Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні

Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні

Динамічне зростання вітчизняної економіки неможливе без належного функціонування фінансового ринку, що, своєю чергою, потребує розгалуженої системи фінансових інститутів у різних його сегментах. Український фінансовий ринок не досягне стану зрілості та збалансованості, доки не будуть створені умови для роботи класичних фінансово-кредитних установ, які вже давно діють в економічно розвинутих країнах. Пайові інвестиційні фонди в Україні перебувають на етапі становлення, тому питання їхнього подальшого розвитку є особливо актуальним.

Проблематику розвитку небанківських фінансових установ досліджували такі науковці, як В. Геєць, М. Крупка, В. Лінніков. Здебільшого увага приділялася страховим, лізинговим та факторинговим компаніям. Однак інститути спільного інвестування потребують глибшого аналізу, оскільки їхнє ефективне функціонування стає дедалі необхіднішим для фінансової системи України. Важливо також вивчити, як зловживання у цій сфері впливають на економіку загалом та на окремих інвесторів зокрема.

Інвестиційні фонди акумулюють заощадження інвесторів для подальшого вкладення в акції, облігації та інші фінансові інструменти. Багато громадян, які мають заощадження, прагнуть отримувати вищий дохід, ніж той, що пропонують банки.

Окрім цього, інвестиційні фонди мають низку переваг перед банками. Зокрема, їхня діяльність є більш прозорою для вкладника. Банк використовує прибуток від операцій із коштами клієнтів на власний розсуд, виплачуючи лише обумовлений відсоток незалежно від результатів своєї роботи. У пайовому фонді весь чистий прибуток розподіляється між пайовиками.

Брак знань та можливостей для ефективного інвестування у більшості потенційних вкладників створює підґрунтя для діяльності інвестиційних фондів, які професійно працюють на фондовому та грошовому ринках.

Перші інвестиційні фонди з'явилися в Бельгії у 20-х роках XIX століття. У другій половині XIX століття вони поширилися в Англії, де основною метою було вкладення коштів в акції колоніальних компаній, що приносили значні прибутки.

Найбільшого розквіту інвестиційні фонди досягли у США — країні з найпотужнішими фінансовими ресурсами. Американська фінансова система виокремлює три типи таких фондів: відкриті, закриті та пайові інвестиційні трасти. Подібна класифікація використовується і в інших країнах із розвиненою фінансовою інфраструктурою. Взаємні фонди відкритого типу постійно приймають нових інвесторів та додаткові кошти, безперервно розміщуючи свої акції. Кількість випущених акцій необмежена і залежить від попиту. Закриті фонди розміщують акції лише один раз, після чого вони обертаються на фондовому ринку, як звичайні корпоративні цінні папери, тому їхня ціна може відхилятися від вартості чистих активів. Власники акцій закритих фондів не мають права вимагати їх викупу самим фондом.

Пайові інвестиційні трасти формують портфель із наперед визначеною структурою, яка не змінюється до завершення діяльності фонду. У США такі трасти випускають обмежену кількість паїв, що реалізуються в межах первинного публічного розміщення.

Найпопулярнішими у розвинених країнах стали відкриті інвестиційні фонди завдяки високій ліквідності. У США за обсягом акумульованих коштів вони поступаються лише страховим компаніям та пенсійним фондам.

Регулювання діяльності інвестиційних фондів спрямоване насамперед на захист інтересів вкладників, запобігання шахрайству та уникнення збитків через некомпетентні чи зловмисні дії керівництва. У законодавстві більшості країн встановлено суворі вимоги до структури активів, процедурних та управлінських аспектів. Залежно від ступеня диверсифікації портфеля можуть обмежуватися категорії інвесторів. Наприклад, у США та Німеччині фондам заборонено інвестувати понад 5% активів у цінні папери одного емітента.

В Україні інвестиційні фонди формально існують із 1995 року, але створювалися вони для потреб ваучерної приватизації і не виконують тієї ролі, яку відіграють у розвинених фінансових системах. Сьогодні лише невелика кількість взаємних фондів викуповує свої інвестиційні сертифікати, і зазвичай за номіналом, що не дає інвесторам навіть мінімального доходу.

На відміну від України, де інститути спільного інвестування лише формуються, у Росії на кінець 2002 року працювало близько 50 пайових інвестиційних фондів. Досвід Росії у регулюванні та контролі за такими інститутами може бути корисним для України. Вітчизняний фінансовий ринок значно відстає від російського. Серед головних причин — затримка у створенні нормативної бази, низька капіталізація та пасивність ринку акцій, який переважно використовується для перерозподілу корпоративних прав між промислово-фінансовими групами.

У Росії пайові інвестиційні фонди зарекомендували себе як надійні фінансові інститути. Навіть після кризи 1998 року жодна компанія з управління активами не збанкрутувала. Згідно з російським законодавством, пайові фонди не сплачують податок на прибуток, оскільки не є юридичними особами. Також налагоджено систему розкриття інформації, зокрема щоденну звітність про вартість чистих активів.

Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від березня 2001 року визначив правові засади діяльності таких інститутів та окреслив нові їх типи. Проте активного створення фондів не спостерігається. Після ухвалення закону діяльність фондів наблизилася до світових стандартів, а їхня надійність зросла порівняно з попередніми формами, оскільки функції обслуговування розподілені між кількома незалежними компаніями, які працюють лише на ринку цінних паперів і не можуть дублювати дії одна одної.

Наприклад, зберігачем цінних паперів інституту спільного інвестування не може бути компанія з управління активами або пов'язані з нею особи. Кошти пайового фонду обліковуються на окремому рахунку в банку, відокремлено від коштів самої компанії, що знижує ризик зловживань.

За юридичним статусом інвестиційні фонди в Україні поділяються на пайові та корпоративні. Корпоративний фонд може існувати лише у формі відкритого акціонерного товариства. Пайовий фонд — це активи, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею. Учасниками пайового фонду є власники інвестиційних сертифікатів, емітентом яких виступає компанія з управління активами.

Для подолання відставання у технологічних наукомістких галузях варто приділяти більше уваги венчурному фінансуванню. У розвинених країнах цей механізм активно використовується вже кілька десятиліть і відіграв важливу роль у реалізації масштабних науково-технічних проектів. Інвестори венчурних фондів, ризикуючи зазвичай невеликою часткою капіталу, у разі успіху отримують значно вищий дохід, ніж від звичайних інвестицій.

Закон України "Про інститути спільного інвестування" визначає критерії віднесення фонду до венчурного. Такий фонд належить до недиверсифікованих, здійснює лише приватне розміщення цінних паперів, а його портфель містить понад 50% цінних паперів, що не входять до лістингу фондових бірж чи торговельних систем. Фізичні особи не можуть бути учасниками недиверсифікованих фондів. Якщо активи диверсифікованого фонду складаються лише з цінних паперів та коштів, то венчурний фонд може також мати у складі активів оформлені боргові зобов'язання. Його активи можуть повністю складатися з цінних паперів, що не пройшли лістинг.

На сучасному етапі навряд чи варто очікувати бурхливого розвитку пайових інвестиційних фондів в Україні, особливо щодо фізичних осіб, через невеликий обсяг заощаджень населення та низьку довіру до небанківських установ. Водночас корпорації виявляють значну зацікавленість у таких інститутах. Насамперед йдеться про можливості мінімізації податкових платежів та впровадження нових схем кредитування. Наприклад, можливе кредитування підприємств через викуп пайовим фондом корпоративних облігацій, що усуває потребу в банку як посереднику. Якщо інвестор і підприємство належать одному власникові, виникає подвійний ефект: підприємство-емітент збільшує валові витрати на суму сплачених відсотків, а підприємство-пайовик не включає приріст вартості паю до валових доходів до моменту його продажу чи погашення. За необхідності кошти можна повернути підприємству-пайовику без викупу паю через реінвестування фондом коштів у його акції шляхом додаткової емісії.

Державні наглядові органи мають ретельно аналізувати діяльність фондів та моніторити збиткові трансакції, щоб запобігати фіктивному заниженню прибутків і відпливу капіталів.

Участь підприємств у пайових інвестиційних фондах дозволяє знижувати витрати на операції з цінними паперами та скорочувати час проведення трансакцій.

Отже, найближчим часом очікується активізація процесу створення нових інвестиційних фондів в Україні. Через низьку активність ринку цінних паперів швидше розвиватимуться венчурні фонди, які мають гнучкішу інвестиційну політику та ширші можливості впливу на об'єкти інвестування, оскільки їхня діяльність не обмежується лише ринком цінних паперів, а охоплює також боргові зобов'язання.

Залучення коштів населення інвестиційними фондами можливе лише за умови активізації та розширення фондового ринку. Необхідним є також функціонування вторинного ринку державних фінансових інструментів із різними умовами обігу та строками. Державні цінні папери за виваженої фінансової політики можуть стати альтернативою корпоративним, задовольняючи попит консервативних інвесторів та пропонуючи надійну заміну банківським депозитам. Щоб конкурувати з банками за кошти фізичних осіб, інститутам спільного інвестування необхідно впроваджувати високі стандарти роботи з інвесторами та надавати комплекс додаткових послуг: консалтингових, аналітичних, інформаційних тощо.