Перспективи розвитку Національного авіаційного університету сучасному етапі

Вступ.

1. Історичний шлях Національного авіаційного університету.

2. Сучасні виклики та вектори розвитку НАУ.

Висновки.

Перелік джерел.

Вступ

Авіаційна галузь завжди перебувала в авангарді науково-технічного прогресу. За час свого існування університет випустив десятки тисяч кваліфікованих кадрів для різних країн і нині продовжує готувати фахівців за актуальними спеціальностями, без яких неможливо уявити функціонування сучасного соціуму.

Національний авіаційний університет є одним із провідних авіаційних закладів вищої освіти у світі. Освітній процес тут віддзеркалює новітні тенденції розвитку освіти. Висококваліфікований професорсько-викладацький склад, оновлена матеріально-технічна база та активне впровадження сучасних інформаційних технологій забезпечують якісне опанування студентами обраної професії.

Науково-дослідну діяльність у НАУ координує проректор із наукової роботи, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України Володимир Петрович Харченко.

Серед ключових напрямів наукових досліджень університету — діагностика та забезпечення безпеки повітряних суден і їхніх складових, зокрема оцінка стану бортових енергосистем; створення діагностичних комплексів із використанням супутникових технологій; розвиток теоретичних засад діагностики; удосконалення методів контролю, включаючи мікрохвильове дистанційне зондування та спостереження; акустичний моніторинг об'єктів; розробка концепцій сучасних мобільних акустоемісійних систем; удосконалення методів контролю стану поверхні матеріалів тощо.

Окрім того, науковці університету ведуть фундаментальні дослідження у сферах експлуатації та аеронавігаційного забезпечення авіації, управління повітряним рухом, авіоніки, кібербезпеки; авіаційної безпеки та безпеки польотів; екології та охорони довкілля; менеджменту й економіки; повітряного та космічного права; гуманітарних дисциплін. Особлива увага приділяється системам навігації та управління польотом малих безпілотних літальних апаратів.

1. Історичний шлях Національного авіаційного університету

Витоки закладу сягають авіаційних курсів, започаткованих київськими політехніками ще наприкінці XIX сторіччя. Однак офіційна історія розпочалася 1933 року, коли постановою Ради Народних Комісарів СРСР на основі авіаційного факультету Київського політехнічного інституту було створено Київський авіаційний інститут.

Відтоді заклад неодноразово змінював назву: 1947 року він став Київським інститутом цивільного повітряного флоту, 1965-го — Київським інститутом інженерів цивільної авіації, 1994-го — Київським міжнародним університетом цивільної авіації, а 2000 року отримав статус Національного авіаційного університету.

За понад сімдесят років діяльності заклад підготував більш ніж 70000 висококласних спеціалістів. Серед випускників — відомі науковці, очільники авіакомпаній, підприємств та установ, які забезпечують виконання польотів, технічне обслуговування й ремонт повітряних суден, а також перевезення пасажирів і вантажів.

Університет має чим пишатися. Його стіни випустили членів-кореспондентів НАН України М. Голего та О. Аксьонова, заслуженого діяча науки і техніки України П. Назаренка, лауреатів Ленінської премії, професорів В. Крилова та Г. Майкопара, лауреата Державної премії, професора Я. Пархомовського, президента авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України» В. Потемського, президента Транспортної клірингової палати Росії С. Іллічова та інших визначних діячів науки й техніки з різних країн. Особливою гордістю є випускник університету — видатний учений у галузі авіації та космонавтики, генеральний конструктор ракетно-космічних систем, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та Державних премій, академік В. Челомей.

У закладі сформувалися потужні наукові школи у сферах управління, механіки, електроніки, електротехніки, матеріалознавства, інформатики та обчислювальної техніки. Їх засновниками виступили професор Т. Башта, академіки О. Кухтенко та Г. Пухов, члени-кореспонденти О. Пеньков і Б. Малиновський, професори А. Грохольський, Л. Ільницький та інші.

Було створено унікальні прилади, системи керування авіаційною та ракетно-космічною технікою, передові технології, що стало запорукою високого науково-педагогічного потенціалу закладу.

У різні періоди університет очолювали М. Королько, В. Подпорінов, Д. Глінчук, Н. Таранюк, М. Горчаков, П. Подчасов. З 1954 по 1975 рік ректором був М. Голего, який зробив вагомий внесок у будівництво навчального комплексу, розвиток матеріально-технічної бази, організацію наукової роботи та формування науково-педагогічного колективу. У 1975–1988 роках заклад очолював О. Аксьонов, з 1988 до 1998 року — П. Назаренко, з 1998 по 2008 рік — В. Бабак, а з 2008 року обов'язки ректора виконував М. Кулик.

Враховуючи загальнодержавне та міжнародне визнання здобутків університету та його суттєвий внесок у розвиток національної освіти й науки, указом Президента України Л. Кучми у вересні 2000 року закладу було надано статус національного.

Науково-дослідну діяльність в університеті провадить висококваліфікований колектив, до складу якого входять 18 академіків і членів-кореспондентів НАН України, 262 доктори наук та професори, 738 кандидатів наук і доцентів. Серед викладачів — 34 заслужені діячі науки і техніки України, 111 відмінників освіти України, 69 лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки. Філії кафедр університету працюють в інститутах НАН України та на багатьох підприємствах авіаційної, нафтогазової та радіоелектронної промисловості, де до освітнього й наукового процесу залучаються провідні фахівці.

Науково-дослідна частина НАУ охоплює відділи науково-технічної політики та фінансово-економічного забезпечення, науково-технічної інформації та координації, центр інтегрованих телекомунікаційних технологій та інновацій, наукові лабораторії (центри, групи) факультетів та інститутів, а також інші підрозділи [2, c. 16-17].

Фонд науково-технічної бібліотеки налічує 2,5 мільйона примірників. Особливу роль у розвитку наукової роботи відіграють науково-дослідні інститути, які безпосередньо підпорядковані проректору з наукової роботи.

Підготовці науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру приділяється значна увага, адже від наукового потенціалу професорсько-викладацького складу залежить якість підготовки фахівців — майбутнього незалежної держави, що приділяє велику увагу розвитку науки.

Аспірантура в НАУ була заснована 1951 року. Відтоді університет підготував понад 5 тисяч кандидатів і докторів наук — висококваліфікованих спеціалістів для авіаційної, економічної, хімічної та промислової галузей України та 160 країн світу. Серед них — відомі науковці, педагоги, військові, фахівці найвищого рівня з різних напрямів діяльності, керівники великих компаній та установ.

2006 року аспіранти та співробітники університету захистили 42 кандидатські дисертації, ще 37 випускників аспірантури подали роботи до захисту у спеціалізовані вчені ради НАУ та інших закладів. Випускники Інституту новітніх технологій (34 особи) після захисту отримали ступінь кандидата наук НАУ. У 2007 році було захищено 47 кандидатських і 7 докторських дисертацій.

Нині в аспірантурі університету навчається понад 700 осіб як за бюджетною формою, так і за контрактом. План набору на 2008 рік становив 150 осіб, до докторантури — 10 осіб.

Через значне зростання щорічного набору до аспірантури на бюджетній основі на кафедрах і факультетах постійно оновлюється перелік наукових спеціальностей, за якими здійснюється підготовка, а також планується відкриття нових спеціальностей.

На сьогодні підготовка в аспірантурі ведеться за основними перспективними напрямами.

У 2007 році аспіранти та співробітники університету захистили 7 докторських дисертацій.

На 2008 рік, згідно зі звітами інститутів, було заплановано захист 7 докторських дисертацій докторантами та співробітниками.

Нині в університеті навчаються 13 докторантів бюджетної форми. План набору до докторантури на 2008 рік становив 10 осіб.

На кафедрах і факультетах постійно переглядається перелік наукових спеціальностей для підготовки кадрів вищої кваліфікації, а також планується відкриття нових спеціальностей у докторантурі [4].

2. Сучасні виклики та вектори розвитку НАУ

Сьогодні НАУ — один із найпотужніших авіаційних закладів вищої освіти у світі, де навчається понад 50 тисяч студентів, серед яких 1200 іноземців із 49 країн.

Потужні науково-педагогічні школи дозволяють готувати не лише інженерів, а й економістів, юристів, екологів, перекладачів, психологів, соціологів та інших фахівців.

Освітній процес забезпечує висококваліфікований колектив, до складу якого входять 15 академіків і членів-кореспондентів НАН України, 270 докторів наук і професорів, понад 900 кандидатів наук і доцентів. До викладання залучаються провідні спеціалісти авіакомпаній і промислових підприємств. Серед викладачів — 80 заслужених діячів науки і техніки та лауреатів Державних премій.

До структури університету входять чотирнадцять інститутів, чотири коледжі, технікум, три ліцеї, Центр повітряного та космічного права, Європейські регіональні центри Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО).

Територія університету займає 72 гектари, загальна площа навчальних корпусів — 140 тисяч квадратних метрів. У навчальному процесі використовуються 75 літаків і вертольотів, 42 авіаційні двигуни, 3 комплексні авіаційні тренажери, 240 бортових систем і моделюючих стендів, понад 6000 сучасних комп'ютерів.

Книжковий фонд науково-технічної бібліотеки перевищує 2,6 мільйона примірників. Університет володіє єдиним у світі навчальним ангаром, навчальним аеродромом, радіополігоном і полігоном авіаційної наземної техніки, аеродинамічним і тренажерним комплексами.

Студентське містечко включає 11 гуртожитків, їдальню на 1000 місць, інтернет-кафе, студентське «Бістро», медичний центр із сучасним діагностично-лікувальним обладнанням, профілакторій, Центр культури і мистецтв із залом на 1500 місць, Центр спорту та здоров'я, де тренуються збірні команди з різних видів спорту. Серед студентів і співробітників популярні яхт-клуб, гуртки авіамоделювання та дельтапланеризму.

У НАУ розробка систем технічної діагностики стала одним із пріоритетних напрямів наукової діяльності.

Дослідження в цьому напрямі проводяться у стратегічному партнерстві з провідними інститутами та організаціями НАН України, зокрема з інститутами електрозварювання ім. Є.О. Патона, кібернетики ім. В.М. Глушкова, космічних досліджень, технічної механіки, проблем міцності, надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля, матеріалознавства ім. І.М. Францевича, фізико-механічним ім. Г.В. Карпенка, металофізики ім. Г.В. Курдюмова та іншими, які мають значний практичний досвід, науковий потенціал, кваліфіковані кадри та методики з різних проблем діагностування. Важливим кроком у координації досліджень стало створення секції «Системи діагностики авіаційно-ракетної техніки» при науково-координаційній та експертній раді з питань ресурсу і безпеки експлуатації конструкцій, споруд та машин НАН України.

Метою секції є координація зусиль науковців для розробки систем технічної діагностики широкого призначення. Одне з головних завдань — активна участь у розвитку концепції Державної програми забезпечення технологічної безпеки для основних галузей економіки України, схваленої на засіданні ради 14 квітня 2003 року.

Особливе значення має розробка Державної науково-технічної програми «Ресурс», яка формує першочергові напрями державної політики щодо зміцнення безпеки технологічних об'єктів і створення плану дій для підвищення безаварійності промислового комплексу країни. До завдань секції входить також розробка напрямів досліджень із розвитку авіаційно-ракетної діагностики.

Дослідники НАУ традиційно приділяють велику увагу діагностиці літального апарату як цілісної динамічної системи. Вона проводиться разом із діагностикою окремих функціональних систем і спрямована на підтвердження збереження льотно-технічних характеристик у допустимих межах, що відповідають необхідному рівню льотної придатності, або виявлення виходу за ці межі. Такий підхід називають «інтегральною діагностикою» [4].

Актуальність цього напряму зумовлена наявністю в українських авіаперевізників значного парку літаків і вертольотів радянського виробництва, що швидко старіє. В університеті розроблено автоматизовану систему моделювання польоту, методи та засоби обробки польотних даних бортових систем об'єктивного контролю (СОК), методи ідентифікації аеродинамічних та льотно-технічних характеристик повітряних суден, а також підходи до безпечної експлуатації старіючого парку. Особливої ваги набуває діагностика втомних пошкоджень авіаційних конструкцій.

У НАУ на основі моделювання встановлено, що граничний стан при багатоджерельному руйнуванні характеризується значною інтенсифікацією росту максимальної тріщини при критичних значеннях щільності тріщин на поверхні. Для розрахункового визначення граничного стану конструкцій із тріщинами та прогнозування залишкового ресурсу отримано формули для ймовірності об'єднання максимальної тріщини та математичного очікування максимальних довжин тріщин залежно від кількості дефектів.

До пріоритетних напрямів також належать дослідження, пов'язані із супутниковими технологіями, на основі яких створено системи інтелектуального керування транспортом та автоматичного прийняття рішень у конфліктних ситуаціях, а також інформаційні технології для аерокосмічних систем. Ці розробки вирізняються нестандартними рішеннями та унікальні тим, що можуть застосовуватися не лише у високотехнологічних проєктах майбутнього, а й адаптуються до сучасної техніки. Тематика досліджень надзвичайно актуальна, оскільки вивчає можливість створення інтерфейсу для «мирного співіснування» людини-оператора та всього комплексу в найсучасніших системах управління повітряним рухом.

У НАУ створено технології, що дозволяють ефективно розробляти навігаційні системи, оптимальні за критеріями точності, та оцінювати на землі якість навігаційних вимірювачів і процесів навігації в реальному стохастично збуреному польоті. Результати цих робіт становлять базову частину циклу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт зі створення першої вітчизняної конкурентоспроможної системи курсовизначення. 1998 року цей цикл робіт було відзначено Державною премією в галузі науки і техніки України.

В університеті сформовано потужні наукові школи у сферах управління, механіки, електроніки, електротехніки, матеріалознавства, інформатики та обчислювальної техніки. Їх фундаторами були професор Т. Башта, академіки О. Кухтенко і Г. Пухов, члени-кореспонденти О. Пеньков і Б. Малиновський, професори А. Грохольський, Л. Ільницький та інші. Завдяки роботі очолюваних ними колективів було створено унікальні прилади, системи управління авіаційною та ракетно-космічною технікою, передові технології, що забезпечило високий науково-педагогічний потенціал закладу.

З 1998 року Київський міжнародний університет цивільної авіації очолив доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України Віталій Павлович Бабак.

Під його керівництвом було розроблено концепцію розвитку університету, яка швидко втілюється в життя. Заклад трансформується в багатопрофільний навчальний заклад.

В університеті навчається 35 тисяч студентів. Освітній процес забезпечує висококваліфікований науково-педагогічний колектив, до складу якого входять академіки та члени-кореспонденти НАН України, доктори наук і професори, кандидати наук і доценти.

Філії кафедр університету працюють на багатьох підприємствах, де до навчального процесу залучаються провідні фахівці.

До складу університету входять 15 навчальних інститутів, 6 науково-дослідних інститутів, 7 коледжів, ліцеї, Центр космічного та повітряного права, Європейські регіональні центри Міжнародної організації цивільної авіації [3, c. 60-63].

Наукова діяльність університету охоплює кілька основних напрямів:

- виконання науково-дослідних проєктів;

- створення галузевих і міжгалузевих центрів;

- підготовку кадрів;

- проведення загальноуніверситетських наукових заходів;

- участь у пріоритетних наукових програмах із використанням повноформатної комп'ютерної інформаційної мережі.

Створено нові науково-дослідні лабораторії та центри:

- Науково-дослідний центр екологічних проблем аеропортів;

- Авіаційний науково-навчальний центр з аварійних ситуацій;

- Науково-дослідна лабораторія авіаційних комп'ютерних технологій;

- Центр експлуатаційної надійності авіаційної техніки.

Підготовлено проєкт наказу ректора та положення про відкриття нових науково-дослідних лабораторій:

1) лабораторії технічної діагностики та неруйнівного контролю авіаційної техніки;

2) лабораторії автоматизації технологічних процесів виробництв;

3) лабораторії «Екобіобезпека».

Для університету актуальним є створення та розвиток наукових шкіл.

Наукова школа для існування в техногенному світі XXI століття, окрім накопичення фундаментальних знань, має включати чітко визначені прикладні аспекти. Саме таку школу створюють науковці НАУ під керівництвом члена-кореспондента НАНУ Віталія Павловича Бабака.

Процес формування бази сучасної наукової школи у структурних підрозділах університету включає тендери, участь у науково-технічних виставках з інноваційними продуктами, технологіями та отриманими патентами [2, c. 18-19].

Висновки

Національний авіаційний університет — це потужний авіаційний заклад вищої освіти, відомий як в Україні, так і далеко за її межами. Тисячі вчених і педагогів, сотні тисяч випускників зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної та світової науки, техніки й промисловості, ставши активними учасниками науково-технічного прогресу.

За роки існування університет пройшов довгий історичний шлях. За цей час було підготовлено понад 150 тисяч спеціалістів і магістрів, які сьогодні є візитною карткою НАУ в усіх регіонах України, СНД та зарубіжних країнах.

Гордістю університету є його випускники: державні діячі, відомі науковці, керівники виробництв, науково-педагогічні працівники.

В університеті створено унікальну авіаційну базу, що включає навчальний аеродром, унікальний авіаційний ангар, радіополігон і полігон авіаційної наземної техніки, тренажери та аеродинамічний комплекс з унікальною аеродинамічною трубою, внесеною до Державного реєстру наукових об'єктів національного надбання.

Значна концентрація та інтеграція науково-педагогічних, науково-методичних і матеріально-технічних ресурсів дозволяє університету проводити цілеспрямовану політику у сфері підготовки висококваліфікованих фахівців, здійсненні наукових досліджень і розробок, а також реалізовувати перспективні плани та програми, своєчасно реагуючи на зростаючі потреби суспільства.

Активний науковий пошук, що відповідає нагальним потребам сучасної світової спільноти, став важливою ознакою Національного авіаційного університету. Науковці закладу вийшли на якісно новий рівень міжнародного співробітництва та прагнуть віднайти ті стратегічні напрями глобального наукового пошуку, які ще не реалізовані, але будуть конче потрібні як для України, так і для всього людства.

Перелік джерел

1. Бабак В. Для нас Болонський процес - явище звичне, кредитно-модульна система - не новиною // Вища школа. - 2006. - № 1. - С. 3-19
2. Вісник Національного авіаційного університету: збірник наукових праць / Мін-во освіти і науки України, Нац. авіаційний ун-т ; Ред. В. П. Заскалета. - К. : НАУ, 2004. - 134 с.
3. Вісник Національного авіаційного університету: збірник наукових праць / Мін-во освіти і науки України. – 2009. - №2.
4. Муранова Н. Система "Авіакосмічний ліцей - національний авіаційний університет": організація допрофесійної підготовки ліцеїстів // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2004. - № 6. - С. 60-63.
5. Національний авіаційний Університет - http://www.nau.edu.ua/