Т. Етика ділового спілкування: навчальний посібник / Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Вікар, 2002. — 223 с.